Трохи про імена

Перекладацька майстерня
Відповісти
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5622
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Трохи про імена

Повідомлення Кувалда »

Якось мені дали книжку, яку порадили прочитати, бо дуже класна та помічна. Кілька разів брався, але врешті щось відволікало і роки минали, а до третини і не діставався. І так сталося, що одне улюблене видавництво запропонувало зредагувати цю книжку, уже українською. О, собі думаю, нарешті прочитаю, заодно вичитаю і прозвітую, що прочитав. Переклад виявився класним, перекладачка моцна, здивувало лише ім’я автора – Брайан. Поправив. Повертається до мене книжка на другу вичитку, і перше, що впало в око – оп’ять Брайан. Раніше такого за видавництвом не водилося, випускова редакторка – розумниця, тож виправляю, пояснюю і відправляю. Виявилося, що змінити не можуть, бо це вже не перша книжка цього автора і перший перекладач запустив саме Брайана і тепер хіба хочеш. Тож вийшла книжка з такою ляпкою, хоч усі все розуміють і теоретично погоджуються. Перший же перекладач просто взяв ім’я з російського перекладу, ну і, правда, звідки ж ще можна зачерпнути мудрості? З іншого боку, знав би я наперед, досі, певно, не прочитав би книжки :lol:. А редакторка, працюючи вже в іншому видавництві, коли трапився згаданий автор, зробила правильно. Добре, що видавець не сказав: ну вже он є Брайан в інших, то може, хай і далі так буде.
І тут згадалися злощасні брати Грімми. Нагадую, про всяк випадок, прізвище Грімм в українській відмінюється, але десятки видавництв і далі видають «братів Грімм», ну бо так звикли, так у російській. Дивляться, певно, одне на одного, заглядають для певності в українську вікіпедію – де те саме — і далі гнуть свою … лінію. Ну а як, справді, виправити? Всі звикли «по-русскомирному», ну то чого від рідненького відмовлятися, навіть якщо воно трохи того?
Читаю якраз книжку: Джеймс Глік. Геній. Річард Фейнман: Життя та наука, переклала У.Курганова, «Фоліо». Книжка знаменита, а герой ще знаменитіший. Але тут, власне, про назву, точніше прізвище генія — транслітероване, як у росіян. І то в самій же книжці йдеться: «Мелвілл Фейнман (він вимовляв своє прізвище більш традиційно – Файнман) народився в Мінську». Зрозуміло, є російська традиція, вона тисне, кругом так говорять/пишуть, але ж навіть саме видавництво випустило книжки, де є Файнман/Файнмен. Тобто можна ж, якщо логіки і послідовності триматися. Було б бажання.
Слово утворене на німецький штиб. Утворене, як на мене просто: feyn – застаріле написання fein [https://en.wiktionary.org/wiki/feyn] і man – тобто «файна/шляхетна/витончена… людина» [це припущення, знавці німецької хай поправлять]. Англійською звучить як Файнмен.
Чому на німецький? Вочевидь, предки з німецькомовних країв. В Австрії, наприклад, закон 1787 року «примушував євреїв приймати такі імена й прізвища, які звучали б по-німецькому. Тоді як сефарди давно прийняли іспанську практику прізвищ, ашкенази лишалися вельми консервативними, все ще дотримуючись стародавнього звичаю вживання лише свого власного й батькового імен, і то в формі ідишу чи староєврейської — Яків бен Їцхак, наприклад. Староєврейські імена тепер заборонялися — натомість бюрократи пропонували списки «прийнятних» імен та прізвищ. Треба було хабара, щоб забезпечити собі «милозвучне» ім’я, утворене від назв квітів та коштовних каменів: Лілієнталь, Едельштайн, Діамант, Сапфір, Розенталь. Дуже дорогими прізвищами були Клугер («розумний») та Фрьоліх «радісний»). А більшість євреїв знуджені чиновники брутально порозпихали по чотирьох категоріях імен: Вайс («білий»), Шварц («чорний»), Ґрос («великий») і Кляйн («малий»). <…> Євреї священицького чи левитського роду, що могли претендувати на імена типу Ко(г)ен, Ка(г)н, Катц, Леві, мусили їх германізувати на Кацман, Конштайн, Аронштайн, Левінталь тощло. Великій ґрупі дано прізвища за місцем народження: Броди, Епштайн, Ґінцберґ, Ландау, Шапіро (Шпайєр), Дрейфус (Трір), Горовіц та Познер» (Пол Джонсон. Історія євреїв).
