«Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

В цьому розділі всі теми мають відповідати відповідним правописним проблемам. Наприклад "Передання грецької тети" - формулювання проблеми, пропонування варіянтів розв’язання, обговорення і так стосовно всіх проблем, які є в правописі.
Відповісти
Max
Повідомлень: 130
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

«Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Max » П'ят березня 18, 2016 10:40 am

(виступ на філософському термінологічному семінарі в Інституті Гете 01.03.2016)

Маю міркування щодо правопису іншомовних назв на прикладі антропоніма "Martin Heidegger". Тут мені вбачаються два аспекти: політично-філософський і суто науковий.
От ситуація: група людей – нехай і вельми поважних – на свій розсуд вирішує змінити усталені орфографічні норми державної мови, зафіксовані в чинному правописі. І робить це не в законний спосіб – тобто через Національну правописну комісію – а шляхом вольових рішень у доволі вузькому колі однодумців (з досвіду участі в численних фахових конференціях – а це Київ, Дніпропетровськ, Львів, Кіровоград, Харків, Бердянськ – знаю, що відносна частка радикально налаштованих мовознавців в Україні дуже невелика, і перекладачі тут не виняток).
Таким чином, зокрема, замість звичної та усталеної форми „Мартін Хайдеггер”, яку вживали в усій Україні доволі тривалий час і яку фіксує навіть таке солідне видання, як „Українська радянська енциклопедія” [1], раптом постає „Мартин Гайдеґер”.
Офіційний правопис – хай і недосконалий – є законним і необхідним компромісом між різними мовними варіаціями, що стримує притаманні їм відцентрові тенденції. Така консолідація державної мови та, відповідно, гуманітарного соціуму є важливим державотворчим чинником, який сприяє мовній і політичній єдності всієї країни.
Уявімо, що один із сусідів вирішив самовільно перемістити межу між ділянками. Бо просто йому так закортіло. Які будуть наслідки?
А що станеться, якщо з патріотичних мотивів „трохи” відчинити скриню Пандори?
Кожна дія породжує протидію. Якщо говорити більш узагальнено, то в природі працює так званий принцип Ле Шательє – Брауна: на кожну зовнішню дію система реагує такою протидією, щоб зменшити цей вплив. Тому сподіватися, що всі будуть у захваті від зменшення своєї території – це принаймні недалекоглядно. І якщо держава не має достатнього запасу міцності, то всі ці дії та протидії можуть поставити під загрозу саме її існування.
Хороший шахіст прораховує партію на десять і більше ходів наперед. А на скільки ходів прораховують ситуацію філософи?
Система відреагувала цілком передбачувано. Спочатку львівські колеги вирішили не відставати від київських і не гаючись запровадили свій, львівський філософський правопис, і ввели форму „Мартін Гайдеґґер”. Потім з тих же міркувань „революційної доцільності” у нас відібрали Крим і розв’язали війну на Донбасі, де мовний чинник є чи не найголовнішим. І там теж окремий правопис – тільки вже російський.
Правописна „партизанщина”, та ще й проваджувана цілими колективами поважних представників фахових галузей, є вкрай тривожним симптомом. Насамперед тому, що свідчить про слабкість і занепад інституту держави, про брак відповідальності за долю цілої країни у тих людей, які таку відповідальність повинні були б відчувати.
Це помічаємо не лише ми, а й ворожі резиденти. І така наша слабкість спокушає ворога на агресію.
Ознаки такої «виродженості» проявила держава часів Януковича, коли делегувала своє виключне право на насильство так званим «тітушкам». Подібним же чином Україна віддала право формувати правописні норми не професіоналам, а широкому загалу любителів. Країни світу дбають про те, щоб у правописному процесі не було місця охлократії: наприклад, у Німеччині за правопис відповідає Інститут Гете, в Іспанії – Інститут Сервантеса тощо. А хто у нас відповідає за те, що надміру активні любителі мовних новацій нав’язують Україні неграмотні форми «Гакслі» (замість «Хакслі»), «Гокінг» (замість «Хокінг»), «Гантер» (замість «Хантер»), «Г’ю» (замість «Х’ю»)? А ніхто. Бо діє принцип колективної безвідповідальності. Як при «розвинутому соціалізмі». На посадових осіб можна ще якось вплинути. А до якої відповідальності можна притягти стихійну масу любителів перекладацької справи, де більшість не має навіть ні належних ступенів, ні звань?
За нормального перебігу подій, визначати правила відтворення запозичених слів повинні професіонали, серед яких, з огляду на особливості української мови, повинні бути насамперед спеціалісти з фонетики – української, англійської, німецької тощо. З відповідним авторитетом у світовому мовному просторі, який визначається об’єктивними критеріями – такими, як індекс Хірша. У світі за з цим показником визначають науковий рівень спеціаліста. А в Київський національний університет імені Тараса Шевченка приймають на роботу тих, у кого цей індекс не менше 3.
В умовах війни з Росією загострилося питання виживання України як держави, що актуалізує тріаду „єдність держави” – „єдність мови” – „єдність правопису”.
