<< Головна пара Зміст Прості прийменники >>

Другорядні пари.

 

Додаток прикметниковий § 159.

Додаток прикметниковий це згоджене слово, себто таке, що його форма залежить від форми керівного (див. § 140), а саме від форм роду, числа й відмінку іменника. Говорилося вже й про звичайне місце додатка прикметникового перед керівним іменником (§ 143), напр.,

Мої співи прості і робочому серцеві рідні. (В. Чумак)

Прикметниковий додаток в’яжеться з іменниками, себто може бути при підметові, іменниковому присудковому додатку і при звичайному іменниковому додатку.

Практично найважніше спинитися на тих випадках уживання прикметникових додатків, коли вони змагаються з іншими конструкціями й плутаються з ними.

1. Значіння прикметникового додатку в синтаксичній парі — визначити ознаку іменника, отже за прикметником у такій парі завсіди буде логічно другорядне, посібне значіння супроти його допарка — іменника, що на ньому й буває звичайно сильніший наголос. Це найкраще видно з таких пар, як політична економія і економічна політика, революційна законність і законна революційність тощо.

Пригадаймо, як свого часу повстало було гасло "замінити законну революційність на революційну законність", себто треба перенести головну увагу з двох зв’язаних тям революція і законність на друге з першого, і це цілком добре висловлено заміною місць прикметниково-іменникової пари.

Див. іще § 1611.

2. Досить поширені в мові випадки, коли пари з прикметниковим додатком змагаються з іншими конструкціями, а саме з додатком іменниковим родового відмінку замість прикметника.

Це насамперед пари з присвійними прикметниками на -ів, -ин: братів, Шевченків, тітчин тощо. Такі пари, як братове горе, Шевченкові твори тощо справді досить звичайні в українській мові, але не слід надуживати їх. Поперше такі словосполучення доречні тільки тоді, коли прикметник походить від назви живої істоти і майже виключно особи, а по-друге коли іменниковий член пари визначає те, що належить особі, передусім річ, далі й властивість її, діяльність, напр.: братова шапка, Кулішева вдача, Шевченкові переконання. Але краще сказати похорон Шевченка, значіння Франка тощо, бож тут уже належности, присвійности немає, а є лише стосунок, дальший і інший зв’язок певних явищ і речей. Та навіть і в випадках приналежности вона віддається родовим відмінком, а не присвійним прикметником тоді, коли особа названа двома словами: твори Лесі Українки тощо.

Проте в таких випадках можлива й мішана конструкція, напр, у Джека Лондонових оповіданнях (З перекл.) Колись такі мішані конструкції були дуже поширені в мові, тепер же від них уже відгонить архаїзмами.

І через те, що в випадках двослівного означення особи конструкція з родовим іменників нормальна, і крім того поруч конструкцій з присвійними прикметниками вживаються й конструкції з родовим присвійним. Такі конструкції менше властиві народній мові, більше літературній. У народній мові родовий приналежности звичайно буває перед керівним іменником: вдови дочка, батька двір тощо. У літературній же родовий приналежности частіше буває після керівного слова. Ось декілька прикладів різних конструкцій.

Полковницина мати (Б. Грінч.)

В Гаврилковій голові промайнула думка (М. Коцюб.)

Від Августа часів. (Л. Україн.)

Він Байдиною славою хвалився,

За душу Байди день-у-день молився. (П. Куліш)

(Ляхи) і кості Богдана

Й Тимошеві в Суботові

Гарненько спалили. (Т. Шевч.)

Собор Мазепин сяє, біліє,

Батька Богдана могила мріє. (Т. Шевч.).

Цікаво відзначити, як усі ці конструкції вжиті в Шевченка. Конструкція типу Гонти діти (родовий перед керівним словом) на весь його Кобзар вжита лише 5 разів і то виключно в молодечий період його літературної діяльности, а пізніше вже вона не трапляється, конструкція типу діти Гонти (родовий після керівного слова) 34 рази, а конструкція Гонтині діти (тільки в Шевченка "Гонтини") аж 65 разів і до того з дуже помітним зростанням її в другій половині його літературної діяльности.

3. Коли прикметниковий додаток, як також і інші слова, що приймають родове, числове й відмінкове закінчення залежно від інших керівних слів, стосується до кількох іменників, то й форма такого прикметника буває непевна, нестала щодо закінчення: він буває у згоді або з ближчим іменником, або просто в множині, таким чином ніби згоджуючись із усіма (порівн. § 153):

Люблю широкий степ і море.

Між молодими парубком і дівкою. (Гр. Кв.-Осн.)

Коли прикметник чи інше слово з залежним закінченням залежить від такого іменника, що його рід непевний або самим закінченням своїм, або тим, що він визначає, то знов же закінчення прикметника буде хистке, переважно ж ніякого роду:

І на стіні бляшане півпівника: куди вітер, туди й він обертався та чергінькав. (А. Свидн.)

Хто його в біса сподівавсь, яка там хліб-сіль буде. (О. Сторож.)

Незабаром зробилась мати

Із доброї тії дівчати. (Т. Шевч.)

Моє полудня тепер. (О. Кобил.) (Дають) Хто бублик, хто гроші,

Хто старому, а дівчата

Шажок міхоноші.

Задивляться чорнобриві:

І босе і голе. (Т. Шевч.)

Оскільки додаток присудковий з прикметника та споріднені інші словосполучення (див. § 154) згоджуються з керівним іменником, то й у таких сполученнях буває згода за значінням, а не за формою слова, напр.:

Ради Бога, сеньор — скрикнув Санчо — я не хочу бачити вашу милість голим. (Перекл.).

Щодо додатку прикметникового при числівниках два, дві, обидва, обидві, три, чотири, то він буває в формі хоч назовного, хоч родового множини:

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися. (Т. Шевч.)

І стали тихо плакати

Дві хмароньки ясні. (О. Олесь)

У нього було три сини жонатих. (Гр. Кв.-Осн.)

 

Додаток іменниковий § 160.

Як ми вже знаємо, іменникові додатки це члени другорядних пар у реченні, а саме іменники непрямих відмінків, себто всіх крім назовного та кличного. Залежать форми іменникових додатків не від форм, а від значінь інших керівних слів. Іменникові додатки бувають насамперед безпосередньо залежні (підручник фізики, їздити кіньми) і посередньо, себто через прийменники (одежа про свято, іти попід тином). Потім того іменникові додатки залежать від різних членів речення від іменників, прикметників, дієслів, прислівників (грядка на капусту, голінний на мед, нести воду, удвох із ким). Взагалі розряди іменникових додатків дуже численні й різноманітні.

Ми розглянемо найважливіші ряди другорядних пар із іменниковими додатками за звичайним порядком відмінків, але прийменникові пари виділимо окремо.

 

Родовий відмінок при іменах § 161.

Родовий відмінок в українській мові взагалі дуже поширений, і дуже поширена збіжність його з іншими другорядними членами речення, чому в мові натрапляємо на численні синтаксичні паралелізми, тобто більш чи менш оправдані вживання рівнобіжних конструкцій.

То плутається він із присвійним прикметником (особа Куліша особа Кулішева), то з знахідним відмінком, напр., Не кидай матері, і Не розплете густу косу. (Т. Шевч.), то з давальним, напр., Вчись усьому тому, чого тебе будуть учити. (Гр. Кв.-Осн.).

Спинімось на найголовніших парах із родовим відмінком, відмічаючи їх особливість супроти рівнобіжних інших словосполучень із іншими формами, їх взаємини й значіння.

1. Родовий відмінок іменника залежний від другого іменника має надзвичайно широке і часто невиразне значіння стосунку. До цієї групи належать і ті родові приналежности, що за них була мова в § 159, як душа злодія (Т. Шевч.), думки Христини (П. Мирний), голос редактора (С. Васильч.) тощо. Але зовсім звичайні в українській мові, надто ж у літературній, родові відмінки чисто стосункового значіння. Не спиняючися на таких звичайних словосполученнях у народній мові, як гурт хлопців, четверо овечок, в’язка соломи, хустка (білого) шовку,(доброго) батька дитина, зауважимо лише, що в ній відомі далеко рідше такі сполучення, як сонце правди, честь народу, але вони дуже розвинені в мові літературній, надто ж діловій, прозаїчній, на подобу таких, як розвиток революції, культ Шевченка, чари таланту, доцільність заходів, учитель історії, підручник географії України, вивчення стилю доби відродження (три родових залежних) і т. ін.

