Майдан – фронт русско-украинской войны

Статусне планування, статистика, події тощо

Модератор: Анатолій

Відповісти
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » Нед січня 26, 2014 3:53 pm

Майдан – фронт русско-украинской войны. Одна страна - две правды
ОСТРОВ, 23.01.2014
Как не печально это признавать, но если смотреть глубже, чем сегодняшние бои в Киеве, то конфликт в стране возник и идет не по линии власть - оппозиция, и даже не по линии диктатура – демократия, а по фронту русское – украинское. И речь не о влиянии российских спецслужб на наше правительство, не о сдаче Путину европейского будущего Украины, а о ментальности тех, кто руководит сегодня государством, но никогда не видел в нем нации, - лишь территорию, осколок их Советской Родины.

Янукович никогда не был президентом всей Украины. И этого не могут не признать даже сторонники диктатора. Он изначально избирался «русским» юго-востоком, как «русский президент» с «русской» миссией, в пику «украинскому» (бандеровскому) центру и западу. И опирался он всегда на «русскую» часть Украины, в угоду которой строил свою и бюджетную, и гуманитарную, и экономическую политику.

Он заполнил всю государственную вертикаль «русскими» чиновниками; назначил министров, с московской пылью на туфлях и российскими паспортами в сейфах; сдавал России территорию и экономику страны («в аренду»); но главное, в данном случае, - мыслил не как политик государственного масштаба, а как «русский», зажатый украинскими условностями. Это прослеживается даже в количестве поездок главы украинского государства в регионы. В то время, как дончане уже просто стонут от перекрытия дорог и зачисток улиц под визиты президента, западным украинцам такое «счастье» выпадает гораздо реже.

Последнее, кстати, обусловлено еще и психологической особенностью Виктора Януковича – игнорировать, не замечать того, что ему неприятно.

Журналисты задают неудобные вопросы? – отменил пресс-конференции с журналистами, стал встречаться только с придворными писаками. Оппозиция в Раде кричит и не уважает? – перестал появляться в Раде, даже с ежегодными посланиями. Плевать, что она – срез и представительство украинского народа.

Точно такая же ситуация с Майданом. Он просто игнорировал мнение и требования миллионов людей, делал вид, что ничего не происходит. Вернее, даже не делал вид, а убедил себя, что это так и есть…

Эта русско-украинская раздвоенность президента заметна буквально во всем.

С одной стороны он говорит (на камеру) на украинском языке, с другой – делает все, чтоб руками Табачника и своих дрессированных обезьянок в Раде, вытравить мову из обихода, а все украинское – из учебников истории. И украинский язык с его «йолкой», и, тем более, сами украинцы, которых он не замечает, потому что они его не любят, - все это воспринимается им как досадная необходимость, обуза, которую ему приходится нести. Это чувствуется. Этого не скрыть.

В результате, украинцы стали чувствовать себя как на оккупированной «русскими» территории, «донецкий» режим стал для них оккупационным.

В глазах украинцев президент постоянно сдает Украину России. Хотя, на самом деле, интересы России Виктору Федоровичу так же чужды как и интересы украинцев. Он, наверное, уже ненавидит Россию, которая мешает ему даже больше, чем украинский народ. И уступки Путину он делает не из желания лишить Украину независимости, а от страха потерять ее для себя лично, как территорию своего «промысла».

В то же время, в глазах «русских» украинцев, которые экономически страдают от правительства «профессионалов» не меньше, чем все остальные - это выглядит как сближение с «братским народом», отстаивание их исторических и гуманитарных ценностей.

И власть понимает это и культивирует эту «русскость», которая, впрочем, скорее соотносится с понятием «совок», чем с Россией. Отсюда сегодня такая волна ненависти ко всему украинскому со стороны того же «Беркута», который уничтожает украинские флаги, как издевательство заставляет петь национальный гимн, а повстанцев идентифицирует по украинскому языку и повязкам в национальных цветах. То же самое среди противников «бандеризации» на Востоке. Украинская символика и даже украинский гимн для большинства их них уже стали признаком врага. А ведь эти люди должны защищать Украину. Но нельзя защищать то, что ненавидишь. Следовательно, либо они защищают не государство, а кого то в нем, либо это государство, которое они защищают – не украинское…

Можно сказать, что даже разница в отношении к революции на Востоке и Западе обусловлена этой русскостью, которая имеет свои исторические корни. Ведь вся история России – это история царей, - плохих и хороших. Русские всегда уповали на царя-батюшку, на власть. Даже Октябрьскую революцию в Российской империи совершили, по большому счету, представители не коренного народа.

У украинцев же, в крови течет козацкая вольница, Сечь, где гетьманы избирались Радами, а свобода считалась более высокой ценностью, чем даже жизнь.

