Ніщо в біології не має сенсу, крім як у світлі еволюції

Відповісти
Valentine
Повідомлень: 1
З нами з: П'ят лютого 03, 2017 1:35 pm

Ніщо в біології не має сенсу, крім як у світлі еволюції

Повідомлення Valentine » П'ят лютого 03, 2017 3:09 pm

Оригінал статті: Nothing in Biology Makes Sense Except in the Light of Evolution
З англійської переклала Валентина Пасічна

Ніщо в біології не має сенсу, крім як у світлі еволюції

Теодозій Добжанський
«Американський учитель біології», березень 1973.

Ще зовсім недавно, 1966 року, шейх Абд Ель-Азіз бін Баз звернувся до короля Саудівської Аравії з проханням зупинити єресь, що ширилася країною. Він писав: «Священний Коран, учення Пророка, більшість мусульманських науковців та самі факти — все доводить, що Сонце рухається по своїй орбіті, що Земля нерухома та стійка, ...і що її простяг Бог для свого людства. А хто інакшого вчить, той нарікає брехунами Бога, Коран та Пророка».

Добрий шейх, певно, вважає, що Коперникова теорія — то «лише теорія», а не «факт». Технічно, тут його правда. Теорію можна перевірити через сукупність фактів, і тоді вона зватиметься доведеною теорією, але фактом все одно не стане. Та просячи короля покласти край Коперниковому вільнодумству, шейх, можливо, не знав, що світ увійшов у Космічну еру. Астронавти (та й земляни з екранів своїх телевізорів) на власні очі пересвідчилися в тому, що Земля куляста. Та, напевно, шейх на те відповів би, що сміливці, які наважилися зазирнути за межі Божої Землі, поголівно марять, і вона насправді пласка.

Дещо з Коперникової моделі (як-от те, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки) не перевіряли за допомогою прямих спостережень, як було з кулястістю Землі. А втім науковці вважають, що ця модель цілковито відбиває реальність. Чому? Бо інакше величезна кількість фактів не мала б сенсу. Нефахівці з більшістю цих фактів необізнані. То чому ж ми погоджуємося з «лише теорією», яка стверджує, що куля-Земля обертається навколо кулі-Сонця? Чи ми всього-на-всього коримося авторитетові? Не зовсім так: ми знаємо, що ті, хто витратив час на вивчення доказів, знайшли їх переконливими.

Добрий шейх, імовірно, про ці свідчення не знає. Ще ймовірніше: він такий зашкарубло упереджений, що його не вразить і купа свідчень. Хай там як, а переконувати його означало б геть-чисто гайнувати час. Коран і Біблія не заперечують Коперника, і Коперник теж не заперечує їх. Смішно вважати Біблію з Кораном за такі собі абетки природничих наук. Вони розглядають важливіші матерії: суть людини та її стосунки з Богом. Їхня мова — поетичні символи, що з часів свого створення й донині зрозумілі людям. Король Аравії не погодився задовольнити шейхове прохання. Він знав, що деякі люди побоюються просвітництва, бо воно загрожує їхнім корисливим інтересам. З освіченості не скористатися, обстоюючи неуцтво.

Земля — не геометричний центр Всесвіту, хоча цілком може бути його духовним центром. Вона — порошинка в космічних просторах. Усупереч розрахункам єпископа Ашера*, світ не виник у своєму приблизно сучасному вигляді 4004 року до н. е. Спроби сучасних космологів встановити вік Всесвіту — це й досі лише грубі наближення, які переглядають (переважно в бік збільшення) щоразу, як вдосконалюють методи оцінювання. Деякі космологи вважають, що Всесвітові понад 10 мільярдів років; дехто припускає, що він існував та існуватиме вічно. Життя на Землі виникло приблизно 3–5 мільярдів років тому; людиноподібні істоти з’явилися відносно недавно, 2–4 мільйони років тому. Будь-які спроби визначити вік Землі, тривалість геологічних та палеонтологічних ер або древність людських предків ґрунтуються переважно на радіометричних даних про співвідношення ізотопів певних хімічних елементів у породах, придатних для таких досліджень.

