James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Flood

Olesya_Gomin
Повідомлень: 683
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Flood

Повідомлення Olesya_Gomin » Нед листопада 18, 2012 10:31 pm

Дорогі брати та сестри!
Оскільки перший читач перекладу висловив думку, що цей шматок книжки, а саме пролог, схожий на лист із Простоквашино :mrgreen: , а я, своєю чергою, теж маю подібні підозри, то вирішила показати не весь готовий переклад, а частину, щоб читачі самі вирішили, чи далі працювати, чи й так усе ясно :?

Для тих, хто не знає: ідея перекладу належить панові Кувалді: http://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?f ... 5&start=30
Оригінал тут: http://royalsociety.org/awards/science-books/shortlist/.

Olesya_Gomin
Повідомлень: 683
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Olesya_Gomin » Нед листопада 18, 2012 10:35 pm

Відредагований переклад від 06.02.2013

ІНФОРМАЦІЯ
Історія. Теорія. Вир.

Передмова
Основна проблема інформаційного обміну полягає у точному або приблизному відтворенні в одному місці певного повідомлення з іншого місця. Часто повідомлення мають сенс.
Клод Шеннон (1948)
Після подій винятково важливого 1948 року людям здавалося, що вони розуміли чітку мету, яка надихала Клода Шеннона в його роботі, але то було міркування над минулим. Він бачив свою роботу інакше: «Мої думки побивають одна одну; я день і ніч мізкую над різними речами. Ніби письменник-фантаст, думаю: а що, якби це працювало отак?».
Якраз був 1948 рік, коли корпорація «Белл Телефоун Лебреторіз» повідомила про винахід крихітного електронного напівпровідника, «дивовижно простого пристрою», здатного робити все те ж саме, що й вакуумна лампа, але ефективніше. Це було небачене чудо, зовсім крихітне – сто таких поміститься на долоні. В травні науковці сформували комітет, щоб вигадати цьому чудові назву, і його члени роздали старшим інженерам в Мюррей-Ґілі, Нью-Джерсі бюлетені для голосування. У списку можливих назв значилися такі: кристалічний тріод, іотатрон, транзистор (середнє між варистором та транселектропровідністю). Обрали транзистор. «Його вага в електроніці та електрозв'язку може стати дуже значною», – оголосила «Белл Лабс» у своєму повідомленні для преси, і цього разу сталося краще, ніж гадалося. Винахід транзистора викликав революцію в електроніці, вивівши технологію на шлях зменшення носіїв та повсюдності, а також швидко виборов Нобелівську премію для трьох основних авторів. Він був перлиною лабораторії. Але того року – лише другою за значущістю розробкою. Транзистор був лише засіб.
Про винахід, навіть ґрунтовніший та фундаментальніший, оголосили в монографії, що зайняла сімдесят дев'ять сторінок липневого та жовтневого номерів журналу « Зи Белл Сістем Текнікал Джоурнал». Із повідомленням для преси морочитися не стали. Монографія мала назву водночас просту й грандіозну – «Математична теорія обміну інформацією». Хіба ж таке скажеш двома словами? Вона стала віссю, навколо якої почав обертатися світ. Як і в ситуації з транзистором, тут знадобився неологізм: слово біт, що у цьому випадку вибрав не комітет, а єдиний автор, тридцятидворічний Клод Шеннон. Тепер біт приєднався до дюйма, фунта, кварти та мінути, якими вимірюють кількості, і став однією з основних одиниць виміру.
Але виміру чого? «Одиниця виміру інформації» – написав Шеннон, так, ніби існує щось таке, вимірне та обчисленне, як інформація.
Здогадно, Шеннон входив до групи, що займалася математичними дослідженнями у «Белл Лабс», але переважно тримався осібно. Коли його група покинула штаб-квартиру в Нью-Йорку на користь залитого сонцем нового офісу в одному з передмість Нью-Джерсі, він зостався жити у кімнатці в старому незграбному дванадцятиповерху з пісковику на Вест-стрит, що прилягала вкритим промисловими будівлями краєм до річки Гудзон, а іншим – впиралася у район Ґрінвіч-Віллідж. Шеннон не терпів їздити транспортом з роботи додому, і йому полюбився квартал в центрі, де можна було послухати джазиста-кларнетиста в нічному клубі. Він сором'язливо залицявся до молодої колеги з «Белл Лабс», що у складі групи займалася дослідженнями коротких магнетних хвиль. Ця група працювала у двоповерховій будівлі по інший бік вулиці – колишній фабриці «Набіско». Люди вважали Шеннона розумним молодиком. Щойно закінчивши МІТ(1) , він з головою занурився у нелегку роботу в лабораторії, спочатку віддаючи свої сили розробленню автоматичного приладу керування зенітним вогнем, а потім – теоретичному обґрунтуванню засекреченого зв'язку – криптографії, а також працюючи над математичним доказом безпеки так званої Системи Х, гарячої телефонної лінії між Вінстоном Черчіллем та президентом Рузвельтом. Отож тепер його керівництво радо залишило Шеннона діяти на свій розсуд, навіть якщо точно не розуміло, над чим саме він працював.
У ті роки в корпорації «Ей Ті енд Ті» від науково-дослідного відділу не вимагали миттєвих результатів. Дозволяли працювати над проблемами математики чи астрофізики, розв'язок яких не мав явних комерційних цілей. У будь-якому разі, так багато із сучасної науки прямо чи опосередковано спирається на розробки цієї корпорації, що були широчезні, монополістичні та майже всеохопні. Все ж, попри всю їхню широту, основний предмет, яким займалася телефонна корпорація, залишався поза полем зору. Станом на 1948 рік за допомогою 138 мільйонів миль кабелю компанії «Белл Лабс» та 31 мільйона телефонних апаратів щодня відбувалося понад 125 мільйонів розмов. Бюро перепису (США) звітувало про це під рубрикою «Зв'язок у Сполучених Штатах Америки», але ці показники передавання інформації були дуже приблизні. Перепис також не оминув кілька тисяч радіо- та кілька десятків телестанцій, а також газети, книжки, брошури та пошту. Пошта порахувала кількість листів та посилок, але що саме передавала «Белл Лабс», якими одиницями можна було це виміряти? Певна річ, що не розмовами, і не словами, і, звісно, не символами. Можливо, то була просто електроенергія. Інженери компанії були електротехніки. Кожен розумів, що електроенергія слугувала носієм для звуку, звуку людського голосу, повітряних коливань, що входили в телефонну слухавку і ставали електричним сигналом. Це перетворення було суттю переваги телефону перед телеграфом – попередником, чия технологія вже здавалася такою примітивною. Телеграфування спиралося на перетворення іншого штибу: коду крапок і рисок, що мали за основу зовсім не звуки, а писану абетку – теж, своєю чергою, код. Справді, якщо зблизька розглядати це питання, то легко помітити послідовність абстрактних понять і перетворень: крапки та риски замість літер абетки, літери замість звуків, що, комбінуючись, складають слова, слова стають якоюсь первинною основою значення, – хай краще над ним замислюються філософи.

