I

 

ПРАВОПИС НЕВІДМІНЮВАНОЇ ЧАСТИНИ СЛОВА

 

А. Правопис окремих літер і знаків

 

ГОЛОСНІ

 

ЗАГАЛЬНІ УВАГИ ДО ВЖИВАННЯ ЗНАКІВ

 

 О чи У § 1. У вимові часто ненаголошене о наближається до у, і таким чином ці звуки змішуються, але писати треба за етимологією (походженням) слова, напр., колі́но, голу́бка, обі́д, тобі́, мою́, твою́, чолові́к, домови́на, розумі́є і т. ін.

 

Примітка. Під наголосом голосні звуки в українській мові звичайно вимовляються чисто, виразно, тому не важко й вияснити, о чи у треба в слові, кли можна підшукати іншу форму слова або інше слово того самого пня (кореня) з наголосом на сумнівному звукові: бої́ться, бо бо́язно, голу́бка, бо го́луб, розу́мний, бо ро́зум і т. ін. Проте див. § 2037.

 Але коли не можна визначити, що треба — о чи у, таким способом, то слід брати на увагу правила чергування (див. § 7), а в окремих випадках звертатися до словника, напр., будя́к, воруши́ти, ма́рмур, ма́чуха, па́рубок, я́блуко, я́струб, зозу́ля, мордува́ти й ін.

 

 Е чи И § 2. Ненаголошене е в yкраїнській мові звичайно вимовляється невиразно, дуже наближаючись до и, як також і навпаки, і таким чином ці звуки змішуються, але писати треба за етимологією слова, напр., вели́кий, перелічи́ти, берегти́, перед ти́м, несу́, мені́, держа́ти, учи́тель і т. ін., як і трима́ти, криве́, миле́нький, сине́нький, мине́ш і т. ін.

 

Примітка. Найлегше визначити, що треба написати в слові — е чи и, знов же через наголос (див. § 1 Примітка): вели́кий, бо ве́лич, ве́лико, несу́, бо не́сений, держа́ти, бо оде́ржати, як і навпаки трима́ти, бо отри́мати, криве́, бо кри́во і т. ін.

Про такі випадки, як уме́р — умира́ти тощо, див. § 112.

 Надійна ознака для визначення непевного е й те, що воно в певних випадках зникає: випадне буває е, а не и, отже, пра́ведний, бо пра́вда, бе́резень, бо бе́резня, ві́тер, бо ві́тру, мі́тел, бо мітла́ і т. ін. (див. іще § 72а).

 Слід також запам’ятати деякі постійні групи в словах з е, напр., -ере-, -еле-: бе́рег, бе́рест, се́лезень, ше́лест і т. ін. (див. іще § 72в), наростки -есеньк-, -ечк-, -еньк-, -енк-, -еро, -тель, -ен-: чорне́сенький, ту́течки, се́меро, кру́чений і т. ін. (див. § 20).

 В окремих сумнівних випадках, як от лева́да, лемі́ш, кише́ня, пирі́г тощо, треба звертатися до словника.

 

И чи І § 3. 1. Звук и іноді змішується у вимові з звуком і, особливо після г, к, х та ж, ч, ш, щ, але писати треба за етимологією слова, напр., гинути, кивати, кислий, хитатися, жито, чимало, щиро й ін., але гіркий, кінь, тхір, жінка і т. ін.

 

Примітка. Звук і після цих літер у середині слова звичайно буває пізнішого походження, себто з о або е (днв. § 7). Про и чи і після цих літер у закінченнях див. відповідні §§ II розділу цієї книжки.

 В окремих сумнівних випадках, як от блаки́ть, зима́, письмо́ тощо, треба вдаватися до словника.

 

2. В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і: Іва́н, іти́, іду́, ім’я́, іме́ння, Ілля́, інба́р, інжи́р, і́скра, і́стик, існува́ти, істо́та, і́стина, і́нший, і́ноді, і́нколи, і́ній, І́род і т. ін.

