Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd)

Ігор Пасенко
Повідомлень: 33
З нами з: Вів січня 29, 2013 3:42 pm

Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd)

Повідомлення Ігор Пасенко » Вів січня 29, 2013 4:56 pm

Під час роботи над перекладом я зіткнувся з труднощами, про які навіть не здогадувався, хоча зовсім не вважав його легкою справою. З огляду на це, я хотів би викласти першу невелику закінчену його частину - вступ, з подальшим додаванням перекладених розділів мірою їх закінчення. У цієї, як і в інших книжок Кастанеди, так би мовити, два рівноправні оригінали - англійський та іспанський. Тому найзручніший формат для роботи й редагування - це таблиця з трьома стовпчиками (для двох вихідних мов і мови перекладу). Можу зауважити, що жодна з відомих мені російських інтерпретацій не відповідає вимогам до якісного перекладу, з огляду на велику кількість пропусків, перекручень, очевидних помилок і відсебеньок. Мені дуже хотілося б уникнути всіх цих вад у своїй роботі, і тому керівною вимогою для мене є точність, адекватність перекладу й відсутність будь-яких домислів завжди, коли можна цього уникнути. Також максимально намагаюся зберегти первісний синтаксис/форму викладу - там, де це не ускладнює розуміння тексту порівняно з конструкціями автора. Такий підхід створює ризик "кострубатості" перекладу, коли точність може переростати у неоковирний буквалізм. Для уникнення цього велике значення має свіжий безсторонній погляд на український текст, навіть без прив’язування його до оригіналу - і тут я розраховую на вашу допомогу. Я буду вдячний вам, шановні колеги, за будь-яку конструктивну критику, яка допоможе зробити переклад більш якісним і адекватним. Особливо ж буду вдячний за поради, що допоможуть "оживити" мій текст, зробити його більш "українським".
КАРЛОС КАСТАНЕДА
(КАСТАНЬЄДА)
ПОДОРОЖ ДО ІСТЛАНУ*
Уроки дона Хуана
Carlos Castaneda
JOURNEY TO IXTLAN
The Lessons of don Juan
VIAJE A IXTLÁN
Зміст

Вступ
ЧАСТИНА ПЕРША
"ЗУПИНИТИ СВІТ"
1. Підтвердження від світу навколо нас
2. Стерти свою особисту історію
3. Позбутися самозначущості
4. Смерть як порадник
5. Узяти на себе відповідальність
6. Стати мисливцем
7. Бути недоступним
8. Зруйнувати усталені розпорядки життя.
9. Остання битва на землі
10. Стати доступним силі
11. Настрій воїна
12. Битва сили
13. Остання стоянка воїна
14. Хода сили
15. "Не-роблення"
16. Кільце сили
17. Гідний супротивник
ЧАСТИНА ДРУГА
ПОДОРОЖ ДО ІСТЛАНУ
18. Відунське кільце сили
19. Зупинення світу
20. Подорож до Істлану*


*Істлан, правильніше Іштлан (ацтекська мова). В іспанській вимові "Істлан", а ще за деякими версіями "Іхтлан" — мексиканський топонім ацтекського походження.
Можливо, тут ідеться про містечко Іштлан-де-Хуарес (Ixtlán_de_Juárez) в штаті Оахака (далі * позначає лише необхідність додавання коментаря).
Contents

Introduction
Part One "Stopping the World"
1 Reaffirmations from the World Around Us
2 Erasing Personal History
3 Losing Self-Importance
4 Death Is an Adviser
5 Assuming Responsibility
6 Becoming a Hunter
7 Being Inaccessible
8 Disrupting the Routines of Life
9 The Last Battle on Earth
10 Becoming Accessible to Power
11 The Mood of a Warrior
12 A Battle of Power
13 A Warrior's Last Stand
14 The Gait of Power
15 Not-doing
16 The Ring of Power
17 A Worthy Opponent
Part Two Journey to Ixtlan
18 The Sorcerer's Ring of Power
19 Stopping the World
20 Journey to Ixtlan
Índice

INTRODUCCIÓN
PRIMERA PARTE: "PARAR EL MUNDO"
I. LAS REAFIRMACIONES DEL MUNDO QUE NOS RODEA
II. BORRAR LA HISTORIA PERSONAL
III. PERDER LA IMPORTANCIA
IV. LA MUERTE COMO UNA CONSEJERA
V. HACERSE RESPONSABLE
VI. VOLVERSE CAZADOR
VII. SER INACCESIBLE
VIII. ROMPER LAS RUTINAS DE LA VIDA
IX. LA ÚLTIMA BATALLA SOBRE LA TIERRA
X. HACERSE ACCESIBLE AL PODER
XI. EL ÁNIMO DE UN GUERRERO
XII. UNA BATALLA DE PODER
XIII. LA ÚLTIMA PARADA DE UN GUERRERO
XIV. LA MARCHA DE PODER
XV. NO-HACER
XVI. EL ANILLO DE PODER
XVII. UN ADVERSARIO QUE VALE LA PENA
SEGUNDA PARTE: EL VIAJE A IXTLÁN
XVIII. EL ANILLO DE PODER DEL BRUJO
XIX. PARAR EL MUNDO
XX. EL VIAJE A IXTLÁN
Вступ
У суботу, 22 травня 1971 року, я вирушив до мексиканського штату Сонора, щоб побачитися з доном Хуаном Матусом, відуном* з індіанського племені я́кі. Ми зналися з 1961 року, і я гадав, що мої відвідини цього дня нічим не відрізнятимуться від інших численних візитів протягом десяти років мого учнівства. Проте події, що відбулися у цей та наступні дні, стали поворотними для мене: моє учнівство у дона Хуана добігло кінця. Це не була довільна відмова від навчання з мого боку, але реальне й остаточне його закінчення.

Я вже розповідав про перебіг свого учнівства у двох попередніх книжках: "Вчення дона Хуана" і "Окрема реальність".
Моє головне припущення в обох книжках полягало в тому, що ключовими моментами у навчанні відунству* є стани незвичайної реальності, викликані вживанням психотропних рослин.
Дон Хуан був експерт у використанні трьох таких рослин: Datura inoxia, або дурману; Lophorphora williamsii, також відомої як пейот; і галюциногенного гриба роду Psilocybe.

Моє сприйняття світу під дією цих психотропних рослин було таке химерне і приголомшливе, що я був просто змушений вважати ці стани єдиним способом передання й опанування того, чого намагався навчити мене дон Хуан.

Проте я помилявся.
Щоб уникнути хибного розуміння моєї роботи з доном Хуаном, я хотів би зупинитися на деяких моментах, щоб пояснити їх докладніше.
Досі я не робив жодної спроби пов’язати дона Хуана з певним культурним середовищем. Той факт, що він вважає себе індіанцем я́кі, не означає, що його відунські знання відомі іншим індіанцям чи практикуються я́кі в цілому.

Протягом усього часу мого учнівства ми спілкувалися винятково іспанською, і лише завдяки його бездоганному володінню цією мовою я мав змогу отримувати складні пояснення його системи поглядів.

У своїх книжках я називаю цю систему відунством*, а дона Хуана — відуном, тому що він послуговувався саме цими категоріями.

Оскільки на початку учнівства мені вдавалося записувати більшу частину наших розмов з доном Хуаном, а потім, на пізніших етапах — взагалі усе, в мене нагромадилися цілі стоси польових нотаток. Щоб зробити ці записи придатними для читання і зберегти при цьому драматичну єдність вчення дона Хуана, мені довелося їх відредагувати. Проте я видалив з нотаток лише місця, що, на мою думку, є несуттєвими для висвітлення тих питань, які я хотів розглянути.
Працюючи з доном Хуаном, я намагався ставитися до нього насамперед як до відуна, і всі мої зусилля були спрямовані на те, щоб долучитися* до його знання. (*англ. acquiring membership, ісп. adquirir membrecía - досл. "набути членство")
Перш, ніж розкрити цю тему докладніше, я мушу спочатку пояснити головний постулат відунства — в тому вигляді, як його виклав мені дон Хуан. Він сказав, що для відуна світ повсякденного життя не є реальним або чимось таким, що існує зовні, окремо від нас, як ми звикли вважати. Для відуна реальність, або відомий всім нам світ — це лише один з описів.

Для доведення справедливості цього головного постулату дон Хуан зосередив усі свої зусилля на тому, щоб привести мене до такого глибокого переконання: те, що мій розум вважає реальним світом, є лише описом світу — описом, який насаджували мені з першої миті мого народження.

