ЗВ’ЯЗОК НАУКИ І РЕЛІГІЇ

Відповісти
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5602
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

ЗВ’ЯЗОК НАУКИ І РЕЛІГІЇ

Повідомлення Кувалда »

ЗВ’ЯЗОК НАУКИ І РЕЛІГІЇ

Кілька свіжих спостережень щодо старої проблеми
РІЧАРД ФАЙНМЕН
"Зв'язок науки і релігії" – це стенограма доповіді доктора Файнмена на обідньому форумі Християнської асоціації юнаків Калтеху 2 травня 1956 року.

У цей вік спеціалізації люди, які ґрунтовно знають одну сферу, часто некомпетентні, щоб обговорювати іншу. З цієї причини великі проблеми зв’язків між тим чи іншим аспектом людської діяльності дедалі менше обговорюють публічно. Коли ми дивимося на раніші великі суперечки з таких питань, то відчуваємо заздрість до тих часів, бо нам би сподобалося хвилювання навколо цих дискусій. Старі проблеми, такі як зв’язок науки та релігії, досі з нами, і я думаю подавати їх як традиційно важкі дилеми, але які не часто публічно обговорюють через обмеження спеціалізації.
Та я давно цікавлюся цією проблемою і хотів би її обговорити. З огляду на мій дуже очевидний брак знань і розуміння релігії (що стане очевиднішим у міру того, як ми ітимемо далі), влаштую дискусію так: я вважатиму, що не одна людина, а група людей обговорює цю проблему, що група складається з фахівців у багатьох галузях – різних науках, різних релігіях тощо – і що ми збираємося обговорити проблему різнобічно, як на панельній дискусії. Кожен висловлює свій погляд, який може бути вироблений та змінений пізнішим обговоренням. Далі, я собі уявляю, що когось жеребкуванням вибрали першим для представлення своїх поглядів, і я той вибраний.
Я почав би з того, що поставлю на обговорення проблему: юнак, що виховувався в релігійній сім'ї, вивчає науку, і, як результат, він приходить до сумнівів, а можливо, пізніше й до того, щоб не вірити в Бога своїх батьків. Тепер це не поодинокий приклад; таке трапляється раз у раз. Хоча в мене немає статистичних даних, вважаю, що багато науковців – насправді, власне, я вважаю, що понад половина науковців – дійсно не вірять у Бога своїх батьків; тобто вони не вірять у Бога в загальноприйнятому розумінні.
Так от, через те що віра в Бога – центральна риса релігії, ця проблема, яку я вибрав, найсильніше підкреслює проблему зв’язку науки та релігії. Чому цей юнак приходить до того, щоб не вірити?
Перша відповідь, яку можна почути, дуже проста: бачте, його вчать науковці, а (як я щойно зазначив) усі вони в душі атеїсти, тому зло поширюється від одного до іншого. Але якщо ви плекаєте таку думку, то, як на мене, ви знаєте менше про науку, ніж я про релігію.
Іншою відповіддю може бути те, що малість знань небезпечна; цей юнак чогось трохи навчився і думає, що все це знає, але незабаром він виросте з цієї поверхової мудрості і збагне, що світ складніший, і він знову почне розуміти, що мусить бути Бог.
Я не думаю, що це неминуче, щоб так з ним сталося. Є багато науковців – чоловіків, які сподіваються, що можуть називати себе зрілими, та, втім, не вірять у Бога. Насправді, як я хотів би пояснити пізніше, відповідь полягає не в тому, що юнак думає, що він все це знає – якраз навпаки.
Третя відповідь, яку ви можете отримати, полягає в тому, що цей юнак справді не розуміє правильно науку. Я не вірю, що наука може спростувати існування Бога; я думаю, що це неможливо. А якщо це неможливо, то хіба віра в науку і в Бога – звичайного Бога релігії – не сумісна можливість?
Так, вона сумісна. Попри той факт, що, як я сказав, понад половина науковців не вірить у Бога, багато їх вірить і в науку, і в Бога цілком сумісним чином. Але цієї сумісності, хоч і можливої, досягти непросто, і я хотів би спробувати обговорити дві речі: чому цього нелегко досягти, і чи варто намагатися цього досягти.
