http://memorial.kiev.ua/statti/895-za-lashtunkamy-komunistychnogo-oficiozu.html

 

Володимир КОЗИРСЬКИЙ  Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ31 січня 2011. 


Живу всупереч кількасотрічним репресаліям Українську Мову нищать і сьогодні. "Академічними" словниками наукової термінології.

 Але жива мова живого народу незнищенна. Понадто, якщо не бракує правдивого усвідомлення власної національної самототожности.

 Світлій пам'яті Ярослава Богдана РУДНИЦЬКОГО

Той, хто не любить, не знає

своєї рідної мови, – дикун!

К.Паустовський

 

Наука чужою мовою не пускає

в людині глибокого коріння.

I.Огієнко

 

Головним чинником збереження самостійної Української Держави вистає послідовне формування правдивої самосвідомости Українського народу. З огляду на це доконечною потребою є сумлінне ставлення на всіх щаблях Держави і суспільства до виконання статті 10 Конституції України, яка проголошує, що "державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціювання української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Отже, найактуальнішим є сьогодні питання культури мови у високих навчальних закладах, наукових академічних установах, на парляментськім і урядовім рівнях. Це вимагає наявности належних мовних засобів – наукових і технічних термінів, створення рідномовних підручників і посібників, довідників, словників та енциклопедій в усіх царинах знань. Якщо мова наша довший час була ув імперській окупаційній неволі і тому в офіціозних чинних на тепер словниках бракує належним чином оформлених наукових і технічних термінів, то ці штучні лакуни потрібно найскоріше, але виважено і сумлінно, зліквідувати.  I передовсім це треба зробити тими неоціненними скарбами питомого українського назовництва, що існує в народній (а в державні періоди – в літературній і науковій) мові ще від прапам'ятних часів і має набутки передісторичні. Не варто задля цього захаращувати нашу багату мову чужинецькими термінами чи послуговуватися словниками радяно-імперської доби, створюваними під керівництвом сумнозвісного академіка Білодіда як "словники мертвої мови" (слова В.~Гейченка). Проте ще й тепер Iнститут мовознавства ім.О.Потебні продукує російсько-українські (саме такі і лише такі! – авт.) словники наукової термінології для працівників наукових установ,  видавництв, радіо і телебачення, викладачів, студентів, учителів.


Так нещодавно побачив світ "Російсько-український словник наукової термінології. Математика, фізика, техніка, науки про Землю та космос.", Київ, Наукова думка, 1998р., 892с. Автори: В.В.Гейченко, В.М.Завірюхіна, О.О.Зеленюк, В.Г.Коломієць, М.I.Кратко, В.В.Тельнюк-Адамчук, М.П.Хоменко. Редколегія: Ю.М.Березанський, Н.С.Васильєва, М.Д.Габович, В.К.Дзядик, Ю.О.Митропольський, А.I. Нікітін, М.М.Пещак, В.М.Русанівський, А.В.Скороход, В.Б. Фридрак, В.В.Хільчевський, Я.С.Яцків. Редактори-лексикографи: М.М.Пещак, В.Б.Фридрак. Редактори:  О.А.Дітель, М.Т. Кравчук, Н.Ф.Маківчук, Н.М.Максименко, Л.В.Туник, Л.С.Шорубалка. Текст Словника закінчується 888с., титули й передмова з коментарями обіймають 16с. Ця аритметика стане у пригоді дещо нижче.

 

Засоби масової інформації вже сповістили, що ця понадсімнадцятирічня ґрунтовна праця, яка містить біля 120 тисяч термінів і номенів (ці ж відомості власне містяться й на перших сторінках видання), є значним культурним явищем, великим досягненням вітчизняної лексикографії і має правити за норматив для всіх науковців і наукових видань. Здавалося б, чого іще, співаймо Осанну у вишніх і радіймо, що нарешті настане кінець періоді розброду й хитань у нашій неусталеній досі науковій термінології.

 

Нумо ж, шановне товариство, до книжки, читаймо й вивчаймо, як же маємо говорити й писати відтепер і надалі. I що ж ми подибуємо на сторінках цієї видатної і визначальної для цілої нашої доби фундаментальної наукової праці?

 

Найперше, що впало в око зацікавленому (трапляються такі сьогодні) школяреві п'ятої кляси теперішньої середньої школи (завважмо принагідно – не гімназії й не ліцею) – це те, що в авторів і редакторів видання щось не гаразд із аритметикою. Доскіпливий учень вирахував усно, що навіть якби кожен рядок у кожнім стовпчику містив по терміну чи номену з відповідним перекладом, то й у цьому випадку обсяг Словника не може перевищувати 117 тисяч термінів. Але ж сливе кожна прикметникова стаття містить багато рядків із асоційованими іменниками, до яких і скеровують читача позначкою см., помножаючи у такий спосіб потрібний реально інформативно-змістовий обсяг часто-густо у десятки разів (до прикладу, абсолютный – 26 рядків проти одного, автоматический – 45, кольцевой – 29, конечный – 33, линейный – 65, магнитный – 69 (!), механический – 52, обратный – 45, оптический – 38, солнечный – 42 і т.д.).

 

Цікаво, що ж стоїть за цими, безперечно, глибокими науково обґрунтованими маніпуляціями з термінологічною лексикою? Потреба якось виправдати титанічну працю потужнього авторського колективу і недоспаних редакторських ночей протягом майже 18 років, а чи неспроможність витратити бюджетові кошта держави у наші сутужні часи дещо раціональнішим способом? Той же школяр, що, до речі, не претендує на наукові лаври, другою усною дією обчислив, що кожен із семи зазначених авторів (певно, що в середньому) річно готував біля семи сторінок або з півсторінки на місяць. Певно, для декого й це надміру колосальне напруження м'язів на чолі.

 

Чому варт навести ці школярські оцінки? Тому, що за сімнадцять років такої напруженої праці створено не просто рідкісну халтуру, яка не може бути прийнятною для будь-якої менш чи більш освіченої людини, але є поза тим також надто шкідною у вимірах національних. Для тих освічених українських науковців, які знають російську термінологію (так уже історично склалося), цей словник непотрібний. Українці, що не знають російської термінології, не можуть ним скористатися, бо зворотнього індексу (українського) словник не містить. Висновок: Словника творили не для українців. Зрештою, це засвідчують самі автори у передмові, пишучи таке: "Словник покликаний задовольнити потреби перекладу великої кількості спеціальних слів і словосполучень російської та іншомовної (переважно інтернаціональної) термінології. Він допомагатиме щирокому колу читачів у вивченні терміносистем багатьох наук, сприятиме подальшому розвитку української літературної мови, нормалізації та впорядкуваннюнаціональної термінології, правильному вживанню термінів і номенів у писемній та усній мові." (підкреслення – авт.) Тож для кого він призначений? Для тих читачів, що володіють саме російською мовою. Чи має витрачати гроші на подібні видання Держава Українська? Питання аж надто риторичне.

 

Очевидно, що це є цілком прийнятним для певних кіл, які з уболівальницьким за Українську мову виглядом твердять, що не треба поспішати з процесом українізації (цікаво лишень дізнатися, де вони такий процес бачать?). Це зі Всеукраїнського "круглого столу", що був перейшов 21 квітня 1999р. і мав назву "Державна мова та вища освіта в сучасній Україні". Там же твердилося, що як би добре було мати одну (!) мову, одне багатомовне суспільство (Український мовно-інформаційний фонд Національної академії наук).

 

Але ж це ще не все. На превеликий жаль. Найголовніша хиба (а радше цілком свідома позиція) укладачів Словника полягає в тім, що за багато років сумлінної (без усіляких лапок і сарказму!) праці автори й редактори не спромоглися добрати належних українських відповідників до багатьох (як не більшости) російських лексем. Правда ж, напевно,  у тім, що ідеологічні настанови кагановичів і постишевих, суслових і маланчуків досі конструктивно втілюються у життя навіть за умов понад сім років поновленої Української державности. Макабричні набутки довший час неухильно проваджуваного злиття мов (отже, й термінологій) цілком наочні й незаперечні. Вельми тяжко на сторінках Словника трапити на питоменну українську наукову лексику. Повсюдно застосовано бездумне копіювання лексем і то не лише на рівні коренів слів, а й з цілковитою словобудовою (префіксацією і суфіксацією) і беззглядно чужою українцям фонетикою.

