§ 3. СЛОВА СПІЛЬНОГО РОДУ

 Опріч дуже великої сили іменників, що завжди бувають того самого роду, є ще в українській мові не дуже багато слів так званого спільного роду. Ці слова можуть стосуватися до істот і чоловічої, і жіночої статі; напр.: задерика, каліка, недоріка, нероба, рева, рівня, нерівня, сирота, сиротина, слуга, сусіда, п’яниця й інш. Коли таким словом ми говоримо про жінку, воно буває жіночого роду, а як про чоловіка, то – чоловічого: він – бідний сиротина, а вона – бідна сиротина. Так змінювати своє родове значіння можуть лише слова з формальним жіночим закінченням -а (-я). Можна сказати він – нещасний каліка й вона – нещасна каліка, а не говорять, напр., так: Ось побігла моя недоліток – Оксаночка. Слово недоліток – формально чоловічого роду й свого родового значіння не змінює; отже про дівчину, як і про хлопця, однаково треба сказати: мій недоліток (Івась чи Марійка).

 Приклади: Отакий то мій Ярема, сирота багатий (Т. Шевченко). Катруся підростала... Бач, і сирота, а всім була навдивовижу (Т. Шевченко). Отож той самий сиротина... одежу справив,.. купив садочок (Т. Шевченко). Кого ж сиротина, кого запитає? І хто їй розкаже,.. де милий ночує (Т. Шевченко). Що каліка виробляє? Криницю копає! І викопав (Т. Шевченко). Була собі Гандзя, каліка небога (Т. Шевченко). А дитини й той нероба може доглянути (Л. Українка). Вона так зо мною обходиться, наче б я була її слуга (Л. Українка). Десь узявся близький сусіда (Сл. Гр.). Сусідо мила, сусідо близенька, красна, хороша й невеличенька (Сл. Гр.).

 Цікавий випадок становить в українській мові слово собака, а так само й здрібніле собачка. Коли це слово означає пса, то в народніх говірках воно буває неодмінно чоловічого роду: Це нашкодив ваш собака (пес, а не сука). Ваш собака – дуже злий тощо. Це саме слово може означати собаку взагалі, як тварину просто, без огляду на натуральний рід її. В таких випадках в українській мові трапляються два варіянти: побіг малий собака (собачка), побігла мала собака (собачка). Проте й у такому разі українці далеко частіше вживають чоловічого роду: Бійся того собаки, що лащиться (Нар. приказка). Ухопиш, як собака той, обметиці (С. Черкасенко). Десь далеко гавкав собака, і, слухаючи його, було чогось сумно... Десь гавкав собака (М. Хвильовий) і т. інш.

 Із деяких поданих раніше прикладів видно, що рід прикметника іноді залежить від того, якого родового значіння ми падаємо іменникові, що з ним парується прикметник. А родові значіння іменників, як ми бачили вже, іноді бувають непостійні, ц.т. той самий іменник може бути чоловічого й жіночого роду, чоловічого й ніякого роду тощо.

 А буває й так, що нам зовсім байдуже до натурального роду якоїсь істоти (людини чи тварини). І ми просто й на думці не маємо зв’язувати з назвою тої істоти якісь суто-чоловічі чи суто-жіночі відтінки. Тоді прикметник орієнтується на закінчення іменника, бо в такому разі нема на що й орієнтуватися, опріч закінчення. Тому саме й про чоловіка, і про жінку треба говорити однаково, напр., оце: він – наш попихач (послугач) і вона – наш попихач (послугач); він – моя дружина, вона – моя дружина; він – гарна людина, вона – гарна людина й інш.[1]

 Порівняйте подані випадки до того, як в "Енеїді" І.            Котляревського козак Ентел кричав на перебійця Дареса: Ховайсь, проклята неотеса! Ще аналогічні приклади: Менший брат, піша пішаниця, теє зачуває... І тоді найменший брат, піша пішаниця, на ноги встав (Нар. дума). Куди йому грішному! Там така з його недомова (Сл. Гр.).

 Подібно до цього слова, напр., особа, персона й деякі інші на -а (-я), завжди бувають у нас жіночого роду, хоч би ми цими словами говорили й про чоловіків: він – непевна особа, він – велика персона, він – відома ненажера, він – огидна неохая, він – надзвичайна цяця й т. інш.

 Раз-у-раз такі випадки орієнтації прикметника на родове закінчення іменника бувають при назвах неживих речей, бо з ними звичайно не зв’язується ніяких уявлень про стать, про натуральний рід. Тим то про базар, напр., мн кажемо: був великий базар, але – було базарисько (базарище) велике; був великий ярмарок, але – було ярмарчище велике; стояв величезний стіг, але – стояло величезне стожище й т. інш.