Коли я кажу «вірити в Бога», звісно, це завжди загадка – який Бог? Я маю на увазі тип особистого Бога, характерний для західних релігій, якому ти молишся і який має щось спільне зі створенням Всесвіту та спрямовує тебе в моралі.
Для цього студента, коли він дізнається про науку, є два джерела труднощів у спробі поєднати науку та релігію разом. Перше джерело труднощів полягає в тому, що в науці імперативно сумніватися; для прогресу науки абсолютно необхідно мати невизначеність як фундаментальну частину своєї внутрішньої природи. Щоб досягти прогресу в розумінні, ми повинні залишатися скромними і допускати, що ми не знаємо. Ніщо не є безсумнівно певне чи доведене. Ви досліджуєте з цікавості, бо це невідоме, а не тому, що знаєте відповідь. І коли ви добуваєте більше інформації в науках, це не означає, що ви з’ясовуєте істину, а що те чи інше більш-менш можливе.
Тобто, якщо ми дослідимо далі, то виявимо, що твердження науки – це не те, що істинне, і що не істинне, а що відомо з різною мірою певності: «Набагато більше схоже на те, що так і так – правда, ніж неправда»; або «таке і таке майже певне, але є ще трохи сумнівів»; або, навпаки, «ну, ми насправді не знаємо». Кожне з понять науки перебуває на шкалі, градуйованій десь між – але не на жодному з кінців – абсолютною хибністю та абсолютною істиною.
Вважаю, що потрібно прийняти цю ідею не лише щодо науки, а й щодо інших речей; дуже важливо визнати незнання. Це факт, що коли ми ухвалюємо рішення у своєму житті, то не обов’язково знаємо, що ухвалюємо їх правильно; ми лише думаємо, що робимо якнайкраще, що можемо, – і це те, що нам слід робити.
Ставлення до невизначеності
Думаю, що коли ми знаємо, що насправді живемо в невизначеності, то повинні це визнати; дуже важливо усвідомлювати, що ми не знаємо відповідей на різні питання. Таке ставлення розуму – ставлення до невизначеності – життєво важливе для науковця, і саме таке ставлення розуму студент спочатку повинен набути. Воно стає властивістю мислення. І після набуття більше не можна від нього відступати.
Тоді стається так, що юнак починає сумніватися в усьому, бо не може мати його за абсолютну істину. Тож питання трохи змінюється від "Чи є Бог?" до "Яка певність того, що Бог є?". Ця дуже тонка зміна – сильний хід і представляє розходження шляхів між наукою та релігією. Я не вірю, що справжній науковець зможе коли-небудь повірити так само знову. Хоча є науковці, які вірять у Бога, я не вірю, що вони думають про Бога так само, як і релігійні люди. Якщо вони сумісні зі своєю наукою, думаю, що вони кажуть собі щось на кшталт: "Я майже впевнений, що Бог є. Сумніви дуже малі". Це зовсім інше, ніж сказати: "Я знаю, що Бог є". Я не вірю, що науковець коли-небудь може досягти такого погляду – це справді релігійне розуміння, це справжнє знання, що Бог є – тієї абсолютної впевненості, яку мають релігійні люди.
Звісно, цей перебіг сумнівів не завжди починається з того, що накидаються на питання існування Бога. Зазвичай окремим положенням, таким як питання життя після смерті або деталі релігійної доктрини, такі як подробиці життя Христа, насамперед приділяють пильну увагу. Однак цікавіше відверто перейти безпосередньо до центральної проблеми та обговорити крайніший погляд, коли сумніваються в існуванні Бога.
Після того, як питання було забране з абсолюту, і почнеться ковзання шкалою невизначеності, воно може опинитися в дуже різних положеннях. У багатьох випадках воно виявляється дуже близько до певності. Але, з іншого боку, для декого кінцевим результатом пильного розгляду теорії його батька про Бога, може бути твердження, що вона майже напевно помилкова.
Віра в Бога – і факти науки
Це підводить нас до другої складності, перед якою постає наш студент у спробі поєднати науку та релігію: Чому часто трапляється так, що віра в Бога – принаймні в Бога релігійного типу – вважається дуже небґрунтованою, дуже малоймовірною? Я думаю, що відповідь пов’язана з науковими речами – фактами чи частковими фактами – про які людина дізнається.
