Про нові старі проблеми українського правопису

В цьому розділі всі теми мають відповідати відповідним правописним проблемам. Наприклад "Передання грецької тети" - формулювання проблеми, пропонування варіянтів розв’язання, обговорення і так стосовно всіх проблем, які є в правописі.
Max
Повідомлень: 158
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Max »

Вісник НАН України, 2005, №11, с. 64-67

На зло ворогам... – або
кілька коментарів до нового старого мовознавчо-правописного процесу
Максим Вакуленко
(Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

Проблеми мови, мовлення та правопису стосуються кожного з нас. Усі ми тією чи іншою мірою користуємося мовою, тому не можна бути осторонь тих різноманітних подій, які досі вирують навколо, здавалося б, не такої й складної фахової проблеми – прийняття і затвердження нового правопису.
Яким же має бути український правопис? Насамперед солідним – тобто укладатися на відповідній основі. Бажано на науковій. І щоб помітною була робота професіоналів, а не політиканів. Біда в тому, що пошуки сучасних мовознавчих „пророків” (або ж царя-батюшки) нічого не дадуть: адже генофонд України серйозно постраждав від репресій минулого століття. Комусь, щоправда, вдалося накивати п’ятами від цього лиха – чи то в Європу, чи аж за океан. Але в чужомовному довкіллі надзвичайно складно зберегти оте підсвідоме відчуття мови, яке буває тільки на батьківщині. Практично неможливо. І цілком зрозумілою є ностальгія за рідним краєм і тими паростками українізації, що почали були пробиватися у 20-30-х рр. минулого століття. Надто вже для автора цих рядків – адже його діда Тодора Гавриленка, який був одним із тих, хто працював поруч із самим Грушевським, у 1937 році репресували.
Але трагедії минулого не повинні забивати нам памороки та затуляти дійсність – яка вимагає від усіх нас мудрості та виваженості.
Нещодавно автора запитували, чи справді слово „ліфт” українською буде „підіймальний електричний дрототяг”. А ще переконували, що „бочка” перекладається тільки як „діжка” (слова „кадка” – відповідника до „діжки” – ніби й не існує). А ще дехто щиро вважає, що „міліціянти” з „гелікоптерами” – це дуже-дуже українські слова... Мабуть, герої українських казок Круть і Верть (однокореневе слово зі словом „вертоліт”) уже не вважаються нашими земляками... А веретено – то вже, певно, геть не українське слово...
А ще згадаймо, як дехто нещодавно намагався розколоти Україну – фактично за мовною ознакою. Ось до чого доводить політиканство в мові. Це куди небезпечніше, ніж декому здається. Тому правопис – це не засіб задоволення чиїхось особистих маревних мрій чи амбіцій. Це дуже серйозна і відповідальна справа, і не треба допомагати недругам державної мови, вдаючись до емоційних і не дуже продуманих кроків. Мова повинна не відштовхувати, а об’єднувати. А це може статися тоді й тільки тоді, коли буде забезпечений об’єктивний науковий підхід до мовних питань.
Наприклад, хто з ініціаторів змін до правопису хоча б поцікавився працями відомого слов’яніста А. Мейє (з’явилися після 1928 р.), які мають пряме відношення до нових (старих) правил? Або більш приземлено: у 2003-2004 рр. автор стажувався у США за програмою Фулбрайта, виконуючи порівняльні акустико-фонетичні дослідження англійської та української вимови. Як відомо, українська мова – одна з найфонетичніших мов у світі, але якраз фахівців (і досліджень) із акустичної фонетики у нас не вистачає. Чи хто з укладачів нового правопису проявив фаховий інтерес до одержаних результатів? І чи може правопис вважатися обгрунтованим, якщо такі важливі речі в ньому не враховані?
Ось дехто, з фанатичним блиском в очах і незнищенним почуттям меншовартості в душі, старанно замінює звук [х] на [г] (наприклад, “Гайтауер” і “Магоні” з “Поліцейської академії” або „Галлівелл” із „Усі жінки – відьми”). Гай гірше, аби інше? Тьгу та й годі. Не чгайте на мене і не гапайте мене за поли. Це свідчить не про українську вимову, а про елементарне незнання та неслухання доволі простих речей. Піджак ніби й пристойний, а з-під нього стирчать коротенькі штанці „меншенького братика”... Та прислухаймось уважніше до справжньої англійської чи американської вимови, з одного боку, та вимови наших заокеанських ідеологів (чи „ідейологів?”). Вони український звук [г] сприймають зовсім не так, як ми, і вимовляють його ближче до нашого [х]: „хосподь”, „бахато” тощо. Якщо не заглиблюватися в проблему – то при такій заміні відбувається насправді віддалення не від російської мови, а від болгарської. Наприклад, назва міста Hamburg і в російській, і в українській мовах записується однаково: Гамбург. А в болгарській – Хамбург. Це стосується більшості слів, які запозичувалися через письмо (це насамперед географічні власні назви). А якщо розглядати це питання серйозно – то починати слід із акустико-фонетичних досліджень відповідних звуків мовлення. Наприклад, познайомитися з дослідженнями відомого фахівця в цій галузі Кеннета Стівенса. Або поцікавитися відповідними акустичними спектрами, отриманими в роботах автора.