 

Якої ж лихої волі до материнської мови треба бути, щоби так відбігати правди аби витворити щось подібного. Певно, що гіпотетично припустимий ще й інший варіянт, а саме: автура цілковито відбилася здорового глузду або зовсім схибила на манівці і творила Словника, як той коґут, що "піє, як уміє". Але, на загал, натяк на брак належної кількости певних звивин шляхетна інтелектуальна еліта сприймає набагато гостріше, аніж закиди у зраді народу. I хоч яка вже була би та причина, що через неї автори Словника набігли цього лиха, наука про рідномовні обов'язки наполегливо вимагає відслонити запону істини і показати читачеві правдиву ситуацію, себто зіставити слівню цього епохального витвору з питоменною лексикою Української наукової мови.

 

Наперед вистає засаднича хибність самої будови – аби скористатися належним чином рідномовною термінологією, слід до того вивчити чужу!

 

I те, що це система, можна побачити не лише з "академічного" словника, але й з підручників, зокрема української (!) мови для початкових і середніх кляс звичайної школи.

 

Очевидна мета на перспективу – облудою й шахрайством підмінити правдиву українську термінологічну лексику штучними нежиттєздатними потворами, а тоді вже на цілком обґрунтованих науково підставах можна буде твердити про бідність і безперспективність творення науки на цьому безглуздому варіянті беззмістової і спотвореної внутрішньосуперечливої штучної лексики, де сливе всі тямки одна одній перечать.

 

Глибокі гуманність і мораль цієї добре випрацьованої і наполегливо втілюваної у життя програми поза межами будь-якої етики.

 

Філологічні функціонери маланчукового гарту і штибу й сьогодні мають нахабство утривалювати брудну ганебну справу неухильного нищення всупереч усьому таки ще живої питомої української термінології.

 

Часто-густо накидається елементарне невігластво щодо сенсу (семантики) так російських, як і українських слів. Доходить до того, що деякі спільнокореневі лексеми дістають переплутані між собою перекладні відповідники (возбуждающий – збудливий, а возбуждающийся – збудний, направду ж просто навпаки). Трапляється навіть, що російська частина містить українську лексему, а українська – російську (до прикладу, перепечина і перекалина). Жоден із п'яти термінів, що складають зміст розділу Й, не починаються в російській мові з цієї літери.

 

Бракує елементарно правдивого відображення мовних реалій: перестекленный – це засклений наново, а не посклений; пересоединенный – це зміна конфіґурації з'єднання, а не повторне з'єднання, як це намагаються ствердити фахмани-єднальники. Часом складається враження, що переклад здійснювано за допомогою ґенератора випадкових чисел: регрессионный – регресійний (зліквідовано ґ, але сенс збережено), а вже авторегрессионный – авторегресивний (!). Привод перекладається як привід (!), а сервопривод – як сервопривод (і одне, й інше – цілковитий абсурд!).

 

Такої ж наукової вартости і переклад размерностный матем вимірн\'ий. Не меншою вигадкою є й відповідності: двухразмерный матем двовимірний; определение (формулировка) визначення (логическая – еще) означення; швейный техн швейний (употребляемый для шитья) швацький.

 

До прикметників подаються за переклади самі лише безальтерновані мавповані кальки, а до асоційованих іменників іде відсилання – см. У випадку ж пошуку словосполуки при іменнику маємо два типові варіянти – або потрібного просто немає (меченный граф, пересеченная местность), або переклад неправильний (сегнерівське колесо замісць Сеґнерів млинок).

 

На ввесь Словник є один рейковіз, але електро-, паро-, стого-, тепло-, чавуно- і шлако- – -воз. Хоча є пароплав, та все ж заведено теплохід.

 

Сила спотворень і перекручень, радше всього цілком свідомих, а також внутрішні неузгодженості й суперечності аж ніяк не можуть правити за прийнятний ґрунт для правдиво унормованої української наукової термінології. Радше за все це скеровано на нормативне виховання невігластва. Коли часом трапляється через недогляд механічно переписана звідкілясь без уваги питома українська лексема, то до неї обов'яз\-ково додають такого мовного покруча, що пересічна нормальна людина цілковито тратить будь-яку охоту переглядати це шедевральне твориво далі.

 

За кількома вийнятками Словник цілковито іґнорує українське ґ, але дуже наполегливо акцентує на своїй нормативності. Демонстровано також (радше, аби заплутати невтаєм\-ниченого читача) нерозуміння посутньої проблеми активних дієприкметників. Пояснімо ближче: жадних застережень що\-до суфіксів -уч- та -юч- українська мова не має, але їй невластиві активні дієприкметники взагалі, надто з суфіксацією -аюч-, -яюч-, -уюч-, -ююч-.

 

Особи з претензіями на фаховість, які елементарно неохайні у поводженні з рідною мовою, навряд чи можуть уважатися експертами в питаннях наукової термінології. Чи може освічена людина в передмові до академічного видання написати {\bf необхідні} замісць {\bf конче потрібні} у цілковитій упевненості, що так і має бути, або на всю Україну через хвилі радіоетеру, і то ще й у програмі "Слово", проголосити, що недоцільно брати слова з "потолка"? Саме такий і близький до нього фаховий лінґвістичний і загальний культурний "потолок" притаманний характеризованому виданню.

 

Талановиті винаходи типу акцентуації на кшталт аал'енський (в розділі А) і а'аленський (в розділі Я), алфав'іт замісць одинокого питомого українського алф'авіт і багато подібного (хоча б оксф'орд), штучна й анічим не виправдана префіксальна потвора збез-, причинний і причинність у сенсі причиновий і причиновість, рівнобедрений (це при тому, що бедра в українській мові немає!), бревенчатый (из досок !), вітроводокачка (це не новий вид птахів, створений нашими геніяльними селекціонерами від філології!), рельс і рейка, пр'остий і прост'ий як приклади подвійного (!) наголосу, утворення від прізвища С'ейферт присвійного прикметника сейф'ортівський (так у російськім варіянті, як і в українськім).

 

Апроксимація чебишевська, але наближення чебишовське, як і його ж таки багаточлен, гринвіцький, але час, полудень і північ уже грінвіцькі. Російську решетку вирішено диференціювати за фахом: техн ґрати, астр мат ґратка, а физ – знову ґрати.

 

Повсть і повстина, колода і деревина, підлісок, риштування і риштовання, кравчиня, кравчиха і швачка, підвіконня і лутка (не кажучи про підвіконник), ризикований і рискований, перешкода і завада, пр'остий і прост'ий  подаються як синоніми (чи дійсно таке нерозуміння суті слів, а чи свідома омана?).

 

10(!) разів поспіль подано ріжних слів з префіксацією пів- замісць напів-, 9(!) разів поспіль подано термінолексеми зі складником слабо- замісць слабко-.

 

Для слів растягивающий, растяжимый і растяжной; несоизмеримый і несоразмерный; распил і распыл; паяльник і паяльщик; перерез і сечение; склон і уклон; затмение і затемнение; рис і рисс і багатьох інших, що мають цілковито відмінний сенс, подано по одному спільному українському відповіднику.

 

Малоймовірно, щоб такі фахові автори й редактори не знали якщо не тонших тінювань, то принаймні наявности самого факту семантичних розбіжностей поміж словами, що вони їх подають як синоніми чи то в російській, чи то в українській частинах.

 

Отже, радше за все, то є цілком свідоме шахрайство і обдурювання читачів!

 

Утривалено також цілковито безглузду практику штучного спрощення чужинецьких слів. Бракує узгоджености подання похідних термінолексем і первісних номенів: даламберів товаришить із даламбертіаном, лямбдаметр із ламбда, гринів треба уживати замісць Ґрінів, гаммі подвоєння дозволено, а капі – чомусь ні.

 

Наведемо тут деякі приклади недолугого бездумного мавпування, спотворення і штучної заміни української лексики покручами. Подаємо головно лише спотворення основних лексем, що автоматично помножуються в усіх похідних  (з. означає далі замісць): 

арочнобалочний з. арко/луко/дуготрямовий, аспід з. гаспид, багатовид з. многовид, багаточлен з. многочлен, багатогранник з. многогранник, (чому вже тоді множина, а не багатина чи багатство, множити, а не багатити, множник, а не багатник чи багач?)

багор з. очепа, гак, ості, бакен з. бакатина, плавак, %балансир з. рівноважник, бампер з. зударник, башмак з. підкладень, поковзень, черевик,беззіштовхувальний з. беззіткненний, безшарнірний з. безсуставний, безпустотний з. бездуплинний і безпорожнинний, блискавковідвід з. блискавничка, %блок з. баранець, валок, вертіло, воротило, коліща, кружіль, блочність і блочний з. блоковість і блоковий, бойок з. клюпа, болван з. виливанець, надібок і оцупок, болт з. прогонич, бочонок і барило з. кухва і полубочок, бриючий з. (по)приземний, бронза з. спиж, броня з. панцер, бугель з. рихва, буй з. байдик, букса з. вісяниця, буксир з. галівник, галюн, тяг(ач), буксирувати з. галювати, булижник з. брукняк, бумазея з. бархан, бункер з. кіш, бур з. свідер, бурильна з. свідрова, бусина з. намистина, %буфер з. відпружник, валун з. кругляк і наметень, ванта і строп з. отоса, вантовий щабель з. бирфа, отосина, отосний щабель, вата з. бавна, ватерлінія з. водокрес, ведуче з. повідне, погонове, тягове, ведучий з. повідний, погоновий, тяговий, в'ентиль з. вент'иль і кляпа, вибухаючий з. вибуховий і вибухущий, вигравіруваний з. виґравійований, вимоїна з. вимивина, виникаючий з. зароджуваний, випроменений з. випромінений, виродження з. перевід, висновок з. вислід і наслідок, вихлоп з. вихлип і викид, вишка з. фіґура, від'єднання з. роз'єднання й розлучення, відлитий з. вилитий, відокремлений з. усамітнений, поєдинчий, осібний і окремішній, відсік з. переділка, відстій з. перестій, відчеканювання з. карбування, %вітка з. гілка, внутрішньо з. внутрі, вогнегасильний з. вогнегасний, впаювання з. влютовання, вплавлення з. втоплення, всмоктувальна з. всисна, вуаль з. серпанок, в'язаний з. плетений, газонасосний з. газосмоковий, газопровідник з. газівник, гайка з. накрутка, шруба і мутра (бо гайка – це редуктор!), галечник з. ріняк, гаситель з. гасник, гвинт з. ґвинт, гринвіцький і грінвіцький з. ґрінвіцький, гіперколо з. гіперкруг, горищний з. горищевий, гофрований з. брижований і плоєний, гофрувати з. брижувати, плоїти, громовідвід з. громостяг і громозвід, губка з. вамбак, гусениця з. плазун, гусеничний з. плазуновий, дамба з. гата, двигун з. рушій, двійник з. двояк, деревномасний з. деревномасовий, діафрагма ірисова з. зінична перетинка, ділильна з. подільча, добиватися з. домагатися, доступ з. приступ, дрейф з. дрифт і самоплив, дробильний з. дробарний, дюйм з. цаль, дюймівка з. цалівка, дюна з. надма, екватор з. рівник, %еквівалент з. рівнозначник, ємний і ємкість з. місткий і місткість, жалюзі з. лювер, жерсть з. бляха, жимок з. затискач, %жир з. товщ, жорсткий з. твердий, цупкий, штивний, загроза з. небезпека, задрайка з. зацурок, зазор з. люз, гулянка, прозір, проміжок і просвіт, заклепка з. нюта, заклепочна з. нютова, залом з. злам і залім, замша з. ірха, занітниця з. зенітниця, запор з. запір і замок, засос з. всис, затвор з. замок, заслона, затулка, затемнення з. затьма, затухаючий з. гаснучий, заникний, згасний, слабнучий, зварення з. спогрів(ання), звільнювати з. вивільняти, зв'язність з. спійність, зв'язувальний з. в'яжучий, здійснимість з. здійсненність, зйомка і зняття з. мапування, світлювання, фільмування, змійовик з. скрутенець і зміяк, знакопостійний з. знакосталий, зникаюче з. зникомо, %зодіак з. звірокруг, золотник з. сувак, зривник і детонатор з. висадник, зростаючий з. висхідний, зубило з. шрубель, зчисленна з. зліченна, зштовхувач з. зіштовхувач, імовірність з. ймовірність, іон з. йон, іскрогасильний з. іскрогасний, канат з. кодола і мотуз, каніфоль з. кольофонія, кардановий з. карданів, карниз з. карунка і ґзимс, картон з. тектура, кахель з. кахлі, кіновар з. цинобра, кладільник з. муляр, клеймо з. тавро, кнехт з. кнага, колосник з. руштина, руштавиця, колчедан з. іскриш, конопатити з. шпарувати, копальня з. копня (прииск), копер з. капар, копчення з. вудження, костиль з. бретналь, котлован з. копань, крейцкопф з. ковзанець, кривошип з. корба, кривошипний з. корбовий, кромка з. край(ка), окрайок і пруг, крупний з. великий, кувалда з. бияк і вершляґ, курок з. зайчик, курсив з. письмівка, кусачки з. кліщі, -кутний з. -кутній, латунь з. мосяж, лебідка з. катеринка, мотовило, лист з. аркуш, лобзик з. лобзак, люк з. ляда, малка з. шмига, масло з. олія, мастиво і мастило, масний з. масовий, маховик з. розгонич, маятник з. вага(д)ло, хитун, %меридіан з. південник, мічений з. значений, нагар з. нагор, настройка з. налад, необхідний з. конечний, непорушний з.нерушний, нержавіюча з. нержавка, несталий з. неусталений, несуча здатність з. тримкість, несучий з. несний, несівний, тримний чи -носій, неф з. нава, номеронабирач з. циферник, обвідний з. обгортний, область з. ділянка, округа і царина, обмін з. виміна, обшлаг з. вилога, олово з. цина, омбілічний з. умбілічний, опріснювач з. висолодник, ошвартований з. причалений, папір фільтрувальний з. бібула і бібульник, папірник з. паперовик, паралель з. рівнолежник, паровоз з. паротяг, патрон з. набій, паяльник з. лют(ів)ник і лютар, перегонний куб з. лембик, переплітання з. палітурення, перепуск з. перепуст, перестановка з. перестава, перестроюваний з. переладнуваний, півтінь з. притінок, сутінь, напівтінь, підвіс з. завішення і почіпка, підвісний з. почіпний, підйом з. підняток, підтравлення з. прищавлення, планер з. ширяк, площадка з. майданчик, повзун(ок) і движок з. пересувень, повзучий з. повзький, повнотілий з. суцільний, погонна з. подовжня, подвоювальний з. двоючий, подовий з. череневий, поперечник з. поперечик, поршень з. толок і цвик, потомок з. нащадок, привід з. повідня, погін, тягло, приготовлений з. приготований, припій з. лют(а), прискорення з. при/пошвидшення, притока з. доплив і прирічок, приціл з. візир, діоптер, мірник, прозірник і цільник, проба з. спит(ок), пробкозакупорювальний з. закорковчий, проводка з. провідня, прокат з. вальцівка, прокладка з. переліжка, простій з. перестій, протиюзовий з. протиковзний, протрава з. щава і байця, проявник з. виявник, пузир(чик) з. пухир(ець), пустота з. порожнеча, пустотілість з. дуплинність і порожнинність, пучок з. жмут, пасмо, сніп, пучність з. видуга, радіовимірювальная апаратура з. радіомірча, радіонавушники з. радіослухальці, растр з. сіткованка, регульований з. реґульовний, редуктор з. гайка, рис з. риж, риск і рискання з. никання, рівень з. шмига, поземниця і ватерпас,рівнобедреник з. рівнораменник, роза гидр матем метеор з. розетка, розвивн'ий з. розв'ивний, розконопачений з. відшпарований, розл'ом і розл'ам з. р'озлам, розмірність з. вимірність (простору), розплюснутий і розплющений з. розплесканий, розтруб з. розширень, розщеплювальний з. розщепний, ролик з. валець, рубильник з. мечик, рушій з. рушило, садочний з. сад(жаль)ний, садильник з. саджальник, сальник з. защільник, сапфір з. шафір, свинець з. оливо, свинка з. виливанець, світильний з. світний, світлопроникн'ий з. світлопрон'икний, сегнерове і сегнерівське колесо з. сеґнерів млинок, сифон з. лівар, скороходний з. швидкохідний, сланець з. лупак, слюда з. лосняк і лищак, спаювання і спайка з. злютування і злют, спін'ор з. сп'інор, сплюснутість і сплющеність з. плескатість, спученість і спучувати з. надим і здимати, стамеска з. мазель і долітце, станина з. стовба, ствол з. дуло, жерло, люфа, ців(к)а, створ з. простець, степінь вільності з. ступінь, сторони світу з. точки обрію, стрем'янка з. ступанка, стрибок з. скік, сублімація з. визгін, супернапівтінь з. надпритінок, сурик з. манія, сурма з. сурмик, тальк з. лояк, термоедс з. термоерс, тетеровский з. тетеревский, тигель з. бритваль, торець з. кимак, травильний з. (за)щавний, трамбівка з. бутин, трап з. східня, %тропік з. зворотник, трос з. линва, туманність з. мряковина, турбіна з. вирлиця, уклон з. похил і ухил, упор з. упора, ураган і буревій з. гурикан, установка з. устава, уявлюваний з. подуманий, фанера з. дикта, форнір, шарка, фільонка з. тахля, фільтр з. лютрунок і цідило, фільтруючий з. фільтрівн'ий, фільтрівн'ий з. фільтр'овний, фон з. тло, фотопідкладка з. фотопідложжя, хрусткий з. крихкий, цапфа з. чіп і утулок, цистерна з. станва, цоколь з. сокель, чебишевська з. чебишовська, чіткий з. виразний, чушка з. виливанець, шарикопідшипник з. кулькова вальниця, шарнір з. суглоб, шатун з. гонок, шахта з. копальня, шестерінчатий таль з. трибовий, шип з. чіп, ширма з. хисток, широкозахоплювальний з. широкорядний, %шків з. колісце, крутень, крутичка, обід, шлак з. гаріль і жужіль, шлаког'асник з. шлакогасн'ик, шланг з. кишка, шпала з. злежень, шпангоут з. ботя, кокора, шпат з. гальман і скалинець, шпора з. острога, штир з. жердка, шворінь і шпень, штирова з. жердкова і шворнева, штукатурка з. тиньк, шунт з. узбічник, щебінь з. груз, жорства, скалля і шутер, щуп з. мацок, юбка з. острішок, яшма з. лисковець і яспис.