Він відзначив, що кожен, хто входить у контакт із дитиною, стає для неї вчителем, який безперервно описує їй світ — до тієї миті, коли дитина набуде здатність сприймати світ відповідно до наданого їй опису. Дон Хуан стверджував, що ми не пам’ятаємо цю дивовижну мить лише тому, що ніхто з нас ще не міг мати тоді хоч якусь систему відліку, в якій ми могли б порівняти її з чимось іншим. Проте саме цієї миті дитина долучається* до інших людей, стає членом соціуму. Їй вже відомий опис світу і, очевидно, її членство** стає повноцінним, коли дитина набуває здатності робити належним чином всі інтерпретації свого сприйняття, які, підлаштовуючись під цей опис, роблять його достовірним. (*англ. the child is a member - досл. "дитина стає членом, набуває членство" **англ. membership, ісп.membrecía - "членство")
Отже, для дона Хуана реальність нашого повсякденного життя складається з нескінченного потоку інтерпретацій сприйняття, що їх ми — люди, які поділяють певне членство — навчилися створювати в однаковий спосіб.
Уявлення про те, що інтерпретації сприйняття, з яких складається світ, утворюють потік, цілком узгоджується з тим фактом, що вони линуть безперервно і практично (чи взагалі) ніколи не ставляться під сумнів. Насправді реальність відомого нам світу вважається такою самозрозумілою, що головний постулат відунства, згідно з яким наша реальність є лише одним з багатьох описів, навряд чи може сприйматися нами як хоч скільки-небудь серйозне твердження.
На щастя, навчаючи мене, дон Хуан взагалі не переймався тим, чи можу я серйозно ставитися до його тверджень; він продовжував роз'яснювати свою систему поглядів, не зважаючи на моє заперечення, невір'я і нездатність зрозуміти те, про що він говорить. Тож як учитель відунства дон Хуан намагався описувати для мене світ з моменту нашої першої розмови. Мої труднощі з розумінням його концепцій і методів були зумовлені чужорідністю і цілковитою несумісністю елементів його опису світу з елементами опису, яким володів я.
Дон Хуан стверджував, що вчить мене "бачити" на протилежність звичайному вмінню "дивитися", і що першим кроком на шляху до "бачення" було "зупинення світу".
Багато років я вважав ідею "зупинення світу" лише таємничою метафорою, яка насправді нічого не означала. І лише під кінець мого учнівства, під час однієї з наших звичайних дружніх розмов, я раптом повною мірою збагнув її справжній масштаб і важливість як одного з головних елементів знання дона Хуана.
Ми відпочивали, невимушено балакаючи про різні речі. Серед іншого, я розповів йому про одного зі своїх приятелів і дилему, яка виникла в нього з дев’ятирічним сином. Протягом останніх чотирьох років хлопчика виховувала його мати, а коли він став жити з батьком, той зіткнувся з проблемою: що робити з дитиною? За словами мого приятеля, його син зовсім не міг учитися в школі; йому бракувало зосередженості і він нічим не цікавився. Хлопець постійно влаштовував істерики, поводився агресивно і навіть намагався втекти з дому.
— Авжеж, твій приятель справді має проблему, — сказав дон Хуан, сміючись.
Я хотів був розповідати далі про всі ті "жахливі" речі, які виробляв малий, але він перервав мене.
— Немає потреби казати будь-що ще про цього бідолашного хлопчика, — сказав він. — Ні тобі, ні мені немає потреби давати ту чи іншу оцінку його вчинкам у своїх думках.
Його заява була різкою, а голос — суворим. Але потім дон Хуан усміхнувся.
— Але що робити моєму приятелеві? — запитав я.
— Найгірше, що він може зробити, — це примусити дитину погодитися з ним, — відповів дон Хуан.
— Що ви маєте на увазі?
— Я маю на увазі, що батькові в жодному разі не слід бити чи залякувати сина, коли хлопчик поводиться не так, як він того хоче.
— Але як він зможе навчити дитину хоч чогось, якщо не буде суворим із нею?
— Нехай твій приятель зробить так, щоб хлопчика нашльопав хтось інший.
— Але ж він не дозволить нікому навіть пальцем доторкнутися до свого сина! - вигукнув я, здивований його порадою.
Очевидно, моя реакція видалася дону Хуану кумедною і він захихотів:
— Твій приятель — не воїн, — промовив він. Якби він був воїном, то знав би, що найгірший спосіб дій у стосунках з людьми — це відкрите протистояння.
— А що в таких випадках робить воїн, доне Хуане?
— Воїн діє стратегічно.
— Я все ще не розумію, що ви маєте на увазі.
— Я маю на увазі, що якби твій приятель був воїном, він допоміг би своєму синові зупинити світ.
— Яким чином він може це зробити?
— Для цього йому потрібна особиста сила. Він мав би бути відуном.
— Але ж він не відун.
— У такому разі він мусить використовувати звичайні засоби, щоб допомогти сину змінити своє уявлення про світ. Це не є зупиненням світу, але спрацює так само.
Я попрохав дона Хуана пояснити його твердження.
— На місці твого приятеля, — сказав дон Хуан, — я почав би з того, що найняв когось нашльопати хлопчика. Пішов би до якогось кубла у нетрях і вибрав там найбридкішого покидька, якого лишень зміг би відшукати.
— Щоб налякати хлопчика?
— Ні, тупаче, не лише для того, щоб налякати. Дитину необхідно зупинити, а якщо її відлупцює рідний батько, цього не станеться.
— Якщо хочеш зупинити близьку тобі людину, ти повинен перебувати поза колом людей, що тиснуть на неї. У такий спосіб ти завжди матимеш змогу керувати цим тиском.
Попри абсурдність цієї ідеї, в ній було щось, що приваблювало мене
Дон Хуан сидів, поклавши підборіддя на ліву долоню. Він тримав ліву руку напроти грудей, спираючись ліктем на дерев’яний ящик, що слугував йому за низенький стіл. Очі дона Хуана були заплющені, але під повіками рухалися очні яблука. У мене з’явилося відчуття, ніби він дивиться на мене крізь заплющені повіки. Ця думка налякала мене.
— Доне Хуане, розкажіть* докладніше, що слід робити моєму приятелеві зі своїм сином, — попрохав я.
— Скажи йому, щоб він пішов у міські нетрі й дуже ретельно вибрав якогось потворного волоцюгу, — провадив він далі. — Нехай знайде молодого, в якому ще лишилась якась сила.
Далі дон Хуан виклав досить дивну стратегію. Мій приятель мав домовитися з волоцюгою, щоб той або йшов слідом за ним, або сховався в певному місці, чекаючи, поки він прийде туди зі своїм сином. За умовним сигналом мого приятеля після чергового проступку сина, волоцюга мав несподівано вискочити зі своєї схованки, схопити хлопчика і дати йому такого прочухана, щоб тому аж в очах потьмарилося.
— Після того, як волоцюга достатньо настрахає його, батько повинен зробити щось, що допоможе йому повернути довіру сина. Якщо твій приятель повторить цю процедуру три-чотири рази, то запевняю тебе, що хлопчик почне усе сприймати інакше. Він змінить своє уявлення про світ.
— А переляк не піде йому на шкоду?
— Переляк ніколи нікому не шкодить. Що справді завдає шкоду духу людини — це коли хтось мертвою хваткою вчепиться на її спину, постійно даючи стусанів й кажучи, що слід робити, а що ні.
— Коли хлопчик стане більш урівноваженим, обов’язково скажи своєму приятелеві, щоб той зробив для нього ще одну, останню річ. Йому буде необхідно знайти десь померлу дитину — можливо, у шпиталі або в якогось лікаря. Після цього він повинен привести туди свого малого і показати цю мертву дитину йому. Хлопчик має один раз доторкнутися до трупа лівою рукою в будь-якому місці, крім черева. Після того, як його син зробить це, він стане іншою людиною. Світ більше ніколи не буде для нього такий, як раніше.
І тут я раптом усвідомив, що протягом усього нашого багаторічного знайомства дон Хуан застосовував до мене, хоча й в інших масштабах, таку саму тактику, що й запропонована ним для мого приятеля у випадку з його сином. Я запитав його про це. Він відповів, що весь цей час намагався навчити мене, як "зупинити світ".
— Але ти досі так і не спромігся цього зробити, — сказав він, усміхаючись. — Схоже, що з тобою ніщо не спрацьовує, тому що ти занадто твердолобий. Якби не твоя неймовірна впертість, ти б, мабуть, уже зупинив світ за допомогою будь-якої з технік, яких я тебе вчив.
— Яких технік, доне Хуане?
— Усе, що я казав тобі робити, було техніками зупинення світу.
Через декілька місяців після цієї розмови дон Хуан нарешті досяг поставленої мети — навчити мене "зупиняти світ".

Ця грандіозна подія мого життя змусила мене зробити ґрунтовний перегляд всієї моєї десятирічної роботи. Для мене стало очевидним, що моє початкове припущення про роль психотропних рослин було хибне. Вони зовсім не були важливим елементом відунського опису світу, а були??? лише допоміжним засобом для, так би мовити, цементування частин цього опису, який я був нездатний сприймати в будь-який інший спосіб. Моє вперте намагання триматися своєї звичної версії реальності робило мене практично сліпим і глухим до настанов дона Хуана. Таким чином, саме моя несприйнятливість викликала необхідність застосування психотропних рослин.
Перечитуючи весь масив своїх польових нотаток, я усвідомив, що основну частину нового опису світу дон Хуан надав мені ще на самому початку наших стосунків, під час навчання мене того, що він називав "техніками для зупинення світу". У моїх перших двох книжках я залишив без уваги цю частину польових нотаток, бо вони не стосувалися використання психотропних рослин. Тепер я повертаю цим записам їхнє законне місце у загальній структурі вчення дона Хуана— вони складають перші сімнадцять розділів цієї книжки. Останні три розділи - це польові нотатки, що охоплюють події, кульмінацією яких для мене стало "зупинення світу".
Підсумовуючи вищевикладене, я можу сказати, що на початку свого учнівства я зіткнувся з іншою реальністю, тобто з відунським описом світу, який був невідомий мені.

Дон Хуан, як відун і вчитель, навчив мене цього опису. Таким чином, моє десятилітнє учнівство полягало в налаштуванні цієї невідомої реальності шляхом розгортання її опису, до якого, у міру мого просування, додавалися дедалі складніші елементи.

