Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Відповісти
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Шановні панове!
Пропоную до вашої уваги шматочок перекладу. Це мій, можна сказати, перший переклад, буду рада заувагам та коментарям. Особливо мене цікавить, чи продовжувати далі.
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Батькові
1664
Мама не попередила мене про їхній прихід. Пізніше вона пояснила: не хотіла, щоб я виглядала знервованою. Це стало несподіванкою – я ж-бо думала, що вона добре мене знає. Чужі й не помітили б мого хвилювання. Я не плакса. Тільки мама зауважила б, як напружилися мої вилиці, а очі, й без того великі, стали ще більшими.
Я нарізала овочі на кухні, коли почула голоси надворі: жіночий, яскравий, як начищений мідяк, і чоловічий – низький та темний, мов дерев’яний стіл, за яким я працювала. Такі голоси нечасто лунали у нашому домі. Я чула гарні килими в їхніх голосах, і книжки, і перли, й хутро.
От добре, що я раніше так старанно вимила ганок.
Мамин голос – в ньому звучали каструля й графин – наближався з вітальні. Вони прямували до кухні. Я згребла порізану цибулю на дощечці, поклала ножа на стіл, витерла руки об фартух, а потім стисла губи, щоб повернути їм колір.
Мама з'явилась у дверях, в її очах горіло застереження. Жінці за нею довелося нахилити голову, бо вона була дуже високою, вищою за чоловіка, який за нею ступав.
У нашій сім'ї всі, навіть батько та брат, були низькими.
Жінка наче потрапила у буревій, хоч погода того дня стояла тиха. Її капелюшок сидів косо, тому маленькі біляві кучерики вибилися і висіли на лобі, і надокучали їй, ніби бджоли, бо вона декілька разів намагалась їх змахнути. Її комірець не завадило б розгладити, та й накрохмаленим він міг бути краще. Жінка скинула з плечей сіру накидку, і я побачила, що під темно-синьою сукнею вона носить дитину. Народить під кінець року, або й раніше.
Обличчя гості скидалося на овальну тацю – в деяких місцях блискуче, в деяких – матове. Очі нагадували два світло-коричневі ґудзики – такий колір очей я нечасто бачила у білявок. Вона показово уважно спостерігала за мною, але їй не вдавалося зупинити на мені погляд , який блукав по кімнаті.
- Значить, оце та дівчина, – промовила вона раптом.
- Це моя донька, Гріт, – відповіла мама. Я нахилила голову в бік гостей на знак поваги.
- Ну, вона не дуже висока. Впорається з важкою роботою? – жінка озирнулась на чоловіка, складка її накидки зіштовхнула зі столу ніж, яким я працювала, і той дзигою закрутився на підлозі.
Жінка заверещала.
- Катаріно, – спокійно промовив чоловік. Він вимовив її ім'я так, ніби мав повен рот кориці. Жінка замовкла, примушуючи себе заспокоїтись.
Я ступила крок і підняла ніж, протерла лезо об фартух, перш ніж покласти його назад на стіл. Ніж зачепив овочі, коли падав. Я повернула шматочок моркви на місце.
Чоловік не зводив з мене очей, сірих, як море. Він мав худе й видовжене обличчя, врівноважене, на відміну від дружини, чиє спалахувало й згасало, мов свіча. Він не носив ні бороди, ні вусів, на щастя, бо так мав свіжий вигляд. Чоловік мав на собі накидку, що спадала з плечей, білу сорочку і гарний мереживний комірець. Капелюх притискав волосся, червоне, мов вимита дощем цегла.
- Що це ти тут робила, Гріт? – запитав він.
Питання мене здивувало, але я себе не виказала.
- Нарізала овочі, пане. На суп.
Я завжди складала нарізані овочі колом, кожен з них мав свою власну секцію, подібно на те, як нарізають шматками пиріг. Секторів було п’ять: червона капуста, цибуля, порей, морква і ріпа. Я їх згрупувала кінчиком ножа, а в центр поклала кружальце моркви.
Чоловік постукав пальцями по столу.
- Овочі розкладено в тому порядку, в якому їх додають в суп? – припустив чоловік, розглядаючи коло.
- Ні, пане.
Я запнулась. Я не могла пояснити, чому склала овочі саме так. Просто поскладала їх так, бо мені так здавалось правильним, але розтлумачувати це багатому панові боялася.
- Бачу, ти відділила білі, – сказав він, вказуючи на цибулю і ріпу. – Ага, а оранжева морква і червона капуста не поряд. Чому так?
Він взяв шматок моркви та капусти і потрусив в кулаці, як гральні кубики.
Я кинула погляд на маму, та злегка кивнула.
- Ці кольори ріжуть очі, коли поряд, пане.
Його брови здійнялися, ніби він не очікував такої відповіді. – А багато часу доводиться витрачати на те, щоб так розкласти овочі на суп?
- Зовсім ні, пане, – відповіла я, розгубившись. Я не хотіла, щоб він думав, що я схильна байдикувати.
Краєм ока я помітила рух. Моя сестра, Агнес, виглянула з-за дверей і похитала головою, почувши мою відповідь. Обманювала я нечасто. Я опустила погляд додолу.
Чоловік трохи повернув голову, і Агнес зникла. Він поклав на місце шматки моркви і капусти. Капуста трохи змістилась і заповзла на цибулю. Я хотіла простягнути руку і привести все до ладу, та не стала, але він знав, що мені хотілось. Він мене випробовував.
- Досить балачок, – проголосила жінка. Хоч сердилася вона на чоловіка за надмірну увагу до мене, та розгніваний погляд кинула саме мені. – Значить, завтра? Вона подивилась на чоловіка, перш ніж покинути кімнату. Мама пішла за нею. Гість ще раз глянув на овочі, що мали стати супом, кивнув мені, і пішов за жінкою.
Коли мама повернулась, я сиділа поряд з колесом із овочів. Я чекала, коли вона заговорить першою. Вона зіщулилась так, ніби змерзла, хоч надворі стояло літо, а в кухні було спекотно.
- Ти маєш завтра почати працювати їхньою служницею. Якщо справлятимешся, вони платитимуть вісім стюверів за день. Житимеш з ними.
Я стиснула губи.
- Не дивися на мене так, Гріт, – сказала мама. – Так треба, батько ж-бо нічого не заробляє.
- Де вони живуть?
- На Авде Лангендейк, на перехресті з Моленпорт.
- На Куті папістів? Вони католики?
- Ти зможеш приходити додому в неділю. Вони на це погодились.
Мама долонями згребла нарізану ріпу, захопивши трохи капусти та цибулі, і вкинула їх у каструлю, що чекала на вогні. Коло, яке я так старанно викладала, було зруйновано.
Я піднялася сходами провідати батька. Він сидів на горищі біля вікна, де сонце зігрівало йому обличчя. Тепер він розрізняв тільки сонячне світло.
Раніше батько розмальовував кахлі, на його пальцях ще досі синіли плями фарби для малювання купідонів, служниць, солдат, кораблів, дітей, риб, квітів та тварин на білих кахлях, які, полаковані та запечені, йшли на продаж. Одного дня піч вибухнула й забрала в нього зір і заробіток. Йому ще пощастило – двоє інших чоловіків загинули.
Я сіла поряд і взяла його за руку.
- Я чув, – сказав він, перш ніж я знайшла сили заговорити. – Я все чув. Загострений слух заміняв йому очі.
Мені не спадало на думку слів, що не звучали б як докір.
- Мені шкода, Гріт. Мені хотілося б дати тобі краще життя. Там, де раніше були його очі, де доктор зшив повіки, тепер виднілась скорбота. – Але він хороша людина. І чесна. Він буде добре до тебе ставитися.
Про жінку батько нічого не сказав.
- Як Ви можете бути таким певним, тату? Ви його знаєте?
- Хіба ти не знаєш, хто він?
- Ні.
- Пам’ятаєш картину, яку ми бачили в Ратуші кілька років тому? ЇЇ купив ван Рейвен і виставляв на огляд. Пейзаж Делфта, вид із Роттердамських і Шієдамських воріт. На ній ще було багато неба, і сонце осявало деякі будівлі.
- А у фарбу був доданий пісок, щоб цегла і дахи виглядали шорсткими, – додала я. – А на воду падали довгі тіні, а на узбережжі, що найближче до нашого дому, були крихітні люди.
- Ага, саме ця. Вираз батькового обличчя був такий, ніби він все ще мав очі й знову дивився на картину.
Я добре її пам’ятала. Пам’ятала, як подумала, що стояла на тому ж місці, що й художник, і жодного разу не бачила місто таким, як він його намалював.
- То це приходив ван Рейвен?
- Меценат? Батько пирхнув. – Ні, ні, дитино, це не він. То був художник. Вермер. То був Йоганнес Вермер і його дружина. Ти прибиратимеш в його майстерні.