 

Застережімо, що нам тут ходить про хиби цього словника не задля беззглядного вилучення з нього всього не-Українського, а про що інше, власне про доцільність і доконечну потребу використання питомої Української лексики, що була перейшла тяжкі випробування часом і зафіксована саме в академічних (!) словниках ХХ сторіччя, бо активно й неодмінно уживалася в монографіях, часописах і навчальних посібниках.

  

Ознайомлення зі Словником справляє надто гнітюче враження (хоч би як цього не хотілося !), вже не звертаючи уваги на правописне оформлення матеріялу. Але чого можна очікувати від авторського колективу під проводом акад. В.Русанівського, який працював і довершував роботу над словником у період, коли творилися такі постанови і директиви, як:

1983 – Московський циркуляр про додаткові заходи по вивченню російської мови, про посилене введення  російської мови в школах України;

1994 – набуває чинности постанова про дозвільний характер видання словників; 1996 – масова пашпортизація паспортами з ліквідацією національної ідентичности і дублюванням записів чужою (російською) мовою;

1996 – 99 – триває суцільне зросійщення державних установ і витиснення з ужитку української мови в наукових закладах, школах, дитячих садочках;

1997 – Верховна Рада приймає з подачі Президента поправку про вилучення із закону норми про обов'язковість для претендентів на мандат до найвищого законодавчого органу нашої держави знання державної мови (сьогодні наслідки бачимо у залі Верховної Ради);

1998 – вилучено на пропозицію фракції комуністів України (!) із закону про освіту в Україні статтю сьому, в якій йдеться про обов'язковість вивчення державної мови в усіх закладах середньої освіти.

 

Як писав якось один вельми спостережливий чоловік, вийшли людці з народу і вже дзузьки туди повернуться. Не дають спати каганович-постишевські лаври колишнім хахлам, а теперішнім суржикознавцям, новій номенклятурній спільності. Мало набутків зоологічного україножерства 30-х років, коли вельми пильно виполено було сливе всю українську термінологію.  Потрібно, певно, просапати й ті хиренні залишки української лексики, що почасти містяться й дотепер у літературі.

 

Послідовна наполеглива праця з усталення колоніяльної лінґвістичної залежности не просто самостійної й самодостатньої мови, а мови, що зумовила самий факт існування мови-гнобителя в лексичнім, граматичнім і правописнім сенсі. Щира дяка матері! Взірець відданости й любови достойних нащадків!

 

Це щось такого макабричного, як би носії піджін-інґлішу переписали по-своєму Ввебстера й оголосили піджін-Ввебстер нормативом на цілий світ. Облудне шахрайство щодо читачів і жахливе блюзнірство стосовно материнської мови.

 

Автори роблять вигляд, що не тямлять ріжниці поміж размером і измерением російськими та виміром, розміром, вимірністю і розмірністю українськими. Це напевно означає, що принаймні ані Ю.Березанський, ані М.Габович, ані В.Дзядик, ані Ю.Митропольський, ані Я.Яцків просто непричетні до цієї епохальної праці, бо вони добре знають (знали) цей матеріял.

 

I це подається як досконала підсумовча праця з термінології вітчизняних науковців, лексикографів і видавців, мовна конституція української науки... Як прогнозують упорядники, їхня праця стане фундаментом для галузевих і тлумачних словників. Це кричущі приклади свідомого нищення української наукової мови українськими науковцями в українській Державі. Множити їх (чи вже багатити?) можна й далі. Але й із наведеного очевидно, що українська частина Словника не є українською, як і сливе все видаване перед багатьма роками політичної і духової окупації. Це лише квазиукраїнське подання московізмів та інтернаціоналізмів і то у характерних московських граматичних формах.  Завважмо, що нехтуючи засадниче правило дев'ятки (радше поширений варіянт його кривотлумачення) повсюдно подається квазі. Принагідно слід наголосити, що криміналу в ставлянні в українській частині інтернаціоналізмів немає, але за конечної умови браку своїх власних термінів чи назов.

 

У цілому ж цей "нормативний" Словник систематично нормує ґльобальне нищення питомої української мови, себто утривалює тяглу традицію імперського лінґвоциду.

Vivat academia, національний (?!) храм і штаб науки, що освячує своїм поважним авторитетом науковоподібну абракадабру, яка має набути до того ж статусу нормативного документа. Працювати понад 17 років і не перевірити наявности правдивих українських відповідників до чужих слів – це що, приклад жертовного служіння науці, високе фахове сумління?

 

Отпиливание і отпыливание перекладають відпилюванням, майже цитуючи шовіністич\-ну Булгаковську байку про кота і кита. Не має хіба бідолашна Українська наукова термінологія двох ріжних слів на дві ріжні тямки? Певно, що так, адже це не "вєлікій і могучій".

 

Видатним науковим досягненням проголошено "значне обмеження (!) кількості фонетичних і морфологічних варіантів" – а й справді, навіщо тим малоросам зайвий раз демонструвати багатства їхнього "наріччя", ще чого доброго подумають ненароком, що то мова, що вона цілком самостійна, ще й науку захочуть творити тією мовою.

 

Нате вам одну балку московську на всі випадки життя – хоч на будові, хоч у ярузі, і не думайте, що є (чи вже були?) бант(ин)а, брус, колода, легель, лежак, підвалина, трям.

 

Навіть у випадку подачі нормального українського відповідника йому обов'язково товаришить московський покруч: якщо є лимар, то поперед його стирчить шорник, біля лляного стоїть льняний, при торочках висить бахрома, а до позначки додано мітку.