Наприклад, розміри Всесвіту дуже вражають – з нами на крихітній частинці, яка кружляє навколо Сонця, серед ста тисяч мільйонів сонць у цій галактиці, серед мільярда галактик.
Знову ж таки, існує тісний зв’язок біологічної людини з тваринами та однієї форми життя з іншими. Людина – останній прибулець у величезній еволюцівній драмі; може, решта риштовання для її творення?
Знову ж таки, існують атоми, що всі як один, видається, побудовані за незмінними законами. Ніщо не може уникнути цього; зорі зроблені з одного і того ж матеріалу, і тварини – з того самого матеріалу, але так складно, що загадково виявляються живими – як і сама людина.
Це велика пригода споглядати Всесвіт поза людиною, думати, що́ він означає без людини – як це було протягом значної частини його тривалої історії, і як це є у величезній більшості місць. Коли цього об’єктивного погляду нарешті досягнуто, а таємницю і велич матерії оцінено, тоді повернути об’єктивне око на людину, розглядувану як матерію, щоб побачити життя як частину загальної загадки найбільшої глибини, означає відчути рідко описуваний досвід. Зазвичай це закінчується сміхом, захватом від марності спроб зрозуміти. Ці наукові погляди закінчуються благоговінням і таємницею, гублячись на краю невизначеності, але вони видаються такими глибокими і разючими, що погляд, що все це влаштовано просто як сцену для Бога для спостереження людської боротьби за добро і зло, видається неадекватним.
Тож припустимо, що це стосується нашого конкретного студента, і переконання зростає так, що він вірить, що, наприклад, індивідуальна молитва не чується. (Я не намагаюся спростувати реальність Бога; я намагаюся дати вам деяке уявлення – деяке спочуття – про причини, чому багато хто вважає, що молитва безглузда.) Звісно, як результат цього сумніву, патерн сумнівання перетворюється далі на етичні проблеми, бо в тій релігії, яку він засвоював, моральні проблеми були пов'язані зі словом Божим, і якщо Бога не існує, що є Його слово? Але що досить дивно, я думаю, моральні проблеми зрештою виявляються відносно незачепленими; спочатку, можливо, студент може вирішити, що кілька дрібниць були хибними, але він часто змінює свою думку пізніше і закінчує не принципово інакшими моральними поглядами.
Здається, в цих ідеях є якась незалежність. Зрештою, можна сумніватися в божественності Христа, і все ж твердо вірити, що добре чинити стосовно ближнього так, як ви хотіли б, щоб він чинив стосовно вас. Можна мати обидва ці погляди водночас; і я сказав би, що, сподіваюся, ви виявите, що мої колеги-атеїсти часто добре тримаються в суспільстві.
Комунізм та науковий погляд
Хотів би побіжно зауважити, раз слово "атеїзм" так тісно пов'язане з "комунізмом", що комуністичні погляди – протилежність науковим у тому сенсі, що в комунізмі на всі питання – політичні питання, а також і моральні – даються відповіді без обговорення та без сумніву. Науковий погляд – повна протилежність цьому; тобто всі питання слід підавати сумнівові та обговорювати; ми повинні все аргументувати – спостерігати речі, перевіряти їх, а отже міняти їх. Демократичний уряд набагато ближчий до цієї ідеї, бо є обговорення та шанс на зміну. Він не запускає корабель у визначеному напрямку. Це правда, що коли у вас є тиранія ідей, так що ви точно знаєте, що має бути правильним, то дієте дуже рішуче, і це видається добрим – на деякий час. Але незабаром корабель рушає в неправильному напрямку, і ніхто більше не може змінити напрямок. Тож невизначеність життя в умовах демократії, на мою думку, набагато більше відповідає науці.
Хоча наука справляє певний вплив на багато релігійних ідей, вона не впливає на моральний зміст. Релігія має багато аспектів; вона відповідає на всілякі питання. По-перше, наприклад, воно відповідає на питання щодо природи речей, звідки вони беруться, що є людина, що є Бог – властивості Бога тощо. Дозвольте мені назвати це метафізичним аспектом релігії. Вона також говорить нам про інше – як поводитися. Залишу поза увагою те, як поводитися на певних церемоніях та які обряди проводити; я маю на увазі, що вона говорить нам про те, як поводитись у житті загалом, морально. Вона дає відповіді на моральні питання; вона дає морально-етичний кодекс. Дозвольте мені назвати це етичним аспектом релігії.