Шейх бін Баз та його однодумці радіометричні дані не сприймають, бо це ж «лише теорія». Тоді яка альтернатива? Можна припустити, що Творцеві здалося догідним вдаватися до облудних хитрощів. Він ретельно забезпечив деякі породи точно таким співвідношенням ізотопів, яке змушує нас хибно вважати, що вік одних порід налічує 2 мільярди років, інших — 2 мільйони, хоча насправді він ледь-ледь сягає 6000 років. Таке псевдопояснення не нове. Один із ранніх антиеволюціоністів, Ф. Г. Ґоссе, видав книжку під назвою «Омфалос» («Пуп»). Суть цього дивовижного твору в тому, що Адам, який не мав матері, був створений вже з пупом, і що викопні рештки Творець розмістив там, де ми їх нині знаходимо, — свідомий акт Його волі, призначений створити ілюзію величної давнини та геологічних потрясінь. Втім, легко побачити фатальну ваду всіх цих суджень: вони блюзнірські, тому що звинувачують Бога в абсурдній брехні. А це як обурливо, так і й безпідставно.

РІЗНОМАНІТНІСТЬ ЖИВИХ ІСТОТ

Несхожість, але єдність життя — два однаково дивовижні й промовисті аспекти живого світу. Описано та вивчено 1,5–2 мільйони видів тварин та рослин; описати та вивчити залишилось, певно, не менше. Різноманітність розмірів, будов, способів життя бентежить, але заворожує. Ось кілька прикладів.

Вірус ящуру має вигляд сфери діаметром 8–12 mμ**. Довжина тіла синього кита сягає 30 м, його вага — 135 т. Найпростіші віруси паразитують в клітинах інших організмів, і, зведені до мінімальної необхідної кількості ДНК та РНК, змінюють біохімічні механізми клітини-хазяїна, змушуючи її реплікувати інформацію вірусу замість власної.

Чи вважати віруси за живі організми, чи за цікаві хімічні субстанції — то питання поглядів та дефініцій. Але факт існування такої розбіжності в думках вельми промовистий. Це означає, що межу між живою та неживою матеріями стерто. На іншому кінці спектра «просте–складне» ми маємо хребетних тварин, і серед них людину. В людському мозку близько 12 мільярдів нейронів; синапсів між нейронами, ймовірно, в тисячу разів більше.

Деякі організми живуть у великому розмаїтті середовищ, і тут людина очолює рейтинг. Вона не лише належить до істинно космополітичного виду, але й завдяки технологічним досягненням може щонайменше протягом обмеженого часу виживати на поверхні Місяця та в космічному просторі. Натомість деякі організми напрочуд спеціалізовані. Можливо, найвужчу екологічну нішу в світі займає грибок родини Laboulbeniaceae, що росте тільки на задній частині надкриль жука Aphenops cronei, який трапляється лише у вапнякових печерах на півдні Франції.

Личинки мухи Psilopa petrolei розвиваються у просочуваннях сирої нафти на каліфорнійських нафтових родовищах. Як відомо, більше на них ніде не натрапити. Це єдина комаха, здатна жити в нафті та харчуватися нею; дорослі особини можуть пересуватися поверхнею нафти, але лише доти, доки нічим, окрім лапок, її не торкаються. Личинки мухи Drosophila carciniphila зростають лише у ниркових канальцях між стулкою і третьою ногощелепою суходільного краба Geocarcinus ruricola, який трапляється лише на деяких островах Карибів.

Чи є пояснення, здатне чітко обґрунтувати це колосальне різноманіття живих істот? Звідки взялися ці неймовірні створіння, що ніби здаються нам химерними та непотрібними: грибок Laboulbeniaceae, жук Aphenops cronei, мухи Psilopa petrolei та Drosophila carciniphila і ще безліч інших, очевидніших біологічних цікавинок? Єдине тлумачення, що матиме сенс: органічне різноманіття — відповідь на різноманіття середовищ планети Земля. Жодний вид, дарма який досконалий та універсальний, не здатен випробувати всі можливі способи існування. Абсолютно кожному з мільйонів видів властивий індивідуальний спосіб жити та живитися зі свого середовища. Існують, без сумніву, ще невідомі способи, яких досі не випробував жодний з відомих нам видів. Процес еволюції зазвичай заповнює вільні екологічні ніші — дія несвідома та ненавмисна, бо зв’язки між еволюцією та природою набагато витонченіші та цікавіші за це. Середовище не змушує своїх мешканців еволюціонувати — так постулюють відкинуті нині теорії неоламаркістів, і якнайкраще змальовує всю ситуацію таке формулювання: середовище натомість створює для живих організмів виклики, реакцією на які пізніше стають генетичні перетворення.

Вакантна екологічна ніша, не використовувана нагода для життя — теж виклик. Це стосується і зміни середовища, коли льодовиковий період поступається теплішому кліматові. Природний добір може спричинитися до того, що види адаптуватимуться, змінюючись генетично. Ці зміни, можливо, дадуть видам змогу або зайняти спорожнілу колись екологічну нішу — нову можливість для життя, або протистояти несприятливим трансформаціям середовища. Та спроба адаптування може бути і вдала, і невдала. Це залежить від низки факторів, серед яких головує генетична будова видів, що пристосовуються, коли є необхідність. Брак успішних адаптацій може призвести до вимирання виду. Знайдені рештки свідчать, що вимирання — неминучий фінал для більшості еволюційних ланцюгів. Організми нині — це найуспішніші нащадки якоїсь малої частки видів, що жили раніше, та ще меншої частки, якщо зазирати далі й далі в минуле. Втім кількість біологічних видів не скоротилася; насправді вона, певно, з часом навіть збільшилась. Усе це зрозуміле з огляду на теорію еволюції; та й що то за абсурдна дія була б з Божого боку: створити безліч видів ex nihilo, а потім допустити вимирання більшості з них!

Звичайно, немає нічого свідомого або навмисного в акті природного добору. Біологічний вид не мовить до себе: «Спробуй-но завтра (чи за мільйон років) рости на інакшому ґрунті, або харчуватися інакшою їжою, або причепитися до іншої частини тіла інакшого краба». Лише людині властиві такі свідомі рішення. Ось чому вид Homo sapiens — вершина еволюції. Природний добір — це процес одночасно і творчий, і сліпий, бо лише внаслідок сліпого творчого процесу можна, з одного боку, досягти такого величезного біологічного успіху, яким стала людина, а з другого — витворити такі строгі, такі обмежені форми пристосованості як у згаданих раніше грибів, жуків та мушок.

Антиеволюціоністи не розуміють, як працює природний добір. Вони уявляють, що всі біологічні види були створені за надприродною вказівкою кілька тисячоліть тому й відтоді майже не зазнали змін. Та нащо мати так багато видів тут, на Землі, аж два чи три мільйони? Якщо природний добір — основний чинник, що зумовлює еволюцію, то пояснена будь-яка кількість: природний добір не діє згідно з призначеним планом, види виникають не задля високої мети, а через наявність певних генетичних засобів і через те, що середовище створило для цього нагоду. Чи був Творець у веселому гуморі, коли вигадував Psilopa petrolei для каліфорнійських нафтових родовищ або Drosophila — щоб жили лише на деяких частинах тіл деяких крабів та лише на деяких островах Карибів? Багатство органіки, втім, видається обґрунтованим і зрозумілим, якщо Творець створив живе не забаганкою, а еволюцією, до якої спричинився природний добір. Хибно вважати творення та еволюціонування взаємонесумісними альтернативами. Я сам — креаціоніст та еволюціоніст. Еволюція — метод творення, властивий Богові та Природі. Творення — не подія, що сталася 4004 року до н. е.; це процес, що розпочався близько 10 мільярдів років тому й триває дотепер.