Хіба війна не є достатньо вагомою причиною для того, щоб критично переоцінити свої минулі дії і подумати, чи все було зроблено правильно для дійсного, а не позірного захисту української мови? Маємо хитрого і підступного ворога, який уміло використовує будь-які промахи наших гарячих, але недалекоглядних ентузіастів правописного фронту для розкручування своєї агресії. З одного боку, і без того нестабільну ситуацію розхитують „мовні екстремісти” (термін почутий від Ласло Єнковського), затято просуваючи то один, то другий, то „ще кращий” варіанти правопису. А російська пропаганда тим часом каже, що Україна досі не спромоглася виробити єдиного правопису – і тому, зокрема, не склалася як держава. І, зауважмо, в російській мові немає таких сильних відцентрових тенденцій. То до чого прихилиться середньостатистичний обиватель – до котрогось із ущент розрекламованих ненормативних „варіянтів” української чи до російської, про яку він уже чув багато хорошого від сусідів?
Замість зміцнювати правописну єдність української мови і толерантно й ненав’язливо пропагувати її на проблемних територіях, наші активісти намагаються радикалізувати український правопис, тим самим відштовхуючи від нього не лише в цілому нейтральних мешканців України (а їх більшість), а навіть і прихильників української мови.
Правописну нестабільність України помічає і Європа, куди ми так прагнемо. Через це наша держава має в Європі міцний імідж „проблемного суб’єкта”, який не знає, як правильно писати терміни та власні назви, а також як транслітерувати українські назви згідно з європейськими нормами, які передбачають еквівалентність вихідного й транслітерованого текстів. На це звертають увагу чимало зарубіжних фахівців – зокрема, про це говорила професор Павловська з Варшави на Міжнародній конференції з термінології в Інституті української мови в квітні 2015 року.
Задля збереження країни та її мови ми не можемо дозволити собі розкоші бути й надалі безвідповідальними.
Що ж стосується наукового боку справи, то методика розв’язання проблеми відтворення прізвища Heidegger зводиться до комплексного застосування статистичного та аналітичного методів науки термінології [2]. Статистичний метод подає звичну, усталену форму чи явище. У цьому випадку – форма Хайдеггер (яку чинний правопис допускає). Зміна цієї форми потребує не тільки якихось аналогій у плані статистики (тобто паралельного вживання інших форм), а й ретельного наукового обгрунтування за допомогою аналітичного методу. І цей метод повинен включати в себе насамперед фахові фонетичні дослідження, що базуються на грамотному трактуванні фізичних (артикуляційних і особливо акустичних) процесів, які відбуваються під час формування звуків мовлення – оскільки засвоєння іншомовного слова відбувається на основі відтворення його звукової форми. На жаль, нічого цього не було зроблено.
Щобільше, хрестоматійні фонетичні дані свідчать, що в англійській, німецькій та інших мовах звук [h] – глухий [3-5]. Своєю чергою, в українській мові „найбільш поширеним і найбільш повним є протиставлення за участю голосу й шуму”, а приголосні [х] і [г] складають кореляційну пару [6: 93] (див. також [7: 70].). Наприклад, перед глухими приголосними [г] артикулюється як задньоязиковий і оглушується, тобто перетворюється на [х]: домігся, прибігши, легкий, кігті, нігті тощо.
Інші відмінності в артикуляції українських [х] і [г] не є істотними. Поверхня язика, щік і гортані не є твердою – а отже, виникає реактивний опір маси стінок, який зумовлює істотну зміну найнижчої власної частоти мовленнєвого тракту. У роботах [8; 9] було знайдено, що ця поправка становить близько 180 Hz для дорослого чоловіка та 190 Hz для дорослої жінки. Через це низькі частоти найменше контролюються артикуляційними рухами [2: 161]. Крім того, широке розкриття голосових зв’язок, необхідне для придихальної артикуляції, призводить до значних втрат на акустичне тертя, тому спектр відповідної форманти має значну ширину [10: 427]. Це додатково збільшує інтервал допустимих значень цієї форманти. Тому можливе зміщення артикуляції [г] у глотці, яке пов’язане з низькочастотними формантами, істотно не впливає на вислідні характеристики цього звука. Щобільше, перед голосними фонема /х/ вимовляється з післяпридихом [2], який має виразну гортанну артикуляцію – подібно до артикуляції /h/.
Отже, саме [х] є найближчим акустичним відповідником англійського та німецького [h]. У дослідженнях за програмою Фулбрайта ми переконалися, що за своїми акустичними характеристиками англійський [h] значно ближчий до [х], ніж до [г] [2; 11]. Те саме для німецької мови.
Крім того, поширення „правила дев’ятки” на власні назви суперечить чинному правопису, створюючи при цьому штучну омонімію з назвою птаха, а знищення подвоєння в німецькій мові – ще й фонетичним дослідженням Л. І. Прокопової. Останні свідчать, що німецькі приголосні, які позначаються двома літерами, мають більшу тривалість [12]. До цього додамо, що іноді подвоєння важливе для розрізнення прізвищ: Jenssen < Jens, Jensen < Jen. А зміна „г” на „ґ” суперечить тенденції української мови перетворювати проривний звук [ґ] на щілинний [г] (див. [13: 15; 2]).
„Філософія” означає ‘любов до мудрості’. Тому вірю, що наші філософи є достатньо мудрими, щоб відмовитися від сумнівних правописних новацій, які завдають відчутної шкоди українській мові та державі в цілому.

Відповідь на репліку Ігоря Бурковського щодо „маркантності” місця артикуляції [г].
Це правильно, що перекладачі-практики цікавляться фонетичними дослідженнями – адже фонетика дає орієнтири для належного вибору орфографічного варіанта.
Але фонетисти не роблять таких висновків щодо характеристик звуків мовлення, які щойно прозвучали. Про тотожність (чи навіть якусь особливу „близькість”) українського [г] із німецьким [h] не пишуть ані згадані вже Жан Боазе-Баєр і Кен Лодж, ані Ніна Тоцька, ані Лариса Прокопова.
Дуже бажано, щоб висновки фонетистів інтерпретували професіонали. Некоректні тлумачення створюють хибні уявлення про звуки мовлення у соціумі, що призводить потім до невиправданих мовних новацій.
Про що насправді пише, зокрема, Лариса Прокопова? Насамперед, вона констатує науковий факт: „щодо місця творення специфічного шуму при німецькому [h] та українського [г] у літературі існують різні думки” [12]. Приймаємо цей факт як об’єктивну істину. Далі дослідниця висловлює свою власну оцінку цього факту: „останнім часом найбільшого поширення набуло міркування про утворювання звуження у фаринксі” [12]. Зауважмо, що ця особлива думка – лише одна думка з багатьох дослідників фонетики. Не підтверджена точними і вичерпними цифрами стосовно „найбільшого”. Утім, такі підрахунки в принципі неможливі, тому що нові публікації з новими висновками з’являються постійно. Але суть не в тому, скільки фонетистів відзначають звуження у фаринксі, а скільки – ще деінде. Наука не визнає голосувань: тут „більшість” не означає „правильність”. Уся інквізиція була проти одного Джордано Бруно, але саме він був правим.
Тобто єдиний науковий висновок, який ми можемо зробити напевно, полягає в тому, що артикуляція різних варіацій німецького [h] є різною (це стосується також українських [х] і [г]). Про це ми вже говорили вище і навіть наводили приклади артикуляції [г], подібної до [х]. І навіть якби в усіх своїх варіаціях німецький [h] і український [г] мали однакове місце звуження, це не могло би бути підставою для ототожнення цих звуків. Адже, насамперед, місце звуження і місце творення характерного шуму – це не те саме. І навіть місце творення такого шуму не є визначальним для ідентифікації звука мовлення. Але дискусії щодо відмінностей між місцем звуження і місцем творення характерного шуму залишимо для спеціалістів. Нагадаємо лише, що внаслідок поглинання звуку стінками мовленнєвого тракту і втрат на акустичне тертя, зміна місця звуження в районі гортані мало впливає на акустичні характеристики звука (див. вище).
Як ми вже зазначали раніше, у фонетиці найпоширенішим і найповнішим протиставленням визнають не місце творення звука (завдяки, зокрема, відомому явищу артикуляційного поліморфізму – тобто різної артикуляції того самого звука), а протиставлення за ознакою дзвінкості / глухості. За цією ознакою, як ми вже бачили (і що визнали опоненти), до німецького [h] наближається український звук [х], а не [г].
Апеляції до артикуляції звуків цілком зрозумілі. В Україні набула поширення саме артикуляційна фонетика, оскільки акустичні дослідження потребують більш глибоких фахових знань у галузі фізики. І це вступає в суперечність із роллю артикуляційних і акустичних аспектів фонетики, оскільки найважливішими характеристиками звуків мовлення є не їхня артикуляція, а форманти – гармоніки, які потрапляють у мовленнєвому тракті в резонанс і формують звук мовлення [14; 2]. До речі, термін „маркантність” у фонетиці не застосовують.
Щобільше, сама по собі артикуляція є просто гімнастикою для губ, язика чи гортані і необхідна тільки для того, щоб сформувати потрібний звук мовлення з відповідними акустичними характеристиками (так звану „акустичну мету”). Звук мовлення формується за допомогою потоку повітря, який рухається в конкретній конфігурації мовленнєвого тракту. При цьому відбуваються складні фізичні процеси (виникають різні типи резонансів і антирезонансів, поглинання стінками, поширшання спектру тощо), розібратися в яких може тільки компетентний спеціаліст.