Далі, ми знаємо, що, навіть беручи до уваги моральні цінності, люди дуже слабкі; їм слід нагадувати про моральні цінності, щоб вони могли чинити, як велить їхня совість. Річ не просто в правильній совісті; це також питання підтримання сили робити те, що ви вважаєте правильним. І очевидно, що релігія дає сили, підтримку та натхнення дотримуватися цих моральних поглядів. Це надихальний аспект релігії. Вона надихає не тільки на моральну поведінку – воно надихає на мистецтво і на різні великі думки та вчинки.
Взаємозв’язки
Ці три аспекти релігії взаємопов'язані, і зазвичай, з огляду на тісну інтеграцію ідей, нападати на одну особливість системи означає нападати на всю структуру. Три аспекти пов’язані більш-менш так: моральний аспект, моральний кодекс – це слово Боже, – що залучає нас до метафізичного питання. Тоді приходить натхнення, бо хтось виконує волю Божу; для Бога; почасти відчуває, що він з Богом. І це велике натхнення, бо воно пов’язує його дії з Всесвітом загалом.
Отже, ці три речі дуже добре взаємопов’язані. Складність полягає ось у чому: наука іноді конфліктує з першою з трьох категорій – метафізичним аспектом релігії. Наприклад, у минулому велися суперечки про те, чи Земля була центром Всесвіту – рухалася вона навколо Сонця чи залишалася нерухомою. Результатом усього цього були жахливі незгоди та труднощі, але врешті-решт їх подолали – в цьому конкретному випадку релігія відступила. Пізніше виник конфлікт з приводу питання про те, чи має людина тваринне походження.
Результат у багатьох із цих ситуацій – відступ від релігійного метафізичного погляду, та, втім, краху релігії не відбувається. І далі, схоже, не відбувається помітних або принципових змін у моральному погляді.
Зрештою, Земля рухається навколо Сонця – чи не найліпше буде підставити другу щоку? Чи має якесь значення, стоїть Земля на місці чи рухається навколо Сонця? Ми можемо знову чекати на конфлікт. Наука розвивається, і з'ясовуватимуться нові речі, які не узгоджуватимуться з сучасною метафізичною теорією певних релігій. Насправді навіть при всіх минулих відступах релігії, все ще існує справжній конфлікт для окремих людей, коли вони дізнаються про науку і чують про релігію. Справа не дуже добре інтегрована; тут є справжні конфлікти – і все ж мораль це не зачіпає.
Насправді конфлікт подвійно складний у цій метафізичній сфері. По-перше, факти можуть бути незгідними, але, навіть якщо факти не незгідні, ставлення інакше. Дух невизначеності в науці – це ставлення до метафізичних питань, що цілком відрізняється від визначеності та віри, якої вимагає релігія. Безумовно, існує конфлікт, як по суті, так і по духу, щодо метафізичних аспектів релігії.
На мій погляд, релігія не може знайти набір метафізичних ідей, які гарантовано не заходитимуть у конфлікти із завжди поступальною і постійно змінюваною наукою, що прямує в невідоме. Ми не знаємо, як відповісти на ці питання; неможливо знайти відповідь, яка одного дня не виявиться помилковою. Складність виникає через те, що наука та релігія намагаються відповісти на питання з однієї сфери.
Наука та моральні питання
З іншого боку, я не вірю, що справжній конфлікт з наукою виникне через етичний аспект, бо вважаю, що моральні питання перебувають поза науковою сферою.
Дозвольте навести три-чотири аргументи, щоб показати, чому я в це вірю. По-перше, в минулому існували конфлікти між науковим і релігійним поглядами на метафізичний аспект, проте старі моральні погляди не руйнувалися, не змінювалися.
По-друге, є добрі люди, які практикують християнську етику і не вірять в божественність Христа. І вони в цьому не бачать жодної суперечності.