В русских то самое рабство, которое по капле призывал выдавливать из себя любимый «украинский поэт» Януковича – Чехов, закладывалось веками. Фактически оно существовало еще с Новгородской республики, а юридически крепостное право было оформлено Соборным уложением от 1649 года.

В Украине же крепостничество введено указом Екатерины только с 1783 года…

Отсюда непонимание Януковичем и «русским» Юго-востоком Украины, мотивации повстанцев. Для них свобода, за которую борется Майдан – это абстракция, они в нее даже не верят. А для тех, кто идет под пули, свобода кажется естественным правом самим управлять своей жизнью, без крепостной зависимости от государства. У каждого – своя правда под которую и подгоняются все факты: и истории и современной жизни, а, особенно, нынешнего конфликта.

Отсюда активность запада Украины и пассивность Востока, который живет по принципу «нас ибут, а мы крепчаем».

На самом деле, и свобода и рабство, в их гипертрофированных формах, - это болезни. При чем, как показывает история, - одинаково приводящие к смерти. Но рабство в этом смысле опаснее, поскольку болеющие им умирают, так и не придя, за всю свою жизнь, в сознание.

Получается, что тот конфликт, который происходит сейчас, был заложен исторически. Практически на метальном уровне. Но его можно избежать, подобные мины заложены историей и в других странах, - той же Испании и Великобритании, - но для этого нужно умное руководство. А нам с этим, увы, не повезло. Янукович, как «русский» по натуре, взял в руки президентскую булаву не для того чтобы руководить страной, а для того, чтобы царствовать и обогащаться. За четыре года, Виктор Федорович стал, пожалуй, самым богатым человеком страны и Папой, но даже не попытался стать отцом нищающей нации.

Вот так исторические факторы и личностные особенности президента привели к тому, что страна в прямом смысле слова оказалась на грани гражданской войны.

Более того, она уже началась. И речь не о пяти убитых, а о том, что война уже идет у людей в головах. Особенно побывавших на месте событий, или как-то причастных, к тем, кто там побывал. Это – самое опасное! Ведь те бойцы внутренних войск, которых привезли в Киев по приказу, и которые стоят сейчас под камнями и бутылками с зажигательными смесями, в любом случае уйдут с Грушевского с ненавистью ко всему украинскому. А родные, друзья, знакомые тех, кого убили, избили, покалечили, похитили беркутовцы и бандиты… – когда это коснулось тебя лично, абстрактная революция становится твоим личным делом, личной войной. Волна ненависти растет и очень скоро может охватить всю страну. Если в Донецке, пока что, война в Киеве ощущается как что-то далекое и не реальное, то вовлеченным в нее город окажется, когда в него привезут первый труп. И тогда уже никто не будет разбираться кто прав, а кто нет (даже если это будет труп того снайпера, который убил троих), потому что сыграет фактор «свой-чужой», - убили своего.

А сегодня, ослепленная инстинктом самосохранения, власть делает все, чтоб это случилось. Ведь совершенно очевидно, что власть отдала Киев карателям в погонах и «адидасах», как трофей. Им можно всё. Главное – подавить протест, о средствах достижения этой цели, похоже, не говорят. Об этом свидетельствует сегодняшняя ночь, когда беркутовцы обманом заманивали автомайдановцев, следящих за передвижением титушек по городу, в засады, а затем разбивали им машины, бросали в них гранаты, травили газом и похищали водителей. О том, что Беркут до полусмерти избивает, глумится, пытает всех задержанных еще до того, как их доставляют в райотделы, - даже говорить излишне. И, наверняка, они искренне думают, что борются со злом, наверняка их психику так обрабатывают, чтоб они видели в протестующих украинцах не людей, а врагов.

Но беспредел «Беркута» кончится тем, что киевлянам это надоест, и они начнут обороняться. Если сейчас милиция «быкует» имея дело, с безоружными людьми, и вне Майдана ей, практически, не оказывают сопротивления, то не нужно забывать, что в Киеве 400 тысяч только зарегистрированного охотничьего оружия. И может наступить момент, когда очередной приступ жестокости Беркута спровоцирует киевлян отбивать своих теми же методами. Достаточно одного удачного примера, чтоб от оборонительной тактики люди перешли к наступательной. Ведь запах крови лишает разума, а удача окрыляет…

Конечно, если быть честным, сегодняшние события в Киеве мирным протестом назвать уже нельзя. Но по сравнению с откровенным бандитизмом Беркута, титушек и милиции - которые начали жечь машины, похищать и бить людей задолго до захвата радикалами ул.Грушевского, - это действительно мирный протест. Поскольку одни в броне, с оружием и под защитой государства, а другие, в лучшем случае с бутылкой бензина и камнем из мостовой. По крайне мере повстанцев погибло уже пять, пропавших без вести и покалеченных без суда и следствия можно считать сотнями, а ни один беркутовец не погиб и в засадах митингующих избит не был, и машины карателей, насколько мне известно, тоже еще не горели.

