Сверчок – цвіркун, (умен.) цвіркунчик, цвіркунець, цвіркунча, (диал.) свіргун, свірка: • всяк сверчок знай свой шесток – знай, свине, своє лігво (Пр.); знай, козо, своє стійло (Пр.); знай, кобило, де брикати (Пр.); знай, цвіркуне, свій припічок (Пр.); знай, хто старший (Пр.); не літай, вороно, в чужії хороми (Пр.); як (коли) не коваль, то й рук не погань (Пр.); свиня в наритниках — так уже й кінь (Пр.); коли не пиріг, то й не пирожися (, як не тямиш, то й не берися) (Пр.); швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся (Пр.); коли ти швець, то пильнуй свого копила (Пр.). [Незабаром з дупла показався чорний цвіркун, на ввесь рот позіхаючи та ногою голову почухуючи (Панас Мирний). А ще як часом було прийде в канцелярію напідпитку, то вже тоді гавкає на всю канцелярію, або цвірчить та цвірчить, як цвіркун десь під піччю (І.Нечуй-Левицький). І цвіркун на видноці не цвірчить (Номис). Забалакається з парубком — забудеться за діло.. Тож якраз був час, коли почали Хіврі в голові цвіркуни тріщати, а на думці: пісні, поцілунки, квіти, зорі (Грицько Григоренко). Ніч. Замовкли денні речі… Надокруг німа стіна… Тільки іноді з-під печі Чути голос цвіркуна (М.Старицький). І хором вже молились цвіркуни, щоб їхня смерть була нам воскресінням… (Юрко Гудзь). У траві бадьоро сюрчали цвіркуни (О.Король, перекл. В.Фолкнера). Коли перестають співати солов’ї, починають скрекотати цвіркуни (М. фон Ебнер-Ешенбах)].  |