Закінчення учнівства означало, що я опанував новий опис світу у переконливій і достовірній формі і, таким чином, набув здатність викликати нове сприйняття світу, що відповідає його новому опису. Інакше кажучи, я здобув членство.

Дон Хуан стверджував, що для того, щоб досягти "бачення", необхідно спочатку "зупинити світ". Вислів "зупинення світу" справді дуже точно характеризує певні стани свідомості, у яких реальність повсякденного життя зазнає зміни через те, що потік інтерпретацій, який зазвичай лине безперервно, був зупинений певною сукупністю обставин, що є чужорідними для цього потоку. У моєму випадку такою сукупністю обставин, чужорідних моєму звичному потоку інтерпретацій, був відунський опис світу. Дон Хуан вважав, що неодмінною умовою для "зупинення світу" є переконаність; інакше кажучи, необхідно опанувати новий опис в усій його повноті з метою наступного зіставлення зі старим описом, і зруйнувати в такий спосіб спільну для всіх людей догматичну впевненість у тому, що достовірність нашого сприйняття, або реальність нашого світу, не може бути поставлена під сумнів.
Наступним кроком після "зупинення світу" є "бачення". Те, що під цим розумів дон Хуан, я б охарактеризував як "здатність сприймати і відповідати на прояви світу, що перебуває за межами опису, який ми навчилися називати реальністю".
Я глибоко переконаний, що всі ці кроки можна зрозуміти лише в термінах того опису світу, до якого вони належать; і оскільки йдеться про опис, який дон Хуан намагався надати мені від самого початку, я повинен розглядати його вчення як єдиний спосіб входження у нього. Тому нехай слова дона Хуана самі промовляють за себе.
К.К.
1972 рік
Introduction
On Saturday, 22 May 1971, I went to Sonora, Mexico, to see don Juan Matus, a Yaqui Indian sorcerer, with whom I had been associated since 1961. I thought that my visit on that day was going to be in no way different from the scores of times I had gone to see him in the ten years I had been his apprentice. The events that took place on that day and on the following days, however, were momentous to me. On that occasion my apprenticeship came to an end. This was not an arbitrary withdrawal on my part but a bona fide termination.
I have already presented the case of my apprenticeship in two previous works: The Teachings of Don Juan and A Separate Reality.
My basic assumption in both books has been that the articulation points in learning to be a sorcerer were the states of nonordinary reality produced by the ingestion of psychotropic plants.
In this respect don Juan was an expert in the use of three such plants: Datura inoxia, commonly known as jimpson weed; Lophorphora williamsii, known as peyote; and a hallucinogenic mushroom of the genus Psilocybe.
My perception of the world through the effects of those psychotropics had been so bizarre and impressive that I was forced to assume that such states were the only avenue to communicating and learning what don Juan was attempting to teach me.
That assumption was erroneous.
For the purposes of avoiding any misunderstandings about my work with don Juan I would like to clarify the following issues at this point.
So far I have made no attempt whatsoever to place don Juan in a cultural milieu. The fact that he considers himself to be a Yaqui Indian does not mean that his knowledge of sorcery is known to or practiced by the Yaqui Indians in general.
All the conversations that don Juan and I have had throughout the apprenticeship were conducted in Spanish, and only because of his thorough command of that language was I capable of obtaining complex explanations of his system of beliefs.
I have maintained the practice of referring to that system as sorcery and I have also maintained the practice of referring to don Juan as a sorcerer, because these were categories he himself used.
Since I was capable of writing down most of what was said in the beginning of apprenticeship, and everything that was said in the later phases of it, I gathered voluminous field notes. In order to render those notes readable and still preserve the dramatic unity of don Juan's teachings, I have had to edit them, but what I have deleted is, I believe, immaterial to the points I want to raise.

In the case of my work with don Juan I have limited my efforts solely to viewing him as a sorcerer and to acquiring membership in his knowledge.

For the purpose of presenting my argument I must first explain the basic premise of sorcery as don Juan presented it to me. He said that for a sorcerer, the world of everyday life is not real, or out there, as we believe it is. For a sorcerer, reality, or the world we all know, is only a description.


For the sake of validating this premise don Juan concentrated the best of his efforts into leading me to a genuine conviction that what I held in mind as the world at hand was merely a description of the world; a description that had been pounded into me from the moment I was born.
He pointed out that everyone who comes into contact with a child is a teacher who incessantly describes the world to him, until the moment when the child is capable of perceiving the world as it is described. According to don Juan, we have no memory of that portentous moment, simply because none of us could possibly have had any point of reference to compare it to anything else. From that moment on, however, the child is a member. He knows the description of the world; and his membership becomes full-fledged, I suppose, when he is capable of making all the proper perceptual interpretations which, by conforming to that description, validate it.



For don Juan, then, the reality of our day-to-day life consists of an endless flow of perceptual interpretations which we, the individuals who share a specific membership, have learned to make in common.
The idea that the perceptual interpretations that make up the world have a flow is congruous with the fact that they run uninterruptedly and are rarely, if ever, open to question. In fact, the reality of the world we know is so taken for granted that the basic premise of sorcery, that our reality is merely one of many descriptions, could hardly be taken as a serious proposition.

Fortunately, in the case of my apprenticeship, don Juan was not concerned at all with whether or not I could take his proposition seriously, and he proceeded to elucidate his points, in spite of my opposition, my disbelief, and my inability to understand what he was saying. Thus, as a teacher of sorcery, don Juan endeavored to describe the world to me from the very first time we talked. My difficulty in grasping his concepts and methods stemmed from the fact that the units of his description were alien and incompatible with those of my own.
His contention was that he was teaching me how to "see" as opposed to merely "looking", and that "stopping the world" was the first step to "seeing."
For years I had treated the idea of "stopping the world" as a cryptic metaphor that really did not mean anything. It was only during an informal conversation that took place towards the end of my apprenticeship that I came fully to realize its scope and importance as one of the main propositions of don Juan's knowledge.
Don Juan and I had been talking about different things in a relaxed and unstructured manner. I told him about a friend of mine and his dilemma with his nine-year-old son. The child, who had been living with the mother for the past four years, was then living with my friend, and the problem was what to do with him? According to my friend, the child was a misfit in school; he lacked concentration and was not interested in anything. He was given to tantrums, disruptive behavior, and to running away from home.
"Your friend certainly does have a problem," don Juan said, laughing.
I wanted to keep on telling him all the "terrible" things the child had done, but he interrupted me.
"There is no need to say any more about that poor little boy," he said. "There is no need for you or for me to regard his actions in our thoughts one way or another."
His manner was abrupt and his tone was firm, but then he smiled.
"What can my friend do?" I asked.
"The worst thing he could do is to force that child to agree with him," don Juan said.
"What do you mean?"
"I mean that that child shouldn't be spanked or scared by his father when he doesn't behave the way he wants him to."

"How can he teach him anything if he isn't firm with him?"

"Your friend should let someone else spank the child."

"He can't let anyone else touch his little boy!" I said, surprised at his suggestion.
Don Juan seemed to enjoy my reaction and giggled.

"Your friend is not a warrior," he said. "If he were, he would know that the worst thing one can do is to confront human beings bluntly."
"What does a warrior do, don Juan?"
"A warrior proceeds strategically."
"I still don't understand what you mean."
"I mean that if your friend were a warrior he would help his child to stop the world."
"How can my friend do that?"
"He would need personal power. He would need to be a sorcerer."
"But he isn't."
"In that case he must use ordinary means to help his son to change his idea of the world. It is not stopping the world, but it will work just the same."
I asked him to explain his statements.
"If I were your friend," don Juan said, "I would start by hiring someone to spank the little guy. I would go to skid row and hire the worst-looking man I could find."

"To scare a little boy?"
"Not just to scare a little boy, you fool. That little fellow must be stopped, and being beaten by his father won't do it.
"If one wants to stop our fellow men one must always be outside the circle that presses them. That way one can always direct the pressure."
The idea was preposterous, but somehow it was appealing to me.
Don Juan was resting his chin on his left palm. His left arm was propped against his chest on a wooden box that served as a low table. His eyes were closed but his eyeballs moved. I felt he was looking at me through his closed eyelids. The thought scared me.

"Tell me more about what my friend should do with his little boy," I said.
"Tell him to go to skid row and very carefully select an ugly-looking derelict," he went on. "Tell him to get a young one. One who still has some strength left in him."
Don Juan then delineated a strange strategy. I was to instruct my friend to have the man follow him or wait for him at a place where he would go with his son. The man, in response to a prearranged cue to be given after any objectionable behavior on the part of the child, was supposed to leap from a hiding place, pick the child up, and spank the living daylights out of him.
"After the man scares him, your friend must help the little boy regain his confidence, in any way he can. If he follows this procedure three or four times I assure you that that child will feel differently towards everything. He will change his idea of the world."
"What if the fright injures him?"
"Fright never injures anyone. What injures the spirit is having someone always on your back, beating you, telling you what to do and what not to do.

"When that boy is more contained you must tell your friend to do one last thing for him. He must find some way to get to a dead child, perhaps in a hospital, or at the office of a doctor. He must take his son there and show the dead child to him. He must let him touch the corpse once with his left hand, on any place except the corpse's belly. After the boy does that he will be renewed. The world will never be the same for him."

I realized then that throughout the years of our association don Juan had been employing with me, although on a different scale, the same tactics he was suggesting my friend should use with his son. I asked him about it. He said that he had been trying all along to teach me how to "stop the world".
"You haven't yet," he said, smiling. "Nothing seems to work, because you are very stubborn. If you were less stubborn, however, by now you would probably have stopped the world with any of the techniques I have taught you."

