Боголюбов Микола Миколайович. Н 08.(21).08.1909 (м.Нижній Новгород); укр. Батько Микола Михайлович (08.(20).05.1872) – уродженець Нижньоновгород. губерніє, закінчив Лисковське духовне уч-ще (1886), Нижньоновгородську духовну семінарію (1892), Московську духовну акад. (1896, зі ступенем канд. богослов'я, маґістр богослов'я (1900), 1897-09 – викладав в Нижньоновгородському жіночому єпархіяльному уч-щі і Нижньоновгородській духовній семінарії, гол. ред. "Нижегородского церковно-общественного вестника". Мати (Люмінарська) Ольга Миколаївна (27.03.1881) – закінчила Нижньоновгородське відд. Москов. консерваторії по класу рояля, викладала в Нижньоновгородському ін-ті благородних дівиць. 14.(27).09.1909 Микола Михайлович висвячений в сан священика і зайняв місце законовчителя в Ніжинському історико-філологічному ін-ті князя Безбородька, з 1913 – проф. богослов'я ун-ту Св.Володимира (Київ), настоятель домової університетської церкви. 1915 – сім'я евакуювалася в Калуґу. З 1917 – Микола Михайлович стає док. богослов'я (док. хрест подарував його учитель архієпископ Антоній Храповицький (з 1918 – митрополит Київський і Галицький), чл. Помісного собору РПЦ від Ун-ту Св. Володимира.

1917 – М.М. пішов в приготовчий клас першої Олександрівської класичної Київської гімназії (мав проблеми з аритметикою); 1918 – 1-й клас Олександрівської гімназії. 16.12.1919 – большевики зайняли Київ, батько покинув місто, повернувся навесні 1920. 1920 – переїзд сім'ї в с. Велика Круча (Полтавщина) – батько пішов на приход. З осені 1920 – учень 7-го класу місцевої семирічки. Свідоцтво про закінчення цієї школи стало єдиним документом про освіту, одержаним М.Боголюбовим, за все життя. Щоб не тратити часу наступного року знову почав ходити в 7-й клас.

Навесні сім'я переїжджає до Києва. З 1922(3) починає відвідувати семінар Д.Граве, який згодом заявив батькові, що відвідувати лекції в якому-небудь виші синові уже немає сенсу – з ним треба працювати індивідуально. Через декілька місяців перейшов на катедру матем. фізики до М.Крилова і починає відвідувати семінар з інж. математики.

Батько став другим священником Покровської церкви. Восени 1925 сім'я Боголюбових переїхала до Н.Новгорода, а М.М. залишився в Києві.

В протоколі N 32 від 01.06.1925 засідання малої президії Укрголовнауки записано: "Слухали заяву уповноваженого по Києву про зарахування в аспіранти катедри математики М.Боголюбова з врахуванням його фундаментальних здібностей з математики і про визначення йому заробітньої плати. Постановили: вважати М.Боголюбова на посаді аспіранта катедри математики в Києві. Включити його в список на заробітню плату". З 1925 – аспірант науково-дослід. катедри с.-г. механіки. 1925 – перша самостійна наукова праця "Про обчислення вимушених коливань, що задовільняють деяким диференційним рівнянням". 1926 – виконав і захистив аспірантську роботу "Про деякі нові методи в варіаційному численні" (надрукована в журналі "Annali di Matematica". В 1927 зарахований на посаду наук. працівника.

Хворів туберкульозом (що з'ясувалось значно пізніше). Побачивши приміщення, в якому проживав Боголюбов, Крилов надав йому кімнату в своїй квартирі. Тут М.М. проживав до 1935, тут же зазвичай проводились семінари.

Батько з 1925 – настоятель Спаської церкви, 1928 – заарештований і посаджений у в'язницю; сім'я, яку залишили без житлової площі, переселилась до церкви на хори. Звернення до різних інстанцій нічого не дали. 1931 – М.М. добився прийому у голови ОГПУ В.Р.Менжинського і через декілька днів батько вийшов на свободу.

