5. Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Відповісти

Оцініть переклад/книжку

Зміст передано точно, мова добра
1
25%
Зміст передано неточно, мова добра
0
Немає голосів
Зміст передано точно, мова кострубата
1
25%
Зміст передано неточно, мова кострубата
0
Немає голосів
Мене цікавить ця книжка/Хочу прочитати всю
1
25%
Мене не цікавить ця книжка
1
25%
 
Всього голосів: 4

Анатолій
Повідомлень: 4157
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

5. Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Анатолій » Сер грудня 10, 2014 4:08 pm

Про автора
Шон Майкл Керол (Sean Michael Carroll) — американський космолог, що спеціялізується на темній енергії та загальній теорії відносності. Автор двох науково-популярних книжок: «З вічності сюди» (From Eternity to Here) про природу часу й «Частинка на межі Всесвіту» (The Particle at the End of the Universe) про Гіґсів бозон. Керол здобув докторську ступінь з астрономії та астрофізики в Гарвардському університеті 1993 року під керівництвом Джорджа Філда. До 2006 року він працював дослідником у Массачусетському технологічному інституті та Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі й до 2006 року в Чиказькому університеті як асистент-професор. Тепер працює в Каліфорнійському технологічному інституті. 2013 року його книжка «Частинка на межі Всесвіту» була нагороджена премією Вінтона Лондонського королівського товариства.

Відгуки
«У цій чудовій книжці Шон Керол подає захопливий і зрозумілий погляд на найзагадковішу й найважливішу частинку в природі, й експеримент, який виявив, що він є. Будь-яка людина, що цікавиться фізикою, повинна прочитати її й приєднатися до вивчення нових світів фізики, до яких це відкриття може привести».
Леонард Млодінов, автор «Прогулянкок п’яниці» (The Drunkard's Walk)

«Керол розповідає історію про частинку, що про неї кожен чув, але мало хто з нас насправді розуміє її суть. Після прочитання його книжки — привабливого коктейлю особистих історій, розумних аналогій і невеликої дози паморочливих теорій — ви по-справжньому зрозумієте, чому Гіґсів бозон так довго шукали. Керол вірить у велику науку, ставлячи великі питання, і його віра — заразлива й надихуща».
Морґан Фрімен, актор і виконавчий продюсер телесеріялу «Крізь червоточину» (Through the Wormhole)

«Наука надійна, але смілива й жива. Оповідання рясно підтверджені документально, але повне людської драми. Сага Керола тягне вас у сучасну подорож, сповнену відкриттів».
Френк Вілчек, нобелівський лавреат, автор «Легкості буття» (The Lightness of Being)

«Керол надав історії пошуку Гіґсового бозона свого фірмового знаку дотепності й зрозумілості... Керолові чіткий виклад і неприборканий ентузіязм показують чистий азарт відкриття так само, як вони висвітлюють факти».
журнал «Публішерс Віклі» (Publishers Weekly)

«Провідний фізик пояснює, чому офіційне підтвердження наявності невловимого Гіґсового бозона («частинки Бога») стало новою віхою у світі науки... Захоплива хроніка важливого розділу в галузі фундаментальної науки».
Журнал «Кіркус Рев’юс» (Kirkus Reviews)


Про книжку
Гіґсів бозон — одна з найзахопливіших новітніх ділянок науки, ключ до розуміння того, чому є маса. Остання книжка на цю тему — «Частинка Бога» — була бестселером. Тепер Шон Керол, відомий американський фізик-теоретик і блискучий популяризатор науки, розповідає про фізику елементарних частинок, останні досягнення науковців у цій галузі, про грандіозні пришвидшувачі й про саму загадкову частинку, названу частинкою Бога, про яку всі чули, але мало хто дійсно розуміє її природу. У «Частинці на межі Всесвіту» є все: гроші й політика, ревнощі й самопожертва, історія й новітня фізика. Перевернувши останню сторінку, читач нарешті дізнається, чому ця частинка так важлива й чому на її пошуки й вивчення властивостей науковці не шкодують ні часу, ні сил, ні грошей.

Оригінал початку книжки можна побачити тут.