Без них у «Белл Сістем» обходилися, але свого першого математика найняли в 1897 році – Джорджа Кемпбелла, вихідця із Мінессоти, що вчився у Ґеттінґені й Відні. Той відразу взявся за нерозв'язну проблему раннього передавання даних телефоном. Під час передавання схемами відбувалося викривлення сигналів, і зі збільшенням відстані якість зв’язку падала. Рішення Кемпбелла поєднувало математику й схемотехніку. Його наймачі навчилися не надто перейматися їх розділенням. Сам Шеннон, ще здобуваючи освіту, ніяк не міг вирішити, ким йому стати: інженером чи математиком. У «Белл Лабс» він, хоч-не-хоч, працював в обох іпостасях: займався схемами й деталями для діла, а символьною абстракцією – для душі. Більшість інженерів-зв'язківців зосереджувалися на застосуванні своїх знань до розв’язання фізичних проблем, підсиленні та модуляції, фазових викривленнях та погіршенні співвідношення «сигнал/шум». Шеннону ж подобалися ігри й заморочки. Секретні коди його захоплювали ще з того часу, як він хлопчиком читав Едґара Алана По. Як сорока збирає блискуче, так він збирав їх розгадки. У свій перший рік роботи лаборантом в МІТ Шеннон працював на стотонному комп'ютері-прабатькові, диференційному аналізаторі Веневара Буша, що міг розв'язувати рівняння, обертаючи велетенські механізми, вали та колеса. У двадцять два роки Шеннон закінчив дисертацію про застосування ідеї з дев'ятнадцятого сторіччя, алгебри логіки Джорджа Була, для розробляння електричних схем. (Логіка й електрика – дивовижне поєднання). Пізніше він працював з Германом Вайлем, математиком і логіком, який відкрив Шеннону, що таке теорія: «Теорії дають можливість свідомості «перестрибнути власну тінь», залишити даність позаду, представляти надприродне, хоч, само з себе, очевидне, за допомогою самих символів».
1943 року англійський математик та криптолог Алан Тюрінґ у робочих справах відвідав «Белл Лабс» і одного разу познайомився з Шенноном за обідом, де вони обмінялися теоріями щодо майбутнього обчислювальних машин зі штучним інтелектом. («Шеннон хоче, щоб ЕОМ обробляла не тільки дані, а й елементи культури! – вигукнув Тюрінґ. – Він хоче грати їй музику!»). Шеннону також випало зустріти Норберта Вінера, який викладав йому в МІТ й у 1948 пропонував нову дисципліну, що мала назву «кібернетика», вчення про передавання інформації й керування. Тим часом Шеннон почав звертати особливу увагу на телевізійні сигнали, але лише з боку стиснення або зменшення їх змісту для пришвидшеного передавання. Логіка та схеми схрестилися для створення нового, серединного; та ж сама доля спіткала коди й гени. Отак, осібно, шукаючи основу, на яку можна було б нанизати його численні розгадки, Шеннон почав збирати теорію інформації докупи.
На тлі початку двадцятого сторіччя сирий матеріал лежав просто під носом, виблискував і гудів: листи й повідомлення, звуки й зображення, новини й розпорядження, числа й факти, сигнали й знаки – мішанка спорідненого. І все це рухалося: поштою, дротом чи електромагнетною хвилею, але жодної назви не мало. «Час від часу», – писав Шеннон Ваневару Бушу, в МІТ, 1939 року, – я працюю над аналізом деяких основних властивостей загальних систем для передавання інтелекту». Інтелект – то був гнучкий термін, дуже старий. «Тепер ми вживаємо вишуканих слів, – написав сер Томас Еліот у шістнадцятому сторіччі, – коли йдеться про взаємні договори чи про призначення зустрічей, хоч листом, хоч посланням». Однак він отримав інші значення. Кілька інженерів, особливо з лабораторій телефонного зв'язку, почали говорити про інформацію. Вони вживали це слово так, що ставало ясно – говорили про щось технічне: кількість інформації, міра інформації. Шеннон перейняв цей ужиток.