1928 – отримує премію ім. Адольфо Мерлані (Болонська АН) за роботу "Застосування прямих методів до однієїпроблеми варіяційного числення". 04.04.1930 – прочитав на семінарі доповідь "Застосування нових методів до одноїпроблеми варіяційного числення". 06.04.1930 – спільні збори фіз.-мат. відділу ВУАН за представленням М.Крилова (акад. АНУ і АН СРСР) і Д.Граве (акад. АНУ і АН СРСР) присудили М.Боголюбову науковий ступінь док. математ. наук "honoris causa".

11.12.1925 – М.Крилов доповів на фіз.-мат. відділі ВУАН роботу свого учня М.Боголюбова "Про обчислення вимушених коливань, що задовільняють деяким нелінійним диференційним рівнянням". З цього почалася історія Київ. школи нелінійної механіки (школа Крилова – Боголюбова). Вперше описані створені Криловим і Боголюбовим асимптотичні методи в монографії "Исследования продольной устойчивости аэроплана" (1932). Катедра математичноїфізики, яка складалася з двох співробітників – зав. катедри М.Крилова і М.Боголюбова, розміщувалася в 30-х роках на квартирі Крилова, була приписана до Ін-ту тех. механіки ВУАН, але праці видавала під своєю маркою. Побудували нові асимптотичні методи нелінійної механіки, принцип еквівалентної лінеаризації, символічний метод; ввели поняття ергодичної множини, нерозкладного розподілу ймовірностей. 1937 – вийшла велика монографія М.Крилова і М.Боголюбова "Введение в нелинейную механику (Приближенные и асимптотические методы нелинейной механики)", яка стала класичним трактатом.

В 1930 була перебудована система ВУАН. До природничо-тех. відділу ввійшла катедра математичної фізики; в 1931 – увійшла до інформаційно-тех. циклу відділу. В 1934 відновлено Ін-т математики, катедра збережена як окрема наукова організація. 1935 – після смерті батька забирає мати до себе (квартиру допоміг отримати Крилов).

24.-30.06.1935 на 2-му Всесоюз. математичному з'∙зді в Ленінграді виступив А.А.Марков з великою доповіддю:«Про теорію стаціонарних коливальних процесів акад. М.М.Крилова і док. М.М.Боголюбова», в якій заявив, що з математичного погляду цей напрям дослідження – помилковий. Це він підтвердив і в кінцевому слові. Але оргвисновків зроблено не було – важливість дослідження вже була підтверджена практикою.

В 1933 – М.Крилов і М.Боголюбов передбачили, що область використання нелінійної механіки буде надзвичайно широкою, зокрема, вказали на можливість використання розроблених методів в квантовій механіці. 09.1935 – в Москві відбулася перша Міжнародна топологічна конференція, де Крилов і Боголюбов представили доповідь: "Загальна теорія міри та її застосування до дослідження динамічних систем нелінійної механіки".

В 1937 опубліковано "Общая теория меры в нелинейной механике". В 2-й половині 30-х Крилов і Боголюбов особливу увагу приділяють питанням теор. обґрунтування нелінійної механіки, розробили ряд топологічних і статистичних методів.

01.-02.1936 – перше закордонне відрядження: Берлін, Париж, Страсбурґ, Брюсель. 1936 – зав. катедри математично∙ фізики Київ. ун-ту, з 1936 – проф. 1937 – монографія "Введение в нелинейную механику". 1937 – одружився з Євгенією Олександрівною Пірашковою (Н. 2(15).03.1913). 07.03.1940 – нар. син Микола.

1939 – за представленням Граве і Крилова обирається чл.-кор. АНУ. 1940 – увійшов до складу комісії з реорганізації Чернів. ун-ту, займався відновленням математичних катедр. В першій половині липня 1941 почалася евакуація АНУ (в Уфу). Боголюбови прибули в Уфу на початку серпня. Протягом всього періоду евакуації працює в Ін-ті фізики і математики АНУ. Крім основної роботи, читав лекції в пед. ін-ті. 1942 – нар. син Павло. В цей час розробляє метод інтеґральних многовидів і метод усереднення, що згодом були описані в монографії "О некоторых статистических методах в математичской физике" (1945).

