Сергій Борщевський

Відповісти
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5556
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Сергій Борщевський

Повідомлення Кувалда »

День, №179-180, п'ятниця, 5 жовтня 2012
Тлумач
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ: «На українського читача твір має справити таке саме враження, що й на людину, яка читає мовою оригіналу»
Ольга САВИЦЬКА

У давні часи тлумача дуже шанували, бо як без нього знайти спільну мову в багатомовному світі? Сучасний тлумач С. Борщевський майстерно володіє всіма видами перекладу і має чудовий дар — перекладати, зберігаючи високий рівень української перекладацької школи. Сергій Юхимович пише проникливу ліричну поезію, блискучі епіграми і зберігає вірність слову — у книжках і життєвих вчинках.

Захопившись із дитинства перекладацькою магією, Сергій Борщевський закінчив Київський університет, потім працював редактором, перекладав фільми в кінотеатрах, пісні для дитячих мультфільмів. А ще був і такий період життя, коли опанував професію... кочегара та нічного чергового. У творчому доробку Сергія Юхимовича переклади для театрів України понад 30 п’єс з іспанської, англійської, польської, німецької та російської мов, серед них світова класика — твори Лопе де Веги, Кальдерона, Шекспіра. Відтворював прозу Габріеля Гарсії Маркеса, Маріо Варґаса Льйоси, Августо Роа Бастоса, Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара, поезії іспанських та латиноамериканських авторів. Іспанською він переклав близько двох десятків українських пісень, зокрема поезії Тараса Шевченка, поеми Бориса Грінченка «Матільда Аграманте» та Бориса Олійника «Ода музиці».

Після проголошення незалежності України Сергій Юхимович доволі довго був на дипломатичній роботі (має ранг Надзвичайного та Повноважного Посланника). Борщевський — перший віце-президент Асоціації українських письменників, лауреат літературних премій ім. І. Кошелівця, М. Рильського та М. Гоголя «Тріумф».

Нещодавно вийшла у світ книжка есеїв аргентинського письменника Ернесто Сабато «Будьмо самими собою» («Кальварія») в перекладах чотирнадцяти молодих перекладачок, упорядником якої є Сергій Борщевський («День» № 158, 6 вересня 2012 року), тож із цього проекту й почалася наша розмова.

«НЕ МОЖНА ПЕРЕКЛАДАТИ, НЕ СТВОРЮЮЧИ НАВКОЛО СЕБЕ МОВНОГО ПРОСТОРУ»

— Аргентинська література надзвичайно багата, і якби я на своєму віку перекладав лише її, мені вистачило б роботи і багато чого залишилося б неперекладеним, — каже Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ. — Нагадаю, Ернесто Сабато — знакова постать в Аргентині. Починав як фізик і якийсь час працював у команді Жоліо Кюрі, потім він відсторонився від фізики, як Андрій Сахаров, коли побачив її руйнівні можливості, і став письменником, а наприкінці життя дуже гарно малював. Коли доба військових хунт в Аргентині скінчилася, президент країни доручив саме Ернесто Сабато очолити Комісію з розслідувань злочинів, і в народі так і казали «Комісія Сабато». Мені було цікаво показати світогляд Сабато не через художній твір, а саме через його есеїстику, і від того, що він увійде в обіг в Україні, ми лише виграємо.

— Чому ви довірили перекладати книжку своїм студенткам?

— 2010 року мене запросили викладати практику художнього перекладу для старшокурсників Київського університету, і згодом усі мої студентки взяли участь у книжці. Хотілося їм допомогти, показати, «як воно є і як воно стає», і тепер дівчата мають, що пред’явити. Я більше радію, ніж власній книжці. Мої переклади виходили і ще виходитимуть, так, скоро вийдуть Перес-Реверте і Карпентьєр, але знаковою на цей рік є саме книжка Сабато. Це так само важливо для мене, як прем’єра в Молодому театрі п’єси Хуана Майорги «Любовні листи до Сталіна».