ЄДНІСТЬ ЖИТТЯ

Єдність життя така ж прикметна, як і його багатоманітність. Його форми чимало в чому між собою схожі. Особливо впадають в око загальні біологічні подібності у біохімічному вимірі. Від вірусів і до людини — в усіх спадковість закодовано лише у двох хімічно подібних речовинах: ДНК та РНК. Генетичний код однаково простий та універсальний. У ДНК є лише чотири генетичні «букви»: аденін, гуанін, тимін та цитозин. Урацил заступає тимін у РНК. Увесь еволюційний розвиток живого відбувається не через винайдення нових «букв» генетичної абетки, а завдяки утворенню нових і нових комбінацій.

Генетичний код ДНК-РНК не просто універсальний: він — метод перетворення «буквених» ланцюжків у ДНК-РНК на амінокислотні ланцюжки в білках. Одні й ті ж 20 амінокислот утворюють безліч найрізноманітніших білків ледь не в усіх (принаймні в більшості) живих організмах. Різні амінокислоти кодуються від одного до шести нуклеотидними триплетами в ДНК і РНК. До того ж біохімічні універсалії сягають далеко за межі генетичного коду та його перетворення на білки: в клітинному метаболізмі найрізноманітніших живих істот переважає разюча одноманітність. Скрізь за метаболічні процеси відповідальні аденозинтрифосфат, біотин, рибофлавін, геми, піридоксин, вітаміни К і В12 та фолієва кислота.

Про що свідчать ці біохімічні та біологічні універсалії? Про те, що життя постає з неживої матерії лише раз і що всі організми, попри всю їхню різноманітність, зберігають базові ознаки первісного життя (також можливо, що було кілька, навіть чимало зароджень життя; якщо так, то потомство лише одного з них вижило та успадкувало Землю). Та що якби еволюції не існувало й кожний вид (а їх мільйони!) був створений за окремою вказівкою? Антиеволюціоністи знову мусили б звинуватити Творця в ошуканстві, хоч яка образлива була б сама думка про це і для релігійних почуттів, і для глузду. Антиеволюціоністи мають наполягати, що Він навмисно підлаштував усе так, щоб здавалося, що методом Його творіння була саме еволюція, та ввів в оману чесних шукачів істини.

Дивовижний поступ молекулярної біології, що відбувся протягом останніх років, уможливив розуміння того, чому ж різні організми побудовані з таких монотонно подібних матеріалів: білки складаються лише з 20 видів амінокислот та програмуються лише за допомогою ДНК і РНК, кожна зі своїми чотирма видами нуклеотидів. Метод напрочуд простий. Усі англійські слова, речення, розділи, книжки складаються із комбінацій 26 букв алфавіту (це можна зобразити також на прикладі абетки Морзе: крапка, риска, проміжок). Значення слова чи речення визначають не букв, з яких їх утворено, а послідовності цих букв. Те ж саме зі спадковістю: її закодовано в комбінаціях генетичних «букв» — нуклеотидів у ДНК, амінокислот у білках.

Молекулярні дослідження дали змогу наблизитися до точних вимірювань ступенів біохімічних подібностей та відмінностей між організмами. Деякі типи ензимів та інших білків квазіуніверсальні або, в будь-якому разі, дуже поширені у світі живого. В різних живих істотах вони схожі функціонально, тобто каталізують схожі хімічні реакції. Та якщо такі білки ізольовані, а їхні структури хімічно визначені, вони часто вмістять більш-менш різні ланцюжки амінокислот у різних організмах. Наприклад, такі собі гемоглобінові альфа-ланцюжки мають ідентичні послідовності амінокислот в людині та шимпанзе, проте лише одна амінокислота (з 141) відрізняє їх від горили. Альфа-ланцюжки людського гемоглобіну відрізняються від гемоглобіну худоби 17 амінокислотами, від гемоглобіну коня —18, осла — 20, зайця — 25, риби (коропа) — 71.