 

Майже всюди подається правильне -м'етрія, але тільки симетр'ія; м'аркер,  але радіомарк'ер. Дозволяється варіятивність флу- і флю-, а табло, скало і т.і. позначенонескл – чому? – попросту бездумне копіювання російських джерел.

 

Елементарна неохайність на кожнім кроці: полиспаст – поліспаст (лише), таль – таль (лише) (хоча, може, автори й не знають, що це те ж саме); восходящий поток – є, а нисходящий поток – немає, оператор рождения – є, а оператор уничтожения – немає, полуколичественный – є, а полукачественный – немає.

 

Винайдено просто таки шедевральні перла на позначення деяких спеціяльностей, окремі з яких подамо тут:

 виправлячка, розбирачка, розважувачка, роздирачка, розмотувачка, розрізувачка і т.і. (де вже змагатися тій бідній пупорізці, що з нею так затято боролися офіціозні академічні філологи).

 

Небайдужі до мови читачі зможуть надибати багато інших цікавих експонатів для філологічної кунсткамери (хай уже вибачають німецькі філологи, але на теренах колишньої імперії кунст чомусь розуміли як патологію, а не мистецтво), а саме для розділу "Спеціяльно не вигадаєш":

 викидонебезпечність,

використовувальний,

високовогнестійкість,

демпфірування,

денатуруючий,

збезводнюючий, \linebreak

маркірований,

обезкрилювач,

освинцювальник,

пиловидаль\-ник,

полум'яуловлювач,

посадочний,

пробкозакупорювальний,

протиспрацьовувальний,

прямоємнісний,

птахорадгосп (!),

пустотілість,

пустотність,

радирований,

радіонавушники,

розгравірувати,

розмаркірувати,

садильний,

самоцентруюча,

у/\-по/просадочн(ий/ість),

товщина багаточлена,

шуруючий і т.і.

 

Уся ця ганебна антинаукова цинічність викликає вельми прикру асоціяцію з гаслом на воротях однієї сумновідомої "навчально-виховної" установи: "Jedem das seine".

 

Всесвітня історія свідчить, що нарід постає як Нація, коли він творить власну Державу і в Державі тій панує. Тяжкі часи й пригнічення потрібні, аби нарід гартував свої психологічні м'язи.

 

Вільгельм фон Гумбольдт писав: "Мова народу – то є його дух, і дух народу – то є його мова".

 

Триває ганебний грабунок духовости Нації – спотворено лексику, накинено чужий правопис, зіпсуто питому фонологію, перекручено наголоси. Ошуканство та й годі. Глибоко ще закорінено у свідомості декого засади доби раннього репресіонізму й пізнього регабілітансу. Усі кризи – політична, економічна, культурна – є наслідком кризи національної, писав клясик. Василеві Мові належать слова: "Доки інтеліґенція наша буде без науково-літературної мови, доти зневажатимуть нас по праву". Станіслав Лем: "Мова для культури – те саме, що центральний нервовий систем для людини".

 

"Було би непогано сьогодні, враховуючи реальну ситуацію в Україні, мати дві державні мови" – з виступу одного академіка на Всеукраїнському "круглому столі" 21. 04. 99р. Або арґумент ректора вищого навчального закладу: "В нас навчаються сто китайців і тому ми змушені викладання проводити російською (!) мовою" (чому б не китайською?).

 

Мова – то є наша культура і родовід. I треба вчити послуговуватися нею свідомо.

 

Iван Огієнко писав: "У духовому житті кожного народу літературна мова відіграє важливу ролю: літературна мова – то сила культури, а культура – сила народу".

Адже не відтепер добре знано є, що світ любить красу, жаліє й оминає бідного, але зважає лише на силу. I ще Iван Огієнко: "Мова народу може лиш тоді розвиватися, коли нею користується для вислову своїх думок не сам простий народ, а власне його передові культурні верстви".

 

У наших теперішніх умовинах з'ява таких словників (рівною мірою це ж стосується і таких видань, як "Русско-украин\-ский словарь (сфера делового общения)", А.А.Тараненко, В.М. Брицин, "Рідна мова", 1996; "Орфографічний словник української мови", С.Головащук, М.Пещак, В.Русанівський, О.Тара\-ненко, "Довіра", 1994, щойно виданий удруге), концепції серії фундаментальних україно(!)мовних словників нового покоління (Український мовно-інформаційний фонд НАНУ) обертається справжнім злочином вербо-, лінґво- і, зрештою, етноциду – хвилі помосковлення невпинно накочуються на всі без вийнятку сфери життя Нації і Держави. Це загрожує згубою душі народу – його мові, а без мови немає Нації, не буде й Української Держави.

 

Фарисейство не може існувати, не прикриваючись благими цілями, переважно спекуляціями в ім'я народу. Реклямована мета і реальні дії є просто навпачні, бо вислід праці надруковано, він перед очима і лише сліпець не побачить, що української частини в цім Словникові попросту немає. Отже, задавненої імперської мети майже досягнено: українське назовництво наукове "нормативно" сливе знищено. 

 

Стародавня мудрість твердить, що людина "може стільки, скільки вона знає". А діяльність деяких "науковців" очевидним чином скеровано на те, щоб Українську людину знань позбавити, і яких знань – рідної Мови! Це безмірний моральний злочин не лише проти кількадесятміліонового Українського народу, але й проти людства. Кара за подібні злочини, як відомо з міжнародньої правової практики, не має терміну давнини. Доки ж триватиме ви"толочк"ування нашої культури, мови, ментальности Української?

 

Зрештою, щоби бути людською особистістю, конче потрібно мати елементарне почуття власної гідности, і якщо вже говориш чи пишеш рідною мовою, то саме так і чини, а не послуговуйся суроґатами й вигадками, що не мають анічого спільного з рідною мовою крім абетки, яку також спотворено.

 

I хоча добре відомо, що справжньою людиною, як і повновартісною Нацією, не можна стати, не перейшовши довгого і тяжкого шляху страждань, усеж колись має бути покладено край цим сатанинським знущанням з Мови і Народу. Не забракло ж волі й хисту чеським "дідам" перед двома сторіччями заходитися біля відживлення рідної мови.

 

Нарешті, на здоровий глузд, чи не є парадоксом видання Державою друкованих праць, що цілком послідовно руйнують головні засади цієї ж таки Держави?

 

Звертаючись подумки до незабутнього Максима Тадейовича і пригадуючи слова його про "зелені" словники, добряче заправлені до того ж іще "жовтим" правописом, завершимо переспівом знаменитих рядків:

 

– побійтесь Бога заглядати в той словник – не пишний сад то, а сумне провалля...

 

Українці від Дніпра й до Дніпра!

Станьмо, браття, в бій за Мову,

Лан батьківський зорем,

В Мові рідній врядувати

Зрадцям не дозволим!

ЗА МОВУ, ТЕРМІНОЛОГІЮ І ЩЕ ДЕЩО

   Доборолась Україна

 

до самого краю ...

 

Тарас Шевченко

 

 

Мова – найдосконаліший

 

вияв народности. Ренеґат-

 

ство є для нього злочин.

 

Олександер Потебня

 

 

 

Результати кількасотрічного лінґвоциду, послідовно проваджуваного московським царатом, а потім російською і большевицькою (російською ж таки) імперіями, не лише об'єктивно жахливі, але для багатьох елементарно неосвічених (поза дипломами й атестатами найвищих ґатунків) видаються природнім станом речей, а деякі моменти навіть пропаґуються як проґресивніі й позитивні.

 

Вісник Національної академії наук у ч.6 1999р. вмістив поспіль три статті під рубрикою "На стику думок" – "Справи словникарські" академіка-секретаря Відділення_ фізики й астрономії НАН України Антона Наумовця, "Лексикографічний здвиг" академіка Остапа Парасюка і  "Нестандартне   видання" кандидата філології Людмили Симоненко, яка заступає голову Комітету наукової термінології НАН України і є провідним науковим співробітником Інституту української мови НАН України.