10.1943 – ін-т переведений в Москву. Восени 1944 – ін-т повертається до Києва і знову розділяється на 2 ін-ти. М.М. стає деканом механіко-математичного ф-ту Київ. ун-ту ім. Т.Шевченка. З 1945 – голова ком-ту математичних олімпіяд для школярів (Київ). 1945 – створює строгу теорію методу усереднення, 1948 – встановлює ефективний метод дослідження нелінійних коливальних систем з багатьма ступенями свободи – одночастотний метод. 1946 – 49 – зав. катедри математичної фізики Київ. ун-ту ім. Т.Шевченка. 1946 – монографія "Проблемы динамической теории в статистической физике", з її виходу бере початок становлення М.Боголюбова в області теор. фізики.

З 1947 – читає спецкурс з динамічних рівнянь статистичної фізики на фіз. ф-ті Москов. ун-ту. Згодом почав керувати семінаром в Математичному і-ті ім. В.А.Стеклова АН СРСР. 1948 – очолив відділ математичної фізики АН СРСР. 1947 – Сталінська премія I ст. за дослідження в області нелінійної механіки і статистичної фізики, викладені в монографіях "О некоторых статистических методах в математической физике" і "Проблемы динамической теории в статистической физике". 1947 – чл.-кор. АН СРСР. 1947 – вийшла його робота "К теории сверхтекучести", що стала першим кроком на шляху побудови мікроскопічної теорії∙ надплинності гелія II. 1948 – акад. АНУ. Читає спецкурси з квантової статистики в Київ. і Москов. ун-тах. 1949 – лекції виходять книгою (укр.).

1949 – призначений зав. відділу теор. фізики Математичного ін-ту ім. В.А.Стеклова АН СРСР. При відділі проводив семінар з питань статистичної фізики і квантової теорії поля. Відрізнявся величезною ерудицією в питаннях історії, лінґвістики, літератури; уважним, чуйним ставленням до молодих талантів; відданністю справі; високою культурою; дружелюбністю і життєлюбністю.

Навесні 1950 – направлений з деякими своїми співробітниками на роботу в "об'єкт" (засекречене місто Арзамас-16, розташоване в 70 км від Арзамаса). Ґрупи М.Боголюбова і І.Тамма складали комуну "Організація об'єднаних теоретиків", і М.М. був її віце-президентом. Керував математичним сектором; впроваджував в практику обчислень запропоновані ним і його співробітниками методи характеристик, вдосконаленої дифузії, факторизації, сферичних гармонік, підходи до задач з уповільнення нейтронів, різницеві методи розв'язку задач газової динаміки, методи Монте-Карло тощо. Виконував окремі теор. роботи з тематики "об'єкту", під його керівництвом було розраховано багато варіянтів ядерних систем, зокрема ядерний пристрій "Слойка" А.Сахарова. Основний же час використовував на власну наукову роботу, яка не мала ніякого стосунку до "об'єкта", і написання монографій з теор. фізики. За участь у створенні першого варіянту водневої бомби, після ∙її успішного випробовування 12.08.1953 М.М. був нагороджений Сталінською (Держ.) премією. Працював над проблемою магнітного термоядерного реактора тощо. Як тільки з'явилась можливість піти з "об'єкта", він цим скористався.

Влітку 1951 сім'я Боголюбових переїжджає до Москви. 1946 – висунутий в акад. АН СРСР М.Лузіним, не пройшов. 10.1953 – акад. АН СРСР. 1953 – зав. катедри теор. фізики Москов. ун-ту.

З кінця 40-х впритул займається питаннями квантової теорії поля. В рамках аксіоматичної теорії збурень для матриці розсіювання розвинув свій метод перенормувань на основі теорії узагальнених функцій Соболєва-Шварца і почав розвивати підхід до задач квантової теорії поля, де не використовувалася теорія збурень. 09.1957 – виходить книга у співавторстві з Д.Ширковим.

В Києві залишились 2 ґрупи учнів. 1955 – в співавторстві з Ю.Митропольським випускає "Асимптотические методы в теории нелинейных колебаний". 1955-65 – публікує низку статтей зі строгого доведення центральної (для його схеми) теореми про перенормування для матричних елементів матриці розсіювання (разом з О.Парасюком). 1955 – роботи з методу ренормалізаційної ґрупи в квантовій теорії поля. Разом з Ширковим розвинув ориґінальний загальний метод дослідження синґулярностей в квантовій теорії поля.