Переклад (зміст; вступ; три підрозділі першого розділу)


ЧАСТИНКА НА МЕЖІ ВСЕСВІТУ
Як шукання Гіґсового бозона привело нас до кордонів нового світу
Шон Керол

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1 Суть речі
Розділ 2 Майже побожність
Розділ 3 Атоми й частинки
Розділ 4 Пришвидшувач історії
Розділ 5 Найбільша коли-небудь збудована машина
Розділ 6 Знання із зіткнення
Розділ 7 Частинки у хвилях
Розділ 8 Крізь розбите дзеркало
Розділ 9 Ламання дому
Розділ 10 Поширення чутки*
Розділ 11 Мрії про «Нобеля»
Розділ 12 За обрієм
Розділ 13 Роблячи його менш залежним*

Додаток 1 Маса й спін
Додаток 2 Стандартна модель частинок
Додаток 3 Частинки та їхня взаємодія
Додаткова література
Джерела
Подяки
Покажчик
* Щоб перекласти точніше, треба читати сам розділ


ВСТУП

У Джоани Гевіт туманіє голова, вона розпливається в усмішці й захоплено говорить на відеокамеру. Збуджене стугоніння лунає від учасників вечірки у Швейцарському консульстві в Сан-Франциско. Це особлива подія, де святкують запуск перших протонів у підземному тунелі Великого адронного колайдера (ВАК) — велетенського пришвидшувача частинок, збудованого поблизу Женеви на франко-швейцарському кордоні, щоб відшукати шлях до відкриття таємниць усесвіту. Шампанське ллється щедро, і це не дивина. Гевіт високим голосом із притиском сповіщає: «Я ждала цього дня двадцять… п’ять… років».
Це велика мить. Тоді, 2008 року, фізики нарешті одержали те, на чому так довго наполягали, те, що було потрібно для подальшого великого кроку вперед: гігантський пришвидшувач, здатний розщеплювати протони разом із вивільненням дуже великої кількості енергії. Створення одного такого пристрою було навіть почалося, але згодом усе пішло не так, як планувалось. 1983 року Гевіт тільки-но вступила до аспірантури, коли Конґрес США вперше схвалив проєкт будівництва Надпровідного суперколайдера (НСК) в Техасі. Передбачалося, що запуск найбільшого коли-небудь збудованого зіштовхувача розпочнеться до 2000 року. Вона, як і багато інших яскравих й амбітних фізиків свого покоління, вважала, що зроблені в НСК відкриття могли б стати основою її наукової кар’єри.
Але проєкт зі створення НСК припинили. Це вибило ґрунт з-під ніг фізиків, що розраховували на нього, як на визначальну річ на ниві своєї діяльності на десятиліття вперед. Однак на заваді стали політика, б’юрократія та внутрішні чвари. Тепер ВАК, багато в чому схожий на те, чим мав бути НСК, нарешті збираються запустити вперше, і Гевіт зі своїми колегами більш ніж готова до цього. «Останні двадцять п’ять років я тільки й брала кожну нову божевільну теорію, хай би хто її пропонував, й обчислювала її сигнатури [як ми визначаємо нові частинки] в НСК чи ВАК», — каже вона.
Є ще одна, особиста, причина, чому в Гевіт голова йде обертом. На відео її руде волосся пострижене коротко, майже «їжачком». Це не данина моді. На початку року в неї виявили інвазивний рак молочнівки із шансом вижити один до п’яти. Вона погодилась на вкрай аґресивну лікувальну програму, що передбачала жорстку хеміотерапію й позірно нескінченну низку операцій. Її прикметне руде волосся, що звичайно сягало до пояса, швидко зникло. Часом вона визнає зі сміхом, що не занепасти духом їй допомагали думки про нові частинки, що мали бути відкриті завдяки ВАКу.
Ми з Джоані знаємось як друзі й колеги багато років. Я, насамперед, спеціялізуюся в космології (науці про всесвіт як цілість), що недавно досягла золотої доби, поповнювавшись новими даними й дивовижними відкриттями. Фізика елементарних частинок уже тісно сплетена з космологією, як розумовою галуззю знань, однак і досі спрагла нових експериментальних результатів, що б перевернули наявну теорію й повели нас далі до нових ідей. Нагнітання ситуації тривало довгий час. Коли іншого учасника вечірки, фізика Ґордона Вотса з Університету Вашингтону, запитали, чи було довге чекання ВАКу тяжким, він відповів: «О, так, цілковито. Я вже неабияк посивів останній часом. Моя дружина стверджує, що це через нашу дитину, та насправді — через ВАК».
Фізика елементарних частинок стоїть на порозі нової ери, коли деякі теорії мають розпастися в порох, а інші, можливо, виявляться цілковито правильними. Кожен фізик на вечірці мав улюблену модель — Гіґсів бозон, суперсиметрію, техніколір, додаткові розмірності, темну матерію — безлад чудасійних ідей і неймовірних вирозумінь.