Глянув я в кілька книжок з фізики, як там з переданням ei:
О.І.Ахієзер, Ю.А.Бережной. Теорія ядра. 1995: Гейгер, Вейцзеккер, Ейнштейн, Гейзенберг.
О.Ситенко, В.Тартаковський; рецензент О.Ахієзер. Теорія ядра. 2000: Пайєрлс, Гайзенберг, Вайцзеккер, Райх, але Цвейг, Фейнман.
І.Юхновський. Основи квантової механіки. 2002: Гайзенберг, але Ейнштейн, Клейн, Фейнман.
І.Вакарчук. Квантова механіка. 2003: Кляйн, Оппенгаймер, Айнштайн, Гайзенберґ, Ґайґер, Гайдеґґер, Гайтлер, Ляйбніц, але Вейль (Weyl), Фейнман (Feynman).
Тож яка може бути причина того, що фізики залишили «Фейнмана»? По-перше, можливо, вважали, що це англійське ey, яке українською передаємо як ей: волейбол тощо, але чому тоді не Фейнмен [Вітмен, Трумен, бізнесмен, конгресмен]? По-друге, можливо, пов’язано з тим, що тут німецьке не ei, а ey [але воно теж звучить як ай]. Важко сказати. У будь-якому разі маємо те, що англійською прізвище вимовляють таки Файнмен, отже, певно, сам Файнмен і направив людей, як вимовляти його прізвище [якщо їм звичніше було б вимовляти Фейнмен]. У якихось мовах з латиницею [іспанська/французька] його вимовляють як Фейнман [певно, так у них вимовляється ey], у німців – Файнман [як і в японців]. Ми цілком можемо вимовляти прізвище як Файнмен, певно, Файнмен – з цим не сперечався б 8-) . І відповідно, «Файнменові лекції з фізики». Чому не Файнменівські? Ну тому, що на відміну від російської, де якось не дуже відрізняються присвійні прикметники […суффиксов ов//ев, ин и обозначающие индивидуальную принадлежность, пиши с прописной буквы: Мишуткина чашка, Муркины котята, Ивановы ошибки; суффикса ск, овск//евск пиши со строчной буквы: пушкинские строки, лермонтовские места, штраусовский вальс. Но если такое прилагательное входит в состав названия, оно пишется с прописной буквы: Солженицынская премия, Вахтанговский театр], але при цьому з малої букви: «фразеологические обороты и устойчивые сочетания: эзопов язык, ахиллесова пята». Тобто у росіян: і Шекспировы трагедии, Далев словарь, і шекспировские трагедии, далевский словарь, а також дарвиновское учение, бетховенская соната, пришвинская проза, пушкинская гармония, суворовские традиции.
Правила щодо написання з великої/малої букви «тутейші» правописці за совка передирали. Але натепер є і відмінності:
З великої букви пишемо:
1) прикметники, утворені від власних назв за допомогою суфіксів -ів-(-ø), -ов-(-а), -ов-(-е), -ев-(-е), -їв-(-ø), -єв-(-а), -єв-(-е), -ин-(-ø), -ин-(а), -ин-(е), -їн-(-ø), -їн-(а), -їн-(е), якщо вони означають належність чогось певній особі: Андрі́єві книжки́, Грінче́нків словни́к, Марії́н лист, Тичи́нине сло́во, Шевче́нкові пое́зії, Мали́шкова мета́ фора, Рафае́лева «Мадонна», Зе́всова колісни́ця. <…>
3) прикметники, утворені від іменників — власних назв, якщо вони утворюють словосполучення із значенням «імені когось», «пам’яті когось»: Но́белівська пре́мія, Франків́ська кімна́та, Шевче́нківська пре́мія, Потебня́нські чита́ння.