 

Ї чи І § 4. Літеру ї пишемо тільки на початку слова або на початку складу (себто після голосної), коли треба означити звукосполучення йі: ї́ду (але іду́), їде́ць, їдки́й, ї́жа, їжа́к, Ї́вга, їзда́, ї́здити, її́, їй, ї́сти, ї́хати, їх, Украї́на, українізува́ти, твої́ми, мої́, трої́стий і т. ін. (див. іще § 621 Увага).

 Після голосних і ніколи не буває, лише ї, за винятком тільки таких сприросткованих слів, як: поінформува́ти, преістори́чний, переіна́кшити і т. ін.

 Після приголосних звуків ніколи не пишемо літери ї, хібащо з апострофом (з’їзд і т. ін. — див. § 6. Див. іще § 69).

 

Примітка. Таким чином літеру і пишемо і після м’яких приголосних, як от ліз (лі́зу), тік (течу́), ніж (сполучник), у суді́, лі́вий, ті́ло, німи́й і т. ін., і після нем’яких, як от ліз (лоза́), тік (то́ку), ніж (ножа́), тверді́ (тверди́й), ла́стівка, сніп, столі́в і т. ін. Див. іще §§ 36, 37.

 

ЙО чи ЬО § 5. На означення звукового сполучення й + о пишемо йо, на означення м’якого приголосного + о пишемо після приголосного ьо.

 йо пишеться на початку слова або складу (себто після голосного): його, йому, йо́лоп, чийо́го, завойо́ваний, гайо́к і т. ін., а також і після приголосних, коли треба означити вимову: приголосний + й + о, як от вйо-вйо, вйо́кати, розйо́йкатися, зйо́ржитися, Воробйо́в, Соловйо́в, серйо́зний, курйо́з, курйо́зний і т. ін.

 Приклади до вживання ьо: льох, льон, сього́дні, всього, сьо́мий, трьох, трьома́, цього, Ліньо́в, Кореньо́в, Кошельо́в.

 

Я, Ю, Є, Ї та апостроф (’) § 6. Літери я, ю, є двозначні: на початку слова й складу (себто після голосних) вони визначають й + а, й + у, й + е, як от я́ма, зна́ю, моє́ і т. ін., після приголосних же вони визначають пом’якшення тих приголосних + а, у, е: ся́ду, лю́ди, си́нє й ін.

 Але коли літери я, ю, є, як також і ї, стоячи після приголосних, умовляються як на початку складу, себто як йа, йу, йе, йі, то між ними й тими, приголосними ставимо апостроф (’). Це буває:

 1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, б’є, б’є́ться, ба́б’ячий, жа́б’ячий, безхлі́б’я, голуб’я́та, п’ять, п’я́тниця, п’ята́, реп’я́х, пу́п’янок, п’я́ний, п’є, пов’яза́ти, в’я́зи, в’я́лий, в’юн, безголо́в’я, здоро́в’я, в’є́ться, м’яки́й, ті́м’я, пле́м’я, м’я́со, ім’я́, м’я́ло, рум’я́ний, соло́м’яний, на ті́м’ї, безри́б’ї і т. ін.

 Без апострофа пишуться: святи́й, свя́то, мертвя́к, цвях, дзвя́кати, дзвя́кнути, різдвя́ний, морквя́ний, медвя́ний, голтвя́нський, тьмя́ний та інші, де перед губним звуком стоїть приголосний, але коли цей приголосний належить до приростка, то апостроф пишеться як і в тому слові без приростка: в’яза́ти — зв’язо́к, зв’яза́ти, розв’я́зувати, обв’я́зувати, підв’я́зувати, зв’яли́ти, обп’яла́ся, сп’яні́ти, сп’яні́лий, розм’якши́ти і т. ін.

 

Примітка 1. У живій вимові замість зв’яза́ти, розв’яза́ти, підв’яза́ти й под. вивідних слів від в’яза́ти звичайно чути з’язати, роз’яза́ти (= зйаза́ти, розйаза́ти) і т. ін.

 Примітка 2. Не вважаючи на дуже поширену по народніх говорах вимову; мнясо, мнята, здоровля, деревляний і т. ін., писати ці слова треба тільки з апострофом: м’я́со, здоро́в’я і т. ін. (див. вище).

 Щождо л у 3 ос. множ. дієслів як сплять, ло́влять, ло́млять тощо, то див. § 491 Увага 4.

 Примітка 3. У запозичених словах німецьке ü й французьке u після губних передаємо без апострофа: Вюртемберґ, Мюллер, Бельвю, бюро́, бюдже́т і т. ін. (див. §§ 67 та 68).

 

2. У деяких словах після р: пі́р’я, бур’я́н, підгі́р’я, подві́р’я, зневі́р’я, ма́тір’ю, по підгі́р’ю, у зневі́р’ї і т. ін. (де чути інакшу вимову, ніж у таких словах, як ряби́й, довіря́ти, рясни́й тощо), а також у таких чужих словах, як кур’є́р, кар’є́ра і т. ін. — див. § 68.

 3. В окремих словах після задньопіднебінних: Лук’я́н, слух’я́ний (звичайніше слухня́ний).

 4. Після приростків, що кінчаються приголосним, перед я, є, ю, ї: з’яви́тися, роз’ясни́ти, без’язи́кий, з’я́вище (пор. зя́вище, що відповідає рос. «хайло»), з’є́днаний, об’єдна́ти, під’ю́джувати, з’ї́хати, під’ї́хати, в’ї́хати, від’ї́хати, з’ї́сти і т. ін. (див. § 196).

 Також у запозичених словах після приростків об-, суб-: oб’є́кт, суб’є́кт і т. ін. Пор. § 68.

 

ЧЕРГУВАННЯ Й ЗМІНИ ГОЛОСНИХ

 

§ 7. Чергування звука і з звуком о або е в укр. мові є таке явище, що його не можна усвідомити в усіх подробицях без знання історії мови. Істота цього звукового закону чергування і — о, і — е полягає в тім, що праслов’янське о й е в українській мові перейшли в і, коли в сусідньому дальшому складі колись були глухі звуки (ú та ü), що потім зникли, або звук і (è), що скоротився в й. Але в нашій мові єсть о й е і не праслов’янські, а пізніші, і вони звичайно не підлягають законові чергування. Крім того, в українській мові є ряд таких випадків, коли і з’являється на місці о й е не в згоді з законом чергування, а з аналогії, або й навпаки — о, е залишаються тоді, коли треба б ждати замість них і*). Отже, не знаючи добре живої мови або маючи сумнів до окремого слова, тільки з словника можна довідатись, о (е) чи і треба вживати в якомусь слові чи формі слова.

 Та все ж для практичних потреб можна подати ряд указівок щодо цього явища української мови.

 Закон чергування О — І, Е — І і приклади 1. Як уже зауважено, і з’являється з старого о або е тоді, коли в суміжному складі зник глухий звук (ú або ü), або колишнє è скоротилося в й, отже і буде в закритому складі, у відкритому ж о й е залишаються: сніп — снопа́, піч — пе́чі, гній — гно́ю (старі: ñíîïú — ñíîïà, ïå÷ü — ïå÷è, ãíîè — ãíîþ).

 

Примітка. Таким чином, як бачимо, «закритість» і «відкритість» складу для цього явища визначається тим, був глухий звук, чи не було його далі, напр., у слові розби́ти маємо роз (а не різ), тому що після з глухого не було, але різно, бо й у минулому після з був ь (ðîçüíî). Так сапо маємо міст — моста (ìîñòú — ìîñòà) і т. ін.

 

*) А до всього цього треба ще додати, що в укр. мові є і й зовсім іншого походження (з Ý): воно зовсім не чергується з іншими звуками, напр., сніг — снігу й ін.