А звідси ще одна проблема, яку ми ніяк не наблизимо до розв’язання – зросійщення (а взагалі кажучи, зіншомовлення). Це явище не зводиться, на жаль, до формального вживання тих чи інших слів або літер (звуків) – як гадає дехто з наших журналістів. Проблема куди глибша: це спосіб мислення, менталітет, генетична пам’ять. І відображається це насамперед у мовних парадигмах та фразеологізмах, а також у правильному вживанні паронімів. Отже, щоб зберегти автентичність мови, треба дбати передусім про глобальні категорії мислення.
Наприклад, одним із показників питомого українського словотворення є чергування голосних у відкритих та закритих складах (зокрема „о” та „і”). Ось і питаннячко: наскільки автентичними є такі ніби звичні для нас слова, як собор (від рос. “собирать”), рот, взвод, народ, завод, дошка, ложка, мороз тощо? І, з огляду на таке чергування, як же все-таки розділяти на склади слова „восковий” (від „віск”), „рости” від („ріст”), „злості” (від „злість”), „млосний” (від „млість”) і т. п.?
А ще послухаймо уважно вставку на телеканалі “1+1”: “ти не один”... Це калька з російської. Треба: “ти на сам”. А в серіалі “Усі жінки – відьми” чуємо “відьомська община” – замість “відьомська громада”. Там же зустрічається російська калька “старійшина” (від старейший). Краще вже “старшина”.
А ось ми чуємо на радіо: „Початкова вартість підприємства 10 млн. гривень”. Типовий приклад того, як під впливом російської мови стирається відмінність між істинними значеннями українських слів. У російській мові слово „стоимость” плутається зі словом „цена”: часто запитують „сколько стоит?”, маючи на увазі „какова цена?” (українською: „скільки коштує?”, „яка ціна?”). В українській мові відмінність між термінами вартість і ціна більш виразна. Поки що. Вартість послуги, об’єкта чи товару – це наявність корисних властивостей, яка визначається закладеними там природними ресурсами та людською працею, а також амортизацією (матеріальною та моральною зношеністю). Ціна є грошовим вираженням цієї корисності. Причому ціна не обов’язково відповідає вартості: вона, залежно від попиту, може бути заниженою або завищеною. А вартість – величина, яка не залежить від кон’юнктури ринку. Коли ми купуємо хліб, проїзний квиток чи платимо за комунальні послуги – ми оплачуємо ціну товару чи послуги. А грошовий еквівалент вартості такого товару чи послуги має бути, як правило, меншим від ціни – інакше продавець розориться.
Та й письмових спотворень у нас вистачає.
Яскравим прикладом "позичання" росiйського написания є вигляд слова "проект" (у латинському ориriналi – project, тобто "проєкт") – адже росiйська "е" читаеться як "є". Цікаво, що однокореневі слова об’єкт, ін’єкція пишуться через „є”. Певно, через те, що в російській мові там твердий знак, і діватися нікуди.
У cлові „стаття” подвоєння зберігається скрізь, за винятком родового відмінка множини, де відчувається вплив російської мови (статьи – статей). Мабуть, настав час унормувати це правило в бік уніфікації написання (а заодно й віддалення від російської форми).
А “Братислава” замість “Братіслава” – це приблизно те ж саме, що й “Милиця” замість “Міліца”.
І не зовсім зрозуміло, чому дехто так прилип до покруча „консалтинг” – адже є слово „консультація”...
Незрілість менталітету нації проявляється і в досі чинному Державному гімні України. Що це за похмурі натяки: “Ще не вмерла”? Либонь, серйозно занедужала? Та ще й тут явне перегукування з польським гімном. А ще неграмотне узгодження: “Ще не вмерла України і слава, і воля...”. Треба: “не вмерли... ні слава, ні воля”. Обережно-песимістичний настрій Чубинського можна зрозуміти: важкі й непевні були тоді часи. Тепер же історичні умови зовсім інші. То коли вже ми матимемо гідний незалежної держави гімн? А то у нас як не композитор – то Герой, як не поет(-пісняр) – то Академік... А хороший сучасний гімн написати нікому.
От би з розгляду цих питань і починати мовознавчо-правописні реформи...
Ще одна наболіла правописна проблема: яке графічне "лице" повинна мати Україна у міжнародному спілкуванні на географічних картах, у документах та іншій друкованій продукції"? За якими правилами слід записувати українські власні назви?