"What techniques, don Juan?"
"Everything I have told you to do was a technique for stopping the world."
A few months after that conversation don Juan accomplished what he had set out to do, to teach me to "stop the world".
That monumental event in my life compelled me to re-examine in detail my work of ten years. It became evident to me that my original assumption about the role of psychotropic plants was erroneous. They were not the essential feature of the sorcerer's description of the world, but were only an aid to cement, so to speak, parts of the description which I had been incapable of perceiving otherwise. My insistence on holding on to my standard version of reality rendered me almost deaf and blind to don Juan's aims. Therefore, it was simply my lack of sensitivity which had fostered their use.

In reviewing the totality of my field notes I became aware that don Juan had given me the bulk of the new description at the very beginning of our association in what he called "techniques for stopping the world". I had discarded those parts of my field notes in my earlier works because they did not pertain to the use of psychotropic plants. I have now rightfully reinstated them in the total scope of don Juan's teachings and they comprise the first seventeen chapters of this work. The last three chapters are the field notes covering the events that culminated in my "stopping the world".
In summing up I can say that when I began the apprenticeship, there was another reality, that is to say, there was a sorcery description of the world, which I did not know.
Don Juan, as a sorcerer and a teacher, taught me that description. The ten-year apprenticeship I have undergone consisted, therefore, in setting up that unknown reality by unfolding its description, adding increasingly more complex parts as I went along.
The termination of the apprenticeship meant that I had learned a new description of the world in a convincing and authentic manner and thus I had become capable of eliciting a new perception of the world, which matched its new description. In other words, I had gained membership.
Don Juan stated that in order to arrive at "seeing" one first had to "stop the world". "Stopping the world" was indeed an appropriate rendition of certain states of awareness in which the reality of everyday life is altered because the flow of interpretation, which ordinarily runs uninterruptedly, has been stopped by a set of circumstances alien to that flow. In my case the set of circumstances alien to my normal flow of interpretations was the sorcery description of the world. Don Juan's precondition for "stopping the world" was that one had to be convinced; in other words, one had to learn the new description in a total sense, for the purpose of pitting it against the old one, and in that way break the dogmatic certainty, which we all share, that the validity of our perceptions, or our reality of the world, is not to be questioned.
After "stopping the world" the next step was "seeing". By that don Juan meant I would like to categorize as "responding to the perceptual solicitations of a world outside the description we have learned to call reality."
My contention is that all these steps can only be understood in terms of the description to which they belong; and since it was a description that he endeavored to give me from the beginning, I must then let his teachings be the only source of entrance into it. Thus, I have left don Juan's words to speak for themselves.
C.C.
1972
INTRODUCCIÓN
El sábado 22 de mayo de 1971 fui a Sonora, México, para ver a don Juan Matus, un brujo yaqui con quien tenía contacto desde 1961. Pensé que mi visita de ese día no iba a ser en nada distinta de las veintenas de veces que había ido a verlo en los diez años que llevaba como aprendiz suyo. Sin embargo, los hechos que tuvieron lugar ese día y el siguiente fueron decisivos para mí. En dicha ocasión mi aprendizaje llegó a su etapa final.



Ya he presentado el caso de mi aprendizaje en dos obras anteriores: Las enseñanzas de don Juan y Una realidad aparte.

Mi suposición básica en ambos libros ha sido que los puntos de coyuntura en aprender brujería eran los estados de realidad no ordinaria producidos por la ingestión de plantas psicotrópicas.

En este aspecto, don Juan era experto en el uso de tres plantas: Datura inoxia, comúnmente conocida como toloache; Lophophora williamsii, conocida como peyote, y un hongo alucinógeno del género Psilocybe.
Mi percepción del mundo a través de los efectos de estos psicotrópicos había sido tan extraña e impresionante que me vi forzado a asumir que tales estados eran la única vía para comunicar y aprender lo que don Juan trataba de enseñarme.

Tal suposición era errónea.
Con el propósito de evitar cualquier mala interpretación relativa a mi trabajo con don Juan, me gustaría clarificar en este punto los aspectos siguientes.
Hasta ahora, no he hecho el menor intento de colocar a don Juan en un determinado medio cultural. El hecho de que él se considere indio yaqui no significa que su conocimiento de la brujería se conozca o se practique entre los yaquis en general.

Todas las conversaciones que don Juan y yo tuvimos a lo largo del aprendizaje fueron en español, y sólo gracias a su dominio completo de dicho idioma pude obtener explicaciones complejas de su sistema de creencias.

He observado la práctica de llamar brujería a ese sistema, y también la de referirme a don Juan como brujo, porque éstas son las categorías empleadas por él mismo.

Como pude escribir la mayoría de lo que se dijo al principiar el aprendizaje, y todo lo que se dijo en fases posteriores, reuní voluminosas notas de campo. Para hacerlas legibles, conservando a la vez la unidad dramática de las enseñanzas de don Juan, he tenido que reducirlas, pero lo que he eliminado es, creo, marginal a los puntos que deseo plantear.


En el caso de mi trabajo con don Juan, he limitado mis esfuerzos exclusivamente a verlo como brujo y a adquirir membrecía en su conocimiento.

Con el fin de presentar mi argumento, debo antes explicar la premisa básica de la brujería según don Juan me la presentó. Dijo que, para un brujo, el mundo de la vida cotidiana no es real ni está allí, como nosotros creemos. Para un brujo, la realidad, o el mundo que todos conocemos, es solamente una descripción.



Para validar esta premisa, don Juan hizo todo lo posible por llevarme a una convicción genuina de que, lo que mi mente consideraba el mundo inmediato era sólo una descripción del mundo: una descripción que se me había inculcado desde el momento en que nací.

Me señaló que todo el que entra en contacto con un niño es un maestro que le describe incesantemente el mundo, hasta el momento en que el niño es capaz de percibir el mundo según se lo describen. De acuerdo con don Juan, no guardamos recuerdo de aquel momento portentoso, simplemente porque ninguno de nosotros podía haber tenido ningún punto de referencia para compararlo con cualquier otra cosa. Sin embargo, desde ese momento el niño es un miembro. Conoce la descripción del mundo, y su membrecía supongo, se hace definitiva cuando él mismo es capaz de llevar a cabo todas las interpretaciones perceptuales adecuadas, que validan dicha descripción ajustándose a ella.



Para don Juan, pues, la realidad de nuestra vida diaria consiste en un fluir interminable de interpretaciones perceptuales que nosotros, como individuos que comparten una membrecía específica, hemos aprendido a realizar en común.
La idea de que las interpretaciones perceptuales que configuran el mundo tienen un fluir es congruente con el hecho de que corren sin interrupción y rara vez, o nunca, se ponen en tela de juicio. De hecho, la realidad del mundo que conocemos se da a tal grado por sentada que la premisa básica de la brujería, la de que nuestra realidad es apenas una de muchas descripciones, difícilmente podría tomarse como una proposición seria.

Afortunadamente, en el caso de mi aprendizaje, a don Juan no le preocupaba en absoluto el que yo pudiese, o no, tomar en serio su proposición, y procedió a dilucidar sus planteamientos pese a mi oposición, mi incredulidad y mi incapacidad de comprender lo que decía. Así, como maestro de brujería, don Juan trató de describirme el mundo desde la primera vez que hablamos. Mi dificultad para asir sus conceptos y sus métodos derivaba del hecho de que las unidades de su descripción eran ajenas e incompatibles con las de la mía propia.

Su argumento era que me estaba enseñando a "ver", cosa distinta de solamente "mirar", y que "parar el mundo" era el primer paso para "ver".
Durante años, la idea de "parar el mundo" fue para mí una metáfora críptica que en realidad nada significaba. Sólo durante una conversación informal, ocurrida hacia el final de mi aprendizaje, llegué a advertir por entero su amplitud e importancia como una de las proposiciones principales en el conocimiento de don Juan.
Él y yo habíamos estado hablando de, diversas cosas en forma reposada, sin estructura. Le conté el dilema de un amigo mío con su hijo de nueve años. El niño, que había estado viviendo con la madre durante los cuatro años anteriores, vivía entonces con mi amigo, y el problema era qué hacer con él. Según mi amigo, el niño era un inadaptado en la escuela, sin concentración y no se interesaba en nada. Era dado a berrinches, a conducta destructiva y a escaparse de la casa.

- Menudo problema se carga tu amigo -dijo don Juan, riendo.

Quise seguirle contando todas las cosas "terribles" que el niño hacia, pero me interrumpió.
-No hay necesidad de decir más sobre ese pobre niñito -dijo-. No hay necesidad de que tú o yo pensemos de sus acciones de un modo o del otro.
Su actitud fue abrupta y su tono firme, pero luego sonrió.

-¿Qué puede hacer mi amigo? -pregunté.
-Lo peor que puede hacer es forzar al niño a estar de acuerdo con él -dijo don Juan.
-¿Qué quiere usted decir?
-Quiero decir que el padre no debe pegarle ni asustarlo cuando no se porta como él quiere.

-¿Cómo va a enseñarle algo si no es firme con él?

-Tu amigo debería dejar que otra gente le pegara al niño.

-¡No puede dejar que una persona ajena toque a su niño! -dije, sorprendido de la sugerencia.
Don Juan pareció disfrutar mi reacción y soltó una risita.