 

Таке правильне чергування о — і, е — і, або правильне походження і з стар. о, е, між іншим, ми маємо в ось-яких розрядах слів і форм:

 а) ніс — но́са, віл — вола́, дім — до́му, кіл — кола́, ніж — ножа́, кінь — коня́, біль — бо́лю, ніч — но́чі, лій — ло́ю, ви́гін — ви́гону, за́хід — за́ходу, у́стрій — у́строю, ви́твір — ви́твору, гість — го́стя, гу́ркіт — гу́ркоту, кукі́ль — куколю́, дрізд — дрозда́, кір — ко́ру, сік — со́ку, сто́гін — сто́гону, ячмі́нь — ячме́ню, ка́мінь — ка́меня, папі́р — папе́ру, по́піл — по́пелу, о́сінь — о́сени, ле́бідь — ле́бедя, лемі́ш — лемеша́ і баг. ін.; також паслі́н — пасльо́ну, ко́лір — ко́льору, лід — льо́ду, сім — сьо́мий (але семи́);

 б) ра́дість — ра́дости, ва́ртість — ва́ртости... (з наростком -ість завжди так);

 в) ві́льний (порів. во́ля), рі́дний (пор. роди́на), гірки́й, божеві́льний, дрібни́й, згі́дний, слобідськи́й, сі́льськи́й, рі́вний, дорі́дний, пі́зній, кінча́ти, гілча́стий, кісни́к, маківни́к, будівни́к, керівни́к, колісни́к, робітни́к, робітни́ця, спідни́ця, дійни́ця, кі́нчик, кі́рчик, гірчи́ця, гірча́к, рівча́к та ін. (у цих словах і буде при всіх відмінах, бо склад завжди закритий);

 г) У словах, що мають окрім кореня ще й наросток, о, е в закритому складі звичайно замінюються на і, коли за цим складом іде наросток з випадним о aбо е, напр., наросток -(о)к, -(е)ць, -(е)нь в іменниках чоловічого роду, -ка (в родов. множ. -ок), -на, -ня (в родов. множ. -ен, -ень) в іменниках жіночого р., -ко, -це (в родов. множ. -ок, -ець) в іменниках ніякого роду:

 а) кілка́, на гвіздку́, за містко́м, стіжки́, кінця́, черві́нці, дзвінки́, гребінце́м, корінці́в, на рі́вні і т. ін.

 б) ні́жка, кі́ска, гі́рка, жі́нка, рі́вня, дві́йня, ті́тка, щі́тка і т. ін.

 в) ві́чко (пор. о́ко), плічко́, слівце́, кільце́, колісце́, війце́ і т. ін.

 ґ) зі́лля, кі́лля, обі́ддя, кісся́, гілля́, подві́р’я, межи́гір’я, підні́жжя, перені́сся і т. ін., але в іменниках ніякого роду на -ння від дієприкметників на -ений (див. § 523 Увага) і звичайно буває лише під наголосом, а без наголосу -ення: ході́ння, носі́ння, плеті́ння і т. ін., але збі́льшення, зме́ншення, заве́ршення, поя́снення і т. ін.;

 д) сі́ллю, ні́ччю, ро́зкішшю, злі́стю, ра́дістю, пе́вністю і т. ін. (обов’язково так, коли тільки в назовн. відм. і);

 е) ніг (родов. множ.) — нога́, гір — гора́, кіз — коза́, бджіл — бджола́, кіс — коса́, піл — пола́, підкі́в — підко́ва, топі́ль — топо́ля, підві́д — підво́да, робі́т — робо́та, панчі́х — панчо́ха, я́гід — я́года, осі́б — осо́ба, слів — сло́во, колі́с — ко́лесо, сіл — село́, пліч — плече́, кіл — ко́ло, реші́т — ре́шето і т. ін., але вод (від вода́), рож (від ро́жа), проб, перепо́н, устано́в, постано́в, чесно́т, істо́т, пече́р, потре́б і деякі інші (це о й е замість і в род. множ. буває, головним чином, у тих словах, що від них немає зменшених слів, де так само повинно було б стояти і, пор.: нога́ — ні́жка — ніг, але вода́ — вод);

 

є) мі́гши, міг (дієсл. минулого часу, але могла́, могли́, могти́), ріс (але росла́, росло́, росли́, рости́), вів (але вела́...), пік (але пекти́...), уті́к (але утекла́, утекти́...), ніс (але несла́...), плів (але плели́...), замі́в (але замела́...) та ін., а з аналогії й ліг (хоч лягла́, лягли́, лягти́), запрі́г (хоч запрягти́...). Але мо́к, уто́п.

