Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

В цьому розділі всі теми мають відповідати відповідним правописним проблемам. Наприклад "Передання грецької тети" - формулювання проблеми, пропонування варіянтів розв’язання, обговорення і так стосовно всіх проблем, які є в правописі.
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5577
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Кувалда »

В.Німчук (ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ В XX ст.)
В академічних «Найголовніших правилах[українського правопису]» встановлено норму: «У словах жіночого роду, що кінчаються на приголосний звук, треба писати в родовому відмінкові однини -и, а в давальному й місцевому однини та називному й знахідному множини треба писати -і; напр., род. відм. — з ночи, коло печи, з подорожи, цієї соли, нічної тіни, без сповіди, без відповіди, з радости, до смерти... Виняток в осени” (с. 9). Таке ж правило було і в проекті УП 26: “-и мають ... б) Усі речівники жіночого роду на приголосний ...: з радости, без подорожи, до ночи, від розкоши, крови, твари, молоди, поморози, соли, тіни, Роси, артіли, морали, матери ...”
УП 28 правило щодо флексії родового відмінка однини іменників жіночого роду третьої відміни дає трохи інші рекомендації: “-и мають <...> б) Іменники жіночого роду III відм. ... на -ть за другим приголосним: від радости, з вісти, до смерти, без чверти ... Також винятково: до осени, без соли, крови, любови, Руси” (с. 35).
УП 33 скасував це правило щодо іменників III відміни: “Родовий, давальний відм. має закінчення -і (с. 41): вісті, тіні, подорожі” (с. 31, таблиця), яке діє понині.
Історично іменники III відміни колишньої -і-основи в родовому відмінку однини мали флексію -и: ночи і под. За аналогією до них закінчення -е було витіснене флексією -и в родовому відмінку іменників колишніх -u- (-ъv-)-основ: свекърве — свекърви. Іменники колишніх -і- та -u-основ стійко зберігали флексію -и на всій українській етнічній території. Лише в другій половині XVII ст. в актах з терену Гетьманщини зрідка фіксується закінчення -ѣ (тобто -і) в результаті впливу іменників колишньої -ja-основи (земля — землѣ > земл’і): з Березанѣ, прошу милостѣ, кровѣ, любовѣ (Пирятинські акти {Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 146}). Панівною і на цих теренах залишалася флексія -и: речы, пам’яти (Бориспільські акти), любови, корысты, отповѣди (Полтавські акти), для памяти (Пирятинські акти) {Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 145}. Пор. ще 1583 p. в Житомирській актовій книзі: на запя(ст)ю троха продрано до крывѣ {Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582—1588 рр.) / Підгот. до видання М.К.Бойчук. — К., 1965. — С. 69}, але там же: на вчине(н)е справедливости єго мл(с)ти та ін.
У XIX ст. стійко зберігалася флексія -и. Полтавець І.Котляревський вживає тільки давню флексію: И солы крымкы и бахмуткы; Въ отравлену ѣu утробу Наклала злосты, мовъ бы бобу; Къ Лависи одъ любвы бувъ въ гори; Позволь тила убытой раты, Як водится, земли предаты; Летыть Трояньцивъ обозрыты, Роздуть въ ныхъ храбросты огонь {Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским. - Харьков, 1842. - Ч. II. - С. 9; Ч. IV. - С. 27, 37;Ч. V. - С. 28; Ч. VI. - С. 46-74}.
Основоположник новоукраїнської літературної мови Т.Шевченко, до якого так часто апелюють «ревнителі» української мови, котрим у всьому незвичному або неприйнятному для них увижаються підступи галичан і діаспори, вживав у третій відміні тільки споконвічну флексію -и (графічно, за російською системою — -ы) в родовому однини та називному відмінку множини іменників третьої відміни: Пошли тоби Матер-божа Тіи благодаты Всего того, чого маты Не зуміе даты; Безъ сповиды святои умирають; Гуляючи якъ той казавъ Шматокъ хлиба ззucmы Иды жъ доню, а ты сыну, Послухаешъ висты {Шевченко Т. Три літа / Автографи поезій 1843—1845 років. — К., 1966. - C. 15, 62, 54}.
У частині говорів української мови ішов процес вирівнювання флексій іменників за першою відміною, за якою змінювалась абсолютна більшість слів жіночого роду.
До початку XX ст. процес витіснення флексії -и через -і в говірках південно-східного й частково північного наріччя української мови зайшов досить далеко в іменників, основи яких закінчуються не на групи приголосних, тому граматисти — вихідці з цих діалектних ареалів не подають одноманітної флексії в родовому відмінку однини іменників третьої відміни. Наприклад, Є.Тимченко подає: реч-і (річі), тіни (тіні), части, вдячности, матери {Тимченко Є. Українська граматика. — К., 1907. - Ч. 1. — C. 113— 114}. Б.Грінченко в своєму букварі «Українська граматика до науки читання й писання» (Київ, 1907, 1917) у родовому відмінку однини іменників третьої відміни поруч із флексією -і вживає -и: мудрости, смерти, соли {Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця XIX — початку XX ст. — Ужгород, 1997. - С.244}. М.Гладкий у парадигмі третьої відміни в родовому однини фіксує форми: печі, тіні, матері, але части, свідомости, любови {Гладкий М. Практический курс украинского языка для учительских семинарий, учительских курсов и старших классов средних учебных заведений. — Житомир, 1918. — C. 33}.
