ПРОПОЗИЦІЇ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

В цьому розділі всі теми мають відповідати відповідним правописним проблемам. Наприклад "Передання грецької тети" - формулювання проблеми, пропонування варіянтів розв’язання, обговорення і так стосовно всіх проблем, які є в правописі.
Відповісти
Max
Повідомлень: 138
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

ПРОПОЗИЦІЇ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

Повідомлення Max » Чет жовтня 08, 2015 11:18 am

1. Доповнити український правопис українською латиницею (УЛ). Це відповідає рішенню Транслітераційної комісії НАН України та АНВШ України від 16 листопада 2000 року, яка схвалила розробку УЛ Термінологічної комісії з природничих наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка (див. Додаток).

Українська латиниця (УЛ) є взаємнооднозначною системою кирилично-латиничного перетворення українських текстів і слугує для міжнародного функціонування державної мови України та для телекомунікаційних потреб. УЛ включає три транслітераційні таблиці.
Таблиця 1: загальна українська латиниця
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Gh gh Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Je je Ж ж – Zh zh З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ji ji Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Kh kh Ц ц – C c Ч ч – Ch ch Ш ш – Sh sh Щ щ – Shh shh
Ю ю – Ju ju Я я – Ja ja Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Апостроф ставиться перед йотованими ja, ju, je, ji, jo за відсутності пом’якшення і для відділення j від наступних голосних у буквосполуках йа, йу, йе, йі, ьа, ьу, ье: Ghryghor’jev, V’juny, pid’jom, Volynj’aghroprom, raj’uprava.
Таблиця 1 має необмежене застосування, оскільки використовує тільки стандартні літери з кодами ASCII 0 – 127.
Таблиця 2: українська латиниця з діакритичними знаками
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Ğ ğ Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Ё ё Ж ж – Ž ž З з – Z z
И и – Y y І і – I I Ї ї – Ї ї Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Х х Ц ц – C c Ч ч – Č č Ш ш – Š š Щ щ – Ŝ ŝ
Ю ю – Ü ü Я я – Ä ä Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Сфера застосування Таблиці 2 поширюється на випадки, де потрібно зберегти кількість літер, зокрема на систематизацію та каталогізацію бібліографічних даних.
Таблиця 3: комбінована українська латиниця з діакритичними знаками
А а – A a Б б – B b В в – V v Г г – Ğ ğ Ґ ґ – G g
Д д – D d Е е – E e Є є – Je je Ж ж – Ž ž З з – Z z
И и – Y y І і – I i Ї ї – Ji ji Й й – J j * К к – K k
Л л – L l М м – M m Н н – N n О о – O o П п – P p
Р р – R r С с – S s Т т – T t У у – U u Ф ф – F f
Х х – Х х Ц ц – C c Ч ч – Č č Ш ш – Š š Щ щ – Ŝ ŝ
Ю ю – Ju ju Я я – Ja ja Ь ь – J j **
* на початку слова, після голосних та апострофа; ** після приголосних
Таблиця 3 придатна для практичного застосування в славістиці.