— Сергію Юхимовичу, розкажіть, яким був ваш досвід викладацької діяльності?

— Я викладав один рік та переконався в тому, що літературних перекладачів треба готувати абсолютно не так, не на п’ятому-шостому курсах. Починати слід із першого курсу, на основі конкурсу, це мають бути літературно обдаровані люди, і тільки на таких умовах можна приймати на художній переклад. Якщо людина не пише поезії, вона ніколи не зможе перекладати поезію. Потрібна спеціалізація: іспанська, латиноамериканська література, загальне літературознавство, основи поетики. І, звичайно, українська література. Це може бути проектом Спілки письменників і Національного чи Лінгвістичного університетів, чи Могилянки, на двосторонній основі, з обов’язковим взаємним стажуванням. Я маю на увазі стажування в Україні молодих, літературно обдарованих іноземців, які згодом стали б перекладачами української літератури. Нині ми з послом Аргентини ведемо в Лінгвістичному університеті конкурс на переклад аргентинського твору, з посольством Іспанії я робив конференції в Харкові та Донецьку, вів майстер-класи, але це разові акції.

— А яка сьогодні ситуація на ниві українського перекладу і які проблеми вас хвилюють?

— Це болюча для мене тема. Зараз фактично іде з життя покоління наших класиків. Немає Кочура, немає Лукаша, Перепаді, Москаленка, Андрухова, Корнієнка... Нещодавно пішов із життя Юрій Завгородній. Залишається пустка! Помер Микола Мірошніченко, і тепер нема рівнозначних йому перекладачів тюркських літератур — азербайджанської, кримськотатарської, турецької. Сьогодні іспанську прозу перекладаємо Віктор Шовкун та я — все!

Іде зміна поколінь. Я відчуваю, як падає рівень. Часто ми радіємо, що книжка вийшла, не замислюючись, що там спотворено зміст чи форму твору. Почали з’являтися переклади з російського перекладу, це неприпустимо! Коли я починав, таке було неможливо. Як це контролювати? Пропоную робити «чорні списки» видавництв і перекладачів, які це практикують, і розсилати посольствам, щоб таке видавництво більше не мало можливості в тій чи іншій країні укладати контракт.

Є в Польщі дуже гарний поет Богдан Задура, головний редактор журналу «Творчість», і коли він приїздив до Києва, був його вечір у книгарні «Є». Він пише римовану і неримовану поезію, а на тому вечорі не було зачитано жодного перекладу римованого вірша. Про що це свідчить? Я вважаю, що перекладач має право перекладати неримовану поезію, але тільки в тому разі, якщо він уміє перекладати римовану. У світі зараз практично не перекладають поезії так, якою вона є у автора, але це не наша тенденція. Ми повинні зберегти українську школу перекладу, яка має що показати. Чому Рильський міг це робити? Чому Кочур міг? Або Лукаш? Чому ми повинні деградувати?

Ще одна проблема — збереження мови. Не можна перекладати, не створюючи навколо себе мовного простору. Коли я починав, ще не було Інтернету, просто було добре читання, я читав в оригіналі Гарсію Маркеса, Кортасара і зберігав мову. Наведу цікавий приклад. У мене є знайомий японець Хіросі Катаока, котрий починав як русист, а колись потрапив до Петербурзького етнографічного музею, зайшов у зал україніки, і це його так вразило, що він почав вивчати українську та оселився в Києві, свідомо створивши собі реальний мовний простір. Зараз прекрасно володіє українською мовою, викладає в університеті японську. Він здатен перекладати українську літературу японською мовою, працював над повістю Коцюбинського «Тіні забутих предків». І коли я якось днями представляв його на одному заході з української літератури в Дніпропетровську, то читав свою епіграму:

Якщо ти чужою говориш, мов раб,
А рідною гребуєш досі,
За те українську ти вивчи хоча б,
Що нею говорить Хіросі.

«ДВА КОЛЬОРИ» — ІСПАНСЬКОЮ

— Відомо, що ви — автор перекладів української поезії та пісень іспанською мовою.

