§ 38. Велика та мала літері при вигуках, звертаннях, прямій мові, цитатах

А. З великої літери пишемо:

1) перше слово речення, що йде після вигуку (або окличного вигукового чи звуконаслідувального слова), після якого стоїть знак оклику: О! А ти, Олесю, в Києві? — крикнула Любецька (І. Нечуй-Левицький); Гей! Поля жовтіють, І синіє небо... (М. Рильський); Трю-лю-лю! Я роблю тепер, що хочу. Що захочу, те й роблю! (В. Симоненко); Годі! З рук у мене випало перо... (Олександр Олесь); Увага! Рушив поїзд (О.Довженко); Отакої! Вставай — вареники гарячі (А. Головко);

2) перше слово після звертання, відокремленого знаком оклику: Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш (Т. Шевченко); Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! (В. Симоненко);

3) перше слово після стверджувальних і заперечних слів, відокремлених знаком оклику: Так! У справедливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар); Ні! Вона б не сказала про це ніколи й нікому! (П. Загребельний);

4) перше слово після питальних слів або риторичних фраз, відокремлених знаками питання чи оклику: Що? Ти смієшся з мене?; Як?! Ти мене не слухаєш?; Чому? Хіба сьогодні свято? (Г. Хоткевич);

5) перше слово прямої мови, яка стоїть після двокрапки і береться в лапки або починається з тире: І серця я свого спитав: “О серце, де, куди йдемо ми?” (І. Франко); І грек сказав: — Ну й парить, ох і спека! (Л. Костенко);

6) перше слово цитати — окремого речення, що подається після двокрапки і береться в лапки: Про бідність у господарстві приповідка каже: “На голу кістку і сорока впаде!” (О. Воропай); Перед смертю Сковорода заповідав поховати його на узвишші, поблизу гаю та стодоли, і написати на хресті: “Світ ловив мене, але не спіймав” (Д. Яворницький).

Б. З малої літери пишемо:

1) слово після вигуку (або звуконаслідувального слова), що стоїть усередині речення і позначається знаком оклику: Ждемо день, і другий — гай-гай! — немає Тетяни (С. Васильченко); Ото розлука — пу-гу-гу! — пу-гу-гу-гу! — розлука (В. Стус);

2) слова автора після прямої мови зі знаком питання, знаком оклику чи трьома крапками: — Ну? Де твоє естетичне почуття? — сказав Василь тихо (О. Гаврилюк); — О, ні! — стріпує отець Сойка енергійно головою (С. Тудор); -— Хто там? — Я... — знехотя відповів Тиміш (В. Підмогильний);

3) перше слово цитати, включеної в речення як його частина: Як зазначає коментатор Л. Нуаре, “людська мова є продукт колективної людської праці”. Цей висновок Нуаре вражає своєю простотою і елементарною очевидністю (Л. Булаховський); Першу ложку куті господар підкидає до стелі, — “щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!”. Другу ложку куті підкидає, — “щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі”, а третю, — “щоб бджоли роїлися” (О. Воропай);

4) перше слово цитати, що стоїть після двокрапки і наводиться зсередини речення: Часом здоровий глузд дає відповідь найбільш зближену до відповіді антрополога: “бо їх так виховано” (зб. “Українська душа”).