Пояснення.
Загальною тенденцією графічного представлення власних назв в іншомовних текстах є орфографічна трансплантація – перенесення автентичного написання: Juventus, Hercules Poirot, Sarajevo, Ljubljana, Jakobson, Volkswagen тощо. Це відповідає резолюціям ООН: IV/20 (1982 р.) – “Про зменшення кількості екзонімів” – та V/13 (1987 р.) – “Про переважність національних офіційних форм географічних назв”, а також узгоджується зі світовою практикою не підлаштовувати власні назви під правила читання в мові-реципієнті. Якщо вихідна мова базується не на латинському письмі, попередньо відбувається взаємнооднозначна транслітерація на латиницю – запис оригінальної назви латинськими літерами, з якого завжди можна відтворити вихідне написання: Xinghua, Hiroshima, Iraq, Skopje тощо. Прикладом такої відповідності є гаєвиця та вуковиця в сербохорватській мові.
Орієнтація транскодування текстів на англійську мову (згідно з Постановою № 55 Кабміну від 27 січня 2010) є невиправданою, оскільки при цьому неможливо досягти взаємної однозначності вихідного й транслітерованого текстів, через що штучно ототожнюються різні назви, наприклад: Гальченко з Галченком, Донка з Донькою, Тронко з Троньком, Банкова з Баньковою, Паньківська з Панківською, Польова з Половою, Лялько з Ліалком, Ліана з Ляною, Маріан із Мар’яном, Медіана з Медяною, Возіанов із Возяновим, Гундеріан із Гундеряном, Малюс із Маліусом, Клаузіус із Клаузюсом, Пії з Пієм, Лар’їн із Ларіним, Левитський із Левицьким, Тоцька з Тотською, а Черняцький штучно „помножується” ушістнадцятеро. Це стає на перешкоді ефективній міжнародній взаємодії нашої держави.
Наприклад, одним із найважливіших завдань прикладної та комп’ютерної лінгвістики є зняття омонімії в текстах, а таке „англомовне” транскодування її штучно породжує. У різноманітних банках даних, зокрема для наукометричних потреб, необхідно мати взаємнооднозначну відповідність між кириличною та латиничною формами прізвища, чого в рамках англійськоорієнтованого підходу досягти неможливо.
Транслітерація необхідна для міжнародного запису слів, які відображають явище чи поняття з яскраво вираженими національними особливостями. Наприклад, перекласти текст „МАГНЕТ чи МАГНІТ, ХЕМІЯ чи ХІМІЯ?” можна лише застосувавши взаємнооднозначну транслітерацію. Так само в словосполученнях Палац „Україна”, стадіон „Україна” тощо йдеться не про англійський чи російський екзонім, а саме про українську самоназву „Україна”. Тому застосування форм Ukraine (англ.) чи Ukraina (рос.), які пропонує згадана Постанова № 55, є в таких випадках невиправданим і недоречним, особливо з огляду на теперішню політичну ситуацію.
Орієнтація на англійську мову не відповідає мовній картині світу більшості населення Землі: найбільша кількість людей вважає рідною китайську, далі йде іспанська, далі хінді, а англійська за цим показником лише четверта.
Бурхливий розвиток прикладної та комп’ютерної лінгвістики, різке зростання потоків різномовної інформації, інтенсифікація економічних, торгівельних, наукових та інших міжнародних контактів, а також європейські прагнення України вимагають невідкладного прийняття УЛ.

Література
Вакуленко М. О. Восточнославянская латиница в международном контексте / Maksim Olegovič Vakulenko // Slavia, Praha, 1998. – R 67. – С. 333 339.
Vakulenko M. O. Transliteration Through a Slavonic Latin Alphabet: Saving Information and Expenses / Вісник Київського лінгвістичного університету. – Серія „Філологія”, 1999. – Т. 2, № 1. – С. 85–94.
Vakulenko Maksym. Simple-correspondent transliteration through a Slavonic Latin alphabet / Journal of Language and Linguistic Studies. – Volume Three, Issue Two – September 2004, pp. 213 – 228. http://webspace.buckingham.ac.uk/kbernh ... nko3_2.pdf [24.09.2015] http://www.jllonline.co.uk/journal/3_2/vakulenko3_2.htm
Вакуленко М. Сучасні аспекти застосування української латиниці // Наукові записки. – Випуск 89 (2). – Серія: Філологічні науки (мовознавство) : У 5 ч. – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. – 352 с. – С. 140–145. http://www.twirpx.com/file/266770/ http://www.twirpx.com/files/languages/ukrainian/
Вакуленко Максим. Українська латиниця: витоки, сучасні підходи та перспективи / Максим Вакуленко // Діалог мов – діалог культур. Україна і світ. Матеріали І Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції з україністики. Мюнхен, 27 29 жовтня 2010 року, KUBON & SAGNER, Мюнхен, 2011. – 310 с. – С. 28 45.
Вакуленко М. О. Українська транслітерація: сучасні підходи та проблеми / Максим Олегович Вакуленко // Слов’янський збірник : Зб. наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2011. – Вип. XIV XV. – 432 с. – С. 64 74.
Вакуленко М. Питання кирилично-латиничної транслітерації у контексті систематизації бібліографічних даних / Максим Вакуленко // Бібл. вісник, 2012, № 2. – С. 15 21. http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bv_2012_2_3.pdf [09.06.2015]
Вакуленко М. Про наукові засади формування української латиниці як міжнародного коду (On scholarly principles of forming the Ukrainian latin alphabet as an international code) / Максим Вакуленко // Мова і суспільство : Зб. наук. праць (Language and society : Scholarly journal). – Л. : Львівський нац. ун т ім. Івана Франка, 2012 (L. : Ivan Franko Nat. Univ. of Ljviv, 2012). – Вип. 3. – 351 с. – С. 333 343. http://lnu.edu.ua/publications/collecti ... /03/39.pdf [09.06.2015]
Вакуленко Максим. Транслітерація українською латиницею: сучасні підходи, проблеми стандартизації та впровадження / Максим Вакуленко // Прикладна лінгвістика та лінгвістичні технології : MegaLing 2012 : Зб. наук. пр. / НАН України, Укр. мовно-інформ. фонд; редкол.: В. А. Широков [та ін.]. – К.: УМІФ, 2013. – 256 с. : іл. – С. 59 71.
Vakulenko M. O. Ukrainian and Eastern-Slavonic names in the Latin script: simple-correspondent transliteration. Science in the modern information society III Vol.2: 153-155. North Charleston, USA. 2014.