 

Примітка. Такого ж походження і з о або е і в закінченнях:

 1) родового множини іменників чоловіч. роду (спорадично ніякого та жіноч.): братів, синів, ковалів і т. ін.;

 2) давальн.-місц. однини прикметників (займенників) жіночого роду: старшій сестрі, по всій українській землі і т. ін.;

 3) місц. однини прикметників (займенників) чолов. й ніякого роду: у зеленім лісі і т. ін.

 

О і Е, що не переходять в І, та приклади 2. о й е нового походження (тобто не праслов’янські), як уже сказано, в закритих складах не переходять в і. Таких о й е кілька розрядів:

 а) Коли вони бувають випадні (такі о й е вийшли з глухих ú і ü), напр.:

 а) сон (сну), пісо́к (піску́), сніжо́к (сніжку́), день (дня), хло́пець (хло́пця) і і. ін.

 

Примітка. Таке о й е іноді зберігається й у відкритому складі: на ло́бі, лоби́, роти́, мо́ху, те́стя, дощу́, мудреця́, гостеця́, вітреця́ (але вітере́ць — вітерця́) й ін.

 

 б) книжок (родов. множ. — пор. кни́жка), дочок (дочка́), ове́ць (вівця́), ві́кон (вікно́), буков (бу́ква), тиков (ти́ква), церко́в (це́рква), також версто́в, ночов; рихов, шахо́в і т. ін.;

 в) розде́р (розде́рла, розде́рти, пop. дра́ти), ви́тер (тру), запе́р (пру), уме́р (мру) й ін.

 б) У групах -ор-, -ов-, -ер- між приголосними: торг (то́ргу), горб (горба́), вовк (во́вка), шовк (шо́вку), смерть (сме́рти) і т. ін.*).

 в) У групах -оро-, -ере-, -оло- (так званий повноголос; у старо-болгарській мові їм відповідають сполучення -ра-, -рÝ-, -лa-, -лÝ): горо́х, моро́з, во́рог, во́рон, со́ром, поро́н, поворо́т (ви́ворот, на́ворот...), по́дорож, го́лод, хо́лод, со́лод, жо́лоб, около́т, сто́рож, моло́тник, во́лос, ко́лос, бе́рег, че́реп, очере́т, ве́ред, пере́д, серед, через і т. ін., а так само моро́зний, безсоро́мний, поворо́тний, подоро́жній, голо́дний, необере́жний, безбере́жний, посере́дній і т. ін.

 Але винятково: порі́г, смо́рід, морі́г, оборі́г.

 г) В запозиченнях з інших мов, як от із ст.-слов’ян.: зако́н, на́ро́д (але й на́рід), бо́г та ін., з російськ.: погро́м, з польськ.: словни́к, з неслов’ян. мов: том, аґроно́м, президе́нт і т. ін.; також у словах літературного походження, як ділово́д, основни́й (але народнє осні́вний), дієйме́нник тощо.

 І замість О і Е з аналогії 3. Але правила, накреслені під 1 і 2, іноді порушуються, а саме— з аналогії до слів, де маємо і з старого о й е в закритому складі, в деяких розрядах слів доволі послідовно маємо і й у складах відкритих, при тім аналогії підлягають і групи -оро-, -ере-, -оло-:

 а) Підо впливом таких форм, як кілка́, кілко́м (див. 1га), виникли й установилися форми: кіло́к, гвіздо́к, стіжо́к, дзвіно́к, ріжо́к, сніпо́к, місто́к, візо́к, дімо́к, тічо́к, зна́ді́бок, дорі́бок, відробі́ток, очі́пок, при́пічок, за́пічок, каміне́ць, реміне́ць, обіде́ць, кіне́ць, гребіне́ць, стіле́ць, оліве́ць, удіве́ць, черві́нець, покрі́вець, ні́готь, лі́коть, кі́готь, кі́поть і т. ін., а далі й такі, як кіло́чок, гвіздо́чок і т. ін.

