Подарунки під ялинку: 13 порад письменникам від Поланіка

Відповісти
InRa
Повідомлень: 10
З нами з: Сер грудня 30, 2015 9:04 am

Подарунки під ялинку: 13 порад письменникам від Поланіка

Повідомлення InRa » Сер грудня 30, 2015 11:50 am

Вітаю!
Десь на просторах інтернету я вже бачила переклад даного/цього есе, але спробувала перевірити свої сили.
І до Вашої уваги пропоную наступне есе Чака Поланіка.
Як завжди, буду вдячна за Ваші коментарі/зауваження/зауваги.
Оригінал есе: https://litreactor.com/essays/chuck-pal ... -palahniuk

Подарунки під ялинку: 13 порад письменникам від Чака Поланіка
Десь д/Двадцять років тому ми з подругою прогулювалися Портлендом напередодні Різдва. Великі універмаги: «Мейер[йе=є] і Френк» … «Фридерик і Нельсон» … «Нордстром» … їхні великі вітрини являли собою просту та милу картину: манекени, що демонструють одяг або парфуми, сидячи на штучному снігу. Але вітрини «Джей. Джей. Ньюберрі’с», чорт забирай, були набиті ляльками, мішурою/сухозліткою, подушками, пилососами/пилотягами, пластиковими вішаками, хом’яками, штучними квітами, цукерками – ну, ви зрозуміли. І на кожному з сотні різних предметів красувався круглий цінник з бляклого червоного картону. І коли ми йшли/проходили повз, моя подруга Лорі, обвівши все довгим поглядом, прокоментувала це, провівши все довгим поглядом: - Можливо вони оформляли вітрину за принципом: «Якщо вітрина виглядає не дуже – напхай всього побільше».
Це/То був ідеальний коментар в ідеальний момент і я пам’ятаю його вже 20 років, тому що/бо він мене розсмішив. Ті інші мило оформлені вітрини … Впевнений, що вони були/їх оформлені/оформили стилістами, та зі смаком, але в мене не залишилося спогадів про те, як вони виглядали/їхній вигляд.
Моє завдання для цього есе: напхати всього побільше. Набити ідеями, як різдвяну панчоху, в надії, що що-небудь та знадобиться. Або, як пакуючи посилки читачам у подарунок, я кладу туди цукерки, білку, книг/жку, різні іграшки та намисто і надіюся/сподіваюся, що таке розмаїття гарантує, що щось звідси/з нього вважатимуть абсолютною тупістю, а щось – досконалістю.

Номер Один:
Два роки тому, коли я писав перше з цих есе, воно було про мій “метод кухонного таймера” письменництва. Ти ніколи не бачив це есе/читав його, але метод полягає в наступному/ось у чому: якщо писати не хочеться, постав кухонний таймер на одну годину (або півгодини) та сідай і пиши, поки не задзвонить таймер. Якщо через годину тебе буде так само нудити від писання, ти вільний на годину. Але зазвичай до часу, коли таймер спрацьовує, ти так захоплений своєю роботою, так насолоджуєшся нею, що не зможеш зупинитися. Замість кухонного таймера можеш завантажити пральну машину/пралку або сушарку, щоб засікти час т/своєї роботи. Чергуй вдумливу письменницьку роботу письменства з бездумним пранням білизни або миттям посуду. Це дає перерви, потрібні для появи нових думок і осяянь. Не можеш придумати продовження історії … помий туалет. Зміни постільну білизну. Христа ради, протри пил з комп’ютера. І гарна ідея з’явиться.

Номер два:
Читач розумніший, ніж тобі здається. Не бійся експериментувати з формою розповіді та часовими стрибками. Моя особиста теорія полягає в тому, що молоді читачі відкидають більшість книг/жок не тому, що вони дурніші за своїх попередників, а тому, що сучасний читач розумніший. Кіно зробило нас досвідченими в способах розповіді. І читача набагато складніше шокувати, ніж ти думаєш.

Номер Три:
Перш, ніж сісти і записати сцену, її варто трохи прокрутити в голові та зрозуміти її призначення. Які попередні події вона завершить ця сцена? і Я/які питання вона відкриє для подальших сцен? Як ця сцена розвине далі ваше оповідання? За роботою, за кермом, займаючись спортом, тримай в/у голові тільки це питання. Коли з’являться думки, напиши декілька приміток. І тільки тоді, коли ти продумаєш кістяк сцени, можна сісти та написати її. Не сідай до цього нудного, запилюженого комп’ютера з порожньою головою. Не примушуй читача продиратися крізь сцену, в якій нічого або майже нічого не відбувається.