— Якщо говорити про Аргентину — там величезна українська діаспора, столітню річницю якої відзначали 1997 року. Для багатьох, звичайно, тепер рідною мовою є іспанська, і саме для них важливо перекладати українську літературу, щоб до них доходили «тіні забутих предків». У Харківському перекладацькому альманасі «Хист і глузд» надруковано 19 моїх перекладів українських пісень, двомовних, і всі вони співаються. Варто було б знайти партнерів і зробити таку книжку для Аргентини, там люди почитають, а може й заспівають. Будь ласка, безкоштовно, я віддам усі права. На Кубі, коли там працював, співали мої тексти: і «Два кольори», і «Дивлюсь я на небо», і «Карії очі, чорнії брови». А зараз готую міні-антологію одного вірша, там будуть 25 — 30 українських поетів іспанською.

— Цікаво, а які ще мови приваблюють вас як перекладача?

— Із білоруської вже перекладав, бо п’ять з половиною років працював у Мінську на дипломатичній роботі. Коли побили й посадили Володимира Някляєва, надрукував тут його поетичну добірку, бо я його особисто знаю. Знаю Ригора Барадуліна, живого класика, чиї твори викинули з усіх хрестоматій, а він — народний поет Білорусі з 1994 року. Я не перекладаю багато з польської, але маю певні вподобання — до них належить, наприклад, Юзеф Лободовський, найбільший перекладач української поезії польською мовою. Унікальна особистість, високоосвічений україніст, він перекладав від «Слова про Ігорів похід», включивши його в українську антологію, до Євгена Маланюка, Василя Стуса, Василя Симоненка. У Музеї Рильського 2009 року мене запросили виступити з нагоди дня народження Максима Тадейовича, а то був ще й день столітньої річниці Юзефа Лободовського (польський письменник, поет, перекладач та публіцист. Перекладав з іспанської, російської та української польською мовою. Він захоплювався українською культурою і займався її поширенням у Європі. — О. С.). Тому я читав Лободовського, хоч від мене чекали з іспанської, а я читав із польської...

«НІКОЛИ НІКУДИ НЕ ВИЇЗДИЛИ. УСІ СИДІЛИ ТУТ, НАЧЕ ПРИВ’ЯЗАНІ»

— Сергію Юхимовичу, чому, обираючи професію, ви віддали перевагу саме іспанській мові?

— Усе розпочиналося з дитинства. Я рано почав писати вірші, друкувався у газеті «Зірка», в журналі «Піонерія», був учасником першого семінару авторів-початківців. Мене дуже цікавили мови та переклад. До речі, у Лукаша теж усе почалося зі школи: пісню Гретхен із «Фауста» він переклав, здається, у восьмому класі, так вона й увійшла в книжку, але то Лукаш... У школі я вчив німецьку мову, пробував перекладати Гете, Гайне, навчався на мовних курсах. Тоді курси були трирічними, і їх перевага полягала в тому, що там викладали різні відщепенці, тобто люди, якщо скористатись образом Фазиля Іскандера, «не допущені до капусти», але переважно носії мови. Мені дуже пощастило, бо вчителем німецької був німецький поет та перекладач Йона Ісакович Грубер. А іспанську викладав Лев Борисович Олевський, який мене знав із дитинства. Уже потім ми з ним удвох переклали роман Варгаса Льйоси, який вийшов друком у «Всесвіті». Коли Олевський запитав мене: «А що ж ти до мене не ходиш?» — я пішов паралельно на іспанську. А коли поступав до університету — вибрав іспанську. Крім того, я взагалі відчуваю естетичне задоволення від гарних текстів іспанською мовою. В подальшому ця мова дала мені можливість дуже цікавих зустрічей і знайомств.