Відзначався феноменальною пам'ятю, надзвичайною безінерційністю мислення.

1956 – бере участь в міжнар. конференції в Сіетлі (США). Тут в своїй доповіді довів можливість аналітичного продовження функції на комплексні значення енергії, використавши свій принцип мікропричинності. При цьому довів теорему (носить його ім'я, відома як теорему "про вістря клину". Доведення це було пов'язане з відкриттям нового принципу аналітичного продовження узагальнених функцій багатьох змінних (цим було створено новий напрям в математиці).

21.09.1955 померла мати.

В 50-х став одним з організаторів Об'єднаного ін-ту ядерних досліджень (м.Дубна). З моменту створення очолив Лабораторію теор. фізики. З 1956 працює над методом дисперсних співвідношень, справедливість яких була ним доведена.

В цей же час створює математичну теорію надпровідності. За дослідження в цій галузі в 1957 нагороджений премією ім. М.В.Ломоносова, в 1958 – Ленінською премією (за розробку нового метода в квантовій теорії поля і статистичній фізиці, що привів зокрема до обґрунтування теорії надплинності і надпровідності). Влітку 1957 Боголюбов показав, що метод, розроблений ним при побудові мікроскопічної теорії надплинності бозе-систем, може бути узагальнений для послідовної побудови теорії надпровідності на основі моделі Фреліха. Важливу роль відіграла монографія М.Боголюбова, В.Толмачева, Д.Ширкова "Новый метод в теории сверхпроводимости" (1958). Визнання вирішального вкладу Боголюбова в побудову мікроскопічної теорії надпровідності відбувалося непросто (визнаними авторитетами в області надпровідності вважались Л.Ландау і В.Ґінзбурґ (пізніше – нобелівські лавреати), втім мікроскопічну теорію побудували не вони. "За побудову теорії надпровідності Бардин, Куппер Шриффер отримали Нобелівську премію).

1958 – в Единбурзі (Шотландія) на XI міжнародному математичному конґресі виступає з пленарною доповіддю "Про деякі математичні питання квантової теорії поля".

Протягом усього наук. життя був одночасно математиком, механіком, фізиком. Як сказав Роберт Віннер" "А чи не існує декілька Боголюбових, кожен з яких найбільший спеціаліст в своїй галузі?!"

1958 – монографія М.Боголюбова, Б.Медведєва, М.Поливанова "Вопросы теории дисперсионных отношений".

До середини 40-х років в СРСР існували дві основні школи теор. фізики, які очолювали В.Фок і Л.Ландау. І в цей час вплив учнів Ландау був таким, що навіть захистити канд. дис. з теорії поля було складно. Монополія школи Ландау продовжувала існувати. Через проблему так званого "нуль-заряду" квантова теорія поля була ніби "поза законом".

З 1946 – відбувається становлення третьої школи теор. фізики, яку очолив Боголюбов.

10.1946 – на загальних зборах Відд. фіз.-мат. наук АН СРСР М.М. доповів свою роботу з надпровідності гелія, де вказав зокрема на помилки відомої напівфеноменологічної теорії Ландау (класика надплинності). В цій роботі була створена мікроскопічна, тобто базована на перших принципах теорія надплинності бозе-системи (різко розкритикувавши доповідача, Ландау за короткий час дещо змінює свої погляди, пише відповідну статтю без посилань на Боголюбова).

В 1955 – за допомогою розвинутого апарату ренормґрупи вказує на помилковість висновків Ландау і Померанчука в питанні "нуль-заряду". В 1957 – проводять семінар Ландау – Боголюбова з проблем теорії надпровідності. Боголюбов, використавши зауваги Купера, пише працю, де виводить вираз типу формули Купера. Отримує переконливіший результат ніж американські фізики, які виходили не з гамільтоніяна Фреліха, що містить взаємодію електронів і фотонів, а з наближеного гамільтоніяна, що описує ефективне притягання між електронами.

07.1963 – загальні збори АН СРСР прийняли новий статут і нову структуру АН. Були утворені 3 секції Президії АН СРСР і 13 спеціялізованих відділень. Боголюбов став академіком-секретарем Відд. математики (що входило в секцію фіз.-тех. і математичних наук), водночас продовжуючи керувати Лабораторією теор. фізики Об'єднаного ін-ту ядерних досліджень і катедрою квантової статистики фіз. ф-ту Москов. ун-ту.

