§ 29. ДІЄПРИКМЕТНИКИ

 

 В українській мові є лише дієприкметники переємного стану минулого часу на -ний і -тий; напр.: писаний, несений, пошитий, узятий тощо. Сучасна й відома стародавня українська народньо-масова та добра письменницька мова не утворює й навіть давно вже не знає дієприкметників теперішнього часу прямого стану на -чий (црк.-сл. -щий), минулого часу прям. стану на -ший і теперішнього часу переємного стану на -мий. Дієприкметники на -щий, -ший, -мий, до речі сказати, дуже поширені в російській літературній мові, куди вони потрапили з мови церковно-слов’янської. В народній російській мові немає таких от, напр., дієприкметників: "кричащий, улыбающийся, пришедший, смеявшийся, преследуемый" і т. інш. В українській народній мові так само немає таких дієприкметників; замість них бувають описові звороти, дієприслівники на -чи та -ши, прикметники, іменники, дієприкметники на -ний, -тий. Цих самих способів обминати зниклі дієприкметники уживає й українська літературна мова. Візьмімо кілька прикладів:

 а) Описові звороти замість зниклих дієприкметників: Але той, хто їхав (а не "їхавший") оце тепер добре второваним шляхом, не міг нічого того бачити (Б. Грінченко). Минаючи і тих, що скачуть (а не "скачучих"), і тих, що плачуть (а не "плачучих"), Петро протовплявсь усе дальш (Ів. Франко). Озвався сивий дід, що біля царини знаходивсь (Л. Глібів), а не "знаходившийся". Якби я знав чари, що спиняють (а не "спиняючі") хмари (Ів. Франко) і т. інш.

 б) Дієприслівники замість зниклих дієприкметників: Бувши (а не "бувший") на всьому казенному, не маючи (а не "не маючий") великої недостачі в одежі, Максим не жалував нічого свого (П. Мирний). Важко матері, таке згадуючи (П. Мирний), а не "згадуючій" і т. інш. Порівн. це до § 12 п. VIII, де говориться про давальний із дієприслівником.

 в) Прикметники замість зниклих дієприкметників: Серце, зомлілеє (а не "зомлівшеє") з муки, я зложу у дубовій труні (Б. Грінченко). На той (а не на "слідуючий") рік я віддам свою дочку до школи. Згада козак колишнєє (а не "минувшеє, бувшеє"), згада та й заплаче (Т. Шевченко). Мушу сьогодні і завтра, і дальшого (а не "слідуючого") дня ходити (Сл. Гр.). Зверхня (а не "пануюча") кляса й т. інш.

 г) Іменники замість зниклих дієприкметників: Завідувач, а не "завідуючий". Тимчасовий виконавець (виконувач) обов’язків, а не "виконуючий". Керівник справ, а не "керуючий справами". Мешканець Харкова, а не "мешкаючий у Харкові".

 ґ) Дієприкметники переємні на -ний, -тий замість зниклих дієприкметників: Вироблюваний (а не "виробляємий"). Висловлюваний (а не "висловлюємий"). Розбитий аероплан (а не "розбившийся"). Експлоатовані маси (а не "експлоатуємі") й інш.

 Не слід, звичайно, думати, що в укр. мові просто немає слів прикметникового типу на -чий, -щий, -ший, -мий. Такі слова єсть. Декотрі з них – утворені від прикметників (добрячий, багатющий, швидший), а багато – й від дієслівних пнів. Тільки ж усі вони давно вже втратили свої дієслівні нюанси й правлять тепер за звичайних прикметників, характеризуючи сталу ознаку якоїсь речі чи істоти; напр.: робучий, сліпучий, трудящий (а не "працюючий", напр., люд), видющий, зцілющий, відомий, рухомий, знайомий і т. інш. Ці дієслівні прикметники часто-густо не подібні своїм виглядом або наголосом до утворюваних (проти законів укр. мови) дієприкметників того самого дієслівного пня; напр.: "акуча говірка" (від "акати"), а не "акаюча. "Блискуча зірка", а не "блискаюча". "Маюча людина (наголос на "ю": маюча), цебто заможна, а не "маюча" (з наголосом на "а"), й т. інш.

