Сторінка 3 з 3

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Пон серпня 05, 2013 9:51 am
Max
:)

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: П'ят серпня 23, 2013 12:51 pm
wmdrossel
На жаль деякі добрі люди не розуміють, що таке інформація і як її обміряти. Дозвольте малесенький лікнеп. Що таке один біт? Це кількість інформації у відповіді на просте питання — «так або ні». Скажімо «тобі подобаються чорняві хлопці?» — «Ні!». Один біт? Аж ніяк. Варіантів відповіді тут незрівнянно більше, ніж два. «Ні, русяві». «Ні, біляві». «Ні, дівчата»… Насправді ж кількість інформації визначається ентропією повідомлення — тобто логарифм ймовірності помножений на ймовірність. Абсолютно ймовірне повідомлення, те, що ми знаємо наперед, буде — інформації нуль. Абсолютно неймовірне повідомлення, те, що ми точно знаємо, брехня — інформації нуль. Справді один біт містить повідомлення за умови, що ймовірність «так» і «ні» однакова. І коли ми знаємо це (ми ніяк не можемо здобувати інформацію з того, про що нічого не знаємо — великий парадокс)!
До чого тут літера ґ? «Гніт — ґніт», «гулі — ґулі»! Є випадки, і ми знаємо їх, коли розрізняти г—ґ необхідно. А є випадки, і ми знаємо їх, коли розрізнення г—ґ нічого не значить («Новгород — Новґород»). Але кажемо «одна літера», «один звук». Одна одиниця якої розмірності?? Лгко мжна обхдтсь мйж звсм бз глснх, як ми обхдмсь бз нглсв, не мжн скзть, що ткй првпс бд пгнм, він не віднімає від мови, що записується ні крихти інформації. Доти, поки все можна прочитати і прочитати однозначно, це — хороший правопис. От писати «образи» не можна. Треба або «о́брази», або «обра́зи», або «образи́».
Але тут ми повертаємось до великого парадоксу. А що, коли в тексті трапиться-таки слово, яке ми не знаємо, як прочитать? «Процент»? «Проце́нт» чи «про́цент» який-небудь? Тоді й виявляється, що й наголос є у кожному багатоскладовому слові, і голосні вимовляються по-різному й не де попало, і г — це не ґ. Додаткова інформація для тих, хто мало знає.
Правило «писати г у словах грецького походження» не конструктивне. Якщо я знаю, що то слово грецьке, пиши його хоч через «げ»* — я прочитаю правильно. А ¿як правильно? Жодних правил на жаль не існує. Тільки традиція. Кажемо чомусь «адмірал» замість «емір ер-рахль», і що тут вдієш? Керувати минулим?
___
* японська літера.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Нед серпня 25, 2013 10:45 am
вітько
Є випадки, і ми знаємо їх, коли розрізняти г—ґ необхідно. А є випадки, і ми знаємо їх, коли розрізнення г—ґ нічого не значить («Новгород — Новґород»).
То для Вас нічого не значить. А мастак від філології зробить, наприклад, революційну монографію LEIPZIG. Бодай з трьома розділами: Лейпціг, Ляйпціґ, Липськ.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Сер вересня 25, 2013 12:13 pm
wmdrossel
І правильно зробить, бо важко точніше передати німецьке l˚ä͡e̯pt͡siç. До речі, по-німецьки воно не з г і не з ґ, а з хь на кінці, передати це українською неможливо ніяк. Тому я й кажу: нічого не значить, українець таких звуків не розуміє.
Менше трьох варіантів бути не може принципово. Є фонетичний (спробувати відтворити іншомовне слово так, щоб воно вимовлялось по-українськи, як в оригіналі), графічний (відтворити кожну букву її еквівалентом з української абетки) і найхитріший історично-етимологічний (німецьке Лейпциг походить від слов’янського Липськ, не навпаки). Котрий із них «правильніший» залежить хіба від шляху запозичення цього слова українською мовою. Знаєте шлях? То Ви знаєте! А я, наприклад, дістав це слово іншим шляхом. Звідки взагалі люди взнають слова? З літератури, з усної народної творчості. Однаково, є автори, що запускають ці слова в обіг. Коли ці автори популярні, то й у «правильності» запущених ними слів ніхто не сумнівається (правда, коректор сумнівається, коли спорве твір ще до того, як автор став популярним). А хочеться ж! Хочеться раз і назавжди написати усі правила правопису, щоб знати, як правильно пишеться кожнісіньке слово! Не вийде! Коли хочете одне правило і назавжди, змиріться з тим, що кожне німецьке місто має бодай по три назви :roll:

