§ 27. МАЙБУТНІЙ ЧАС

 

В українській мові взагалі є кілька способів висловити семантичний майбутній час, цебто значіння майбутнього часу.

 I. Значіння майбутнього часу, як і в російській, напр., мові, має теперішня форма доконаних дієслів; напр.: Я перестрибну й присуну до тебе свою крижину, а ти перейдеш (В. Винниченко). Надія одурить дурня, осміє, морозом очі окує, а думи гордії розвіє (Т. Шевченко). Вдаримо гучно ми дзвонами – всесвіт обійде луна (В. Чумак). Ой не клюйте, гайворони, чумацького трупу: наклювавшись подохнете коло мене вкупі (Т. Шевченко). Розкуються незабаром заковані люди (Т. Шевченко) й т. інш.

 II. Майбутній час складається з дієйменника головного дієслова й форм помічного дієслова "буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть".

 Форми "буду, будеш" та інш. звичайно стоять перед дієйменником, а проте можуть бути й після нього; на змісті фрази це не відбивається. Такий тип майбутнього часу (складного) єсть і в російській мові, і в інших слов’янських мовах.

 Приклади: І буду я над сонною водою зорі вечірньої з-над гаю виглядать (М. Філянський). Се ти мене держати будеш, як водяник русалку? (Л. Українка). Їй Ярема розказував, як жить вони будуть.., як він буде панувати (Т. Шевченко). Будемо тебе забирати за податок (М. Черемшина). І жить самі не будете ви двічі (П. Тичина). Вони заставлять двері меблями і будуть захищатись до краю (М. Коцюбинський). А я буду розповідати (М. Черемшина) і т. інш.

 III. Майбутній час в українській мові складається ще з дієйменника головного дієслова й форм теперішнього часу від дієслова "няти" (справді не "няти", а – "яти"; в "няти" додаток "н" пішов од колишніх прийменників-приростків "вън-, сън-"; порівн. до старих "въняти, съняти"). Форми ці такі: -му, -меш, -ме, -мемо (-мем), -мете, -муть. Форми –му, -меш та інші вийшли так: иму>йму>му, имеш>ймеш> меш і т. інш.

 Форми -му, -меш та інш. в українській літературній мові бувають лише після дієйменника головного дієслова й навіть пишуться вкупі з ним (мов флексія), ні на кого не справляючи вражіння окремого слова. Те саме – і в переважній більшості українських народніх говірок: нестиму, братимеш, співатиме, ходитимуть і т. інш.

 Приклади: Що ж ти робитимеш, синку, на чужій стороні?– Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму (М. Коцюбинський). Ох, чи йтиме ж той, кого люблю? (А. Кримський). До самої смерти пам’ятатиме він цей випадок (В. Кузьмич). Тужитимем, аж поки нам за рік про тебе пам’ять не обридне (В. Самійленко). Так воно буде до віку, поки житимуть люди і поки ростимуть терни (Л. Українка).

 Дієслова на -ся (скороч. -сь) приймають форми -му, -меш та інш. знов таки зараз же після дієйменника, цебто перед -ся (окремі частини цієї конструкції пишуться вкупі); напр.: дивитися – дивитимуся, дивитимешся, дивитиметься й інш. "Дивитиметься" – аналогічне, напр., до "він береться", а не "він береся", хоч і "він бере" (без "-ть").

 Приклади: У свитину вдягатимусь (Т. Шевченко). Чи ви ще гніватиметесь на мене тоді, тату? (В. Ватрослав).

 В західньо-українських говірках (у галичан, сказать би) -му, -меш тощо і -ся можуть бути ще й в інших комбінаціях; напр.: дивити ся му, мити ся ме й інш. У декотрих із тих говірок (напр., у гуцулів) форми -му, -меш та інш. уживається й перед дієйменником, і взагалі окремо від нього. Такого типу провінціялізми, взагалі не вживані в літературній мові, подекуди трапляються в писаннях західньо-українських письменників.

 Приклади: Обмию тебе в такій студеній воді, що меш ревіти не своїми голосами (В. Стефаник). Лягай вже коло мами... що меш робити (В Стефаник). Мій Андрійко вже до школи не ме ходити (М. Черемшина). Єк пип за церкву ни дбає – хто ме дбати? (Гн. Хоткевич). Яйця муть, кумочку, курку учити (Ів. Франко).

 Іноді, звичайно, письменники вживають таких конструкцій навмисне,– щоб фотографічно передати місцеву балачку народню. А взагалі в зах.-укр. говірках форми -му, -меш... ще й досі відчуваються, як окремі й самостійні слова; поруч із -му трапляється і йму, напр.: А зірниці ймуть світити (О. Федькович). Йме ворогувати (М. Шашкевич).

 В деяких випадках дієслово "няти" взагалі має в укр. мові самостійне значіння; напр.: З брехні не мруть, та вдруге віри не ймуть (Номіс). Не ймуть нам віри без хреста, не ймуть нам віри без попа (Т. Шевченко). От і читай, і йми ти їм віри! (Т. Шевченко).

 IV. Опріч цього, в українських західніх говірках (Галичина, Поділля, Буковина, Покуття) єсть іще й інша конструкція майбутнього часу, а саме – сполучення форм "буду, будеш" та інш. із формою минулого часу головного дієслова: буду ходив, будеш робив, буде знала, будемо несли, будуть співали й інш. У літературній мові таких конструкцій не вживається.

 Приклади: Дівчинонько мила, що будеш робила на Вкраїні далекій? Буду хусти прала, зеленого жита жала (Нар. пісня). Гнів буде як грім гримів (Б. Лепкий). Тоді вся громада буде могла кожному забезпечити таке життя (Iв. Франко). Діти... будуть могли ходити до школи (Ів. Франко) й інш.