«Я сподіваюся, що ВАК не знайде нічого із зазначеного вище, — каже з ентузіязмом Гевіт. — Я й справді вважаю, що це має бути несподіванка, бо, гадаю, природа розумніша за нас і вона має для нас деякі сюрпризи. Тож ми достобіса розважимось, поки з’ясуємо всю справу. І це має бути на продиво гарно!»
Це був 2008 рік. 2012-го сан-франциська вечірка, що справляла запуск ВАКу, закінчилася й ера відкриттів офіційно почалася. Волосся Гевіт знову відросло. Лікування було болісне, але воно, здається, допомогло. А той дослід, що вона його чекала всю свою кар’єру, тепер творить історію. Після двох з половиною десятиліть розробляння теорій, її ідеї, нарешті, випробовуються експериментальними даними — до того незнаними людям частинками й взаємодіями між ними, несподіванками, що їх приховувала від нас природа. Дотепер.
Перейдімо в 4 липня 2012 року, день відкриття Міжнародної конференції з фізики високих енергій. Це щодворічне зібрання, що проводиться в різних містах по всьому світу, цього року відбувалося в австралійському Мелбурні. Сотні фізиків елементарних частинок, а серед них і Гевіт, заповнили головну авдиторію, щоб взяти участь у спеціяльному семінарі. Всі інвестиції у ВАК — всі сподівання цих років — дали результат.
Ця презентація транслювалася на Мелбурн із ЦЕРНу — лабораторії в Женеві, що є домівкою для ВАКу. Були дві доповіді, що, як планувалося, мали бути представлені в Мелбурні в межах програми конференції. Однак в останню хвилину організатори вирішили, що в такому визначальному моменті мають взяти участь всі люди, які допомогли ВАКу досягти такого успіху. Сотні фізиків у ЦЕРНі з подячним настроєм розташовувались в один ряд протягом декількох годин, розміщуючись на ніч у спальних мішках просто неба в надії дістати гарне місце, перш ніж о дев’ятій вечора за Женевським часом почалися промови.
Ролф Гоєр, генеральний директор ЦЕРНу, ознайомлює з доповідями, що мають бути виголошені. Це промови фізиків американця Джо Інсандели й італійки Фабіоли Джанотті — доповідачів з двох основних експериментів, що працюють для збирання й аналізу даних ВАКу. До обидвох дослідів залучено по три тисячі з гаком помічників, більшість з яких невідлучно прикуті до комп’ютерних моніторів, розкиданих по всьому світу. Побачити подію в прямому етері могли не тільки в Мелбурні, а й будь-де кожен охочий почути результати в режимі реального часу. Це доречний спосіб розповсюдження інформації для вшанування сучасної Великої Науки — високотехнологічне зусилля з великими ставками й п’янкими нагородами.
Нотки хвилювання були помітні в промовах й Інсандели, й Джанотті, але презентації говорять самі за себе. Кожен з них сердечно дякує багатьом інженерам і науковцям, що допомогли уможливити проведення експериментів. Потім вони надокладь пояснюють, чому ми маємо вірити всім результатам, що вони їх збираються представити, демонструючи, що розуміють, як їхні машини працюють і що аналіз даних точний і надійний. Тільки як була чітко виконана ця частина доповіді, вони показують нам, що знайшли.
І ось воно. Кілька графічних зображень, що для недосвідченого око не видаватимуться чимось важливим, але що показують закономірні властивості: більше подій (набір частинок, що починають рухатися від одного зіткнення), ніж передбачалося, з вивільненням певної кількості енергії. Всі фізики в авдиторії відразу ж зрозуміли, що це означає наявність нової частинки. ВАК угледів мерехтіння частини природи, що ніколи раніше не була помічена. Інсандела й Джанотті зробили копіткий статистичний аналіз, призначений розпізнати справжні відкриття від невдалих статистичних відхилень. І результати в обох випадках однозначні: це щось дійсно реальне.
Оплески. У Женеві, Мелбурні, по всьому світі. Ця інформація така точна й зрозуміла, що навіть науковці, що роками працювали над експериментом, були приголомшені. Валлійський фізик Лін Еванс, що найбільше відповідав за керівництво ВАКу, провівши проєкт кам’янистою стежкою до завершення, заявив, що він «здивовижений» цілковитою погодженістю між двома експериментами. Того дня я був у ЦЕРНі, в прес-центрі, що поруч з головною авдиторією, вдаючи із себе журналіста. Медійники не повинні плескати під час висвітлення подій, але тієї миті переповнені емоціями присутні репортери дали собі волю. Бо це не був лише успіх ЦЕРНу чи фізики загалом, це був успіх усього людства.