Цитохром С — це ензим, що відіграє важливу роль у метаболізмі аеробних клітин. Він є в найрізноманітніших організмах, від людини до цвілі. Е. Марґоліяш, В. М. Фітч та інші порівнювали ланцюжки амінокислот цитохрому С на різних рівнях світу живого. Встановлено найприкметніші подібності та відмінності. Від 2 до 17 амінокислот цитохрому С відмінні в різних порядків ссавців і птахів, у класах хребетних — від 7 до 38, а у хребетних та комах — від 23 до 41. Цитохром С у тварин загалом відрізняється від цитохрому дріжджів та плісняв від 56 до 72 амінокислотами. Фітч та Марґоліяш воліють виражати свої дані у так званих «мінімальних мутаційних відстанях». Як уже зазначено вище, різні амінокислоти кодуються різними триплетами нуклеотидів у ДНК генів; цей код тепер відомий. Більшість мутацій спричинена заміщенням десь у ланцюжку ДНК одиничних нуклеотидів, що кодують певний білок, а отже можна порахувати мінімальну кількість одиничних мутацій, необхідних, щоб перетворити цитохром С одного організму на цитохром С іншого. Найкоротші мутаційні відстані між людським цитохромом С і цитохромом С іншої живої істоти такі:
Мавпа — 1 | Курка — 18 Собака — 13 | Пінгвін — 18 Кінь — 17 | Черепаха — 19 Віслюк — 16 | Гадюка — 19 Свиня — 13 | Риба (тунець) — 31 Заєць — 12 | Муха — 33 Кенгуру — 12 | Міль — 36 Качка — 17 | Пліснява — 63 Голуб — 16 | Дріжджі — 56
Важливо відзначити, що послідовності амінокислот у певному типі білка різняться і в межах одного виду, й між видами. Очевидно, що відмінності між білками на рівні видів, родів, родин, рядів (порядків), класів, типів складаються з елементів, що різняться також серед особин у межах виду. Індивідуальні та групові відмінності лише кількісні, не якісні. Свідчень, що справджують це припущення, достатньо, й їх швидко більшає. Останнім часом науковці активно досліджували індивідуальні варіації в послідовностях амінокислот у гемоглобіні людської крові. Виявлено понад 100 різновидів цих варіацій. Більшість спричинена заміщенням поодиноких амінокислот — заміщенням, що постало з генетичних мутацій в людей, у яких вони виявлені, або в їхніх предках. Очікувано, більшість цих мутацій шкідлива для носіїв, утім інші, очевидно, нейтральні або навіть сприятливі в певних середовищах. Деякі мутації гемоглобіну знайдено лише в єдиній особі чи в єдиній сім’ї; інші постійно виявляють у людях з усього світу. Це засвідчує, що всі ці дані мають сенс лише в світлі еволюції; інакше вони — нісенітниця.

ПОРІВНЯЛЬНІ АНАТОМІЯ ТА БІОЛОГІЯ

Біохімічні універсалії справді дивовижні, й відкрито їх зовсім нещодавно, але вони, безсумнівно, не єдині сліди еволюційного творення. Порівняльна анатомія та ембріологія проголошують еволюційне походження мешканців сучасного світу. 1555 року П’єр Белон встановив, що гомологічні кістки є в скелетах і людини, і птаха — на перший погляд, дуже різних. Пізніше анатоми простежили гомології у скелетах та органах усіх хребетних. Гомології можна виявити в зовнішніх скелетах таких, здавалося б, несхожих членистоногих як омари, мухи та метелики. Їхнім прикладам нема краю.