-Tu amigo no es guerrero -dijo-. Si lo fuera, sabría que no puede hacerse nada peor que enfrentar sin más ni más a los seres humanos.
-¿Qué hace un guerrero, don Juan?
-Un guerrero procede con estrategia.
-Sigo sin entender qué quiere usted decir.
-Quiero decir que si tu amigo fuera guerrero ayudaría a su niño a parar el mundo.
-¿Cómo puede hacerlo?
-Necesitaría poder personal. Necesitaría ser brujo.

-Pero no lo es.
-En tal caso debe usar medios comunes y corrientes para ayudar a su hijo a cambiar su idea del mundo. No es parar el mundo, pero de todos modos da resultado.
Le pedí explicar sus aseveraciones.
-Yo, en el lugar de tu amigo -dijo don Juan-, empezaría por pagarle a alguien para que le diera sus nalgadas al muchacho. Iría a los arrabales y me arreglaría con el hombre más feo que pudiera hallar.
-¿Para asustar a un niñito?
-No nada más para asustar a un niñito, idiota. Hay que parar a ese escuincle, y los golpes que le dé su padre no servirán de nada.
"Si queremos parar a nuestros semejantes, siempre hay que estar fuera del círculo que los oprime. En esa forma se puede dirigir la presión."
La idea era absurda, pero de algún modo me atraía.

Don Juan descansaba la barbilla en la palma de la mano izquierda. Tenía el brazo izquierdo contra el pecho, apoyado en un cajón de madera que servía como una mesa baja. Sus ojos estaban cerrados, pero se movían. Sentí que me miraba a través de los párpados. La idea me espantó.

-Dígame qué más debería hacer mi amigo con su niño -dije.

-Dile que vaya a los arrabales y escoja con mucho cuidado al tipo más feo que pueda -prosiguió él-. Dile que consiga uno joven. Uno al que todavía le quede algo de fuerza.
Don Juan delineó entonces una extraña estrategia. Yo debía instruir a mi amigo para que hiciera que el hombre lo siguiese o lo esperara en un sitio a donde fuera a ir con su hijo. El hombre, en respuesta a una seña convenida, dada después de cualquier comportamiento objetable por parte del pequeño, debía saltar de algún escondite, agarrar al niño y darle una soberana tunda.

-Después de que el hombre lo asuste, tu amigo debe ayudar al niño a recobrar la confianza, en cualquier forma que pueda. Si sigue este procedimiento tres o cuatro veces, te aseguro que el niño cambiará su sentir con respecto a todo. Cambiará su idea del mundo.
-¿Y si el susto le hace daño?
-El susto nunca daña a nadie. Lo que daña el espíritu es tener siempre encima alguien que te pegue y te diga qué hacer y qué no hacer.

"Cuando el niño esté más contenido, debes decir a tu amigo que haga una última cosa por él. Debe hallar el modo de dar con un niño muerto, quizá en un hospital o en el consultorio de un doctor. Debe llevar allí a su hijo y enseñarle el niño muerto. Debe hacerlo tocar el cadáver una vez, con la mano izquierda, en cualquier lugar menos en la barriga. Cuando el niño haga eso, quedará renovado. El mundo nunca será ya el mismo para él."


Me di cuenta entonces de que, a través de los años de nuestra relación, don Juan había estado usando conmigo, aunque en una escala diferente, la misma táctica que sugería para el hijo de mi amigo. Le pregunté al respecto. Dijo que todo el tiempo había estado tratando de enseñarme a "parar el mundo".

-Todavía no lo paras -dijo, sonriendo-. Parece que nada da resultado, porque eres muy terco. Pero si fueras menos terco, probablemente ya habrías parado el mundo con cualquiera de las técnicas que te he enseñado.

-¿Qué técnicas, don Juan?
-Todo lo que te he dicho era una técnica para parar el mundo.

Pocos meses después de aquella conversación, don Juan logró lo que se había propuesto: enseñarme a "parar el mundo".

Ese monumental hecho de mi vida me obligó a reexaminar en detalle mi trabajo de diez años. Se me hizo evidente que mi suposición original con respecto al papel de las plantas psicotrópicas era erróneo. Tales plantas no eran la faceta esencial en la descripción del mundo usada por el brujo, sino únicamente una ayuda para aglutinar, por así decirlo, partes de la descripción que yo había sido incapaz de percibir de otra manera. Mi insistencia en adherirme a mi versión normal de la realidad me hacía casi sordo y ciego a los objetivos de don Juan. Por tanto, fue sólo mi carencia de sensibilidad lo que propició el uso de los alucinógenos.

Al revisar la totalidad de mis notas de campo, advertí que don Juan me había dado la parte principal de la nueva descripción al principio mismo de nuestras relaciones, en lo que llamaba "técnicas de parar el mundo". En mis obras anteriores, descarté esas partes de mis notas porque no se referían al uso de plantas psicotrópicas. Ahora las he reinstaurado en el panorama total de las enseñanzas de don Juan, y abarcan los primeros diecisiete capítulos de esta obra. Los últimos tres capítulos son las notas de campo relativas a los eventos que culminaron cuando logré "parar el mundo".

Resumiendo, puedo decir que, cuando inicié el aprendizaje, había otra realidad, es decir, había una descripción del mundo, correspondiente a la brujería, que yo no conocía.

Don Juan, como brujo y maestro, me enseñó esa descripción. El aprendizaje que atravesé a lo largo de diez años consistía, por tanto, en instaurar esa realidad desconocida por medio del desarrollo de su descripción, añadiendo partes cada vez más complejas conforme yo progresaba.
La conclusión del aprendizaje significó que yo había aprendido, en forma convincente y auténtica, una nueva descripción del mundo, y así había obtenido la capacidad de deducir una nueva percepción de las cosas que encajaba con su nueva descripción. En otras palabras, había obtenido membrecía.
Don Juan declaraba que para llegar a "ver" primero era necesario "parar el mundo". La frase "parar el mundo" era en realidad una buena expresión de ciertos estados de conciencia en los cuales la realidad de la vida cotidiana se altera porque el fluir de la interpretación, que por lo común corre ininterrumpido, ha sido detenido por un conjunto de circunstancias ajenas a dicho fluir. En mi caso, el conjunto de circunstancias ajeno a mi fluir normal de interpretaciones fue la descripción que la brujería hace del mundo. El requisito previo que don Juan ponía para "parar el mundo" era que uno debía estar convencido; en otras palabras, había que aprender la nueva descripción en un sentido total, con el propósito de enfrentarla con la vieja y en tal forma romper la certeza dogmática, compartida por todos nosotros, de que la validez de nuestras percepciones, o nuestra realidad del mundo, se encuentra más allá de toda duda.
Después de "parar el mundo", el siguiente paso fue "ver". Con eso, don Juan se refería a lo que me gustaría categorizar como "responder a los estímulos perceptuales de un mundo fuera de la descripción que hemos aprendido a llamar realidad".
Mi argumento es que todos estos pasos sólo pueden comprenderse en términos de la descripción a la cual pertenecen; y como es una descripción que don Juan luchó por darme desde el principio, debo dejar que sus enseñanzas sean la única fuente de acceso a ella. Así pues, he dejado que las palabras de don Juan hablen por sí mismas.
Востаннє редагувалось Чет липня 10, 2014 2:07 pm користувачем Ігор Пасенко, всього редагувалось 33 разів.

Andriy
Адміністратор сайту
Повідомлень: 2976
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:23 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Andriy » Вів січня 29, 2013 6:32 pm

Додав теги таблиць і відформатував переклад в три стовпчики.

Olesya_Gomin
Повідомлень: 689
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Olesya_Gomin » Сер січня 30, 2013 7:45 am

Пане Ігоре!
На мій погляд, переклад чудовий.
Наразі маю два коментарі:
1) ступені порівняння прикметників: більш докладно - докладніше;
2) плем'я які варто оснастити наголосом, бо буде плутанина.

Планую почитати уважніше і ще щось знайти :mrgreen:
Далі у мене питання до громади, щоб не порадити криво: позаяк я з того краю, звідки, за словами вчительки мови, походять слова "тремпель" і "балакати", то загалом не проти їх вжитку, але мені казали, що їх варто уникати, бо вони ніби як нелегітимні. Хай "тремпель" повисить, а візьмемося за "балакати". Як думаєте, варто його вживати, чи заміняти на класичніші відповідники?

Olesya_Gomin
Повідомлень: 689
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Olesya_Gomin » Чет січня 31, 2013 10:02 am

І ще: оригінал не обов*язково подавати так. Можна просто лінк.
Якщо Ви зможете позначити якісь складі моменти в перекладі, то буде добре. Якщо вони є, звісно :mrgreen:

Не хочете, часом, взяти участь у форумському навчальному конкурсі? Придалися б у двох іпостасях: і як учасник з англійської, і як учасник з іспанської.

Ігор Пасенко
Повідомлень: 33
З нами з: Вів січня 29, 2013 3:42 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Ігор Пасенко » Вів лютого 05, 2013 12:41 pm

Andriy, Olesya_Gomin
Дуже вдячний вам за допомогу і коментарі.

На мою думку, таблична форма є найзручнішою для перекладу/редагування текстів, особливо коли йдеться про зіставлення кількох варіантів (багатомовна таблиця). Коли кожному рядку вихідного тексту відповідає саме цей рядок перекладу (-ів), це значно полегшує пошук відповідників. Чим більшою є діагональ монітора, тим більше стовпчиків може мати таблиця для комфортної роботи, або ж можна використовувати додатковий файл, відкритий у другому вікні (наприклад, внизу).