Ми добре знаємо, що окремі слова однієї мови “вживляються” в іншу на основі транскрибування (відтворення звуків) і підкоряються її правилам та словотворенню: Сімферополь (з еллінської), Orly (з української). Це – запозичені слова. Але інші – і їх більшість – належать до класу іншомовних: вони лишаються у володіннях “своєї” мови і підлягають лише її законам, а змінюється тільки правописна система, в якій подається дане слово. Це передусім національні власні назви (самоназви, або автоніми) та ті загальні назви, які не набули окремого переважного вжитку в іншій мові або підпадають під юрисдикцію даної держави. Ось для таких слів потрібен зовсім інший підхід, який зберігає особливості національного написання, – транслітерація (тобто перезапис літер за допомогою іншого правописного укладу, який регулюється орфографічними нормами даної мови). Правильно транслітерована форма повністю рівнозначна вихідній. Яскравим прикладом транслітерації є представлення тексту за допомогою гаєвиці та вуковиці в сербохорватській мові. А в містах Еллади назви вулиць подаються елліницею та латиницею.
Оригінальне написання власних назв у середовищі іншої мови не змінюється: San-Jose (місто у США), Cojijo (провінція Канади), Guadalajara, Afghanistan, Jerusalem, Iraq, Thessalia, Volkswagen, Johannesburg, Katja (шоколадка німецької фірми “Bossner”), Ljubljana, Katowice, Ajax, Mroczek, Hercules Poirot (герой оповідань Агати Крісті) тощо. Цікаво, що в італійській абетці букви j немає – а назва відомого футбольного клубу Juventus зберегла автентичний запис.
Прийняті й резолюції ООН: IV/20 (1982 р.) – “Про зменшення кількості екзонімів” – та V/13 (1987 р.) – “Про переважність національних офіційних форм географічних назв”. Навіть назви мовами національних меншин підлягають цим правилам – не кажучи про незалежну державу... Отже, власні назви, що належать Україні, тобто підпадають під її юрисдикцію, мають записуватися не за чужою латинографічною нормою, а українською латиницею – її державною мовою в міжнародному спілкуванні. Цілком природно, що транслітерація кириличної абетки української мови має орієнтуватися на споріднені слов’янські мови: адже тільки в цьому випадку можна уникнути проблем зі штучним спотворенням інформації.
В українській мові традиція вживання „j” у йотованих дуже давня, і не треба бути хтозна-яким фахівцем, щоб це розуміти. Варто лише приглянутися до нової двадцятигривневої банкноти з портретом Івана Франка: „Земле, моjа всеплодьучаjа мати! Сили, шчо в твоjіj движель глубині, Краплоу, шчоб в боjу сміліше стоjати, Даj і міні!”
Весь світ добре обізнаний з тим, що власна назва не обов’язково підлягає звичним для даної мови правилам – згадаймо лише поширену фразу “How do you spell your name?”.В англійський мові двознак ch [ч] може прочитуватись: [ш] (attach, Chicago), [х] (Loch-Ness, Gallacher), [к] (Christy). Тому мрії фонетично підлаштуватися під іншу мову (тобто забезпечити “легке” – навіть для невігласів – читання) є нездійсненними. Недаремно навіть таблиця Бібліотеки конгресу США (LoC) хоч-не-хоч змушена вводити нові букви-двознаки, яких немає в англійській мові: zh, kh тощо.
В англійській транскрипції неминуче виникають “правило бур’яка” (спотворення написання та звучання слова) та “синдром Мартина Борулі”, тобто штучне “помноження” прізвищ. А це, в свою чергу, породжує “феномен пана Коцького” – тобто сплутання “ц” із “тс” – і “хворобу Булькіна” – нищення знака пом’якшення. Внаслідок цього, наприклад, Зайцев спотворюється в “Заітсева”, Буряк – у “Б’юр’яка”, кутя перетворюється на "кюшу", Левитський “ототожнюється” з Левицьким, Тоцька – з Тотською, Гальченко – з Галченком, а Черняцький “помножується” аж ушістнадцятеро (!).
Штучно “помножуються” прізвища і внаслідок транскрибування на декілька різних мов: Шевчук – Shevchook (англ.), Chevtchouc (франц.), Schewtschuk (нім.). А японці, чехи, німці, французи, араби, елліни та інші освічені народи записують своє прізвище завжди однаково – незалежно від мови, в оточенні якої воно з’являється. Офіційна назва Чехії англійською мовою – Czech Republic. І ніхто не бідкається, що якийсь міфічний англомовний грамотійко прочитає це як “Кзеч”. Не зламали язика англо-американці ні на іспанському Хіхоні (Gijon), ні на словенській Любляні (Ljubljana), ні на боснійському Сараєві (Sarajevo)... А коли треба вжити назву „Україна” – тільки записану латинськими літерами – то чомусь вискакує спольщено-зросійщена „Ukraina”. А де ж наша традиція?
І ось для того, щоб затвердити i впровадити в український правопис латиницю, яка базується на науковому пiдходi та слов’янській традиції, з представників Національної Aкaдeмiї наук та Aкaдeмії наук вищої школи була створена Транслiтерацiйна комісія. Уже навіть і прийняла за основу розробку Термінологічної комісії з природничих наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Уже навіть дев’ять із десяти членів комісії рішуче виступили за остаточне впровадження цієї системи – але голова все ще утримується, все ще не наважується на такий державницький крок... І таки ж сподіваємося на результат.