Для нього були характерні християнська доброта і чуйність, пов'язана з його глибокими релігійними переконаннями. Щедро роздавав ідеї і поради, які радикально змінювали поставу задач, методи і підходи (характерним було судження: якщо М.Боголюбову в науковій роботі висловлюється подяка (а таких робіт було багато), то це з дуже великою ймовірністю означає, що основні ідеї і методи запропонував він. Був надзвичайно ерудованим.

Розробка концепції виродженого і нестабільного вакууму, робота про метод квазісередніх будуть покладені в основу майбутніх теорій елементарних частинок. В 60-х разом з Ю.Митропольським розвиває метод інтеґральних многовидів. На початку 60-х – розробив метод квазісередніх, що справило великий вплив на подальший розвиток статистичної фізики. 1964-66 – дослідження з теорії симетрії і динамічних кваркових моделей елементарних частинок. Разом зі своїми учнями запропонував нове квантове число кварків, що згодом дістало назву "колір" (ідея кольорових кварків лежить в основі сучасних уявлень про елементарні частинки). Гіпотеза кольорових кварків виявилась тією кардинальною ідеєю, яка відкрила шлях до розвитку послідовної картини кваркової будови матерії. Потім була розроблена концепція асимптотичної свободи кварків на малих відстанях, що відіграє найважливішу роль в фізиці адронів.

З 1965 – директор Об'єднаного ін-ту ядерних досліджень (ОІЯД) (керівництво лабораторією передав Блохінцеву). Логунов (учень) став в 1963 директором Ін-ту фізики високих енергій (с-ще Протвино поблизу Серпухова). За цей час змінюється всебічне співробітництво з провідними ін-тами світу в області фізики надвисоких енергій. Були утворенні нові підрозділи: Лаб. обчислювальної техніки і автоматизації (1966), Лаб. надвисоких енергій та ін. Широкі контакти з Нац. лаб. ім. Фермі (США), ЦЕРН (Швайцарія). З 1970 – ОІЯД щорічно проводив близько 50 міжнар. конференцій і робочих нарад з фізики елементарних частинок, фізики ядра, прискорювачів, проблем обробки експериментальних даних.

1966-73 – одночасно директор Ін-ту теор. фізики АН УРСР (м.Київ).

Почесний член Американської академії мистецтв і наук в Бостоні (1960), іноз. член Болгарської АН (1961), іноз. член Польської АН (1962), іноз. член АН Німецької∙ Демократичної Республіки (1966), іноз. чл.-кор. ГайдельберзькоїАН (1968), почес. док. наук Берлінського ун-ту ім. Гумбольдта (1960), почес. док. наук Чиказького ун-ту (1967). Премія ім. Д.Гайнемана Американського фіз. т-ва за дослідження в області математичної фізики.

(Коли потрапив в автомобільну аварію Ландау і після цього не міг вже працювати як раніше, Боголюбов виступив з пропозицією нагородити його Ленінською премією).

08.1969 – стає Героєм Соц. Праці. Виходить книга присв'ячена 60-річчю М.Боголюбова "Проблемы теоретической физики". 1969 – член Нац. академії наук США, засл. діяч науки УРСР, почес. док. наук Туринського ун-ту, док. Краківської гірничо-металургійної академії, док. наук Вроцлавського ун-ту, болгар. орден Кирила і Методія, медаль ім. Гельмгольца АН НДР, монгольська медаль "Дружба". 25.08.-04.09.1969 – наук. кер. 5-ї Міжнар. конференції з нелінійних коливань (Київ). 1969 – 71 – в Києві виходить 3-томник вибраних праць Боголюбова.

Основу філософії М.Боголюбова складала глибока релігійність. Завжди, коли дозволяв час і здоров'я, відвідував найближчу церкву. Перебуваючи на посаді директора ОІЯД доклав всіх зусиль, щоб відкрити в Дубні церкву. Добре знав порядок богослужіння. Ніколи не приховував цей бік свого життя. Все життя був позапартійним.