Ембріони істотно відмінних тварин часто разюче подібні між собою. Століття тому ці подібності завели деяких біологів в їхньому ентузіазмі так далеко, що вони тлумачили їх як свідчення на користь того, що ембріон у своєму розвиткові повторює історію еволюції свого виду; так говорилося, щоб пояснити стадію, на якій ембріон скидається на своїх далеких предків. Інакше кажучи, біологи минулого припускали, що, вивчаючи розвиток ембріона, можна зчитати всі етапи, які пройшов еволюційний розвиток. Цей так званий біогенетичний закон в його первинній формі більше не вірогідний. Проте подібності між ембріонами, безперечно, знакові, й вони вражають.

Напевно, всім відомі нерухливі вусоногі, які, здається, взагалі не мають нічого спільного з вільноплавними ракоподібними, як-от веслоногі. Та як дивовижно, що личинки вусоногих, наупліуси, мають власний етап вільного плавання! На цьому етапі розвитку вусоногі та циклопи, безсумнівно, схожі. Очевидно, що вони родичі. Зяброві щілини у людських ембріонів і ембріонів інших земних хребетних — ще один відомий приклад. Звісно, людський ембріон на жодному з етапів свого розвитку — не риба, його зябра навіть не функціонують. Але чому б він їх мав, хіба що його далекі предки й справді дихали за допомогою зябер? Чи Творець знову вдається до жартів?

АДАПТИВНА РАДІАЦІЯ: ГАВАЙСЬКІ МУШКИ


Усього в світі є приблизно 2000 видів мушок-дрозофіл. Десь чверть із них мешкає на Гаваях, хоча вся територія архіпелагу не більша за територію штату Нью-Джерзі. Майже всі гавайські види (за винятком сімнадцяти) — ендеміки (знайдені лише там). Поза тим, більшість гавайських ендеміків не трапляються по всьому архіпелагові, а обмежені територією поодиноких островів або навіть частиною острова. Як пояснити це незвичайне поширення видів дрозофіл на такій маленькій території? Останні напрацювання Г. Л. Карсона, Г. Т. Спіфа, Д. Е. Гарді та інших прояснюють ситуацію.

Гавайські острови вулканічного походження; вони ніколи не були частиною континенту. Їхній вік — між 0,7 і 5,6 мільйона років. До того, як на цих островах з’явилися люди, там мешкали нащадки іммігрантів, яких занесло сюди з-за моря повітряними потоками та іншими випадковими шляхами. Єдиний вид дрозофіл, що прибув на Гаваї поперед своїх численних конкурентів, зіткнувся з викликом — надлишком вільних екологічних ніш. Їхні нащадки реагували на цей виклик еволюційно адаптивною радіацією, і дивовижні гавайські дрозофіли сьогодення — її результат. Щоб запобігти можливим непорозумінням, роз’ясню: ендеміки Гаваїв у жодному разі не подібні одне до одного так, що їх можна прийняти за варіації одного і того ж виду; вони загалом різноманітніші за дрозофіл деінде. І найбільший, і найменший види дрозофілів належать до гавайських. Вони демонструють дивовижне багатство моделей поведінки. Деякі з них пристосувалися до вкрай незвичайних для мухи-дрозофіли способів життя, наприклад паразитування в яйцевих коконах павуків.

Інші океанічні острови, розкидані по просторому Тихому океані, не мають такого виразного багатства ендемічних видів дрозофіл. Найвірогідніше пояснення: дрозофіли колонізували ці острови вже після того, як більшість екологічних ніш були заповнені ранішими прибульцями. Це, звичайно, гіпотеза, але ґрунтовна.

Антиеволюціоністи, певно, можуть запропонувати альтернативну гіпотезу: бувши неуважний, Творець випадково настворював для Гаваїв стільки видів дрозофіл, що тепер архіпелаг ними екстравагантно перенасичений. Залишаю на ваш розсуд, яка з цих гіпотез слушна.