У сприйнятті мовлення вирішальне значення мають акустичні характеристики звука: саме за їхньою допомогою діти вчаться говорити (і тому глухі від народження люди не вміють правильно артикулювати звуки), саме тому ми розуміємо кількох мовців одночасно, саме тому розрізняємо на слух таке мовлення (чи спів), яке не під силу нашому артикуляційному апаратові. Нейрофізіологічні дослідження 1861 1874 років показали, що за продукування мовлення відповідає так звана зона Брока, а за розуміння почутого – зона Верніке. Отже, за породження та сприйняття мовлення відповідають різні мозкові механізми [15: 132-133] – тобто артикуляція звуків і їх розуміння не залежні між собою. Більш детально про співвідношення артикуляції звуків та їхньої акустичної форми див. у підрозділі 2.2 монографії [2].
Крім того, співвідношення між цими звуками потрібно встановлювати не поокремлено, а в комбінації з наступним голосним звуком. У наших експериментах було встановлено, що українські приголосні перед голосними звуками набувають додаткового проміжного звука з голосовою складовою – післяпридиху – який аналогічний відомій і-подібній ділянці у сполученнях приголосних із йотованими [14] і зумовлюється тим, що артикуляційний апарат людини не може миттєво змінити свою конфігурацію від приголосного до голосного.
Важливо, що артикуляція звука [h] суттєво відрізняється від артикуляції [х] і [г] тим, що вона подібна до артикуляції голосного [10], тому значно релевантнішим є не артикуляційний, а саме акустичний аналіз. З іншого боку, наявність післяпридиху після [х] як неминучого коартикуляційного ефекту ще більше зближує звуки [h] і [х]. У подібності артикуляції післяпридиху [х] і німецького чи англійського [h] неважко переконатися, зробивши відповідні знімки.
Утім, акустичну подібність придихання до українського [х] можна пояснити і з погляду артикуляції з урахуванням фізичних особливостей потоку повітря в трубі складного профілю. Артикуляційний апарат людини має згин на переході до ротової порожнини. Якщо немає перепон, то струмінь повітря, відбиваючись від піднебіння і потім від язика, створює турбулентність, яка породжує шум. Місце творення цього характерного шуму – якраз над задньою поверхнею язика, тобто там, де артикулюється звук [х]. Тому придихальна конфігурація мовленнєвого тракту людини дає звук, подібний до українського [х], як при хуканні. Це стосується всіх – і англійців, і німців, і китайців, і українців. Звуконаслідування подібних звуків породило в українській мові чимало подібних слів, які підтверджують придихальність [х]: хукати, хе-хе, хи-хи, тьху, кахикати, чхати, пхикати.
До того ж, аргумент „мені чується” навряд чи можна вважати об’єктивним. Навіть маючи абсолютний музикальний слух, фахівці віддають перевагу безстороннім приладам і спектрограмам, а не власним відчуттям. І ці спектрограми переконливо свідчать, що навіть ті варіації /h/, які дехто „чує” (чи хоче чути) як український [г], насправді значно ближчі до придихального [х].
Таким чином, наш опонент визнав загальновідомий факт, що англійський і німецький звуки [h] – глухі. Не заперечував він і загальновизнаної класифікації українських звуків [х] і [г] як кореляційної пари, яку розрізняють насамперед за універсальним критерієм дзвінкості / глухості. І хоча інші міркування, засновані на артикуляційному підході, не дають і не можуть дати настільки ж надійних і чітких критеріїв кореляції між /h/ і /х/ чи /г/, вони також вказують на фонетичну подібність німецького й англійського звуків [h] до українського [х].
Отже, Martin Heidegger – це Мартін Хайдеггер.