Ми знаємо, як вважається, що знайдено: елементарну частинку — «Гіґсів бозон», названу ім’ям шотландського фізика Пітера Гіґса. Сам вісімдесяттрирічний Гіґс був у кімнаті для семінарів. Було очевидно, що він неабияк розчулений: «Я ніколи не думав, що ця подія станеться за мого життя». Деякі інші фізики похилого віку, що так само пропонували цю ж ідею ще 1964 року, також були присутні; зібрання, що на них дають назви певним теоріям, не завжди справедливі, але це був час, коли кожен міг приєднатися до святкування.
То що ж таке Гіґсів бозон? Це одна з небагатьох фундаментальних частинок природи, до того ж дуже особлива. Сучасна фізика частинок знає три види частинок. Серед них: частинки матерії, такі як електрони й кварки, що складають атоми, а ті складають усе, що ми бачимо; частинки фізичного поля, що відповідають за ґравітацію, електромагнетизм і ядерні сили, завдяки чому частинки матерії тримаються купи; і, нарешті, унікальний у своїй категорії Гіґсів бозон.
Гіґсів бозон важливий не так тим, що він є, а тим, що він робить. Ця частинки виникає з поля всеохопного простору, знаного як «Гіґсове поле». Усе, що є у відомому нам усесвіті, переміщувавшись крізь простір, рухається крізь Гіґсове поле; воно завжди там, незримо ховавшись на задньому плані. І ось що важливо: без Гіґсового бозона електрони й кварки не мали б маси, так само, як і фотони — частинки світла. Вони б самі рухалися зі швидкістю світла, а отже було б неможливо сформувати атоми й молекули, а тим паче життя, як ми його знаємо. Гіґсове поле — не активний гравець у динаміці звичайної матерії, але його наявність на задньому плані вирішальна. Без нього світ був би геть інший. І ось тепер ми його знайшли.
Зробимо кілька завважень. Те, що ми насправді маємо до свого розпорядження — доказ наявності частинки, дуже схожої на Гіґсів бозон. Вона має відповідну масу, створюється й розпадається приблизно закономірно. Проте ще занадто рано, щоб з упевненістю сказати: те, що ми виявили, — безумовно прості Гіґсові бозони, передбачені оригінальними моделями. Можливо, це щось більше, як-от складник великої мережі пов’язаних частинок. Але понад усякий сумнів: ми знайшли нову частинку, що діє, як би мав діяти, на нашу думку, Гіґсів бозон. У межах цієї книжки я розглядатиму 4 липня 2012-го, як день, коли оголосили про відкриття Гіґсового бозона. Якщо реальність виявляється субтильнішою, то тим ліпше для всіх — фізики живуть заради сюрпризів.
Є великі сподівання, що відкриття Гіґсового бозона уособлює початок нової доби у фізиці елементарних частинок. Ми знаємо, що це додасть до фізики більше, ніж ми тепер маємо; вивчання Гіґсового бозона прочиняє нове вікно в небачені досі світи. Такі дослідники, як Джанотті й Інсандела, мають новий об’єкт вивчання; теоретики, як Гевіт, мають нові дані, щоб будувати ліпші моделі. На шляху до нашого розуміння Всесвіту ми зробили значний і такий довгожданий поступ.
Це історія про людей, що присвятили своє життя відкриванню остаточної природи реальності, з яких Гіґсів бозон — найважливіший компонент. Є теоретики, що, сидівши з олівцем і аркушем паперу, поміж попиваннями еспреса й запеклими суперечками з колегами перебирають у своїх головах абстрактні ідеї. Є інженери, чиї машини й електроніка виходять далеко за межі наявних технологій. Та найчастіше відкривають про природу щось нове експериментатори, що зводять в одно машини й ідеї. Сучасна фізика, використовувавши новітні технології, розробляє проєкти вартістю в мільярди доларів і тривалістю в десятиліття, що вимагає неабиякої самовідданості й готовності робити високі ставки в пошуках унікальних нагород. Коли все це збігається, світ змінюється.
Життя прекрасне. Випиймо ще один келих шампанського.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ
СУТЬ РЕЧІ
В якому ми запитуємо, чому група талановитих і відданих своїй справі людей присвятила життя гонитві за крихітними речами, що їх годі побачити.