Як справді характеризує це словосполучення інтеліґентську мову, як чимраз збільшується число таких пар у мові письменників з поширенням їх тематики і взагалі з виходом мови на широкі шляхи вселюдських інтересів, можна бачити з пробних обрахунків таких пар, правда, на невеликих уривках, у народній мові (етнографічні записи), старіших і новіших деяких письменників і сьогочасній діловій мові. Обрахунки ці зроблено на уривках більш-менш однакового розміру і підраховані всі безприйменникові родові відмінки іменників, залежні від інших іменників. І от у стосунку до всіх основних словосполучень (пар) на тих уривках мови словосполучень із родовим іменника виявлено:

У народній мові 0 %

У М. Вовчка 0%

У Т. Шевченка 0,5%

У Б. Грінченка 3,5%

У М. Коцюбинського 6,2%

У О. Олеся 6,5%

У науковій мові 14,7%

У мові часописів 23,9%

Звичайно, і в народній мові і в мові М. Вовчка такі словосполучення є, тільки, виходить, їх можна знайти там на більших уривках, ніж їх узято для підрахунку. У кожному разі, коли може й є якась випадковість в обрахунках на невеликому матеріялі (разом понад 1500 словосполучень), то все ж таки числові покажчики явища дуже промовисті щодо зростання його.

Взагалі додаток іменниковий у родовому відмінку супроти відповідної прикметникової конструкції (особа КулішаКулішева особа, історія України — українська історія, пісня селян — селянська пісня) це спосіб на більш предметне мисління, бо в таких конструкціях два самостійних члени мислі, оскільки іменник знаменує граматичний предмет. Отже в цих конструкціях виступають два самостійних предмети мислі, поставлені тільки в відносини керівного і залежного. У прикметникових же парах означується тільки прикмета, властивість одного предмета, бо граматичний розряд прикметників дуже несамостійна категорія. Тим то такі пари абстрактніші, загальніші своїм значінням, ніж відповідні пари з родовим відмінком, принаймні коли ті прикметники не присвійні. Ці ж останні близькі своїм значінням до конструкцій з родовим, хоч, як ми бачили, і вони можуть бути більш- менш розмежовані щодо вживання (Шевченкові твори — значіння Шевченка і т. ін.).

Словом на своєму місці всі ці конструкції добрі, напр., коли ми кажемо ведмежа лапа (або на означення рослини, або загально, абстрактно на означення "ноги взагалі відомого звіра"), кажемо поправно, ведмедева нора (на означення "нори певного, нам відомого ведмедя") — теж добре, навчання ведмедя, навчання ведмедів — також доречна конструкція. Кінець-кінцем визначити точно обсяг уживання тієї чи іншої конструкції й її значіння не можна вже й через те, що тут важить і лексична сторона слів тощо, напр., існують як рівнобіжні пари історія України й українська історія (з різним, звичайно, відтінком значіння), але не кажуть "мова України", а тільки українська мова. Населення України зовсім не те, що українське населення, бо першим сполученням охоплюється все населення на території України, до якої б воно народности не належало, а другим охоплюється тільки те населення, що признається до української народности, хоч би жило воно й поза межами України. Не все одно катедра медицини й медична катедра. І тільки в мовній практиці й практикою можна набути звички вживати доречно тих чи тих конструкцій, не надуживаючи одних і не занехаюючи других.

Про те, як близькозначні бувають конструкції з родовим іменником і присвійним прикметником, свідчать деякі займенникові конструкції. Є в нашій мові спеціяльні присвійні займенники мій, твій, свій, наш, ваш, чий: мій брат, твоя книжка... Алеж відповідно до займенника третьої особи такого займенника-прикметника вже немає, а замість нього вживається конструкція з родовим відмінком займенника він: його книга, її справа, їх звичаї (тут і місце такого родового відмінка приналежности зберігається старе — перед керівним словом). А щодо подекуди вживаного ще прикметника їхній (їхні звичаї), то слід сказати, що це недавній новотвір: його ми не бачимо ні в старіших записах народньої мови, ні в давніших письменників, напр., у Шевченка слова їхній зовсім нема, а є тільки конструкції з родовим: їх слава, їх лютії очі і т. ін.

2. Іменникові додатки в родовім відмінку при прикметниках взагалі в українській мові мало поширені. Більш-менш сталі конструкції з родовим іменника бувають лише при деяких прикметниках першого ступеня, як от свідомий чого, вартий того, певний цьогопевний у цім).

Досить поширені в народній мові конструкції з родовим відмінком іменника при прикметниках другого ступеня: кращі тебе тощо. Відомі вони й письменникам старшої генерації, як Котляревському, Квітці, Шевченкові. Але сьогочасна літературна мова ці конструкції обминає, вживаючи тут конструкцій із прийменниками (про це далі).

Алеж при прислівниках другого ступеня цей родовий іменника звичайніший, напр.:

Свої діти гірше ката

її розпинають. (Т. Шевч.)

Руса коса нижче пояса. (М. Вовч.)

Вода піднялася вище стола. (Б. Грінч.)

А вище всіх стояв Роберт. (Л. Україн.)

Краще смерти. (М. Черняв.).

 

Родовий при дієсловах § 162.

Дуже поширений родовий відмінок іменника, залежного від дієслів, при тім ця конструкція щонайбільше змагається з конструкцією з знахідним відмінком, отже власне родовий змагається з знахідним: брати чого і брати що... Тут можна вирізнити кілька груп більш-менш об’єднаних явищ.

1. Родовий частинний дуже поширений при різних і численних дієсловах. Це родовий, що показує або частинність предмета, речі, взагалі об’єкта, тобто показує, що дія переходить на частину тієї уяви, що повстає в нас із тим іменником, або частинність самої дії, тобто що дія відбувається з певним обмеженням часу. Отже це такі синтаксичні пари, де або додаток іменниковий визначає щось збірне, масове, подільне, або дієслово (керівний член пари) допускає певні відтінки щодо тривалости дії.

Дуже часто такі іменникові додатки в родовому відмінку змагаються з знахідним відмінком, але, взагалі кажучи, це конструкції не рівнозначні, бо з родовим відмінком у них в’яжеться частинність, а з знахідним суцільність, напр.: купити риби, соли, піску, полотна значить купити частину того, що уявляють українці з словами риба, сіль, пісок, полотно, а купити рибу, сіль, пісок, полотно можна сказати лише тоді, коли слухачам (читачам) відомі риба, сіль, пісок, полотно як певні, обмежені, конкретні речі, напр., "партія риби" (віз, мішок, пуд...), і коли мова йде за купівлю всієї цієї риби.

Але майже те саме значіння в позичив книжки і позичив книжку, погострив сокири і погострив сокиру, попаси (моєї) кобили і попаси (мою) кобилу, бо в самих дієсловах цих є вже частинність (позичають на якийсь час, погострити, попасти можна природно трохи, або взагалі обмежено щодо часу). Проте в конструкціях таких із родовим відмінком додаткового іменника, здається, частинність сильніш віддається. У кожному разі такі конструкції з родовим архаїчніші, що й можна використовувати з стилістичною метою.

Взагалі знахідний відмінок при дієсловах часто буває пізнішого, новішого походження, і визначає він, як уже зазначено, звичайно увесь предмет, суцільний об’єкт, отже сказати б дужче індивідуалізує річ, ніж родовий. На цім головне стилістичне розрізнення цих двох споріднених конструкцій.

Часто те саме з кореня дієслово залежно від його словотвірних елементів сполучається то з родовим, то з знахідним відмінком додаткового іменника і до того з різним ступенем послідовности. Напр., несе води, а з іншим значінням і несе воду, але тільки носить воду; попоносив води і воду (з різним значінням), але повиносив воду і т. ін. Дуже помітну вагу має тут те, який із двох важливих у цих конструкціях відтінків в’яжеться з основним значінням дієслова "багато" чи "мало" з одного боку, а чи "увесь" з другого. Коли перший відтінок, то це ж указівка на частинність, і тоді іменник буде в родовому відмінку, коли "увесь" (або "цілий", "один"), то в знахідному, напр., набираю (багато, трохи) груш, але забираю (всі) груші, понапікали (багато) пирогів, але повипікали (всі) пироги, дай (трохи) жита, дай (цілий) мішок (жита). І що виразніше, міцніше можуть в’язатися дієслова з тими "багато", "мало", "трохи" з одного боку та "увесь", "цілий", "один" з другого, то сталіша й конструкція або з родовим, або з знахідним додатка іменникового, напр., наносити землі, але цілувати землю. Та залежить це не тільки від дієслова, а й від додаткового іменника, напр., викопав криницю, але викопав моркви, або от як у Шевченка:

Йому медяничок,

А їй немудрую хустину,

Собі ж несе на постоли

Ременю доброго.