З наукового погляду, слово «інформація» мало значити щось особливе. Три століття тому нова наука фізика не могла продовжувати розвиватися, аж доки Айзек Ньютон не виділив слова, давні та нечіткі: сила, маса, рух та навіть час, і дав їм нові значення. Ньютон перетворив ці слова на фізичні величини, придатні до використання у математичних формулах. До того часу рух, наприклад, був терміном так само нестійким та всеохопним, як і термін інформація. Для наслідувачів Аристотеля рух мав велику множину значень: визрівання персика, падіння каменя, ріст дитини, слабшання тіла. Цього було занадто. Перш ніж закони Ньютона почали діяти і наукова революція могла процвітати, було потрібно позбутися більшості значень слова рух. У дев'ятнадцятому сторіччі настала черга такої трансформації терміну енергія: фізики перейняли слово, що означало енергійність та інтенсивність. Вони зробили його придатним для вживання у математиці, подарувавши енергії її основне місце в баченні фізиками світу.
Те ж саме з інформацією. Їй стало потрібне певне очищення.
А тоді, вже спрощену, очищену, вимірювану в бітах, інформацію почали знаходити всюди. Теорія Шеннона проклала міст між інформацією та непевністю, між інформацією та ентропією, між інформацією та хаосом. Це привело до появи компакт-дисків та факсів, комп'ютерів та кіберпростору, закону Мура та всіх «кремнієвих долин» світу. З'явилося оброблення інформації, а також її зберігання та отримання. Люди почали називати наступника залізної та парової доби (2). «Людина-збирач їжі недоречно знову з'являється в ролі людини-збирача інформації», – зазначив Маршал Маклуен в 1967 році (3) . Він це написав трохи зарано, на самому світанку комп'ютеризації та кіберпростору.
Тепер ми розуміємо, що світ працює на інформації, це його кров і паливо, життєва основа. Науки нею просякнуті від і до, і це трансформує кожну галузь знань. Теорія інформації почала своє існування як міст між математикою та електронною інженерією, а потім – між ними й комп'ютеризацією. Дисципліна, що англійською називається «обчислювальна техніка», відома європейцям під назвою informatique, informatica та Informatik. Тепер навіть біологія стала інформаційною наукою, дисципліною про повідомлення, вказівки і коди. Гени містять інформацію та надають можливість її зчитувати і записувати. Життя поширюється мережами. Саме людське тіло є машиною для оброблення даних. Пам'ять міститься в усіх клітинах, а не лише в мозкових. Не дивно, що генетика розцвіла разом з теорією інформації. ДНК – основна інформаційна частинка, найпередовіший процесор для оброблення повідомлень на клітинному рівні – абетка і код, 6 мільярдів бітів, що формують людину. «Що рухає кожну живу істоту – не вогонь, не теплий подих, не «іскра життя»», – заявляє теоретик еволюції Річард Докінз, – «а інформація, слова, вказівки…Якщо хочете зрозуміти життя, думайте не про тремтливу, пульсаційну глину та твань, а про інформаційну технологію». Клітини в організмі – вузли добре переплетеної комунікаційної мережі, що передають і отримують повідомлення, кодують їх і розкодовують. Сама еволюція втілює безперервний обмін інформацією між організмом та середовищем.
«Коло обміну інформацією стає одиницею життя», – каже Вернер Ловенстайн, провівши тридцять років за вивченням міжклітинного інформаційного обміну. Він нагадує нам, що тепер вона має глибше значення: «Під нею ще розуміють світовий принцип організації та порядку, та ще й вищою мірою». Ген теж має культурного аналога – мем. У контексті культурної еволюції мем – реплікатор та розповсюджувач – ідея, мода, «лист щастя» або теорія змови. У невдалий день мем – вірус.