Під його редакцією вийшло 3-томне зібрання творів А.Пуанкаре, проштовхнути яке було нелегкою справою (проґеніального науковця з явним роздратуванням відкликався Ленін).

19. – 23.10.1971 стає одним з організаторів Міжнар. конференції з теорії плазми (Київ), яка згодом стане традиційною. Тоді ж виникла ідея створити в Києві міжнар. ін-т теоретичної фізики. Не раз до неї повертався, але здійснити не вдалося.

Мав дивовижне стратегічне мислення і дар передбачення. Вибираючи стратегію розвитку ОІЯД, М.М. зіграв дуже велику роль в його становленні як міжнародної організації. Вільно володів англ., франц., нім. мовами. Мав велике почуття гумору.

В 50-х роках в теорії сильних взаємодій було запропоновано метод дисперсійних співвідношень, який дозволяв зв'язати спостережні фіз. величини без використання рівнянь руху. Доведення дисперсних співвідношень для піон-нуклонного розсіювання Боголюбов дав 1956 року з використанням нового математичного апарату, і згодом це було підтверджено експериментально. В 70-і роки – директор ОІЯД, створеного ІТФ АН УРСР, акад.-секр., зав. катедри, деп. ВР СРСР.

Золота медаль Макса Планка Фіз. т-ва ФРН (1973), золота медаль ім. Франкліна (1974), золота медаль СловацькоїАН (1975), командорський знак "За заслуги" (Польща, 1978), медаль "За розвиток дружби і спвробітництва" (ЧРСР, 1978), док. наук Варшавського ун-ту (1977), почес. член Угорської АН (1979). З 1969 – гол. ред. журналу "Физика элементарных частиц" (видає ОІЯД). 08.1979 – стає двічі Героєм Соц. Праці. Став ініціятором міжнар. шкіл з фізики елементарних частинок; разом з дир. ЦЕРН – семінарів провідних світових лабораторій. 1980 – книга "Введение в квантовую статистическую механику" (разом з М.Боголюбовим (мол.), підручник «Квантовые поля» (разом з Д.Ширковим). 1981 – премія ім. А.П.Карпінського.

ОІЯД став провідним науковим центром, одним з найбільших в світі. Тут зародились нові напрямки: релятивістська ядерна фізика, мезохімія, фізика важких ізотопів, фізика ультрахолодних нейтронів та ін.

З 1983 – директор (одночасно) Математичного ін-ту АН СРСР. 1983 – іноз. член Монгольської АН і АН Індії. Медаль ім. М.Лаврентьєва. 1985 – найвища нагорода АН СРСР в галузі природничих наук – медаль ім. Ломоносова. 1984 – разом з А.Лоґуновим, Д.Ширковим удостоєний Держ. премії СРСР в галузі науки і техніки за цикл праць "Метод ренормалізації ґрупи в теорії полів". Гол. ред. створених ним журналів "Теоретическая и математическая физика", "Физика элементарных частиц и атомного ядра". Учасник Пагоуського руху науковців за мир. Деп. ВР СРСР 7 – 11 скл.

Син Павло – д.фіз.-мат.н., працював в Дубні; син Микола – д.фіз.-мат.н., акад. РАН, зав. відділу Математичного ін-ту ім. В.Стєклова АН РАН.

1987 – наукова рада Міжнар. центру теор. фізики в Трієсті (кер. – нобелівський лавреат А.Салам), для науковців розвиткових країн встановила премію ім. М.Боголюбова за видатні заслуги в справі розвитку наукових досліджень в області математики і фізики твердого тіла.

Публікує монографію разом з А.Лоґуновим, А.Оксаком, І.Тодоровим "Общие принципы квантовой теории поля".

1988 – звільнений з посади акад.-секр. Відд. математики і директора Математичного ін-ту ім. В.Стєклова АН СРСР, стає радником при президентові АН СРСР.

Дещо з підозрою ставився до української автокефалії та унії.