Що стосується проблемних питань перекладу цієї частини, я можу окреслити деякі з них:

1) Переклад мексиканського топоніму IXTLAN. Я досі не знаю, як це слово прочитає іспанець/мексиканець, а тим більше іспаномовний індіанець. Всі російські переклади (мені відомі шість) пропонують назву "Ікстлан" - з огляду на наявну інформацію, найменш коректну із можливих варіантів.

2) Форма звертання Кастанеди до дона Хуана - ти/ви/Ви. Це можна визначити лише за іспанським текстом (на жаль, я володію іспанською лише на рівні університетського курсу латини і базової французької). Фахівець, до якого я звернувся, надав мені такий коментар: <<"usted" означає «Ваша милість». Це звертання з ДУЖЕ великою повагою. Зараз вживається мало, особливо в Латинській Америці. Частіше кажуть “vosotros” – це наше «ви»... отже, це гарантоване не «ви», а «Ви» - з великої літери. З дуже великою повагою”.>>
Те, що мені вдалося знайти в різних джерелах, можна викласти дуже коротко: "Займенник ви використовується при ввічливому звертанні до однієї особи (це так звана пошанна множина): Ви самі ж росіянин? (М. Куліш); Чого ви, тітко, смієтесь? (І. Карпенко-Карий). Пошанна множина у третій особі властива народно-розмовній мові: Вони [батько] інколи бувають-таки дуже добрі (М. Кропивницький); Писали вони [брат] нам, що живуть у столиці, працюють по різних університетах, читають лекції, в газетах пишуть (О. Вишня)."
Як бачите, "ви" у наведених прикладах пишуть з малої літери попри беззаперечну пошанну множину. Про написання "Ви" з великої літери йдеться лише в курсах ділового мовлення (тобто, у листах). Чи відоме комусь нормативне (або авторитетне) джерело, що встановлює написання "Ви" з великої літери не на початку речення не в діловому мовленні? Це важливе питання, адже діалоги становлять значну частину тексту, і вибір написання цього та інших займенників (Ваш, Вам тощо) відіб'ється на всій книжці. В усіх відомих мені російських перекладах (крім скороченого перекладу-переказу Тульчинської) обрано панібратську форму звертання на "ти".

3) Речення "The idea that the perceptual interpretations that make up the world have a flow is congruous with the fact that they run uninterruptedly and are rarely, if ever, open to question."
Чи є коректним словосполучення "Ідея того, що...": "Ідея того, що інтерпретації сприйняття, з яких складається світ, утворюють потік, цілком узгоджується з тим фактом, що вони линуть безперервно і практично (чи взагалі) ніколи не ставляться під сумнів."
Я поки що зупинився на робочому варіанті "Уявлення про те, що інтерпретації...".

4) Речення "They were not the essential feature of the sorcerer's description of the world, but were only an aid to cement, so to speak, parts of the description which I had been incapable of perceiving otherwise."
Мій переклад: "Вони зовсім не були важливим елементом відунського опису світу, а були??? лише допоміжним засобом для, так би мовити, цементування частин цього опису, який я був нездатний сприймати в будь-який інший спосіб."
Чи можна, на вашу думку, опустити дієслово "були" у другій частині цього речення?

5) sorcerer's description / sorcery description (of the world): чи коректно/доцільно проводити розмежування, використовуючи, відповідно, прикметники "відунський" і "відунів" (опис світу)? Тобто передавати "sorcerer's description" не як "відунський опис світу/опис світу відунів", а саме як "відунів опис", "знання відунового опису", тощо? Чи узгоджується з правилами українського словотвору прикметник "відунівський", чи він не має права на існування?

6) Чи коректний, на вашу думку, такий коментар щодо вживання терміну "відун" і похідних від нього:
*відун - найбільш близький український відповідник іспанського слова "brujo", яким в Латинській Америці називають людину, що володіє недоступними іншим знаннями і є не просто чаклуном чи відьмаком, але також поєднує в собі риси знахаря, цілителя, травника, ворожбита, характерника, мольфара. Маг, магія - не дуже вдалі відповідники вже з огляду на те, що в книжках Кастанеди досить часто вживаються слова "magic" і "magical", адекватна передача яких призводила б у такому разі до змішування абсолютно різних понять відунства як системи знань і магії, яка в контексті вживання Кастанедою означає щось чарівне, дивовижне, загадкове, незбагненне.

7) Книга/книжка - свого часу мій редактор наполягав, що "книга" - це лише щось монументальне, наприклад, Біблія, а все інше - то є книжки, хоча радянські тлумачні словники далеко не настільки категоричні. На вашу думку, чи можна вживати слово "книга" для позначення звичайного надрукованого твору великого обсягу?

8) усе інше, від добору слів до синтаксичних конструкцій :). Українська мова для мене також є іноземною, позаяк я родом з батьківщини тремпелів/тубаретів і вперше зацікавився нею лише під час навчання в університеті. Тому, хоч як я намагаюся уникати цього, русизми й інші неоковирності можуть вигулькнути у найнесподіваніших для мене місцях.
Востаннє редагувалось Суб лютого 09, 2013 3:04 pm користувачем Ігор Пасенко, всього редагувалось 3 разів.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6014
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Кувалда » Чет лютого 07, 2013 12:42 pm

Ігоре, переклад Ваш добротний, але маю деякі зауваги до мови. Яr для Вас буде зручніше: я можу виділити ці місця прямо в тексті, або ж виписати окремо

Ігор Пасенко
Повідомлень: 33
З нами з: Вів січня 29, 2013 3:42 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Ігор Пасенко » Чет лютого 07, 2013 1:18 pm

Кувалдо, зробіть, як Вам зручніше - я буду вдячний за зауваження в будь-якій формі, хоч би й виділення тексту. Звісно, найліпший варіант - це позначення проблемних місць і коментар до них.

Анатолій
Повідомлень: 4154
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Анатолій » П'ят лютого 08, 2013 12:47 pm

Побіжно прочитав ваш переклад. Маю трохи зауваг. Якби детальніше звірити з оригіналом, очевидно, зауваг може бути більше.

Наші стосунки тривали з 1961 року… — мо’, краще Ми зналися з 1961 року
Це була не довільна відмова від навчання з мого боку, але реальне й остаточне його закінчення. — Це не була довільна відмова від навчання з мого боку, а реальне й остаточне його закінчення.
Дон Хуан був експертом… — Дон Хуан був експерт
Моє сприйняття світу під дією цих психотропних рослин було настільки химерним і приголомшливим… — Моє сприйняття світу під дією цих психотропних рослин було таке химерне й приголомшливе
З метою уникнення… — Щоб уникнути…
…я хотів би зупинитися зараз на деяких моментах… — чи конче там треба слово «зараз»?
…більш докладно… — …докладніше
…я не робив жодних спроб… — …я не робив жодної спроби
…спілкувалися виключно іспанською…. — …спілкувалися лише / тільки / винятково іспанською…
system of beliefs — я б переклав як система вірувань, а не переконань
…на більш пізніх етапах… — …на пізніших етапах…
величезна кількість — може, краще чимало чи безліч
…отримати членство у його системі відунського знання… — членство не отримують, а набувають; а взагалі-то, acquire membership inдолучитися, приєднатися.
З метою довести справедливість… — Щоб довести справедливість…
…описом, який насаджувався… — …описом, який насаджували
…розкрити цю тему більш докладно… — … розкрити цю тему докладніше
…я повинен спочатку… — я б сказав: …я маю спочатку
…це лише один з описів… — може, це лише одне із зображень?
у відповідності до — відповідно до
Проте саме цієї миті дитина стає членом. Їй вже відомий опис світу і, очевидно, її членство стає повноцінним, коли дитина набуває здатності робити належним чином всі інтерпретації свого сприйняття, які, підлаштовуючись під цей опис, роблять його достовірним. Отже, для дона Хуана реальність нашого повсякденного життя складається з нескінченного потоку інтерпретацій сприйняття, що їх ми — люди, які поділяють певне членство — навчилися створювати в однаковий спосіб. (From that moment on, however, the child is a member. He knows the description of the world; and his membership becomes full-fledged, I suppose, when he is capable of making all the proper perceptual interpretations which, by conforming to that description, validate it. For don Juan, then, the reality of our day-to-day life consists of an endless flow of perceptual interpretations which we, the individuals who share a specific membership, have learned to make in common.) — Тут, найпевніше, «member», «membership» апелює до конструкції «acquire membership in» і про членів і членство тут не йдеться.
…в однаковий спосіб… — …однаково
… незважаючи на… — …попри
Таким чином… — Тож
… вони не мали відношення… —… вони не мали стосунку / не стосувалися

Ігор Пасенко
Повідомлень: 33
З нами з: Вів січня 29, 2013 3:42 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Ігор Пасенко » Суб лютого 09, 2013 12:16 am

Пане Анатолію, дозвольте висловити Вам безмежну вдячність за надзвичайно цінні й корисні зауваги до мого дуже посереднього, з точки зору художніх достоїнств, перекладу. Більшу частину Ваших правок я вже вніс до тексту на першій сторінці. Проте деякі питання й досі викликають у мене сумніви.