<…>
З тим, як роль інформації зростає понад людське уявлення, її стає забагато. «ЗБІ» (4) , як тепер кажуть. З’явилася втома від інформації, її боязнь і пересичення. Перед нами постав Диявол Надміру Інформації і його єхидні посіпаки: комп’ютерний вірус, зайнята лінія, мертве посилання, презентація в PowerPoint. Все це, певним чином, наслідок дій Шеннона. Все так швидко змінилося. Джон Робінсон Пірс (інженер із «Белл Лабс», що вигадав слово «транзистор») згодом розмірковував: «Важко уявити дошеннонівський світ таким, яким його бачили ті, хто в ньому жили. Непросто відновити невинність, невігластво й брак розуміння».
Все ж минуле часом набуває чітких обрисів. Як сказано в Євангелії від Івана, спочатку було слово. Ми належимо до біологічного виду, що назвався homo sapiens, людина розумна, а потім, подумавши, змінив цю назву на homo sapiens sapiens. Найбільший дар Прометея людству, врешті, був не вогонь: «А також числа, початки науки я винайшов для них, і складання літер докупи – праматір мистецтв, належних музам, що дарує здатність пам’ятати». Абетка була фундаментальна інформаційна технологія. Телефон, факс, калькулятор і, нарешті, комп’ютер – лише найновіші винаходи, задумані для зберігання, оперування і передавання знань. Наша культура увібрала в себе робочий словник для використання цих корисних інновацій. Ми говоримо про стиснення даних, знаючи, що воно значно відрізняється від стиснення газу. Ми розуміємося на передаванні інформації, її перетворенні, сортуванні, зіставленні та фільтруванні. До наших меблів додалися програвачі iPod та плазми, до наших навичок – листування есемесками та пошук у Гуглі, ми обдаровані, ми тямущі, тож бачимо інформацію в себе під носом. Але вона там була завжди. Нею, твердою, як гранітні могильні пам'ятники, і невагомою, як шепіт хваліїв, просяк і світ наших предків. Перфокарта, касовий апарат, різницева машина дев’ятнадцятого сторіччя, телеграфні кабелі – всі вони зіграли свою роль у сплітанні інформаційної павутини, що до неї ми прилипли. Кожна нова інформаційна технологія, у свій час, започатковувала розквіт у її збереженні й передаванні. Друкарські машини створили нові види організаторів інформації: словники, енциклопедії, довідники – збірники літер, класифікатори фактів, дерева знань. Рідко яка інформаційна технологія відживає своє. Кожна нова оголяє попередню. Наприклад, Томас Гоббс у сімнадцятому сторіччі спротивився пожвавленню, викликаному на той час новою інформаційною технологією: «Винахід друкування, хоч і геніальний, супроти винаходу літер, – не таке й велике діло». Певною мірою він мав рацію. Кожен новий носій інформації переінакшує природу людського мислення. Зрештою, історія людства – це історія про те, як інформація все більше й більше собі відкривалася.
Деякі інформаційні технології публіка у свій час належно оцінила, а інші – ні. Була одна, що її зрозуміли зовсім неправильно, – африканський говорючий барабан.
1) Массачусецький інститут технологій
2) Період індустріалізації в деяких регіонах Європи, приблизно між 1770 та 1914 роками.
3) І сухо додав: «У цій ролі людина електронної епохи не менш схильна до кочування, ніж її попередники епохи палеоліту».
4) Занадто Багато Інформації
Востаннє редагувалось Сер лютого 06, 2013 5:32 pm користувачем Olesya_Gomin, всього редагувалось 2 разів.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5541
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Кувалда » Пон листопада 19, 2012 12:20 pm