2. До §87 – G, H.
Сформулювати параграф у такому вигляді:
G зазвичай передається літерою г: аванга́рд, агіт́ація, агре́сор, гва́рдія, гене́тика, гімна́стика, гоніо́метр, грандіо́зний, гра́фік, грог, емба́рго, лінгві́стика, Ге́те, мігра́ція.
H передається, залежно від того, як слово узвичаєне в українській мові, літерою г або х: гандбо́л, Га́рвард, Ге́йне, Гоме́р, Гора́цій, Горн, Гюго́, Магоме́т, гіпо́теза, горизо́нт, го́спіталь, гугено́т, гу́мус, Гава́на, Гаа́га; Ла́хті, Хе́льсінкі, Хано́й, хі́нді, Саха́ра, Мухамме́д, Йоха́ннесбург, Хірш, Ха́йфа, Заха́р, Міха́й, Рахі́ль.
У словах англійського, німецького, угорського, фінського, румунського, хінді, китайського, японського походження h передається переважно літерою х: ноу-ха́у, хо́бі, хоке́й, хавбе́к, хол, Холмс, хіт-пара́д, хаб, хіп-тві́ст, хіп-хо́п, хо́вер, ха́кер; хе́нде хох, Хірш, Хю́бшман, Міха́й Чіксентміха́ї, Сомбатхе́й, Ла́хті, Ле́хтонен, Ха́джі; Бхопа́л, бхагава́д, Лха́са, Сіньхуа́, Шанха́й, Хіросі́ма, Хо́нда.
У словах чеського та словацького походження h передається літерою г: Пра́га, Га́вел.

Обгрунтування.
В англійській, німецькій та інших мовах фонемі /h/ відповідає глухий звук, який за своїми акустичними характеристиками наближається до українського [х]. З іншого боку, українська фонема /х/ у деяких випадках виконує функції придихання: хекати, хихотіти, тьху.

Література
Boase-Beier J. The German language : a linguistic introduction / Jean Boase-Beier and Ken Lodge. – Oxford : Blackwell Publishing, 2003. – 254 p.
Ladefoged, P. (1975). A Course in Phonetics / University of California. – 196 p.
Stevens, K. N. (1998). Acoustic Phonetics. – Cambridge : MIT Press, 1998. – 607 p.
Vakulenko, Maksym. 2015. Borrowings in Ukrainian: Etymological, Semantic, and Orthographic Issues. – Slavia, Praha, sešit 1: 1 24. http://www.twirpx.com/file/1740458/ [20.08.2015] https://drive.google.com/file/d/0Bw44-Z ... sp=sharing [20.08.2015]
Вакуленко М. О. Акустичні характеристики та інваріанти звуків української мови // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. – Філологія, педагогіка, психологія. – Вип. 1. Київ, 2000. – С. 62–66. http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bi ... &chapter=1 [09.06.2015]
Вакуленко М. Акустичний підхід до проблеми відтворення англійського звука [h] в українській мові // Наукові записки. – Випуск 89 (4). – Серія: Філологічні науки (мовознавство) : У 5 ч. – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. – 364 с. – С. 290–295. http://www.twirpx.com/files/languages/ukrainian/ http://www.twirpx.com/file/267261/
Вакуленко М. О. Акустичні характеристики та інваріанти українських приголосних // Вісник Луганського нац. ун ту імені Тараса Шевченка. Філологічні науки : Збірник наукових праць. – Частина ІІ. – Луганськ, 2010. – № 13 (200). – 352 с. – С. 64–81. http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bi ... &chapter=1 [09.06.2015]
Вакуленко М. О. Інваріантні акустичні характеристики українських приголосних звуків // Наукові записки. Серія „Філологічна”. – Острог : Вид-во Національного ун-ту „Острозька академія”. – Вип. 17, 2010. – С. 122–145.
Вакуленко М. О. Акустичні інваріанти українських приголосних / М. О. Вакуленко // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського нац. лінгвістичного ун ту. – Філологія, педагогіка, психологія. – Вип. 20. – Київ, 2010. – С. 4–16.
Вакуленко М. О. Наукові засади вживання українських літер „ґ”, „г” та „х” у запозичених словах // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Серія „Філологія”. – К. : Видавн. центр КНЛУ, 2010. – Т. 13, № 2. – С. 12–18. http://www.stattionline.org.ua/filologi ... lovax.html [09.06.2015]
Вакуленко М. Етимологічні, семантичні та фонетичні аспекти вживання літер „ґ”, „г” і „х” у запозичених термінолексемах / Максим Олегович Вакуленко // Українська наукова термінологія : зб. матеріалів наук.-практ. конф. [“Українська наукова термінологія. Суспільні та гуманітарні науки” № 3], (12 листопада 2010 р.). – К. : НВП „Вид во „Наукова думка” НАН України, 2010. – 311 с. – С. 77–87.
Вакуленко М. Наукові підходи до вживання українських літер „ґ”, „г” та „х” у сучасних запозиченнях // Наукові записки. – Випуск 96 (2). – Серія: Філологічні науки (мовознавство) : У 2 ч. – Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2011. – 571 с. – С. 557–560.
Вакуленко М. О. Правописна традиція українських фонем /ґ/, /г/ та /х/ / Максим Олегович Вакуленко // Мовні і концептуальні картини світу. – К. : ВПЦ „Київський університет”, 2011. – Вип. 33. – 428 с. – С. 110–114. http://www.philology.kiev.ua/library/za ... 10_114.pdf [09.06.2015]
Вакуленко М. О. Особливості вживання українських літер „ґ”, „г” та „х” у запозичених лексемах / Максим Олегович Вакуленко // Проблеми зіставної семантики : Зб. наук. ст. – Вип. 10 / Відп. ред. Корольова А. В. – К : Вид. центр КНЛУ, 2011. – Ч. IІ. – 415 с. – С. 136 141.
Вакуленко М. О. Акустичні параметри українських звуків [х], [г] і англійського [h] // Наукові праці : науково-методичний журнал. Філологія. Мовознавство. – Вип. 136, т. 148. – Миколаїв : Вид во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011. – С. 18 22. http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npchdufm_2011_148_136_6.pdf [21.06.2015]
Вакуленко Максим. Реалізація наукового підходу щодо вживання „ґ”, „г” та „х” в новозапозичених словах / Максим Вакуленко // Діалог мов – діалог культур. Україна і світ. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції з україністики. Мюнхен, 3 6 листопада 2011 року, KUBON & SAGNER, Мюнхен, 2012. – 475 с. – С. 34 42.
Вакуленко Максим. Дослідження інваріантних акустичних характеристик українських приголосних / Максим Вакуленко // Діалог мов – діалог культур. Україна і світ. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції з україністики. Мюнхен, 3 6 листопада 2011 року, KUBON & SAGNER, Мюнхен, 2012. – 475 с. – С. 224 239.

3. До §90 – J.

Сформулювати назву параграфа таким чином:
§90 – J, I, Y.