Номер чотири:
Здивуй себе. Якщо ти можеш вивести історію (або дати історії відвести тебе) в таке місце, яке захопить тебе, тоді ти зможеш здивувати і читача. У ту мить, коли ти розгледиш будь-який добре спланований сюрприз або оборот/перебіг подій, їх напевно не пропустить і твій обізнаний читач.

Номер п’ять:
Якщо ти застряг, повернися і перечитай попередню сцену, знайди упущені деталі, які можна раптово воскресити, немов “зариті гармати”[?]. Дописуючи «Бійцівський клуб», я поняття не мав що робити з хмарочосом. Але, перечитуючи першу сцену, наткнувся на шматок про змішування нітри з парафіном, де говориться, що це ненадійний метод приготування вибухівки. Цей дрібний відступ (… парафін ніколи не спрацьовував …) послужив відмінною “заритою гарматою” і врятував мою письменницьку дупу.

Номер шість:
Використовуй письменництво як привід гарненько потусуватися щотижня, навіть якщо ти називаєш ці тусовки[росіянізм]/тусняки/збіговиська «тренінгами». Використовуй будь-яку можливість провести час серед інших людей, які цінують і підтримують письменництво. Це врівноважить твої години, проведені тобою на самоті за письмом. Навіть коли одного разу ти продасиш свій твір, ніякі гроші не відшкодують тобі час, який ти провів на самоті/ою. Так що забирай майбутній «гонорар» авансом, використовуючи письменництво як привід для спілкування. Коли твоє життя добігатиме кінця, повір, ти не станеш з насолодою згадувати та смакувати хвилини самотності.

Номер сім:
Дозволь собі НЕ ЗНАТИ. Ця порада передалася сотнями знаменитих людей, від Тома Спенбауера мені, а тепер від мене тобі. Чим/Що довше ти шліфуєш свою історію, тим/то кращою буде її кінцева форма. Не підганяй книг/жку до кінця і не тягни розв’язку за вуха. Все, про що ти повинен думати – це наступна сцена або декілька наступних сцен. Ти не повинен знати все, що трапиться аж до самого кінця. Власне, коли знаєш, тобі пекельно складно втілити це.

Номер вісім:
Якщо в рамках оповіді тобі знадобиться більше свободи, міняй імена персонажів від чернетки до чернетки. Адже персонажі – не існують і вони[?] – не ти сам. Безсовісно міняючи імена, отримаєш/дістанеш необхідну дистанцію, що дає можливість/змогу серйозно помучити персонажа. Або ще крутіше - знищ персонажа/його, якщо цього вимагає історія.

Номер дев’ять:
Є три види прямої мови. Не знаю чи це ТАК/Не певен, що ТАК, але я почув це на курсах і це стало в на/пригоді. Ці три види наступні/Вони такі: Описовий, Інструктивний/настановчий, і Експресивний/виражальний. Описовий: “Сонце зійшло високо …”. Інструктивний: “Іди, не біжи …”. Експресивний: “Ох!”. Більшість белетристів використовують тільки один, максимум/щонайбільше – два види. Використовуй всі три. Змішуй їх. Люди саме так і розмовляють.

Номер десять:
Пиши книг/жку, яку захочеться прочитати самому.

Номер одинадцять:
Фотографуйся на обкладинку своєї книг/жки зараз/тепер, поки ти молодий. І отримай негативи та авторські права на ці фото.

Номер дванадцять:
Пиши тільки про ті питання, які/те, що тебе дійсно хвилюють/є. Тільки про ці речі варто писати. У курсі лекцій під назвою “Dangerous Writing” (“Небезпечне письменництво”) Том Спанбауер акцентує, що життя занадто коротке, щоб витрачати його на твори лагідних, безликих, чужих тобі історій. Том взагалі багато про що говорив, що/і мені запам’ятало/ася лише наполовину/половина: про мистецтво “рукомісії :shock: відпускної/визвільної” (мені це слово не вимовити), але мова йдеться про обережність, з якою ти ведеш читача сюжетною лінією. І також “спілкування душ”, яке/що (як я зрозумів) значить приховане, потаємне послання у/всередині прозорого сюжету. Оскільки/Через те що мені незручно пояснювати тему, яку я засвоїв тільки наполовину, Том погодився написати книг/жку про свої курси та ідеї, які він викладає. Називається вона “A Hole In The Heart” («Діра в серці») і він планує/вав закінчити її чорновий варіант до червня 2006 року, з датою публікації на початку 2007 р.