Класний переклад :!: Є декілька речень, які тре’ поправити змістовно і з десяток росіянізмів. Але це не суттєво. Видається, що книжка теж класна.
То Ви, певно, борщ пересолили, тому й читач "наїхав" :D

Olesya_Gomin
Повідомлень: 683
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Olesya_Gomin » Пон листопада 19, 2012 12:26 pm

Боже борони! Я ж знаю правила Конвенції захисту прав перших читачів, параграф 3.2, пункт 1: перший читач має бути нагодований і в доброму гуморі :mrgreen:
Спасибі за добре слово. Правте! Ні в чому себе не обмежуйте! 8-)

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5541
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Кувалда » Пон листопада 19, 2012 4:28 pm

боюсь, а то ще передумаєте перекладати ;) . І так, бачу, на грані :D
Почекаю на решту 8-)

Olesya_Gomin
Повідомлень: 683
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Olesya_Gomin » Пон листопада 19, 2012 4:36 pm

Та ні, чого там.
Раз Ви хо, переклад я закінчу, слово ж дала.

Правте, ще й як Вам зручно 8-) Я ж це перекладаю з іншою метою, ніж худ. книжки.
Решта може бути нескоро. Там ще 6/10.
Може, якісь правки мені допоможуть в подальшій роботі.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5541
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Кувалда » Пон листопада 19, 2012 8:03 pm

"слово ж дала" – Все! Слово не горобець! :D
Є одна велика заувага. На жаль, я навіть не знаю перекладачів, які розв’язують цю проблему (просто спрощують собі життя :lol: ). Чомусь назви фірм, часописів, пристроїв тощо не перекладають. Все, що ми вимовляємо можуть передати наші ж букви. Може не дуже відповідно оригіналові, але... ми ж не пишемо японські назви японською ;) . Я розумію, тут багато проблем і забирає купу часу, та назви контор до наукової лексики (з інтегралами, числами, назвами тварин тощо) не входить.
У Вашому випадку не тре’ цим перейматися (залиште оригінал). Але над цим варто подумати :D . Хтось же має вказати тубільцям, як писати Intel українською мовою ;)
Зауваги я виділю в тексті грубим шрифтом з примітками.

Olesya_Gomin
Повідомлень: 683
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Olesya_Gomin » Сер лютого 06, 2013 5:34 pm

Розділ 1
БАРАБАНИ, ЩО ВМІЮТЬ РОЗМОВЛЯТИ
По всьому «чорному континенту» чути голос незмовкних барабанів: основу кожної мелодії, ритм кожного танцю; говорючі барабани – телеграф у немапованих джунглях.
Ірма Вассал (1943 р.)

БАРАБАНАМИ НЕ ПЕРЕДАВАЛИ ПРОСТІ СЛОВА. Барабанщик не скаже: «Вернися додому», а швидше:
направ свої ступні назад доріжкою, звідки прийшов;
відправ свої ноги назад доріжкою, звідки прийшов,
верни свої ноги і ступні
в село, що належить нам.
Вони не могли просто сказати «мрець», а уточнювали: «той, хто навзнак лежить на брилах землі». Замість «не бійся» вони казали: «хай твоє серце не крижаніє, не тріпотить, не калатає». Із повідомлень тих барабанів били фонтани риторики, що здавалося невмілим. Були вони пишномовними чи чванькуватими? Чи якимись ще?
Довгий час європейці в субсахарній Африці не мали жодного поняття, якими були ті повідомлення. Ба більше, вони не мали поняття, що барабани взагалі передавали інформацію. У їхніх власних культурах барабаном могли скористатися в особливих випадках як інструментом для передавання сигналів: як і горном та дзвоном, ними передавали коротенькі повідомлення: нападайте; відступайте; зберіться в церкві. Але європейці й помислити не могли про говорючі барабани. 1730 року Френсіс Мур проплив на схід вверх по течії річки Гамбія, виявивши, що вона судноплавна на шістсот миль, дорогою милуючись красою землі й такими незвичними дивовижами, як «устриці, що ростуть на деревах» (мангри). До природознавця йому було далеко. Агент англійських работорговців, він розвідував краї, населені, як сам вважав, людьми різних рас із чорною чи брунатною шкірою, «наприклад, племенами мандінгів, джолойфів, філеїв, клупів та португальцями». Наштовхнувшись на чоловіків та жінок, що носили барабани – різьблені дерев’яки аж із метр завдовжки, звужені вкінці, він помітив, що жінки рвучко витанцьовували під їхню музику, а також, що часом у барабани «били за наближення ворога» й, врешті, «у деяких дуже незвичайних випадках» барабани викликали підмогу із сусідніх містечок. Оце й усе.
Століття потому капітан Вільям Ален під час експедиції на річку Нігер зробив глибше відкриття, бо звертав увагу на свого пілота - камерунця, якого кликав Глазго. Вони були в кабіні залізного колісного судна, коли, як згадував Ален: «раптом Глазго цілком на щось відволікся й завмер, ніби прислухаючись. Як я вичитав йому за неуважність, він запитав: «Ви не чути як мій син говорити?». Оскільки нічийого голосу ми не чули, я його запитав, звідки він знає. Той відповів: «До мене говорити барабан, сказати піднятися на палуба». Це було дуже незвично. Зачудування заступило скептицизм капітана, коли Глазго запевнив його, що у кожному селі є такий «засіб музикального листування». Хоч в таке й важко було повірити, та капітан врешті визнав, що докладне повідомлення з багатьох речень можливо передати за кілька миль. «Ми часто дивуємося, – писав він, – коли бачимо, що звук труби так добре розуміють під час воєнних маневрів; але куди цьому розумінню до того, що досягли ці невчені дикуни». А досягли вони того, чого так прагнули в Європі: передавання повідомлень на довгі відстані швидше, ніж передав би будь-який посланець пішки чи конем. У безвітряну ніч стукіт барабану чути за шість-сім миль. Передавані від села до села, повідомлення могли подолати сотні миль або й більше всього за годину.
Звістка про народження дитини у Боленжі, одному з сіл Бельгійського Конго, звучить так:
Batoko fala fala, tokema bolo bolo, boseka woliana imaki tonkilingonda, ale nda bobila wa fole fole, asokoka l’isika koke koke.
«Килимки згорнуті, ми почуваємося сильними, із лісу прийшла жінка, вона у відкритому селі, на цей раз достатньо».
Роджер Т.Кларк, місіонер, транскрибував цей заклик прийти на похорони рибалки:
La nkesa laa mpombolo, tofolange benteke biesala, tolanga bonteke bolokolo bole nda elonga l’enjale baenga, basaki l’okala bopele pele. Bojende bosalaki lifeta Bolenge kala kala, takendake tonkilingonda, tekendake beningo la nkaka elinga l’enjale. Tolanga bonteke bolokolo bole nda elinga l’enjale, la nkesa la mpombolo.
«Зранку на світанні не збирайтеся для роботи, а ми хочемо влаштувати мертву ходу біля річки. Чоловіки, що живуть у Боленжі, не йдіть у ліс, не йдіть рибалити. Ми хочемо влаштувати мертву ходу біля річки, зранку на світанні».
Кларк помітив кілька речей. Хоч тільки деякі люди вміли передавати повідомлення барабаном, майже кожен міг зрозуміти такі послання. Деякі вистукували повідомлення швидко, а деякі – повільно. Усталені фрази звучали знов і знов, майже незмінні, та різні барабанщики передавали теж саме послання різними словами. Кларк дійшов до висновку,що колись мова барабанів була шаблонна й плавна. «Сигнали символізували тональність складів усталених фраз, що могли бути звичайними або вишукано-поетичними», – вирішив він і не помилився, проте так і не зміг врешті зрозуміти, для чого.
Хоч ці європейці й говорили про «туземний розум» та називали африканців «примітивними» й «анімістичними» , та все ж розгледіли, що тим вдалося досягнути древньої мрії кожної людської культури. Цією мрією була система такого швидкого передавання повідомлень, що переважила б найкращих кур'єрів, найшвидших коней, навіть якщо їх міняти, зупинятись на перепочинок і прямувати добрими дорогами. Передавання повідомлення гінцями завжди розчаровували. Їхні армії їх випереджали. Наприклад, Юлій Цезар «дуже часто прибував раніше за гінців, посланих оголосити про його прибуття», як писав Светоній у першому сторіччі н.е. Однак народам античного світу не дорікнути безпорадністю. За часів Троянської війни, у дванадцятому сторіччі до н.е. греки, судячи з усього, сучасники Гомера, Вергілія й Есхіла, користувалися сигнальними баштами. Вогнище на верхівці гори було видно із дозірних башт за двадцять миль, а в особливих випадках – навіть далі. За версією Есхіла Клітеместра дістає новини про падіння Трої в ту ж ніч, за чотириста миль, у місті Мікени. «Та хто ж такий швидкий міг передати туди послання?» – запитує скептичний хор.
Клітеместра хвалить Гефеста, бога вогню: «Послав свій знак, і звідти аж сюди, від башти до башти, він прилетів». Це не таке й маленьке досягнення, тож слухача доводиться переконувати, тому в Есхіла Клітеместра кілька хвилин розповідає про кожну деталь маршруту: пломінкий сигнал зайнявся від гори Іда, перетнув Егейське море й був прийнятий на острові Лемнос, звідти попрямував до гори Афон в Македонії, а тоді – на схід, через рівнини й озера до Мацістуса, Мессапія, де дозорний «побачив далекий вогонь, що миготів по той бік протоки Еврипа, і від високої купи сухого дроку було запалено вогнище нове й сигнал помчав уперед», далі гора Кітерон, тоді Агіпланетус, а потім – на дозорну гору її рідного міста, Арахну. «Отак, від гори до гори, щораз розпаленим вогнем, – хвалилася вона, – летів він курсом, приписаним раніш». Німецький історик Річард Геннінг прослідкував і виміряв маршрут у 1908 році й підтвердив можливість такого передавання вогнями. Значення повідомлення, звісно, мало бути домовлене наперед, стиснуте до одного символу. Вибір із двох: є або нема. Вогонь означав є, що того однісінького разу значило «Троя впала». Передати таке повідомлення коштувало неймовірного планування, роботи, спостережливості та дрів. Багато років потому ліхтарі в Старій Північній Церкві так само послали Полу Ревіру лише одне безцінне повідомлення, що він його використав, вибір: сушею чи морем.
І для не таких незвичних оказій знадобилося більше вигадливості. Люди пробували передавати повідомлення прапорами, сурмами, димовими сигналами та блиманням дзеркал. З метою поспілкуватися вони викликали духів та янголів, бо ті за визначенням – небесні посланці. Відкриття магнетних явищ мало певний потенціал. У світі, сповненому магії, магнети уособлювали таємничі сили. Магнет притягує залізо. І ця невидима сила притяжіння діє просто в повітрі. Ба більше, їй не заважають вода чи навіть тверді тіла. Магнет з одного боку стіни може рухати шматок заліза з іншого боку. І що найцікавіше – магнетна сила може впливати на об'єкти, дуже віддалені один від одного, що містяться по різні сторони Землі, а саме, на стрілки компаса. Що якщо одна стрілка може керувати іншою?
/далі буде/
Востаннє редагувалось Чет лютого 07, 2013 1:10 pm користувачем Olesya_Gomin, всього редагувалось 1 раз.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5541
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Кувалда » Чет лютого 07, 2013 12:58 pm