Посилання
1. Бичко І. В. Хайдеггер. Українська радянська енциклопедія у 12 томах / за ред. М. Бажана. – 2-ге вид. – К. : Гол. ред. УРЕ, 1974 1985. – Т. 12. – К. 1985. – С. 82.
2. Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз: [монографія] / М. О. Вакуленко. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2015. – 361 с., іл. http://www.twirpx.com/file/1842764/ [31.12.2015] https://commons.wikimedia.org/wiki/File ... odatky.pdf [04.01.2016] https://ulif.academia.edu/MaksymVakulenko [25.02.2016]
3. Ladefoged P. A Course in Phonetics / P. Ladefoged. – Orlando : Harcourt Brace ; University of California, 1975. – 196 p.
4. Stevens K. N. Acoustic Phonetics / K. N. Stevens. – Cambridge, Mass. : MIT Press, 1998. – 607 p.
5. Boase-Beier J. The German language : a linguistic introduction / Jean Boase-Beier and Ken Lodge. – Oxford : Blackwell Publishing, 2003. – 254 p.
6. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н. І. Тоцька. – К. : Вища школа, 1981. – 183 с. – С. 93.
7. Карпенко Ю. О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови / Ю. О. Карпенко. – Одеса : Чорномор’я, 1996. – 144 с. – С. 70.
8. Fujimura O. Sweep-tone measurements of vocal-tract characteristics / O. Fujimura, J. Lindqvist // Journal of the Acoustical Society of America. – 1971. – 49. – P. 541 558.
9. Fant G. A note on the vocal tract wall impedance / G. Fant, L. Nord, P. Branderud // Speech Transmission Laboratory Quarterly Progress and Status Report 4. – Stockholm : Royal Institute of Technology, 1976. – P. 13 27.
10. Stevens K. N. Acoustic Phonetics / K. N. Stevens. – Cambridge, Mass. : MIT Press, 1998. – 607 p.
11. Вакуленко Максим. Реалізація наукового підходу щодо вживання „ґ”, „г” та „х” в новозапозичених словах / Максим Вакуленко // Діалог мов – діалог культур. Україна і світ. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції з україністики. Мюнхен, 3 6 листопада 2011 року, KUBON & SAGNER, Мюнхен. – 2012. – 475 с. – С. 34 42. http://www.twirpx.com/file/1807423/
12. Прокопова Л. І. Вступний курс фонетики німецької мови для вузів. – К : Грамота. – 2004. – 136 с.
13. Мейе А. Общеславянский язык / А. Мейе. – М. : Иностранная лит ра, 1951. – 491 с.
14. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н. І. Тоцька. – К. : Вища школа, 1981. – 183 с.
15. Попова З. Д. Общее языкознание : учеб. пособие / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – [2 е изд., перераб. и доп.]. – М. : АСT ; Восток Запад, 2007. – 408, [8] с. – (Лингвистика и межкультурная коммуникация. Золотая серия).

