Термін і термінологія

Обговорення словників, статті про словники, словникарство

Модератор: Анатолій

Відповісти
Max
Повідомлень: 144
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Термін і термінологія

Повідомлення Max » П'ят грудня 28, 2012 6:39 pm

Слово и словарь. Vocabium et vocabularium : сб. науч. трудов по лексикографии. Вып. 12 / под ред. В. В. Дубичинского и Т. Ройтера. – Харьков : Видавництво «Підручник НТУ „ХПІ”», 2011. – 230 с. [Wort und Woerterbuch. Vocabium et vocabularium. Band 12: Aktuelle Probleme der Lexikographie / Herausgegeben von Volodymyr Dubichynskyi und Tilmann Reuther. – Charkiv : Verlag “Lehrbuch NTU “ChPI””, 2011. – 230 S.] – С. 140 145.

М.О. ВАКУЛЕНКО
ТЕРМІН І ТЕРМІНОЛОГІЯ:
СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ТА КОНЦЕПЦІЇ

В работе проанализированы и обобщены понятия термина и терминологии. Сделан вывод о том, что существуют основания рассматривать терминологию не только как совокупность терминов, а также как полноценную науку об их возникновении, развитии и функционировании.


Актуальність нашого дослідження зумовлено тим, що з розвитком науки й техніки поняття терміна та термінології набули різноманітних трактувань – а це свідчить про об’єктивну потребу в аналізі та систематизації поглядів різних дослідників. Метою цієї роботи є спроба деталізувати й узагальнити згадані поняття.
У загальних рисах суть терміна сформулював В.В. Виноградов [1, с. 12 13]: «якщо слово стає засобом логічного означення, тоді воно науковий термін». Традиційна лінгвістика розуміє термін як слово чи сполуку, що «позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо» [2]. Процес становлення цього поняття є тривалим і різноплановим. Зокрема, від часу своєї появи (ним прийнято вважати 1876 р., хоча ще у XVIII столітті слово «термін» ужив Г. Кониський) і до сьогодні воно не має єдиного означення [2, с. 683; 3]. Очевидно, здійснити вичерпний огляд усіх дефініцій терміна не є можливим, у зв’язку з чим обмежимося найважливішими.
Отже, в своєму історичному розвиткові поняття «термін» було трактовано як: «слово, яке є назвою чітко означеного поняття» [4]; «слово, яке позначає чітко означене філософське, наукове, технічне і т. п. поняття» [5]; «слово або словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т. п.) мови, яке створене, отримане чи запозичене для точного вираження спеціальних понять і позначення спеціальних предметів» [6, с. 95 96]; «слово або словосполучення, що виражає спеціальне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо» [7]; «спеціально культивоване слово, придумане штучно або ж узяте з природної мови» [8, с. 74].
Подані вище означення не можна вважати успішними. По перше, у відповідних дефініціях варто враховувати, що латинське terminus не є етимоном слова «термін» (як подають більшість вітчизняних видань, в т. ч. і [7]), оскільки походить від грецького τέρμα ‘кінець, межа’. По друге, уточнення «спеціальне» є не зовсім коректним, адже терміни класифікують як загальновживані (відстань, вода, зоря, поширення, розділ, світло), загальнонаукові (аналіз, аналогія, категорія, синтез), міжгалузеві (вага, електрика, осмос, протон), галузеві (бозон, глюон, кварк), жаргонні (вінда, глюк, комп) і т. д.
Прихильники субстанційного погляду вважають, що терміни – це особливі слова чи словосполучення, які відрізняються від інших номінативних одиниць однозначністю, точністю, системністю та незалежністю від контексту (див. [9 11]). Але більшість термінів не мають перелічених ознак, тому значна частина мовознавців цей підхід, який протиставляє слово і термін, вважає «відхиленим сучасною наукою» ([12, с. 28; 13, с. 10]).