 Також із наростком -івець: ха́рківець, ки́ївець, черні́гівець, ка́нівець, петлю́рівець, фахіве́ць, верхіве́ць, сиріве́ць та ін.

 Але й з о: гоне́ць — гінця́, боє́ць — бійця́, коре́ць — кірця́, творе́ць — творця́, чудотво́рець — чудотво́рця, попо́к — попка́, кото́к — котка́, носо́к — носка́, оте́ць — отця́ (і вітця́); на -о́вець (з наголосом на о) здебільшого так: урядо́вець, угодо́вець, службо́вець, народо́вець та ін. (переважно нові слова).

 

*) Ці о й е теж вийшли з старих ú, ü, але в цих групах вони не випадають у відкритому складі.

 

б) Підо впливом таких форм, як ні́жка, ні́жки... (див. 1гб), виникли й установились форми з і в родов. множ.: ніжок, гірок, жінок і т. ін.; також писарівен (писарі́вна), королівен, бондарівен і т. ін.. а далі й такі, як ні́женька, гі́ронька, гі́рочка, перепі́лочка і т. ін.

 в) Підо впливом таких форм, як гір, гі́рка, гі́ронька, слів, слівце́... (див. le, lгб, 1гв, 3б), виникли й установились форми з і замість -оро-, -еро-, -оло-: дорі́г (родов. множ.), дорі́жка, дорі́жечка, борі́д, борі́дка, борі́донька, сторі́н..., борі́н…, корі́в..., сковорі́д..., голі́в..., чері́д..., ворі́т, ворітця́, ворі́течка, долі́т... і деякі ін., а також зрідка запорі́жець — запорі́жця (звичайніше запоро́жець — запоро́жця*).

 Але завжди: коло́д (коло́дка, коло́дочка), соро́к, огоро́ж, моро́к, коро́н (від них немає й зменшених форм із і).

 г) Підо впливом таких форм, як перені́сся, підні́жжя... (див. 1ґ), виникли й такі форми, як роздорі́жжя, подорі́жжя, підборі́ддя, підворі́ття, Запорі́жжя, хоч побере́жжя, надбере́жжя, Лівобере́жжя, Правобере́жжя, полоття́, вороття́.

 ґ) Підо впливом таких форм, як перемі́г, прині́с (див. 1є), з’явилися й форми: ви́волік (але ви́волокла, ви́волокти...), збері́г (зберегти́...), стері́г (стерегти́...), але коли дієслово кінчається на -в, то о не переходить в і: попоро́в, боро́в...

 

з Е після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й § 8. о після ж, ч, ш, щ, дж, й в укр. мові (як і в інших слов’янських) являється не споконвічним: воно з’явилось у певних умовах з старого е (або ü).

 Як правило, е після ж, ч, ш, ід, дж, й в українській мові залишається перед пом’якшеними складами або пом’якшеними приголосними, а також перед складами з е й и, що походить з старого н; перед складами ж із а, о, у та и з старого û, а також перед твердими приголосними буде о: вчо́ра, ве́чора, ве́чором, вечори́, але вече́ря, жона́тий, жона́, але жени́ти (пор. рос. «женить»), чоти́ри, але четве́ртий, четве́р, чо́рний, але черне́ць, черни́ця, пшоно́, але пшени́ця, шо́стий, але шести́, дубо́чок, гайо́к, острі́шок і т. ін., але у́чень, са́жень, окра́єць і т. ін., книжок, бочок (бо́чка), копійок і т. ін., але вишень, стаєнь і т. ін., чолові́к, щока́, бджола́, жорсто́кий, чоло́, жорства́, чота́ і т. ін., але жерсть, чепі́га, щети́на і т. ін.