М.Грунський та Г.Сабалдир у “зразках деклінації речівників жіночого роду” подають у родовому відмінку однини іменників третьої відміни: вдячности, але податі, ночі, речі {Грунський М., Сабалдир Г. Практичний російсько-український словник ділової мови. - К., 1924. — C. 165}.
Найповнішу картину поширення флексій -и або -і в українських говорах нині дає Атлас української мови. У ньому скартографовано тільки форми лексем сіл' та ніч у першому томі (“Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі”) та слів сіл', ніч, л'убоў у другому (Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі). На жаль, тут немає зовсім матеріалів про форми родового відмінка однини іменників із суфіксом -ість та інших слів третьої відміни, котрі мають у кінці групу приголосних (наприклад, кiс'т', мас'т').
На території першого тому Атласу української мови північну межу поширення форм родового відмінка соли на Лівобережжі можна окреслити приблизно так: північніше від c. Сувид Вишгородського р-ну — c. Козари Носівського р-ну Чернігівської обл. — м. Ніжин Чернігівської — c. Обмачів Бахмацького р-ну Чернігівськ. обл., далі — на південь від р. Сейм. На Правобережжі форма соли функціонує то в ширшій, то вужчій смузі вздовж за течією Дніпра та на північ від Дністра. У багатьох говірках форма соли функціонує паралельно з формою сол'і {Атлас української мови. — Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. — К., 1984. — Карта № 190}.
Форма ночи поширена на Правобережжі на північ від умовної лінії: нижче м. Бердичева Житомирської обл. — м. Фастів та Васильків Київської обл., на Лівобережжі: від c. Хоцьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. на північний схід — південніше м. Прилук Чернігівської обл. — на захід від м. Ромни Сумської обл. - на захід від м. Конотоп цієї обл. — на північ від р. Сейм у межах Сумської обл. {Атлас української мови. — Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. — К., 1984. — Карта № 190}.
В ареалах, охоплених другим томом Атласу української мови, панівними є форми на -и в родовому відмінку іменників жіночого роду на приголосний: соли, тіни, ночи, л'убови (л'убви), причому форми типу ночи, л'убови (л'убви) засвідчуються в далеко більшій кількості говірок, ніж форми coли {Атлас української мови. — Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. — К., 1988. — Карти № 174—175}.
Дослідник полтавських говорів В.С.Ващенко твердив, що в них варіантність флексій -и та -і спостерігається в записах живої мови XIX ст., але в записах середини XX ст. закінчення -і переважає й “помічається тенденція до звуження обсягу застосування форми на -и. Можливо, що таке звуження відбувається під впливом літературної норми” {Ващенко В.C. Полтавські говори. — Харків, 1957. — С. 107—108; Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К., 1964. - Ч. 1. - С. 146—147)}. Очевидно, флексія -і витісняє -и в родовому відмінку іменників жіночого роду на приголосний під впливом літературної мови (навчання в школі!) і на інших теренах України.
Для збереження традиції чіткішої диференціації флексій іменників третьої відміни (адже тепер однакові флексії вони мають у родовому, давальному, місцевому відмінках однини й називному та знахідному множини), для розширення стильових можливостей необхідно зберегти, відновити як нормативне закінчення -и, визначивши чіткі правила його застосування. Тут є дві змоги — вернутися до УП 28 або рекомендувати паралельні флексії -і та -и: вісті — вісти, радості — радости, ночі — ночи, солі — соли і т. д., адже нині нормативними є паралельні флексії відповідно дві в давальному (робітникові — робітнику) й три в місцевому (на робітнику, робітниці, робітникові) відмінках однини в іменників чоловічого роду другої відміни. У кожному разі дозволити вживання флексії -и в словах із основою на групу приголосних в художній літературі, як це було прийнято більшістю голосів на одному з засідань Національної правописної комісії, — наполовину розв’язати проблему. Велика частина органів масової інформації вже нині широко вживає флексію -и в родовому відмінку однини іменників третьої відміни з основою (коренем) на групу приголосних та в словах сіль, осінь, кров, любов, Русь (пор. офіційний титул Патріарх Київський і всієї України-Руси). Цю практику треба узаконити, тобто повернутися до норми правопису 1928 р.

