§ 33. ПРИЙМЕННИКИ

 

Не всі відтінки нашої думки й не всі конкретні ситуації ми можемо означувати в мові самими відмінковими формами. Дуже часто, щоб нюансніше (отже й досконаліше) висловитися, ми вживаємо конструкцій із прийменниками. Крім того, місцевого відмінка ми вживаємо лише з прийменниками (див. § 15).

 Усіх конструкцій із прийменниками ми не подаватимемо, а візьмемо лише декотрі з них.

 Для зручности розмістимо конструкції за абетним порядком прийменників.

 1. Без у літературній українській мові, як і в переважній більшості народніх говірок, буває лише з родовим відмінком. А означає ця конструкція відсутність, брак чогось або когось; напр.: А вже мені старенькому без кобзи пропадати (Нар. дума). Наші шаблі заржавіли, мушкети без курків (Нар. пісня). Дитина без матері плаче (Т. Шевченко). Без міри пороху підсипає (Нар. дума). А без долі біле личко – як квітка на полі (Т. Шевченко).

 Український вираз "без нічого" відповідає російському "ни с чем, без всего (с пустими руками)": Так і зосталась без нічого (Сл. Гр.). Пішов без нічого (Сл. Гр.).

 Звороти "без ніякого, без ніякої, без ніяких" відповідають російським "без всякого, без всякой, без всяких": Без ніякого вагання я відповів. Це ми зробимо без ніякої шкоди хворому. Студента без ніяких міркувань одного ранку повісили (В. Кузьмич).

 У декотрих народніх говірках без має ще значіння через і буває тоді з знахідним відмінком: Кіт вискочив без вікно. Без дощ орати не можна й т. інш. У літературній мові таких зворотів не вживається.

 2. Біля буває лише з родовим відмінком і завжди означує місце, відповідаючи російському "подле, возле": Вітер... ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко). Будем ми старих людей біля його держати (Нар. дума).

 Ніякого іншого значіння, опріч місцевого, цій конструкції надавати не можна; отже велику помилку становлять собою звороти з біля на означення приблизности: Минуло біля двох тижнів. У нашій групі біля сорока учнів. Приходь біля третьої години й т. інш. В таких випадках говориться інакше; напр.,так: Минуло щось із два тижні. В нашій групі щось із сорок учнів. Приходь годині о третій і т. інш.

 3. Близько – прислівник, проте іноді править за прийменника, буваючи з родовим відмінком. Означає ця конструкція місце й приблизність: Росла калина близько озера (Чуб.). Близько ліжка своєї померлої неньки… дітки маленькі... спали удвох (Л. Українка). І там щодня близько третьої щось години ревів... гудок (В. Ватрослав). Газета має близько мільйону тиражу й інш.

 4. В з фонетичних причин може мати вигляд у і цим виглядом своїм збігається з старовинним (осібним) прийменником у, що так само з фонетичних причин може мати вигляд в.

 Старовинний прийменник у та його теперішні нащадки тим різнять проти притаманного в, що після них буває завжди родовий відмінок (див. далі, п. 21).

 Притаманне в буває з знахідним і місцевим відмінком. Конструкції ці мають дуже багато різноманітних відтінків, що їх нам тут не подати всіх. Подамо без пояснень кілька прикладів: Веди ж гостей у світлицю (П. Куліш). Я вступила в черевички (А. Тесленко). Поцілував... отця Полієвкта в руку (А. Тесленко). Пісні його нехай ідуть в непам’ять (Л. Українка). В сопілку грав (Л. Глібів). У неділю вранці рано поле крилося туманом (Т. Шевченко). Це було вже так, як у снідання (А. Тесленко). У добрі лягови... повернувся Марко додому (П. Вільховий). В кого я вдалася (Л. Глібів). Пшениця така гарна: колос у колос (Сл. Гр.). Закипіла в ключ вітряна бистря (В. Чапля). У голос читати (Сл. Гр.). Взяли в салдати (Сл. Гр.). Чи ти вже в голову зайшов, чи що? (Л. Українка). Не вдавайсь у тугу (Сл. Гр.). Сльозавий блиск ув очах (В. Чапля). Дочка в замужу (О. Демчук). В нас не всі освічені в сій мові (Л. Українка). А ми з чоловіком у правді жили (Г. Барвінок). Я б у пригоді став (Л. Глібів).