По-третє, хоча я вважаю, що час від часу знаходять наукові докази, які можна частково інтерпретувати як такі, що свідчать про якийсь конкретний аспект життя Христа, наприклад, або інші релігійні метафізичні ідеї, мені здається, що нема наукових доказів, що стосуються золотого правила [моралі]. Мені видається, що все насправді трохи інакше.
А тепер подивімось, чи зможу я дати невелике філософське пояснення, чому це інакше – що наука не може вплинути на фундаментальну основу моралі.
Типова проблема людини, і та, відповідь на яку релігія прагне надати, завжди має таку форму: Чи слід мені це робити? Чи слід нам це робити? Чи слід урядові це робити? Щоб відповісти на це питання, ми можемо розбити його на дві частини: по-перше – що станеться, якщо я це зроблю? – і по-друге – чи я хочу, щоб це сталося? Що б з цього вийшло цінного – корисного?
Тепер питання форми: якщо я це зроблю, що станеться? – строго наукове. Власне кажучи, науку можна означити як метод і сукупність інформації, яку отримуємо, намагаючись відповісти лише на питання, які можна поставити у формі: якщо я це зроблю, що станеться? Техніка цього, принципово, така: спробуй і подивися. Тоді ви збираєте велику кількість інформації з таких експериментів. Усі науковці погодяться з тим, що питання – будь-яке, філософське чи інше – якому не можна надати тої форми, яку можна перевірити експериментом (або, простіше кажучи, не можна надати форми: якщо я це зроблю, що станеться?) – не наукове питання; це поза сферою науки.
Я стверджую, що те, чи хочете ви, щоб щось сталося, чи ні – яке значення має результат і як ви оцінюєте значення результату (а це інший кінець питання: чи слід це робити?) – повинно лежати поза межами науки, бо це не питання, на яке ви можете відповісти лише через знання того, що відбувається; ви все одно повинні судити про те, що відбувається, морально. Отже, з цієї теоретичної підстави, я думаю, що існує повна узгодженість між моральним поглядом – або етичним аспектом релігії – та науковою інформацією.
Перехід до третього аспекту релігії – надихального – підводить мене до центрального питання, яке я хотів би представити на цій уявній панелі. Сьогодні джерело натхнення – для сили та комфорту – у будь-якій релігії дуже тісно пов’язане з метафізичним аспектом; тобто натхнення походить від роботи для Бога, підкорення його волі, почуття єдності з Богом. Емоційні зв’язки з моральним кодексом – основані таким чином – починають дуже слабшати, коли висловлюється сумнів, навіть невеличкий сумнів в існуванні Бога; отже, коли віра в Бога стає непевною, цей конкретний спосіб здобуття натхнення зазнає невдачі.
Я не знаю відповіді на цю центральну проблему – проблему збереження справжньої цінності релігії як джерела сили та мужності для більшості чоловіків, водночас не вимагаючи при цьому абсолютної віри в метафізичні аспекти.
Спадки західної цивілізації
Західна цивілізація, як мені здається, тримається двох великих спадках. Один з них – науковий дух пригоди – пригоди з невідомим, невідомим, яке потрібно визнати невідомим, щоб бути дослідженим; вимога, щоб загадки Всесвіту, що на них неможливо відповісти, залишалися без відповіді; ставлення, що все невизначене; і підсумовуючи це – смиренність інтелекту. Інший великий спадок – християнська етика, /підвалина дій на основі любові, братерство всіх людей, цінність особистості – смирення духу.
Ці два спадки логічно, цілком узгоджені. Але логіка – це ще не все; людині потрібне серце, щоб триматися ідеї. Якщо люди повертаються до релігії, до чого вони повертаються? Чи сучасна церква – місце, щоб утішити людину, яка сумнівається в Бозі, – більше, людину, яка не вірить у Бога? Чи сучасна церква – місце, де можна втішити та підтримати цінність таких сумнівів? Досі ми не черпали силу та втіху, щоб підтримувати той чи інший з цих узгіднених спадків так, щоб атакувати цінності іншого? Цього не уникнути? Як ми можемо черпати натхнення для підтримки цих двох стовпів західної цивілізації, щоб вони могли жити разом у повній силі, взаємно не боячись? Хіба це не центральна проблема нашого часу?
Я виніс її на панель для обговорення.
Відповісти

Повернутись до “Книжки, статті”