§ 16. КЛИЧНА ФОРМА

 

 Клична форма має своє осібне призначення і ні з якою частиною речення не зв’язується. Кличної форми ми вживаємо, коли когось кличемо або до когось звертаємося. Об’єктами нашого звертання можуть бути не лише люди чи взагалі живі Істоти, а й неживі речі. Звичайно, при кличній формі бувають і додаткові до неї слова; напр.: Соколе ясний, брате мій рідний! (Нар. дума).

 І. В українській мові іменники чоловічого й жіночого роду мають і досі осібну кличну форму однини, несхожу своїм виглядом із назовним відмінком (опріч слова мати). В усіх інших випадках клична форма подібна до назовного відмінка.

 Приклади: Ой, Кішко Самійлу, гетьмане запорозький, батьку козацький!.. Добре ти учини (Нар. дума). Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю попівно Богуславко, щастя й долі собі не мала (Нар. дума). Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). Дідусю, що ви робите? (В. Чумак). О, марсельєзо, бий в серця черстві, холодні (О. Олесь). Люблю тебе, степе милий (Л. Глібів) і т. інш.

 У сучасній інтеліґентській мові в таких випадках частенько вживають назовного відмінка замість кличної форми; це – росіянізм; напр.: Товаришка (замість товаришко), чого вам треба? Професор (замість професоре), я хотів із вами поговорити й т. інш.

 II. У стародавніх народніх думах, піснях, колядках тощо іноді трапляється клична форма замість назовного відмінка (здебільшого підметового й рідше присудкового); напр.: Кучерявий дубе на яр похилився (Чуб.). Плаче, ридає молодий козаче по своїй дівчині (Чуб.). Пане Іване обмурував двір (Метл.). Пани сидять: між тими панами красний паничу, пане Іване (Колядка). Червоний раче по ринку скаче. Он виходить стара нене. Сизий голубочку сидить на дубочку. Ой, Морозе, Морозенку, ой та ти й славний козаче й т. інш.

 Можливо, що одну з причин уживання кличної форми замість назовного відмінка становило бажання чи навіть мимовільне намагання з’єднати з підметом виявлення певного почуття. Дуже часто тут мали не абияке значіння розміри (ритм) і рима (Червоний раче по ринку скаче; раче... скаче – рима й інш.).

 У сучасній мові таких випадків немає.