§ 32. ПРО "БУЛО, БУВАЛО, БУВАЄ"

 

І. У літературній українській фразі не має бути слова було, додаткового до минулих форм однини чолов. й жіноч. р. та минулих форм множини, як, напр., у російських виразах типу "взял было, взглянула было, хотели было" й т. інш. Додаткове було може бути лише при минулій формі ніякого роду, становлячи вкупі з нею конструкцію передминулого часу (§ 26); напр.: Так мене було присутяжило (А. Тесленко). Отже фрази типу "Він було думав залицятися до протопопівни" (Квітка-Осн.) й інш. треба вважати за росіянізми й не вживати їх.

 Форма було може бути додатковою лише до тих фраз (із підметами всіх родів і чисел), де за присудка править форма теперішнього часу недоконаного й доконаного (із значінням майбутнього часу; див. § 27 п. І). В таких випадках було надає чинності в минулому недоконаного, або повторного характеру з відтінком "іноді".

 Приклади: Коли було заговорить, то усе так звичайно розумно (Квітка-Осн.). Отут було на цвинтарі я з дітьми гуляю... А гетьманша було вийде та й кликне в будинок (Т. Шевченко). Сидимо було день при дні у дівочій та робимо (М. Вовчок). Учитель було не навтішається ним,– усе було по щічках його, по щічках (А. Тесленко). Як тільки Роман вилізе було на вікно, школярі в клясі підіймуть регіт (С. Васильченко). Як іти було зберуся, все немов чогось боюся (Я. Щоголів). Ти було їй робиш веретенця (Л. Українка).

 Із таким вставним додатковим було не треба плутати, напр., таких випадків: Було колись – на Вкраїні ревіли гармати, було колись – запорожці вміли панувати... Було колись – в Україні лихо танцювало (Т. Шевченко). В усіх цих фразах слово було зовсім не стосується до минулих часів "ревіли, вміли, танцювало". Тут кожний із цих минулих часів і кожне було єсть самостійні присудки окремих самостійних речень.

 II. Додаткові вставні бувало й буває (бува) трапляються при всіх часових формах дієслова.

 Приклади: Про зелені садки, про пахучі квітки ми бувало під кобзу співаєм (П. Куліш). Малим бувало я сідаю під липою (О. Федькович). Не хотіла, щоб її хвилювання помітили, щоб не посміялись буває (В. Нечаївська). Буває в неволі іноді згадаю своє стародавнє (Т. Шевченко). Раю вам цього не знать, щоб не завадило буває (Т. Шевченко).

 А втім бувало й надто буває переважно зв’язуються з формами теперішнього часу, а не минулого.

 III. Конструкція було плюс дієйменник характеризує іноді передминулу чинність, надаючи їй нюансів умовного способу навіть і тоді, як при було немає частки "б".

 Приклади: Та було б не рубати зеленого дуба,– та нащо було брати, коли я нелюба? (Нар. пісня). Гей, вернітесь, літа мої... Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого: та було б нас шанувати, як здоров’я свого (Нар. пісня). Отож тобі, царю, за Байдину кару! Було тобі знати, як Байду карати: було Байді голову істяти (Нар. пісня). Бач, жінко, було його малим не пускати горобці дерти (І. Нечуй-Левицький). Дурний чоловік був! Було шануватися, стати офіцером (І. Франко).

 IV. При присудкових переємного стану формах на -но й -то слова було вживати не можна (див. § 31 п. п. V і VI); у конструкціях із переємним станом було може бути лише при дієприкметниковій формі ніякого роду на -не й -те, становлячи вкупі з нею книжний минулий час переємного стану; напр.: Було висловлене побажання. Все це було казане й раніше і т. інш.

 Замість таких зворотів краще вживати конструкцій із прямим станом; напр.: Висловили побажання. Все це казали й раніше й т. інш.