СИЛА ТА ПРИЙНЯТТЯ ТЕОРІЇ

Розглядувана в світлі еволюції біологія, напевне, понад усі науки інтелектуально вдовольняє й надихає. Без цього світла вона стає лише нагромадженням усіляких фактів, часом цікавих чи курйозних, та які не складаються в цілісну змістовну картинку.

Під цим не варто розуміти, що ми знаємо все, що можемо й мусимо знати, про біологію та еволюцію. Будь-який компетентний біолог свідомий величезної кількості проблем, поки не розв’язаних, і питань поки без відповідей. Зрештою, біологічні дослідження не справляють враження таких, що наближаються до загального завершення; зовсім навпаки. Серед біологів удосталь сперечань та розбіжностей поглядів, і це цілком природно для науки, що живе та зростає. Антиеволюціоністи плутають (або вдають, що плутають) такі суперечки зі вказівками на сумнівність усієї доктрини еволюції. Їхня улюблена забава — нанизувати цитати, які вони ретельно, часом навіть професіонально, виривають із контексту, щоб продемонструвати, як між еволюціоністами нічого не усталено та не узгоджено. Деякі мої колеги, та і я сам, з подивом та сміхом читали, як нас цитовано в такий спосіб, що ми видавалися справжнісінькими антиеволюціоністами під шкірою.

Дозвольте мені чітко роз’яснити, що саме про еволюцію поза будь-якими сумнівами доведено, а що потребує подальших досліджень. Еволюцію як процес, що тривав упродовж всієї історії Землі, можуть піддавати сумнівові лише ті, що необізнані в доказах, або ті, що доказам опираються через емоційні блоки або відвертий фанатизм. На відміну від цього, механізми, що спричиняють еволюцію, безперечно, потребують вивчення та уточнення. Нема такої альтернативи еволюції, щоб витримала критичну перевірку. Однак ми постійно дізнаємося про нові важливі факти про еволюційні механізми.

Дивовижно, що понад століття тому Дарвін спромігся так багато зауважити про еволюцію, навіть не маючи доступу до ключових фактів, виявлених пізніше. Розвиток генетики після 1900 — особливо молекулярної генетики протягом останніх двох десятиліть — надав суттєву для розуміння еволюційних механізмів інформацію. Але багато що з цього сумнівне, і багато що треба вивчити. Це бадьорить та надихає кожного путнього науковця. Уявіть: усе вже відомо і науці більше нічого відкривати. Що за жахіття!

Чи еволюційна доктрина суперечить релігійній вірі? Ні. Вважати Святе Писання за елементарний підручник з астрономії, геології, біології та антропології — дуже груба помилка. Уявні нерозв’язні конфлікти постають тільки тоді, коли символи тлумачать не в тому сенсі, який в них закладено. Як сказано вище, такі помилки призводять до блюзнірства: Творця звинувачують в систематичному ошуканстві.

Один з видатних мислителів нашого часу, П’єр Теяр де Шарден, написав: «Чи еволюція — теорія? Система? Гіпотеза? Ні, еволюція значно ширша за це, вона — загальний постулат, якому відтепер мусять підлягати всі теорії, всі гіпотези, всі системи, щоб бути мислимими та правдивими. Еволюція – це світло, що осяює всі факти; це траєкторія, якої мають дотримуватися всі напрямки думки; ось, що вона таке. Звісно, деякі науковці поряд із деякими філософами та богословами не погоджуються з частинами Теярових учень; прийняття його світогляду не дотягує до загального. Але поза сумнівом, що Теяр був по-справжньому, глибоко релігійною людиною, а християнство було наріжним каменем його світобачення. Ба більше, в його уявленні віра та наука не відділялися герметичними відсіками, на відміну від уявлення багатьох. Вони були гармонійні частинки його світоглядного візерунку. Теяр був креаціоніст, але такий, що розумів: у цьому світі Творіння здійснюється через еволюцію.