Сформулювати текст параграфа таким чином:
1. Відповідно до вимови, j у словах французького походження передається через ж: Жеро́м (Jérôme), жабо́ (jabot), Жа́нна (Jeanne); у словах англійського походження – через дж: джаз (jazz), Джеймс (James), дже́мпер (jumper), Дже́рсі (Jersey); у словах іспанського походження — через х: ху́нта (junta), Бадахо́с (Badajoz).
2. Буквосполучення je передається через є: Є́нсен, Є́сперсен, Є́на, Єрусали́м; ад’єктива́ція, ін’є́кція, об’є́кт, суб’є́кт, сюр’є́кція, біє́кція, проє́кт, тетрає́кт, траєкто́рія. Початкові іе (hіе) звичайно передаються через іє: ієра́рх, ієра́рхія, ієре́й, ієро́гліф, але: єзуї́т, є́на (грошова одиниця Японії).
3. Початкові io, yo передаються через іо, коли в українській мові вони вимовляються як два склади: іо́н, іоніза́тор, іоні́йський, Іоні́чне мо́ре; через йо, коли вони вимовляються як один склад; йод, йо́та, дейонізація; Йорда́нія, Нью-Йо́рк, Йон, Йо́сип та ін.
Примітка. Допускаються варіанти йон, йонізатор, йонізація для уникнення збігу голосних у словосполученнях.
4. I, y (а також u німецького дифтонга eu) в позиції між двома голосними (в іноземній мові) в загальних назвах звичайно не передаються окремим знаком: бу́єр, конве́єр, лоя́льний, парано́я, плея́да, роя́ль, саквоя́ж, секво́я, фая́нс, феєрве́рк, але: Го́йя, Саво́йя, Фейєрба́х; також ма́йя (народність), фойє́.
5. Залежно від позиції та вимови в українській мові і, у (ігрек) передаються також літерами і, ї та и.
а) І пишеться:
1. На початку слова: іде́я, Іліа́да, інстру́кція, інтернаціона́льний; І́ндія, Іспа́нія; І́бсен, Іво́н, Ізабе́лла.
2. Після приголосного перед голосним, є та звуком й: артеріа́льний, геніа́льний, діа́лектика, матеріа́л, фіа́лка; аудіє́нція, гіє́на, кліє́нт, пієте́т; аксіо́ма, соціоло́гія, фіоле́товий; ра́діус, тріу́мф; комісі́йний, ра́дій; Біаррі́ц, Фіу́ме; Віардо́, Оссіа́н, Фіорава́нте.
І в середині слова перед голосним іноді переходить у й і відповідно передається на письмі: курйо́з, серйо́зний; ар’єрга́рд, бар’є́р, вольтер’я́нець, кар’є́ра, n’є́ca.
Ia в кінці слова передається звичайно через ія: арте́рія, інду́стрія, істо́рія, хі́мія; Апу́лія, Гре́ція, Діє́го-Гарсі́я, Му́рсія.
3. Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах (крім випадків, зазначених у в. 3–5 цього ж пункту), а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: Аргентіна, Арістотель, Бразілія, Братіслава, Вашінгтон, Жіро́нда, Замбе́зі, Ка́прі, Кордільє́ри, Ко́рсіка, Кріт, Ле́йпціг, Лісабо́н, Мадрі́д, Мексіка, Міссісі́пі, Монтевіде́о, Нагаса́кі, Ніл, По́ті, Сарді́нія, Севі́лья, Сі́дней, Сінгапу́р, Сіраку́зи, Сі́рія, Сіці́лія, Скандіна́вія, Сомалі́, Со́чі, Тібе́т, Тімо́р, Тіра́на, Фло́рі́да, Цінда́о, Чіка́го, Чілі; Анрі́, Білло́, Гальва́ні, Грімм, Дідро́, Ді́зель, Ові́дій, Россі́ні, Ціцеро́н; лісабо́нський.
Примітка. Власні імена, що перетворилися в назви предметів і явищ, тобто стали загальними іменами, пишуться за правилами правопису загальних назв іншомовного походження: ди́зель (хоч Ді́зель).
4. В абревіатурах і похідних від них словах, а також у складених словах, де в повній формі присутня літера “і”: сті́фівець (від СТІФ), джіу-джі́тсу, Пе́псіко, адіда́сівський, віді́ван, сіді́ром, маріхуа́на, варіка́п, варіко́нд.
5. У запозиченнях зі слов’янських, ромської, турецької, японської та корейської мов: Хіросі́ма, дзі́ндзя, сасі́мі, сюріке́н, ціма́кі.
6. В екзотизмах і деяких усталених музичних термінах: сівапітек, сіда, сінди, сірхакпха, сіті, бравісімо, піанісімо, фортісімо.
7. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві́, колі́брі, мерсі́, парі́, попурі́, таксі́, харакі́рі, а також перед наступним приголосним у таких невідмінюваних словах, як гра́тіс, піані́сімо й под.
8. В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бі́знес, піло́т, вібра́ція, акаде́мік, фіна́нси, гра́фік, гіпопота́м, логі́чний, гімн, кілогра́м, кіно́, архі́в, хі́мія, хіру́рг, літерату́ра, респу́бліка, ні́ша.
Примітка 1. У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги и: бурми́стер (але бургомі́стр), ви́мпел, єхи́дна, імби́р, кипари́с, лима́н, ми́ля, мирт, ни́рка, спирт, химе́ра та ін., а також у словах, запозичених із східних мов, переважно тюркських: башки́р, ги́ря, калми́к, кинджа́л, кирги́з, кисе́т, кишла́к.
Примітка 2. З и, а не з і пишуться також слова церковного вжитку: дия́кон, єпи́скоп, єпити́мія́, єпитрахи́ль, камила́вка, ми́тра, митрополи́т, христия́нство тощо.
б) Ї пишеться після голосного: моза́їка, наї́вний, проза́їк, руї́на, теї́н; Енеї́да, Ізмаї́л, Каї́р.
Але в складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться і: староінді́йський, новоірла́ндський; так само в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний; антиістори́чний, доістори́чний, поінформува́ти; безіде́йний, дезінтегра́ція, дезінфе́кція, дезінформа́ція, ро́зіграш.
в) И пишеться:
1. В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: ди́зель, дина́мо, дипло́м, дире́ктор, мето́дика; інститу́т, матема́тика, сти́мул, тексти́ль, тип; пози́ція, фізи́чний, силуе́т, систе́ма; цисте́рна, ци́фра; жирандо́ль, режи́м, джигі́т, джи́нси; речитати́в, чичеро́не; ши́рма, шифр; брига́да, риф, фа́брика.
Примітка. Слова крік, прімус, а також слова зі звукосполученням рібо- пишуться з і, а не и.
2. У деяких географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антаркти́да, Атланти́да; Адріа́тика, Аме́рика, Анта́рктика, А́рктика, Атла́нтика, А́фрика, Ба́лтика.
3. У деяких географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобрита́нія, Маврита́нія, Пари́ж, Ри́га, Рим та ін., але А́встрія, Кріт, Мадрі́д, Рі́о-де-Жане́йро.
4. У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Єги́пет, Єрусали́м, Кита́й, Пакиста́н, Палести́н, та в похідних від них: палести́нець, палести́нський та ін.
6. У словах, запозичених із французької мови після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французької u українська ю: брошю́ра, жюрі́; але парашу́т; у словах парфу́ми, парфуме́рія пишеться у.
Пояснення.
1. Правильне оригінальне французьке написання – Jérôme.
2. В оригіналі Єна пишеться як Jena, Єрусалим – як Jerusalem, тому ці приклади недоречні до „початкові іе (hіе)” і мають іти як ілюстрація до je. Це вплив російської мови на укладачів попередньої редакції правопису: Иерусалим.
3. В українській мові jo ніколи не передається через іо. Тому залишити тільки io. yo.
5-а-2. Приклади індустріаліза́ція, соціа́лізм, революціоне́р, парті́йний відображають радянське минуле і тому недоречні. Замість парті́йний пропонуємо комісі́йний.
5-а-3. Варто додати приклади усталеного написання власних назв через і, які були в попередніх правописах.
+ нові 5-а-4, 5-а-5, 5-а-6. Додати вмотивовані уточнення вживання і в абревіатурах, складених словах, деяких запозиченнях, екзотизмах і термінах.
5-а-5 (нов. 5-а-8). Вилучити приклад комуніст як елемент комуністичної пропаганди.
5-в-1. Вилучити приклад зиґза́ґ як такий, що суперечить §87.
Вилучити приклад маркси́зм як заідеологізований.
Запозичені слова крік, прімус, а також слова зі звукосполученням рібо- пишуться з і, а не и, для уникнення збігу з українськими словами крик, примус, риба.
5-в-2. Вилучити приклади Флори́да, Ко́рсика, Ме́ксика як такі, що суперечать п. 5-а-3 і традиційному написанню.
5-в-3. Вилучити як такий, що суперечить традиційному написанню.
5-в-4 (нов. 5-в-3). Приклади Кріт, Мадрі́д писати через і згідно з традицією.
5-в-5 (нов. 5-в-4). Вилучити приклади з нетрадиційною вимовою, які суперечать п. 5-а-3: Аргенти́на, Братисла́ва, Брази́лія, Ватика́н, Единбу́рг, Кордильє́ри, Сарди́нія, Сираку́зи, Си́рія, Сици́лія, Скандина́вія, Тибе́т, аргенти́нець, аргенти́нський. Замість аргенти́нець, аргенти́нський подати палести́нець, палести́нський.
6. Форми брошю́ра, жюрі́ відповідають французькій вимові, де є пом’якшення внаслідодк наявності голосного переднього ряду. Це допомагає уникнути небажаних конотацій: журі – журитися, Жуль – Джуліко Бандітто. Вживання у доречне на місці латинської u.