До Києва за радянських часів приїздили письменники, а нас, молодих, залучали до зустрічей — перекладати. Перший такий досвід я отримав 1969 року, коли познайомився з кубинським поетом і художником Фаядом Хамісом та уругвайським письменником Хесуальдо. Ми з ними гуляли містом, а тоді йшла активна підготовка до святкування 100-річчя з дня народження «вождя світового пролетаріату». І уявіть, що ми побачили на вулиці Леніна, зараз вона називається вул. Богдана Хмельницького, у вітрині зоомагазину: стоїть опудало лисиці ліворуч, опудало вовка — праворуч, на задньому плані — опудало павича, а на передньому плані — бюст В. І. Леніна (між двома покійними звірятками в ореолі павичевого пір’я)!

Я водив Фаяда і Хесуальдо до Сергія Параджанова, котрий потайки показував фільм «Саят-Нова». А це було важливо для Параджанова, бо Хесуальдо повертався через Рим і був шанс, що він переповість про фільм своєму другові Антоніоні. Таким був мій дебют... Потім до Києва приїздили Маріо Бенедетті, Алехо Карпентьєр, парагвайський поет Ельвіо Ромеро...

У ті часи для спілкування з носіями мови в Києві були певні точки. Перша — гастроном на Хрещатику, друга — біля кінотеатру «Дружба» була «стекляшка» — «Чай. Кава», в народі її називали «Чека». Туди завжди приходили латиноамериканські студенти, ми з ними пили каву і розмовляли. На Червоноармійській стояв кіоск «Ремонт взуття», там працював іспанець, я і з ним ходив поспілкуватися. До речі, Лукаш і Кочур теж ходили по «забігайлівках» слухати носіїв мови, вони ж ніколи нікуди не виїздили, всі сиділи тут, наче прив’язані. А якось мене запросили на день народження одного чилійця, ми сиділи в павільйончику на схилах Дніпра, за філармонією. Моїм сусідом виявився колумбійський студент, він довідався, що я перекладач, і сказав: «У мене в гуртожитку є книжка, яка тебе може зацікавити». І ми поїхали до нього. Так з’явилася «Осінь патріарха» Гарсії Маркеса.

— А з ним вам довелося поспілкуватися?

— Я багато перекладав Гарсію Маркеса, і коли 1987 року дізнався, що його запросили на Московський кінофестиваль, вирішив, що обов’язково зустрінуся з письменником. У газеті «Молода гвардія», де друкувався, на мене ставили парі, чи я побачу його, чи ні. Дали відрядження. У Москві жив мій добрий приятель, колумбійський поет Генрі Луке Муньйос. Разом із ним у мене вийшла книжка «Колумбійські прислів’я та приказки», він робив передмови до моїх перекладів Гарсії Маркеса, написав «Пісню козака», коли ми з ним їздили гоголівськими місцями. Він та його дружина Саріта стали моїми «лоцманами» в Москві. Головне було потрапити до готелю «Россия», де мешкав класик, а там — «эх, рано встает охрана!» В інтерв’ю я прочитав, що улюблені квіти Маркеса — троянди кольору «Карибського моря о третій годині дня». На той час я не знав, якого вони кольору. Ми з Сарітою поїхали на ринок, і вона сказала: «Бери оці». Вони мали зелено-жовтавий відтінок (вона ж колумбійка і знала точно). Біля готелю побачили, що під’їхав автобус, вийшов гурт білявих скандинавів, і, хоча в Саріти індіанська зовнішність, ми пройшли з ними повз охорону. Дізналися, що письменник живе на 17-му поверсі, піднялись, і я зайшов до Гарсії Маркеса з українським перекладом «Осіннь патріарха». Він узяв і почав дивитися з кінця книжки. У романі остання глава написана суцільно, однією фразою — немає абзаців, прямої мови, а в російському перекладі цього не було збережено. Письменник побачив, що з українським — усе гаразд, а отже, можна розмовляти. Ми години півтори поспілкувалися, і він залишив фантастичний автограф, який для мене переважає будь-які літературні премії: «Сергієві з вдячністю від перекладеного ним Гарсії Маркеса».

— А троянди йому сподобалися?

— Так, і я побачив, що дружина поставила йому на письмовий стіл одну троянду — для натхнення.

— Яким він вам запам’ятався?

— У нього дуже добре почуття гумору. І я більше ні в кого не бачив таких проникливих очей.

— Відкрийте секрет: починаючи працювати над новою книжкою, яку мету ставите перед собою?

— Кажу собі: на мого українського читача цей твір має справити те саме враження, що й на людину, котра читає мовою оригіналу. І з естетичного погляду, і з погляду мови. Завжди намагаюся перекладати те, що мені цікаво. Я маю жити цим твором, щоб зацікавити читача. Мені в цьому сенсі пощастило: деяких авторів в Україні я вводив в обіг, того ж Гарсію Маркеса.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5556
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Сергій Борщевський

Повідомлення Кувалда »

Високоповажний пане Посол,

За повідомленнями засобів масової інформації (сайт «Українського тижня» від 03.02.2014 р.), українці, які проживають в Іспанії, провели пікетування розташованих у готельному комплексі «Rincón Andaluz» у Марбельї апартаментів, що належать главі адміністрації Черкаської області Сергію Тулубу.
Цей факт не може не турбувати нас – людей, які впродовж багатьох років займаються промоцією в Україні іспанської мови та культури.
Свого часу на Лондонській (1997 р.) Міжнародній конференції з проблем «нацистського золота» експертами було оприлюднено надзвичайне повідомлення: якби швейцарські банки не обслуговували нацистський режим гітлерівської Німеччини, то Друга світова війна завершилася б приблизно на рік раніше. А це означає, що вдалося б вберегти мільйони людських життів.
Ми розуміємо, що кожна країна зацікавлена в іноземних інвестиціях – державних чи приватних. Але кошти, які вкладаються в економіки інших країн одіозними представниками партії регіонів та компартії України сьогодні оплачуються не лише визиском, але й кров’ю наших співгромадян.
Однією з таких одіозних постатей є Сергій Тулуб. Щоб переконатися в цьому, досить переглянути в Інтернеті хроніку репресій щодо учасників черкаського Євромайдана.
Нині створюється парадоксальна ситуація, коли противники асоціації України з Європейським Союзом безборонно ведуть свій бізнес (особисто або через родичів чи підставних осіб) у країнах ЄС.
У зв’язку із зазначеним просимо, Ваша Високоповажносте, довести нашу стурбованість і зміст цього листа до відома Уряду Вашої країни.
Просимо іспанські власті розпочати перевірку наявності в Іспанії об’єктів нерухомості, що належать Сергієві Тулубу, його синові Борису та дружині Галині, а також легальності придбання ними зазначених об’єктів у разі, якщо такі факти мали місце.
Ми вважаємо, що ноги цих людей не повинні ступати святою землею Федеріко Гарсії Лорки.
Нам би не хотілося, щоб бізнес в Іспанії цих людей негативно вплинув на імідж Вашої країни в українському суспільстві.
З щирою повагою,
Сергій Борщевський, Перший віце-президент Асоціації українських письменників,
Надзвичайний і Повноважний Посланник 2 класу,
кавалер ордена Травня Аргентинської Республіки.
Богдан Чума, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського Національного університету імені Івана Франка, член Асоціації іспаністів України
Олександр Пронкевич, професор, доктор філологічних наук, Президент Асоціації
іспаністів України.
Віктор Шовкун, перекладач, член Національної спілки письменників України.
Ірина Бонацька, викладач, перекладач, Перший віце-президент Асоціації іспаністів
України.
Ігор Оржицький, доцент кафедри романської філології та перекладу Харківського Національного університету ім.. Василя Каразіна, член Асоціації іспаністів України.
Його високо поважності,
панові Херардо Анхелю Бугальйо Оттоне,
Надзвичайному і Повноважному Послу
Королівства Іспанія в Україні.


Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5556
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Сергій Борщевський

Повідомлення Кувалда »


Відповісти

Повернутись до “Перекладачі”