Фізика елементарних частинок — незвична діяльність. Тисячі людей витрачають мільярди доларів на будівництво велетенських машин у милі в поперечнику, що розганяють колом майже до швидкості світла субатомні частинки й зіштовхують їх разом. І все це для того, щоб відкрити й вивчити інші субатомні частинки, що не мають насправді ніякого впливу на повсякденне життя тих, хто не є фізиком елементарних частинок.
З одного боку, так воно і є. Та якщо глянути з іншого, то виявиться, що фізика елементарних частинок — найчистіший прояв людської цікавості про світ, що в ньому ми живемо. Люди завжди ставили питання. І той імпульс до досліджень, від давніх греків понад два тисячоліття тому почавши, виріс у систематичні, глобальні зусилля відкрити основні правила, що регулюють роботу Всесвіту. Фізика елементарних частинок постає безпосередньо з нашого невгавущого прагнення зрозуміти наш світ; це не частинки підохочують нас, а наше людське бажання довідатися те, що ми не розуміємо.
Початок двадцять першого століття — переломовий період. Останній справді дивовижний експериментальний результат, пов’язаний роботою пришвидшувача частинок, з’явився в 1970-х роках, тридцять п’ять з лишком років тому. (Точна його дата залежить від вашого означення слова «дивовижний».) І це не тому, що експериментатори недбало виконували свої обов’язки, зовсім ні. Машини вдосконалювалися надзвичайно стрімко, досягнувши таких висот, що ще деякий час тому здавалися захмарними. Проблема в тому, що вони не знаходили нічого такого, чого б від них не сподівалися. Для науковців, що завжди сподіваються дивуватися, що це дуже дратує.
Проблема, інакше кажучи, не в тому, що експерименти були невідповідні, а в тому, що теорія була занадто гарна. У спеціялізованому світу сучасної науки, ролі «експериментаторів» і «теоретиків» стали відчутно різнитися, особливо у фізиці елементарних частинок. Проминули ті часи, що тривали ще до першої половини ХХ століття, коли генії, як-от італійський фізик Енріко Фермі, могли запропонувати нову теорію слабких взаємодій, тоді розвернутись і почати керувати створенням першої самопідтримуваної штучної ланцюгової реакції поділу. Нині теоретики частинок шкрябають на дошках рівняння, що зрештою стають певними моделями, які випробовують експериментатори, що збираються дані з вишукано точних машин. Найкращі теоретики пильно стежать за дослідами, а експериментатори й собі — за появою нових теорій, але жодна людина не займається тим і тим.
У 1970-і роки останні штрихи останні штрихи були внесені в нашу найкращу теорію у фізиці елементарних частинок, що відома під неймовірно нудною назвою — «Стандартна модель». Вона описує кварки, ґлюони, нейтрини й усі інші елементарні частинки, що про них вам, можливо, довелося чути. Ми часто возвеличуємо наукові теорії й легко скидаємо їх з п’єдесталу, достоту як голлівудських знакомитостей чи харизматичних політиків. Ви не станете відомим фізиком, показавши, що чужа теорія правильна. Знакомитими стають ті, хто викриває недоліки інших теорій або пропонує кращу.
Але Стандартна модель — непохитна. Протягом багатьох десятиліть, кожен експеримент, що ми могли зробити тут, на землі, точно підтверджував її прогнози. Ціле покоління фізиків елементарних частинок піднялася службовими сходами, від студентів до старших викладачів, не мавши жодного нового явища, що вони його могли б відкрити або пояснити. Це чекання чогось нового було майже нестерпне.
Все це змінюється. Великий адронний колайдер, що втілює нову добу у фізиці, може розщеплювати частинки з одночасним вивільненням недосяжної досі людству енергією. І це не просто вища енергія. Це та вимріяна протягом багатьох років енергія, що в ній ми розраховуємо знайти нові теоретично передбачені частинки й деякі сюрпризи — енергія, де сила, відома як «слабка взаємодія», приховує свої таємниці.
Ставки високі. Вперше зазираючи в невідь, що завгодно можна статися. Є купа конкурентних теоретичних моделей, які сподіваються спрогнозувати, що ж знайде ВАК. Ви не знаєте, що побачите, доки не глянете. У центрі дискусії лежить Гіґсів бозон — скромна частинка, що бачиться останнім шматком Стандартної моделі й першим проблиском у світ за її межами.