Література
Бондар О. І. Японські запозичення і український правопис / Олександр Бондар // Слов’янський збірник : зб. наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2011. – Вип. XIV XV. – 432 с. – С. 55 63.
Вакуленко Максим. Про “складні” проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.). – Київ: Курс, 1997. – 32 с.
Вакуленко М. О. Правило „дев’ятки” в контексті слов’янських і неслов’янських паралелей української мови / Максим Олегович Вакуленко // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур: Пам’яті академіка Леоніда Булаховського: Зб. наук. пр. – Вип. 10. – К. : Видавн.-поліграф. центр „Київський університет”, 2009. – 479 с. – С. 21–27. http://nbuv.gov.ua/j-pdf/kdsm_2009_10_6.pdf [09.06.2015]
Вакуленко М. О. Метод акустичних інваріантів у дослідженні голосних звуків української мови / Maksim Olegovič Vakulenko // Slavia, Praha, 2011, sešit 4. – С. 431 442. http://www.ceeol.com/aspx/issuedetails. ... 4f3e36f82f [09.06.2015]
Мосенкіс Ю. Л. Словесний образ Кореї в українському мовопросторі / Ю. Л. Мосенкіс, Р. І. Синишин. – К. : Вид. дім А+С, 2007. – 182 с.


4. § 91. Е, O, EU
Сформулювати п. 2 таким чином:
2. Коли іншомовне е (іноді дифтонг аі) на початку слова вимовляється в українській мові як звукосполучення й + е, воно передається літерою є: європе́єць, європе́йський, єно́т, є́ресь; Є́мен, Євпато́рія, Євра́зія, Євро́па, Євфра́т, Єги́пет. Також після апострофа, є, і, й, ь пишеться є, а не е: бар’єр, п’єдеста́л, конве́єр, реє́стр, феєрве́рк, абітуріє́нт, паціє́нт; В’є́нна, В’єтна́м, Ов’є́до, Тріє́ст, Сьє́рра-Лео́не; Вандріє́с, Діє́го, Фейєрба́х, Готьє́. Але після префіксів і споріднених з ними елементів пишеться е: діеле́ктрик, поліе́др, реевакуа́ція, реемігра́ція тощо.
Ое, ö, eu передаються літерою е: Ге́те, Кельн, Вільне́в.
Пояснення.
Прибрати приклад є́гер. Це слово походить від нім. Jäger, а отже не стосується § 91, у якому йдеться про e, o, eu.
Прибрати примітку, яка дублює викладене в п. 2 § 90 або суперечить йому.
Ов’є́до пишеться з апострофом.