О.Синявський (Норми української літературної мови)
Закінчення -и в родовому відмінку однини приймають усі іменники цієї відміни на -сть, -рть, себто на ть за другим приголосним: до смерти, без дерти, з напасти, злости і т. ін. та ще, як виняток, такі іменники: осінь, сіль, кров, любов, Русь, отже до осени, без соли, до крови, від любови, з Руси.
Усі інші іменники третьої відміни в родовому відмінку однини приймають -і: ніч – до ночі, подорож – без подорожі, розкіш – від розкоші, твар – з тварі, молоді, постаті, тіні, мазі, Росі, приязні, жовчі, матері і т. ін.
Колись усі іменники третьої відміни зовсім не мали закінчення -і, а в усіх відмінках, де тепер є це закінчення, було -и. Закінчення -і сюди зайшло з інших відмін, але в прислівниках, що повстали з окремих форм окремих слів третьої відміни, те -и зберігається в колишніх місцевих відмінках однини: почасти, восени (порівн. по осені).
По народніх говорах теж іще чимало форм із -и, і донедавна в літературній мові вживано цих іменників із закінченням -и там, де тепер ми вживаємо -і. Те видно, напр., із такого вірша Т. Шевченка:
Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.

ТЕРМІНОЛОГІЧНА ПРАВОПИСНА КОНВЕНЦІЯ (Схвалили учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні”, Київ, 26 червня 1993 року)
10. У родовому відмінку іменники жіночого роду, що в називному відмінку закінчуються на приголосний, писати з закінченням — и: властивости, валентности, соли тощо.

Іван Ющук
…навряд чи варто відновлювати колишні форми іменників III відміни в родовому відмінку однини - радости, соли, любови. Закінчення -и в такому разі буде вживатися лише в частини іменників цієї відміни і сприйматиметься як виняток.

Святослав Караванський (Пошук українського слова або боротьба за національне “Я”) обстоює: 1. Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть у родовому відмінку однини мають закінчення -и:повісти, смерти.

В.Калашник
Мабуть, можна прийняти зміну закінчення в іменниках третьої відміни, адже наявність и в родовому відмінку однини підтримується старою прислівниковою формою безвісти. Тому варто прийняти тут слова з закінченням -и: радости, гордости (як і соли, любови і под.). Тим самим можна уникнути омонімічності з іншими відмінниковими формами (давального та місцевого відмінків).