«Примітка. З малої букви пишуться присвійні прикметники, утворені від власних особових назв:
а) за допомогою суфіксів -івськ- (-ївськ-), -инськ- (-їнськ-): бальза́ківські тради́ції, галага́нівська садиба, довже́нківські фільми, франкі́вські соне́ти, шевче́нківський стиль, пришвінська проза;
б) якщо вони входять до складу стійких фразеологічних сполучень або наукових термінів: а́вгієві ста́йні, ахілле́сова п’ята́, го́рдіїв ву́зол, дамо́клів меч, прокру́стове ло́же, ю́ дині срібняки́; архіме́дова спіра́ль, базе́дова хворо́ба, бертоле́това сіль, ві́ттова хворо́ба, га́йморова порожни́на, піфаго́рова теоре́ма».
У примітці, власне, так і не відійшли від російських правил. Є добре пояснення О.Кочерги, хоч і давнє, ще до Проєкту-99:
«Все було би зрозуміло, якби не примітки, що з малої літери треба писати прикметники "що входять до складу стійких фразеологічних сполук або наукових термінів" (у чинному правописі) та "якщо вони входять до складу стійких словосполучень" (у Проєкті). Далі бачимо низку прикладів (майже однакових в обох текстах), що цілком суперечать змістові основного тексту. Проаналізуймо два приклади, що є типовими для решти наведених "стійких сполук" термінологічного типу. Архімедова спіраль – це крива, що її названо іменем першого дослідника її властивостей Архімеда. Інша назва – спіраль Архімеда. Піфагорова теорема – це теорема, що її сформулював та довів Піфагор. Інша назва – теорема Піфагора. Збагнути, чим ці сполуки відрізняються від Грінченкового словника (словника Грінченка) чи Шевченкових віршів (віршів Шевченка), неможливо. Може, Грінченків словник є менш усталеною сполукою, ніж Піфагорова теорема? Як тоді знайти критерій "стійкости" словосполуки? Чи не варто дотримуватися правила, відомого цілому світові, і писати прикметники, що походять від прізвищ, з великої літери? Можна розв'язати цю проблему трохи складнішим, проте несуперечливим шляхом: вилучити зазначену примітку та дотримуватися правила, наведеного в основному тексті, можливо, зазначивши авторство окремо, щоб не було непорозумінь. Тоді, зокрема, можна було би навести лад із сполуками, пов'язаними з безпосереднім авторством наукових відкриттів чи технічних винаходів (Рентґенове проміння, Кулонів потенціял тощо) та такими, що стосуються дальшого розвитку науки, узагальнення понять, тобто їхніми авторами вже не є науковці, чиї імена увічнено у засадничому терміні (рентґенівська апаратура, кулонівське розсіювання тощо). Так само можна було б усунути двозначність правила щодо наведених у чинному правописі та Проєкті словосполук, що, попри суфікс, явно вказують на авторство (франковські сонети, шевченківський стиль), надавши їм прозорішої присвійної форми (Франкові сонети, Шевченків стиль). Тоді написання таких сполук з малої літери одразу свідчило би про те, що це сонети у стилі Франка (але не Франкові) чи стиль, подібний до Шевченкового (але не Шевченків).
Тож логічно було б перекладати/називати «Файнменові лекції з фізики», бо це лекції Файнмена, а не названі на честь/у стилі Файнмена. На честь Файнмена є посада в Калтеху – файнменівський професор.
І тут кілька критичних слів про укр. вікіпедію, яка здебільшого і наполегливо виставляє першим варіантом прізвищ російський, це стосується що Айнштайна, що Фройда, що інших. Трохи це по-…, якщо тут же подавати переклади книжок того ж Фройда українською, і всюди там Фройд. Нє? А різноманітні розмови: а як насправді вимовлялося це прізвище, а може, в Австрії інакше, а може, це з їдишу, а може Фройд не хотів, щоб його вимовляли на німецький кшталт… Ну, то напишіть, як він хотів, бо якщо послухати, як це прізвище вимовляють що англійською, що німецькою, що французькою, що іспанською…, що їдишем – то Фройд. Чи совок не відпускає? Чи автори таких статтей його не відпускають?