Великий усесвіт, зроблений з маленьких шматочків
Поряд з тихоокеанським узбережжям Південної Каліфорнії, за півтори години їзди на південь від того місця, де я живу в Лос-Анджелесі, є чарівний куточок, де збуваються мрії — Леґоленд. На острові Динозаврів, містечку Розваг та інших атракціонах діти захоплюються складаному з леґо-частинок світі — малюсіньких пластикових компонентів, що можуть припасовуватись безліччю різних комбінацій.
Леґоленд багато в чому подібний на справжній світ. У будь-який момент час усе, що оточує вас, складається з різного роду речовин: де́рева, пластику, тканини, скла, металу, повітря, води, живих тіл. Дуже різні речі з дуже різними властивостями. Та якщо ви уважніше подивитися, то виявите, що ці речовини не надто вже й відрізняються одна від одної. Різняться вони лише розставою невеликої кількості основних базових компонентів. Цими базовими компонентами є елементарні частинки. Таблиці й автомобілі, дерева й люди, як і споруди в Леґоленді, — це дивовижне розмаїття, що його можна досягти, беручи невелику кількість простих деталей і складаючи їх разом у різних варіяціях. Атом в одну трильйонну разу менший за леґо-компонету, однак їхні суті схожі.
Ми вважаємо за безумовну ідею, що всяка матерія складається з атомів. Це те, чого нас навчали в школі, де ми робили хемічні експерименти в класі, на стінах якого висіла періодична таблиця елементів. Так легко випустити з уваги, який дивовижний цей факт. Деякі речі важкі, деякі легкі; є речі світлі, а є темні; одні речі в рідинному стані, інші — у твердому, а деякі — газоподібні; бувають речі прозорі й непрозорі; деякі речі живі, а якісь ні. Однак усі вони насправді складаються з однакового матеріялу. Є близько ста атомів, внесених у таблицю Менделєєва, і все навколо нас — просто певна комбінація цих атомів.
Сподівання, що ми можемо зрозуміти світ з погляду кількох основних складників, ідея ненова. У стародавні часи представники багатьох різних культур – вавилоняни, греки, індуси та інші — винайшли славетну несуперечливу множину п’яти «елементів», що з неї зроблено все інше. Найкраще нам відомі такі: земля, повітря, вогонь і вода, але був також ще й п’ятий небесний елемент — етер, або квінтесенція. (Так, ось звідки фільм із Брюсом Віллісом і Мілою Йовович дістав свою назву.) Як і багато ідей, ця й собі розвинулась у складну систему Аристотеля. Він припустив, що кожен елемент шукає особливий природний стан; наприклад, земля має тенденцію осідати, а повітря — підійматися. Поєднанням елементів у різних комбінаціях ми могли б пояснити наявність різних речовин, що їх бачимо навколо себе.
Давньогрецький філософ Демокрит, який жив до Аристотеля, перший припустив, що все, що ми знаємо, складається з певних крихітних неподільних частин, що він їх назвав «атомами». Це невдалий випадок історії, що таку термінологію використав Джон Дантон (хемік, що працював на початку 1800-х років) на позначення частин, що означують хемічні елементи. Тепер ми гадаємо, що атом не є зовсім неподільним — він складається зі створеного з протонів і нейтронів ядра, що навколо нього обертається певна кількість електронів. Навіть протони й нейтрони не неподільні; вони мають у своєму складі дрібніші частини, звані «кварками». Кварки й електрони — справжні атоми в Демокритовому розумінні про неподільні базові компоненти матерії. Тепер ми їх називаємо «елементарними частинками». Два види кварків — відомі як «верхні» й «нижні» — причетні до створення протонів і нейтронів атомного ядра. Тож, загалом кажучи, нам потрібні тільки три елементарні частинки, що складають кожен шматок матерії всього, що навколо нас — електрони, верхні й нижні кварки. Це вже великий поступ, як порівняти з п’ятьма елементами античності, і значно досконаліша ідея проти періодичної таблиці.
Однак було б перебільшенням спрощувати ввесь світ лише до трьох частинок. Хоч електронів, верхніх й нижніх кварків досить, щоб пояснити наявність автомобілів, річок і цуценят, це не єдині частинки, що ми їх відкрили. Насправді є дванадцять різних видів частинок матерії: шість кварків, що мають сильну взаємодію й годні укладати разом більші скупчення частинок, наприклад протонів і нейтронів, і шість «лептонів», що можуть подорожувати в просторі самі. Також є частинки взаємодії, що утримують їх разом у різних комбінаціях. Без частинок сили, світ був би направду нудним місцем — окремі частинки просто рухатись би по прямій лінії в просторі й ніколи б між собою не взаємодіяли. Це досить невеликий набір складників, що ними ми можемо пояснити все, що бачимо навколо нас. Але, кажучи правду, усе може бути ще простішим, чого й прагнуть досягти у своїй роботі сучасні фізики елементарних частинок.

