Мовна ситуація очима вихідця з Донбасу

Статусне планування, статистика, події тощо

Модератор: Анатолій

Відповісти
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5525
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Мовна ситуація очима вихідця з Донбасу

Повідомлення Кувалда » Вів серпня 27, 2013 6:21 pm

Мовна ситуація очима вихідця з Донбасу

Сергій Лащенко, 23.08.2013, "День"

Про Олексія Курінного випадково дізнався від друзів. Мовляв, цей молодий столичний науковець дуже цікавиться Кубанню. А ще Берестейщиною, Придністров’ям та іншими регіонами компактного проживання українців. Ѓрунтовно досліджував тему Голодомору 1932—1933 років на Північному Кавказі. Мені допомогли зв’язатися з Олексієм, і ми цілу годину розмовляли під київськими каштанами. Виявилося, що переді мною людина з донбаським корінням, а це викликало додатковий інтерес. Тож пропоную найцікавіше із розмови з перспективним науковцем, людиною, яку можна вважати яскравим представником молодого покоління «мовних аналітиків за покликанням». Разом з тим Олексій Курінний — експерт Центру політико-правових реформ, старший викладач кафедри міжнародного права і спеціальних правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія. Перше моє запитання до нього — про відсоток україномовного населення в столиці.

«У Києві, за моїми експертними оцінками, 20—25% мешканців щодня розмовляє українською мовою, — каже Олексій. — Мої дані практично збігаються зі спостереженнями інших експертів, таких як Василь Бабич (він пише статті на цю тему) і з останніми дослідженнями Галини Залізняк. Зрозуміло, рахувати можна по-різному. Можна заїхати у спальний мікрорайон і послухати, якою мовою розмовляють пересічні хлопці й дівчата, яким нема чого робити вечорами. У нас «на лавочках» російською розмовляє 90—95% населення мікрорайонів. Але це не означає, що весь Київ російськомовний аж до такої міри. Україномовні громадяни зазвичай об’єднані за інтересами. Тому й українську мову можна частіше почути в громадському транспорті або десь у центрі міста. Але ця обставина свідчить, що мовна асиміляція українців, безперечно, триває. Навіть у столиці».

Про свою українізацію Олексій розповідає цікаву історію: «Я народився в російськомовній родині; мама — росіянка, тато — українець із черкаським корінням. Виховувався перші сім років повністю, а потім, до чотирнадцяти, частково — на Донбасі. Бабуся й дідусь по материнській лінії — росіяни, дідусь, до того ж, колишній військовий. Імперського російського духу в нас у родині не було, але не плекалося й українство: тато мене, малого, просто вимуштровував говорити один день на тиждень англійською, про українську навіть мови не було. Коли мені виповнилося сім років, постала проблема: до якої школи мене віддавати? До російської в Артемівську (сто метрів від дому), чи до української в Києві (кілометр від дому, 20 хвилин пішки). І уявіть собі: дідусь-росіянин наполіг, щоб я вчився українською! Тому я ніколи не злився на світ через своє незнання української. Не було в моїй душі спротиву й несприйняття українства — навпаки, тільки посилювалось бажання вивчати мову і захищати все українське. У київській школі перші три роки мені було дуже важко, бо потрапив до україномовної школи без жодної попередньої домашньої підготовки. З двох років декламував напам’ять Тютчева і Лермонтова, але це мені в україномовній школі допомагало слабо... І все ж, результати переїзду із шахтарського краю до Києва не забарилися. Коли влітку 1995-го я приїхав у рідний Донбас, то одразу побіг у двір похвалитися своєю українською наукою. Хлопці сприйняли мої місіонерські, українізаційні потуги більше ніж байдуже. Один із них так і сказав: «Говоришь по-украински, ну и вали в свою Украину...» І тоді я обурено вигукнув: «А это и есть моя Украина, это ты вали отсюда!» До бійки не дійшло, але той випадок закарбувався в моїй пам’яті на все життя: презирство та агресія в очах хлопця з нашого двору і моє почуття образи. Ровесник відкинув і розтоптав безцінний, як на мене, дарунок, який я привіз із Києва — українську мову...»