Як бачимо, тут залежні від дієслова несе додаткові іменники почасти знахідного відмінку

(медяничок, хустину), почасти родового (ременю), що подиктовано значінням останніх.

Важить тут подекуди й те, в однині чи множині додаток іменниковий, бо залежно від того й дієслово в’яжеться то з тямою "один", "увесь", то "багато", напр., тільки несе хустку, але несе хусто́кхустки́).

В однакових інших умовах із двох додаткових іменників назва неживої речі більше надається до форми родового відмінку, ніж назва живої істоти, як це видно хоч би з конструкції ждати чого (звичайно, тільки так), але ждати і сестри́ і сестру (крім, звичайно, інших можливих конструкцій).

Проте при ждати трапляються конструкції з знахідним відмінком і від назов неживих речей, напр.: Чи це та воля, що він дав, чи другу ще ждати (П. Мирн). Будем "Хату" (книжка) ждати. (М. Вовчок). Але це незвична конструкція.

Та часто при дієсловах конструкції з родовим і знахідним відмінком додаткового іменника бувають просто рівнобіжні, себто без виразної розмежованости значінь їх. Звичайно, це буває тоді, коли ні дієслова, ні іменники не мають тих характерних елементів значіння, що вимагають як раз тієї чи іншої однієї конструкції. Приклади:

Шукав долі. (Т. Шевч.)

Чого вони там шукають? (Т. Шевч.)

Не своє шукає. (Т. Шевч.)

Благослови шукать долю. (Т. Шевч.)

Пісень співають. (П. Куліш)

Пісню заспівав. (П. Куліш)

Ви бачили, як прав своїх

Боронять наші люди. (Л. Україн.)

Предки наші славні

Боронили волю. (П. Куліш)

Стережіть полів (Ак. сл.)

Стережіть поля́ (Ак. сл.)

                           Принесла

Води погожої з криниці,

І молоко, і сир козлиці

Їм на вечерю подала. (Т. Шевч.)

В останньому прикладі родовий і знахідні, правда, залежать від різних дієслів, та тільки ж, здається, конструкція не повинна б залежати від того, бо принести й подати щодо цього однакові.

Більше надається до конструкції з додатком родового відмінку дієйменникова форма проти особової, що звичайно сполучається з знахідним, надто коли той дієйменник залежить від особового дієслова з значінням руху: пасе (свою) корову, але пішов пасти (своєї) корови, їдять кашу, але ідіть каші їсти і т. ін. Та й цей родовий не сталий, і часто тут подибуємо вже знахідний, напр., у Шевченка: Прийшло дівча вод у брати. Пішла пост і ль слати. Добрі люди приходили крин ицю копати і т. ін.

Щодо народньої української мови, то вона супроти літературної дещо архаїчніша в уживанні родового відмінку додаткового іменника. Хоч і в ній уже часто плутаються конструкції з родовим і знахідним відмінками при дієсловах, все ж взагалі в ній частіше вживаються конструкції з родовим додатку іменникового. Ось кілька прикладів із записів народньої мови:

Дай нам, бабо, миски й води. (Нар. каз.)

Постарайтесь мені зайчика зловити і гарної птички. (Нар. каз.)

Ой треба добре Марусі просити. (Нар. пісня)

Я повненької випиваю. (Нар. пісня)

Та все ж і в народній мові поруч подібних конструкцій, а також і з цілком доречним розрізнюванням конструкцій із родовими й знахідними відмінками, немало випадків простої рівнобіжности конструкцій, переплутування їх. Так, доцільні різні конструкції, напр., в таких зразках:

Взяли вони горілки, п’ють... Випили вони ту горілку. (Нар. каз.)

Налови ж, пане, раків, купи свічок грошових і шкуру свинячу. (Нар. каз.)

Але простісінька рівнобіжність у таких прикладах:

Йшли до нас проса жати і тут же Ішли просо жати. (Нар. каз.)

Дам я їм води і трохи далі Чоловік, що воду нам дасть. (Нар. каз.)

Принесли їм дядина доброго борщу з куркою, вареників з сметаною і кашу ріденьку з молоком. (Нар. каз.)

І та випросила у нього шильця і дратву. (Нар. каз.)

2. Особливе значіння в придієслівних конструкціях за запереченням не. Як відомо, додатки знахідного відмінку (без прийменників) можуть переходити в родовий відмінок, коли перед керівним дієсловом з’являється не: розуміє думку — не розуміє думки, має надію — не має надії і т. ін. Та така заміна знахідних відмінків на родові не обов’язкова, і в українській мові досить часто буває знахідний і при не, напр.:

Не перекручуй мої слова. (Нар. опов.)

Не захотів узяти другу жінку. (Гр. Кв.-Осн.)

Не покриють Україну червоні жупани. (Т. Шевч.)

Хто й не любив покійну, так і той плакав. (Б. Грінч.)

А пастки ставити і невід затягати не вмів. (Л. Україн.).

А проте іноді навіть тоді, коли й заперечення перед керівним дієсловом немає, а є лише в керівному до того дієслова слові, додаток іменниковий переходить у родовий відмінок, напр.:

Немає сили того забути,

Що давить душу, чим серце скуте. (М. Черняв.)

Не вільно робити свічок. (Ів. Франко)

Про родовий при немає тощо див. § 150.

3. Окремо стоїть родовий відмінок час у . Цей родовий іменника буває неодмінно з прикметниковим додатком при собі: того року, пізнього вечора... Родовий часу досить слабо зв’язаний з дієсловом, себто він досить самостійний, незалежний і наближається до прийменникових сполучень і прислівникового значіння (див. § 143). Не завсіди навіть і сказати можна, що цей родовий залежить від дієслова, напр.:

А те личкомов зіроньки темненької ночі. (Л. Глібів)

Значінням цей родовий споріднений із іншими конструкціями, напр., орудним відмінком часу. Тільки ж це не цілком рівнобіжні, однозначні конструкції, бо родовий відмінок звичайний тоді, коли треба означити якийсь один момент дії, напр., це трапилося (одного) літнього ранку, якже треба визначити множність моментів дії, то тоді звичайно буває орудний часу (часто в множині): Це траплялося літніми ранками. Порівн.:

Доводилось вам їздити пізньої весни чи раннього літа по Україні? (П. Мирний)

Довгими осінніми вечорами велись безконечні розмови та суперечки. (М. Коцюб.)

Порівн. іще §§ 1642 та 168.

Дуже поширений іще родовий часу в словах чисто прислівникового значініня з приростком що-: щодня, щоразу, щотижня, щоліта, щоп’ятниці, щороку, щомісяця і т. ін. на означання "кожен день", "кожен раз" тощо.

Рідше такі прислівники повстають із назовних відмінків із приростком що-:

Тужу ж я тужу щодень, щогодина. (Нар. пісня)

Дарма щоніч дівчинонька

Його виглядала. (Т. Шевч.)

4. Сполучникового значіння займенники родового відмінку від що, щось, те:

Чого я плачу?

Мабуть того, що без пригоди

Минула молодість моя. (Т. Шевч.)

Чогось обойко невеселі... (М. Вовч.)

 

Давальний відмінок § 163.

Основне значіння давального відмінку визначити особу або річ, що на її користь або їй на шкоду відбувається дія. І найзвичайніші іменникові додатки давального відмінку бувають при дієсловах як перехідних, так і неперехідних, як от давати, бажати, дякувати, наказувати, вибачати, помагати, перешкоджати, готувати, потурати, загрожувати, дивуватися і т. ін.:

Дай мені грошей. (Нар.)

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш? (Т. Шевч.)

Іноді при таких дієсловах бувають крім конструкцій із давальним відмінком ще й інші, напр., дивуватися можна не тільки чому, а й на що, з чого, давати кому і для кого тощо, напр.:

Хто великого не бачив, той і малому дивується. (Нар. присл.)

Довго, довго дивувались на її уроду. (Т. Шевч.)

Коли вона (правда) є, то для всіх хай буде рівна, коли нема, то всім нема. (П. Мирний)

Про конструкції при належати, заздрити див. § 144.

Зокрема ж слід спинитися на деяких розрядах давальних відмінків додаткового іменника,

коли вони змагаються або змішуються з іншими конструкціями.

1. При дієсловах, що визначають чинність супротилежного напряму до таких, як давати, отже при дієсловах типу брати тощо ("від кого, чого") теж уживається давальний додаткового іменника поряд конструкції з у кого, чого, від кого, чого, напр.:

Ой візьму я багатому (= у багатого), а бідному даю. (Нар. пісня)

Вовкові барана з горла не видереш. (Нар. присл.)

Украли йому (= у нього) сокиру. (Нар. опов.)

Такі конструкції звичайні в західньоукраїнських народніх говорах, і в літературній мові вони вживаються дуже рідко. До цих же провінціялізмів належить і давальний при формах від дієслова бути в таких, напр., випадках, як Ти когуте, білокрилий, нам (= у нас) староста чорнобривий. (Нар. пісня). І брови йому чорні, і уста рум’яні. (М. Вовч.)

Ці словосполучення не можуть в літературній мові мати великого поширення вже через те, що при дієсловах типу брати давальний звичайний у своєму основному значінні, коли такі дієслова ввіходять у розвинені словосполучення (складні речення). Тоді може виникати неясність через двозначність давального  "кому" і "від кого", "у кого". Таке двозначне речення, напр., у М. Рильського в реченні:

Як легко щастя нам людині одібрать,

Віддати важко як!

Тут можна розуміти і так, що "ми у людини" відбираємо щастя, і так, що "людина у нас".

2. Але при інших дієсловах, коли значіння їх не таке близьке до брати (у кого), як у попередній групі дієслів, конструкція з давальним досить звичайна в українській мові, і йде вона поряд із іншими конструкціями: кому, чому  у кого, чого  чий (кого, чого).

Ось декілька прикладів:

Чуб йому стирчком виліз з-під картуза. (В. Виннич.)

Сльози течуть йому по обличчю. (М. Коцюб.)

Голова йому хилиться. (Б. Грінч.)

Закипіло серце вілі білій. (Л. Україн.)

Дніпро берег риє-риє, яворові корінь миє. (Т. Шевч.)

Очі йому цвітуть, як спілі вишні після дошу. (М. Хвильов.)

Чом же ти не підіймеш тої зброї, що батькові з старечих рук упала? (Л. Україн.)

Та хоч і можна в цих і багатьох інших подібних прикладах замінити конструкцію з давальним на конструкцію з прийменником у(в) перед родовим або конструкцію з родовим присвійним чи присвійним прикметником, все ж не можна сказати, що такі конструкції завсіди цілком рівнозначні, рівновартні. Додатки іменникові давального відмінку супроти інших споріднених тих конструкцій відзначаються більшою інтимністю щодо відношення до них дієслова, бо основне значіння давального відмінку в сьогочасній українській мові вказувати того (рідше те), кому (рідше чому) призначається дія, себто на користь або шкоду кого вона відбувається. Зокрема поширений давальний особового та зворотного займенників собі, тобі, мені, вам тощо, коли вони означують не конкретну особу чи особи, а наближаються своїм значінням до чисто формальних слів (порівн. воно, це... в § 147): іду собі та й думаю, де там тобі дорослі, де вже вам воно візьметься... На таких виразах яскраво позначається те основне значіння давального відмінку. Отим і вживання якоїсь із конструкцій цих залежить не тільки від значіння керівного дієслова, а ще й від значіння тих додаткових іменників (займенників), і, напр., з займенником йому при тому самому дієслові конструкція звичайніша, ніж яка інша (тобто "у кого" або "чий"), далі звичайніша і з додатком іменниковим, коли він визначає живу істоту, ніж неживу. Йому розум одібрало, напр., звичайніше буде, ніж селянам худобу поодбирано (краще у селян), так само позрізував їм голови, але позрізував у сливи (з сливи, на сливі) сухе гілля.

 Щождо конструкцій з родовим присвійним чи присвійним прикметником, що часто бувають поруч конструкцій із давальним, то знов же й вони добрі на своєму місці. Супроти конструкцій з давальним ці конструкції з родовим присвійним чи прикметником визначають не відтінок призначення (кому?), а логічне відношення приналежности (чий? який?). А взявши під розвагу вказану відмінність таких пар, як Шевченкова вдача і вдача Шевченка (див. § 1611), можемо сказати, що конструкція прикметникова ще далі від конструкції з давальним, як конструкція з родовим відмінком. Адже конструкція з давальним відмінком, як уже сказано, вказує на залежність іменника давального відмінку від дієслова, а в конструкціях з родовим відмінком цей останній залежить від іменника, не кажучи вже за прикметникову конструкцію. Це ми бачимо вже з того, напр., що варт у реченні

Сльози течуть йому по обличчю

замінити йому, що стоїть на звичайному місці придієслівних додатків (див. § 142), на його, як зараз же воно перемандрує на інше місце, бо його притягне до себе тепер уже нове керівне слово сльози:

Сльози його течуть по обличчю (або Його сльози течуть по обличчю).

Внутрішнє значіння того, як тяжить залежне слово до дієслова, чи до іменника, і як із цим зміняється тембр усього речення, можна бачити ще й з того, як порівняти речення:

Ти йому честь ганьбиш.

Ти його честь ганьбиш.

Кінець-кінцем усі конструкції хоч частенько й можуть бути вжиті одна замість однієї, та ще частіше вони добрі лише на своєму місці, кожна маючи свій відтінок, а то й окреме значіння. Усі оті "мені", "у мене", "на мені", "мій" у таких словосполученнях, як він чуб обірвав мені, він у мене чуб обірвав, на мені чуб обірвав, він мій чуб обірвав не рівнозначні з тієї простої причини, що всі вони різних граматичних рядів, асоціюючись, напр., "мені" з "кому" (зробив мені, дав мені, подякував мені...), "у мене" з "у кого" "де" (у мене взято, у мене трапилось, у мене було...), "на мені" з "де", "на кому" (на мені висить, на мені бачить, на мені в’ється...), "мій" з "чий", де з дієсловом уже немає жадного зв’язку. З тієї ж причини різні відтінки і в вона йому мати і вона його мати, кінець книзі і кінець книги, реєстр справам і реєстр справ, каталог рукописам і каталог рукописів, назва слободі і назва слободи, приятель їй і приятель її, початої річці і початок річки тощо. Через те саме, що давальний відмінок сильно придієслівний, він і конструкціям типу кінець книзі надає певного відтінку призначення, і такі вирази з цим відмінком додаткового іменника дещо живіші, з елементом дієслівности супроти виразів типу кінець книги. Отже, сказавши, напр., Оце тут початок Дніпрові, ми ніби слухачеві натякаємо на дієслова "береться", "наступає", "є", Там йому й кінець ніби викликає "настав", "стався", "прийшов" і т. ін., чого немає, чи принаймні немає в такій мірі, в реченнях Оце тут початок Дніпра. Там його кінець. Справжнє знання мови — уміння використовувати всі мовні можливості, а не обмежуватися на улюблених.

3. Від займенників той, що форми давального відмінку уживаються як сполучникові слова: я знаю, чому він так сказав; тому то і сталося... У такій функції чому може скорочуватися в чом.

Знахідний відмінок § 164.

Знахідний відмінок додатків іменникових належить до дуже поширених членів другорядних пар. Безприйменниковий знахідний буває лише залежний від дієслів.

Але зважаючи передусім на те, що окреме закінчення знахідних відмінків іменників, відмінне від усіх інших закінчень, майже виключно буває тільки в групі іменників на -а, -я (беру воду, картоплю), і що в усіх інших знахідних однини й усіх множини форми знахідного відмінку ті самі, що й у назовному або родовому відмінках, у мові спостерігаємо чимало непевних додатків іменникових у знахідному відмінку, себто таких, що легко чергуються з конструкціями з родовим відмінком. А до того знахідний відмінок змагається ще й з іншими відмінками, з іншими конструкціями.