 

Половина (!) обсягу першої статті, що претендує на певну загальність, бо характеризує 5(!) лексикографічних видань, а друга і третя цілком присвячені нашому "Українсько-Англійсько-Німецько-Російському словникові фізичної лексики". Висловлюємо щиру вдячність редколеґії поважного академічного видання за таку увагу.  Нам приємно подякувати Остапу Степановичу за високу оцінку нашої праці, висловлену для наукового загалу. Характерний його відгук не лише глибоким посутнім розумінням власне словникових і термінологічних проблем, але й цілком об'єктивною оцінкою ситуації в сучасній лексикографії, а також конкретним баченням можливих шляхів розв'язання цілого жмута спеціяльно створених так лінґвістичних, як і екстралінґвальних проблем.

 

На жаль, не можна щось подібного сказати про два інші відгуки.І тут нам ходить не про те, що комусь чимось не припав до душі наш словник (є "українофіли", які так гостро його сприйняли, що вважають нас вартими розстрілу за нього). Йдеться про що інше. Коли громадянин, а тим паче науковець, тратить елементарну порядність і подає чорне за біле, то слід попередити невтаємничені верстви української людности про можливість дістати від титулованих осіб м'яко кажучи неправдиві інформації. Певна річ, що якась частина фальшу може походити просто з невігластва фахманів (приклади ми наведемо), але головна причина полягає у глибоко засвоєній проімперській заанґажованості й цілковитім небажанні сприйняття правдивого українського слова. А для боротьби з ним уже без упину спекулюють на політиці минулого й сьогодення, посилаючися навіть на загальновизнані авторитети, наповнюючи дух і букву висловів останніх своїм підступним україножерським змістом.  Неупередженому читачеві нескладно дійти певних висновків уже з наголовків статей. Їжачкові зрозуміло, що академіка-секретаря турбують не словникові, а словникарські справи (себто, справи словникарів – авторів словників). Судячи з інкримінації нам "правового нігілізму", академік-секретар не проти, аби на авторів було заведено "справу". Ще не так давно подібного натяку було би задосить не лише для "справи", але й для радикального розв'язання проблеми в дусі "соціалістичного реалізму" – ми всі сучасники й свідки, а не випадкові гості.

 

Дуже прикро, коли вчені люди або ті, що вдають таких, подають науковоподібні сентенції, що мають справляти враження ґрунтовних міркувань, але просто купи не тримаються. Застрайкував, певно, "внутрішній цензор", що мав би порадити надто просту річ – спочатку подумай, а потім напиши. Щоб схарактеризувати належним чином певну працю, мабуть, усеж, слід розібратися в ній посутньо. Ліпити ж на витвір багаторічної подвижницької праці видатних українських філологів (йдеться про Український правопис 1928 року) наличку германізовано-полонізованого – то є просто незугарний переспів давніх імперських байок про те, що Україна – це Німецька (рівнож Австрійська, Польська, ...) інтриґа, її не було, немає і бути не може. Те ж стосовно мови. Все це ми вже проходили.

 

Облуда й блюзнірство у кожнім слові. Жадної спроби "тотального повернення до термінології і правопису 1920-х років" у нашому словнику немає, так само, як і "намагання перекреслити 70 років історії розвитку України". Абсурд останнього залапкованого твердження академіка-секретаря очевидний. Але для чого саме звинувачення? Та для того, аби проголосити проґресивність "останніх 60 років... під сильним впливом російської мови" (такий собі академічний евфемізм для московсько-большевицького лінґвоциду), які, очевидно, мають перекреслити таки багатотисячорічну історію розвитку української мови (зокрема, її фахової термінології).

 

Академік-секретар наводить півтора десятки неприємних йому "термінів ..., що в ньому [словникові] пропонуються". Очевидне цілковите нерозуміння так проблем термінології, як і суті словника. Анічогісінько Вам, шанований, не пропонується! Нам ходить про доведення до розуму й серця кожного свідомого українського науковця тих термінолексем, що були широковживані й загальноприйняті протягом довшого часу в українській науковій практиці.

 

Якщо Вам або кому іншому бажано користуватися "росіє-англомовним" суржиком, то хай щастить. Але будь-яка людина, тим паче фахівець, що є або хоче бути повновартісним первнем Нації і Держави, має цілковите моральне право послуговуватися рідною Мовою і то в її правильнім граматичнім оформленні.

 

"Давайте [хто й що має Вам дати, шанований?] визнаємо реальність: правила передачі (правопису, вимови) іншомовних слів є справою традиції, своєрідної громадської угоди, рівнодійною багатьох факторів, що фіксується у чинному правописі", – пише академік-секретар. Зловісної пам'яти доктор  Ґоеббельс має потерпати на тім світі від заздрощів до талановитого епігона. По-перше, це не реальність, а Ваша, шанований, уява. По-друге, ця уява таки може бути досить  близькою до правди, але де-інде, лише не в Україні. Ви ж щойно самі обстоювали останні 60-70 років історії! Іще живі люди, які через "рівнодійну" більшу частину цих років перебули далеко від Батьківщини. То чи не слід ніяковіти через аморальність спотворення історичних реалій, а не за нашу спробу дотримання питоменного Українського назовництва та останнього правдивого Українського правопису.

 

У той час, як уся свідома Україна щиро стурбована засміченням мови джек-потами і бєспрєдєламі, пейджерами і малими батьківщинами, саммітами і близьким зарубіжжям та подібним, академік-секретар задоволений, що несподіваний результат тоталітарного лінґвоциду наблизив українську вимову (направду накинений змосковлений суржик) до англійської.

 

Ллючи рептильні сльози через "масоване (!) ігнорування чинного правопису і нормативних орфографічних словників" і винуватячи нас у різновиді "правового нігілізму", академік-секретар свідомо замилює очі читачеві, не згадуючи про те, що т.з. "чинний правопис" накинено імперською машиною свавілля й беззаконня у дуже простий брутально-розстрільний спосіб: словники попалено й спецзаховано, свідомих мовознавців (і не лише) фізично винищено, усі залишені живими мали говорити й писати як у "Правдє" і "Радянській Україні", такими ж стали й нормативні орф(!)ографічні словники.

 

Академік-секретар уперто намагається завести читача на манівці ще й штучно причеплюваною позірною проблемою діялектизмів. Чи то щиро заблукавши у незнаних йому філологічних нетрях, а радше свідомо бажаючи пов'язати діялекти зі штучно роздуваною проблемою цілісности держави, академік-секретар намагається подати за свого спільника навіть авторитет Iвана Огієнка. Цитати з останнього правдиві, але ж Огієнко писав про "с в о ю літературну мову й вимову та с в і й соборний правопис", а не про чужий примусово накинений наїзниками. Облудно спотворюючи проблему діялектів, академік-секретар демонструє нетривіяльні знання з прикордонної топографії напрямків Луганськ – Казахстан і Львів – Варшава. Дюнкерк, до речі, багато ближчий до Лондона, ніж до Парижа, а Тулуза до Сараґоси, ніж до того ж Парижа, а Вашинґтон набагато далі від Лондона, ніж той же Париж. Та французи таки говорять і пишуть французькою, а в Америці користуються варіянтом англійської. І про що ж усе це свідчить? А ні про що. Мав би знати академік-секретар, що історія – це не експериментальна фізика, тут немає повторюваности умов експерименту, тому усе унікальне. Тому особливо треба берегти все, що створено людством у природній спосіб, а не є артефактом маніяків, що прагли влади за будь-яку ціну.

 

Характеризує академік-секретар побіжно ще три словники, один із яких (Російсько-український наукової термінології) ми вже оцінили, другий є російсько-авторськомовним, третій є надзвичайно цікавою й корисною термінологічною розвідкою (але н е словником – це може скласти тему окремої розмови), а також дуже добрий редакторський порадник.

 

Позаяк ці видання не є предметом нашого допису, ми на них не зупинятимемося, але реакція академіка-секретаря показова.

 

Щодо словника, виданого "під егідою Комітету наукової термінології, а також Інститутів мовознавства ім. О. О. Потебні та української мови НАН України", академік-секретар з приємністю відзначає "подання нормативної термінології. Це визначається ретельною роботою над самим реєстром термінів, відмовою як від застарілих [читай – українських], так і від ще недостатньо випробуваних термінів, а також обмеженням кількості варіантів [читай – збідненням мови]. Важливо додати, що словник відповідає і нормам чинного правопису". Черпаючи знання з підручника для 8-го класу (який, певно, вартий окремої розмови, як майже всі шкільні підручники), академік-секретар задоволений тим, що "згідно з нашим (!) держстандартом, назви... елементів... – гідроген, оксиген, карбон і нітроген" (українською – водень, кисень, вуглець і душець/азот) і пропонує врахувати це в наступних виданнях, певно, щоб і сліду від українських слів там не лишилося. І всеж, пишучи, що "словник буде інтенсивно "працювати" вже зараз", академік-секретар не втримується і залапковує "працювати", добре усвідомлюючи, що то буде за "праця".