Зі спогадів брата Олексія Боголюбова ("Н.Н.Боголюбов. Жизнь. Творчество". Под общей редакцией В.Г.Кадышевского: Дубна, 1996. – 182 с.): "Село Великая Круча... Совершенно естественно, что все преподавание велось на украинском языке, которым братья быстро овладели и вместе с тем почувствовали свою связь с Украиной, которая стала Родиной. Особенную роль в этом сыграло увлечение историей, которую учили по учебникам М.С.Грушевского и Гр. Коваленко. Первой исторической книгой стала "Чорна Рада" Панька Кулиша, герои которой Сомко, Золотаренко, Брюховецкий надолго остались в памяти. Но самое главное, в школе был настоящий культ Шевченко. Все школьные вечера начинались пением "Заповіта", и все вставали: национальный гимн "Ще не вмерла Україна" был запрещен и поэтому "Завещание" великого поэта воспринималось как его замена.

А "Кобзарь" был прочитан не один раз, и многое осталось в памяти на всю жизнь: Николай Николевич на протяжении всей жизни вспоминал мудрые строки "Кобзаря"...

У Николая Николевича было две родины, Россия и Украина, и два родных языка – русский и украинский. Начиная с великокручанской эпопеи он сроднился с Украиной, а поэзия Шевченко, в сущности, была первой поэзией, которой он увлекся. Молодой аспирант кафедры математической физики писал протоколы семинаров кафедры по-украински, и первые его работы также были написаны по-украински. От отца он унаследовал дух противоречия. Тот, будучи священником, носил короткие волосы и маленькую бородку. А когда священников стали преследовать и иметь длинную бороду стало неприличным, он отрастил бороду. Николай Николаевич в тяжелое для Украины время, когда начали уничтожать украинскую интеллигенцию, когда в Харькове проходил позорный процесс СВУ, а украинские книги горели, признал себя украинцем и считал им себя всю свою жизнь. Да, в сущности, и все становление его научного творчества происходило на Украине, и дальше тоже было связано с Украиной. Недаром он называл Киев своим любимым городом, приравнивая к нему только Париж...

Последним приятным событием в его жизни было избрание его действительным членом Научно-технического общества имени Т.Г.Шевченко во Львове. Он и раньше принимал участие в работах этого общества, действительными членами которого были Н.М.Крылов и Д.А.Граве, но затем общество было ликвидировано.

Как только он узнал о восстановлении Общества, членами которого были и многие его ученики, он он сейчас же поспешил поздравить львовскую научную общественность с этим важным историческим событием и пожелал всем научным работникам плодотворных достижений на ниве украинского национального возрождения. Он написал затем, что быть членом Общества им. Т.Г.Шевченко он считает для себя очень почетным и значимым..."

1989 – звільнений з посади директора ОІЯД і стає почесним директором. Почав хворіти, здоров'я стало швидко погіршуватись. П. 13.02.1992. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Посмертно нагороджений медаллю П.Дірака (1992, Міжнар. центр фізики в Трієсті).

НАНУ заснувала медаль ім. М.Боголюбова, його ім’я присвоєно Ін-ту теор. фізики НАНУ, Лабораторії теор. фізики ОІЯД.

Академік РАН А.А.Лоґунов: "Мнение о его месте в науке сложилось давно: это крупнейший ученый века. После Пуанкаре и Гильберта только он совмещае в себе великого физика и математика."

Боголюбов Олексій Миколайович, д.тех.н. (1966), проф. (1971), чл.-кор. НАНУ (Відд. математики, механіка, 12.1969).

Н. 25.03.1911 (м.Ніжин, Черніг. обл.); укр.; батько Микола Михайлович (1872 – 1934) – філософ, проф. богослов'я Ки∙в. ун-ту Св. Володимира; мати Ольга Миколаївна (1882 – 1965) – викладач гри на роялі; дружина Тамара Василівна (1911 – 1998) – доц. катедри математики Київ. ін-ту легкої пром.

Осв.: Харків. держ. ун-т, фіз.-мат. ф-т, відд. математики і механіки (1931 – 36), механік.