1. Щодо основного значіння додатків іменникових у знахідному відмінку супроти додатків у родовому при дуже багатьох дієсловах, то про це докладно сказано в § 162. Та тут треба тільки додати, що в деякій відповідності до того, як в основі розрізняються при дієсловах значіння родового й знахідного відмінків іменників (частинність і суцільність, цілість), і в іменниках-назвах неживих речей може з’являтися в знахідному відмінку однини чоловічого роду закінчення -а, -я. За це докладно сказано в § 38, (дрібн. шрифт), де наведено чимало прикладів на те, коли можливі в знахідному відмінку однини такі форми, як пальця, воза, плуга, гвіздка, молотка і навіть мороза тощо, і вказано, яке значіння за такими формами супроти форм старих: палець, віз тощо. Тепер варт повернутися до того місця, щоб попідставляти, де можна, в прикладах замість знахідних та родових відмінків іменників чоловічого роду підхожі іменники жіночого роду на -а, -я, щоб пересвідчитися, що до таких пар, як дощу немає і доща закопано, можна поставити ряд води немає і воду закопано тощо. Щоправда, справа з розмежуванням закінчень знахідного відмінку однини іменників чоловічого роду на приголосний ускладняється тим, що закінчення на -а, -я супроти закінчень на приголосний не завсіди знаменує вищий ступінь оформлености предмета, бо, напр., принеси кавуна супроти принеси кавун саме й визначає частинність.

Щождо множини, то тут форми додаткових іменників знахідного відмінку подекуди дуже відступають супроти форм однини. Взагалі в множині велика більшість іменників (усі назви неживих речей) у знахідному відмінку має ту саму форму, що й у назовному і до того послідовно, стало. І тільки в назвах живих істот спостерігається деяка неусталеність, вагання. Власне граматичний припис визначає і тут ніби певну послідовність, а саме назви людей у знахідному множини мають закінчення родових, а назви тварин, як і всі назви неживих речей закінчення назовних. Але і перший і другий припис далеко не вичерпують питання, надто ж коли ми беремо на увагу лише такі сполучення дієслів з іменниками, де між ними немає прийменника.

Поперше поруч, правда, звичайних у літературній мові форм знахідного відмінку множини від назов людей із закінченням родового множини (бачу людей, люблю діток, вітаю робітників...), трапляються і старіші форми з закінченням назовних, напр.:

Витоптала орда кіньми маленькії діти. (Нар. пісня)

Топчи вороги під ноги. (Нар. пісня)

Кожен міг перед судом поставити всі свідки. (Б. Грінч.)

Серце люди полюбило. (Т. Шевч.)

Такі форми знахідного множини вже застарілі для літературної мови, і на них треба дивитися як на архаїзми, що можуть, звичайно, бути зужитковані з певною стилістичною метою (їх, між іншим, часто вживає Шевченко).

Подруге і назви інших живих істот (не людей) через причини змішування форм знахідного з формами родового відмінку не завсіди витримано послідовні щодо закінчень у знахідному відмінку множини, тим паче, що в безприйменникових парах не скрізь можна з певністю й сказати, що перед нами знахідний чи родовий. За норму звичайно визнається, отже, такі сполучення, як:

Вівчар вівці зганяє. (Нар. пісня)

Я пас ягнята за селом. (Т. Шевч.)

Я сарни вислідив у тихій полонині. (М. Рильськ.)

Ти б Андрію, хоч би бики загнав пішов. (А. Теслен.)

Дітей... гнали в панський сад

Хрущі, гусельниці збирать. (Ів. Франко)

Любистком мухи обганяв. (Ів. Котляр.)

Алеж: Сідлайте коней та махнем до Мамая в гості. (Нар. опов.)

Кололи свиней. (П. Мирний).

У § 164, уже говорилося за те, що в змішуванні форм родових і знахідних відмінків важить і те, в однині чи множині той додаток іменниковий. То й при назвах тварин частенько спостерігається, що при якомусь дієслові додаток в однині буває тільки знахідного відмінку, а в множині може бути і в формі знахідного і в формі родового як до потреби, напр., пригнав овечку, але і пригнав овечки (всі) і пригнав овечо́к (частину( багато).

Велика поплутаність придієслівних конструкцій з знахідним та родовим відмінком додаткового іменника взагалі і зокрема відмінність конструкцій при тих самих дієсловах залежно від того, в однині чи в множині додатковий іменник, викликані різними причинами, різними процесами, що відбуваються в мові з давен-давна. Поперше вже дуже давно закінчення -а, -я родового відмінку в іменниках чоловічого роду були перенесені і в знахідний відмінок у назвах живих істот. Рівнобіжно з цим в іменниках чоловічого роду однини розвинулося два відтінки значінь із колишніх двох різних закінчень родового однини -а, -я з одного боку та -у, -ю з другого. Первісно це були закінчення різних відмін, різних груп іменників незалежно від їх значінь, а вже пізніше, змішуючись, ці закінчення різних відмін іменників чоловічого роду стали визначати різні відтінки родового відмінку — частинність -у, -ю і стосунок усього предмета -а, -я. Далі, розвинута в українській мові категорія суцільного предмета супроти категорії частинности природно дужче властива однині, ніж множині. У наслідок цього перенесення закінчення -а, -я в іменниках чоловічого роду однини з родового відмінку в знахідний бачимо не тільки в назвах живих істот, а почасти й неживих предметів. У множині ж не тільки цього нема, а, навпаки, ширше розвивається родовий частинний, чому часто сприяє саме категорія множинности.

Щодо додатків іменникових у знахідному відмінку при дієсловах з запереченням не, то див. § 1622.

Визначити, які саме дієслова перехідні, себто з знахідним відмінком без прийменника додаткового іменника, звичайно, не можна, тут ми тільки зауважимо, що в окремих випадках бувають і хисткі конструкції, коли при дієсловах, крім знахідного відмінку додаткового іменника, бувають і інші конструкції. Напр., при зрадити заівсіди знахідний ("кого?" "що?"), при порадити і "кого чим" і "кому що", мулити, кортіти "кого" і "кому". Іноді ще різноманітні конструкції бувають, напр., при дієслові боліти не тільки Болить мене голівонька (Нар. пісня), а й Заболіла в мене голівонька (Нар. пісня), Щоб голова не боліла в Марка молодого. (Т. Шевч.), Болить моя голівонька (Нар. пісня). Щодо значіння таких варіянтів, то порівн. § 1632.

2. На означення часу зрідка вживається знахідний відмінок іменника побіч цілої низки інших способів, як от родовий, орудний, прийменникові конструкції. Усі ці додаткові іменники часу набирають чисто прислівникового значіння і тим то слабо в’яжуються з дієсловами, зате трапляються при дієсловах різноманітного значіння і з різними формальними ознаками.

У згоді з основним значінням знахідного відмінку вказувати ввесь об’єкт знахідний часу супроти інших способів на означення часу вирізняється тим, що вказує головним чином на цілість часової тями і тому найдоречніший буває тоді, коли треба відповісти на питання "скільки часу", напр.:

Біг, як скажений, до свого хутора, біг і ніч і день. (Гр. Кв.-Осн.)

День і ніч не спала. (Т. Шевч.)

На північнім океані

Ходять ночі, ходять дні

В самоцвітному убранні

Башти-гори крижані. (М. Черняв.).

Отже коли ці знахідні відмінки в’яжуються з "цілий", "увесь", то ці останні прикметникові додатки часто й бувають при таких знахідних: цілу зиму, цілісіньку ніч, усе літо і т. ін. Характерні ознаки іменників часу в родовому та орудному відмінку визначені в § 1623. Про прийменникові конструкції на означення часу буде далі.

Близький до знахідного часу і знахідний міри "скільки?" в таких випадках, як:

Ідуть вони поле, ідуть вони друге. (Нар.)

Випроводжала три поля, три милі. (Т. Шевч.)

 

Орудний відмінок § 165.

Орудний відмінок взагалі надзвичайно поширений в мові, значіння його досить різноманітне, бо тут виступають і знаряддя, і посередництво (засіб), і причина, час, місце тощо. Як і при інших конструкціях, значіння його часто залежить від основного значіння керівного і залежного слів пари. Щонайбільше залежить орудний від дієслів, хоч буває і при інших членах речення. Конструкції з орудним відмінком часто змагаються з іншими, то більш, то менш виразно відмежовуючись від них своїм значінням. Орудний додаткових іменників не тільки дуже активний, чимраз поширюючи відтінки значінь і випадки застосовування. З другого боку є розряди конструкцій з орудним відмінком, що поступаються перед конструкціями іншими.

 

Орудний знаряддя § 166.

Уже сама назва показує, що основне значіння орудного відмінку знаряддя (чим?): рубати сокирою, зарости травою... З цього значіння розвинулися інші споріднені значіння як орудний засобу, способу (як?), причини (з чого? від чого?) тощо. Не завсіди й можна розмежувати їх, бо такі тями, напр., як знаряддя, засіб, спосіб часто дуже наближаються до себе: ловити рибу вудками, переслати гроші поштою, телеграфом, переказати щось сестрою, їздити залізницею, кіньми, возом, трамваєм, візником, плавати човном, пароплавом, продавати намисто разками, гнати скот гуртами, підійти до кого хитрощами іт. ін. Категорія способовости (як? яким чином?) в українській мові взагалі дуже розвинена, а віддається вона, крім орудного відмінку, додатковими іменниками, що часто і сталися вже просто прислівниками (див. § 932а), й іншими способами, прибираючи найрізноманітніших відтінків значіння. От декілька прикладів:

Я тепер охотою піду в москалі. (Гр. Кв.-Осн.)

Таке ж значіння в виразах: волею, неволею зробити, примусом досягти, тощо. Інші відтінки в реченнях, де будуть з охотою, охоче, з (своєї) охоти, а найдалі, коли, перебудувавши ціле речення, сказати Я тепер охочий піти в москалі.

У якого москаля, сину? Що живе коло нашого поля хутором? (П. Мирний)

Порівн.: табором стати, куренем стояти, зграєю летіти.

Ніхто на неї не плакавсь, а всі двором її любили. (Гр. Кв.-Осн.)

Порівн: юрбою закричали, родиною зустріли, гуртом заспівали. Тут відтінок "всі".

Пустиня циганом чорніє. (Т. Шевч.)

Це дуже поширений орудний порівняння: стовпом стояти, каменем лежати, стрілою летіти, по то комринути... (= "як стовп"...).

Ми мусили бідувати, голодом терпіти. (Нар. пісня)

Це архаїчний орудний причини. Звичайніші за цю конструкцію конструкції з з, від (з голоду, від голоду...).

Дівчина вікном утікає. (Нар. пісня)

Досить звичайний орудний, порівн.: вийти дверима, ворітьми в’їхати, щілиною пролізти.

Конструкція з орудним додаткового іменника можлива й при іменниках, коли вони походять від дієслів із такою конструкцією: отрута димом (Б. Грінч.), нехтування словами (Л. Україн.).

Орудний при дієприкметниках § 167.

Окремо слід спинитися на орудному відмінку живої істоти при переємних дієприкметниках. Насамперед треба сказати, що не можна ставити так питання, нібито треба вибирати щось одно  або орудний при переємних дієприкметниках, або конструкцію з прийменником від перед родовим іменника (зібране нами — зібране від нас...). Хоч подеколи й справді такі конструкції бувають однаково можливі як рівнобіжні й більш-менш рівнозначні, чи принаймні хоч без виразної одмінности в значінні, все ж у цілому це різні конструкції, і в цілому ряді випадків вони зовсім не можуть заступати одна одну, не змінюючи одночасно й значіння словосполучення. В одних випадках буває можлива тільки одна з цих конструкцій — або з орудним, або з родовим після від, в інших обидві разом, але з іншим значінням кожна, і нарешті можуть бути й такі випадки, коли можна вжити без виразної відмінности в значінні тієї чи тієї. Конструкцію орудного живої істоти при переємних дієприкметниках не можна відривати від орудних знаряддя, розглянутих у попередньому §, бо вони й розвинулися з цих останніх і взагалі з ними в спорідненні.

Уже в тих випадках, коли іменниковий додаток визначає предмет, неживу річ, можна вказати на різнозначність конструкцій з орудним та з прийменником від перед родовим при дієприкметниках. Напр., не зовсім те саме в засмалений сонцем і засмалений від сонця. Орудний вказує на ближчу причину дії, від сонця визначає причину дальшу, ніби вихідний момент. Інак іще так можна сказати: засмалений сонцем стоїть у близькій асоціяції (зв’язку) з сонце (його) засмалило, а засмалений від сонця з засмалився від сонця (порівн. "шлях, від пил у сірий"). Порівн. іще, напр., підкреслені конструкції в таких фразах Л. Українки:

Нехай я отруєна злою журбою.

Святого духа я благала... просвітить пам’ять

розхитану й затемнену від мук.

І хоч би виводити отруєна журбою і з журба (мене) отруїла і (я) отруїлася журбою, чи так само (пам’ять) розхитали муки або (пам’ять) розхиталася від мук: все одно першу конструкцію (отруєна журбою) ми інак сприймаємо, як другу (розхитану від мук або затемнену від мук), бо та перша занадто очевидно в’яжеться з такими чисто засобовими орудними, як отруєна зіллям тощо, а друга з такими, як розхитана з мук, розхитана через муки абощо. Так само засмучений чим і засмучений від чого, стомлений чим і стомлений від чого і т. ін.

Порівн. іще в Ів. Франка:

Лякає духів стать його (Вісмавітри) худая,

Поморщена, порепана від спеки,

Корою вкрита, довгеє волосся

Не чесане, скудовчене вітрами.

Пилом вкритий,

Від сонця обгорілий.

Алеж за знаряддя, засіб може правити й жива істота, як це видно з таких, напр., словосполучень: передати братом (себто "за допомогою брата", "через брата"), надіслати хлопцем, переказати знайомою, одержати кур’єром, сповістити товаришем і т. ін. Тож цілком звичайні будуть конструкції і переданий братом, надісланий хлопцем..., коли ті брат, хлопець визначатимуть засіб діяльности. При цім, звичайно, можливі ще й такі додаткові члени, як "від кого", напр., переданий братом від нас, надісланий хлопцем від матері і т. ін., і ці словосполучення найперше значать не те, що "ми братом "передали", "мати хлопцем надіслала", а те, що "хтось від нас братом передав", "хтось від матері хлопцем надіслав" і т. ін. Тут від кого і ким, можна сказати, навіть протилежне значіння мають.

Такі ж звичайні конструкції з орудним і при дієприкметниках від дієслів на -ся, надто ж коли той іменник визначає збірні тями як народ, влада, уряд тощо:

Такий майдан з наші Савинці і весь укритий народом. (О. Сторож.)

Ухвалене спільним зібранням Академії Наук. (Акад. вид.)

При цім конструкція з такими дієприкметниками з прислівником від перед родовим іменника замість подібних конструкцій з орудним почасти дає супротилежне значіння, напр., "укритий від народу" або "заступлений від кріпацької маси" це ж зовсім не те, що "укритий народом", "заступлений кріпацькою масою" тощо.

Далі і при переємних дієприкметниках від явно перехідних дієслів орудний діяча зовсім звичайний, коли це тварина:

Мати, ворон і діти, половлені вороном, і всі ловлять дочку. (Нар. опов.)

Земля суха та ще й скотиною затовчена. (Нар. розм.)

Дійдеш до такого місця, що все покрите гадюками. (Нар. каз.)

Місце, що покрите все звірюками лютими. (Нар. каз.)

А коли ці конструкції з орудним та замінити на конструкції з від, то повстануть такі речення, що власне їх українець і не зрозуміє, бо вони в українській мові попросту не знані.

В усіх наведених випадках, як бачимо, орудний додаткового іменника від назви живої істоти звичайнісінький. Усі вони характеризуються тим, що в них є значіння засобовости, хоч подеколи ця засобовість уже зовсім блідне, коли орудний засобу стається орудним діяча. Це насамперед видно на орудних тварин. Та все ж усі наведені випадки вживання орудного при переємних дієприкметниках об’єднані тим саме, що при відповідних дієсловах можливі конструкції з орудним живої істоти, нехай іноді і з дещо іншим відтінком значіння його, ніж при дієприкметниках (алеж не більше як відтінком), напр.: передає братом, укрили народом, ухвалили (цілим) зібранням, половив вороном, затоптали скотиною і т. ін. (в останніх двох випадках засобовість виступає найпомітніше супроти зворотів половлені вороном, скотиною затовчена, де орудний визначає діячів, а не засіб).

І навіть при дієприкметникових присудках на -но, -то можливі конструкції з орудним живої істоти, коли такі дієприкметники походять із дієслів, що при них можливий орудний засобовий від назви живої істоти:

Ой походжено та поброджено

Та вороними кіньми. (Нар. пісня)

З ляхами-панами ми билися, рубалися, вставали, як один чоловік... На віщо? На те хіба, щоб нас нашою ж старшиною побито, у неволю повернено? (П. Мирний)

Незалежно від того, як розуміти такі словосполучення, вони можливі в українській мові вже через те, що в ній можливі сполучення піти кіньми, побити старшиною. Отже й такі звороти, як це ним подано до відома принаймні коли те ним визначає через нього, зовсім звичайнісінькі в українській мові.

Таким чином, бачимо, орудний від назов живих істот при переємних дієприкметниках щонайбільше буває зумовлений значінням дієслова, почасти і значінням самого іменника.

Принагідно вже зазначалося, що в основі своїй зовсім іншого значіння конструкція з "від + родовий" теж можлива буває звичайно лише на своєму місці, теж зумовлюється основним значінням дієслова, хоч, певна річ, конструкція ця взагалі і не однозначна. Подеколи при дієприкметниках на -ний, -тий можливі разом обидва додаткові іменники від назов живих істот орудного відмінку і родового з прийменником від. Бо коли основне значіння орудного засобове (ким передати = через кого передати), то основне значіння родового з від вказувати дальшу причину дії, часто вихідний пункт дії (а не самого діяча), а то й напрям дії супротилежний до того, що означується прийменником до: від кого, чого — до кого, чого.

І знов же можна говорити за певну групу дієслів, коли конструкція з "від + родовий іменника" буває звичайна. Наприклад: відірвати від Польщі, занести від брата, почути від людей, придбати від знайомого, приховати від дітей, дарувати від (імени) робітництва, привітати від товариша, відрізати від українського народу, зібрати від селян, і т. ін.). Насамперед таке значіння буде і в природних конструкціях при дієприкметниках: відірваний від Польщі, занесений від брата, придбаний від знайомого і т. ін. Інколи тут можливий ще й орудний засобовий, інколи ні, інколи конструкція з "від + родовий" значінням своїм не дуже далеко стоїть від можливої конструкції з орудним, переважно ж вони майже супротилежний зміст мають. Приклади:

Узята Марійка, узята

Від отця і матері. (Нар. пісня)

Одержані від нього гроші...

Це цілком звичайні конструкції, а зрідка при таких дієсловах трапляються й орудні діяча, напр.:

Там, де слобода Янчарак, через Кінку, був татарський міст, одбитий козаками. (Нар. опов.)

Нарешті ми повинні виділити третю групу дієслів, ніби середніх щодо конструкцій із орудним чи родовим після прийменника від. Це такі дієслова, що при них незвичайні іменникові додатки і в орудному відмінку і так само в родовому після від. Сюди належать, напр., такі дієслова: покинути (незвичайні ж сполучення "покинути ким" чи "покинути від кого"), ухвалити, порушити, намочити, пояснити, кохати, оплакати, осміяти...

Це та група дієслів (і, треба додати, досить численна), що, взагалі кажучи, при переємних дієприкметниках від них теж не зовсім звичайний і додаток іменниковий від назов живих істот, передусім людей, ні в формі орудного відмінку, ні в формі родового після від нa означення дієвої особи. У народній мові при переємних дієприкметниках від таких дієслів лише дуже зрідка можна надибати додаткового іменника і в орудному і в родовому відмінку з прийменником від, напр.:

А злодій, прийшовши, розказав зробленеє їми замість байки. (Нар. каз.)

Ви хороші та на чортові гроші, а ми погані, та Богом кохані. (Нар. прик.)

Заклята від рідної матері. (Нар. опов.)

Твоя корова зіпсована від однієї чарівниці. (Нар. опов.)

Щождо мови літературної, то в ній безперечно дуже переважають у цих випадках конструкції з орудним дієвої особи і лише зрідка трапляються конструкції з родовим після від:

Енеєм кинута я бідна. (Ів. Котлярев.)

Терешкова жінка... усе жила не покинута мужиком. (Гр. Кв.-Осн.)

І, неоплаканий своїми,

В неволі плачучи умру. (Т. Шевч.)

Живе лице, мальоване умільцем. (П. Куліш)

Хай опльований буде всіма

І побитий камінням. (Ів. Франко)

Але воно вже розв’язане нами. (В. Виннич.)

Покинута й матір’ ю. (О. Кобил.)

Хай будем розбиті ми ворогом злим. (О. Олесь)

Не змушений ніким. (Л. Україн.)

Задурена, забита, затуркана самовольцем-чоловіком. (М. Черняв.)

Одно слово про смуток, сказане Антосею, чогось і справді навело на неї несподівано смуток. (Ів. Неч.-Лев.)

Серед цієї темряви долі в хаті, нікому невидна, від усіх покинута, сиділа... дівчинка. (Б. Грінч.)

Я й так засуджений від тебе. (Л. Україн.)

З наведених тут зразків бачимо, що орудний дієвої особи як безпосереднього діяча при переємних дієприкметниках вживається не тільки в випадках походження цих останніх із дієслів третьої групи, а також і другої. З другого боку ми бачимо, що ці конструкції властиві новій українській літературній мові від Котляревського і до наших часів. У деяких письменників ми навіть зовсім і не знаходимо в подібних випадках конструкцій із "від + родовий", а тільки конструкції з орудним, напр., у Ів. Котляревського, у Т. Шевченка. Цікаво відмітити, що такі конструкції з орудним досить звичайні у письменників із найширшим світоглядом і то в творах найповажнішого значіння у Шевченка, Франка, Л.

Українки. Не слід тільки думати, що такі конструкції взагалі дуже поширені в мові. Навпаки, вони належать до тих конструкцій, що трапляються тільки зрідка, в більш розвинутій фразі і взагалі складнішій мові.

Такі ж конструкції з орудним дієвої особи трапляються й при дієсловах переємного значіння на -ся, напр.:

У лиця уподовж людьми заступилася. (М. Вовч.)

Караюся я... сердитим Богом. (Т. Шевч.)

Коли звести тепер усе сказане за конструкцію при дієприкметниках переємних, то прийдемо до таких висновків:

1. У жадному разі не можна віддавати повну перевагу якійсь одній із двох конструкцій, тим самим відкидаючи другу, бо в своїй основі вони і рівнозначні і однаково властиві українській мові, отже однаково й потрібні.

2. Не слід усіх дієслів, що від них можуть бути переємні дієприкметники, ставити в один ряд щодо конструкції з орудним дієвої особи чи з родовим після від, бо серед них є такі, що самим своїм значінням вимагають насамперед однієї з цих конструкцій. Зверхньою ознакою таких дієслів буває наявність однієї з цих конструкцій при особових формах дієслова.

У таких випадках іноді не виключається можливість обох конструкцій разом при тому самому дієприкметникові, бо вони визначають різні стосунки живих істот до дії.

3. Навіть і в тих випадках, коли дієва особа (безпосередній діяч) може бути при переємному дієприкметникові і в формі орудного відмінку і в формі родового з від, не слід безоглядно віддавати перевагу одній конструкції, бо взагалі конструкції ці не цілком однакового значіння: орудний віддає безпосередню чинність, родовий із від указує на дальшого діяча і найбільше доречна тоді, коли треба віддати відтінок "з боку кого, чого" (не заперечений від Комісаріяту і т. ін.).