<<Наші стосунки тривали з 1961 року… — мо’, краще Ми зналися з 1961 року…>>
Хороший варіант, але чи відбиває він такий нюанс: вони були не просто знайомі 10 років, а мали стосунки учитель/учень, і між цими людьми існував досить специфічний зв’язок, відмінний від простого знайомства. Англійське "with whom I had been associated since 1961" передане іспанською як "con quien tenía contacto desde 1961", тобто "був у контакті, підтримував стосунки"


<<Це була не довільна відмова від навчання з мого боку, але реальне й остаточне його закінчення. — Це не була довільна відмова від навчання з мого боку, а реальне й остаточне його закінчення. >>
Ваш варіант беззаперечно кращий


<<Дон Хуан був експертом… — Дон Хуан був експерт…>>
Виправив.


<<Моє сприйняття світу під дією цих психотропних рослин було настільки химерним і приголомшливим… — Моє сприйняття світу під дією цих психотропних рослин було таке химерне й приголомшливе…>>
Ваш варіант беззаперечно кращий


<<З метою уникнення… — Щоб уникнути…>>
Виправив.


<<…я хотів би зупинитися зараз на деяких моментах… — чи конче там треба слово «зараз»?>>
А що Ви скажете про "тут": …я хотів би зупинитися тут на деяких моментах…?


<<…більш докладно… — …докладніше…>>
Виправив.


<<…я не робив жодних спроб пов’язувати … — …я не робив жодної спроби пов’язувати …>>
"жодної спроби", безперечно, краще, але чи не треба тоді замінити "пов’язувати" на "пов’язати"? Я відмовився від запропонованого Вами варіанту під час перекладу, бо мені не сподобалися можливі асоціації з поширеним зараз кримінально-жаргонним слівцем. Чи все не так кепсько, як я уявляю?


<<…спілкувалися виключно іспанською…. — …спілкувалися лише / тільки / винятково іспанською…>>
Пане Анатолію, СУМ-11 і СУМ-20
http://sum.in.ua/s/vykljuchno
http://lcorp.ulif.org.ua/ExplS/
наводять однакові приклади вживання слова "виключно" Лесею Українкою саме в цьому значенні. Чи Ви впевнені, що воно є справді небажаним в нашому випадку? Поясніть, будь ласка, чому.


<<system of beliefs — я б переклав як система вірувань, а не переконань>>
У своєму робочому файлі я замінив "систему переконань" на "систему поглядів", але не встиг внести цю правку до викладеного на сайті тексту. Англійське "system of beliefs" передане іспанською як "sistema de creencias", що має таке ж двоїсте трактування, що й англійський варіант, проте у множині ці слова в обох мовах мають також й обрані мною значення: beliefs - ... переконання; creencias - ... по́гляди; спосіб мислення; світогляд
З огляду на те, що система знань дона Хуана недвозначно протиставляється релігійній вірі, я схиляюся до "системи поглядів" або "переконань", але не "вірувань".


<<…на більш пізніх етапах… — …на пізніших етапах…>>
Виправив. Але хіба форма з "більш" ЗАВЖДИ така небажана?


<<величезна кількість — може, краще чимало чи безліч>>
Ви не проти, щоб було "нагромадилися цілі стоси"? Тим паче, що про правдиве існування "стосів" свідчать також інші тексти/джерела.


<<З метою довести справедливість… — Щоб довести справедливість…>>
В тексті далі вже є "щоб" і "що", хотілося б уникнути цього нагромадження. На Вашу думку, конструкція "З метою + інф." є просто небажаною, чи взагалі неприйнятною?


<<…описом, який насаджувався… — …описом, який насаджували…>>
Дуже добре!


<<…розкрити цю тему більш докладно… — … розкрити цю тему докладніше…>>
Виправив.


<<…я повинен спочатку… — я б сказав: …я маю спочатку…>>
Виправив, хоча в оригіналі "must".


<<…це лише один з описів… — може, це лише одне із зображень? >>
Ні, йдеться саме про опис.


<<у відповідності до — відповідно до>>
Виправив, покладаючись лише на Вашу думку - для мене обидва варіанти рівноцінні.


<<…в однаковий спосіб… — …однаково…>>
Це альтернативний варіант чи рекомендація?


<<… незважаючи на… — …попри…>>
Обожнюю цей прийменник, але тут чогось більше до вподоби оце стільки разів критиковане "незважаючи на", хіба що написати його окремо - "не зважаючи". Ви наполягаєте?


<<Таким чином… — Тож…>>
Виправив, дещо змінивши побудову речення: замість "Таким чином дон Хуан, як учитель відунства, намагався..." - "Тож, як учитель відунства, дон Хуан намагався...".

<<… вони не мали відношення… —… вони не мали стосунку / не стосувалися…>>
"....вони не СТОСувалися/не мали СТОСунку до заСТОСування" - не годиться, навіть якщо вжити менш прийнятний відповідник "використання"



І наостанок, найпроблемніша частина перекладу:

<<…отримати членство у його системі відунського знання… — членство не отримують, а набувають; а взагалі-то, acquire membership in — долучитися, приєднатися.
....Проте саме цієї миті дитина стає членом. Їй вже відомий опис світу і, очевидно, її членство стає повноцінним, коли дитина набуває здатності робити належним чином всі інтерпретації свого сприйняття, які, підлаштовуючись під цей опис, роблять його достовірним. Отже, для дона Хуана реальність нашого повсякденного життя складається з нескінченного потоку інтерпретацій сприйняття, що їх ми — люди, які поділяють певне членство — навчилися створювати в однаковий спосіб. (From that moment on, however, the child is a member. He knows the description of the world; and his membership becomes full-fledged, I suppose, when he is capable of making all the proper perceptual interpretations which, by conforming to that description, validate it. For don Juan, then, the reality of our day-to-day life consists of an endless flow of perceptual interpretations which we, the individuals who share a specific membership, have learned to make in common.) — Тут, найпевніше, «member», «membership» апелює до конструкції «acquire membership in» і про членів і членство тут не йдеться.>>

Я цілком згодний з Вашим зауваженням щодо перекладу словосполучення "acquire membership in", тим паче, що сам наполегливо рекомендую колегам уникати вживання слова "член" завжди, коли це можливо - наприклад, заміняти його на "учасника", "представника" тощо. Члени радянського уряду та іноземних делегацій, яким діставалися поцілунки від дорогого Лєоніда Ілліча, і досі нерідко згадуються під час філологічних веселощів. Однак слід зважати на те, що слова «member» і «membership», як і деякі інші, виокремлені автором за допомогою курсиву і через це набувають самостійної ваги, значення термінів, концептів. Адже сама книжка є літературною версією докторської дисертації вченого-антрополога, тому вступові до неї властива певна академічність викладу.

У своїх спробах знайти оптимальне перекладацьке рішення, я звернувся до перекладів на інші європейські мови, що їх мені вдалося відшукати в інтернеті. Умовно їх можна поділити на дві групи. Одна передає "acquire membership in his knowledge" як "набути/здобути/отримати членство у знанні" з подальшим перекладом слова "member" як "член", це переклади іспанською - "a adquirir membrecía en su conocimiento", італійською - "ad acquisire membrecía nella sua conoscenza", польською - "zdobycia członkostwa w jego wiedzy", хорватською - "da steknem članstvo među pripadnicima njegovog znanja", чеською - "abych získal členství, účast na jeho vědění", португальською - "adquirir sociedade no conhecimento dele", російський переклад Максимова/ Пєлєвіна - "я ограничивал свои усилия рамками <...> получения членства в его знании". У другій групі ця фраза перекладається як "розділити, долучитися, приєднатися, увійти, «включитися», отримати доступ до знань: французькою - "à acquérir une adhésion à sa connaissance", німецькою - "an seinem Wissen teilzuhaben", болгарською - "че аз трябва да споделя неговите познания", румунською "şi la a obţine acces la cunoştinţele sale", угорською - "és beléphessek a tudásába", російські переклади Сидерського/Ніколаєва - "мои усилия сводились лишь к тому, чтобы приобщиться к его системе магических знаний" і Тульчинської - "своей единственной целью ставил «включение» в его знание", а також перший переклад українською, виконаний Арменом Арутюняном (http://sacral.lviv.ua/index.php/perekla ... -v-ikstlan) - "моєю головною метою було отримання доступу до його знань".

Певною мірою проміжним можна вважати варіант використання цих слів з додатком - член соціуму чи групи людей, що поділяють знання..., членство у спільноті, що ....
Дуже хотілося б знайти спосіб поєднати точність з літературністю викладу, але наразі це питання залишається відкритим.