Олександра Захарків
Стосовно родового відмінка однини іменників III відміни автори проекту[-99] також зробили спробу відновити граматичну структуру із закінченням -и, яка була в українській мові, що засвідчено в писемних джерелах і художніх творах різних часів, зокрема в творчості Т. Шевченка. Але, на наш погляд, цю проблему розв'язано непослідовно: вважаємо невмотивованою вибірковість слів, у яких буде дозволено цю справедливу форму. Незрозуміло, чим завинили форми матери, смерти, чверти, благодати й ин.? Чому вони не заслуговують на "реабілітацію"? Це добре, що іменники на -сть (радости) подолали бар'єр, прорвалися, але ж иншим теж треба дати зелену вулицю, а не вибирати шість іменників (чому не 4, не 5 або 8?): осени, крови, любови, соли, Руси і Білоруси. За яким критерієм дібрано саме ці слова? Як найчастіше уживані? Чи за характером звукового складу? Але ж тінь, приязнь та осінь мають у кінці основи ту саму приголосну – /н'/. Радість, благодать, пам'ять, смерть і чверть – також мають однакову кінцеву /т'/.
Безперечно, багатьом тепер різатимуть вухо форми на -и. Але вважаємо, що настав час застосовувати суто науковий підхід до правописної проблеми української мови. Замість цієї незбагненної вибірковости, краще б уже запропонувати варіянтність, як це зроблено стосовно слів із грецькими літерами "тета" й "ета" (етер – ефір, Атени – Афіни), або взагалі нічого не міняти й залишити в родовому відмінку нинішні покручі на -і – зросійщені, але послідовно (!).
Прикро, що в опозиції до укладачів оновленого правопису перебувають і деякі вчителі української мови (див. "Літературну Україну" від 25 січня 2001 року). Колега з Вінниці чомусь не розуміє, як може бути закінчення -и (радости), якщо іменник має кінцевий м'який приголосний. Тоді й форма гостем повинна колегу дивувати, адже іменник гість, як і радість, теж має м'який приголосний у кінці основи. Але ж у тім-то й полягає специфіка української мови, порівняно з сусідніми слов'янськими, що в мові наших предків приголосні ствердли перед давніми е та и. Ні в польській, ні в російській цієї риси немає. Порівняймо вимову поданих нижче слів у російській та українській мовах: книга, любили, нива. Отже, така сама різниця буде й у вимові словоформ крови, осени, радости й до них подібних. Закінчення -і було б закономірне на місці давнього "ять", але його мали в родовому відмінку однини іменники І відміни м'якої групи (землі), а не іменники III відміни (про поодинокі випадки, спричинені дією закону аналогії, тут не згадуємо). Форми з -і (крові, радості) штучно накинено українській мові, це наслідок насильства над мовою. Не виявлено їх у жодному великому говорі ні західного, ні східного, ні північного реґіонів України. Пор. у Шевченка: "...Шматок хліба з'їсти. Іди ж, доню... А ти, сину, Послухаєш вісти" (поема "Невольник").

Іван Вихованець (Ненаукові пристрасті навколо українського правопису)
Пан академік наголошує на тому, що "не так просто і з закінченням -и у родовому відмінку іменників жіночого роду III відміни. Вірогідно, воно справді досить часто трапляється, але в яких словах? У мене особисто виникає сумнів, чи можлива така флексія в словах печать (печати?), печаль (печали?), мить (мити?), повість (повісти?). Скільки таких слів? Наскільки це морфологічне явище накладається на діалектну карту України? Щоб дати відповідь на це питання, його варто спершу дослідити" [Русанівський В.М. Стосунок "Проєкту" до реального українського правопису // Мовознавство. – 2002. – С. 92 – 98.]. Наукове обґрунтування стосовно закінчення родового відмінка однини -и в іменниках жіночого роду III відміни можна знайти в книжці Василя Німчука [Німчук В.В. Проблеми українського правопису XX – початку XXI ст.ст. – К., 2002. – 115 с.]. Крім того, пане академіку, не треба фальшувати факти. У проекті "Український правопис"-1999 за редакцією Василя Німчука і в його книжці не йдеться про огульне запровадження закінчення родового відмінка -и в іменниках жіночого роду III відміни, а тільки про ті іменники, що мають перед -ть приголосний, а також про слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь: вісти, незалежности, радости, смерти, чести; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси [Український правопис (проєкт найновішої редакції). – К., 1999. – 340 с.: 120; 3: 55]. Навіщо додавати В.Русанівському у своїх опусах те, чого немає? Для того, щоб уникнути серйозного обговорення питання. Це його давня звичка. Використання закінчення родового відмінка -и у вказаній групі іменників жіночого роду III відміни слугуватиме чіткій диференціації відмінкових закінчень й уникненню небажаних асиміляційних змін за наявності перед -ть інших приголосних. Таке флексійне вирізнення родового відмінка надто важливе, коли зважати на велику частотність його вживань в усному й писемному мовленні.
Прикро, що творці "Українського правопису"-2003 за редакцією В.Русанівського лукавлять, коли підкреслюють, що вони повністю враховують рекомендації, ухвалені попередньою Орфографічною комісією [12: 6]. Не завжди враховують! Зокрема, на одному із засідань Української національної комісії з питань правопису, затвердженої Кабінетом Міністрів України 1994-го року і розформованої за клопотанням академіка В.Русанівського 2002-го року, доповідав член комісії, знаний лексикограф і знавець правописних питань Сергій Головащук про правопис закінчень відмінюваних слів. На цьому засіданні було прийнято таку ухвалу стосовно родового відмінка однини в іменниках жіночого роду III відміни: "В усному мовленні, а відповідно й у мові художньої літератури в родовому відмінку однини іменників жіночого роду III відміни паралельно із закінченням -і вживається -и: вісти, крови, радости, смерти, соли тощо". Все-таки було прийнято принаймні половинчасту ухвалу. Навіщо це замовчувати?

