Родовий відмінок після заперечення

Помилки, знайдені при перевірці української граматики, а також пропозиції з покращення

Модератор: Анатолій

Відповісти
Marchenko
Повідомлень: 145
З нами з: П'ят червня 12, 2009 6:49 am

Родовий відмінок після заперечення

Повідомлення Marchenko » Пон квітня 18, 2016 9:07 am

<не><дієслово><якщо іменник, то в родовому відмінку>

А відомий мовознавець Святослав Караванський стверджує: «Заперечення вимагає поставити іменник у родовий відмінок. Недодержання цього правила порушує гармонійність української мови. Знавець української мови одразу відчує фалш, слухаючи тих, хто не дотримується цього правила. Мені довелося слухати одного виконавця народніх пісень, який пісню "Дозволь мені, мати, криницю копати" співав так: "А мою дівчину не пускає мати"... Слова "мою дівчину" тут поставлено у знахідному відмінку. Така обробка народньої пісні звучить фалшиво, бо в ній не додержано законів мови. Згідно з цими законами народ співав так: "А моєї милої не пускає мати". Рядок цієї пісні може виконувати ролю мнемонічного засобу для утримання в пам'яті наведеного "секрету" української мови.»

А. Без частки не ------------- Б.З часткою не
збирайте збори --------------не збирайте зборів
купив книгу -------------------- не купив книги
даю дозвіл -------------------- не даю дозволу
записуємо слова ------------ не записуємо слів
мати пускає милу ----------- мати не пускає милої/

Andriy
Адміністратор сайту
Повідомлень: 2748
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:23 pm

Re: Родовий відмінок після заперечення

Повідомлення Andriy » Вів травня 24, 2016 5:13 pm

Спробував додати таке правило, але вилізло багато нюансів, зокрема як в позитивних конструкціях (без не) так і з запереченням однозначності немає:
http://r2u.org.ua/guides/synyavsky/syna ... iadni_pary
Родовий при дієсловах § 162.

Дуже поширений родовий відмінок іменника, залежного від дієслів, при тім ця конструкція щонайбільше змагається з конструкцією з знахідним відмінком, отже власне родовий змагається з знахідним: брати чого і брати що... Тут можна вирізнити кілька груп більш-менш об’єднаних явищ.

1. Родовий частинний дуже поширений при різних і численних дієсловах. Це родовий, що показує або частинність предмета, речі, взагалі об’єкта, тобто показує, що дія переходить на частину тієї уяви, що повстає в нас із тим іменником, або частинність самої дії, тобто що дія відбувається з певним обмеженням часу. Отже це такі синтаксичні пари, де або додаток іменниковий визначає щось збірне, масове, подільне, або дієслово (керівний член пари) допускає певні відтінки щодо тривалости дії.

Дуже часто такі іменникові додатки в родовому відмінку змагаються з знахідним відмінком, але, взагалі кажучи, це конструкції не рівнозначні, бо з родовим відмінком у них в’яжеться частинність, а з знахідним суцільність, напр.: купити риби, соли, піску, полотна значить купити частину того, що уявляють українці з словами риба, сіль, пісок, полотно, а купити рибу, сіль, пісок, полотно можна сказати лише тоді, коли слухачам (читачам) відомі риба, сіль, пісок, полотно як певні, обмежені, конкретні речі, напр., "партія риби" (віз, мішок, пуд...), і коли мова йде за купівлю всієї цієї риби.

Але майже те саме значіння в позичив книжки і позичив книжку, погострив сокири і погострив сокиру, попаси (моєї) кобили і попаси (мою) кобилу, бо в самих дієсловах цих є вже частинність (позичають на якийсь час, погострити, попасти можна природно трохи, або взагалі обмежено щодо часу). Проте в конструкціях таких із родовим відмінком додаткового іменника, здається, частинність сильніш віддається. У кожному разі такі конструкції з родовим архаїчніші, що й можна використовувати з стилістичною метою.

Взагалі знахідний відмінок при дієсловах часто буває пізнішого, новішого походження, і визначає він, як уже зазначено, звичайно увесь предмет, суцільний об’єкт, отже сказати б дужче індивідуалізує річ, ніж родовий. На цім головне стилістичне розрізнення цих двох споріднених конструкцій.

Часто те саме з кореня дієслово залежно від його словотвірних елементів сполучається то з родовим, то з знахідним відмінком додаткового іменника і до того з різним ступенем послідовности. Напр., несе води, а з іншим значінням і несе воду, але тільки носить воду; попоносив води і воду (з різним значінням), але повиносив воду і т. ін. Дуже помітну вагу має тут те, який із двох важливих у цих конструкціях відтінків в’яжеться з основним значінням дієслова "багато" чи "мало" з одного боку, а чи "увесь" з другого. Коли перший відтінок, то це ж указівка на частинність, і тоді іменник буде в родовому відмінку, коли "увесь" (або "цілий", "один"), то в знахідному, напр., набираю (багато, трохи) груш, але забираю (всі) груші, понапікали (багато) пирогів, але повипікали (всі) пироги, дай (трохи) жита, дай (цілий) мішок (жита). І що виразніше, міцніше можуть в’язатися дієслова з тими "багато", "мало", "трохи" з одного боку та "увесь", "цілий", "один" з другого, то сталіша й конструкція або з родовим, або з знахідним додатка іменникового, напр., наносити землі, але цілувати землю. Та залежить це не тільки від дієслова, а й від додаткового іменника, напр., викопав криницю, але викопав моркви, або от як у Шевченка:

Йому медяничок,

А їй немудрую хустину,

Собі ж несе на постоли

Ременю доброго.

Як бачимо, тут залежні від дієслова несе додаткові іменники почасти знахідного відмінку

(медяничок, хустину), почасти родового (ременю), що подиктовано значінням останніх.

Важить тут подекуди й те, в однині чи множині додаток іменниковий, бо залежно від того й дієслово в’яжеться то з тямою "один", "увесь", то "багато", напр., тільки несе хустку, але несе хусто́к (і хустки́).

В однакових інших умовах із двох додаткових іменників назва неживої речі більше надається до форми родового відмінку, ніж назва живої істоти, як це видно хоч би з конструкції ждати чого (звичайно, тільки так), але ждати і сестри́ і сестру (крім, звичайно, інших можливих конструкцій).

Проте при ждати трапляються конструкції з знахідним відмінком і від назов неживих речей, напр.: Чи це та воля, що він дав, чи другу ще ждати (П. Мирн). Будем "Хату" (книжка) ждати. (М. Вовчок). Але це незвична конструкція.

Та часто при дієсловах конструкції з родовим і знахідним відмінком додаткового іменника бувають просто рівнобіжні, себто без виразної розмежованости значінь їх. Звичайно, це буває тоді, коли ні дієслова, ні іменники не мають тих характерних елементів значіння, що вимагають як раз тієї чи іншої однієї конструкції. Приклади:

Шукав долі. (Т. Шевч.)

Чого вони там шукають? (Т. Шевч.)

Не своє шукає. (Т. Шевч.)

Благослови шукать долю. (Т. Шевч.)

Пісень співають. (П. Куліш)

Пісню заспівав. (П. Куліш)

Ви бачили, як прав своїх

Боронять наші люди. (Л. Україн.)

Предки наші славні

Боронили волю. (П. Куліш)

Стережіть полів (Ак. сл.)

Стережіть поля́ (Ак. сл.)

Принесла

Води погожої з криниці,

І молоко, і сир козлиці

Їм на вечерю подала. (Т. Шевч.)

В останньому прикладі родовий і знахідні, правда, залежать від різних дієслів, та тільки ж, здається, конструкція не повинна б залежати від того, бо принести й подати щодо цього однакові.

Більше надається до конструкції з додатком родового відмінку дієйменникова форма проти особової, що звичайно сполучається з знахідним, надто коли той дієйменник залежить від особового дієслова з значінням руху: пасе (свою) корову, але пішов пасти (своєї) корови, їдять кашу, але ідіть каші їсти і т. ін. Та й цей родовий не сталий, і часто тут подибуємо вже знахідний, напр., у Шевченка: Прийшло дівча вод у брати. Пішла пост і ль слати. Добрі люди приходили крин ицю копати і т. ін.

Щодо народньої української мови, то вона супроти літературної дещо архаїчніша в уживанні родового відмінку додаткового іменника. Хоч і в ній уже часто плутаються конструкції з родовим і знахідним відмінками при дієсловах, все ж взагалі в ній частіше вживаються конструкції з родовим додатку іменникового. Ось кілька прикладів із записів народньої мови:

Дай нам, бабо, миски й води. (Нар. каз.)

Постарайтесь мені зайчика зловити і гарної птички. (Нар. каз.)

Ой треба добре Марусі просити. (Нар. пісня)

Я повненької випиваю. (Нар. пісня)

Та все ж і в народній мові поруч подібних конструкцій, а також і з цілком доречним розрізнюванням конструкцій із родовими й знахідними відмінками, немало випадків простої рівнобіжности конструкцій, переплутування їх. Так, доцільні різні конструкції, напр., в таких зразках:

Взяли вони горілки, п’ють... Випили вони ту горілку. (Нар. каз.)

Налови ж, пане, раків, купи свічок грошових і шкуру свинячу. (Нар. каз.)

Але простісінька рівнобіжність у таких прикладах:

Йшли до нас проса жати і тут же Ішли просо жати. (Нар. каз.)

Дам я їм води і трохи далі Чоловік, що воду нам дасть. (Нар. каз.)

Принесли їм дядина доброго борщу з куркою, вареників з сметаною і кашу ріденьку з молоком. (Нар. каз.)

І та випросила у нього шильця і дратву. (Нар. каз.)

2. Особливе значіння в придієслівних конструкціях за запереченням не. Як відомо, додатки знахідного відмінку (без прийменників) можуть переходити в родовий відмінок, коли перед керівним дієсловом з’являється не: розуміє думку — не розуміє думки, має надію — не має надії і т. ін. Та така заміна знахідних відмінків на родові не обов’язкова, і в українській мові досить часто буває знахідний і при не, напр.:

Не перекручуй мої слова. (Нар. опов.)

Не захотів узяти другу жінку. (Гр. Кв.-Осн.)

Не покриють Україну червоні жупани. (Т. Шевч.)

Хто й не любив покійну, так і той плакав. (Б. Грінч.)

А пастки ставити і невід затягати не вмів. (Л. Україн.).

А проте іноді навіть тоді, коли й заперечення перед керівним дієсловом немає, а є лише в керівному до того дієслова слові, додаток іменниковий переходить у родовий відмінок, напр.:

Немає сили того забути,

Що давить душу, чим серце скуте. (М. Черняв.)

Не вільно робити свічок. (Ів. Франко)

Про родовий при немає тощо див. § 150.

Відповісти

Повернутись до “Помилки і пропозиції”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість