Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 74 статті
Запропонувати свій переклад для «балакати»
Шукати «балакати» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Ба́ятьбала́кати, гомоні́ти, сла́вити. [Сла́вили, що в йо́го ті́тка ві́дьма (М. Вовч.)].
Болта́ть
1) (
жидкость) бо́втати, колоти́ти, калата́ти;
2) дри́ґа́ти, теліпа́ти, колиха́ти, бала́мкати, мота́ти. [Дри́ґає нога́ми. Бала́мкає рука́ми. Не колиха́й нога́ми];
3) ля́пати, ля́пати язико́м, пле́ска́ти, бала́кати, базі́кати, тереве́нити, патя́кати, блягу́зкати, лепета́ти, верзти́, верзя́кати, варня́кати, сокота́ти, бле́яти, торохті́ти, торо́чити, балди́кати, белебе́нити;
4) (
на непонятном яз.) ґерґоті́ти (-тю́, -ти́ш и ґерґо́чу, -чеш), цве́нькати. [Ґерґотя́ть по-туре́цьки. Чу́ю, поля́ки щось цве́нькають по-сво́йому].
Болта́ть весело – щебета́ти.
Болта́ть попусту – ду́рно пле́ска́ти, язико́м горо́х товкти́.
Говори́ть о ком, о чём
1) каза́ти [Що ка́жеш? Чи каза́ли йому́ про це?], говори́ти, мо́вити, мовля́ти про ко́го, про що, за ко́го, за що,
а теснее: (сообщать) промовля́ти, хвали́тися кому́ (до ко́го).
-и́ть в защиту кого – говори́ти в оборо́ні кого́, промовля́ти за ким, за чим. [Все промовля́є за його́ неви́нністю]; (в приподнятом стиле) глаго́лати, пра́вити. [Про божественне діло глаголати, про високі науки правити];
2) (
беседовать) бала́кати, розмовля́ти, гомоні́ти з ким про що, за що.
-и́ть на каком-л. языке – говори́ти, бала́кати, гомоні́ти яко́юсь мо́вою. [Говори́ти украї́нською мо́вою (по-украї́нському, -ськи). Він по-німе́цьки не бала́кає].
-ить на многих языках – говори́ти багатьма́ мо́вами.
-ить (болтать) на чужом языке – цве́нькати, чеса́ти, вируба́ти [По-моско́вському так і че́шуть. Ля́хом вируба́ти (Кул.)], на непонятн. яз. – джеркоті́ти, ґерґота́ти;
3) (
поговаривать) сла́вити [Сла́вили, що в ньо́го ті́тка ві́дьма (М. Вовч.)], подейкува́ти, гу́дкати (срв. Болта́ть).
Говоря́т – ка́жуть (лю́ди), поде́йкують;
4) (
произносить речь) промовля́ти. [Ісу́с, промовля́ючи, ка́же].
Начинать (начать) говори́ть – зніма́ти (зня́ти) мо́ву, річ, го́лос.
Начинать -и́ть (о ребёнке) – почина́ти бала́кати, наріка́ти.
Продолжать говори́ть – каза́ти да́лі, прова́дити да́лі.
Не́чего (не стоит) и говори́ть – шкода́ й каза́ти (говори́ти).
Говоря́т (же) вам, что – ка́зано-ж-бо ва́м, що…
-и́ть, не стесняясь – говори́ти (каза́ти) без о́брізків, неприму́шено.
-и́ть наобум – говори́ти навмання́.
-и́ть в тон кому – говори́ти під лад кому́.
-и́ть чьему-л. сердцу – промовля́ти до се́рця кому́.
-и́ть быстро, как трещётка, скороговоркою – дріботі́ти, дроботі́ти, чеса́ти, торохті́ти.
-и́ть сквозь зубы – ціди́ти.
-и́ть басом – ба́са говори́ти.
-и́ть вздор, см. Вздор.
-и́ть без сознания, не давая отчёта себе в знач. слов – блуди́ти слова́ми.
-и́ть пространно – розво́дитися.
Красно говори́шь – золоті́ в те́бе уста́.
-ить про себя, в душе – каза́ти на ду́мці, до се́бе.
-и́ть изустно – каза́ти з уст.
-и́ть так и этак (противоречиво) – двої́ти, гну́ти сюди́ й туди́.
-и́ть обиняками – говори́ти на здо́гад.
Говоря́ без обиняков – без сорома́ ка́зка, без околи́чностей ка́жучи.
Откровенно говоря́ – щи́ро ка́жучи, напра́вду ка́жучи.
Говоря́ словами чего-л. (пословицы) – мовля́в (ка́жучи) чим (при́казкою).
Говоря́ словами такого то – мовля́в (ка́жучи) слова́ми кого́сь, мовля́в он-той. [Мовля́в проф. Влади́миров. Мовля́в слова́ми одніє́ї з «недосто́йних» (Єфр.)].
Не говоря́ о чём-л. – помину́вши щось.
Коротко говоря́ – найшви́дче сказа́ти, ко́ротко ка́жучи.
Не с тобой говоря́т – не до те́бе мо́ва (річ).
Ни слова не говори́т – ні па́ри з уст, ані слівце́м не п(р)охо́питься.
Не говоря́ дурного слова – не каза́вши лихо́го сло́ва.
Едва может -и́ть (голоса не хватает) – ле́дві го́лос подає́, го́лосу не відтя́гне.
Лишиться способности -и́ть – стра́тити мо́ву.
-и́ть будто заученное – вичи́тувати.
Говори́т как по писанному – ка́же, як з ли́сту бере́.
Говоря́щий (прилаг.) – говоря́щий, говорю́щий. [Говорю́ща маши́на].
Неумеющий -и́ть (о ребёнке) – немовля́щий. Срв. Болта́ть, Бормота́ть, Лепета́ть, Мя́млить и т. п.
Де́йствовать – ді́яти, чини́ти, ору́дувати. [Зако́ни, які ді́ють на на́шій терито́рії. Мо́ва – то могу́че знаря́ддя, щоб ді́яти на ду́ші лю́дські (Єфр.). Чині́ть, як зна́єте. Час не бала́кати, а ору́дувати].
О машинах – роби́ти, працюва́ти. [Чому́ пожа́р гаси́ли ві́драми, а не ки́шкою? – Бо ки́шка порва́лася, не роби́ла. На́ша маши́нка не ро́бить (не працю́є). Чи працю́є ваш телефо́н? – Ні, зопсува́всь, не працю́є].
Де́йствовать в качестве истца или ответчика – виступа́ти позовнико́м або відповідаче́м.
Де́йствовать справедливо, дурно – ходи́ти пра́вим ро́бом, ходи́ти лихи́м ро́бом.
Де́йствовать по своему – чини́ти по-сво́єму, ходи́ти свої́м ро́бом.
Де́йствовать по (чужой) указке – ходи́ти у кого́сь на по́воді, слу́хати чиє́го го́лоса, (гал.) ходи́ти чиї́м три́бом.
Де́йствовать за одно (во вред кому) – наклада́ти з ким про́ти ко́го. [Дочка́ з ворога́ми ба́тьковими про́ти йо́го наклада́є (Мирн.)].
Ничто на него не де́йствует – ніщо́ його́ не бере́ (не йме), нічи́м його́ не ві́зьмеш, ніщо́ не ма́є над ним си́ли.
Дозволи́тельный
1) допусти́мий, дозво́лений. [Таке́ поводі́ння недопусти́ме. Це дозво́лена поети́чна ві́льність];
2) дозві́льний. [Взя́ти з цензу́ри дозві́льну по́свідку].

Дозволи́тельная запись – за́пис про до́звіл (зроби́ти щось).
Дозволи́тельно – допусти́мо, ві́льно. [Це недопусти́мо таке́ виробля́ти. Таки́м то́ном бала́кати не ві́льно].
Дуби́на
1) дрю[у]к, дрю[у]чо́к, дрю[у]чи́на (
ув. дрю[у]чи́ло), дубе́ць (р. -бця), дуби́на, лома́ка, соб. – дрю́[у́]ччя, лома́ччя.
-на с утолщением на конце – кий (р. ки́я) (ув. – кия́ка, кию́ра), булава́ (с шаровидн. утолщением на конце);
2) (
тупой, глупый, упрямый человек) дубиня́ка, дуб [З таки́м ду́бом не ва́рто й бала́кати], коло́да, бо́вдур (р. -ра), ло́бур (р. -ря) (ув. лобуря́ка); (о женщ.) ло́бурка, [Здоро́вий лобуря́ка]; на́довбень (р. -бня), бе́цман, у[в]бо́їще (ср. р.), бевзь.
Из’ясня́ться, из’ясни́ться
1) з’ясо́вуватися, ви́яснюватися
и виясня́тися, бу́ти з’ясо́ваним, ви́ясненим;
2) (
выражаться) висло́влюватися и висловля́тися, ви́словитися; говори́ти. [Пиша́вся тим, що про́сті лю́ди не вмі́ли так шту́чно висловля́тись (Куліш)].
-ня́ться изысканно – висло́влюватися ви́шукано, добі́рно, вибо́рно.
-ться по-немецки – говори́ти (бала́кати) по-німе́цькому, німе́цькою мо́вою.
-ться в любви – освідча́тися и осві́дчуватися, осві́дчитися кому́, визнава́ти, ви́знати любо́в (коха́ння) свою́ кому́. [Він па́ні ви́знав любо́в свою́ прокля́ту (Самійл.)].
Каля́кать и Каля́киватьбала́кати, базі́кати, патя́кати, тереве́нити, тереве́ні точи́ти (гну́ти, нести́, пра́вити), баля́си (баляндра́си) точи́ти, баляндра́сити, (диал.) каланта́рити, барабо́сити. [Звича́йно за слівце́м бала́кали по сло́ву (Греб.). Позіха́ють собі́, базі́кають про те, про се, а спа́ти не йдуть (Васильч.). Сусі́да мій ладе́н був тереве́нити ці́лу доро́гу (Крим.)].
-ля́кая – бала́каючи, базі́каючи, балу́-балу́. [Ота́к, балу́-балу́, хили́ли ча́рку за ча́ркою аж до ве́чора (Звиног.)].
Кни́жничать
1) книгарюва́ти;
2) бала́кати, писа́ти по-кни́жному, книжкува́ти.
Ла́дно, нрч.
1) до́бре, гара́зд, га́рно, ла́дно; (
удобно) вигі́дно. [Ха́тку опорядкува́ли собі́ гарне́нько, – усе́ гара́зд, усе́ до́бре, та не ба́тьківщина (М. Вовч.). Оце́ ла́дно! три пани́, єдні́ штани́ (Номис)].
-но ли так будет? – чи так до́бре (гара́зд, га́рно) бу́де?
-но тебе толковать – до́бре тобі́ бала́кати.
-но живётся – до́бре живе́ться, гара́зд веде́ться.
Дело идёт -но – спра́ва йде до́бре (гара́зд).
-но уселся, так сиди – до́бре (вигі́дно) сів (умости́вся), то й сиди́.
Скрипка настроена -но (в лад), см. Лад 3.
Не складно да -но – не скла́дно, та ла́дно.
И -но и складно – і до ладу́ і до при́кладу (Приказка);
2) (
в согласии) у (з)ла́годі, у зго́ді, у ладу́. Жить -но с кем, см. Ла́дить 3;
3) (
в из’явлении согласия) до́бре! гара́зд! сі́лькісь! іно́се! іно́сь! ну-ну́! [«Прихо́дьте сього́дні до ме́не». – Гара́зд (Сл. Гр.). «Дай хоч тро́шечки спочи́ти». – Та сі́лькісь же! (Кон.). «Іно́се, дми собі́!» – так со́нечко сказа́ло, і ві́тер шпа́рко полеті́в (Греб.). «Як це поро́биш, принеси́ води́». – Ну-ну́! (Звин.)].
Напра́сный
1) (
тщетный, бесполезный) даре́мний, ма́рний, некори́сний, поро́жній, задаре́мний, надаре́мний, (пропащий) запропа́лий. [Ти все не йдеш, і за́клик наш даре́мний (Самійл.). Він ба́чив, що даре́мні бу́дуть всі його́ слова́ (Грінч.). У ме́не син ма́рного сло́ва не ска́же (Звягельщ.). І ба́чу, що ма́рні були́ всі замі́ри (Самійл.). Надаре́мна ту́га (Голов. I)].
-ный вопрос – даре́мне (ма́рне) пита́ння. [Не ра́див-би я вам завдава́тися ма́рними пита́ннями (Крим.)].
-ное желание – даре́мне (ма́рне) бажа́ння. [За́мість безсме́ртя лю́дям ти дала́ даре́мнеє бажа́ння (Самійл.)].
-ная мечта – ма́рна (даре́мна, поро́жня) мрі́я.
-ная надежда – ма́рна (поро́жня) наді́я. [Поро́жня наді́я твоя́ (Вовчанщ.)].
-ный страх – даре́мний страх. [І поки́нь ти даре́мний свій страх (Грінч. I)].
-ный труд – даре́мна (ма́рна, запропа́ла) пра́ця (робо́та), дарма́-пра́ця, шко́да́ пра́ці, пра́ця на ві́тер. [Даре́мная робо́та! все вода́ змива́є (Рудан.). Нема́ло ма́рної пра́ці (Франко). Дурно́му про розу́мне бала́кати – запропа́ла пра́ця (Сл. Гр.). А він хо́че, щоб слу́хали, як старці́ співа́ють! – Дарма́ пра́ця, па́не бра́те! (Шевч.). О, й не кажі́ть про ньо́го: шкода́ пра́ці! (Куліш)].
-ные старания, усилия – даре́мні (ма́рні) силкува́ння (з[на]мага́ння). [Лу́чче жме́ня в споко́ю над при́горщі, по́вні пра́ці й ма́рного силкува́ння (Куліш)].
-ная трата – марнува́ння (-ння), даре́мна (ма́рна, непотрі́бна) ви́трата.
За -ный труд никто спасибо не скажет – за даре́мну (непотрі́бну) пра́цю ніхто́ не подя́кує;
2) несправедли́вий, безви́нний, безневи́нний, даре́мний, (
безосновательный) безпідста́вний; срв. Безви́нный, Несправедли́вый.
-ное обвинение – несправедли́ве (даре́мне) обвинува́чення.
-ное оскорбление – безневи́нна обра́за.
-ное подозрение – даре́мна (безпідста́вна) підо́зра.
Насле́дие – спа́док (-дку) и (мн.) спа́дки (-ків), спа́дщина; срв. Насле́дство. [Ти, Промете́ю, спа́док нам поки́нув вели́кий, незабу́тній (Л. Укр.). Є ці́лі ви́рази – спа́дки тих часі́в, як семінари́сти му́сіли бала́кати по-лати́нськи (Свидниц.). Літерату́рна спа́дщина стари́х часі́в (М. Зеров). Війну́ і ві́йсько вважа́ли за пере́житок, за спа́дщину старо́го ла́ду (Рада)].
В -дие – у (на) спа́дщину, у (на) спа́док, у спа́дку, спа́дщиною, спа́дком.
-дие предков, дедов, отцов – пре́дківські спа́дки (предкі́вщи́на), діді́вські (пра́дідівські) спа́дки (діді́вщина, діди́зна, пра́дідівщина), ба́тьківщи́на. [Ко́жна наро́дність живи́м сло́вом боро́нить пре́дківських спа́дків (Куліш). Сві́док сла́ви, дідівщи́ни з ві́тром розмовля́є (Шевч.). Ги́не сла́ва, батьківщи́на (Шевч.)].
Неврасте́ник – неврасте́ник, (гал.) невро́тик. [Бала́кати з тим неврасте́ником не си́ла (Крим.)].
Неохо́та – неохо́та, знеохо́та до чо́го, (нерасположение) не́хіть (-хоти) до чо́го и (реже) про́ти чо́го, відра́за до чо́го; срв. Отвраще́ние 2. [Неохо́та яка́сь напа́ла бала́кати (Крим.). Знеохо́та опанува́ла (його́) (Коцюб.). Він з не́хіттю це ро́бить (Сл. Гр.). Не́хіть до пра́ці (Франко). Не́хіть про́ти то́го, щоб виступа́ти привселю́дно (Крим.). Почува́ла відра́зу до невдя́чних (Коцюб.)].
-та есть – не хо́четься ї́сти, нема́(є) охо́ти до ї́жі.
Он пошёл с большой -тою – він пішо́в ду́же неохо́че (з вели́кою неохо́тою).
Такая на меня -та напала – така́ мене́ не́хіть узяла́.
Неприли́чно, нрч.
1) непристо́йно, незвича́йно, него́же, неподо́бно;
2) (
сказ. безл. предл.) непристо́йно, не годи́ться, него́же, неподо́бно, неподо́ба, не ли́чить, не випада́є, (диал.) яково́сь, нечля́. [Із ста́ршими людьми́ так бала́кати не годи́ться (Звин.). В неді́леньку прийти́ та до те́бе него́же (Грінч. III). Неподо́ба ді́вці до козака́ та вихо́дити (Пісня). Мені́ не випада́є так каза́ти (Волинь). І не хоті́лось-би йти в го́сті, та яково́сь, бач (Кобеляч.). За їх нечля́ на́віть говори́ти з поря́дними людьми́ (Н.-Лев.)].
Погоди́ть – згоди́ти, перегоди́ти, перечасува́ти; зачека́ти, почека́ти, зажда́ти, підожда́ти. Срв. Перегоди́ть, Пережда́ть, Подожда́ть, Повремени́ть. [Ой, си́ночку, згоди́ годи́ночку (Чуб.). Обіця́в да́ти, ті́льки каза́в зажда́ти. Ра́но тро́хи, тре́ба перегоди́ти].
Погоди́ (же) – (с)трива́й(-же), по(с)трива́й(-же), почека́й(-же), зажди́(-ж), пожди́(-ж), підожди́(-ж), погуля́й(-же). [Пострива́й-бо, не су́нься поперед ба́тька в пе́кло! (Неч.-Лев.). Пожді́ть, кажу́, потрива́йте! (М. Вовч.). Зачека́й, не йди́! Зажди́ (пожди́, погуля́й) годи́ночку]. (Немного) -дя́ – (тро́хи) зго́дом, (тро́хи) згодя́, (тро́хи) перего́дом, (тро́хи) перегодя́, сперего́дом. [Прихо́дь тро́хи зго́дом. Хло́пці тро́хи помо́вчали, але перегодя́ знов почали́ бала́кати (Неч.-Лев.)].
Помолча́ть – помо́вчати, перемо́вчати (де́який час, тро́хи). [Хло́пці тро́хи помовча́ли, але пере́годя знов почали́ бала́кати (Н.-Лев.)].
Практикова́ть
1) (
о врачах, юристах: иметь практику) практикува́ти;
2) (
применять на деле что-л.) практикува́ти що, ужива́ти чого́, бра́тися до чо́го (на що).
-ва́ть разные методы – практикува́ти рі́зні мето́ди, ужива́ти рі́зних мето́д (спо́собів), бра́тися до рі́зних мето́д (спо́собі́в) и на рі́зні мето́ди (спо́соби́).
-ва́ться – практикува́тися, (упражняться) муштрува́тися. [Що-дня́ до паничі́в німе́цька учи́телька хо́дить; вони́ з не́ю муштру́ються, щоб навчи́тись бала́кати (Звин.)].
-ва́вшийся – практико́ваний, ужи́ваний. [Споконві́чний, традиці́йний, наро́дній звича́й на Украї́ні, ши́роко ужи́ваний в давні́ші часи́ (Доман.)].
Привыка́ть, привы́кнуть – звика́ти, зви́к(ну)ти (и зви́к(ну)тися), привика́ти, приви́к(ну)ти, призвика́ти, призви́кнути, навика́ти, нави́к(ну)ти, завика́ти зави́к(ну)ти, перевика́ти, переви́к(ну)ти, увика́ти, уви́кнути, зви́читися до ко́го, до чо́го (що роби́ти), призвича́юватися, призвича́їтися до ко́го, до чо́го, принату́рюватися, принату́ритися до чо́го, (осваиваться) обвика́ти, обви́кнути де, о(б)го́втуватися, о(б)го́втатися, приго́втатися, оббу́тися де, з ким з чим (см. Осва́[о́]иваться), (обживаться) обізнава́тися, обізна́тися де, з ким, з чим; (о мн.) позвика́ти, попривика́ти, понавика́ти, пообвика́ти, пови́кнути, попризвича́юватися до ко́го, до чо́го, попринату́рюватися до чо́го, пообго́втуватися з ким, з чим. [Я до то́го не зви́кла в ба́тька (Неч.-Лев.). Не звик пра́вди говори́ти. Чи вже позвика́ли ва́ші дівча́та у го́роді жи́ти? (Київськ. п.). Неха́й привика́є. Тут по́ки зви́кнуть о́чі, ду́же те́мно (Л. Укр.). Не нави́к ба́йдики би́ти (Кониськ.). Зави́кли зма́лку бала́кати ті́льки по-моско́вському (Грінч.). Пови́кли ляхи́ нас дури́ти (Куліш). Звика́й Христа́ сповива́ти (Грінч. III). Призвича́ювавсь до наро́днього по́буту (Єфр.). До то́го тре́ба призвича́їтись (Левиц.). Коро́ва принату́рилась ї́сти соло́му (Звиног.). Шви́дко він з не́ю (га́дкою) обго́втався – оббу́вся (Крим.). Оббу́лась у ха́ті. Він ті́лько обізна́вся, за́раз-же приста́в до музи́к (Свидн.)].
-вы́кнуть друг к другу – зви́кнути між собо́ю, зви́кнути оди́н (одне́) до о́дного.
-вы́кнуть ко всему – зви́кнути до всьо́го, до вся́чини.
Нам не -ка́ть – нам не звика́ти.
Приуча́ться, приучи́ться – привча́тися, привчи́тися, при[за]вича́тися, при[за]ви́читися, звича́тися, зви́читися, зуча́тися, зучи́тися, при[у]звича́юватися, при[у]звича́їтися, принату́рюватися, принату́ритися, способи́тися; бу́ти при́вченим, зви́ченим, при[за]ви́ченим, зу́ченим, призвича́єним, принату́реним до чо́го; срв. Привыка́ть. [Хай привча́ється до ді́ла (Васильч.). Привчи́ться до па́нських звича́їв (Н.-Лев.). Зучи́всь до бо́ю (Куліш). Узвича́їлась во-по́льськи бала́кати (Свидн.)].
-чи́ться (путём упражнений) что делать – наломи́тися (несов. нала́муватися) до чо́го, що роби́ти. [Тепе́р таки́ наломи́всь бала́кати по-коза́цьки (Куліш)].
Прогова́ривать, проговори́ть
1)
что – промовля́ти, промо́вити, прока́зувати, проказа́ти, прогово́рювати, проговори́ти, (о мн.) попромовля́ти, попрока́зувати, попрогово́рювати що кому́, до ко́го, (сов.) прогомоні́ти, пробо́вкнути, (диал.) пробесі́дувати, (сквозь зубы) ціди́ти, проціди́ти (крізь зу́би), (на непонятн. языке) прогерґота́ти, проджерґоті́ти (и промо́вити, проказа́ти незрозумі́лою мо́вою). [«Ма́ми нема́», – ти́хо промо́вив ба́тько (Грінч.). Проказа́вши це, відійшо́в наза́д (Грінч.). Не прогово́риш до йо́го ні слове́чка (Квітка). І проговори́ли сло́во ти́хої любо́ви (Шевч.). Коза́к Морозе́нко слова́ми пробо́вкнув(Кул.)].
-рить урок – проказа́ти ле́кцію (уро́к).
-ри́ть речь – проказа́ти промо́ву или промо́вити;
2) (
известн. время) прогово́рювати, проговори́ти, бала́кати, пробала́кати, гу́то́рити, прогуто́рити (яки́йсь час). [Не раз було́ панночки́ пробала́кають ці́лу ніч до сві́та (Неч.-Лев.)].
Проговорё́нный – промо́влений, ви́мовлений, прока́заний, прогово́рений, проці́джений (крізь зу́би).

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Угол – кут, (наружный: здания, улицы) ріг, (умен.) ріжок, (устар.) вугол, (мешка, сумки) гузир, (внутренний: помещения) куток, (уголок) закуток, (карт.) кут:
вершина угла – вершина кута;
во главу угла – на чільне місце, на чоло, на перше місце;
в углу – в кутку;
из-за угла (нападать, убивать…) – із-за рогу, крадькома; потай (потайки);
завернуть за угол – завернути (зайти) за кут;
загнать в угол – загнати (завести) в [глухий] кут;
загнуть угол страницы – загнути ріжок сторінки;
из-за угла – з-за (з-поза) рогу; (исподтишка) з-за рогу, крадькома (потай, потайки), (коварно) підступно (по-зрадницьки, зрадливо);
из угла в угол ходить, слоняться… – з кутка в куток ходити, ходити туди-сюди, тинятися…;
иметь свой угол – свій куток мати;
косой угол – (мат.) непрямий кут;
медвежий угол – за́куток, заку́тина, глухи́й кут, глухи́й світ, за́стум (-му);
мрачный уголок – те́мний (те́мрявий) за́куток;
на каждом углу – на кожному розі, (везде, постоянно) на кожному кроці;
на углу (улицы) – на розі (вулиці);
красный (передний) угол (устар.) – покуття (покуть), (для молодых во время свадьбы) посад (посаг);
под углом зрения – з погляду; (иногда) під кутом зору;
поставить в угол – (наказать) поставити в куток;
по углам говорить, шептаться… – по кутках балакати, шептатися (шепотати, шепотатися, шепотіти, шепотітися)…;
прижать в угол кого (разг.) – загнати в [тісний] кут (у куток, у суточки) кого; приперти (притиснути) до стіни;
прямой угол – (мат.) прямий кут;
сглаживать, сгладить (стирать, стереть) острые углы – загладжувати, позагладжувати гострі грані (ріжки); згладжувати, згладити (стирати, стерти) гострі кути, пом’якшувати ситуацію;
снимать угол – наймати (винаймати) куток;
угол вращения – кут обертання;
тупой угол – (мат.) тупий кут;
угол загиба – кут загину;
угол закругленный – кут заокруглений;
угол закручивания – кут закруту;
угол зрения – кут зору;
угол кривизны – кут кривини;
угол надреза – кут надрізу;
угол наклона – кут нахилу;
угол отклонения – кут відхилу;
угол отражения – кут відбиття;
угол падения – кут падання;
угол поворота – кут повертання;
угол преломления – кут заломлення (заломлювання);
угол при вершине – кут при вершині;
угол раскрытия трещины – кут розкриву тріщини;
угол рассеяния – кут розсіяння;
угол сдвига – кут зсування;
угол скольжения – кут ковзання.
[Вже до серця доходить отрута, Як старому минулого жаль… Путь моя у каміння закута, І на кожному розі — печаль (В.Сосюра). На кожному кроці ставлять вони ставлять перед людьми дзеркало, де ми можемо живовидячки бачити події нашого життя, і ніщо інше не може нам показати так яскраво, які ми є і якими маємо бути (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Хліба беріть з собою тільки на дорогу, доки до Бенгалії доїдете, а в Бенгалії там на кожному кроці, як у нас бузина, росте хлібне дерево (Остап Вишня). Кути губ пропорційні ступеню свободи (С.Є.Лєц). Чим ширший кут зору, тим він тупіший].
Обговорення статті
Язык
1) язик;
2) (
речь) мова;
3) (
в колоколе, колокольчике) серце, би́ло;
4) (
перен., пленный) язик;
5) (
уст., народ) язик:
боек на язык – меткий (швидкий, гострий) на язик, язикатий;
болтать (трепать, чесать) языком, мозолить языка – молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком, базікати;
боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто;
вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти;
владеть языком – володіти (орудувати) мовою;
говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних;
говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою;
держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик (язика) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (иногда) замикати рот (уста);
дёрнуло за язык (разг.) – смикнуло за язик;
заливной язык – заливний язик;
злой язык – злий (лихий) язик;
идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик;
иметь длинный язык – мати довгого язика, мати довгий язик;
как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся;
использование (употребление) языка – мововжиток;
ломать язык – калічити мову;
население (народ), говорящее на другом языке – іномовне (іншомовне) населення;
на (украинском) языке – (українською) мовою;
на языке медок, а на сердце лёдок – на язиці медок, а під язиком (на думці) льодок; слова ласкаві, а думки лукаві; м’яко стелить, та твердо спати; янгольський голосок, та чортова думка;
овладеть языком – опанувати мову, добре вивчити мову;
они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз;
остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто;
прикусить (закусить) язык (перен., разг.) – прикусити (прип’ясти, припнути) язик (язика), укуситися (укусити себе) за язик;
проглотить язык – проковтнути язика (язик);
происхождение языка – походження мови;
просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить;
птичий язык – пташина мова;
разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна) мова; (иногда) розмова, (поет. мова-розмова);
родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова;
слетать, срываться с языка – зриватися з язика;
хорошо подвешенный язык – добре почеплений (підвішаний) язик;
чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (образно) язиком горох товкти, язиком піну збивати;
что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці) (Пр.); хто що гадає, те й вимовляє (мовляє) (Пр.);
что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці (Пр.); у п’яного що в серці, те й на язиці (Пр.); не бий, не волочи, у горілці язик намочи – всю правду скажу (Пр.);
чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів;
эзоповский (эзопов) язык – езопова (реже езопівська) мова;
язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто);
языки, языци – язики, народи, народності;
язык и речь – мова і мовлення;
язык мой — враг мой – язиче, язиче, лихо тебе кличе, в мені [ти] сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мій — ворог мій (Пр.); мовчи, глуха, менше гріха (Пр.); млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Пр.);
язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що;
язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (иногда) усох язик кому (в кого);
язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого;
язык преподавания – викладова мова;
язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебіння кому (у кого); (разг. также) забув язика у роті хто;
язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на коловороті (ковороті) в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (иногда схвально) язикатий хто;
язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе (Пр.); (ирон.) язик доведе до Києва і до кия (Пр.); язик на край світу доведе (Пр.); хто питає, той не блудить (Пр.);
язык иностранный – чужа (іноземна) мова;
язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає) (Пр.); язик — мій найтяжчий ворог (Пр.); язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть (Пр.); язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш (Пр.); дай язикові волю — заведе у неволю (Пр.);
языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай (Пр.); губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи) (Пр.); язиком мели, а рукам волі не давай (Пр.); язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай (Пр.); дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Пр.);
языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати (Пр.); одне — творити язиком, а друге — перти плуга (Пр.); найменше діло — балакати (Пр.); хоч варила — не варила, аби добре говорила (Пр.);
язык пламени – язик полум’я;
язык преподавания – викладова мова.
[Укусись за язик, та й мовчи (Номис). Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова — московські думки (Б.Грінченко). Мова — засіб не виражати вже готову думку, а створювати її (О.Потебня). Порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ви з усяким язи́ком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що ни до якого плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться! Бо живе Німець по-німецьки, Турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і Москаль по-московськи; тілько наш брат Українець носить навиворот свою одежу. Підбита, бачте, московською китайкою або німецькою чи французькою матерією: то що вже лице проти підбою? (П.Куліш). Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію (Л.Українка). Українець, що нехтує своєю мовою, є для своєї нації мертвою людиною (І.Огієнко). Мова — це найживіший, найповніший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виражає собою життєвість народу, але є власне самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу більше немає! (К.Ушинський). Все ж російський язик, зіпсутий навмання, Це ще не українська мова (Є.Плужник). Скубуть озиме, нищать ярину, ще й гидять, гудять, ратицями крешуть. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги, а й діти власні тешуть. Безсмертна мово! Ти смієшься гірко. Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень — не з твоєї величі! (Л.Костенко). Повна Україна українців, та всі іншомовні (В.Слапчук). Мова війни і ненависті в нашій країні настільки в’язко в’їлась у щоденний побут, що ми вже й не реагуємо. Негри у нас обов’язково «чорножопі». Євреї — «жиди пархаті». Цигани? Уже й цього слова досить. Хто далі за списком? Ґеї та лесбіянки — «хворі й неповносправні, всіх на примусове лікування». Інваліди, себто справжні неповносправні — «хитрозаді симулянти». Психічнохворі? Можна й коротше — «психи» і «дауни». Отакий буденний словник нашої мови. А мова визначає все. Тож із таким словником у нас просто не могли не обрати президентом типа, який, по-батьківському картаючи — пардон, по-паханському наїжджаючи на — бездарних підлеглих, погрожує «поперебивати руки-ноги», «повідривати яйця» чи «повідкручувати голови». І коли цим самим президентом призначений прем’єр зненацька гаркає на довірене його керівництву «народонасєлєніє» своїм незабутнім «хорош скулить, взяли лопаты!», то він насправді ніякий не прем’єр, а зонівський вертухай, що вирішив покомандувати зеками (Ю.Андрухович). Мова — це багато чого. Але вона повинна бути потрібною. Тоді ти її вживаєш, а вона тебе будує. Працює цей механізм за зразком причастя. Приймаєш її тіло, запиваєш холодним квасом із родзинками і літаєш по небу з ранку до вечора (В.Рафєєнко). В короткого розуму — довгий язик (Аристофан). Для вивчення мови важливішою є вільна допитливість, ніж грізна необхідість (Аврелій Авґустин). Язик даний людині, щоб приховувати свої думки (Талейран). Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини (Й.Ґ.Гердер). Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Л.Вітґенштайн). Саме мови формують структуру нашого знання (Девід Ґарісон). Ті, хто хоче стати частиною нашого суспільства, мають не лише дотримуватися наших законів, але й розмовляти нашою мовою (Анґела Меркель). Ветеран війни мріяв взяти в магазині язика і донести його до своїх (В.Шендеровіч). Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією, свого роду «Малоросією» або країною другорядного значення (Міхаель Мозер). Язика підбери, бо наступиш].
Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

ВЕСТИ́ (протокол) писа́ти, (до чого), спричиня́тися, спричиня́ти що, (наслідки за собою) тягти́;
вести борьбу́ /вести иссле́дования, вести наблюде́ния тощо/ боро́тися /дослі́джувати, спостеріга́ти тощо/;
вести борьбу́ с чем дава́ти бій /оголо́шувати війну́/ чому, побо́рювати що;
вести двойну́ю игру́ торгува́ти на два база́ри;
вести де́ло ору́дувати;
вести де́ло к чему гну́ти куди /до чого/;
вести за́мкнутую жизнь жи́ти відлю́дно;
вести за собо́й что виклика́ти;
вести к чему ще йти́ся на [ведёт к сча́стью іде́ться на ща́стя], (мову) гну́ти /хили́ти/ куди;
вести нача́ло похо́дити, бра́ти поча́ток;
вести ого́нь стріля́ти;
вести пра́здные разгово́ры ба́витися балачка́ми;
вести перегово́ры ве́сти́ перемо́вини;
вести разгово́р бала́кати, ве́сти́ мо́ву;
стро́го вести себя́ (досто́йно вести себя́) шанува́тися;
вести себя́ прили́чно не дозволя́ти за́йвого;
вести скита́льческую жизнь блука́ти світа́ми;
вести собра́ние /вести заня́тия/ керува́ти збо́рами /заня́ття́ми/;
вести счёт рахува́ти;
вести холосто́й о́браз жи́зни одинакува́ти;
и у́сом не ведёт /и у́хом не ведёт/ (не вживає заходів) ні кує́ ні ме́ле;
веду́щий що веде́ тощо, покли́каний ве́сти́, воді́й, провідни́к, вожа́й, поводи́р /проводир/, прикм. головни́й, провідни́й, чі́льний, напрямни́й, чолови́й, ключовий [ведущая фигу́ра ключова́ фігу́ра], галиц. пра́порний, (про колесо) тягови́й, рухови́й, /певну працю/ за́йня́тий чим, відповіда́льний за, фраз. пе́рший [веду́щее звено́ перша ла́нка], образ. на /в/ чолі́, тех. директи́вний [ведущий луч директивний про́мінь];
ведущий большу́ю игру́ граве́ць у вели́кій грі;
ведущий борьбу боре́ць;
ведущий в ата́ку (рій) проривни́й, /хто/ стил. перероб. в чолі́ ата́ки;
ведущий войну́ за́йня́тий війно́ю, у ста́ні війни́;
ведущий в тупи́к спрямований у безви́хідь;
ведущий двойну́ю игру́, двору́шник;
ведущий за́мкнутую жизнь відлю́дько;
ведущий за собо́й что зда́тний ви́кликати, /в атаку/ = ведущий в атаку;
ведущий знако́мство з до́бре знайо́мий з;
ведущий к сприя́тливий для чого, зда́тний призве́сти до;
ведущий к ги́бели згу́бливий;
ведущий к осложне́ниям зда́тний ускла́днити;
ведущий к побе́де перемо́жний, оказ. проривни́й;
ведущий перегово́ры перемо́вець, уча́сник перегово́рів;
ведущий перепи́ску кореспонде́нт;
ведущий програ́ммы реконстр. провідни́к чого;
ведущий протоко́л протоколі́ст;
ведущий речь о чём фраз. заклопо́таний чим;
ведущий самолёт піло́т;
стро́го ведущий себя́ стате́чної пове́ді́нки, зви́клий шанува́тися;
ведущий скита́льческую жизнь зви́клий блука́ти світа́ми, обходи́світ, ві́чно в ма́ндрах, ві́чний мандрівни́к, розблу́каний світа́ми;
ведущий хозя́йство головни́й госпо́дар;
ведущее колесо́ рухове́ ко́лесо;
ведущийся що веде́ться тощо, ве́дений, прова́джуваний;
ведо́мый ве́дений, (трибок) обе́ртаний.
РАЗГОВА́РИВАТЬ образ. перекида́тися слова́ми і похідн., (швидко) шварґота́ти, шварґоті́ти;
разгова́ривающий що /мн. хто/ бала́ка тощо, зви́клий /ра́ди́й/ бала́кати, зда́тний поговори́ти, за́йня́тий розмо́вою, розмо́вник, співрозмо́вник, балаку́н, прикм. /робот/ словомо́вний, складн. -мо́вний [ско́ро разгова́ривающий скоромо́вний];
бы́стро разгова́ривающий шварґотли́вий, шварґітли́вий;
охо́тно разгова́ривающий охо́чий до розмо́в;

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Толковать
1) (
об’яснять) тлума́чити, -чу, -чиш;
2) (
беседовать) розмовля́ти, -ля́ю, -ля́єш, бала́кати, -каю, -каєш.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Беседа
• Вести беседу
– провадити (вести) мову (розмову, бесіду, речі); річ розмовляти; на мові (на речах) бути з ким; розмовляти; балакати; (розм. фам.) справляти балачку. [Остап вів бесіду з дідусем. Коцюбинський. Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти! Хай лучче я буду весь вік дівувати! Гребінка.]
• Вступать, вступить в беседу с кем
– заходити, зайти в розмову (в бесіду, в речі) з ким; (тільки докон.); стати на речах із ким; розмовитися (розбалакатись) з ким. [Не дуже в речі заходжу: розпитаюсь дороги в Дем’янівку, подякую за хліб-сіль та й далі. Вовчок. Все ж таки не могла часто з Михайлом розмовитися. Кобилянська.]
Вести
• Будем вести себя хорошо, прилично!
– поводьмося добре, пристойно (чемно)!; шануймося!
• Вести борьбу, войну
– вести (провадити, точити) боротьбу, війну; змагатися.
• Вести весёлую жизнь
– жити весело; провадити веселе життя; (діал.) веселувати.
• Вести двойную игру
– грати подвійну гру; і нашим і вашим; і туди і сюди.
• Вести дневник
– вести (писати) щоденник(а).
• Вести дружбу
– дружити (приятелювати, товаришувати); (діал.) сябрувати.
• Вести жизнь
– провадити життя; жити. [Вона-то й народилась дуже квола, Бо я тоді таке життя тривожне Провадила… Українка.]
• Вести знакомство с кем
– знатися (водитися) з ким; мати (підтримувати) знайомість з ким; (лок.) мати знакімлю з ким.
• Вести начало от кого, чего
– брати початок (почин) від кого, від чого; (роз)починатися (зачинатися) від кого, від чого.
• Вести переписку (переписываться) с кем
– провадити листування (листуватися) з ким.
• Вести процесс, тяжбу с кем
– позиватися з ким; (давн.) тягатися з ким.
• Вести разговор, речь
– провадити (вести) розмову, мову, речі (річ); розмовляти (говорити, балакати).
• Вести свой род от кого
– вести свій рід від кого, походити від кого, з чийого роду; бути з роду чийого.
• Вести свою линию
– свою лінію (своє) вести; триматися (держатися) своїх засад; (розм. образн.) виводити далі свою нитку.
• Вести себя
– поводитися; триматися.
• Вести себя хорошо, прилично, достойно
– поводитися добре, чемно (пристойно, ґречно, звичайно, доладно, як слід); шануватися; (давн.) чтитися. [Гляди ж, молодичко, шануйся, то будемо сватами й братами! Вовчок.]
• Вести хозяйство
– вести (держати) хазяйство (господарство); господарювати (хазяйнувати).
• Вести холостую жизнь
– парубкувати (молодикувати, бурлакувати).
• Вести хоровод
– вести танок.
• Все дороги ведут в Рим
– всі шляхи (всі дороги) ведуть (провадять, стеляться) до Рима (в Рим); усі стежки до Рима йдуть.
• И ухом не ведёт кто
– (а)ні гадки кому; і гадки не має хто; зовсім не вважає на що хто; ні кує, ні меле хто; в голові не кладе хто; і вухом не веде хто; й за вухом не свербить кому.
• Как ты ведёшь себя?
– як ти поводишся?
• К чему он ведёт?
(разг.) – до чого (куди) він хилить (гне, верне, веде, клонить)?
• Плохо вести себя
– погано (зле, негарно) поводитися; не шануватися; пусто йти. [Слухай, Грицю, як ти пусто йдеш, то й я пусто піду. Барвінок.]
Глупость
• Глупости!
(фам.) – дурниця!; дурниці!
• Говорить глупости, наговорить глупостей
– дурне говорити (балакати, казати); дурного наговорити (набалакати, наказати); говорити (казати), наговорити (наказати) півтора людського; говорити таке, що ні пришити, ні прилатати, ні кому дурно дати; говорити, наговорити, що не причепити ні до кола, ні до плота; наговорити такого, що й кінь би [з того] сміявся. Див. іще вздор.
• Делать, сделать глупость, наделать глупостей
– дурниці робити (виробляти), наробити дурниць; дурницю робити, зробити (стрельнути, стрілити); (тільки недокон.) дуріти. [Ще хвилина — і я б наробив жахливих дурниць. Кочерга. А дуріти нам не гоже. Вовчок.]
• Не говори глупостей
– не кажи (не говори, не плещи, не плети) дурниць; (зах.) хай тобі язик не забігає.
• По глупости
– здуру; з дурного розуму (ума); з дурної голови; через дурість (безглуздя, недоумство, нерозум). [Усе то з дурного розуму. Пр. Із старшиною хотів породичатися з дурної голови! Гордієнко.]
• Пороть глупости
(вульг.)Див. вздор.
• Спороть глупость
(вульг.) – ляпнути (бовкнути, зверзти, сплести, вмолоти) дурницю (дурне); сказати півтора людського; дати маху (хиби, хука); обмахнутися; схибити; змилити; (образн.) осковзнутися; шпака вбити.
Говорить
• В нём говорит собственник
(разг.) – у ньому говорить (озивається) власник.
• Вообще говоря
– кажучи (казавши) загалом; загалом беручи (бравши). [Українське письменство, кажучи загалом, в усій своїй сукупності стояло і встояло до цього часу на міцному грунті реалізму, народності і національності… Н.-Левицький.]
• Всё говорит и говорит
– говорить (балакає) і (та й) говорить (балакає); одно говорить (балакає) [і говорить (і балакає)]; (образн.) скрекоче (скрегоче), мов (як…) сорока. [Як же мені розказувати, — сердито обізвався дід, — коли не даєте й рота роззявити: скрегочете, мов сорока на вербі!.. Стороженко.]
• Вяло говорить
– мляво говорити; слебізувати. [Дивись, як слебізує, аж нудно слухати. Сл. Гр.]
• Говорит как по писаному
– говорить, мов (як…) з книжки вичитує (читає, бере); каже, як з листа бере; говорить так, як з письма бере; говорить (каже) хоч на папері пиши (хоч у книзі друкуй); говорить (каже) як (мов…) по писаному. [Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки читає, аж зітхнеш, слухаючи. Свидницький. І розказує було про козаків, про гетьманщину, про Запоріжжя, як по писаному… Свидницький.]
• Говорит, не отдавая себе отчёта, не сознавая что
– блудить словами; не знає, не тямить, що каже (говорить, балакає). [Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш. Н. п.]
• Говорит об одном, а намекает на другое
– каже про одне, а натякає на інше; говорити (казати) на(з)догад буряків, щоб дали капусти.
• Говорить без обиняков, напрямик
– говорити (казати) прямо (на(в)прямець, на(в)прямки); без підхідців казати (говорити). [То такий чоловік, що ти йому все напрямець кажи: гаразд буде. Сл. Гр. Вір не вір, а я скажу навпрямки, що один твій ласкавий погляд — і я пан над панами!.. Кропивницький.]
• Говорить бессвязно
Див. бессвязно.
• Говорить быстро, скороговоркой, как трещотка
– говорити (балакати) швидко (шпарко, скоро); дріботіти (торохтіти); (образн.) як (мов…) горохом (як намистом) сипати. [Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі горять. Українка. Кресало є?.. Є!.. А губка є?.. Є!.. Ну, викрешемо… га!..— торохтів він, мов горохом сипав. Коцюбинський.]
• Говорить в защиту кого, чего
– говорити (казати) в оборону (в обороні) кого, чого; говорити (казати, промовляти) за ким, за чим; говорити (казати) на захист кого, чого. [Вважаю за свій обов’язок не мовчати, а сказати кілька слів у його обороні. Франко.]
• Говорить вздор
– гнути дурниці; плескати; турувати; галамагати; химери гонити (ганяти); плести (ліпити) харки-макогоники (харки-макогоненки). Див. іще вздор.
• Говорить в лицо
– говорити у вічі (в [живі] очі); (лок.) прітьма говорити (казати). [Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• Говорить в насмешку
– казати на глум (на сміх).
• Говорить в нос, гнусить
– говорити (балакати…) крізь ніс (у ніс); у ніс мова; говорити гугняво; гугнявити (гугнити, гуняти); гундосити. [Мов собака мурличе, та ще й гугнявіє. Квітка-Основ’яненко. Щось гугнить, ніяк його не второпаєш, що він верзе. Стороженко.]
• Говорить вспыльчиво, запальчиво
– говорити (балакати, мовляти, мовити…) запально (сприсливо, з оприском).
• Говорить в тон кому
– говорити (казати, мовити) в тон (під лад, у лад) кому.
• Говорить в чей-либо адрес
Див. адрес.
• Говорить в чью пользу
– говорити (казати) кому на користь; на чию руч казати (горнути). [Калитці щось треба сказати і на користь громаді. Гордієнко.]
• Говорить в шутку, шутя
– на сміх (жартома, на жарт, у жарт, жартом) казати (говорити…); говорити (казати) жартуючи (іноді розм. шуткуючи). [І як таке можна, хай навіть жартома, сказати, коли вона так славно прибралася. Стельмах.]
• Говорить дело
– говорити (казати, мовити) до діла (до пуття); говорити по суті. [Еге, молодиця до діла каже, — схвально кивнув головою найстаріший із повстанців. Панч. Може ж хоч ти, Йване, скажеш мені до пуття? — журно допитувався Оксентій. Смолич.]
• Говорить много, лишнее
– (за)багато балакати (говорити); (глузл.) розпускати губи (губу, язика). [Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її. Кропивницький.]
• Говорить намёками
– казати (говорити) натяками (навтяки, навтямки, на (з)догад); закидати на (з)догад; закидати [слова]; (жарт. образн.) казати (говорити, закидати) на (з)догад буряків [щоб дали капусти] (навтяки буряки, щоб капусти дали). [Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Квітка-Основ’яненко. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. Вовчок. Так бо почервонів, як я їй став закидати, що її полюбив. Квітка-Основ’яненко. Спершу дядько п’яний, — на догад буряків, — дайте капусти! — почне закидати. Мирний.]
• Говорить на многих языках
– говорити багатьма мовами.
• Говорить на непонятном языке
– говорити незрозумілою мовою; джеркотати (джеркотіти); ґерґотати (ґерґотіти). [Порозумітися з ними ніяк — джеркотять щось по-своєму… Головко. Німець кричав, плювався, з жінкою сварився, тільки не розбереш нічого, все по-своєму, мов гуси, ґерґотали. Тобілевич.]
• Говорить на чей счёт
– казати (говорити) на чий карб; казати (говорити) про кого.
• Говорить обиняками
– говорити (казати) манівцями (навмання, наздогад); (розм.) говорити (казати) позавгорідно. [Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно. Сл. Гр.]
• Говорить открыто, откровенно
– говорити (казати) відверто, щиро (по щирості). [По щирості кажу я те, що інша б утаїла… Тобілевич.]
• Говорить по душам
– говорити щиро (по щирості); говорити відверто.
• Говорить понаслышке
– говорити (казати) з чутки (з чуток); від людей казати; говорити (казати) з людського поговору; говорити (казати), як од людей чув, чула (як люди гомонять); казати казане. [Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей… Шевченко. Я теж не своє кажу — тільки так люди гомонять. Лебединець, перекл. з Реймонта.]
• Говорить по поводу чего
– говорити з приводу чого.
• Говорить по-русски, по-украински
– говорити російською мовою (по-російськи, по-російському), українською мовою (по-українськи, по-українському).
• Говорить про себя, самому с собой
– говорити (казати, мовити, балакати) [собі] думкою (подумки, на думці); говорити (казати…) [самому] до себе; говорити (розмовляти) з самим собою. [Баба сідала собі на лаву проти скринь і говорила сама до себе. Стефаник. Звичка була в старого з самим собою розмовляти… П. Куліш.]
• Говорить пространно, растянуто о чём
– широко говорити (розводити) про що; розводитися про що. [То, бувало, стрибає, як заєць, а тепер, — як почне розводити, за годину не скінчить. Кочерга.]
• Говорить пустяки
– говорити (правити, плести, провадити) дурниці; говорити (казати) пусте (пусто). [Ви не знаєте та й говорите пусте. Ану, запитайтеся мами, який я розумний! Стефаник.]
• Говорить резко, не стесняясь
– говорити гостро (не перебираючи висловів); (образн.) говорити (казати) без обрізків.
• Говорить сквозь зубы
– цідити [крізь зуби]; говорити (казати) крізь зуби. [Вона цідила слова, мов отруту. Коцюбинський. Васильєв одвернувся, сказав крізь зціплені зуби… Кундзіч.]
• Говорить с расстановкой
– говорити спроквола (покволом, повагом, повільно); говорити (мовити) з перестанками (з перепинками). [Сусіди говорили повагом, не поспішаючи. Кучер. Видно, слово вирвалось зненацька, бо зразу засіклася, потім бачить, що мовчати вже не можна, доказала з перепинками. М. Куліш.]
• Говорить с частыми отступлениями от темы
– говорити, часто відбігаючи від теми.
• Говорить так и этак (противоречиво)
– двоїти, казати (говорити) так і сяк (так і он як, так і інак); язиком так і сяк; гнути сюди й туди. [Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Сл. Гр. Язиком сяк і так, а ділом ніяк. Пр.]
• Говорить чепуху
– говорити дурницю (дурниці, нісенітницю, нісенітниці); [казна-що, чортзна-що, не знать що] бевкати; дурнину строїти; банелюки плести. [Чортзна-що ти бевкаєш! Сл. Гр.]
• Говорить чьему-либо сердцу
– промовляти до чийого серця (до серця кому). [Домініка потішала розумними словами, що промовляла щиро до серця… Кобилянська.]
• Говоря по совести
– кажучи (казавши) по совісті.
• Говоря словами (такого-то); так говорил кто
– мовляли (кажучи) словами кого; [як] мовляв хто (той, он той); казав той, як той (як якийсь) казав; казав би хто(сь), ти б казав. [Еге! Уже, казав той, до того, мабуть, воно йдеться, — погоджувався, зітхаючи крізь сон, Тройгуб. Довженко. Чоловік, як якийсь казав, хоче зажити світа: на то Бог дав неділю. Цілий тиждень працюємо, як той казав, в поті чола… Мартович. Тато з мамою, — казав би хтось, — вилежувалися ціле життя в перинах… Козланюк.]
• Говоря словами чего-либо (пословицы)
– мовлячи (кажучи) чим (приказкою); як у приказці кажуть (приказують). [От і правда, як приказують у приказці: мати порве пазуху, ховаючи для дітей, а діти порвуть пазуху, ховаючи від матері. Н.-Левицький.]
• Говорят же вам, что…
– казано ж бо вам, що…
• Говорят, что…
(разг.) – кажуть (говорять) [люди], що…; між людьми йде, що…; славлять, що… [Говорять, що небезпечно… Вовчок. Ще славлять, ніби двійником являлась ти, — Тебе і в Трої і в Єгипті бачили. Лукаш, перекл. з Гете.]
• [Давайте] не будем говорить
– не говорім(о).
• Да говорите же!
– та ну-бо кажіть!; кажіть-но!
• Едва может говорить
– ледве голос подає; голосу (застар. гласу) не зведе (не відтягне); говорить, мов (як…) три дні [хліба] не їв. [Лежить, гласу не відтягне ніякого: ні, вже, кажу, не лийте води, не піднімається. Сл. Гр.]
• Иначе говоря
– інакше (по-іншому, по-інакшому) кажучи; кажучи іншим ладом (іншими словами).
• Короче говоря
– коротше кажучи; найшвидше сказати; коротке слово; словом.
• Лишиться способности говорить
– стратити (втратити) мову. [Він немов мову втратив. Кобилянська.]
• Лучше не говорить!
– бодай не казати! [Як? що? де він? — питаємо. Потап тільки головою схитнув, сів і каже: — Е, бодай не казать!.. Тесленко.]
• Мне так говорили
– мені так казано; мені так говорили (казали).
• Мы говорим, вы говорите, они говорят на разных языках
(перен.) – ми говоримо, ви говорите, вони говорять різними мовами (на різних мовах); ми не розумієм(о), ви не розумієте, вони не розуміють один (одне) одного (одна одну); ми не можемо, ви не можете, вони не можуть порозумітися. [Не хотіла б я тебе вразити, сестро, Та, бачу, прийдеться розмову залишити. Бо ми говоримо на різних мовах! Українка.]
• Начинать, начать говорить
– починати, почати говорити; знімати, зняти мову (річ, голос, слово). [І Кутур’є, звернувшись до нас, Ізнову говорить почав… Тичина. Далі він знову несміло зняв річ… Українка.]
• Не говоря о чём
– поминувши що; не кажучи про що.
• Не говоря худого слова
(разг.) – лихого слова не (с)казавши (не кажучи).
• Не годится говорить так
– не личить (не подоба) так казати.
• Не приходится об этом говорить (не подобает)
– не доводиться (не випадає, не подоба) про це говорити.
• Не с тобой говорят
– не до тебе мова (річ); (розм.) не до тебе п’ють. [Не до тебе, дяче, п’ють! Тобілевич.]
• Нечего (не стоит) и говорить
– нічого (нема що, нема чого, годі, шкода, не варт) і казати (говорити, балакати); шкода й мови; (образн.) даремно й язика терти (бити об зуби). [Про це й балакати не варт — То був би надто смілий жарт. Лукаш, перекл. з Гете. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє! М. Куліш.]
• Ни слова не говорит
– (а)ні словом ((а)ні слівцем, жодним словом) не п(р)охопиться; ні слова не каже (не мовить); ні пари з уст (з губи); і (ані) пари з рота не пустить. [Жодним словом досі він не прохопився Галині про свою любов. Шиян. Сидить, як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається, і ні пари з вуст. Дніпрова Чайка.]
• Ну вот он и говорит
– отож він і каже.
• Одинаково говорить (то же самое)
– казати в одно. [Його громада титарем настановила. Усі люди в одно казали: «Якби оце да він у воєнній службі був, його б офіцером настановили: жвавий, повновидий». Барвінок.]
• Он говорит небылицы
– він говорить (плете, верзе…) небилиці (вигадки, байки); (образн.) у його на вербі груші (на осиці кислиці) ростуть. [Всі, котрі те чули, поглянули по собі з усміхом недовірливості, думаючи, що хлопчина зі страху говорить якісь небилиці. Франко.]
• Откровенно говоря
– щиро (по щирості, відверто) кажучи ((с)казавши). [Одверто кажучи, мені було соромно признатися. Багмут.]
• Поговорить толком, детально
– поговорити (побалакати) до пуття (до ладу), детально (докладно).
• По правде говоря
– по правді сказати (сказать по правді); правду (по правді, направду) кажучи ((с)казавши, мовлячи, мовивши); сказати (мовити) правду.
Неприятно
• С ним мне неприятно говорить, беседовать
– мені з ним неприємно (прикро) розмовляти (балакати); він мені не до розмови (не до мови).
• Это ему крайне неприятно
– це йому край (украй, аж надто, геть-то) неприємно (прикро); (розм. ірон.) це йому як хроном під ніс.
Нечего
• Делать нечего
(как вводное слово) – нічого не вдієш.
• Делить нам нечего
– ділити нам нема(є) чого (нічого); нам батьківщини не ділити.
• Нечего греха таить
– ніде (нема де) правди діти; ніде (нема де) гріха потаїти; треба (слід) щиро визнати.
• Нечего и говорить
– нема(є) чого (годі, шкода) й казати (говорити, балакати); шкода й слова (й мови); нема (й) мови; нема (й) слова.
• Нечего мне говорить
– нема чого розводитися; нема чого багато говорити.
• Нечего сказать
(ирон.) – нема чого й казати; нічого казати; нівроку.
• [Об этом] и думать нечего; нечего и думать
– [Про це] нема чого (нічого) й думати (й гадати); і думати не треба; шкода й гадки.
• От нечего делать
– знічев’я; аби щось робити; аби скоротати час.
Нос
• Беда на носу
– біда (лихо) вже коло носа (над головою, коло дверей, коло порога).
• Вздёрнутый нос у кого
(разг.) – кирпатий (кирпатенький) ніс у кого; кирпатий (кирпатенький) ніс має хто; кирпа в кого; кирпу має хто.
• В нос говорить, петь…
– говорити (балакати), співати… крізь ніс (у ніс); гундосити.
• Водить, проводить, провести за нос кого
(перен. разг.) – водити, проводити за носа (за ніс, за кирпу) кого; водити кого, як кота за ниткою; дурити (морочити) кого.
• Воротить нос от чего
– вернути носа (ніс) від чого; відвертати носа (ніс) від чого.
• Дальше [своего] носа не видеть
(разг.) – не бачити далі від [свого] носа (поза [своїм] носом).
• Дать по носу, щелчка в нос кому
(разг.) – дати по носі кому; ударити по носі кого; дати щигля (носака) кому; дати пинхви (цибульки) [підніс] кому.
• Держать нос по ветру
– тримати носа за вітром; ловити носом, куди (кудою) вітер віє (дме); чути (дивитися), відкіль вітер віє.
• Драть, задирать, задрать, поднимать, поднять нос
(перен. разг.) – дерти (задирати, задерти, задрати) носа; підводити, підвести (підіймати, піднімати, підняти) носа; (згруб.) кирпу гнути (дерти, драти, задирати, задерти, задрати); губу копилити, закопилити; починати, почати високо нестися.
• Заложило нос кому
– заклало в носі кому; ніс заліг у кого.
• Зарубить себе на носу что
– закарбувати собі на носі що; зарубати собі на пеньку що; [добре] затямити собі що.
• Зима, весна… конец года на носу
– скоро (незабаром, от-от, над носом, іноді далі, далі-далі) зима (весна…, кінець року); тільки не видно зими (весни…, кінця року); (розм.) зима (весна…, кінець року) на брязку; зима (весна…, кінець року) край воріт.
• Из-под [самого] носа (носу) у кого
– з-під (з-перед) [самого] носа в кого, кому; з-перед кого.
• И носа не показывать, не показать
– і носа не являти, не явити (не появляти, не появити, не потикати, не поткнути).
• Клевать носом
(разг.) – куняти (дрімати); окуні ловити; клювати носом.
• Комар носа (носу) не подточит
– комар носа не підточить; чиста робота; і голки не підсунеш; ніхто не вчепиться; не присікаєшся (не прикопаєшся).
• Крутить, покрутить носом
(разг.) – крутити, покрутити носом.
• Наставить, наклеить, натянуть нос кому
– наставити, приправити носа кому; пошити в дурні кого.
• Не по носу кому что
(разг.) – не для чийого носа що; ще не вмився хто до чого; (зниж.) не для рила нашого Гаврила що.
• Неприятель у него на носу
– ворог коло його носа; ворог уже дивиться [йому] в вічі.
• Не тычь носа (носу) в чужое просо
– не сунь (не пхай, не потикай) носа до чужого проса. Пр.
• Нос к носу; носом к носу
– носом до носа; ніс у ніс.
• Нос не дорос у кого
(шутл.) – ще не доріс (малий ще) хто; (образн.) ще не вмився хто до чого.
• Нос семерым рос, одному достался
– ну й ніс, для празника ріс, а ти в будень носиш. Пр. Ніс так нісяк через Дніпро міст. Пр.
• Нос, что и багра не надо; то носина, словно соборное гасило
– ніс, як за сім гривень сокира. Пр.
• Оставлять, оставить с носом кого
– наставити (приставити) кому носа; пошити кого в дурні; на сухеньке вивести кого; візка кому підвезти.
• Остаться с носом
(разг.) – облизня піймати (спіймати, з’їсти, вхопити).
• Повесить нос
– повісити (похнюпити) ніс (носа); похнюпитися.
• Повесить нос на квинту; опустить нос
(разг.) – повісити (спустити) носа (ніс) на квінту; похнюпити носа; похнюпитися.
• Под носом взошло, а в голове и не посеяно
– під носом насіялося, а в голову й не навіялося. Пр. Під носом зійшло, а в голові й не посіяно. Пр. Під носом косити пора, а в голові й не сіяно. Пр. Уже й борідка виросла, а глузду не винесла. Пр. У бороді гречка цвіте, а в голові ще й не орано (на зяб не орано). Пр. Під носом жнива (ліс), а в голові ще й не орано. Пр.
• Под [самым] носом у кого
(разг.) – під [самим] носом у кого.
• С гулькин нос
(разг.) – у (з) комареву ніжку (з мишачу бідницю); як у комара сала; як у зайця хвоста.
• Смерть на носу
– смерть за плечима.
• С носа (с носу)
(разг.) – від особи; від кожного.
• Совать [свой] нос; соваться с носом (со своим носом) во что, куда
(разг.) – стромляти (устромляти, пхати, тикати, сунути) [свого] носа до чого, куди.
• Ткнуть носом кого во что
(фам.) – ткнути носом кого у що.
• Утереть нос кому
(перен. разг.) – утерти носа кому; (іноді) узяти гору (верх) над ким.
• [Хоть] кровь из носу
(разг.) – [Хоч] кров з носа; хоч з коліна вилупи; будь-що.
• Чуять, почуять носом что
– чути, почути носом що; занюхати що.
Угол
• Из-за угла
(нападать, убивать…) – із-за рогу; крадькома; потай (потайки).
• Из угла в угол ходить, слоняться…
– з кутка в куток ходити, тинятися…
• Красный (передний) угол
(устар.) – покуття (покуть). [Тоді козак-нетяга на покуті сідає… ЗОЮР.]
• Под углом зрения
– з погляду; (іноді) під кутом зору.
• По углам говорить, шептаться…
– по кутках балакати, шептатися (шепотати(ся), шепотіти(ся))…
• Прижать в угол кого
(разг.) – нагнати в [тісний] кут (у куток, у суточки) кого.
• Сглаживать, сгладить острые углы
– загладжувати, позагладжувати гострі грані (ріжки).
Язык
• Боек на язык кто
– меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто.
• Вертеться на языке, на кончике языка
– крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти.
• Владеть языком
– володіти (орудувати) мовою.
• Говорить на разных языках
(перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних.
• Говорить, писать на каком языке
– говорити, писати якою мовою.
• Держать язык за зубами (на привязи)
(разг.) – тримати (держати) язик(а) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (іноді) замикати рот (уста).
• Идти (не идти), приходить (не приходить) на язык
– навертатися (не навертатися) на язик.
• Как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся; язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо
– як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що.
• Овладеть языком
– опанувати мову (оволодіти мовою).
• Они его не спускают с языка
– він їм у зуби нав’яз.
• Остёр на язык кто, острый язык у кого
– гострий на язик хто, дотепний хто.
• Прикусить (закусить) язык
(перен. разг.) – прикусити (прип’ясти) язик(а), укуситися (укусити себе) за язик. [Укусись за язик, та й мовчи. Номис.]
• Просится на язык
– проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить.
• Птичий язык
– пташина мова.
• Разговорный язык
– говірна мова; обихідна (повсякденна, поточна) мова; (іноді просто) розмова (а також поет. мова-розмова).
• Родной (материнский) язык
– рідна (матерня, материна, материнська) мова.
• Слетать, срываться с языка
– зриватися з язика.
• Чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык
(разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (фіг. також) язиком горох товкти, язиком піну збивати.
• Что на уме, то и на языке
– що на думці, те й на устах (на язиці). Пр. Хто що гадає, те й (ви)мовляє. Пр.
• Что у трезвого на уме, то у пьяного на языке
– Що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці. Пр. У п’яного що в серці, те й на язиці. Пр. Не бий, не волочи, у горілці язик намочи — всю правду скажу. Пр.
• Чтоб у тебя язык отнялся
(вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів.
• Язык без костей у кого
– язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто).
• Язык отнялся у кого
– відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (іноді) усох язик кому (в кого). [Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відняло. Мирний. І — всім разом заціпило… Шевченко.]
• Язык плохо подвешен (привешен) у кого
– язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого.
• Язык преподавания
– викладова мова.
• Язык прилип (присох) к гортани у кого
– язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебення кому (у кого); (розм. також) забув язика у роті хто. [Нам сиділося, як собаці на човні, а язики в роті поприсихали. Яновський.]
• Язык хорошо подвешен, привешен у кого
– язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на ко(ло)вороті в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (іноді схвально) язикатий хто.
• Язык до Киева доведёт
– язик до Києва доведе. Пр. (ірон.) Язик доведе до Києва і до кия. Пр. Язик на край світу доведе. Пр. Хто питає, той не блудить. Пр.
• Язык мал, да великим человеком владеет
– язик маленький, а великим тілом володає (владає). Пр.
• Язык мой — враг мой
– язик мій — ворог мій. Пр. Язик — мій найтяжчий ворог. Пр. Язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш. Пр. Язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Пр. Мовчи, глуха, менше гріха. Пр. Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде. Пр. Язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш. Пр. Дай язикові волю — заведе у неволю. Пр.
• Языком болтай, а рукам волю не давай
– язиком що хоч роби, а рукам волі не давай. Пр. Губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи). Пр. Язиком мели, а рукам волі не давай. Пр. Язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай. Пр. Дай рукам волю, то сам підеш у неволю. Пр.
• Языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит
– язиком вихати — не ціпом махати. Пр. Одне — творити язиком, а друге — перти плуга. Пр. Найменше діло — балакати. Пр. Хоч варила — не варила, аби добре говорила. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Бала́кати
1)
говорить;
2)
разговаривать, толковать;
3)
болтать, калякать.
О́приск, -кувспыльчивость.
З о́приском бала́кативспыльчиво, запальчиво говорить.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

бала́кати, -каю, -каєш, -кає

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бала́кати, -каю, -єш, гл.
1) Бесѣдовать, болтать, калякать, разговаривать.
Звичайно за слівцем балакали по слову. Греб. За рученьки біленькі взявшись, балакали то сяк, то так. Котл. Ен. І. 18. Балака таке — не своє. Говоритъ вздоръ. Зміев. у.
Баля́кати, -каю, -єш, гл. = Балакати. Чую, балякає з кимсь. О. 1862. VII. 38.
Ви́балакати, -каю, -єш, гл. Добиться чего разговоромъ, бесѣдой. Та що! Будем балакати, може що й вибалакаємо.
І. Заважа́ти, -жа́ю, -єш, сов. в. зава́дити, -джу, -диш, гл.
1) Препятствовать, мѣшать, помѣшать, быть помѣхой.
Сей хміль мені не буде заважати, а буде моєму серцю смілости додавати. Макс. 1849, 85. Ет, геть звідце, не заважай, нема часу з тобою ту балакати! Камен. у.
2) Подѣйствовать дурно (на желудокъ).
Поганому животові і пироги завадять. Ном. № 7159. Зава́дило. Затошнило. Мені з самого ранку завадило. Аф. 406.
Запропа́лий, -а, -е. Напрасный, тщетный. Дурному про розумне балакати — запропала праця.
Наломи́тися, -млю́ся, -мишся, гл.
1) Надломиться.
Вісь наломилася.
2) Пріучиться, приспособиться.
Привчив його і читати і все став робити як слід. Я його не силував, не намагався дуже. Він потроху і наломився. Г. Барв. 407. Тепер таки наломивсь балакати по козацьки, а скоро прийшов до нас, то насмішив братчиків своєю мовою. К. ЧР. 117.
Оприск, -ку, м. З о́приском бала́кати. Вспыльчиво, запальчиво говорить. Ном. № 12893.
Прийде́шній, -я, -є. Будущій. Яке моє щастя? Не було в минулому, не буде й в прийдешньому. Сквир. у. На прийдешній тиждень покинути б молотити, а до буряків узятись. Брацл. у. Не пора ще про прийдешнє ціх дітей балакати. Брацл. у.
Прийма́ти, -ма́ю, -єш, сов. в. прийня́ти, приня́ти, -йму́, -меш, гл.
1) Принимать, принять.
Він прийма до свого гурту, тілки не всякого, а з проби. Стор. МПр. 113. Приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Мет. 241. Свої не прийняли його. Єв. І. І. 11. Їв би очима, та душа не приймає. Чуб. І. 212.
2) Принимать, принять за что, счесть за что.
Як не прийме Біг гріхи за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108.
3) Получать, получить, брать, взять.
Королевські листи до рук добре приймати. АД. II. 4. На коня сідав, опрощення приймав. Макс. Чотирі карбованці даю за таке нікчемне теля, ще й не хоче! ну, — нема часу балакати, — приймай гроші. Каменец. у. Приня́ти сло́во. Заговорить. Приняв ізнов слово божий чоловік. К. ЧР. 29.
4) Браться, взяться.
За замок руками не приймали. АД. І. 214.
5) Терпѣть, вытерпѣть.
Лиха душа прийма довіку муку. К. Іов. 33. Наругу од дітей приймати. Г. Барв. 369.
6)
ланцюга́ми. Сковывать, сковать цѣпями. Ланцюгами втроє себе приняв. АД. І. 213.
Уга́ювати, -юю, -єш, сов. в. уга́яти, угаю, -єш, гл. Задерживать, задержать. Будь ласка, не вгаюйте, бо далеко їхати додому.ді́ла. Упустить, не сдѣлать (дѣла). Скільки діла на току вгаяв. О. 1862. VI. 34. Ніколи з вами балакати, бо й так уже скільки нам діла вгаяли. Лебед. у.
Узвича́їтися, -ча́юся, -єшся, гл. Привыкнуть, пріучиться. Всього, кажу, було, нім Мася узвичаїлась по-польськи балакати. Св. Л. 87.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

Муштрува́тися, гл.
1) ...военным приемам; *упражняться, практиковаться.
*Що дня до паничів німецька вчителька ходить: вони з нею муштруються, щоб навчитись по німецьки балакати. Крим.

- Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) Вгору

адреса́тка, адреса́ток; ч. адреса́т
та, кому адресують, надсилають лист, факс та ін. [Моя найдорожча Адресатко. (Марія Титаренко «Комунікація від нуля: Есеї для Мані», Львів, 2019, с. 145). Сенс звертання до адресатки в цьому вірші як останньому виявленні почуття полягає саме в тому, щоб дати їй уявлення про можливість увійти в обшир любові <…>. («Питання теорії літератури, компаративістика», 2011). Листування, що його маємо, все сповнене повчань, як адресатка повинна жити, думати, діяти. (Юрій Шевельов «Кулішеві листи і Куліш у листах», 1983). Адресатка молитов не квапилася, бо була призвичаєна до Карпишиного лементу, а сусіди вже не раз бачили той шарварок. (Юрій Яновський «Мир», 1950). Наприкінці листа Куліш повідомляє свою адресатку про своє розходження з дружиною <…>. (Віктор Петров-Домонтович «Романи Куліша», 1930). Той аташе умів трохи й балакати по-перському: адже в своєму 26-му листі він прислав своїй адресатці переклад із Саадієвого «Гулістана». (Агатангел Кримський «Перський театр, звідки він узявсь і як розвивавсь», 1925).]
див.: адреса́нтка, оде́ржувачка
Словник української мови: у 20 т., Т.1-11, 2015-2021
Словник української мови: в 11 томах, Том 1, 1970, с. 21.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Баку́лить, баку́льничать = бала́кати, базїкати.
Балагу́рить = базїкати, бала́кати, баля́си точити; шуткува́ти, пустова́ти, жартува́ти. С. Аф. Л. — Як почне базїкать, то й до завтрього не переслухаєш. С. Аф. — Точили всякії баляси. Кот. – Про що се ви? так собі базїкаєм.
Бесѣ́довать = розмовля́ти, балака́ти, бесїдувати, трахтува́ти. С. З. Ш. — Нема мого миленького, що карії очі, нї с ким мінї розмовляти, сидя о півночі. н. п. — Сиди один в хододнїй хатї, не ма с ким тихо розмовляти. — Трахтували до самої ночі.
Говори́ть, ся = говори́ти, ся, каза́ти, бала́кати, мо́вити, ся, мовля́ти, промовля́ти. — Добре тому жити, хто уміє говорити. н. пр. — Я не піп по два рази казати. н. пр. — Хоч будуть питати — не буду казати. н. п. — Не мов мінї нї словечка, нехай буде гречка. н. п. — Мати сина виряжає, тай до сина промовляє. н. п. — Не так швидко робить ся, як мовить ся. н. пр. — Говори́ть на обу́мъ = г. навмання́, не зна́ть що. — Г. обиняка́ми = г. на здога́д. — На здогад буряків, щоб дали капу́сти. н. пр. — Г. безъ обиняко́въ = г. без сорома́ ка́зка. — Г. въ носъ = гугня́вити, бубня́вити, кана́ркати. — Г. сквозь зубы = цїди́ти. — Г. себѣ́ подъ носъ = ми́мрити, (хто так гово́рить) — ми́мря, мимрі́й, бу́рмило. — Ідиж, кажу, не мимри там під ніс. Гул. Арт. — Говори́ть вздо́ръ = д. під сл. Вздоръ Городи́ть. — (З бурчанням) — бурмота́ти, бурча́ти (хто так говорить) — бурку́н. (З гнївом) — гри́мати, (хто так говорить) — гри́мач. – (З криком)— галасува́ти, репетува́ти. — (Голосно та не ясно) — гомонїти. — (Гаркаво) — га́ркати, гаркотїти, (хто так говорить) — гарку́ша. — (До кого: ти або ви) — ти́кати, ви́кати. — Ти мінї не тикай, бо мене царь ґудзикати обтикав. н. пр. — (Мля́во) — слебезува́ти. – (На незрозумілій мові) — ґерґота́ти, ґергота́ти, джергота́ти, шваркота́ти. — Прийшли Нїмцї під бабинї сїнцї, джеркочуть-джеркочуть і самі не знають що. н. з. — гуси. — А Лейба — „гершт“ до Рухлї щось гергоче. Гул. Арт. — Все джеркотять, як гуси, по нїмецьки. Греб. — Що вони говорять, не знаємо, бо по нїмецьки шваркочуть. Фр. — (Не розбірно) — белькота́ти, бельмота́ти, хама́ркати, харама́ркати. — Вміраючи, він щось белькотав, та хто його зна що. С. Л. — (Не складно) — варня́кати, варзя́кати, натяка́ти. — (Не твердо, про дїтей) – лепета́ти, белькота́ти. — (Не вмовкаючи, часто або осуждаючи) — пащикува́ти. — (Поспішаючи і сердито) — поро́щати. — (Пересипаючи приказками) — прика́зувати. — (Про теж саме) — турча́ти, торо́чити, пра́вити. — (По старечі) — ша́мкати. — (Разом кільком) — гомонїти. — (Тихо і неясно) — ми́мрити, бубонїти. — (Швидко) — дріботїти, цокотїти, (хто так говорить) — цокотун, цокоту́ха. – (Шепеля́во) —шепеля́вити. — (Шептом) — шепта́ти, шепотїти, (про кількох) — тишкува́ти ся. —(Часто: що, шо?) — шо́кати. С. Л. — Говори́тся = гово́рить ся, мо́вить ся. — Мова мовить ся, а хлїб їсть ся. н. пр.
Гуто́рить, гу́торить = бала́кати, розмовля́ти, базїкати, баля́си точи́ти. – Нема мого миленького, що кариї очі, нї с ким мінї розмовляти, сидя опівночі. н. п. — Балакали довго, смакуючи наливку.
Догова́ривать, ея, договори́ть, ся = 1. дока́зувати, домовля́ти, доказа́ти, домо́вити, добала́кувати, добала́кати. — Підняли такий гомін, що не дали йому й доказати до кінця. — Почав балакати, та й не добалакав. 2. добала́кувати ся, добала́кати ся. — Добалакав ся вже до лиха. 3. домовля́ти, ся, умовля́ти ся, годи́ти, ся, єдна́ти, ся, поєдна́ти, ся. С. З. Л. — Не страшно женити ся, страшно попа єднати. н. пр.
И = 1. і, й, та, тай. – Поможи Боже нежонатому, а жонатому й жінка поможе. н. пр. — Чоловік та жінка — то найкраща спілка. н. пр. — Тай підняла китаєчку тай заголосила. н п. 2. е (докірливо). – Е, що там балакати!
Насмѣя́ться = 1. д. Насмѣха́ться. 2. насьмія́ти ся, нарегота́ти ся, попосьмія́ти ся. — Нареготали ся ми тодї як він росказував про ту кумедну оказию. — Та й попосьміяли ся ж ми тодї, аж уже й балакати не здужали. Чайч.
Непрело́жный, непремѣ́нный, но = незмі́нний, неодмі́нний (С. Ж. Л.), безодмі́нний (С. Л.), безпремі́нний, коне́шний, неодмі́нно і т. д., небезпре́менно, коне́ч(ш)не (С. З.), ко́нче (С. З.), доко́нче, доконе́шне. — Але третьої недїлї треба нам було конче їхати. Федь. — Дїдові не дуже хотїло ся балакати, а, Панькові приспіла охота доконечне питати його. Лев. — Завтра небезпременно треба їхати.
Не́чего = нїчого, нема́ чого́, нема́ що. — Не́чему = нїчому, нема́ чому́. — Не́чего объ э’томъ говори́ть = нема́ що про се й бала́кати, шкода́ й каза́ти (Чайч.). — Мнѣ не́чего дѣ́лать = не ма́ю що роби́ти. — Тебѣ́ не́чего боя́ться = тобі́ нема́ чого́ боя́тись, чого́ тобі́ боя́тись?
Отбесѣ́довать = перебала́кати, перебесїдувати, перемо́вити, скі́нчити розмову. — Годї вам балакати — пора спати. — Та вже все перебалакали.
Поба́лтывать = 1. сколо́чувати, колоти́ти (по троху або часами). 2. бала́кати, белькота́ти. — Дитина починає вже белькотати.
Погова́ривать = бала́кати, поде́йкувати (С. З.). — Давно вже люди балакають про це. — На неї ще й подейкують. Сп. — На ню подейкують, що вона таки відьоха. Харьк. Чайч.
Проба́лтывать, проболта́ть, ся = 1. пробо́втувати, пробо́втати, проколоти́ти. — Проколоти гарненько сметану. 2. проми́мрити, пробелькота́ти, прохама́ркати, прохарама́ркати, пробубонїти, пробу́лькнути (промовити щось невиразно), провереща́ти, пропащикува́ти (швидко), пробараба́нити, протарахкотїти (швидко і голосно). — Щось промимрив, що й не розбереш гаразд. 3. розголоша́ти, виявля́ти, вика́зувати, розголоси́ти, ви́явити, ви́казати, проговори́ти ся, бо́втну́ти, пробо́вкнути (С. З.), ви́язичити, ви́блягузкати. — Щоб до віку не пробо́вкнуть слова про дива ті, що видали тута. Ст. Г. 4. базїкати, бала́кати, пробазїкати, пробала́кати, пробаляндра́сити, процве́нькати. — Пробалакали цїлу ніч то про те, то про се. 5. прове́штати ся, прошва́(е́)ндяти, проблука́ти, протелїпа́ти ся, посновиґа́ти, попотиня́ти ся. – Цїлий день провештав ся по улицях.
Прогова́ривать, проговори́ть, ся = 1. промовля́ти, вимовля́ти, прока́зувати, промо́вити, ви́мовити, проказа́ти, невиразно – проми́мрити, промуги́кати, въяло, невиразно — прослебезува́ти, нескладно — проварня́кати, гугняво — прогугня́вити, прогугнїти, вірші — провіршува́ти, по жидівськи — прогергота́ти, проджергота́ти і т. д. д. Говори́ть. — Промов, промов, сердечко, як ми любились двоєчко. н. п. — Ой вийди, серце дївчино, та промов до мене слово. н. п. — Більше я до його не промовив сього вечора нїчого. Федь. — Як би з ким сїсти, хлїба зъїсти, промовить слово — то воно б, хоч і як небудь, на сїм сьвітї, а все б таки якось жилось. К. Ш. — Виряжала в сьвіт мати рідная і промовила мінї бідная. Руд. — Він був так збентежений, що не проказав нї слова. 2. бала́кати, розмовля́ти, пробала́кати. — Пробалакали цїлий вечір. 3. д. Проба́лтываться 3.
Проро́чествовать = пророкува́ти, проріка́ти, проро́чити, віщува́ти. — Із жінок же Тараниха мов пророкувала, про дружину для Панаса балакати стала. Мак. — А тим часом сичі в ночі не добре віщують. К. Ш.
Разглаго́льствовать = розмовля́ти, бала́кати, власне багато — просторі́кувати, баляндра́си розпуска́ти. — Разглаго́льствующій = просторі́куватий. — Припни свого язика, нехай старійші говорять, а ти чого така просторікувата? Кн.
Разгова́ривать = розмовля́ти (С. З. Л.), вести́ мо́ву, розмо́ву, бала́кати, бесїдувати, роска́зувати між собо́ю, багатьом — гомонїти, голосно — галасува́ти, не голосно — буркува́ти і т. д. д. Говори́ть. — Нема з ким тихо розмовляти, а ні порадитись. К. Ш. — Нема мого миленького, нема мого сонця, ні з ким мінї розмовляти, сидя у віконця. н. п. — Ой там одпочинок трохи мали, між собою стиха розмовляли. Ст. С. — Їхав пан та все хотів розмовляти з підво́дчиком, а той не дуже то був балакучий. н. о. Гр. Чайч. — Щоб не чула стара мати, з ким я буду розмовляти. н. п. — Сидять вони, балакають. н. о. — Що ви там між собою росказуєте? Кн.
Раздоба́рывать = базїкати, тереве́нити, бала́кати. — Балакали про всячину. — Учора він багато теревенив про вас. Кн.
Снача́ла = попе́реду, спе́ршу, напере́д, впере́д, пе́рве, перш, пе́рше, споча́тку, наса́мпере́д, спочи́нку, спотино́ву. — Почала балакати попереду тихо, а далї все голоснїше. Лев. — Повторяв де-які свої думки, котрі попереду висказав. От. — Піду спершу напъю ся, а тодї вже зъїм. н. п. — От як виїхали, спотинову у кожного багато хлїба було. п. к.
Сто́ить = коштува́ти (С. З. Л.), сто́їти, ва́ртим бу́ти, зна́чити. — Дуже довге весїлля коштує і довгих грошей. — А скілько то грошей усе те коштує. Лев. — Сто́ить = кошту́є, ва́рто, ва́рт, сто́їть. — Кінь варт сто рублїв. С. З. — Нїчого мінї не коштує, бо милий купує. н. п. — Чого стоїть Шевченко, яко поет народний? Ос. — І буде варт на сьвітї жить, як матимеш кого любить. К. Ш. — Сто́ющій = ва́ртий (С. Л.), шага — шагови́й, копійку — копійча́ний. — Одна брова варта вола, а другій брові і цїни нема. н. пр. — Не сто́итъ = не ва́рт, не ва́рто. — Хто шага не береже, той і копійки не варт. н. пр. — Не варт про те й балакати. — Не варт і печевої цибулї. н. нр. — Парубок до богослова не варт доброго слова. н. пр. — Не сто́ить благода́рности = нема́ за́ що дя́кувати, нема́ за́ що, нема́ дяки́. — Спасибі! Нема за що. — Спасибі за рибу, а за раки — нема дяки. н. пр. — Ему́ ничего́ не сто́итъ совра́ть = хіба́ йому́ ва́жко збреха́ти? — Він за те нїчо́го не візьме, щоб збреха́ти. – Язико́м бреха́ть — не цїпом маха́ть. н. пр. — Сто́ить вамъ то́лько приказа́ть = аби́ ви звелїли, тре́ба вам тільки звелїти. Стокра́тный, но = сторазо́вий, стокра́т.
Страхъ = страх, о́страх (С. З.), ляк, жах (С. З.), страхота́, жахо́та, тру́са́, трусани́на, бій, по́полох. — Такий острах піде по селу, що крий Боже. С. З. — Мене мов острах взяв який: підвів я погляд боязкий. Пч. — А лях од жаху вмірає. н. д. — Так той чоловік і замер з ляку. н. к. Гр. — Вчинив єси ису і поміж панами великую трусу. н. д. — Не має бою. Кр. — Стра́хи = страхі́ття, страхі́ввя. — Любить балакати про усякі страхіття. Лев. — Набра́ться стра́ху = настраха́ти ся, нажаха́ти ся. — Нагна́ть с. = хо́лоду, страху́ нагна́ти, жа́ху завда́ти. — Пани́ческій страхъ = переполо́х, поля́ка (д. Па́ника). — Со стра́ху = з ля́ку, од ля́ку, од жа́ху, од бо́ю (Кр.). — Взять на сво́й страхъ = на свою́ одвіча́льність взя́ти.
Толкова́ть, истолкова́ть = 1. тлума́чити (С. Ш.), товма́чити (С. Ш.), виясня́ти, товкува́ти (С. Ш.), товкма́чити (С. Ш.), тлумакува́ти і д. Истолкова́ть. — Та я вже йому тлумакував, тлумакував, але він нічогісїнько не тямить. Черкаси. 2. (протолкова́ть) — товкува́ти (С. Ш.), бала́кати, розмовля́ти, пробала́кати. — Як з тобою товкувать, то треба почувать. С. Ш. — Цїлу ніч з ним пробалакали.

Запропонуйте свій переклад