§ 23. РЕЛЯТИВНО-СПОЛУЧНЕ "ЩО"

 

 Спосіб сполучати релятивні (відносні, чи стосункові, а по-рос. "относительные") постпозитивні речення з їхніми головними словом що становить собою одну з найкардинальніших особливостей української народньої й письменницької мови. Хоч у таких випадках слово що править за сполучника, та ми про нього говоритимемо тут (а не в розділі про сполучники) з цілком зрозумілих причин: оце що паразитують згадувані в §§ 21 і 22 котрий і надто який; отже про що краще говорити зразу ж після розмов про котрий і який.

 І. Дуже часто релятивне речення зв’язується з котримось іменником чи його заступником у головному реченні самим-одним що. Це буває тоді, як і без інших додаткових слів (назов особових, напр.) видно, що́ й до чо́го стосується в складній фразі.

 Приклади: В кухві тій, що з борошном стояла, уся громада посідала (Л. Глібів). Ото його батько, що приходив з учителем (П. Мирний). Ми ті, що гнулися, як лози (І. Франко). Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала; весни такої не було й не буде, як та, що за вікном цвіла (Л. Українка). Сидять за широким столом, що з чорного дерева (М. Хвильовий). Були такі, що тікали (П. Тичина).

 В головному реченні сполучниковому що відповідають іменники, а з прикметників – найчастіше той і такий: той, що...; такий, що... Звичайно, цих прикметників може й не бути в фразі.

 Сполучне що іноді має в собі місцеві або часові нюанси. Це буває тоді, як релятивне речення стосується до такого іменника (в головному реченні), що він означає місце або час; напр.: І довелося їм ночувати в такому місці, що скрізь самий пісок (Е. М. Гр.); тут що немов заступає собою де. У той день, що виходити, скомандував старший... стать на коридорі в ряд (А. Тесленко); тут що заступає собою коли, як.

 II. Часто, з огляду на виразність фрази, до сполучникового що додають котрусь із цих особових назов: я, ти, він, вона, воно... Найчастіше додатковою до що буває котрась форма від він.

 Коли релятивне речення стосується до першої особи, то в ньому при що буває форма від я; напр.: Я,– каже,– такий слюсар, що проти мене ніхто не виллє лучче (Е. М. Гр.).

 Якщо релятивне речення стосується до другої особи, то в ньому при що буває форма від ти; напр.: Ти моя жінка, що я тебе продав (Гр. Тимч.).

 Найбільше прикладів можна подати з виразами що він, що вона й т. інш., цебто таких релятивних речень, що стосуються до третьої особи. Як і в попередніх прикладах, що не змінюється (править за сполучника), а слово він править за іменника та з огляду на фразеологічну ситуацію змінює свій вигляд, буваючи (коли треба) і з прийменниками. Взагалі він має тут таку форму, що її мав би у відповідній російській фразі "который, какой" (= що її мав би в українській фразі котрий чи який, коли б ми його були помилково вжили).

 Приклади: Був такий пан, що він усе знав (Е. М. Гр.). Се вже тобі не та мала Оксана, що ти було їй робиш веретенця (Л. Українка). Зараз ударили й ті, що їх балка, таїла глибока (П. Тичина). Де ж ті люди, де ж ті добрі, що серце збиралось з ними жити, їх любити? (Т. Шевченко). В долі тих голодних, що про їх читано в церкві, вбачали вони свою власну долю (М. Коцюбинський). Анарх раптом відчув і тут якусь безвихідність, що проти неї смішно боротись (М. Хвильовий) і багато інш.

 III. Подекуди що буває ще з прислівниками там, туди й інш.; напр.: Заїхали в таке місце, що там самий пісок. Виліз на таку скелю, що туди ніхто й не лазив досі. Минулися ті часи, що селяни під паном були тоді. Потрапив у таке провалля, що відтіля й не вийдеш.

 У цих прикладах прислівники становлять собою вказівку на іменника (в головному реченні) з місцевим або часовим значінням.

 IV. Ілюстровані ось тільки способи сполучувати постпозитивні релятивні речення з їхніми головними слід би вважати за літературну норму й забракувати неукраїнські способи з котрий і який.

 Опріч цього, спосіб сполучувати згадані речення з їхніми головними словом котрий чи який становить собою архаїчний, нижчої кваліфікації тип, що вдержався лише в окремих книжних мовах, а книжні мови, як відомо, консервативні проти народніх. На постпозитивній позиції котрий і який незручні тим, що мають подвійну ролю: правлять за сполучника і водночас за особову назву, що заступає собою іменника. Цей стародавній синтетизм має поступитися перед новішим і досконалішим аналітичним що він і т. інш.