ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

Відповісти
Iryna S
Повідомлень: 1
З нами з: Суб листопада 02, 2013 8:18 pm

ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

Повідомлення Iryna S »

А. В. ЛАГУТІНА
ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ
ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ

Складності, що виникають під час перекладу прозового художнього твору з російської мови
на українську, теоретично добре відомі і перекладачеві, і дослідникові мови перекладу.
Досвід теоретиків і практиків свідчить, що труднощі перекладу прози постають у першу
чергу при відтворенні фразеологізмів, архаїзмів, експресивної лексики. Отже, природним є
акцент на лексико-фразеологічних питаннях перекладу. Загальновизнаним є той факт, що на
мову перекладу впливає не тільки жанр твору, але й мовна індивідуальність перекладача,
його вміння відійти від докучливого буквалізму і знайти потрібні засоби, щоб передати стиль
оригіналу. Коли ж книжка-переклад потрапляє до читача, той насамперед хоче бачити в ній
закінчений художній твір, мова якого сприймається невідривно від змісту, не заважає
стежити за фабулою, увиразнює її.
З цих трьох позицій — наявності об’єктивних труднощів, відповідності реального
матеріалу і його перекладацької інтерпретації, а також фактичних здобутків чи прорахунків
перекладеної книжки — зробимо спробу розглянути лексику й фразеологію в цілому
кваліфіковано здійсненого Дмитром Прикордонним перекладу першої книги роману Сави
Дангулова «Кузнецький міст» (К., «Дніпро», 1976).
Труднощі постають перед перекладачем з перших рядків роману, що починається
фразою: «Він відгорнув штору» (3), а російський оригінал — словами: «Он отодвинул
штору» (3). Неважко відчути, що герой у першотворі й перекладі виконав трошки різні дії. У
російському варіанті він посунув штору вбік, відсунув її, зробив вільною від штори віконну
смугу зверху донизу. А в українському варіанті герой взявся за тканину штори і відхилив,
відгорнув її частину, не посуваючи зверху. Це нібито дрібниця, але вона характерна для
багатьох перекладів і розглядуваного зокрема. Закінчується переклад рядками, в яких є
слова: «— Серьожо! — закричав Єгор Іванович і, вибравшись з кущів, раптом побачив його
за штахетником, на галявині біля річки» (498). Так перекладено частину російського тексту:
«— Сережа, да где ты? — кинулся Бардин в гущу мокрых ветвей, но сына уже не было. —
Сережа! — закричал Егор Иванович и, выбравшись из кустарника, вдруг увидел сына за
штакетником, на приречной поляне» (544). I тут семантичні труднощі: кущі чи чагарник?
Текст оригіналу промовляє за чагарник: гуща мокрых ветвей, выбравшись из кустарника. Та
й сам перекладач щойно пройшов через гущавину мокрих гілок, але не захотів їх назвати
чагарником. І даремно, бо в українській прозі гущавину кущів, через яку треба пробиратися,
з якої треба вибиратися, звичайно називають чагарником; порівняймо в «Прапороносцях»
Олеся Гончара: «Крізь колючий чагарник продиралися бійці» (III, 104). М. Коцюбинський в
оповіданні «На віру» дуже виразно показує різницю між близькими, синонімічними, але не
ідентичними значеннями слова чагарник і множини від слова кущ: «Гнат не постеріг, коли
дійшов до лісу. Починався чагарник з кущами ліщини» (7, 35).
Ці труднощі лише умовно можна назвати об’єктивними. Об’єктивні вони остільки,
оскільки перекладач не завжди зважає на властивості згадуваних в оригіналі реальних
об’єктів і тому описує їх засобами української мови досить приблизно. І це звичайно
стосується дрібниць, які певною мірою спотворюють побутову семантику твору.
Складне завдання, звичайно, розв’язується далеко не до кінця.
Якщо вдатися до узагальнень, то стає зрозумілим, що невдачі й прорахунки
перекладача насамперед зумовлені українською інтерпретацією російської книжної лексики,
особливо старослов’янського походження. В таких випадках перекладач у першу чергу
враховує семантику, проте не завжди відбивається експресивність. Наприклад, певного