*Джеймз Ашер (1581–1656) — протестантський архієпископ Армаський і примас усієї Ірландії, найвідоміший своєю хронологією, яку сформулював, виходячи з буквального прочитання Старого Заповіту. Він встановив час і дату створення світу — близько 6 години вечора 22 жовтня 4004 до н.е. за пролептичним юліанським календарем. — Прим. перекл.
**Розміри вірусів звичайно вказували в мілімікронах (mμ, ммк), у Міжнародній системі одиниць (СІ), затвердженій 1960 року, мілімікрон рівний нанометрові (nm, нм). — Прим. перекл.


ПРО АВТОРА

Теодозій Добжанський (Theodosius Dobzhansky) — видатний американський біолог-генетик українсько-польського походження. Народився 25 січня 1900 року в місті Немирові на Вінниччині (тоді Подільська губернія Російської імперії). 1917–1921 роки — навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету. 1921–1924 — аспірант при кафедрі зоології УАН. 1924–1927 — асистент кафедри генетики і експериментальної зоології Ленінґрадского університету. 1927 року, після отримання стипендії Рокфеллерового фонду, із дружиною виїхав до США. Працював у лабораторії Морґана в Колумбійському університеті. З 1928 — у відділі біології в Калтесі, куди переїхав Морґан. 1931 року вирішує залишитися в США. З 1937 року — громадянин США. 1940–1962 — професор зології Колумбійського університету, 1962–1970 — професор Рокфелерового університету, 1971–1975 — ад’юнкт-професор Каліфорнійського університету. Разом з іншими науковцями розробив синтетичну теорію еволюції (сучасний еволюційний синтез), що об’єднала засади генетики, дарвінізму та інших дисциплін; 1937 року в своїй праці «Генетика і походження видів» дійшов висновку, що до еволюції видів спричиняється не лише природний добір, а й генетичні мутації. За цю працю отримав Національну наукову медаль США (1964) та медаль Франкліна (1973). Серед інших його нагород Медаль Денієля Ґіро Елліота (1946) та Кімберівська премія з генетики (1958) від Національної академії наук США; літературна премія Едіт Енішфілд-Вулф (1963); премія П'єра Леконта дю Нуї (1963), Медаль Едісона Емері Верріла від Єльського університету (1966) тощо. Теодозій Добжанський — член Національної академії наук США (1943), Лондонського королівського товариства (1965), Американської академії мистецтв і наук, Королівської шведської академії наук, Королівської данської академії наук, Бразильської академії наук, Німецької академії природодослідників «Леопольдина» (тепер — Національна академія наук), Національної академії деї Лінчеї.

1968 року в науковця діагностували лімфатичну лейкемію. Помер 18 грудня 1975 року в місті Дейвісі, Каліфорнія.

Теодозій Добжанський був не лише один із найвпливовіших біологів двадцятого століття, а й один із найплідніших. Його перша публікація з’явилася 1918 року, коли Добжанському було вісімнадцять. Повний перелік його праць налічує майже 600 назв, із них дванадцять — книжки. Один із найвідоміших його есеїв, «Ніщо в біології не має сенсу, крім як у світлі еволюції» (Nothing in Biology Makes Sense Except in the Light of Evolution), опублікований 1973 року, виник у контексті протистояння еволюціоністських та креаціоністських напрямів у науці та системі освіти США. Добжанський, одночасно еволюціоніст і вірянин, критикує антиеволюційні закиди своїх ідейних супротивників та обстоює думку, що Бог та еволюція цілком сумісні.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5913
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Ніщо в біології не має сенсу, крім як у світлі еволюції

Повідомлення Кувалда » П'ят лютого 03, 2017 4:55 pm

Клас! 8-). Бо навіженість певної категорії "еволюціоністів" а ля Докінз добряче дратує
До речі, Глава римсько-католицької церкви Франциск визнав теорії еволюції і Великого вибуху

Відповісти

Повернутись до “Книжки, статті”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість