Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіхот з

Перекладацька майстерня
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5809
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіх

Повідомлення Кувалда »

Ще раз про "котрого" :D (довелося читати якось дуже непоганий переклад, де "котрий" практично цілком замінив "що/який"; та й загалом тепер вельми поширене недоречне використання "котрого")

У Б.Антоненка-Давидовича:
"Справді, вживаємо що до людей і до речей: «Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам’яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови» (народна пісня); «Дай мені сокиру, що в коморі лежить» (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: «Який їхав, таку й стрів» (М. Номис); «Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі» (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: «Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака» (народна пісня); «Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане… Котра з цих двох нам судиться дорога?» (Леся Українка)."

Тут варто зробити заувагу щодо "І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий ". Вона стосується тільки того, що слово "котрий" застосовне і до людей, і до речей. І всі наведені приклади правильні, в усіх цих прикладах "котрий" на своєму місці (може, хіба деякі сумніви викликає "Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака" – з мовного погляду ;) ). Але тут є нюанс :!:. Сфери застосування що/який/котрий різняться.

Цю різницю добре висвітлюють Островська В.І., Островська Г.Ф. (кн. "А українською кажуть так… – Одеса: Астропринт, 2008. – 400 с.) у статті "ЗАЙМЕННИКИ В РОЛІ СПОЛУЧНИКІВ":
"Ще менш поширеним у ролі сполучного слова є в українській мові займенник котрий. Хоч «мода» на нього і на заході, й на сході країни останнім часом чомусь зростає.
Почалося таке явище ще за життя видатного мовознавця О.О. Потебні. Він пояснював його впливом польського «Który» на заході і впливом російського «который»на сході. «Чиста відносність, – писав він, – тобто цілковита рівність об’ємом відносного займенника з іменням, що з ним в’яжеться (человек, которого я видел), виражається в українській мові словом ЩО». Що ж до українського котрий (которий), то О. Потебня твердить, що він «виразно зберігає давнє російське та церковнослов’янське значення «который изъ двухъ або изъ многихъ». А також значення якийсь, дехто, деякий.
Це твердження засвідчується багатьма народномовними фактами: Розбіжимось, розлетимось, як кленове листя, котре на Вкраїну, котре на Полісся (пісня); Як треба тобі буде котрого з нас, то присмалиш оту волосинку (казка). І фактами з класичної літератури: Не раз та й не два доводилось таким осадам зникати без прослідку, як прокрадуться татари которим шляхом (Куліш); Як которий, то й навчиться, а цей – ніколи (Грінченко);
Часом несподівано котра дівчина вбіжить до мене з будинку (М. Вовчок); Звісно, коли хто котру любить, то й думає, що вона усім така хороша (Квітка-Основ’яненко).
Якщо ж часом народна мова і вживає займенника котрий (которий) у ролі сполучного слова, то ставить його здебільшого в позиції препозитивній (тобто перед головним реченням) і в наступному (підрядному) реченні йому відповідає займенник той: Котра дівчина чорнобривая, та чарівниця справедливая (пісня). Можлива також конструкція і без займенника той у другому реченні: «Котрі більші, знялись полетіли; котрі менші, коло матері сіли (дитяча приповідка).
«Постпозитивне которий у значенні сполучника витворилось під впливом російської літературної або польської мови. Так вважає Потебня, так слід вважати й нам, і займенника котрий у ролі сполучного слова не надуживати, особливо в позиції ПІСЛЯ головного речення». Так радить О. Курило Остапові Нитці, авторові відомого в 20-ті роки оповідання «По огонь». Вона пише: «Замість казати: «Нао мріяв про той малесенький вогник, здобувати КОТРИЙ (незнана в українській мові позиція займенника котрий!) він оце вирушив», – треба: «Нао мріяв про той малесенький вогник, що здобувати його він оце вирушив».
Як бачимо, не тільки який, а й котрий (которий) можна (а часом просто треба!) замінювати сполучним зворотом.
Вище наведено кілька прикладів використання займенника котрий у значенні хтось, якийсь, дехто, деякий. Може в цій ролі виступати також займенник який. Ось як читаємо у Шевченка: Дивлюся: в могилі усе козаки – який безголовий, який без руки, а хто по коліна неначе одтятий. Або в Котляревського: Якому меду та горілки, якому молодиці, дівки".
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5809
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіх

Повідомлення Кувалда »

З фізичних спостережень.
На тисячу українських перекладачів, певно, припадає не більше десятка, які знають і правильно вживають слово "котрий". Правда, більшість їх я не знаю, але теоретично мають бути. Але це верхня межа. Тягу до неправильного вжитку "котрого" можна розглядати як явище того ж кшталту, що й тягу до російських серіялів, попси і тому подібної культури та мови.
Вичерпно про вжиток "котрого" у М.Сулими.
Але цікаво, чого ж учать на філологічних факультетах :? Їх варто було б насамперед люструвати :mrgreen:
fishua
Повідомлень: 4
З нами з: Сер квітня 16, 2014 7:15 am

Re: Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіх

Повідомлення fishua »

гарна стаття)) матиму, чим зайнятися ввечері))))
Анатолій
Повідомлень: 4700
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіх

Повідомлення Анатолій »

Щодо перекладу. Я так розумію, що оригінал книжки був написаний кастильською мовою чотирьохсотлітньої давнини, що є, як порівняти із сучасною кастильською, дещо незвичною. Підозрюю (бо не великий знавець романських мов), що це десь як для знавців англійської читати Шекспіра в оригіналі: наче й зрозуміло, але не по-сучасному написано. От і мова перекладу водночас зрозуміла, а втім незвична. Досягти незвичності вдалося за допомогою, зокрема, таких засобів:

• досить часте вживання прийменника од і префікса од- (хоч є й від і від-). У Тараса Шевченка, наприклад, взагалі немає від (від-), тільки од (од-). Ще 1924 року проф. Огієнко писав: «В Україні Східній панує архаїчна форма од: од нього, одійти, але в західніх українських говірках панує від: від нього, відійти. Але через те, що від — це правильна фонетична форма, вона запановує і в східно-укр. говорах і в літературній мові». Так і сталося.

се, сей, ся, сі (і багато, а може, й переважно), але є й це, цей, ця, ці; кілька яко; кілька аз (= я); кілька а у значенні і (такого а такого дня).

• є трохи нестягнених повних прикметників: тая, добрая, злая, всюю, такії, добрії, минулії тощо.

• є трохи (більше, ніж у сучасній літературній мові) коротких прикметників: неспроможен, повен, рівен, благословен, хвален, потрібен, згоден, щастен, зугарен, красен, вдячен, довголітен, жаден, короток, причинен, ладен, винен, безвинен, кожен, годен, ненавиден тощо. Варто зазначити, що сучасна літературна мова знає короткі прикметники, але їх небагато. У «Нормах української літературної мови» Олекси Синявського читаємо: «Такі [короткі прикметники], як варт, ладен, повен, кожен тощо, звичайнісінькі і в діловій мові поруч форм із закінченням -ий (вартий, ладний...), алеж такі, як велик, дивен, щаслив... (див. § 533 ), теж, як архаїзми, надають мові поважности, урочистости і слушні знов же тільки на своєму місці як певний стилістичний засіб, як от у того ж таки Шевченка старий козак каже: "Я стар був, немощен..." („Буває в неволі“). Винятково такі форми бувають і в м’яких прикметниках: "Забув і страх господень". (П. Куліш).).

• активні дієприкметники (як зазначив Кувалда, їх справді вкрай мало). Як на мене, це не так мінус, як стилістичний засіб.

• старі форми дієслова бути: єсть, єси, суть, єсьм, єсте, єстем, єсьмо.

• слова з протетичним «і»: ізнов, ізмилосердився, ізвідси, ірве, ізнайду, ізлазь тощо.

• слова з суфіксом -тель: гоїтель, відомститель, нищитель, кормитель, обмислитель, правитель, здайдитель, управитель, розумітель, хранитель, злобитель тощо. «-тель – на означення особи носія чинности (тільки при дієслівних пнях): учи́тель, гони́тель, гноби́тель, засіда́тель... (порівн. -ач, -ик, -ар, -ій). Наголос на -тель не буває. Наросток цей мало властивий українській мові і вживається рідко (Цей наросток зайшов в українську мову з старослов’янської, а це видно вже з того, що в ньому е в закритому складі не переходить у і) (Олекса Синявський, «Норми української літературної мови»); «-тель — для означування особи-носія дії (тільки 3 дієслівних пнів): гонити — гонитель, приятель (сприяти), каратель, завідатель, засідатель. . .; у народній мові наросток цей мало вживається, його укр. мова не любить (Олекса Синявський, «Порадник української мови»).

• кілька застарілих дієприслівників на -а, -я: переходя (— Мовчи, друже Санчо, — одказав Дон Кіхот, — бойове щастя переходя живе); сидя (Отож, кажу, як пролунало гасло до бою, гайдук наш, сидя на коні, марив красою тієї, що вже стала володаркою його волі, і не звернув уваги на кличний гук сурми, не так, як Дон Кіхот…).

• наростки -о (цього-о, той-о, отак-о, осьдечки-о, онде-о тощо, хоч мені особисто вони не такі й незвичні, бо на Вінниччині їх дуже часто вживають у формі -го: такий-го, той-го тощо); -єм (присив-єм, лищив-єм, отримав-єм тощо); -сте (обіцяли-сте, викликали-сте, примусили-сте).

• є певні відхилення від нормативного відмінювання: гонче як кличний однини до гонець (треба гонцю); сподвижниче як кличний однини до сподвижник (треба сподвижнику); бажаннів як родовий множини до бажання (треба бажань); похваліте як наказовий спосіб до похваліть; купе замість купить тощо;

• навмисне вживання рими в прозовому реченні: родом і ходом; сану і стану;

• чимало тавтологічних зворотів: летом летіти; дивом дивувати; мовчання мовчало мовчки; безліченна безліч; ница ницота; підла підлота;

• досить багато діялектизмів, архаїзмів, рідковживаних слів, полонізмів (пся крев, наприклад) і росіянізмів. Досить часто слова подаються із знаком наголосу.


Нижче лише деякі слова (собі повиписував значно більше), що сподобалися (навіть не знаю точно, що з них застарілі, що рідковживані, а що неологізми):

- заплакали в чотири ока;
- лящами годувати (= давати ляпаси);
- гостролез;
- єдиноматірна сестра (= сестра по матері);
- в прийдущому віці;
- дивугідний;
- затинати хропака;
- дме ходовий вітер;
- троїста суперечка (суперечка, де сперечаються троє);
- побрязкачі (монети);
- нау́верти;
- Юпітер-Гримій;
- даю голову на одруб;
- пані-стара (=сідниці);
- без припрохи;
- двір уз двір;
- столичани;
- не кажи ти щось (= як щось: а на вроду - не кажи ти херувим; летять, не кажи ти вітер; стрибає не кажи ти цап);
- однозорий (з одним оком);
- кажучи з-італійська (кажучи італійською, по-італійському);
- по-ослій (по-ослячому);
- воли-тихоплави;
- не дуже той (Я казав уже вам, пане комісаре, щоб ви не дуже той, — огризнувся Пасамонте…; Так що ви, пане цилюрнику, не дуже той, — це вам не бороди голити, в голінні ми всі голінні);
- переполасий;
- на захід-сонця;
- куди-любля́;
- без сорома́ казка;
- зарівно…, як і (Зарівно школярі, як і селяни, здивувались великим дивом);
- з надтом (= з гаком, з лишком: … вартий, кажуть, цілого міста або ще й з надтом; … три тисячі з надтом ударів);
- півосьма (сім з половиною), півп’ята (чотири з половиною);
- знеобачки;
- матрощук (= юнга);
- куди-хотя́;
- доїжно;
- ніяким світом (= ніяк);
- за малим Богом (=ледь);
- присягати на щось, когось (присягаю на душу панотця мого; заприсягся на Бога розп'ятого; присягаю на рицарський орден)


Про відмінювання власних імен на . До Кувалдиних прикладів додам: Тахо (річка) — Таха; гідальго — гідальга; Морено — Морена. Відмінюються навіть слово на -о, перед якими стоїть голосна: Антоніо — Антонія, Антонієві; Лотаріо — Лотарія; Євхеніо — Євхенієві. Але немає відмінювання в кличному відмінку: прикро мені слухати, Санчо, …; — Ех, Лотаріо, Лотаріо!; — Лотаріо, ти вчинив так, як я й сподівався; друже мій Санчо Панса; друже мій Лотаріо; друже мій Ансельмо тощо (але тут-таки мій друже Росинанте); пане Родріго де Нарваес (але пане рицарю, пане кастеляне, пане куме, велебний пане архієпископе Турпіне (називний — Турпін). Але знайшов там раз і пане доне Антонію. Окрім того, невідмінюваними зосталися квартильйо (три тисячі триста квартильйо); кварто (чотири кварто).



Гра слів у перекладі, коли в оригіналі цього немає:
розмаяти тугу́ ту́гу (в оригіналі — misma melancolía, тобто буквально саму меланхолію);

чи ти Тереза чи ти нетвереза? (в оригіналі — Ven acá, bestia y mujer de Barrabás, щось на зразок звір і дружина Варравині; порівняймо з російським перекладом: Ах ты дурища, Вараввина жена!);

шукатимуть якогось ліку, аби вилікувати каліку од того недоліку (в оригіналі — procurar la cura de su locura en su tierra, тобто шукати ліки від його безумства на своїй землі; порівняймо з російським перекладом: там, на месте, приняться за его лечение).

І такого дуже багато.



Ще про українізацію тексту. Джура — це найчастіше вживаний «українізм» (назвімо умовно такі слова так). Так перекладено слово escuderos, тобто зброєносець. Але трапляється й зброєносець і навіть зброєноша (слова, що його в колекції словників на r2u.org.ua годі знайти, але, як на мене, доречно створене, маємо ж бо листоношу, книгоношу, міхоношу тощо). Цікаво, що є одне речення, де слово джура тлумачиться саме через слово зброєносець (Та де такої помочі не було, давні рицарі про те дбали, щоб у джур їхніх чи то зброєносців були гроші й інша всяка потріб, як то корпія чи масті лічничі). В оригіналі маємо лише escuderos без пояснення, тобто «чи то зброєносців» — вставка перекладача.

Інші українізми:
- посполитий;
- паніматка/панотець (про матір і батька);
- клейнод;
- скраклі (в оригіналі — bolos);
- перебендя;
- святий Юр;
- гречкосій;
- шляхта, шляхтич;
- лях;
- потерчата;
- ясир;
- курінь;
- власні назви на –ха (Пансиха — жінка Панси; Санчиха — жінка Санчи; Скаліїха — в оригіналі: Berrueca, тобто жіноче до Berrueco — скала, скеля; Терпелиха — див. нижче);
- характерник;
- дідич;
- шаг, шеляг;
- копійка, копій;
- отаман;
- колиба;
- опришко;
- коза (музичний інструмент; в оригіналі gaita — буквально волинка);
- душенина (зукраїнізований варіянт іспанської страви під назвою олья);
- гайдук;
- мазанка (в оригіналі pequeña casa — маленька хатка);
- …хто виріс на Кожум'яках та на Торговиці… — в оригіналі: Кожум’яки — Tenerías (буквально «чинбарня», тобто підприємство, де обробляють шкіру; перегук з київськими Кожум’яками — місцевістю, де колись жили кожум’яки); Торговиця — Zocodover (площа в місті Толеді; топонім арабського походження, від sūq ad-dawābb, тобто «ринок, де продають худобу». У Грінченка читаємо: Торговиця — Мѣсто, гдѣ происходить торговля скотомъ);
- …одного на кличку Рябко, а другого — Бровко (в оригіналі дві клички собак: Barcino і Butrón);
- Жар-Птиця (в оригіналі: ave fénix, тобто птиця фенікс);
- Гореслава, Терпелиха (в оригіналі: Dolorida і Angustiada — засмучена, зажурена, сумна).



Книжка ДУЖЕ багата на синоніми. Наприклад, є життя, живоття, житов’я і навіть жизнь; поета, поет, піїта, віршник; чоловік, муж, малжонок, сопруг.



Щонайменше двічі завважив двоїну: дві слові (Розумній голові досить дві слові; …сказати тобі дві слові в чотири ока); під нозі (…топтав під нозі почвар).



Як зауважив Кувалда, є авдитор, що краще, ніж аудитор, водночас є лауреат, Лауркальк, траурний (у Грінченка є травур, а загалом кажучи є цілком добрий український відповідник жалоба), Аугсбург, Маулеон.



Серед мінусів я б виокремив ще таке: є правильне українське слово бувши, але немало й будучи. Я б залишив тільки бувши.



Говорячи про особливість мови, я б відзначив ще таке: є певна кількість слів з варіятивним написанням. Наприклад, є безголов’я і безголів’я; рицар і лицар; ламанчанин і ламанчець (житель Ламанчі), Гишпанія і (один раз) Іспанія тощо.



Мова Санча Панси, його дружини та доньки. Тут варто було б зупинитися окремо. Мені важко сказати, як сильно мова цих простих людей, селян, в оригіналі відрізняється від мови інших персонажів, але в перекладі це відчувається сильно. Зокрема, ефект простої мови досягнуто такими засобами:
значна кількість скорочених слів (і то часто вживаних), чого в мові інших персонажів немає:
- мо’ (так і написано, з апострофом);
- тре’;
- мать (у тексті завжди із знаком наголосу й виділене комами; = мабуть);
- кае, кауть (замість каже, кажуть);
- зара’;
- ’начиться (з апострофом, = значиться);
- до ’станньої (= до останньої);
- на ’днім (= на однім);
- та ’дже;
- все ’дно;
- кий (який);
- мня (= ім’я);
- мона (можна);
- тіки (тільки);
- знацця (значиться);
- овсі (зовсім);
перекручені слова й звороти (принаймні деякі з них — це переклад перекручування в оригіналі) чи дуже вже розмовні:
- церква наша римо-кателицька;
- грап, грапиня і грахвиня, грапство, грапський (замість граф, графиня, графство, графський);
- губерня (замість губернія), губернаторь (саме з м’яким знаком після р); губернаторя (замість губернатора);
- неверситет (= університет);
- патрет (= портрет);
- аптикар (= аптекар);
- маймур, маймуровий (= мармур, мармуровий);
- що це за налий трохи (на слова Дон Кіхота про лімітрофи);
- лінію вареного равлика (на слова Дон Кіхота про лінію рівноденника) тощо.



У перекладі, як на мене, є кілька неточностей чи, принаймні, спірних моментів:

золото Голконди — в оригіналі Tíbar el oro, тобто золото Тібару. Тібар по-арабски і є «золото». Так називали в часи Сервантеса Золотий Берег в Африці. Голконда — реальний султанат в Індії. Не дуже розумію, для чого було змінювати локацію, тим паче, що Голконда наче золотом не славилась.

галицька хвороба — в оригіналі morbo gálico, тобто буквально гальська (від Галія) хвороба, іншими словами сифіліс. Галицька — від Галич, Галичина, тож мало б бути гальська хвороба чи власне український варіянт — пранці.

Отож я й кажу вашмостям, що годилось би по закону всіх отих поетів-співців десь на Гадючі острови затокарити. Гадючі острови — в оригіналі islas de los Lagartos — буквально Ящіркові острови. У примітках до російського видання є таке: народное название необитаемых островов. «Ссылать на острова Ящериц» аналогично русскому выражению: куда Макар телят на гонял. (В примітках до українського видання просто: Український відповідник цього прислів'я: де козам роги правлять). Тож тут маємо кастильський фразеологізм. Вартувало б написати український відповідник або вже перекладати дослівно — Ящіркові острови. Бо не дуже зрозуміло, як ящірки стали гадюками.



І наостанок кілька прикладів перекладу непростих фрагментів.

Зокрема, у розділі XXXIV першої частини служниця розповідає своїй пані про чесноти її коханця, говорячи, що той, окрім чотирьох «с» (в оригіналі вони не названі, принаймні я не знайшов; очевидно, там мовиться про якій якості на «s», які й так відомі кастильськомовним читачам), має «цілу абетку добрих якостей»:
Pues si esto es ansí, no te asalten la imaginación esos escrupulosos y melindrosos pensamientos, sino asegúrate que Lotario te estima como tú le estimas a él, y vive con contento y satisfación de que, ya que caíste en el lazo amoroso, es el que te aprieta de valor y de estima. Y que no sólo tiene las cuatro eses que dicen que han de tener los buenos enamorados, sino todo un ABC entero: si no, escúchame y verás como te le digo de coro. Él es, según yo veo y a mí me parece, agradecido, bueno, caballero, dadivoso, enamorado, firme, gallardo, honrado, ilustre, leal, mozo, noble, onesto, principal, quantioso, rico, y las eses que dicen; y luego, tácito, verdadero. La X no le cuadra, porque es letra áspera; la Y ya está dicha; la Z, zelador de tu honra.
В кастильській мові, зрозуміло, інша кількість букв й самі букви інші, тож тут треба було припасувати український переклад до української абетки.

Ось що вийшло:
А коли так, то нехай не тривожать самої уяви оті недоречні сумніви, оті манірні думки: будьте певні, що Лотаріо поважає вас так само, як ви його, і втішайтеся, що не до нікчеми якогось у любовні тенета впали, а до чоловіка доблесного й достойного, бо має він у собі не лише чотири «ес», що притаманні щирому коханцю, а цілу абетку добрих якостей. Зараз я вам, коли хочете, ту абетку напам'ять прослебізую. Отож, на мої очі і на мою думку, Лотаріо ваш азартний, бравий, вірний, гарний, добрий, елегантний, єдиний, жаданий, завзятий, іменитий, красномовний, ласкавий, мужній, незрадливий, обачний, пильний, розумний, далі йдуть оті самі чотири «ес», тобто сміливий, славний, стійкий і скритний, тоді знов твердий, услужний, фанатичний, хоробрий, цільний, чарівний, шанобливий, щирий, юний і, нарешті, ярий (бо м’який знак, як пані сама знає, тут ні до чого).
Як бачимо, пропущено «и» (не знайшлося слова на цю букву» й «ґ» (на час перекладу такої букви в українській абетці не було).