Автор висловлює вдячність Ользі Шелест за плідне обговорення змісту роботи.
Анатолій
Повідомлень: 4317
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Анатолій »

Max писав:Незрілість менталітету нації проявляється і в досі чинному Державному гімні України. Що це за похмурі натяки: “Ще не вмерла”? Либонь, серйозно занедужала? Та ще й тут явне перегукування з польським гімном.
Про «явне перегукування»:
Український славень за свою 150-річну історію зазнав з боку тодішніх офіційних властей різноманітних заборон і переслідувань. Устиг він обрости й різноманітними, часто несправедливо негативними, стереотипами. Наприклад, його недоброзичливці, не особливо вдаючись до подробиць, називають вірш не інакше, як плагіатом. Мовляв, автори, пишучи текст взяли польський гімн, переклали його українською й лише підставили замість слова «Польща» — «Україна», додавши кілька наших реалій. Звісно, нічого спільного з об’єктивністю таке твердження не має.

Річ у тому, що польський гімн «Марш Домбровського», створений ще 1797 року, відображав тогочасний стан польських земель, які були поділені між різними європейськими країнами. У ньому висловлювалася впевненість про перемогу над ворогами й відродження держави. Ситуація була достоту така ж, як і на інших слов’янських землях протягом ХІХ ст. — чеських, словацьких, сербських, хорватських, болгарських, українських. Тож не дивно, що цю пісню співали по всьому слов’янському світу та й за його межами (наприклад, під час революційних подій 1848 року «Марш Домбровського» виконували, зокрема, у Празі, Парижі, Відні, Берліні). Пізніше на його лад створювали власні гімни, в яких провідною ідеєю було звільнення з-під гніту поневолювачів: словацький, а згодом панслов’янський, гімн «Гей, слов’яни», болгарський «Шумить Маріца», український «Ще не вмерла Україна».