Згідно з функціональним (описовим, дескриптивним) підходом (див. [14 17]), терміни – це вже не особливі слова, а слова «в особливій функції». У рамках цього підходу протиставлення «термін – слово» виявилося дуже продуктивним у створенні теорії терміна [17, с. 28 29]. Але більшість таких «особливих» функцій властива й загальновживаним словам. Доречно в цьому контексті навести міркування О.О. Реформатського [18, с. 165]: «Галузь термінології, з одного боку, замкнута, а з іншого – перебуває в неперервній взаємодії з повсякденним мовленням. Будь-яке звичайне неслужбове слово може стати терміном шляхом включення в спеціальний словник за принципом точної відповідності з певною соціально організованою річчю». До того ж, «чіткої межі між термінами й загальновживаною лексикою не існує. <…> між загальнонародною мовою та термінологією не зупиняється процес взаємообміну у формі термінологізації й детермінологізації» [19, с. 173].
Звернімо увагу й на ті означення, які можна вважати більш-менш успішними. Серед них, зокрема, такі: «термін – це варіант звичайного слова або спеціально створена одиниця, яка має не лише властивості першооснови, а й нові, специфічні якості» [20, с. 123]; термін трактується як слово або словосполучення, яке слугує для чіткого вираження поняття, специфічного для якої-небудь галузі знання, виробництва чи культури і яке обслуговує комунікативні потреби в цій сфері діяльності людини [21, с. 81]; «терміном називають подане відповідно до законів національної мови максимально стисле означення поняття, яке стосується певного елемента зовнішнього чи внутрішнього світу людини. Скажемо ще глибше – терміном називають словесну назву вузлового поняття абстрактно-логічної схеми свідомого сприйняття людиною її зовнішнього чи внутрішнього світу. Можна сказати найглибше – терміном називають вузловий елемент усвідомлення людиною процесів її взаємодії зі зовнішнім і внутрішнім світом» [22, с. 33].
Один із найвідоміших представників австрійсько-німецької термінологічної школи, автор відомого навчального посібника з термінології X. Фельбер [23, с. 54] означує термін у контексті логіко-лінгвістичного підходу: «термін – це умовний символ (слово, група слів), який виражає певне поняття в конкретній галузі знання». Із логіко-лінгвістичної співвіднесеності спеціального поняття з мовною одиницею також виходить провідний представник польської термінологічної школи Л. Бесекірська [24, с. 34] – вона розглядає термін як слово чи поєднання слів, представлене в змістовому плані науковим, технічним чи іншим спеціальним поняттям. Ці означення можна вважати найвдалішими серед тих, які нині відомі лінгвістиці.
Отже, узагальнивши та уточнивши вищенаведені дефініції, можна подати таке означення: тepмін (від грец. τέρμα ‘кінець, межа’) – слово або словосполучення, яке позначає певне поняття в певній галузі людської діяльності: науці, техніці, культурі, спорті, мистецтві тощо [25, с. 3; 26, с. 5]. Це розуміння терміна закріпилося у традиційній лінгвістиці, яка розглядає термін як «слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо» [2]. Така дефініція є загальноприйнятою, проте в результаті подальшого розвитку авторської термінологічної концепції виник удосконалений варіант щойнонаведеного означення, а саме: тepмін (від грец. τέρμα ‘кінець, межа’) – це слово або словосполучення, яке є органічним (системним чи позасистемним) елементом термінологічного реєстру і позначає певне поняття у тій чи іншій галузi людської дiяльнocтi.