експресивного резонансу надає тексту російське слово вопросить, побудоване за допомогою
старослов’янського префікса во-: «— А не могли бы мы помочь улучшению отношений
между Россией и Турцией? — вопросил президент, держа перед собой белый лист
меморандума» (404). В українському перекладі вопросить замінене словом спитати: «— А чи не могли б ми допомогти поліпшенню відносин між Росією і Туреччиною? — спитав
президент, тримаючи перед собою білий аркуш меморандуму» (371). Мовна фабула
залишилась, але інтонації, підтекст, важливі для цього уривка, втрачені. Тут треба було
пошукати інший відповідник, хоча це нелегко, бо й слова запитати, запитливо ствердити і
т. ін. не повністю відповідають російському вопросить.
Аналогічним щодо типізації є переклад російських воздвигнуть книгу і воздвигнуть
город та українських спорудити книгу і спорудити місто (35) в російському контексті: «Они
предполагали уединиться в бекетовском флигельке на два безбрежных года и написать
книгу... Воздвигнуть книгу — что воздвигнуть город, — годы, годы (40) — і українському:
«Вони мали намір удвох засісти в бекетовському флігельку на два довжелезних роки і
написати книгу... Спорудити книгу — однаково, що спорудити місто — роки, роки» (35).
Трохи іншим відтінком характеризується невідповідність між російським явить: «Как
казалось Егору Ивановичу, у президента была необходимость явить знаменитое
рузвельтовское обаяние» (408) і українським виявити в перекладі: «Як здавалося Єгору
Івановичу, в президента була необхідність виявити знамениту рузвельтівську чарівність»
(375). Варто подумати, чи це не привабливість. У перекладі ж невідповідність експресивного
забарвлення поєднується з семантичним зсувом. Така ж відстань між «замутненными
недобрым дымком глазами» (5) і «пойнятими недобрим димком очима» (3).
Так само іноді втрачається експресивність після перекладу специфічно російських
діалектних, розмовних слів, виразів, форм і зворотів. Порівняймо хоча б російське слово
разлатый у тексті: «Бардин увидел лицо говорящего. Его разлатые брови и его усы свисали,
будто бы их обмакнули в масло» (376) і українське розлогий у відповідному тексті: «Бардін
побачив його обличчя, його розлогі брови і вуса звисали, наче їх вмокнули в мастило» (345).
Семантика нібито та сама, але експресивність інша.
Слід вдуматися, чому автор першоджерела створив текст, у якому тричі — і при цьо-
му неоднотипно — вжив форму прийменникового знахідного і родового в радость: «— По-
верь, никакое чудачество не заставит человека до ломоты в пояснице лопатить эти...
твердые суглинки, лопатить в радость. А она это делает в радость, я это знаю. Есть одно
зелье, которое превращает муки в радость — любовь» (421). Тут в радость замість с
радостью виступає як засіб розмовного маркування, і цей засіб настільки сильний, що автор
не відмовився від нього, хоча відбувалося накладання омоформного родового в близькому
контексті. Український же переклад повністю нівелював цей авторський задум, хоча нібито
й підправив відмінкову структуру фрази: «Повір, ніяке дивацтво не примусить людину до
корчів у попереку лопатити ці тверді... суглинки, лопатити з радістю. А вона це робить з
радістю, я це знаю. Є одне зілля, що перетворює муки на радість — кохання» (387). До
речі, зазначимо, що російське ломота відповідає українським словам ломота, гостець
(останнє — розмовне), а українське корчі словники перекладають російськими словами
корчи, судороги; отже, семантичний діапазон між словами ломота і корчі настільки значний,
що їх важко назвати взаємозамінними навіть у ракурсі художніх пошуків.
Відбулася стильова і стилістична адаптація під час перекладання й такого тексту:
«Машина мчалась много раз езженным Ярославским шоссе, и, оглядываясь по сторонам,
Бардин точно хотел выспросить у самой подмосковной земли, как ей нынче можется» (447).
Лексичні компоненти выспросить, нынче, можется (особливо можется) створюють
інтимно-розмовний колорит речення. І цей колорит перестає бути відчутним, коли російське
можется перетворюється в українське живеться: «Машина мчала давно знайомим
Ярославським шосе, і, оглядаючись навколо, Бардін наче хотів випитати в самої
підмосковної землі, як їй нині живеться» (410).
Складною для перекладу виявилась і народнофразеологічна частина мови роману
«Кузнецький міст»: «Он потерял тебя из виду?» (41) і «Він упустив тебе з очей?» (37). Або:
«В сердце его копилась хмарь» (448) і «В його серці збиралися хмари» (411). Можна спосте-
регти, що й у таких випадках відбувається деяка адаптація тексту за рахунок його експре-
сивності. В цьому легко переконатись, якщо порівняти російський фразеологізм жаловать вниманием у тексті: «— Простите, в каком смысле оно (время) работает на господина
Криппса?.. — А в том смысле, что с началом войны его стали жаловать вниманием как раз
те, кто не желал его видеть прежде» (466) з українським перекладом, де іронічний натяк
сховався під словом поважати, яке ще й змінило семантику виразу: «—Даруйте, в якому
розумінні він (час) працює на пана Кріппса?.. — А в тому розумінні, що з початком війни
його стали поважати якраз ті, хто не хотів його бачити раніше» (428).
Усе, про що тут говорилося, — тонкощі перекладу, які створюють вірогідний, хоча не
ідентичний варіант на основі першоджерела. Причина цього — дещо зсунуті семантико-
експресивні акценти. Тут важливі й перекладацькі смаки, і наявні в мові перекладу
матеріальні peсурси. Вся ця змістова й образна канва лягає на каркас вправного викладу
нейтральної мовної тканини перекладеного твору. Цей фон звичайно контролюється
редактором і створює фактичний малюнок перекладу. І такий малюнок не прикрашають
пропущені слова, відсутність яких затемнює зміст. А саме так сталося з російським текстом:
«Не было в представлении друзей дела более благородного и нужного народу, чем то,
которому посвятили они себя» (39). В українському тексті: «Друзі не уявляли собі
благороднішого і потрібнішого народові, ніж те, якому вони присвятили себе» (35)
переклад слова дело зник, а субстантивовані благородніше і потрібніше з контекстом
елементарно не узгоджені. На рахунок редакторської невправності можна віднести і різні
важкі для розуміння, затемнені місця на зразок «— Охота тобі... Полетимо з опівночі» (42),
цілком зрозумілого в російському контексті «— Охота тебе... Полетим за полночь» (47).
Щоправда, трапляються випадки, коли редактор має справу з практичними
недоглядами, наявними в першоджерелі. Таким редакційно дефектним є російський текст:
«Почему наша сила оказалась многократно могучее силы, которой обладал враг? Потому
что народа вела правда» (471). I редактор перекладу цей недогляд виправляє: «Чому наша
сила виявилася в багато разів могутніша за силу, яку мав ворог? Тому що народ вела
правда» (433). Проте це єдиний у книжці випадок виправлення стилістичної помилки
першоджерела. Доводиться ж зустрічатися з редакційною недосконалістю перекладу; пор.
тексти: «Не многих берлинская деспотия страшилась так, как этого человека с бледными
добрыми глазами.. Но время неутомимо, оно ни минуты не сидело сложа руки и порядком
преобразило и Литвинова» (105). Тут все гаразд, бо время, оно і он (Литвинов) на місці. Але
коли в українському перекладі: «Небагатьох берлінська деспотія лякалася так, як цієї
людини з блідими добрими очима.. Але час невтомний, він жодної хвилини не сидів,
склавши руки, і таки добре змінив і Литвинова» (94) збігаються час, він і він (Литвинов),
думка заплутується.
Аналогічні приклади можна доповнювати й варіювати. Але їх уже досить, щоб
зробити найзагальніші висновки. На шляху подолання об’єктивних труднощів перекладач
змушений опрацьовувати мовний матеріал, який становить складну експресивну
мікросистему певного твору. І якщо стилістичні особливості першоджерела не відбито у
перекладі, а до цього долучаються ще й практичні помилки, створюється не стільки переклад
першотвору, скільки його менш виразний варіант. Цей варіант неспроможний донести до
читача важливі з погляду художньої естетики особливості твору, оскільки тут втрачено
художній аромат першоджерела.

Відповісти

Повернутись до “Перекладачі”