Ірина Фаріон (Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір)
Попри позитивне рішення повернути українському відмінюванню історично вмотивоване закінчення –и замість уже звичного –і, викликає застереження "вибірковість слів, у яких буде дозволено цю справедливу форму" (Олександра Захарків). Чому лише осінь, кров, любов, сіль, Русь, Білорусь "прорвалися" (ніби!), а тінь, приязнь, чверть, благодать та ин. знову в облозі?"

Отже, підіб’ємо підсумки 8-) .
Спочатку в іменників третьої відміни в родовому відмінку було тільки закінчення -и, або ще коротше: спочатку було тільки-и :D, яке з часом стало поступово витіснятися -і. І якщо в Котляревського це послідовне ще –и, то вже в словнику Грінченка ми маємо й "ночі", хоча що стосується іменників на -ь, всі вони в останньому послідовно мають в родовому закінчення -и, незалежно від того, наскільки приголосних закінчуються: і радости, і тіни.
Але в проєкті Українського правопису-26 правило сформульоване вже так:
"Родовий відмінок п. 25.4…
-и мають:
…б) Усі речівники жіночого роду на приголосний (див. п. 22 III відміна): з ра́дости, без подорожи, до но́чи, від ро́зкоши, кро́ви, тва́ри, молоди, па́морози, со́ли, ті́ни, Ро́си, арті́ли, мора́ли, матери…"
Тобто, як бачимо, порівняно з Грінченком цей список розширено на всі іменники III відміни (як у Котляревського – Шевченка).
Український правопис-28:
"Родовий відмінок. п. 25.4…
-и мають:
…б) Іменники жіночого роду III відм. (див. п. 22) на –ть за другим приголосним: від ра́дости, з вісти, до сме́рти, без чве́рти… Також винятково: до о́сени, без со́ли, кро́ви, любо́ви, Руси́."
Отже, як бачимо, пішли винятки. Таке правило, безумовно, штучне і не найкраще, але сумнівно, що воно було накинуте ззовні.
За правописом-33 і далі всюди –і (вочевидь взорувалися на російський правопис).
За Проєктом-99:
"§ 69. IIІ відміна. Однина
1. У родовому відмінку однини іменники III відміни на -ть за другим приголосним кореня (основи), а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білору́сь, мають закінчення -и: ві́сти, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си, Білору́си. Усі инші іменники мають закінчення -і: бо́язні, га́лузі, но́чі, о́сі, пе́чі, по́дорожі, ті́ні, ста́лі та ин."
Тобто порівняно з правописом-28 додали ще Білоруси (а чому не додали сюди Роси – не питайте :D ).
Отже, навіть враховуючи, що зміна –и цілком на –і відбулася ґвалтовно (правопис-33), все ж тенденція до такої зміни була природна.
Ю.Шевельов (Так нас навчали правильних проізношеній): "Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість, де, як відомо, вимогою правопису 1928 р. було писати, а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше, і, можливо, що по говірках воно ще трапляється частіше, ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на –и, - спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи - і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (з її повсюдним -і), а також, як типово для них, прагнули спрощення за всяку ціну, але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля".

Що маємо тепер. На сьогодні це найпоширеніший відхід від норм чинного правопису у різних авторів/видавництв (з ним хіба може позмагатися різнобій з ужитком ґ/г). Зазвичай якраз дотримуються саме правила, сформульованого в Проєкті-99, хоча є й "просунутіші": Юніверс/Видавництво Жупанського поширює -и й на інші слова на -ь (не обов’язково за другим приголосним).

Які мінуси такого підходу:
1) це штучне затримання в мові норми, яка своє відживає (це як продовжувати ходити в жупанах/шароварах – стильно, звісно, але трохи вже того);
2) роблячи винятки для частини слів ідемо навсупір здоровому глузду: на яких підставах, ми штучно вирізняємо певні слова на тлі точнісінько таких же – чим міль гірша, з мовного боку, за сіль тощо?;
3) заведення такої "норми" приводить до утворення пар: со́ли/соли́, ві́сти/вісти́ тощо. І все це задля "збереження диференціації флексій іменників третьої відміни"?! :roll:
4) це не є загальноукраїнською нормою. Поділля, скажімо, розрізняє соли (наказ) і солі (р.в.)