Та й узагалі, у тому, що одна пісня (мелодія чи слова) через свою значимість і символічність стає прототипом для інших пісень, зокрема гімнів, немає нічого надзвичайного. Хрестоматійний приклад — музика британського гімну «Боже, бережи короля/королеву» з невеликими змінами в тексті була прийнята як гімн у багатьох державах Європи. Упродовж XIX ст. мелодія англійського гімну використовувалася в 23 (!) країнах, зокрема й у Росії (країни, з якої, на жаль, так часто бездумно доносяться звинувачення в плагіаті). Навіть на сьогодні він є королівським гімном Канади, Австралії, Нової Зеландії та деяких інших королівств Співдружності, а також Ліхтенштейну.

Із британським славнем може посперечатися тільки французький гімн «Марсельєза». Його без прив’язки до власне Франції часто виконують як гімн революцій для людей усіх країн, що повстають проти несправедливості. Він був також державним гімном Росії 1917 року в період від Лютневої до Жовтневої революцій.

Приведемо ще кілька подібних менш знаних прикладів. Так, нині однаковісіньку мелодію мають гімни Фінляндії та Естонії; слова й музику — Греція та Кіпр. З 1991 до 1994 років однаковий славень використовували в Румунії та Молдові. А вже згадуваний гімн «Гей, слов’яни» був гімном таких держав, як: Перша Словацька республіка (1939–1945), Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (1945–1992), а також Союзу Сербії та Чорногорії (1992–2006), на сьогодні вважається другим, неофіційним, гімном словаків.
Max писав:А ще неграмотне узгодження: “Ще не вмерла України і слава, і воля...”. Треба: “не вмерли... ні слава, ні воля”. Обережно-песимістичний настрій Чубинського можна зрозуміти: важкі й непевні були тоді часи. Тепер же історичні умови зовсім інші. То коли вже ми матимемо гідний незалежної держави гімн? А то у нас як не композитор – то Герой, як не поет(-пісняр) – то Академік... А хороший сучасний гімн написати нікому.
Про «неграмотне узгодження»:
Дієслово-присудок звичайно узгоджується в числі з підметом речення: якщо підмет стоїть в однині, то й дієслово-присудок також виступає в однині («Посадила стара мати три ясені в полі». — Т. Шевченко); а множина підмета зумовлює й множину дієслова-присудка («На чужину з України брати розійшлися». — Т. Шевченко).

Проте бувають випадки, коли дієслово-присудок стоїть в іншому числі, ніж підмет: «Був собі дід та баба» (казка). Здавалось би, що за наявності в цьому реченні двох підметів — дід та баба — дієслово-присудок слід було б поставити в множині, але якщо дієслово-присудок стоїть перед двома або кількома підметами, а перший підмет стоїть в однині, то й дієслово стоятиме теж в однині: «Був собі котик та півник» (казка).
Max
Повідомлень: 158
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Max »

Та не виправдовуйтеся, пане Анатолію, Ви в тому не винні. До речі, дякую за інтерес до моєї публікації.
Анатолій
Повідомлень: 4317
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Анатолій »

Та в чому ж я маю виправдовуватися? Я лише вказую на щонайменше спірні (якщо не сказати неточні) місця у вашій статті. Бо люди отако-го прочитають її й ще чого доброго й справді подумають що з нашим славнем щось не так. ;)
Max писав:До речі, дякую за інтерес до моєї публікації.
Прошу.
Max
Повідомлень: 158
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Max »

Славень - то святе. Я згоден, що до нього має бути шанобливе ставлення.
І саме тому переконаний, що Україна заслуговує на кращий.
Інша справа, що нині не ті часи. У нас дуже багато академіків і Героїв України серед пісенників, але немає пристойних сучасних композиторів і поетів.
Тому доведеться почекати.
Анатолій
Повідомлень: 4317
З нами з: Чет червня 18, 2009 4:16 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Анатолій »

Так чим вам гімн не догодив? ;)
Max
Повідомлень: 158
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Max »

Див. вище.
Max
Повідомлень: 158
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Max »

Наведена цитата - типовий прояв меншовартості. Правопис, звісно, не ідеальний, але так його принижувати - себе не поважати. Ніби ми не здатні навіть на такий-сякий правопис, а все чекаємо допомоги з Москви.
Наталя

Re: Про нові старі проблеми українського правопису

Повідомлення Наталя »

Звісно, Фаріон - жінка-торнадо. Ріже правду-матінку відразу в очі. І це не приниження, а констатація факту. Прикро...
Відповісти

Повернутись до “Правописна угода”