До небагатьох речей, що їх я збиралася взяти з собою, мама додала ще один очіпок, комірець і фартух, щоб я щодня могла прати один, а вдягати інший, і завжди мати охайний вигляд. Також вона дала мені черепаховий гребінь із візерунком, у формі мушлі, що раніше належав моїй бабусі й був занадто вишуканим для служниці, і збірник молитов – захистити душу від католицизму, що панував у будинку господаря.
Збираючи мене, мама пояснила, як мені вдалося отримати роботу у Вермерів.
- Ти знаєш, що твій новий господар – декан гільдії імені Святого Луки, і головував, коли із батьком стався нещасливий випадок минулого року?
Я кивнула, все ще вражена тим, що мені доведеться працювати у такого видатного художника.
- Гільдія піклується про своїх членів, як може. Пам’ятаєш коробку, куди батько щотижня роками клав гроші? Ці гроші – для тих, хто в нужді, як ми тепер. Але на них не проживеш, розумієш, особливо тепер, коли Франс навчається ремеслу, прибутків у нас немає. І немає вибору. Ми не станемо приймати милостиню від людей, особливо якщо можемо обійтися без неї. Коли батько почув, що твій господар шукає служницю, що наводила б лад у майстерні, нічого не рухаючи, він запропонував тебе, бо думав, що, будучи деканом, Вермер знає про наші обставини. І, скоріше за все, спробує допомогти.
Я обдумала почуте.
- Як можна навести лад у кімнаті, нічого не рухаючи?
- Звісно, речі доведеться рухати, але ти мусиш знайти спосіб повернути їх назад так, щоб ніхто не здогадався, що їх переміщали. Як ти робиш для батька, бо він тепер сліпий.
Після нещастя, що трапилось з батьком, ми навчилися ставити речі так, щоб він завжди міг їх знайти. Але одна справа – робити це для сліпого. І зовсім інша – для людини з очима художника.
Анатолій
Повідомлень: 4697
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Анатолій »

Киньте ще й оригінал, щоб було з чим порівнювати.
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Анатолій писав:Киньте ще й оригінал, щоб було з чим порівнювати.
От лихо, я перекладала з готової книжки (:
Пошукаю, але не впевнена, що є в мережі. Можу додати скан. Згодиться?
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Анатолій писав:Киньте ще й оригінал, щоб було з чим порівнювати.
http://www.tchevalier.com/gwape/chapter/index.html
Ось є.
Анатолій
Повідомлень: 4697
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Анатолій »

Проаналізував перші два речення. На більше поки не маю часу.
My mother did not tell me they were coming. — Мама не попередила мене про їхній прихід.
Перше речення Вашого перекладу змушує читача задуматись, про чию маму йдеться. Воно наче й зрозуміло, що про маму оповідачки, а з подальших реченнях це прямо випливає. Та все ж, чому немає слова моя? Адже в оригінальному тексті є слово my, яким авторка чітко ідентифікує маму.
Мені не зовсім зрозуміло, чому tell Ви переклали, як попередила. Тут — сказала, розповіла.
They were coming про їхній прихід. Як на мене, не зовсім те. Форма to be + doing вказує не просто на майбутню дію, а на намір виконавця цю дію здійснити. Тобто they were coming означає, що майбутні гості самі мали намір прийти, самі планували. З Вашого ж перекладу цього не випливає.
Тож я переклав би перше речення так: Моя мама (матір) не сказала (розповіла) мені, що вони збираються (мають) прийти.

Afterwards she said she did not want me to appear nervous. — Пізніше вона пояснила: не хотіла, щоб я виглядала знервованою.
Afterwards — як на мене, краще згодом.
Saidпояснила. А з чого видно, що мати хотіла пояснювати щось доньці? Може, донька її спитала, чому вона не сказала про прихід гостей, а мати, аби та відчепилася, бовкнула перше-ліпше, що спало на думку. Та й узагалі, у цьому реченні пояснила, тобто зробила все зрозумілим для доньки, а з наступних речень видно, що для доньки цей материн вчинок так і залишився незбагненним. Тому тут просто сказала.
Знервованою — знервована.
Afterwards she said she did not want me to appear nervous. — Згодом вона сказала: не хотіла, щоб я виглядала знервована.
Востаннє редагувалось П'ят вересня 14, 2012 12:08 pm користувачем Анатолій, всього редагувалось 1 раз.
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Ого.
Дякую.
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Стосовно мами - навряд чи хтось справді стане сумніватися, про чию маму йдеться.
Якщо в обох реченнях залишити "сказала", то буде негарно.
Мама не попередила про прихід - сама знала, що гості прийдуть (отже, вони планували), а доньку не попередила. Як на мене, те саме, що й "не сказала, що гості збиралися прийти".
Анатолій
Повідомлень: 4697
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Анатолій »

Olesya_Gomin писав:Стосовно мами - навряд чи хтось справді стане сумніватися, про чию маму йдеться.
Можливо, але в авторському тексті все ж таки не a mother, а my mother. Можна списати все на любов англійців до присвійних займенників — вони їх використовують значно частіше, ніж українці. Та все ж таки я б таку невизначеність у переклад не вносив.
Olesya_Gomin писав:Якщо в обох реченнях залишити "сказала", то буде негарно.
Так, не гарно, саме тому в першому реченні можна розповіла.
Olesya_Gomin писав:Мама не попередила про прихід - сама знала, що гості прийдуть (отже, вони планували), а доньку не попередила. Як на мене, те саме, що й "не сказала, що гості збиралися прийти".
Як на мене, не те саме.
Olesya_Gomin
Повідомлень: 698
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm

Re: Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою"

Повідомлення Olesya_Gomin »

Ок, спасибі.
Відповісти

Повернутись до “Англійська мова”