Анатолій
Повідомлень: 4154
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Carlos Castaneda JOURNEY TO IXTLAN - Introduction (contd

Повідомлення Анатолій » Вів лютого 12, 2013 5:16 pm

Дуже перепрошую, пане Ігорю, що одразу не відповів, кілька днів жив без інтернету.
Як я вже казав перед тим, я побіжно переглянув український варіянт, лише вряди-годи поглядаючи на англійський текст. Тож не всі мої зауваги можуть бути слушні.
Ігор Пасенко писав:<<Наші стосунки тривали з 1961 року… — мо’, краще Ми зналися з 1961 року…>>
Хороший варіант, але чи відбиває він такий нюанс: вони були не просто знайомі 10 років, а мали стосунки учитель/учень, і між цими людьми існував досить специфічний зв’язок, відмінний від простого знайомства. Англійське "with whom I had been associated since 1961" передане іспанською як "con quien tenía contacto desde 1961", тобто "був у контакті, підтримував стосунки"
Відверто кажучи, не впевнений, який варіант кращий. Знатися – бути знайомим, дружити, приятелювати з ким-небудь. Наче, й підходить. Якщо вам здається, що це слово не повною мірою передає відтінки англійського associate, певно, варто пошукати інші відповідники. Може, й не варто нічого міняти. Я чомусь зачепився за слова «наші стосунки тривали». Тут треба, щоб хтось ще почитав і сказав свою думку.
Ігор Пасенко писав:<<…я хотів би зупинитися зараз на деяких моментах… — чи конче там треба слово «зараз»?>>
А що Ви скажете про "тут": …я хотів би зупинитися тут на деяких моментах…?
Як на мене, речення звучить цілком природно й без «тут»: Щоб уникнути хибного розуміння моєї роботи з доном Хуаном, я хотів би зупинитися на деяких моментах, щоб пояснити їх докладніше.
Ігор Пасенко писав:<<…я не робив жодних спроб пов’язувати … — …я не робив жодної спроби пов’язувати …>>
"жодної спроби", безперечно, краще, але чи не треба тоді замінити "пов’язувати" на "пов’язати"? Я відмовився від запропонованого Вами варіанту під час перекладу, бо мені не сподобалися можливі асоціації з поширеним зараз кримінально-жаргонним слівцем. Чи все не так кепсько, як я уявляю?
Ну, мені криміналітетом тут і не пахне. «Пов’язати» — цілком доречне слово.
Ігор Пасенко писав:<<…спілкувалися виключно іспанською…. — …спілкувалися лише / тільки / винятково іспанською…>>
Пане Анатолію, СУМ-11 і СУМ-20
http://sum.in.ua/s/vykljuchno
http://lcorp.ulif.org.ua/ExplS/
наводять однакові приклади вживання слова "виключно" Лесею Українкою саме в цьому значенні. Чи Ви впевнені, що воно є справді небажаним в нашому випадку? Поясніть, будь ласка, чому.
Б. Антоненко-Давидович:
Виключно, винятково, тільки, суто, єдино
«Він їв виключно черствий хліб», — читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: «Він їв самий черствий хліб» («Він їв тільки черствий хліб»), або, щоб підкреслити сказане: «Він їв самий тільки черствий хліб». Прислівник виключно — штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково («З усіма він чемний і винятково ввічливий». — Я. Баш), суто («Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку». — І. Котляревський), єдино («Мене судити могли б єдино тільки королі». — Б. Грінченко).


О. Курило:
Чисто літературне слово виключно часто б можна обминути словами самий, чисто, геть, або ще сильніше геть чисто. Замість — Тут бувають місцевості з виключно малоземельними дворами — краще: …з самими малоземельними дворами.
Зворотами геть, чисто, геть чисто можна замінити й инші невластиві українській мові звороти. Наприклад: — Засіяти всі поля без остачі (з рукопису) — можна замінити на — Засіяти всі чисто поля — або: Засіяти геть усі поля.
Геть, геть-то при формах вищого ступеня має значіння російського «гораздо»: Ми знаємо за це геть більше, як ви. А потім згодом, геть пізніше, і само поділилося нарізно Є.
Ігор Пасенко писав:<<…на більш пізніх етапах… — …на пізніших етапах…>>
Виправив. Але хіба форма з "більш" ЗАВЖДИ така небажана?
Про прикметники читайте тут:

http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/stup ... ykmetnykiv
Ігор Пасенко писав:<<величезна кількість — може, краще чимало чи безліч>>
Ви не проти, щоб було "нагромадилися цілі стоси"? Тим паче, що про правдиве існування "стосів" свідчать також інші тексти/джерела.
Не проти.
Ігор Пасенко писав:<<З метою довести справедливість… — Щоб довести справедливість…>>
В тексті далі вже є "щоб" і "що", хотілося б уникнути цього нагромадження. На Вашу думку, конструкція "З метою + інф." є просто небажаною, чи взагалі неприйнятною?
Про це читайте тут: http://yak-my-hovorymo.wikidot.com/z-me ... y-bez-mety
Ігор Пасенко писав:<<…я повинен спочатку… — я б сказав: …я маю спочатку…>>
Виправив, хоча в оригіналі "must".
Якщо в оригіналі must, то, може, краще мусить.
Ігор Пасенко писав:<<у відповідності до — відповідно до>>
Виправив, покладаючись лише на Вашу думку - для мене обидва варіанти рівноцінні.
Читайте тут: http://1tv.com.ua/ru/video/program/zapa ... 05/24/2910
Ігор Пасенко писав:<<…в однаковий спосіб… — …однаково…>>
Це альтернативний варіант чи рекомендація?
Одне слово краще за три.
Ігор Пасенко писав:<<… незважаючи на… — …попри…>>
Обожнюю цей прийменник, але тут чогось більше до вподоби оце стільки разів критиковане "незважаючи на", хіба що написати його окремо - "не зважаючи". Ви наполягаєте?
не зважаючи
Ігор Пасенко писав:<<Таким чином… — Тож…>>
Виправив, дещо змінивши побудову речення: замість "Таким чином дон Хуан, як учитель відунства, намагався..." - "Тож, як учитель відунства, дон Хуан намагався...".
Тільки як учитель віщунства не треба вибіляти комами.
Ігор Пасенко писав:<<… вони не мали відношення… —… вони не мали стосунку / не стосувалися…>>
"....вони не СТОСувалися/не мали СТОСунку до заСТОСування" - не годиться, навіть якщо вжити менш прийнятний відповідник "використання"
Ваша правда. Недодивився. Та в будь-якому разі слово «відношення» тут не годиться. Може, замість застосування — використання.
Ігор Пасенко писав:І наостанок, найпроблемніша частина перекладу:

<<…отримати членство у його системі відунського знання… — членство не отримують, а набувають; а взагалі-то, acquire membership in — долучитися, приєднатися.
....Проте саме цієї миті дитина стає членом. Їй вже відомий опис світу і, очевидно, її членство стає повноцінним, коли дитина набуває здатності робити належним чином всі інтерпретації свого сприйняття, які, підлаштовуючись під цей опис, роблять його достовірним. Отже, для дона Хуана реальність нашого повсякденного життя складається з нескінченного потоку інтерпретацій сприйняття, що їх ми — люди, які поділяють певне членство — навчилися створювати в однаковий спосіб. (From that moment on, however, the child is a member. He knows the description of the world; and his membership becomes full-fledged, I suppose, when he is capable of making all the proper perceptual interpretations which, by conforming to that description, validate it. For don Juan, then, the reality of our day-to-day life consists of an endless flow of perceptual interpretations which we, the individuals who share a specific membership, have learned to make in common.) — Тут, найпевніше, «member», «membership» апелює до конструкції «acquire membership in» і про членів і членство тут не йдеться.>>

Я цілком згодний з Вашим зауваженням щодо перекладу словосполучення "acquire membership in", тим паче, що сам наполегливо рекомендую колегам уникати вживання слова "член" завжди, коли це можливо - наприклад, заміняти його на "учасника", "представника" тощо. Члени радянського уряду та іноземних делегацій, яким діставалися поцілунки від дорогого Лєоніда Ілліча, і досі нерідко згадуються під час філологічних веселощів. Однак слід зважати на те, що слова «member» і «membership», як і деякі інші, виокремлені автором за допомогою курсиву і через це набувають самостійної ваги, значення термінів, концептів. Адже сама книжка є літературною версією докторської дисертації вченого-антрополога, тому вступові до неї властива певна академічність викладу.

У своїх спробах знайти оптимальне перекладацьке рішення, я звернувся до перекладів на інші європейські мови, що їх мені вдалося відшукати в інтернеті. Умовно їх можна поділити на дві групи. Одна передає "acquire membership in his knowledge" як "набути/здобути/отримати членство у знанні" з подальшим перекладом слова "member" як "член", це переклади іспанською - "a adquirir membrecía en su conocimiento", італійською - "ad acquisire membrecía nella sua conoscenza", польською - "zdobycia członkostwa w jego wiedzy", хорватською - "da steknem članstvo među pripadnicima njegovog znanja", чеською - "abych získal členství, účast na jeho vědění", португальською - "adquirir sociedade no conhecimento dele", російський переклад Максимова/ Пєлєвіна - "я ограничивал свои усилия рамками <...> получения членства в его знании". У другій групі ця фраза перекладається як "розділити, долучитися, приєднатися, увійти, «включитися», отримати доступ до знань: французькою - "à acquérir une adhésion à sa connaissance", німецькою - "an seinem Wissen teilzuhaben", болгарською - "че аз трябва да споделя неговите познания", румунською "şi la a obţine acces la cunoştinţele sale", угорською - "és beléphessek a tudásába", російські переклади Сидерського/Ніколаєва - "мои усилия сводились лишь к тому, чтобы приобщиться к его системе магических знаний" і Тульчинської - "своей единственной целью ставил «включение» в его знание", а також перший переклад українською, виконаний Арменом Арутюняном (http://sacral.lviv.ua/index.php/perekla ... -v-ikstlan) - "моєю головною метою було отримання доступу до його знань".

Певною мірою проміжним можна вважати варіант використання цих слів з додатком - член соціуму чи групи людей, що поділяють знання..., членство у спільноті, що ....
Дуже хотілося б знайти спосіб поєднати точність з літературністю викладу, але наразі це питання залишається відкритим.
Це справді найпроблемніша частина тексту. Мені оте членство й члени якось ріже слух. Може, погратися зі словами «посвята», «посвячення», або, як ви написали, «доступ».

Відповісти

Повернутись до “Англійська мова”