Номер тринадцять:
Ще одна історія про різдвяну вітрину. Майже щоранку я снідаю в одному й тому ж кафе і цього ранку чоловік розмальовував скло вітрини різдвяними темами. Сніговик. Сніжинки. Дзвіночки. Санта Клаус. Він стояв ззовні на тротуарі, малював на пронизливому морозі, видихаючи пар, опускаючи пензлі та валики у фарби різних кольорів. Клієнти і персонал усередині кафе дивилися, як він наносить червону, білу та блакитну фарби на велике скло вітрини. Позаду нього дощ змінився снігом, який падав за вітром/віхолою. Волосся художника було всіх відтінків сивого, його обличчя було виснажене і пом’яте. Між зміною кольору, він зупинявся, щоб відсьорбнути чогось з паперового стаканчика/паперової чашки.
Спостерігаючи за ним з кафе і наминаючи яйця з тостами, хтось сказав, що це сумно. Цей відвідувач сказав, що це, мабуть, художник-невдаха. Напевно в стаканчику/його чашці у нього віскі. Можливо, в нього була майстерня повна невизнаних картин і тепер він заробляв собі на життя розписом занюханих ресторанчиків та вітрин гастрономів. Як сумно, сумно, сумно.
А наш художник продовжував наносити фарби. Спочатку весь білий «сніг». Потім трохи червоних і зелених плям. Потім трохи чорного обведення, що перетворило кольорові плями в різдвяні панчохи та ялинки.
Офіціант ходив туди-сюди, доливаючи відвідувачам каву, і сказав: “Як в/уміло. Хотів би і я так… “
І не дивлячись на/попри те, заздрили ми йому чи співчували/спочували, цей хлопець на холоді продовжував малювати. Додаючи деталі і/та шари фарби. Не знаю, коли це сталося, але в якийсь момент його там не стало. Малюнки були такими/і насиченими/і, так вдало заповнювали вітрину, кольори були такими/і яскравими/і, що художник зник. Неважливо/То нічого/Дарма, невдаха він чи герой. Він випарувався, зник, і все, що ми тепер бачили – була його робота.
Веселого Різдва і дякую, що читали.

Дякую за увагу!

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5994
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Подарунки під ялинку: 13 порад письменникам від Поланіка

Повідомлення Кувалда » Чет грудня 31, 2015 8:42 pm

Н-да, Поланік :?

InRa
Повідомлень: 10
З нами з: Сер грудня 30, 2015 9:04 am

Re: Подарунки під ялинку: 13 порад письменникам від Поланіка

Повідомлення InRa » Пон січня 04, 2016 1:02 pm

Кувалдо, дуже дякую за ваші виправлення!
Завдяки вашим коментарям зрозуміла, що є мені над чим ще працювати! :)
Не знаю чим вам особисто не вгодив Поланік, але за його творчістю я слідку вже певно років 10 :)
Гарного вам дня!

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5994
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Подарунки під ялинку: 13 порад письменникам від Поланіка

Повідомлення Кувалда » Пон січня 04, 2016 2:33 pm

Я нормально ставлюся до Поланіка. Пулітцера він, звісно, не візьме, але ідеї в нього непогані, тобто макітра працює. Шкода, що не вміє писати [я, правда, читав ті книжки, коли його ще вважали Палагнюком]. Але то таке.
Загалом ті, що не вміють писати, як ідеться в одній байці, пишуть методички про те, як навчитися писати; а хто, не вміє писати таких методичок, той пише методички про те, як навчитися писати методички, про те, як навчитися писати. Перше, а тепер, як виявилося, і друге Поланікові дається не дуже. Але він ще може написати добру методичку про те, як писати методички. Будемо сподіватися ;)
Хоча, між нами кажучи, попри таку собі бунтарську літературу, Поланік справляє враження непитущої/малопитущої людини, а такі, як загальновідомо, добрими письменниками не бувають. Щось йому тре’ міняти :mrgreen: .

Відповісти

Повернутись до “Англійська мова”