wmdrossel
Повідомлень: 27
З нами з: Сер серпня 04, 2010 12:05 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення wmdrossel » Чет листопада 24, 2016 3:57 pm

А що робити з німецьким ch??

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5937
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Кувалда » П'ят листопада 25, 2016 3:53 pm

розглядати як непорозуміння ;)

Max
Повідомлень: 130
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Max » Нед квітня 09, 2017 10:01 am

Тобто вас бентежить те, що в німецькій мові є варіант, який відповідає графемі "h", і варінт, який відповідає "ch"?
Я вже відповідав на подібне питання тут:
http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f=6&t=6435.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5937
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Кувалда » Суб квітня 15, 2017 2:29 pm

радикально налаштованих мовознавців в Україні дуже невелика, і перекладачі тут не виняток, таке солідне видання, як „Українська радянська енциклопедія”, Україна віддала право формувати правописні норми не професіоналам, а широкому загалу любителів... :lol:
А хто у нас відповідає за те, що надміру активні любителі мовних новацій нав’язують Україні неграмотні форми «Гакслі» (замість «Хакслі»), «Гокінг» (замість «Хокінг»), «Гантер» (замість «Хантер»), «Г’ю» (замість «Х’ю»)? А ніхто. Бо діє принцип колективної безвідповідальності. Як при «розвинутому соціалізмі». На посадових осіб можна ще якось вплинути. А до якої відповідальності можна притягти стихійну масу любителів перекладацької справи, де більшість не має навіть ні належних ступенів, ні звань? :mrgreen:
просто шедефр :!:
Уся інквізиція була проти одного Джордано Бруно, але саме він був правим.
Ну, сподіватимусь, що теперішні "надміру активні любителі мовних новацій" все ж будуть поміркованіші стосовно опонентів-істиноносців

Max
Повідомлень: 130
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Max » Суб квітня 15, 2017 3:31 pm

Щось не доберу, до чого це все.

Поясніть краще таке.
Чи багато Вам відомо українських фонетистів, які отримували грант Фулбрайта на свої дослідження?
Чи багато Вам відомо українських фонетистів, яких відомі компанії запрошують у міжнародні проекти?
Чи багато Вам відомо українських фонетистів з індексом Хірша більше хоча б 5?

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5937
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Кувалда » Пон квітня 17, 2017 2:53 pm

:mrgreen:
не знаю, чому НТШ не дало Вам гранта, але з такими аргументами...

Max
Повідомлень: 130
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: «Martin Heidegger» як дзеркало правопису іншомовних назв

Повідомлення Max » Пон квітня 17, 2017 5:48 pm

Так випало, що про НТШ йдеться в іншому дописі. Тому давайте дотримуватися теми обговорення.
А я так і не побачив відповідей на свої запитання.
І уточніть, будь ласка, що Ви мали на увазі в незакінченому пасажі про аргументи.
Буду вдячний отримати ці відповіді.

Відповісти

Повернутись до “Правописна угода”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість