§ 134. ДУЖКИ [( )]
У дужки беремо:
1. Підзаголовки, пояснення иншомовних та маловідомих слів тощо:
Видатний філолог сучасности (Наукові виклади на честь 85-ліття Юрія
Шевельова). — Харків, 1996.
Метафора (дослівно — перенесення) — використання слів не в їх прямому, а в
їхньому переносному значенні, наприклад, потік мовлення, плоди просвіти,
блискуча думка, промінь надії, кермо влади тощо (А. Білецький).
Встановлення особливостей всіх можливих стилістичних різновидів (варіянтів)
висловлювань через відмінності граматичної будови мов є нездійсненним завданням (А. Білецький).
2. Вставні слова, словосполучення та речення, вставлені конструкції, подані
як додаткові зауваження до повідомлюваного (див. ще § 129, п. 11; § 132, п.
15):
Не вміли стишувати своїх голосів, говорили між собою, шапок не скидаючи,
були горді з панами й з самим чортом, отож і звано їх шумейками, крикливцями,
говорунами, гордієнками, або ж на козацький манір: Семен Нездіймишапка (з
Кременчуцької сотні Чигиринського полку) (П. Загребельний).
Для української поезії першої половини XX сторіччя характерне співіснування
різних літературних напрямків (від неокласицизму до футуризму) з їхніми мовними
стилями (А. Білецький).
За плечима у Данила напханий усячиною лантух та рушниця, на ногах поклеєні
великими латками (щоб не протікали) гумові чоботи, а на ремінці поверх
старенького піджака — шкіряні торбинки з набоями (Григір Тютюнник).
Завдання вихователя-педагога (а кожен педагог — насамперед вихователь)
полягає в тому, щоб у свідомості кожного учня не згасав вогник жадоби, знань (В. Сухомлинський).
Так повелось, що літньою порою
(В час профвідпустки — прозою скажу),
Не люблячи курортного застою,
Який людину повиває в ржу,
Яз друзями, з хорошою братвою
(Знов поетичности зламав межу!)
Подорожую по містах і селах,
По щедрих ріках, по гаях веселих (М. Рильський).
Геніяльний поет
роздвоївся (на себе і страх!) (В. Стус).
3. Ремарки в драматичних творах при прямій мові дійових осіб:
Куниця (хапає її руки і притягає до себе, весь тремтячи від хвилювання).
Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її
руки).
Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (І. Кочерга).
Батько (пошепки до дідів)
Йдіть... бо близько до біди! (О. Олесь).
Старий
(жебрацьким рухом простягає руку)
Подай мені, убогому, хоч грошик!
Подай хоч грошик з тих своїх скарбів! (Л. Костенко).
4. Фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи:
(Оплески). (Сміх). (Вигуки схвалення).
5. Прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його творів (див.
приклади до п. 2 і 3).
6. Знак питання або знак оклику в цитатах для виявлення ставлення мовця до
висловленої кимсь думки.
Примітка 1. Зверніть увагу на те, що:
а) кому, крапку з
комою, двокрапку й тире не ставлять (крім поодиноких специфічних випадків)
перед відкритою чи закритою дужкою, а тільки після останньої;
б) знак питання, знак
оклику та три крапки можуть стояти перед закритою дужкою, якщо вони
безпосередньо стосуються слів, узятих у дужки; якщо ж ці знаки стосуються
всього речення, їх ставлять після закритої дужки.
Примітка 2. При збігу в реченні внутрішніх і
зовнішніх дужок можна за потреби застосовувати дужки різної форми (круглі та
квадратні). При цьому круглі дужки слід ставити всередині квадратних.
Примітка 3. Після цитати, за якою йде в дужках
посиланая на автора та джерело, крапки не ставимо, а переносимо її за дужки.
Проте, коли безпосередньо перед прізвищем автора є вже дужки, крапку слід
ставити перед посиланням на автора або джерело:
Півпоета
роздвоїлося
(на
чвертьпоета і страх!).
Чвертьпоета
роздвоїлося
(на
осьмуху і страх) (В.
Стус).
Примітка 4. Після закритої дужки, що нею закінчують
речення, ставимо розділовий знак, якого вимагає ціле речення, незалежо від
того, який знак стоїть перед закритою дужкою.