 Не слід, говорити "в першу чергу" замість "насамперед, поперше"; "в свою чергу" (див. § 12 п. X); "в другу чергу" замість "подруге, потім"; "в який спосіб, у такий спосіб" треба "яким способом, таким способом"); "в той час, коли..." замість "тимчасом, як (коли)"; "справа в тім" замість "річ у тім"; "у дванадцять годин" замість "о дванадцятій годині".

 5. Від із родовим відмінком означує вихідний пункт взагалі: Вийшов в поле геть од шляху (Т. Шевченко). Читайте од слова до слова (Т. Шевченко). Од Конашевича і досі пожар не гасне (Т. Шевченко). В’яжіть їй руки... ремінням від мечів (Л. Українка). Стояла шафа від убрання (І. Франко). Ви ж таки давно, як від обіду (Л. Українка). Ти ляжеш од комори, а я ляжу від обори (Сл. Гр.).

 Частенько ця конструкція означує причину: Твої коси від смутку, від суму вкрила прозолоть (П. Тичина). Стенулась од уяви (В. Чапля). Крається серце од болю (М. Вороний) і т. інш. Цьому зворотові є дуже сильний конкурент – конструкція з плюс родовий (див. далі п. 8а). Не можна говорити, напр., так: Василько перегортав од нічого робити малюнки (В. Чередниченко); замість "од нічого робити" (росіянізм) по-вкраїнському кажуть знічев’я.

 Про від із родовим при другому й третьому ступенях порівняння та при формах переємного стану говорилося (§ 19 п. III, § 20 п. IV, § 30 п. II, § 31 п. III).

 6. Для з родовим означує призначення (здебільшого загальне, а не індивідуалізоване): Не для пса ковбаса, не для кицьки сало (Номіс). Для кого я пишу? (Т. Шевченко). Комісія для обліку літньої роботи. Зошит (зшиток) для малювання, для математики, для німецької мови й т. інш.

 Через вплив польської мови цій конструкції іноді надають причинового значіння: Ти думаєш, що ти красна і для того (тому, того, через те) така щасна (Сл. Гр.).

 А через вплив російської мови замість для здря вживають по: Комісія по переведенню свята й т. інш.

 7. До з родовим означує крайній пункт досягнення взагалі: Піду до річеньки (Метл.). До нас не вертайся (Т. Шевченко).

 Ще приклади: До нас говорять по-чужому (П. Тичина). Обізвусь до парубка (Л. Глібів). Пише ось до мене товариш (А. Тесленко). Узятися до роботи (Сл. Гр.). Ухопив свою зброю до рук (Л. Українка). Не можем стати до роботи (П. Тичина). Він ласий до меду. До душі сказати. До смаку припасти. Стати до бою. Вона мені не до пари, не до вподоби й т. інш.ї

 8. З, що може мати вигляд із, зо й інш., відповідає стародавнім "изъ" і "съ", а буває з родовим, знахідним і орудним відмінком: Витягли Максима з криниці (Т. Шевченко). Нема ні вітру, ні хвилі із нашої України (Т. Шевченко). Вовк був з добру коняку (Чуб.). Сама Рогніда з Рогволодом пішли з дівчатами, з народом (Т. Шевченко).

 а) Конструкція з плюс родовий часто означує причину: З щастя не мруть (Номіс). А з чого, з чого полегшало мені? (Т. Шевченко). Все було з моєї волі (І. Франко). Не знаєш ти, де з переляку дітись (Л. Глібів). Вся громада заніміла з дива (Б. Грінченко). Аж язика їй одібрало з Софіїних слів (Ю. Будяк).

 Сюди ж і ходовий зворот "з якої речі" (рос. "с какой стати").

 Причинового характеру ці самі конструкції ще й у таких, напр., випадках: сміятися з кого (чого), глузувати з кого, знущатися з кого, глумитися з кого, кпити з кого, дивуватися з кого (чого), любувати з чого, радіти з чого, дражнитися з кого (Як ти смієш дражнитись з свого начальства? М. Коцюбинський) і т. інш.

 б) З плюс знахідний означає приблизність: Курей тимчасом із десяток прийшло напитися води (Л. Глібів).

 в) З плюс орудний має значіння навпакове проти без плюс родовий: Останься зо мною або ходім обоє (Т. Шевченко).

 Сюди й оце: рівнятися з ким (до кого), женитися з ким (а не на кому), знатися з ким.

 9. За буває з родовим, знахідним і орудним: Були й за гетьманів співці (Л. Українка). Праведнії зорії сховайтесь за хмару (Т. Шевченко). Найду свою долю за високими горами, за широкими степами (Т. Шевченко).

 а) За плюс родовий означує час на питання "коли?": Ще за гетьманщини старої давно це діялось колись (Т. Шевченко). За години покосили сіно (Сл. Гр.). За тепла ще попорав усе в дворі (Сл. Гр.). За парубоцтва служив я в хазяїна грамотного (А. Тесленко).

 б) За з знахідним може означувати річ чи особу, що за них говорять, згадують тощо: За вовка помовка, а вовк у хату (Номіс). Не скажу тобі за корови нічого (Метл.). Я за тебе й забуду (Сл. Гр.) й т. інш. Цей зворот у таких випадках має дуже сильного, частіше вживаного конкурента – про плюс знахідний (Про Україну мені заспівай. Т. Шевченко).

 За з знахідним буває в зворотах типу "бути за кого, мати за кого, вважати за кого" й інш.: Я аж десять карбованців заробив, за підпасича був (А. Тесленко). Свою тюрму за вільний світ він буде мати (М. Чернявський). Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш (Л. Українка).

 За з знахідним буває при ступенях порівняння (див. § 19 п. III): Він приїхав до міста раніше за нас і т. інш.

 в) За з орудним може означувати особу чи річ, що за нею журяться, плачуть тощо: Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче (Т. Шевченко). Ой тужу тепер за вами, любими осокорами (М. Вороний). Нема його – журюсь за ним (О. Олесь).

 За з орудним може означувати й наслідування чи згоду з чимсь: За приказом святим я радий поспішати (В. Самійленко). Встануть на нас тоді й інші за прикладом цих мітілеян (П. Тичина). Цю комедію скомпоновано за Гоголем. Я зробив так за вашою порадою. Лекції відбуваються за розписом. Він викладає свій курс за Бухарином. Поділ за віком, за абеткою.

 10. К трапляється в українській фразі дуже рідко (з давальним відмінком) – і то в небагатьох виразах щодо часу та в лайках: Тому к святкам з лиштвою пошили сорочечку (Т. Шевченко). Геть к бісу! Не лізь (П. Мирний).

 Звичайно замість к буває до; а взагалі к – архаїзм.

 11. Кінець, кінці, коло, край – закам’яніли знахідні відмінки відповідних іменників, правлять у сучасній мові за прийменники, означуючи місце: Сіла кінець стола (А. Тесленко). Сидить собі... кінці стола (Квітка-Осн.). Заховаю змію люту коло свого серця (Т. Шевченко). Вітер... край дороги гне тополю (Т. Шевченко).

 Коло буває ще в таких зворотах: робити (працювати) коло чого (а не над чим), ходити коло чого (рос. "заниматься чем"), ходити коло кого (рос. "заботиться о ком, присматривать за кем").

 Коло з родовим може означувати й приблизність: Так коло полудня, в неділю... під хатою... сидів... козак (Т. Шевченко). Що мені робить із руськими повістями! У мене їх десятків коло двох набереться (Т. Шевченко).

 12. Крізь із знахідним відмінком означає щось немов прорізане чинністю: Хоч крізь землю йди (Номіс). Хоч крізь сон подивлюся на ту Україну (Т. Шевченко). Орися крізь свій схлип вчула... спів (О. Демчук).

 Вираз "день крізь день" – дужчий за щодня": Як таки отак день крізь день сидіти за роботою (Сл. Гр.).

 13. Між буває в українській фразі зі знахідним (із родовим між не треба вживати) на питання "куди?" і з орудним на питання "де?": Могла піти десь між посестри погуляти (І. Франко). Іде чернець у келію між стіни німії (Т. Шевченко). Між ярами над ставами верби зеленіють (Т. Шевченко).

 Зворот "нема між чим вибрати" відповідає російському "не из чего выбрать"; сюди ж і таке: Судіте, браття, ви між ним і мною (Л. Українка).

 Не можна вживати "між тим" (рос. "между тем") замість проте, тимчасом.

 14. На буває з знахідним і місцевим: Розпитаю шлях на Московщину (Т. Шевченко). Ой на горі василечки сходять (Нар. пісня).

 На знахідним може означувати річ, що для неї щось призначено, мовляв, за приміщення: мішок на борошно, пляшка на гас, діжка на воду, хлівець на телята й інш.

 У цій конструкції може бути відтінок мети: У полі орачі на ярину орали (Л. Глібів). Я вам на незабудь спишу думки сумні (Л. Українка).

 На плюс знахідний буває ще, напр., у таких випадках: Вітри на арфу грають (П. Тичина). Ти все на мене ворогуєш (Л. Українка). Дивувались на шотляндську волю і стороннії чужії люди (Л. Українка). Заздрили на моє щастя (В. Чапля). Клянусь тобі у тім на ймення боже (Л. Українка). Я на тиф заслаб (А. Тесленко). Я на те не заслужив, щоб ти слова на мене витрачала (Л. Українка). Я на таке не годжуся (І. Франко). Пошлюся на всіх (Л. Глібів). Я тебе на добро вчу (П. Мирний). Я прошу тебе на ймення дружби, на ймення тої влади, що колись я мав над твоєю щирою душею (Л. Українка). Жаби... на клект орлячий не вважали (О. Олесь). Я бачив це на власні очі. Тоді я гаразд і не роздивився на нього. Як вас на ім’я й на прізвище. Пишіть мені на таку адресу й т. інш.

 Та сама конструкція частенько буває й при прикметниках: Багатий на смачні страви, розкішний на дорогі трунки обід почався (П. Мирний). Царство тихе, праве, мудре на закон (П. Тичина). Військо... на силу свіже, на одвагу дуже (Л. Українка). Хороша на вроду (Л. Глібів). На золото Касандра не жадібна (Л. Українка). Темний він був на очі (П. Куліш). Схожа буде на людину (Ю. Будяк) й т. інш.

 Те саме й при деяких прислівниках: На сльози їй не дорого (Л. Українка). Скупо нам було на ласки (А. Заливчий). Так жаль на ворогів і жаль на подоланих (Л. Українка).

 На з місцевим при деяких дієсловах: мати когось на повазі, на увазі, на оці, на думці; стати, стояти, бути на перешкоді; вибачити на (гострім) слові; знатися, розумітися на справі; мати надію на чиїмсь слові й інш.

 15. Над буває в українській мові, опріч із орудним, ще й із знахідним відмінком; здебільшого ця конструкція характеризує перевагу; може означувати вона час і місце. Приклади: Чи є кращі між квітками та над веснянії? Чи є в життю кращі літа та над молодії? (Л. Українка). Якби я був лицар і мав панцер добрий і над всіх був сильний, і над всіх хоробрий (І. Франко). Не знайдеш річки над Дніпро глибокий, не знайдеш правди над святу простацьку, а ні одваги в серці над козацьку (П. Куліш). Тому чоловікові уже над сто літ (Сл. Гр.). Аж так над осінь доля панноччина прийшла (М. Вовчок). Над вечір прийшла Настя з гостини (М. Коцюбинський). Коли так як над вечори іде й Андрій (А. Тесленко). Над Вавилонські береги нас завели з Єрусалиму тяжкії паші вороги (С. Руданський). Волоські оріхи позвисали над стежку (А. Тесленко). Я поведу її над прірву (О. Олесь).

 16. О, об із знахідним відмінком у літературній мові мав означати предмет, що на нього прямує здебільшого якась різка чинність: О мур, об мур старою головою ударилась (Т. Шевченко). І довгі коси в реп’яхах об поли бились (Т. Шевченко) й інш.

 Такі звороти, як, напр., "вищий о цілу голову, дбати о щось, ходить о те" треба забракувати (це – непотрібні полонізми, що трапляються в мові галичан).

 Із місцевим відмінком о, об буває на означення часу: Ой, не буть, видно, весні, як об Різдві грому (П. Тичина). Завтра приходь о другій годині (І. Кириленко). Бачу я себе о тій порі, коли ходив... з надіями в грудях (С. Васильченко). Жду, не діждусь, як об весні ластівки (Г. Барвінок).

 Замість "о сьомій годині, о дев’ятій годині" не можна говорити "в сім годин, у сьомій годині" й т. інш.

 Такі звороти, як напр., "об чім думати, говорити" й інш., літературного значіння не мають.

 Взагалі іншого значіння, опріч часового, конструкція о, об плюс місцевий в українській літературній мові не має. Виняток становить хіба що оцей специфічний зворот на означення міри: Купила собі черевички (чобітки) саме об нозі.

 17. По буває в сучасній українській мові з знахідним і місцевим відмінком.

 По з знахідним (а не за з орудним) треба вживати, коли означуємо мету: Розбіглись діти по весняні квіти (Л. Українка). Побігла по воду (І. Франко). Пішов дідок у ліс по дрова (Л. Глібів). Сусана... повідомила, що біжить по хазяїна, бо до нас прийшла міліція (В. Чапля). До кого ж мені тут по роботу вдатись (Г. Барвінок).

 По з місцевим іноді має таке саме значіння, як і після з родовим: Чи ви давно по шлюбі? (Л. Українка). О, розум – ось наш бог! Ми по стількох віках таки знайшли його (В. Самійленко). Так переливами море ще довго одходить по бурі (П. Тичина). Щастя всіх прийде по наших аж кістках (І. Франко). По мові, по мудрій раді розійшлись смутнії пастирі (Т. Шевченко). По шкоді і лях мудрий (Номіс) і т. інш. Сюди ж і такі ходові фрази: От уже я й по грошах. Уже по ньому, по ній, по всьому.

 У деяких закам’янілих виразах по з місцевим означає згоду з чим, відповідність до чого: скажу по правді; кожному буде по заслузі; оця калічна шкапа саме по тобі; роблю по змозі; коли б оце так і було по моїй мові; це належить мені по закону й інш.

 А втім багато колишніх зворотів із по тепер не вживані, і їх треба заступати іншими конструкціями; напр.: ця книга цікава своїм змістом (а не "по змісту"), на мій погляд (а не "по моєму погляду"), писати на адресу (а не "по адресі"), з дозволу або за дозволом (а не "по дозволу"), з якого приводу (а не "по якому приводу"), лікар нервових хвороб (а не "по нервових хворобах"), він далекий від нас своєю ідеологією (а не "по своїй ідеології"), так виходить за нашою класифікацією (а не "по нашій класифікації"), розмежування за формальними ознаками (а не "по формальних ознаках"), підручник фізики (а не "по фізиці") й т. інш.

 18. При з місцевим відмінком означає дуже близьке перебування: Гарбуз – то голова людськая; козак Нехайлик – ніс при ній (Л. Глібів). Була в мене небога, при мені вона й зросла (М. Вовчок). Хто при телефоні? й т. інш.

 Інші приклади: бути при здоров’ї, бути при розумі, ніхто мені не допоміг при лихій годині, це трапилось при наших очах, щось може бути при таких умовах (а не "за таких умов") і т. інш.

 19. Про з знахідним відмінком означає раз-у-раз те, що про нього говорять, згадують, питають, балакають, кажуть, думають, міркують, забувають, знають і т. інш. Замість про в таких випадках рідше буває ще за (див. про це в п. 9б).

 Іноді про має значіння метове (як уже згадувані для й на), напр.: Свічки у мене про всяк час (Сл. Гр.). Про такий випадок Абрам носить у кишені фінського ножа (В. Чапля). Дівчата... радяться, що їм про свято вбрати (Л. Українка). Він волів заховувати хоч про око людське приязні відносини (І. Франко).

 Ходове "про мене" означає "мені все одно, мені байдуже": Про мене хоч вовк траву їж (Нар. приказка). Про мене ж, хай воно й ніколи те царство боже не приходить! (Л. Українка). Хоч і не лайте й не читайте – про мене! (Т. Шевченко).

 Сюди ж і це: Я спалила Польщу з королями: а про тебе щебетухо, і досі б стояла! (Т. Шевченко).

 20. Проти з родовим відмінком орієнтацією означає місце й час: Проти сонця діти грались (Т. Шевченко). Мама дозволила Юзі не вчити завданків проти свята (Л. Українка). Якось проти четвертого дня уночі, слухаю, стогне на печі матуся моя (А. Тесленко). Не бійсь, хлопче, оце то й іти проти зими (А. Тесленко). Проти дня – брехня, проти ночі – правда (Нар. приказка).

 Проти часто буває з відтінком порівнювання: Проти нас трьох нема в світі дужчого (Сл. Гр.). В українській мові проти російської є багато своїх особливостей і т. інш. В інтеліґентській мові замість такого проти зовсім здря вживають "порівнюючи до чого, в порівнянні до чого, порівняно з чим" (це – наслідування російських "сравнительно с чем, по сравнению с чем, в сравнении с чем").

 21. Притаманне у (див. п. 4) буває в українській мові лише з родовим відмінком – і то на питання "у кого?", а не на означення місця: З очей у неї капали сльози (А. Тесленко). У щеняти якого розуму питати (Л. Глібів). Чи в тебе не болить де, синочку?.. Ні, мамо, в мене ніщо тепер не болить (М. Вовчок).

 Такі вирази, як, напр., "стояти у порогу" або архаїзм, або росіянізм. Отже не можна сказати, напр., так: У телефона секретар осередку (І. Кириленко); треба – "при телефоні". Взагалі старовинна конструкція у плюс родовий на означення місця відповідає сучасним конструкціям з біля, коло, близько, при: я стою біля (коло, близько) вікна; він лежав при дорозі й інш.