 

 *) Під цим же впливом з’явились і форми: сліз, слі́зка, слі́зонька, бліх, блі́шка, брів, брі́вка, брі́вонька (на місці ú і ü).

 

Проте частенько знаходимо о або е після цих приголосних і не в згоді з правилом (як наслідок різних аналогій), напр., завжди в дієприкметниках: кру́чений, озбро́єний і т. ін. (пор. ухва́лений і т. ін.), бі́льшости, в бі́льшості, сві́жости, пеку́чости і т. ін. (пор. пе́вности...), на щоці́, бджолі́, по ве́чорі і т. ін., а також в окремих словах, як от чепурни́й, ще́дрий, щеза́ти тощо (про такі слова див. у словничку). Див. іще § 204,14.

 

А з О § 9. В деяких словах старе о, головним чином перед постійно наголошеним а, здавна перейшло в а (хоч і не по всіх говірках): бага́тий (бага́то, бага́цько, бага́тство, а далі й багати́р...), гаря́чий (гаря́чка, пор. горі́ти), гара́зд, кажа́н, кача́н, кала́ч (кала́чики), хазя́їн, халя́ва, чаба́н, ганча́р, калата́ти, калата́ло, манасти́р, палама́р, шарава́ри, каламу́тний, шкаралу́па, шкаралу́ща.

 Але: пога́ний, ногави́ці, коря́вий.

 

У — В, І — Й § 10. 1. На початку слова ненаголошене у в укр. мові чергується з звуком в: учи́тель — вчи́тель, уже́ — вже і т. ін. Так само старе в на початку слова перед приголосним, навпаки, може переходити в у: вдова́ — удова́, вчо́ра — учо́ра і т. ін. Таким чином у й в у цій позиції ніби змішалися, підлягаючи тому самому чергуванню. У початку фрази слова з таким у — в писати можна і з у і з в: Учора... і Вчора..., одначе частіше пишуть у. В середині ж речення такі слова звичайно вживають з у, коли попереднє слово кінчається приголосним, і з в, коли попереднє слово кінчається голосним: наш учитель, наша вчителька, він удівець, вона вдова і т. ін. Але це правило не має сили, коли поміж такими словами є розділовий знак або павза, як також і в віршах.

 Правило чергування в — у звичайно не пристосовується до чужих слів: Вру́бель, Вро́на, Устря́лов, Уго́рщина, Ура́л, університе́т і т. ін. Також звичайно Украї́на.

 Крім того, деякі слова вживаються взагалі тільки з в, або тільки з у, як от, напр.: впра́ва (= exercitatio), упра́ва (= administratio), вда́ча (характер), уря́д (іменн.), влада, вплив тощо.

 

Примітка 1. Як наслідок змішування початкових в й у, в укр. мові не розрізняються значінням прийменники в й у: у дівчини чорні брови і в дівчини чорні брови, у люди вийшов і в люди вийшов, був у хаті, були в Одесі і т. ін. З тією ж метою уникати збігу голосних чи приголосних зрідка вживають і ув, уві.

 Примітка 2. Щодо приголосного в перед у, то воно буває майже виключно перед корінним (а не приростковим) і переважно наголошеним у, напр., ву́лиця, вус, вуж, ву́зько (вузьки́й), ву́лик, ву́зол, ву́гілля, ву́дка, ву́хо, вуста́, вузде́чка (але обов’язково: у́рвище, у́сміх, у́стрій, у́тиски, у́збіч і т. ін., де у з приростка).

 Іноді таке в може бути й перед о: по вого́нь.

 

2. Так само й початкове ненаголошене і в деяких (тдовнимі чином народніх) словах чергується з й в тих же умовах, що й у (див. 1): Іван — на Йвана, іду — не йду, він і я—вона й він і т. ін.

 

Примітка. В подібних же умовах у деяких словах у початку з’являється і: вода ллє — дощ іллє, така мла — тут імла, вони рвали — він ірве і т. ін. Прийменники із — з (як і приростки) не розрізняються значінням: брат із братом — сестра з братом, вийшов із хати — вийшли з хати і т. ін.