5. §89 – подвоєні й неподвоєні приголосні
Сформулювати п. 2 таким чином:
2. При збігу однакових приголосних префікса й кореня подвоєний приголосний маємо лише тоді, коли в мові вживається паралельне непрефіксальне слово: аккумуля́ція (бо є кумуля́ція), аннота́ція (бо є нота́ція), апперце́пція (бо є перце́пція), аппозити́в (бо є позити́в), ), аппози́ція (бо є пози́ція), ассортиме́нт (бо є сортиме́нт), ассоціати́вний (бо є соціати́вний), іммігра́ція (бо є мігра́ція), іннова́ція (бо є нова́ція), ірраціона́льний (бо є раціона́льний), ірреа́льний (бо є реа́льний), контрреволю́ція (бо є револю́ція), сюрреалі́зм (бо є реалі́зм).
Пояснення.
Доповнити список актуальними прикладами: аккумуляція, аннотація, аппозитив, аппозиція, ассортимент, ассоціативний.
Література
Вакуленко М. О. Про переклад та запозичення чужомовних слів / Вісник НАН України, 1995, № 11–12. – С. 78–81.
Вакуленко Максим. Російсько-український словник фізичної термінології / За ред. проф. О.В. Вакуленка. – Київ: Поліграфічний центр Київського університету імені Тараса Шевченка, 1996. – 236 с.
Вакуленко Максим. Про “складні” проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.). – Київ: Курс, 1997. – 32 с.

6. §20 – подвоєння та подовження приголосних
4-б. Прибрати: (але в родовому множини – статей).
Пояснення.
Для уникнення штучної омонімії (стать – статей, стаття – статей) внаслідок виникнення змішаного семантичного стану.
Література
Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови / Юрій Шерех. – Мюнхен : Молоде життя, 1951. – 406 с. – (Наукове т во ім. Шевченка ; Б ка українознавства, Ч. 3).
Широков В. А. Комп’ютерна лексикографія / В. А. Широков. – К. : Наукова думка, 2011. – 352 с.

7. §97 – англійські w і th.
Сформулювати таким чином:
Перед голосними на початку чи в середині слова англійська w передається через в, а в інших випадках – у: Ві́мблдон, Ва́шінгто́н, Ве́ллінгтон, Вінніпе́г, До́усон, Шо́у, ноу-ха́у, Во́уверман, але за традицією Уа́йльд, Уе́ллс, Уе́льс, Голсуо́рсі та ін.; англійськf th – через т: Ворт, Мередіт, Агата; але Голсуо́рсі, Резерфорд.
Пояснення.
Сформулювати точніше, додати релевантні приклади.
Література
Вакуленко Максим. Про “складні” проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.). – Київ: Курс, 1997. – 32 с.

8. До §48 – ІІ відміна. Однина. Родовий відмінок.

Сформулювати п. 2-в таким чином:
в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин, де важливими є функція чи призначення будівлі: вокза́лу, ґа́нку, да́ху, заво́ду, за́лу, за́мку, кана́лу, коридо́ру, магази́ну, мезоні́ну, метрополіте́ну, мо́лу, пала́цу, по́верху, сара́ю, ти́ну, універма́гу, ши́нку, але (якщо йдеться про форму, тобто про тип, зовнішній вигляд, архітектурні особливості будівлі, а також із наголосом на закінченні): буди́нка, до́та, дзо́та, павільйо́на, чу́ма, наме́та, мінаре́та, кіо́ска, сара́я, бліндажа́, гаража́, куреня́, млина́, хліва́; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: карни́за, е́ркера, по́ртика; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мо́сту й моста́, парка́ну й паркана́, пло́ту й плота́.
Пояснення.
Уточнення відмінювання з урахуванням змісту й форми. Наведено приклади, де доречно відмінювати з а, я: будинка, дота, дзота, павільйона, чума, намета, мінарета, кіоска, сарая.

Література
Вакуленко Максим. Про українські будівлі та родовий відмінок / Вісник НАН України, № 5, 2007. – С. 51–53. http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vnanu_2007_5_9.pdf [21.06.2015]
Вакуленко М. Особливості вживання родового відмінка українських назв будівель // Українське мовознавство : Міжвідомчий науковий збірник. Випуск 40/1. – К. : Вид во Київського нац. ун ту імені Тараса Шевченка, 2010. – 438 с. – С. 87 89.

diken
Повідомлень: 4
З нами з: Суб квітня 29, 2017 10:06 am

Re: ПРОПОЗИЦІЇ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

Повідомлення diken » Вів травня 02, 2017 12:25 am

У запозиченнях зі слов’янських, ромської, турецької, японської та корейської мов
Чому така вибірковість? "Слов’янських", але "турецької", не "тюркських"? Система голосних в усіх тюркських схожа.

Відповісти

Повернутись до “Правописна угода”