1928 – 29 – механік радгоспу "Утіної". 1929 – 30 – десятник контори "Нижкапбуд", м.Нижній Новгород. 1930 – слюсар котельного цеху, з–д "Свет шахтера", м.Харків. 1930 – на курсах інструкторів Центр. ін-ту праці, м.Харків. 1931 – ст. інструктор Запоріз. відд. Центр. ін-ту праці. 1931 – 34 – виконроб, наук. секр. металовідділу Укр. відд. Центр. ін-ту праці, м.Харків. 1934 – наук. секр. Буд. дослід. ін-ту праці, м.Харків. 1934 – інж., трест "Укртракторремонт". 1934 – 37 – викладач, курси Науково-інж. тех. т-ва автотранспорту. 1937 – 41 – викладач, зав. навчальної частини Еспанської СШ. 1942 – 43 – перекладач, райуправа, с.Старовірівка – 3 Харків. обл. 1944 – 45 – підслідний. 1945 – 53 – ув'язнений, ст. інженер служби гол. механіка, заст. гол. механіка, нач. прокатного цеху, "Бофстрой" м.Норільськ Красноярського краю. 1954 – 55 – гол. механік БМУ–1, м.Черкаси. 1955–62 – ст. інженер відділу постачання Мін-ва вищої і середньої спец. освіти УРСР. 1962 – с.н.п. Ін-ту математики АНУ. 1962 – 77 – с.н.п. сектору історії природознавства та техніки Ін-ту історії АНУ. 1958 – 81 – викладач, проф. катедри буд. машин Київ. інж.-буд. Ін-ту. З 1977 – гол.н.п. відділу математ. фізики та нелінійних коливань Ін-ту математики НАНУ.

Почес. член ради Ленінгр. ін-ту залізничного транспорту (1984). Почес. док. С.-Петербурзького ун-ту шляхів сполучення (1999). Засл. діяч науки і техніки Укра∙ни (05.2001). Лавреат премії ім. М.Крилова НАНУ (1997). Командор ордена "За громадські заслуги" (Еспанія, 1996). Медаль А.Койре Міжнар. академії історії науки (1978).

Автор (співав.) 320 наук. праць, зокрема понад 20 монографій: "История механики машин" (1964), "История отечественной математики" (в 4 т.; 1966–70, співав., заст. гол. ред.), "Развитие проблем механики машин" (1967), "Августин Августинович Бетанкур. 1758–1824" (1969; 1973 – еспан.), "Леонид Владимирович Ассур (1878–1920)" (1971, співав.), "Георгий Николаевич Николадзе (1888–1931)" (1973; 1978 – груз.), "Нариси з історії механіки" (1974), "История математического образования в СССР" (1975, відп. ред., співав.), "Советская школа механики машин" (1975), "Механика и физика XVIII в." (1976, відп. ред., співав.), "Теория механизмов и машин в историческом развитии ее идей" (1976), "Механика в истории человечества" (1978), "Механика и физика 2-й половины XVIII в." (1978, відп. ред., співав.), "Гаспар Монж" (1978), "Микола Митрофанович Крилов" (1979, співав.), "Киевские математики – педагоги" (1979, відп. ред., співав.), "Иван Иванович Артоболевский (1905–1977)" (1982), "Математики, механики: Биографический справочник" (1983), "Роберт Гук. 1635–1703" (1984), "Николай Митрофанович Крылов" (1987, співав.), "История механики в России" (1987, відп. ред.), "Творение рук человеческих: Естественная история машин" (1988), "Жан Виктор Понселе, 1788–1867" (1988), "Леонид Самуилович Лейбензон. 1879–1951" (1991, співав.), "Математическое естествознание: фрагменты истории" (1992, відп. ред.), "Н.Н.Боголюбов. Жизнь. Творчество" (1996), "От Лагранжа к Эйнштейну" (1996, відп. ред.), "Всеволод Иванович Романовский, 1879–1954" (1997, співав.), "Евгений Николаевич Кожевников. 1906–1988" (1998, співав.), "Августин Бетанкур (1758–1824)" (2002, співав.), "Інститут математики, нариси розвитку" (1992, співав., ред.), "Нариси з історії математичного природознавства" (2001, співав.), "Заполярне козацтво" (1998), "Тридцяті роки" (2001), "Остроградський та Інститут математики НАНУ" (2001).

Автор коментарів до видання "Х.М.Ланс, А.А.Бетанкур. Трактат про побудову машин" (1982 – еспан.). Вид.: "Олексій Миколайович Боголюбов. Біобібліографія" (2001).

Знав еспан., англ., нім., франц. мовами. Захопл.: книги. П. 02.11.2004.