Порівняймо з російським перекладом:
А коли так, то не слушайте голоса лицемерия и самолюбия, внушите себе, что Лотарио уважает вас так же точно, как его уважаете вы: он рад и счастлив, что вы попались в сети любви, сети, опутывающие вас в его глазах еще большим уважением и почетом, и помните, что он может похвалиться не только четырьмя С, которые будто бы положено иметь каждому порядочному влюбленному, то есть тем, что он свободен, сметлив, стоек и скрытен, но и всею азбукой — вы только послушайте, я вам скажу ее сейчас на память. Сколько я понимаю и могу судить, он богат, великодушен, горяч, добр, жалостлив, знатен, изящен, красив, любезен, мужественен, настойчив, обходителен, постоянен, рыцарственен, потом эти четыре С, затем терпелив, умен, храбр, царственен, чистосердечен (ш и щ сюда не подходят, больно некрасивые буквы), затем юн и, наконец, яростен в битве.
І англійським:
This, then, being the case, let not these scrupulous and prudish ideas trouble your imagination, but be assured that Lothario prizes you as you do him, and rest content and satisfied that as you are caught in the noose of love it is one of worth and merit that has taken you, and one that has not only the four S’s that they say true lovers ought to have, but a complete alphabet; only listen to me and you will see how I can repeat it by rote. He is to my eyes and thinking, Amiable, Brave, Courteous, Distinguished, Elegant, Fond, Gay, Honourable, Illustrious, Loyal, Manly, Noble, Open, Polite, Quickwitted, Rich, and the S’s according to the saying, and then Tender, Veracious: X does not suit him, for it is a rough letter; Y has been given already; and Z Zealous for your honour.
Розділі LIII другої частини починається такими словами:
Pensar que en esta vida las cosas della han de durar siempre en un estado es pensar en lo escusado; antes parece que ella anda todo en redondo, digo, a la redonda: la primavera sigue al verano, el verano al estío, el estío al otoño, y el otoño al invierno, y el invierno a la primavera, y así torna a andarse el tiempo con esta rueda continua…
Іншими словами, автор розповідає, що п’ять пір року постійно змінюють один одного: la primavera (весна), al verano (літо), al estío (літо), al otoño (осінь), al invierno (зима). У російському варіянті маємо чотири сезони:
Кто думает, что все на земле пребывает в одном и том же состоянии, тот впадает в ошибку; напротив того, нам представляется, что все в мире свершает свой круг, вернее сказать, круговорот: за весною идет лето, за летом осень, за осенью зима, за зимою весна, — вот так и движется время, подобно вращающемуся непрестанно колесу…
А от в українському збережено п’ять:
Тяжко помиляється той, хто гадає, нібито світовії речі перебувають завжди в тому самому стані; навпаки, життя точиться, здається, по кругу або ж кругойдучо: за провесною йде весна, за весною літо, за літом осінь, за осінню зима, а за зимою знову провесна, отак і крутиться час ненастанним кругобігом…
Тобто два «літніх сезони» замінено «двома «весняними». Цікаво, що в англійському перекладі теж п’ять сезонів, от тільки там дві «осені»:
To fancy that in this life anything belonging to it will remain for ever in the same state is an idle fancy; on the contrary, in it everything seems to go in a circle, I mean round and round. The spring succeeds the summer, the summer the fall, the fall the autumn, the autumn the winter, and the winter the spring, and so time rolls with never-ceasing wheel.
У розділі LXVII другої частини Дон Кіхот розповідає, що є в кастильській мові слова арабського походження:
almohaza, almorzar, alhombra, alguacil, alhucema, almacén, alcancía…
y otros semejantes, que deben ser pocos más; y solos tres tiene nuestra lengua que son moriscos y acaban en i, y son: borceguí, zaquizamí y maravedí. Alhelí y alfaquí, tanto por el al primero como por el i en que acaban, son conocidos por arábigos.
Якби буквально перекласти виділені слова, то вийде десь так: скребниця (металева щітка для чищення коней), снідати, килим, альгвасил/альґвасиль (служитель правосуддя, поліціянт), лаванда, крамниця, скарбничка для грошей. Іншими словами, якби перекладати кожне слово окремо, то попередня заувага Дон Кіхота, що всі слова, що починаються на «al» — арабські, не мали б сенсу. Тому перекладач взяв українські слова арабського походження з початковим ал-/аль-: альманах, алкоголь, алхімія, алгебра, альгвазил, алькальд, алмасен, алькоран.

Далі Дон Кіхот каже, що є лише три слова арабського походження, що мають закінчення «і»: borceguí, zaquizamí, maravedí, буквально полуботки, халупа, мараведі (іспанська монета). Український варіянт такий: «і лише три мавританських слова по-нашому закінчуються на і, себто: каді, мараведі, алкалі».
І насамкінець гідальго каже, що є два слова, що починаються на «al» і закінчуються на «i»:
Alhelí y alfaquí, tanto por el al primero como por el i en que acaban, son conocidos por arábigos.
Український переклад такий:
Слова альгелі та альфакі — слова щиро арабські, бо починаються вони на аль, а закінчуються на і.
Іншими словами тут довелося просто транслітерувати.
До речі, у російському перекладі залишено оригінальні слова:
Самое же слово альбоги — мавританское, как и все слова в испанском языке, начинающиеся на al, например: almohaza, almorzar, alhombra, alguacil, alhucema, almacen, alcancia и некоторые другие, и только три мавританских слова в испанском языке оканчиваются на i, то есть: borcegui, zaquizami и maravedi. Слова alheli и alfaqui — слова заведомо арабские, раз что начинаются они на аl, а кончаются на i.
Востаннє редагувалось Чет грудня 13, 2018 9:49 am користувачем Анатолій, всього редагувалось 7 разів.
Анатолій
Повідомлень: 4700
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Мігель де Сервантес Сааведра. Премудрий гідальго Дон Кіх

Повідомлення Анатолій »

Хтось більше, хтось менше — ми всі Дон Кіхоти,
Самі собі творим своїх Дульсіней.
Хоч це нас вганяє в сердечні сухоти,
Зате піднімає над рівнем свиней.
(Микола Лукаш, 1939 рік)
Відповісти

Повернутись до “Порадник”