§ 30. Прикладки

Прикладки пишемо окремо й через дефіс, що залежить від семантики складників:

1. Якщо прикладкою виступає видова назва, то дефіс між означуваним іменником і прикладкою не ставимо: мі́сто Ки́їв, ріка́ Дніпро́, трава́ звіробі́й.

Якщо ж у ролі прикладки виступає родова назва, то між означуваним іменником і прикладкою ставимо дефіс: звіробі́й-трава́, Дніпро́-ріка́, Саву́р-моги́ла, Сапу́н-гора́.

2. Якщо іменник, що має означальний зміст, виступає в ролі прикладки в постпозиції, він приєднується до пояснюваного іменника дефісом: вовк-жадню́га, ді́вчина-красу́ня, хло́пець-ве́летень.

Якщо такий іменник виступає в препозиції до означуваного іменника, то його пишемо окремо: ве́летень хло́пець, жадню́га вовк, красу́ня ді́вчина.

3. Якщо пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями (причому означальну роль виконує іменник у постпозиції), між ними завжди ставимо дефіс: ді́вчина-грузи́нка й грузи́нка-ді́вчина, учи́тель-фі́зик і фі́зик-учи́тель, худо́жник-пейзажи́ст і пейзажи́ст-худо́жник.

4. Якщо прикладка входить до складу терміна, вона втрачає означальне значення, перетворюючи словосполучення на складний іменник без сполучного звука. Такі іменники пишемо через дефіс: жук-корої́д, за́єць-руса́к, льон-довгуне́ць.