Як бачимо, з підручника, з "граматики" не можна вивчитися того, як, де й коли саме треба вживати якої конструкції при переємних дієприкметниках в усіх мовних можливостях. Підручник може тільки допомогти усвідомити собі мовне явище, але набути вміння поправно, доречно вживати певної конструкції, надто ж такої складної, як ото при переємних дієприкметниках, можна передусім практичним знанням мови, повсякчасною мовною практикою і розвинутим через те мовним чуттям. Найкращий реулятор до поправного вживання слова чи конструкції, словосполучення добре знання живої мови, надто мови найкращих письменників. Готові ж синтаксичні рецепти, тенденційні теорії без належного знання справжньої літературної української мови призводять лише до курйозного мовного перекручування. Так, щодо конструкцій при переємних дієприкметниках деякі автори підручників украінської мови тощо пустили були таке твердження, що нібито справжні українські конструкції це тільки з "від + родовий дієвої особи", а конструкції з орудним помилкові, і їх ніколи на треба вживати. Не кажучи вже за безпідставність і легковажність такої "теорії", що ніби намагається відтрутити читачів від літературного надбання цілих поколінь, від Шевченка, ми мусимо вказати на її неативну ролю в практиці нашої мови, бо через неї поверхові й недбалі знавці української мови зачали засмічувати її недоречними конструкціями з "від + родовий". По декотрих газетах, напр., так майже зовсім не вживають уже орудного при дієприкметниках та й не тільки при дієприкметниках! "Українізація" української мови щодо цього пішла аж надто далеко. Ось кілька прикладів:

"Завойована від Польщі людність." (З газети).

Неупереджений читач тільки здивується, як це він проморгав таку подію, як те, що від Польщі вже хтось відвоював частину території, бож тільки таке перше і безпосереднє значіння словосполучення й може викликати в українця оте "завойована від Польщі людність". А вже перечитуючи знов попереднє читач тільки побачить, що йдеться про зчвойовану Польщею людність.

"Макдоналд відкидає чутки... про конфіскацію від американської влади англійських суден, які транспортують спиртні напої". (З газети).

"Французькі дипломатичні кола вважають за можливе в близькому майбутньому анексію Литви від Польщі". (З газети).

Як бачимо, конструкція з від безоглядно запроваджується не тільки при переємних дієприкметниках, а й при іменниках, що синтаксичною конструкцією стоять близько до переємних дієприкметників (конфіскація — конфіскований, вибір — вибраний).

На жаль тільки, це зовсім не випадкові огріхи спішливої роботи, бо такими перлами "українізації" української мови рясніють деякі видання. Мову живосилом калічать на догоду вигаданому рецептові: не вживай орудного іменника дієвої особи при переємних дієприкметниках. Як бачите, пильнуючи цього "правила" редактори мови тощо пішли далі, коли заводять уже такі страховинні конструкції з від, що ось-ось треба чекати якогось "горо́д скопаний від лопати" абощо, бо мовляв, город скопаний лопатою це ж "не по-українському".

Коли наша літературна мова й далі "українізуватиметься", то такі письменники, як Шевченко, незабаром, певно, повинні будуть зовсім вийти з ужитку, як незрозумілі, бо українці навчаться такої премудрости, як написане "від мене" розумій "до мене" і т. ін., чого ті письменники, та й взагалі українська мова не знали й не знають.

Нарешті не слід забувати ще й за присудковий орудний (див. § 155.). Коли при певному дієслові можливий орудний присудкового додатку (настановити писарем), то ця конструкція може бути і при переємному дієприкметникові від такого дієслова (настановлений писарем). Звичайно, коли є потреба при таких дієприкметниках визначити і присудковий дієвої особи, то тут особливо доречна буде конструкція з від, коли цьому не перечить значіння дієслова, напр., названий від них чуботрясом.

 

Орудний місця і часу тощо § 168.

Досить звичайні в українській мові й орудні місця та часу з своєрідним відтінком значіння супроти інших конструкцій на визначення тих самих тям.

Виразна особливість цих орудних це відтінок розподіловости, множности, себто вказівка на різні моменти місця й часу, названого в іменнику. От приклади:

Поставив я стороженьку усіма шляхами. (Нар. дума)

Повертали в Україну степами, тернами. (Т. Шевч.)

Лісом не спокійно. (О. Кобил.)

Над селами, над нивами,

Лугами та долинами

Велика хмара йшла. (Л. Глібів)

Годинки в хаті не посиджу святом. (Л. Україн.)

Довгими осінніми вечорами велись безконечні розмови та суперечки. (М. Коцюб.)

Снився мені ти ночами безсонними. (О. Олесь)

І мало там сонця, там сніги біліють, і гудуть

там днями й довгими ночами одвічні бурі... (С. Васильч.)

Орудний місця близький значінням до конструкції з по, напр., у Шевченка Пішла луна гаєм і Пішов шелест по діброві. Трахтемирів геть горою нечепурні свої хатки розкидає і Ой по горі ромен цвіте. Проте це не цілком рівнобіжні і рівнозначні конструкції, і є випадки, коли ми не можемо замінити одну конструкцію на другу без шкоди для мови, напр., у того ж Шевченка:

Реве гаєм: "освятили"

Розібрали, заблищали

По всій Україні.

Див. іще § 1623.

На означення напряму руху, маршруту, при дієсловах нормальна конструкція з орудним: іти вулицею, лісом, шляхом, колією і т. ін. і звичайно не чергується з конструкцією з по.

Не слід попри вираз цими днями з тим самим значінням уживати ще й "днями" ("днями він приїде"). Це нічим не виправданий барбаризм.

При окремих дієсловах, особливо на -ся, також прикметниках, часто буває додаток іменниковий орудного відмінку. Здебільшого такі конструкції чергуються з іншими — прийменниковими. Іноді такі конструкції з орудним додаткового охоплюють і більші групи дієслів. Напр.: говорити українською мовою (також читати, писати, розмовляти...), журитися, клопотатися чим, підходити хитрощамиз хитрощами), радуватися кимчому, з чого), тішитися чимна що, з чого), чванитися чим і з чого) і т. ін.

При прикметниках: широкий листом, схожий характером, подібний обличчям, щасливий долею. Могутній силою і досвідом багатий (М. Рильськ.) тощо.

Часто при таких прикметниках бувають і інші конструкції, напр.: подібний чому, до чого, на що. При прикметниках 2. ступеня поруч звичайнішої конструкції з на буває й орудний: молодший двома роками, кращий вдачею тощо.

Від займенника те форма орудного відмінку вживається в сполучниковій ролі: тим (порівн. того, тому).

Навіть і при іменниках можливий орудний: товариш нещастям.

 

Місцевий відмінок і прийменники § 169.

Додатки іменникові місцевого відмінку в’яжуться з керівними словами тепер тільки з допомогою прийменників, і безприйменникових сполучень немає. Але додаткові іменники з прийменниками далеко не обмежуються місцевим відмінком і бувають геть усіх непрямих відмінків. Взагалі сполучення слів через прийменники надзвичайно поширені, самих прийменників досить багато і з різноманітним значінням, властивим іноді тому самому одному прийменникові. Другорядні іменники в’яжуться через прийменника найбільше з дієсловами, хоч також і з усіма іншими членами речення: Іменниками, прикметниками, прислівниками. Прийменники з їх різноманітними значіннями дозволяють уживати дуже складних речень із низкою додаткових іменників, напр.:

На шлях дивився та на поле,

Та на ворону на хресті

На кладовищі. (Т. Шевч.)

Тут ланцюг прийменникових сполучень:

дивився на ворону на ворону на хресті

на хресті на кладовищі. А от іще приклади: Заїздив козак з Січі

До вдови на двір. (Т. Шевч.)

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар повезуть. (Т. Шевч.)

Став у царя до свинаря за підпасича. (Ів. Мандж.)

Взагалі прийменникові сполучення визначають те, що й відмінкові — відносини, стосунки, але додатки іменникові з прийменниками звичайно (але не завсіди) самостійніші, ніби дальші об’єкти, як додатки, сполучені безпосередньо з керівними словами. Ці останні тісніше в’яжуються з безпосередньо підрядними іменниками, ніж із прийменниковими. Порівн.:

згадати кого і згадати про кого

показати що і показати на що

належати ком і належати до кого

За найкращий доказ на те, що сполучення з прийменниками слабо зв’язані, править уже нахил залежних слів з таких пар до подвійної залежности (§ 142). Крім того такі іменникові додатки з прийменниками частенько й зовсім гублять формальні ознаки залежности й переходять у розряд прислівників (див. § 92).

Хоч звичайно прийменники бувають перед іменниками, все ж зрідка вони можуть бути й при інших словах, ужитих у іменниковому значінні: для годиться, за спасибі тощо.

Прийменники бувають прості, складні й нарешті вивідні з інших слів. Як формальні слова прийменники вимовляються без наголосу, або принаймні з ослабленим наголосом.