Варіянти розв’язання проблеми:
1) Залишити, як в чинному правописі. Плюси очевидні – чіткіша диференціяція флексій не дає якоїсь відчутної зручності (ну не додає! :D ); такою є історична мовна тенденція на витіснення –и; таким є природний ужиток на значній території; таким є ужиток повсюдний під впливом літературного варіянту. Мінусів не видно 8-) .
2) Прийняти як у Проєкті-99. Мінус – непослідовність.
3) Поширити закінчення -и й на інші іменники, що закінчуються на -ь з додатком особливих слів кров, любов. Прибрана буде непослідовність: соли/молі, осени/ріні, Руси/Росі тощо. Але тут виникає/розширюється суттєвий мінус – однакове написання різних слів: риси (рись/риса), моли, соли, Роси тощо.
4) Прийняти як у Проєкті-26: поширити закінчення -и на всі іменники III відміни. Плюс – правило без винятків. Мінус як і в 3, крім того, це вже точно відживлення втраченої вимови.
5) Залишити такий ужиток факультативним (прийнятним у художніх творах, зокрема стосовних тих місцевостей, де справді так говорять).
6) Запровадити паралельні форми -і/-и. Пам’ятаючи при цьому, що можливий цілий набір варіянтів щодо –и, див. вище).
Ксандер
Повідомлень: 155
З нами з: Сер січня 04, 2012 10:35 pm
Звідки: м. Брянка Луганської обл.

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Ксандер »

Я підтримую п.2, можливо з використанням п.5 до решти іменників третьої відміни. Можна запровадити й паралельні форми (п.6) до іменників, вказаних в п.2.
Max
Повідомлень: 158
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Max »

# 1.
Олівець
Повідомлень: 1
З нами з: П'ят жовтня 04, 2013 2:39 pm

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Олівець »

Хоч закінчення на -и й звучить красиво, але єдиний раціональний розв’язок, на мою думку - 1 варіянт (з повсюдним -і). На додачу до аргументів Кувалди наведу ще один - вживання такої форми "освячене" плеядою українських письменників та громадських діячів (у т.ч. за 22 роки Незалежності, коли правописного примусу не існувало), яких аж ніяк не назвеш "агентами русифікації". Ця норма більше не асоціюється з русифікацією, вона стала питомою, а самих лише принципів "повернемо все взад!" та "знищимо все російсько-подібне" для змін у правописі явно замало.
Olesya_Gomin
Повідомлень: 686
З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm
Контактна інформація:

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Olesya_Gomin »

Я за 5 і 6. Якщо дати можливість вибирати, то такий вжиток або сам відсохне й відпаде, або пошириться, й тоді буде видно, чи справді він вартісний, - не з опінії людей, а з незалежних фактів. Така моя думка :geek:
maithly
Повідомлень: 1
З нами з: Суб грудня 14, 2013 7:31 am

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення maithly »

Ухвалена Угода, відповідно, застосування знайшла би в укладанні словників (пропонований варіянт – перший, в дужках – за чинним правописом).
MAITHLY
Ґалаха
Повідомлень: 289
З нами з: Нед вересня 22, 2013 7:03 pm
Контактна інформація:

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Ґалаха »

згідний з Олесею.
щонайменше дозволити паралельний вжиток.
бо ж є люди, що й досі так говорять.
Що глибшими стають наші знання, то більшає безодня незвіданости навколо них.
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5577
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Кувалда »

я таких не зустрічав ;) .
Зате є письменники/видавництва, які вживають -и. Думають, що зможуть подовжити умирущому закінченню кінець :| . Ніц з цього не буде, але вольному воля.
Ґалаха
Повідомлень: 289
З нами з: Нед вересня 22, 2013 7:03 pm
Контактна інформація:

Re: Про закінчення родового відмінка іменників III відміни

Повідомлення Ґалаха »

та ну, невже ніколи не чули - дай мені соли, сеї ночи було холодно, встань з постели...
Що глибшими стають наші знання, то більшає безодня незвіданости навколо них.
Відповісти

Повернутись до “Правописна угода”