 

Чергування голосних у дієсловах: А — О § 11. В деяких групах дієслів зберігається старе (праслов’янське) чергування голосних:

 1. а (в формах наворотних) з о (в формах протяжних): ганя́ти — гони́ти, змага́ти, помага́ти, знемага́ти, вимага́ти і т. ін. — могти́, змогти́, помогти́, знемогти́ся і т. ін., кача́ти — коти́ти, лама́ти — ломи́ти, скака́ти — ско́чити, хапа́ти — схопи́ти, мача́ти— мочи́ти.

 Але вимовля́ти, мовля́ти і т. ін., потопа́ти, мота́ти, догоря́ти, проща́ти, умоча́ти, вклоня́тися і виведені від них слова.

 И – Е випадне 2. и з випадним е: вибира́ти, набира́ти, забира́ти і т. ін. (теп. час вибира́ю, забира́ю, набира́ю і т. ін.) — ви́брати, забра́ти, набра́ти (ви́беру, заберу́, наберу́ і т. ін.), умира́ти, обмира́ти, запира́ти, припира́ти, як і стира́ти: видира́ти, пожира́ти, вижина́ти, проклина́ти, напина́ти, вистила́ти, розтина́ти (але зніма́ти, підніма́ти, відніма́ти і т. ін., хоч замість останніх краще вживати форм: здійма́ти, підійма́ти і т. ін.).

 І — Е 3. і з е: вигріба́ти (гребти́), запліта́ти (плести́), тіка́ти (текти́), заміта́ти (мести́), випіка́ти (пекти́), чіпля́ти і чіпа́ти (причепи́ти), наріка́ти (наректи́), прищіпа́ти (щепи́ти), літа́ти (леті́ти), застіба́ти (застебну́ти), викоріня́ти (ви́коренити).

 З аналогії і в словах застеріга́ти (застерегти́), оберіга́ти (оберегти́), спостеріга́ти, перестеріга́ти і т. ін., а так само і в словах виволіка́ти (де і чергується з о: ви́волокти) і стріля́ти, розстрі́лювати (але стре́лити, ви́стрелити і стре́льнути поруч стріли́ти, ви́стрілити, стрільну́ти).

 З наростком -ува-, коли ніголосла корені: набрі́хуватц (бреха́ти), вичі́сувати, зачі́сувати, перечі́сувати (чеса́ти), заті́сувати (теса́ти), виші́птувати (шепта́ти), очі́кувати (чека́ти), прищі́плювати, вищі́плювати (щепи́ти), перечі́плювати (перечепи́ти), підпері́зуватися (підпереза́тися), викорі́нювати (ви́коренити).

 Так бамо (з аналогії) і в слові виполі́скувати (ви́полоскати), але виве́рчувати, заве́рчувати (верті́ти), виве́ршувати, заве́ршувати, переве́ршувати (верши́ти), засме́рджуватися (смерді́ти). Без наголосу: потребува́ти.

 

РИ ЛИ § 12. Сполучення р та л із глухими (ú, ü) між приголосними у відкритих складах в українській мові перейшли в ри, ли, і в словах, де ці сполучення знаходяться в постійно відкритих складах, треба й писати послідовно ри, ли. Це такі слова: блища́ти (бли́скавка, блискави́ця і т. ін.), глита́ти (глита́й...), гри́мати, гримі́ти, дри́ґа́ти, стримі́ти, дрижа́ти (дрижаки́, здригну́тись...), крива́вий (закрива́витись), криши́ти (кри́хта, кри́шка), стри́жень, трива́ти, стрива́ти (але стріва́ти — зустріча́ти), триво́га (триво́житися), трима́ти, христи́тись (нехри́щений), чорнобри́вий (чорнобри́вка).

 Але кров (також кро́ви...), крі́вця́, крівля́, хрест (хреста́...), брова́, хребе́т.