 

Демонструючи своєрідний гумор, академік-секретар забуває свої ж попередні рядки. Обстоюючи "ртуть" і "трубу", він уже забув про "наш держстандарт" (слід_ боротися,  шанований, за гідрарґірум або меркуріум, а не за ртуть). Цілком можливо, що "ваше дєло – труба", шанований (ми не сперечаємося, Вам видніше), але фразеологізм цей суто російський і не слід його накидати мові українській. Стосовно ж власне труби, то це таке ж українське слово, як і рура (що де запозичено – тематика, що виходить поза межі цих рядків), але частотність уживання рури в наукових природничих текстах періоду вільного використання питомої української лексики вища. Саме при цьому тут питоменне Українське назовництво.

 

Давно спливли часи, коли знання греки й латини вимагалося від школярів. Мабуть, ніхто, і ми також, не нарікатимемо на незнання цих мов окремими академіками. Тим не менш дивним видається пієтет академіка-секретаря перед безпідставними й безпомічними спробами лінґвістичної компаративістики, які, до того ж, дістали цілком однозначної оцінки на кількох конференціях і навіть на сторінках Українського фізичного журналу, що академіку-секретареві мало би бути відомо хоча б за посадою. Тут виразно окреслюється майже матеріялізований образ відомої з братньої літератури вдови одного нижнього чина.

 

Пишучи про "гостро експериментальний" словник, акаде-мік-секретар завважує, що "гортаючи його, можна уявити, як звучала б українська наукова мова, якби міжнародні терміни... не зайняли того місця, яке вони займають зараз".  Забув уже шанований свою фундаментальну тезу про "рівнодійну". Навіть найвишуканіша уява не дозволить здійснити подібний дослід. І річ зовсім не в тім, добрі чи погані терміни вигадав автор (а він дуже й дуже талановитий словотворець), а в тім, що одна людина, хоч би якою непересічною особою вона була, неспроможна замінити майже всю фахову лексику, навіть в одній ділянці науки. Мова як живий організм не схильна сприймати зокільні втручання, навіть якщо вони ініційовані найшляхетнішими намірами. Аби посісти належне місце в мові, тим паче науковій, слово має бути сприйняте як своє, рідне й у природній спосіб виконувати функції потрібної термінолексеми.  А це процес еволюційний, а не революційний (йдеться про запровадження неологізмів). Історія знає й інший спосіб, який згадувано вище.  Навряд чи на такий спосіб покладає надії автор і нам не хотілося би думати, що цього прагне академік-секретар.

 

Зазначімо також, що така лексика академіка-секретаря, як "давайте визнаємо", "продовжують твердити", "недостатньо", "скільки-небудь", "недоліки" (у контексті), "буде... працювати", "іноземного", "їх" (у контексті), "зайняли" і "займають" (у контексті) просто не українська.

 

Тепер про "Нестандартне видання". Не дивно, що пані Симоненко, авторці знаменито відомої у вузьких колах любителів чужої словесности книжечки "Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии" (спільно з А. Крижанівською, Київ, Наукова думка, 1987, 161 с.), навряд чи до смаку словник, українська частина якого є таки українська, а не яка інша. Головна теза згаданої книжечки навіть не впорядкування, а уніфікація т.з. національних терміносистем з російською. Певно, авторка й тепер дотримується тих же засад. У будь-якім разі ще зовсім недавно спільно з колишнім директором Інституту української мови О. Тараненком наполегливо домагалася виключних адміністративних дозвільно-заборонних прав на норми української мови.

 

Як же треба не любити власний нарід, щоб висловлювати подібні думки. Невмируще українське "свій до свого по своє" діяло, діє й діятиме вічно! \.{І} кожна нормальна людина, а тим паче свідомий фахівець щойно розріжнить, де своє, а де чуже, обере своє. Українська нація, українська мова цілком самодостатні. Але не йдеться про те, щоб примусово заборонити уживання інтернаціоналізмів, лише про пояснення нелеґітимности значного шару брутально накиненої невластивої українській мові лексики.

 

Якби пані Симоненко цікавилася таки фаховою термінологією, а не лише вмістом СУМ'у, то могла би знати, зокрема, що чари й чарівність – то квантові числа кварків, а не шарм на кшталт Шанель N 5, себто суто фізичні спеціяльні терміни з галузі елементарних частинок, що хробак, черв'як – елементи деяких фізико-технічних приладів, що дальтонізм і куряча сліпота – терміни, що рівною мірою належать медицині й фізичній оптиці, позаяк сучасна офтальмологія не існує без поважного фізичного підґрунтя. До речі, академік-секретар міг би підказати (як член редколеґії) заступнику голови Комітету наукової термінології, як уникнути поспішних висновків.

 

По пір'ї пізнати птицю, а по мові – людину. Певно, наша мова дещо інша, аніж у пані Симоненко. Але чи є це поважною підставою вважати, що сучасній українській мові властива саме лексика пані Симоненко, а наша – ні? Це щось подібного на "геть з мого пісочника" або "ето мойо стуло, вас здєсь нє сідєло".

 

Намагання геть усе впорядкувати й уніфікувати заводить шановану рецензентку на манівці. Твердячи, що СУМ та словник Грінченка не містять слова довжінь, вона має рацію (але хіба Українська мова вичерпується цими двома словниками?), коли ж пише "не кажучи вже про фахові словники", то це (на розсуд авторки) – облудне окозамилювання, наукове нехлюйство, елементарне невігластво, витівка пера або мимовільна друкарська помилка, що просто невідомо (найулюбленіше слово рецензентки – їй багато чого невідомо) звідки узялася в тексті. Але ж написане пером не виволочеш і волом.

 

Якщо Вам, шанована, невідоме слово довжінь, або Ви не знайшли його у двох своїх словниках, то чесний науковець так просто й написав би. Але ж Ви прагнете узагальнень.  У десятках добірних першоджерел це слово наявне.  У словниках Інституту української наукової мови також. І то словники правдиво українські. Якщо Ви їх усі вважаєте застарілими або вузькореґіональними, то ми подамо інше джерело – "Етимологічний словник української мови", т.2, С.100, Київ, Наукова думка, 1985. Але тепер уже можемо сумніватися, чи знаєте Ви сенс слів застаріле й вузькореґіональне. Чому, питається, чільний термінолог Національної академії наук не знає друкованих праць зі свого ж таки фаху, виданих рідною академією?

  

Тут уже дійсно виникає питання про грамотність не лише окремих фізиків, але й дипломованих філологів, які вже неодноразово демонстрували глибокі знання української, до прикладу, ілюстрацією на Міжнародній термінологічній конференції суфіксу -к- немовби українським словом штукатурка. Подібне явище в спеціяльній літературі виходить за межі терміну симптом і зветься синдромом.

 

Про те, що це саме синдром, свідчать і деякі інші завваги. Так, до прикладу, твердиться про "довільне вживання літери ґ" без наведення жадних прикладів. Ми припускаємо, що наші погляди на літеру ґ можуть не збігатися з рецензентковими, але про будь-яку довільність не може бути й мови – дотримано однозначної суворої системи відтворення фонології мови-джерела (зокрема, української). "Наявність орф(!)ографічних помилок", яка ввижається рецензентці (брідер замість бридер і брондза замість бронза) не є такою. Помиляється тут рецензентка. Перша помилка пов'язана з неправильним (зашироким) трактуванням правила дев'ятки (йдеться про breeder, а не про уявний bridder), а друга – певно, з тим, що до СУМ'у зазирнула, а вже навіть до Грінченка т.1, С.101 – ні. Ну де ж елементарне сумління науковця?