Гіґсів бозон
У Стандартній моделі фізики елементарних частинок дванадцять частинок матерії, а також група частинок взаємодії, що утримує їх усіх разом. Це не найдосконаліша у світі картина, та вона, принаймні, відповідає всім наявним даним. Ми зібрали всі частини, потрібні, щоб успішно описати світ навколо нас щонайменше, тут, на землі. У космосі ми знаходимо свідчення наявності таких речей, як темна матерія й темна енергія, — непохитні показники того, що ми ще не все до кінця розуміємо, бо пояснити ці речі через Стандартну модель не можна.
Загалом Стандартна модель гарненько виокремлює частинки речовини й частинки взаємодії. Та Гіґсів бозон особливий. Названий ім’ям Пітера Гіґса, що був одним з кількох людей, які запропонували ідею його наявності ще в 1960-х роках, Гіґсів бозон щось наче гидкого каченяти. Технічно кажучи, це частинка взаємодії, але відмінна від тих, що нам добре відомі. З погляду фізиків-теоретиків, Гіґсів бозон здається довільним і примхливим додатком до структури, що без нього була б чудовою. Якби не було Гіґсового бозона, Стандартна модель була б утіленням елегантності та доброчесності. А як він є, то це вносить трохи безладу. І знайдення призвідника цього безладу виявляється досить складним завданням.
Тож чому так багато фізиків переконані, що Гіґсів бозон повинен бути? Ви почуєте такі пояснення, як: «щоб дати масу іншим частинкам» і «щоб зламати симетрію», що правда, яку, однак, не так і легко сприйняти на перший погляд. Головне, що без Гіґсового бозона Стандартна модель виглядатиме геть інакше, а отже зовсім іншим має бути реальний світ. З Гіґсовим бозоном усе точно збігається.
Фізики-теоретики, звісно, намагалися з усіх сил вигадати теорії, що не згадують Гіґсів бозон, або де його роль була б зовсім іншою, ніж у стандартній історії. Багато з цих теорій розбилися об виявлені дані, інші виявилися надмірно складними. І жодна з них не виглядає, як остаточно істинна.
І от ми знайшли його. Чи щось дуже на нього подібне. Залежно від того, який за обережний фізик, він може сказати: «Ми виявили Гіґсів бозон», чи «Ми виявили частинку, що має характеристики, як Гіґсів бозон», чи навіть «Ми виявили частинку, що скидається на Гіґсів бозон». 4 липня офіційно оголошено про опис частинки, що його поведінка була дуже схожою на прогнозовану поведінку Гіґсового бозона — вона розпадається на деякі інші частинок у більш-менш сподіваний спосіб. Але ще завчасно робити остаточний висновок, бо що більше ми збираємо даних, то більше стає місця для сюрпризів. Фізики не хочуть, щоб це був довгожданий Гіґсів бозон, тому що завжди цікавіше й веселіше відкрити щось несподіване. Уже є невеличкі натяки в даних, згідно з якими цю нову частинку не можна достеменно назвати сподіваним Гіґсовим бозоном. Тільки подальші експерименти виявлять правду.
Востаннє редагувалось Чет січня 01, 2015 4:03 pm користувачем Анатолій, всього редагувалось 7 разів.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5525
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Кувалда » Сер грудня 10, 2014 4:21 pm