 Звичайно, бувають випадки, коли, напр., українські письменники або утворюють від себе дієприкметники на -чий, -щий, -ший, -мий, або декотрим наявним прикметникам із тими самими закінченнями надають невластивого їм дієслівного значіння й уживають їх (зросійська) так, наче вони дієприкметники.

 Приклади з непуричними дієприкметниками: З бадьорячим трепетом вона відчувала, що й дівчина може зробити багато (Ю. Будяк). Нема бажаючих? (О. Вишня). Останнє світло помершого дня (М. Коцюбинський). На всесвіт прогнивший ми бурю несем (Черв. Вінок). Незадовольняємих жадань (Черв. Він.). Нестерпимий тягар (В. Еллан). Невтішима тоска (Ів. Франко). І незчислимі панахиди (П. Тичина) й т. інш.

 Такого типу сурогатів можна подати багато, але це не промовлятиме за масовість цікавого нам явища. Коли об’єктивно порівняти ці сурогати до тих випадків, де їх нема (а могли б при певних умовах бути), то їх слід назвати винятками, непорозумінням, збоченнями – та й годі. Наявність цього намулу в укр. інтеліґентській і письменницькій мові звичайно пояснюють впливом російської літературної мови. Це – правда. Іноді тут доводиться вбачати й безпосередній црк.-слов’янський вплив (напр., у Шевченковій мові). Не обійшлося тут і без польського літературного виливу (на галичан, напр.). Опріч црк.-сл., рос. та польськ. впливу, до поширення в укр. інтеліґентській балачці й письменницькій мові непуричних дієприкметникових словотворів причинився пізніше ще один чинник. Це – деякі граматики укр. мови, куди необачні автори заводили рецепти з црк.-сл., рос. і польських граматик, забуваючи про природу укр. мови.

 Цілком зрозуміло, що такі елементарні граматики не могли не справляти відповідного вражіння на масу українських громадян і школярів (по-первах!); вражіння те ще дужче уїдалося в голову тоді, як на укр. мовлянина методично впливало літературне російське або польське оточення, рос. або польськ. літературний дієприкметниковий узус.

 Отож і не дивно, що в наших інтеліґентів взагалі траплялися й досі трапляються оті дієприкметникові чий, щий, ший, мий.

 Проте за останніх років в українському друкованому слові й інтеліґентській балачці дуже зменшилося дієприкметникових словотворів на чий, а надто на мий і ший. Можна бути певним, що невдовзі ці сурогати зовсім зникнуть, і українська літературна мова стане ще чистішою й правильнішою з народньо-масового погляду.

 Подам іще трохи прикладів, що можуть ілюструвати обминання невживаних дієприкметників, із творів Лесі Українки: "І Дарка ж бідна, Зоничко", благальним (а не "благающим, благаючим") голосом промовила Юзя. Вже діявол клацає зубами, заблуканих (а не "заблукавшихся") готовий поглинути. Фортунатова жінка бліда, задихана (а не "здихавшася") вбігає. Єпіскоп стоїть задуманий (а не "задумавшийся"). "Громова зона" обороняє межі цивілізації "від запізнених (а не "запізнившихся") у громадському розвитку "варварів". Юрма народу незчисленна (а не "незчислима"). Молодий пророк – співець... кидається межи двох посварених (а не "посварившихся") пророків. Скелі... потріскані. Невблаганна Мойра. Незагойнії рані. Два табори були непримиренні. П’ять віків провадив Єгипет свої нескінченні війни.

 Або от, напр.: У нас на заводі два тижні йде чергована (рос. "перемежающаяся") забастовка (Ак. Сл).