Термін має ряд особливостей. Від звичайного слова термін відрізняється тим, що має цілком певне значення і логічно виділяє необхідні та достатні для вираження особливостей даного поняття ознаки, на основі яких вибудовується класифікація понять [27, с. 12]. В.М. Лейчик і С.Д. Шелов [28] уточнюють, що терміни фігурують як такі саме в спеціальній лексиці мови (лексиці для спеціальних цілей), а не в лексиці тієї чи іншої природної мови в цілому. Отже, спеціальною є сфера застосування терміна, а не обов’язково сама термінолексема. Наукові терміни можна також класифікувати за походженням – на питомі та запозичені; за ступенем мотивованості – на «правильні» та «хибні»; за ступенем означеності – на прототерміни, терміноїди та передтерміни [16, с. 48 52]; за функціонально-стильовою обмеженістю – на нормативні та ненормативні [29, с. 21], або на терміни та професіоналізми [30, с. 84], адже на відміну від термінів, професіоналізми не мають загального поширення [31, с. 319 320]. Також досі не вироблено загальновизнаних підстав для розрізнення термінів і номенів, хоча значна частина термінологів схиляється до того, що перші позначають поняття, а другі – одиничні предмети [32, с. 14; 17, с. 33 34; 3, с. 737].
Безперервне поповнення лексичного пласту мови все новими термінами, формування ними специфічної підсистеми лексичного рівня та необхідність опрацювання й систематизації відповідних одиниць яскраво демонструє потребу в окремій науці, об’єктом вивчення якої були б саме терміни. Можна констатувати, що постала нагальна потреба поглянути на термінологію як на повноцінну науку, що має характерні риси науки точної (англ. science). Саме до цього схиляються останнім часом і західноєвропейські, й американські, і російські, і вітчизняні фахівці.
Розуміння термінології як самостійної науки є здобутком сьогодення, однак тривалий час воно було інакшим. Зокрема, термінологію розглядали як: «сукупність термінів якої-небудь галузі» [4]; «сукупність термінів, що вживаються в тій чи іншій галузі науки, в техніці, в політиці, в мистецтві» [5]; «1) розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя; 2) сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва тощо або всіх термінів даної мови» [7]; «сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва або всіх термінів даної мови» [33]; «сукупність термінів, що виражають історично сформовані поняття певної сфери людських знань або діяльності» [34, с. 7]; «сукупність мовних (лексичних) одиниць, що позначають поняття певної спеціальної галузі знань або діяльності, яка стихійно складається в процесі зародження й розвитку цієї галузі» [35, с. 149].
Найближче до розуміння термінології як самостійної науки стоять автори робіт [11; 36]: в обох працях термінологію розглянуто як учення про терміни, про що вказано, зокрема, в означенні самого поняття [36, с. 14]. А вчення, як відомо, – це система наукових положень, яка наукою ще не є, але яку можна розвинути в самостійну науку.
Отже, до недавнього часу термінологія трактувалася насамперед як: 1) сукупнiсть тepмiнiв науки, технiки, культури, мистецтва тощо; 2) розділ мовознавства; 3) учення про терміни. Зауважимо, що в останньому значенні все частіше вживається синонім термінознавство, котре «є самостійною науково-прикладною дисципліною, що виокремилася з лексикології, ввібравши в себе досягнення сучасних наук» [37, с. 9]. Тому, щоб розрізнити поняття вчення про терміни та наука про терміни, для першого доцільно вживати лексему термінознавство, для другого – термінологія.
Початки термінології як науки заклали незалежно один від одного австрійський науковець Ойген Вюстер і російський термінознавець Дмитро Семенович Лотте, опублікувавши у 1930 році перші термінологічні праці. Наявність окремої науки про терміни вже не викликає заперечень, більше того в її межах розвиваються самостійні напрямки і школи. «Однак визнання термінознавства самостійною науковою дисципліною поки що не завершилося створенням узагальнювальної теоретичної праці <...> з чіткою постановкою і вирішенням проблем, пов’язаних із необхідними атрибутами наукової дисципліни» [27, с. 7]. Причинами такого стану речей називають яскраво виражений міждисциплінарний характер цієї галузі знань, а також те, що темпи розвитку прикладних галузей термінології випереджають її власний.
Нині більшість фахівців розглядають термінологію як самостійну науку про терміни [19, с. 174; 25; 26; 38, с. 12; 39; 40]. Очевидною складністю у становленні наукового статусу термінології є те, що «у процесі досліджень і розробок виявилося стільки специфічних рис і особливостей, притаманних тільки термінознавству; прийоми та методи настільки відокремилися від суто лінгвістичних, а об’єкт термінознавства – термін (термінологія) настільки багатогранний і всеосяжний, що це спонукало переважну більшість термінознавців до висновку про комплексний характер науки про терміни» [41, с. 172].
Отож необхідно з’ясувати, які саме характеристики дають підстави кваліфікувати певну галузь як окрему науку. Це насамперед наявність: 1) предмета дослідження; 2) принципів і методів дослідження; 3) процедур опису й аналізу досліджуваного матеріалу; 4) практичного впровадження теоретичних положень галузі (тобто, наявність відповідних університетських дисциплін, а також спеціалізованої методичної, навчальної і довідкової літератури тощо).
У цьому контексті термінологія має чітко окреслений предмет дослідження (терміни), і більш-менш успішне втілення власних теоретичних положень у межах навчальних курсів (їх викладають, зокрема, у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Київському національному лінгвістичному університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка). Натомість відповідних наукових методів термінології (разом із принципами й особливостями їх застосування) до недавнього часу вироблено не було – і це не давало змоги розглядати термінологію як повноцінну науку. Поняття про методи термінології як науки було початково викладено в передмові до «Російсько-українського словника фізичної термінології» [26], а також у роботах [25; 42 45].
Кожна розвинена наука має два основних методи дослідження, які взаємно доповнюють один одного. Наприклад, фізика користується експериментальним і теоретичним методами: результати експериментів завжди порівнюються з теоретичними передбаченнями, а теорія виводиться на основі експериментальних фактів. Подібним чином можна виділити два методи дослідження і в науці термінології.
Термінологія як наука вивчає правила та закономірності утворення, розвитку та функціонування термінів у певній галузi людської дiяльнocтi. Ця наука користується статистичним та аналітичним методами дослідження.
Статистичний метод (СМ), який окреслює «що звично?», полягає у визначенні наявності тієї чи іншої мовної реалії безвідносно до її правильності. Cкладовими цього методу є описовий і метод спостереження. За допомогою статистичного методу традиційно досліджують як усне мовлення, так і писемні джерела, фіксуючи практику вживання певної мовної/мовленнєвої одиниці. Істотним недоліком цього методу є те, що він не передбачає критичної оцінки наявних результатів і переведення кількості набутої інформації в якісно нове знання. Аналітичний метод (АМ), який визначає «що правильно?», дає змогу з’ясувати наукову обґрунтованість і доцільність конкретної мовної одиниці (в т. ч. лексеми і, зокрема, терміна) або правила, і охоплює методи порівняльного, семантичного, концептуального, логіко-поняттєвого, історико-етимологічного, компонентного аналізу, індукцію та дедукцію, таксономізацію, формалізацію, ідеалізацію, метод граматичної аналогії, метод пріоритетного функціонування, метод акустичних інваріантів тощо. Використання обох методів як рівноправних складників цілісного підходу в межах лінгвістичного дослідження сприяє усуненню типових недоліків застосування окремих мовознавчих методів, зокрема недосконалості вихідних теоретичних положень та узагальнення одної частини цілого [46, с. 288 294, 294 297] і таким чином забезпечує можливість отримати максимально збалансоване наукове узагальнення щодо кількісно-якісних характеристик мовного явища. Окрім цього, повнота наукового підходу вимагає застосовувати складові статистичного та аналітичного методів комплексно. На цих засадах було досліджено проблему синонімії в термінології, закономірності поповнення терміносистем новими лексемами, поняття вдалого терміна, семантичне навантаження окремих морфів, акустичні характеристики звуків мовлення, а також низку правописних проблем [26; 42 45; 47; 48].
Про подібні методи наукового дослідження говорить і А. Й. Багмут у роботі [49, с. 144]: «У підході до аналізу мовної практики можна визначити два напрямки: статистичний і кваліфікативний. Виразні переваги другого все ж не позбавлені деякого відтінку особистих уподобань дослідника <…> Не можна, однак, забувати й того, що статистичні факти нерідко впливають на становлення норм більше, ніж кваліфікативний аналіз».
Зауважимо, що слід відрізняти СМ від методу статистичного аналізу, який включає в себе елементи АМ і тому є поєднанням обох методів. Скажімо, за допомогою статистичного аналізу можна виявити кількісно, як часто за даних умов уживається той чи інший термін порівняно з іншими термінами, які означують це ж саме поняття.
Отже, СМ визначає звичні (вживані), але не обов’язково правильні мовні явища чи форми. Натомість АМ допомагає визначити правильні, але не завжди звичні явища / форми, а також окреслити процес формування або наявність певних тенденцiй чи законів. Так, статистичний метод для тepмiнa датчик дaє частовживаний вiдповiдник «датчик», тoдi як анaлiтичний – «датник». Очевидно, що саме по собi пасивне накопичення статистичного матерiалу – без належного аналiзу – не дає можливостi провести необхiднi узагальнення i зробити виваженi висновки чи рекомендацiї щодо якого-небудь мовного явища. СМ дозволяє окреслити реальне функціонування досліджуваних мовних одиниць і явищ, тоді як АМ є невід’ємною частиною наукової роботи, процесу розвитку, вдосконалення, очищення та унормування мови.
Отже, на основі статистичного й аналітичного методів стає можливим сформулювати об’єктивні ознаки «вдалого терміна», провести всебічну й обґрунтовану класифікацію та впорядкування синонімів, які притаманні кожній розвиненій терміносистемі, виробити слушні рекомендації щодо правопису та вживання тієї чи іншої мовної реалії, а також дослідити акустичні особливості звуків мовлення та виділити їх інваріантні характеристики, що дозволяє, зокрема, уніфікувати принципи графічної передачі іншомовних і запозичених слів. Таким чином у термінології як науці фактично сполучаються методологія та підходи точних і гуманітарних наук, що дозволяє значно глибше й об’єктивніше досліджувати мовний матеріал.

Література
1. Виноградов, В.В. Русский язык / В.В. Виноградов. – М. ; Ленинград : Учпедгиз, 1947. – 784 с.
2. Українська мова : енциклопедія / редкол. : В.М. Русанівський (співголова), О.О. Тараненко (співголова), М.П. Зяблюк та ін. – 2 ге вид., випр. і доп. – К. : Вид во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с. : іл.
3. Селіванова, О.О. Лінгвістична енциклопедія / О.О. Селіванова. – Полтава : Довкілля К, 2010. – 844 с.
4. Толковый словарь русского языка / гл. ред. : проф. Б.М. Волин и проф. Д.Н. Ушаков. – Том IV. – М. : Гос. изд во иностранных и национальных словарей, 1940. – 1501 с.
5. Энциклопедический словарь / гл. ред. Б.А. Введенский. – Т. 3. – М. : Гос. науч. изд во «Большая советская энциклопедия», 1955. – 744 с.
6. Ахманова, О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. – М. : Советская энциклопедия, 1966. – 607 с.
7. Українська радянська енциклопедія / гол. ред. М.П. Бажан. – К. : Гол. ред. УРЕ, 1959 1965. – Т. 1 17.
8. Суперанская, А.В. Терминология и номенклатура / А.В. Суперанская // Проблематика определений терминов в словарях разных типов : сб. статей. – Ленинград : Наука, 1976. – 263 с. – С. 73 83.
9. Лотте, Д.С. Основы построения научно-технической терминологии / Д. С. Лотте. – М. : Изд-во АН СССР, 1961. – 157 с.
10. Даниленко, В.П. Русская терминология : Опыт лингвистического описания / В.П. Даниленко. – М. : Наука, 1977. – 246 с.
11. Головин, Б.Н. Лингвистические основы учения о терминах / Б.Н. Головин, Р.Ю. Кобрин. – М. : Высшая школа, 1987. – 103 с.
12. Лейчик, В.М. Терминоведение: предмет, методы, структура / В.М. Лейчик. – М. : Книжный дом «Либроком», 2009. – 256 с.
13. Житін, Я. Погляд на термін крізь призму структурно-семантичного та функціонального підходів / Я. Житін // Вісник Нац. ун ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми укр. термінології». – 2009. – № 648. – С. 9–15.
14. Винокур, Г.О. О некоторых явлениях словообразования русской технической терминологии / Г.О. Винокур // Труды МИИФЛ : сб. статей по языкознанию. – 1939. – Т. 5. – С. 3 54.
15. Лейчик, В.М. О языковом субстрате термина / В.М. Лейчик // Вопросы языкознания. – 1986. – № 5. – С. 87 97.
16. Гринёв, С.В. Введение в терминоведение / С.В. Гринёв. – М. : Московский лицей, 1993. – 309 с.
17. Табанакова, В.Д. Идеографическое описание научной терминологии в специальных словарях : дисс. … д ра филол. наук : спец. 10.02.21 «Структурная, прикладная и математическая лингвистика» / Вера Дмитриевна Табанакова. – Тюмень : Тюменский гос. ун т, 2001. – 288 с.
18. Реформатский, А.А. Мысли о терминологии / А.А. Реформатский // Современные проблемы русской терминологии : сб. науч. ст. – М. : Наука, 1986. – 197 с. – С. 163 197.
19. Овчаренко, Н. Теоретичні передумови дослідження терміносистем (на матеріалі сучасної української термінології) / Наталія Овчаренко // Лінгвістичні студії. – Вип. 20. – 2010. – С. 172 175.
20. Флоренский, П.А. Термин / П.А. Флоренский // Вопросы языкознания. – 1989. – № 1. – С. 120 127; № 3. – С. 104 117.
21. Арнольд, И.В. Основы научных исследований в лингвистике : учеб. пособ. / И.В. Арнольд. – М. : Высшая школа, 1991. – 140 с.
22. Таланчук, П. Пріоритетні завдання освітян у розвитку української науково-технічної термінології / П. Таланчук, В. Гондюл, Ю. Щербина // Науково-технічне слово. – 1995. – № 1. – С. 31 35.
23. Felber, H. Terminology Manual / H. Felber. – Paris. : UNESCO ; Infoterm, 2002. – 426 p.
24. Бесекирска, Л. К вопросу об определении термина / Л. Бесекирска // Терминоведение. – 1996. – № 1 3. – C. 34–37.
25. Вакуленко, О. Підвалини для науки термінології є! / Олег Вакуленко, Максим Вакуленко // Київський університет. – Березень 1994 року. – № 3 (1987). – С. 3 4.
26. Вакуленко, М.О. Російсько-український словник фізичної термінології / М.О. Вакуленко ; за ред. проф. О.В. Вакуленка. – К. : Поліграф. центр Київського ун ту ім. Тараса Шевченка, 1996. – 236 с.
27. Даниленко, В.П. Актуальные направления лингвистического исследования русской терминологии / В.П. Даниленко // Современные проблемы русской терминологии : сб. статей / отв. ред. В.П. Даниленко. – М. : Наука, 1986. – 197 с. – С. 5 36.
28. Лейчик, В.М. Лингвистические проблемы терминологии и научно-технический перевод / В.М. Лейчик, С.Д. Шелов. – М. : Высшая шк., 1989 1990. – Ч. 1 2.
29. Комарова, З.И. Семантическая структура специальных слов и ее лексикографическое описание / З.И. Комарова. – Свердловск : Уральский ун т, 1991. – 155 с.
30. Шелов, С.Д. Терминология, профессиональная лексика и профессионализмы / С.Д. Шелов // Вопросы языкознания. – 1984. – № 5. – С. 76 87.
31. Кодухов, В.И. Введение в языкознание : [учеб. для студ. пед. ин тов по спец. № 2101 «Рус. яз. и лит.»] / В.И. Кодухов. – 2 е изд., перераб. и доп. – М. : Просвещение, 1987. – 288 с. : ил.
32. Мельников, Г.П. Основы терминоведения / Г.П. Мельников. – М. : Изд во ун та дружбы народов, 1991. – 116 с.
33. Словник української мови : в 11 тт. / редкол. : І.К. Білодід (голова) та ін. – К. : Наукова думка, 1970 1980. – Т. І ХІ.
34. Кияк, Т.Р. Лінгвістичні аспекти термінознавства : навч. посіб. / Т.Р. Кияк. – К. : УМК ВО, 1989. – 104 с.
35. Лейчик, В.М. Исходные понятия, основные положения, определения современного терминоведения и терминографии / В.М. Лейчик // Вестник Харьковского политехнического ун та. – 1994. – Вып. 1. – С. 147 180.
36. Суперанская, А.В. Общая терминология : Вопросы теории / А.В. Суперанская, Н.В. Подольская, Н.В. Васильева. – М. : Наука, 1989. – 246 с.
37. Симоненко, Л. Актуальні проблеми сучасного українського термінознавства / Людмила Симоненко // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць. – Вип. VIII / відп. ред. Л. О. Симоненко. – К. : КНЕУ, 2009. – 316, [4] с. – С. 9 15.
38. Д’яков, А.С. Основи термінотворення : семантичний та соціолінгвістичний аспекти : [монографія] / А.С. Д’яков, Т.Р. Кияк, З.Б. Куделько. – К. : Вид. дім «Academia», 2004. – 220 с.
39. Васенко, Л.А. Фахова українська мова : [навч. посібник] / Л.А. Васенко, В.В. Дубічинський, О.М. Кримець. – К. : Центр учбової літ ри, 2008. – 272 с.
40. Лейчик, В.М. Терминоведение: предмет, методы, структура / В.М. Лейчик. – М. : Книжный дом «Либроком», 2009. – 256 с.
41. Авербух, К.Я. Терминологическая вариантность / К.Я. Авербух // Вопросы языкознания. – 1986. – № 6. – С. 38 50.
42. Вакуленко, М. Наука термінологія та її методи / Максим Вакуленко, Олег Вакуленко // Тези 4 ї Міжнар. наук. конф. [«Проблеми української науково-технічної термінології»], (17 20 грудня 1996 р.). – Львів : Вид во Держ. ун ту «Львівська політехніка», 1996. – С. 11 12.
43. Вакуленко, М. Про «складні» проблеми українського правопису (українська латиниця, запозичені слова та ін.) / Максим Вакуленко. – К. : Курс, 1997. – 32 с.
44. Вакуленко, М.О. Восточнославянская латиница в международном контексте / Maksim Olegovič Vakulenko // Slavia, Praha. – 1998. – R 67. – С. 333 339.
45. Вакуленко, М. Правописні аспекти науки термінології / Максим Вакуленко // Вісник Книжкової палати. – 1998. – № 11. – С. 15 17.
46. Общее языкознание : методы лингвистических исследований / отв. ред. Б.А. Серебреников. – М. : Наука, 1973. – 318 с.
47. Вакуленко, М.О. Тлумачний словник із фізики : [6644 статті] / М.О. Вакуленко, О.В. Вакуленко. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. – 767 с.
48. Вакуленко, М.О. Сучасні проблеми термінології та української наукової термінографії / М.О. Вакуленко. – К. : Видавн.-поліграф. центр «Київський університет», 2009. – 64 с.
49. Багмут, А.Й. Сучасна мовленнєва дійсність: орфоепічні норми і мовленнєва діяльність / Алла Йосипівна Багмут // Загальна та експериментальна фонетика : зб. наук. праць і матеріалів / відп. ред. Л.Г. Скалозуб. – К. : ВД «Соборна Україна», 2001. – 320 с. – С. 143 144.

Вакуленко Максим Олегович, канд. фіз.-мат. наук, ст. наук. співр. (спец. «Українська мова») Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Відповісти

Повернутись до “Словники”