Ага. Нарешті. Але явно не весь текст 1-го розділу, чи я помиляюся? ;)
Я прочитаю прискіпливо, але поки перша заувагаа. Мало відгуків. ця книжка здобула премію Королівського товариства як найкраща науково-популярна англійською мовою 2012 року. Щодо неї має бути купа відгуків
І не зроблено голосуванян за книжку :roll: Страшно? ;)

Анатолій
Повідомлень: 4157
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Анатолій » Сер грудня 10, 2014 4:56 pm

Кувалда писав:Але явно не весь текст 1-го розділу, чи я помиляюся? ;)
Це так, 1-й розділ не весь, половина. Але, як на мене, там вступ — те ж саме, що й розділ. Він не надто ні стилістично, ні за розміром відрізняється від власне основного тексту. Принаймні, мені так здалося, тому й почав переклад саме зі вступу, а не розділу 1.
Кувалда писав:Я прочитаю прискіпливо, але поки перша заувагаа. Мало відгуків. ця книжка здобула премію Королівського товариства як найкраща науково-популярна англійською мовою 2012 року. Щодо неї має бути купа відгуків
Пошукаю ще. Час до 24.00 ще є. :)
Кувалда писав: І не зроблено голосуванян за книжку :roll: Страшно? ;)
Зроблю. ;)

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5525
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Кувалда » Сер грудня 10, 2014 5:14 pm

та Вам не тре’ нічого шукати. відгуки є в самій книжці. зразу після обкладинки :mrgreen:

Andriy
Адміністратор сайту
Повідомлень: 3040
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:23 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Andriy » Сер грудня 10, 2014 8:49 pm

самопідтримувальної чи самопідтримуваної?
годні - гідні?

Анатолій
Повідомлень: 4157
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Анатолій » Сер грудня 10, 2014 9:14 pm

Andriy писав:самопідтримувальної чи самопідтримуваної?
Мабуть, таки, самопідтримуваної. Дякую, поправив.
Andriy писав:годні - гідні?
Годні, тобто спроможні. От тільки були сумніви, чи можна це слово використовувати щодо неживих предметів.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5525
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Кувалда » П'ят грудня 26, 2014 2:42 pm

Поки журі думає над оцінками, висловлюся з приводу перекладу. Вичитаний текст з заувагами вишлю приватно, а тут тільки враження.
Маю десь з десятка два зауваг, але загалом і змістовно, і суто мовно робота на 5, тобто на 5/5 8-) Єдина суттєва вада - не перекладено ще декілька сторінок, можливо, їх не було на Амазоні, тому я просканую і теж вишлю приватно :mrgreen: для подальшої роботи ;) , сподіватимусь прочитати розділ цілком.
І побажання: коли трапляються цікаві слова/сполуки, то їх бажано виділяти десь внизу тексту і пропонувати потім для занесення в словника.
Наприклад, частим буде в книжці particle physicists. Думаю, варто запропонувати замість "фахівців з фізики елементарних частинок", чи "фізиків елементарних частинок" новотвір - фізиків-елементарників (подібно до фізиків-ядерників).
Насамкінець. Мені здається, книжку варто було б перекласти цілком. У всякому разі перекладач, бачу, цілком міг би з цим справитися сам [ну або набрати команду, щоб завершити, скажімо, за півроку]. Книжку маю, можу передати. Можу пообіцяти свою допомогу у вичитуванні :ugeek: тощо.

Анатолій
Повідомлень: 4157
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Анатолій » П'ят грудня 26, 2014 3:26 pm

Кувалда писав:Єдина суттєва вада - не перекладено ще декілька сторінок, можливо, їх не було на Амазоні, тому я просканую і теж вишлю приватно :mrgreen: для подальшої роботи ;) , сподіватимусь прочитати розділ цілком.
Дякую. Здається, я був завантажив десь перший розділ цілком, але щоб упевнитись, що це так, то надішліть, як можете. Перекладу поза конкурсом.
Кувалда писав:І побажання: коли трапляються цікаві слова/сполуки, то їх бажано виділяти десь внизу тексту і пропонувати потім для занесення в словника.
Наприклад, частим буде в книжці particle physicists. Думаю, варто запропонувати замість "фахівців з фізики елементарних частинок", чи "фізиків елементарних частинок" новотвір - фізиків-елементарників (подібно до фізиків-ядерників).
Згоден.
Кувалда писав:Насамкінець. Мені здається, книжку варто було б перекласти цілком. У всякому разі перекладач, бачу, цілком міг би з цим справитися сам [ну або набрати команду, щоб завершити, скажімо, за півроку]. Книжку маю, можу передати. Можу пообіцяти свою допомогу у вичитуванні :ugeek: тощо.
Мені теж так здається. Спробую. ;)

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5525
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Кувалда » П'ят грудня 26, 2014 4:09 pm

тут є цілком 1 розділ
а тут решта відгуків;)

Анатолій
Повідомлень: 4157
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Sean Carroll. The Particle at the End of the Universe

Повідомлення Анатолій » П'ят грудня 26, 2014 4:15 pm

Кувалда писав:тут є цілком 1 розділ
а тут решта відгуків;)
Дякую.

Відповісти

Повернутись до “Пропоновані до видання книжки”