 

Як фахману-термінологу, що заступає голову відповідного Комітету і, певно, добре знається на лексико-семантичних відношеннях – полісемії, синонімії, омонімії, рецензентці має бути відомо, що цілковитої синонімії не буває – це просто зручна ідеалізація.  Тому закид у переобтяженості "великими синонімічними рядами", та ще й "створеними за рахунок введення застарілих вузькореґіональних термінів", м'яко кажучи, не лише необґрунтований, але й неправдивий.

 

Що ж до завваги, нібито полісемія, синонімія та омономія залишилися поза нашою увагою, то вона, певно, є наслідком того, що рецензентка дуже й дуже "побіжно" (це її власне визнання) переглядала реєстер словника. Все це в словнику є, просто слід уважно читати. Інша річ, що ми ніде спеціяльно не наголошували на цьому, позаяк це перекладний словник фізичної лексики, а не академічна монографія з аналізою зазначених питань.  Як Бог дасть і ми матимемо дещицю вільного для того часу, то напишемо одну або кілька книг з цієї проблематики і зі вдячністю згадаємо пані Симоненко, що спровокувала нас до цієї ідеї.

 

"... ми [пані Симоненко] не знайшли в ньому [нашому словникові] багатьох сучасних термінів, засвідчених в інших словниках". Але ж і деяких слів з нашого словника не знайшла рецензентка в СУМ'і і в Грінченка, та чомусь не вбачає в тому їхніх ґанджів. Та менше з тим. Геть усі наведені приклади є транслітерації інтернаціоналізмів. І якби ми йшли шляхом подачі усіх використовуваних у фізиці слів, то їх було би не 30, а добрих 300 тисяч, хоча користи від такого словника було би багато менше.

 

Прикро вражають хибні уявлення спеціяліста-термінолога. Цитуючи нашу відмову від нормативности, вона питає, "чи можна його рекомендувати як навчальний довідник?"  Не хочете  –  не рекомендуйте. Якщо Ви вже так прагнете геть усе впорядкувати й уніфікувати, то може варто хоча б розріжняти нормативність і навчання. Іван Огієнко, згадуваний шанованими рецензентами, поза тим, що був видатним_ державним, культурним і реліґійним діячем, уклав, зокрема, Словника слів, у літературній мові не вживаних. Чи є цей словник навчальним довідником? Безперечно, й до того ж надзвичайно корисним.  А чи є такий словник нормативним, то вже лишаємо на розсуд неупередженого читача.

 

Уперто бажаючи проголосити усі власне українські терміни вузькореґіональними й застарілими, зациклившися на СУМ'і, рецензентка плутає фаховий багатомовний перекладний словник зі словником тлумачним, де, певна річ, немає сенсу об'єднувати ріжнопневі лексеми. Коли ж йдеться про точність наукового перекладу, то наявність низки синонімів конче потрібна, аби відбити особливості конкретного контексту. Що ж до завваги про "різносемантичні синоніми", то вона попри свою чисто мовну абсурдність ще й цілковито неправдива. Навіть якщо вважати, що вся семантика української мови міститься лише у СУМ'і, то наведені рецензенткою приклади беззаперечно доводять, що вибрані нею слова таки мають спільний сенс. А найголовніше в термінології, на наш погляд, саме збереження правдивої семантики.

 

Сумує рецензентка через брак ремарок. Про наукову вартість своєї праці_ ми тут не сперечатимемося, хоча маємо сотні захоплених відгуків саме від науковців, що користають з неї із задоволенням. Ремарок не подавали цілком свідомо, позаяк останні часто-густо невиправдано звужують сферу застосовання того чи того терміна, примусово "впорядковуючи та уніфікуючи терміносистеми". Це наша послідовна й ґрунтовно арґументована позиція. Що ж до вимоги уживати ремарокдіал., заст., поет., то, на наше глибоке переконання, відповідників двом першим наш словник не містить зовсім, а стосовно третьої – фізика наука така лірична, що охочі до ремарок можуть уявляти собі поет. при кожнім терміні.

 

Переймаючи досвід академіка-секретаря, рецензентка теж ґрунтується  на знаннях учнівських – "усі [засильно сказано] учні знають, крім чоловічого і жіночого, ще й середній рід, а ніякого, очевидно, ніхто [жага узагальнень незнищенна] не знає". Якщо дипломований і атестований фахівець-філолог у цих словах не лукавить, то це сумніше навіть, ніж сам СУМ. По-перше, в питомій українській граматиці віддавна є знано чотири роди – чоловічий, жіночий, спільний і ніякий. Ми навіть певні, що й пояснювати їхній сенс немає жадної потреби. По-друге, українська мова глибоко семантична на всіх рівнях і в усіх сферах свого вжитку. Тому, зокрема, категорія ніякого роду вживалася систематично для характеристики тих іменників, що не мали ані чоловічого, ані жіночого роду. Українське слово середній (це для тих, хто ніхто) означає розташовання поміж чимось, а також часто вживається для позначання наявности часткових характеристик крайніх об'єктів чи властивостей, між якими міститься предмет обговорення. То що ж таке семантично середній рід? Напівчоловічий і напівжіночий, гермафродит чи трансcексуал?

 

Рецензентці невідомо також, який правопис ми називаємо останнім правдивим Українським. Чи це дитяча наївність, чи знов облуда, чи через "не властиві сучасній українській мові норми" вона не спромоглася прочитати першої сторінки. Але ж хіба можна закидати таке термінологові, що, цілком очевидно, не знає ріжниці поміж краще й ліпше?

 

Певна річ, що надавши подібним фахманам так бажаних ними повноважень, за долю Української мови турбуватися годі – як сказав би "батько народів":  "Нет мові – нет проблемі".

 

Висновок рецензії взагалі алогічний, бо ніяк не корелює з її погромним змістом: "він [словник]... прислужиться дослідникам історії розвитку не лише української фізичної термінології, а й самої науки фізики, а також може бути використаний для подальшого унормування [знов за рибу гроші] української фізичної термінології і, без сумніву, займе  чільне місце в колі галузевих перекладних словників".

 

Принагідно завважимо, що словник наш уже досить давно займає декого, а місце йому належне він уже посів. І це вже не залежить від того, чи гудити його й ганити, а чи співати дитирамби. Не вільний він і від деяких технічних ґанджів. Але найголовніша суть, що ввесь його зміст – правда, хоч би що хто казав. А будь-яку конструктивну посутню критику ми завше сприймаємо зі щирою вдячністю.

 

Хтось може запитати, навіщо такий розлогий розбір рецензійних вад. Річ у тім, що стан загальної і спеціяльної мовної грамотности в Україні реально загрожує існуванню автентичної Мови. Практика лінґвоциду все ще триває. "І зараз, як ніколи, треба о б е р е ж н о доносити українське слово до тих, хто донедавна його не знав і хто зараз хоче оволодіти українською мовою". Так і чується – годуйте нарід і далі суржиком, а то правдиве українське слово через необережність великого лиха накоїть. Шановний читачу, Ви думаєте, це зачіпка за слово рецензії? Це жахлива всепроникна система нищення української мови. Візьміть підручника з української мови для української школи – значну частину матеріялу подано у вигляді білінґв, де на першій позиції стоять російські слова,  себто, хочеш вивчити рідну мову – вивчи спочатку сусідову. Нація, яка не має слова, це раби, писав великий Ушинський. Тому глибоке усвідомлення кожним пекучої потреби стати направду грамотною людиною, певно, найактуальніша проблема сьогодення. Бо як людина мислить, так вона й чинить. Мова кардинально визначає систему життєвих вартостей і рівень духової культури людини. А для побудови квітучої країни і добробуту людей конче потрібні грамотні й свідомі віддані Нації й Державі громадяни. Особи без роду, племени й мови на це нездатні.

 

Змогли чеські "діди" понад два сторіччя тому розпочати боротьбу за правдиву мову – і наші чеські брати тепер є одна з найкультурніших націй Европи. Спромоглися ізраїльтяни протягом якихось кільканадцяти років відживити іврит – мову, якою вже кілька століть не говорили навіть рабини – і хто заперечить тепер очевидні успіхи народу й держави в усіх сферах життя?

 

Ми ж маємо те, що маємо. Проголошувані гасла і реальна практика, як ще й досі говорять в Одесі, це дві великі ріжниці попри цілий вагон маленьких.