За експертними оцінками Олексія, майже 60% вихідців із села русифікується навіть у київських, столичних умовах. Лише 40% тримається своєї мови. «Міграційні процеси відбуваються уже не так, як це було за радянської доби. Тепер до Києва уже переїжджають міські мешканці з Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, з усього урбанізованого Донбасу. Зараз орієнтовно 60% мігрантів до Києва — це колишні мешканці міст, які від народженя були російськомовними. Звичайно, за рахунок сільської міграції та переїзду до Києва вихідців із Західної України відбувається певна стабілізація цього процесу. Але тенденція є тенденція...» — констатує Олексій. Із сумом він говорить і про нову мовну політику в сфері освіти, зокрема той самий закон Ківалова — Колєсніченка, що загалом «призвело до того, що упродовж 2010—2013 років відбувалося послідовне скорочення кількості першачків, які навчалися українською». Так, Олексій констатує: «Якщо у 2009—2010 роках приблизно 55% дітей на Донбасі пішло в перші класи з українською мовою навчання, то 2010-го — 53%, а тепер лише 50%. По Одесі, Харківській, Луганській областях також спостерігається спад на 5—10%. Найбільше втратила Луганщина, яка спочатку майже подолала 50-відсотковий бар’єр, а тепер скотилася до позначки 42—43%. Нагадую, що йдеться саме про першачків. Це десятки тисяч учнів, які пішли в класи з російською мовою навчання. Їхній світогляд тепер формуватимуть російськомовні коди».

Цікавими є також його спостереження щодо мови вивісок: «Якщо говорити про мій рідний Донбас, то найбіш українізований у цьому сенсі — Донецьк. Там до 30% україномовних вивісок. І це попри те, що в цьому місті українці становлять лише 45% від усього населення, а з них лише 20% вважають українську мову рідною. У моєму ж рідному Артемівську українців значно більше — 73%, і 40% із них визнає цю мову рідною. Але українських вивісок в Артемівську значно менше, ніж у Донецьку — лише кожна п’ята. Найбільш драматична ситуація — в Києві. На початку 2000-х столиця була на 90% україномовною — маю на увазі за вивісками. А тепер — лише на 60—70%. Сьогодні Київ зрівнявся з Харковом. А раніше виглядав значно краще».

У цілому про мовну ситуацію Олексій відгукується так: «За даними соціологічних досліджень, понад 70% вінничан також спілкуються в побуті українською мовою. Але анкети в соцмережах заповнюють українською мовою лише... 26% вінничан. Прірва між 70% і 26% просто вражає! Вона свідчить про сильний мовний конформізм мешканців столиці Поділля. В Житомирі, Черкасах, Кіровограді, Сумах більшість населення розмовляє російською, меншість — українською або суржиком. На власні очі міг оцінити ситуацію в Ужгороді. У центрі міста не менше 70% спілкується українською. Але ужгородці частіше переходять на мову співрозмовника, ніж львів’яни чи тернопільці. Отже, ситуація в Україні не настільки погана, як прогнозували песимісти, але й не настільки добра, як запевняли оптимісти: мовляв, закон Ківалова — Колєсніченка ні на що не вплине. Не можу не думати про те, яку негативну роль відіграли «противсіхи» під час останніх виборів».

вітько
Повідомлень: 53
З нами з: Сер липня 24, 2013 10:29 pm

Re: Мовна ситуація очима вихідця з Донбасу

Повідомлення вітько » Пон вересня 02, 2013 8:20 pm

У Києві, за моїми експертними оцінками, 20—25% мешканців щодня розмовляє українською мовою,
Розмовляють на уроках у школі, на лекціях у виші, телефоном з тещою, свекрухою, чи читаючи вголос українську газету?.. Чи має значення "якість" киян: скороспечені, тимчасові чи з діда-прадіда кияни?.. І чим відрізняється київська українська від київської "російської"?..

Відповісти

Повернутись до “Мовна політика”