§ 134. ДУЖКИ [( )]

У дужки беремо:

1. Підзаголовки, пояснення иншомовних та маловідомих слів тощо:

Видатний філолог сучасности (Наукові виклади на честь 85-ліття Юрія Шевельова). — Харків, 1996.

Метафора (дослівно — перенесення) — використання слів не в їх прямому, а в їхньому переносному значенні, наприклад, потік мовлення, плоди просвіти, блискуча думка, промінь надії, кермо влади тощо (А. Білецький).

Встановлення особливостей всіх можливих стилістичних різновидів (варіянтів) висловлювань через відмінності граматичної будови мов є нездійсненним завданням (А. Білецький).

2. Вставні слова, словосполучення та речення, вставлені конструкції, подані як додаткові зауваження до повідомлюваного (див. ще § 129, п. 11; § 132, п. 15):

Не вміли стишувати своїх голосів, говорили між собою, шапок не скидаючи, були горді з панами й з самим чортом, отож і звано їх шумейками, крикливцями, говорунами, гордієнками, або ж на козацький манір: Семен Нездіймишапка (з Кременчуцької сотні Чигиринського полку) (П. Загребельний).

Для української поезії першої половини XX сторіччя характерне співіснування різних літературних напрямків (від неокласицизму до футуризму) з їхніми мовними стилями (А. Білецький).

За плечима у Данила напханий усячиною лантух та рушниця, на ногах поклеєні великими латками (щоб не протікали) гумові чоботи, а на ремінці поверх старенького піджака — шкіряні торбинки з набоями (Григір Тютюнник).

Завдання вихователя-педагога (а кожен педагог — насамперед вихователь) полягає в тому, щоб у свідомості кожного учня не згасав вогник жадоби, знань (В. Сухомлинський).

Так повелось, що літньою порою

(В час профвідпустки — прозою скажу),

Не люблячи курортного застою,

Який людину повиває в ржу,

Яз друзями, з хорошою братвою

(Знов поетичности зламав межу!)

Подорожую по містах і селах,

По щедрих ріках, по гаях веселих (М. Рильський).

Геніяльний поет

роздвоївся (на себе і страх!) (В. Стус).

3. Ремарки в драматичних творах при прямій мові дійових осіб:

Куниця (хапає її руки і притягає до себе, весь тремтячи від хвилювання). Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її руки).

Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (І. Кочерга).

Батько (пошепки до дідів)

Йдіть... бо близько до біди! (О. Олесь).

Старий

(жебрацьким рухом простягає руку)

Подай мені, убогому, хоч грошик!

Подай хоч грошик з тих своїх скарбів! (Л. Костенко).

4. Фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи:

(Оплески). (Сміх). (Вигуки схвалення).

5. Прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його творів (див. приклади до п. 2 і 3).

6. Знак питання або знак оклику в цитатах для виявлення ставлення мовця до висловленої кимсь думки.

Примітка 1. Зверніть увагу на те, що:

а) кому, крапку з комою, двокрапку й тире не ставлять (крім поодиноких специфічних випадків) перед відкритою чи закритою дужкою, а тільки після останньої;

б) знак питання, знак оклику та три крапки можуть стояти перед закритою дужкою, якщо вони безпосередньо стосуються слів, узятих у дужки; якщо ж ці знаки стосуються всього речення, їх ставлять після закритої дужки.

Примітка 2. При збігу в реченні внутрішніх і зовнішніх дужок можна за потреби застосовувати дужки різної форми (круглі та квадратні). При цьому круглі дужки слід ставити всередині квадратних.

Примітка 3. Після цитати, за якою йде в дужках посиланая на автора та джерело, крапки не ставимо, а переносимо її за дужки. Проте, коли безпосередньо перед прізвищем автора є вже дужки, крапку слід ставити перед посиланням на автора або джерело:

Півпоета роздвоїлося

(на чвертьпоета і страх!).

Чвертьпоета роздвоїлося

(на осьмуху і страх) (В. Стус).

Примітка 4. Після закритої дужки, що нею закінчують речення, ставимо розділовий знак, якого вимагає ціле речення, незалежо від того, який знак стоїть перед закритою дужкою.