Або, скажімо, стаття про John Stuart Mill, який, звісно, ж Джон Стю́арт Мілль (рос. Джон Стю́арт Милль), хоча в єдиному перекладі українською його творів, «Про свободу та інші есе», він Джон Стюарт Міл. Можна ж якось уже задуматися?
Загалом же, коли почати задумуватися над переданням українською, а не заглядати, як там у росіян, неминуче проявиться послідовніше написання.
Правопис поки в цьому не до кінця послідовний, хоч прогресивніший проти попереднього, за яким, щодо передання ei, уже на перше місце поставлено ай:
«§ 136. Буквосполучення ei, eu у словах німецького походження…
1. Німецьке буквосполучення еі відповідно до вимови передаємо українською мовою через ай (яй)…».
Тобто правопис виявився прогресивнішим, але він ще не такий послідовний, як правопис-28 [і це, мабуть, причина, чому деяких пустомозьків від останнього трясе, як нечисту силу від часнику]. Та навіть буквально дотримуючись чинного правопису, кожен охочий може сильно розширити правильне, а не накинуте написання.
А поки десь так: філософ Francis Bacon у нас строго, як у росіян, Бекон, а художник Френсіс уже і Бекон (переважає), і Бейкон (так і в росіян), а актор (Kevin) Bacon — уже Бейкон (як у росіян). А от як, наприклад, у болгар: Бейкън, Бейкън і Бейкън.
Бертран Рассел (англ. Bertrand Russell, рос. Бертран Рассел, болг. Бъртранд Ръсел)
Дже́ймс Клерк Ма́ксвел (англ. James Clerk Maxwell, рос. Джеймс Клерк Ма́ксвелл, болг. Джеймс Кларк Максуел)
О́лівер Кро́мвель (англ. Oliver Cromwell, рос. О́ливер Кро́мвель, болг. Оливър Кромуел)
Актор Джеймс Олівер Кромвелл (англ. James Oliver Cromwell, рос. Дже́ймс О́ливер Кро́мвелл, болг. Джеймс Оливър Кромуел)
Дядько Че́рчилль (англ. Churchill, рос. Че́рчилль, болг. Чърчил), місто на честь дядька – Черчилл (англ. Churchill, рос. Черчилл). Ну і т.д. Може, простіше самим думати?
У «Генії» згадується Швінгер [разом з Файнменом отримав Нобелівську премію, але розробив інший підхід, та й у написанні книг підхід у них був відмінний: якщо Файнмена називали Великим Пояснювачем, то про Швінгера один харківський академік, згаданий вище, висловився десь так: ««Деякі друкують свої твори для того, щоб показати всім, як це робиться, а Юліан Швінгер публікує свої роботи, щоб показати всім, що тільки він один і може це зробити» :) ]: «Після смерті Річарда Фейнмана декілька його колег спробували створити його епітафію. Одним із них був Швінгер — не просто колега, а й видатний суперник Фейнмана. Саме він обрав такі слова: «Благородна людина, видатний інтуїціоніст нашої епохи і чудовий приклад того, що відбувається, коли маєш сміливість не танцювати під чужу дудку».
Приклад справді чудовий.

П.с. З російської вікіпедії: Зигмунд (Ушер-Зейлик) Файнман (идиш ‏אָשר-זעליק פֿײנמאַן‏‎, иногда встречаются Зигмунт и искажённое написание фамилии как Фейнман :!: ; 1862, Кишинёв Бессарабской губернии[1] — 1909, Лодзь Петроковской губернии) — еврейский актёр, антрепренёр, режиссёр и драматург, один из самых известных актёров еврейского театра своего времени.
Відповісти

Повернутись до “Порадник”