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Нед вересня 28, 2014 3:37 pm
вітько
wmdrossel писав: Доти, поки все можна прочитати і прочитати однозначно, це — хороший правопис. От писати «образи» не можна. Треба або «о́брази», або «обра́зи», або «образи́».
...Найкумедніше те, що в самостійній Україні, на українському лінгвофорумі годі позначити наголос згідно правописних норм, а не великою, масною чи курсивною літерою.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: П'ят травня 19, 2017 6:31 pm
diken
Між іншим, оригінальна пропозиція цієї теми дуже близька до ситуації, що склалася у словацькій мові. Словаки в слов'янських словах пишуть тільки h: hudba (музика), hľadať (шукати). Буква g послідовно використовується в словах іншомовного походження, зокрема в грецьких на місці гамми: geológia, mikrobiológ, genetik. Але: história, holografia, де гамми на початку слова не було.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Пон червня 26, 2017 1:25 am
Uliana
olegawramenko писав: Суб вересня 22, 2012 9:37 pm Традиційно, запозичення з російської, білоруської та болгарської мов і відповідні імена та назви пишуться через г.
А чому так? Наприклад, прізвище "Деньгов" - так і проситься проривна ґ.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Пон червня 26, 2017 12:26 pm
Max
Тому що "ґекання" характерне для російської мови, але не для української.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Суб серпня 11, 2018 2:31 pm
Python
Uliana писав: Пон червня 26, 2017 1:25 am
olegawramenko писав: Суб вересня 22, 2012 9:37 pm Традиційно, запозичення з російської, білоруської та болгарської мов і відповідні імена та назви пишуться через г.
А чому так? Наприклад, прізвище "Деньгов" - так і проситься проривна ґ.
1) Та ж причина, з якої німецькі, французькі, польські і т.д. прізвища в англійській мові пишуться приблизно так само, як у першоджерелі — графічна відповідність має перевагу над транскрипційною точністю. Зрештою, ми ж не передаємо графічно російське акання, м'яке Ч та інші специфічні фонетичні риси — то чому для російського Г слід робити виняток?
2) Сказати, що в російській мові Г читається виключно як Ґ — незовсім правда (південноросійські говори гекаючі, північноросійські — ґекаючі; плюс слова-винятки, де Г читається фрикативно). От з південнослов'янськими (болгарською, сербською та ін.) вже складніше — там Г виключно проривне.
3) Якщо ми вже перейняли алфавіт у болгар, надавши їхньому проривному Г фрикативного звучання (причому, фрикативна вимова закріпилася в місцевій церковнослов'янській і поширилася на території Росії — ще до недавнього часу акаюче-ґекаюче читання молитов там вважалося неканонічним), то, мабуть, за таким міжслов'янським ототожненням фрикативного Г з проривним стоїть давня традиція.

Re: Ця примхлива літера Ґ

Додано: Вів березня 31, 2020 10:52 am
zoria
>> плюс слова-винятки, де Г читається фрикативно...

"Бог", "ага", "угу", "Господь"? Років уже з десять тенденція до ґекання навіть в цих словах у них ("бок", "аґа"...).
wmdrossel писав: Сер вересня 25, 2013 12:13 pm І правильно зробить, бо важко точніше передати німецьке l˚ä͡e̯pt͡siç. До речі, по-німецьки воно не з г і не з ґ, а з хь на кінці, передати це українською неможливо ніяк. Тому я й кажу: нічого не значить, українець таких звуків не розуміє.
Кінцеве -ig в південнонімецькій вимові - це -ік (в них кінцеві приголосні оглушуються як у російській) і така вимова допускається поряд з "дещо літературнішим" -iç (див: https://en.wiktionary.org/wiki/Leipzig#Pronunciation_2) Плюс, з голосним після кінцевого g він завжди ґ, напр. Leipziger,

Щодо ж самого звука ç - в нормі це глуха версія й (спробуйте вимовити й, але без голосу), але сам цей звук в різних німецьких діалектах-говірках може дуже варіюватися й бути буквально як наше хь, або ж вимовлятися як ш чи шь. Тому саме через варіативність вимови в подібних випадках правильніше оріентуватися саме на правопис.

Ляйпциґ, до речі, історично був слов'янським містом, яке називалося Липськ, тож в разі чого було б непогано цією назвою також користуватися. Бо, наприклад, місто Кельн/Кьольн в англійській - Cologne (історична назва від латинського colonia), а те, що і ми, і англійці називаємо Баварією для німців - Байєрн.