Чудово ;)
Маю декілька дрібних зауваг, я їх згодом виділю в тесті грубим шрифтом, а Ви вже поміркуйте, чи варто зважати :lol: .
Є декілька питань до змісту
немовчущих барабанів. можна й так, але подумайте над незмовкних
засіб музикального листування - як в оригіналі?
За часів Троянської війни, у дванадцятому сторіччі до н.е. греки, судячи з усього, сучасники Гомера, Вергілія й Есхіла, користувалися сигнальними баштами. – між війною і названими дядьками відстані приблизно по 400 років. Отже, у виділеноvу фрагменті має ще щось бути, можливо просто "і".
сигнал зайнявся від гори – як в оригіналі?
Про Ревіру бажано давати примітку, ми ж не американці, можемо й не знати ;)
бо ті за визначенням – як в оригіналі?

Olesya_Gomin
Повідомлень: 683
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: James Gleick. The Information: A History, a Theory, a Fl

Повідомлення Olesya_Gomin » Чет лютого 07, 2013 1:08 pm

Дякую!
Є декілька питань до змісту
немовчущих барабанів. можна й так, але подумайте над незмовкних
засіб музикального листування - як в оригіналі?
...facility of musical correspondence...За часів Троянської війни, у дванадцятому сторіччі до н.е. греки, судячи з усього, сучасники Гомера, Вергілія й Есхіла, користувалися сигнальними баштами. – між війною і названими дядьками відстані приблизно по 400 років. Отже, у виділеноvу фрагменті має ще щось бути, можливо просто "і".
А може, це я наплутала:
The Greeks used fire beacons at the time of the Trojan War, in the twelfth century BCE, by all accounts—that is, those of Homer, Virgil, and Aeschylus.
сигнал зайнявся від гори – як в оригіналі?
...the blazing signal rose from Mount Ida...Про Ревіру бажано давати примітку, ми ж не американці, можемо й не знати ;)
Добре, дотулю якось і примітку (%
бо ті за визначенням – як в оригіналі?
...being divine messengers, by definition.
Дякую!

Відповісти

Повернутись до “Конкурси, проєкти, ідеї...”