Зло порождает зло. Жестокость – жестокость. Когда эпидемия ненависти захватывает людей, неправых нет: я убил его, потому что он убил моего брата. Каждый прав и не прав. Важно, кто первый начал, но здесь концов не найдешь: беркутовец стреляет в повстанца, потому что тот пошел против власти, а тот пошел против власти, потому что беркутовец избил студента на мирной акции. Замкнутый круг. И что самое интересное – тот, кто отдал приказ, избивать студентов – остался в стороне, он в этот круг смерти не попадает…

"Если этот силовой сценарий будет продолжаться, я думаю, что Майдан будет разогнан с кровью, с силой, но начнется партизанская война. Партизанская война по всей - ну, по крайней мере по Западной Украине, по Центральной это начнется", - сказала в интервью «Голосу Америки» социолог Ирина Бекешкина. По данным исследований, в вооруженных объединениях готовы участвовать 0,9 процента населения. Это более 300 тысяч (!!!) человек".

"В Западной Украине это более трех процентов. Западная Украина станет для власти Вандеей. В Украине насадить авторитарный режим можно только с помощью кровавой диктатуры, и то не везде", - считает И. Бекешкина. И кто, даже у нас на Востоке, с ней не согласится? Более того, давайте учитывать, что эта цифра была получена еще в мирное время, до убитых и раненых в Киеве, когда война казалась страшной сказкой, но не более. Сегодня же, когда она на глазах становится реальностью, и все больше людей становятся к ней причастными, эта цифра может вырасти в разы!...

Тем более, что как и всегда в политике, Майдан – явление многослойное и динамичное. И вокруг него завязана куча интересов и подводных течений, которые к тому же еще и меняют свое направление. И среди них есть те, что заинтересованы в развязывании гражданского конфликта в стране и ее расколе.

Например, кто еще неделю назад мог подумать, что Янукович сядет за стол переговоров с лидерами оппозиции? Да и сами эти лидеры все больше производили впечатление купленных властью. И именно они своим бездействием спровоцировали радикализацию протеста. Радикалы из Правого сектора пошли к Раде после того как поняли, что оппозиционная тройка на решительные действия не способна и взять на себя ответственность боятся. Когда народ потребовал назвать единого лидера, а Яценюк заявил, что «лидер здесь – украинский народ», возложив, соответственно, и ответственность за всё на самих собравшихся, собравшиеся поняли, что нужно действовать самим.

Таким образом, народная оппозиция втянула политическую оппозицию в реальный конфликт с властью. Но даже после начала боев на Грушевского, лидеры оппозиции, видимо не верившие в то, что эта авантюра продлится долго, говорили своим партийцам, требующим поддержать бойцов на Грушевского: «Это не наша война». Ведь в боях на Грушевского до сих пор практически не участвуют ни УДАР, ни «Батькивщина»…

Но, оказалось, что чужой войны не бывает. К тому же, именно эта, чужая для них война, подняла Кличко, Яценюка и Тягнибока до уровня ультиматумов президенту. В общем, политики, под шумок, решают свои проблемы. Но очевидно, что они используют ситуацию, а не формируют ее.

Если искать сценариста, то нужно идти по принципу: ищи кому выгодно. Кому выгоден гражданский конфликт и раскол Украины?

Януковичу это не нужно, поскольку даже при сохранении президентского поста, он не только теряет часть своей власти, но и позиции в отношениях с тем же Кремлем.

Оппозиции, тем более, не нужен такой головняк. Она борется за власть в стране, а не за право командовать повстанцами в черниговских лесах.

Это не нужно США, поскольку раскол Украины усилит Россию.

Тем более, горячая точка и миллионы беженцев не нужны Европе.

Раскол Украины выгоден только России, руководство, да и большинство населения которой, считают Украину (кроме трех западных областей) «русской» территорией. Раскол Украины, да еще и прямое или косвенное присоединение большей ее части к «Русскому миру» Путина, стал бы самой большой, можно сказать, исторической, победой нынешнего президента РФ.

«Закручивая гайки» диктаторскими законами, их инициаторы не могли не знать, что резьбу может сорвать и пойдет цепная реакция. Ведь далеко не все могут расслабиться и получить удовольствие, когда его насилуют. Тем более, когда делают это цинично, в особо извращенной форме, как делали это регионалы своим ручным голосованием без подсчета голосов.

Вот где писали эти законы, и кто вложил Виктору Януковичу идею их принятия? – ответ на этот вопрос дал бы ответы на многое.

В любом случае именно России выгодна сегодня эскалация конфликта. И странно, почему депутат-регионал, заявивший, что в людей стрелял снайпер из стран НАТО, не подумал, что, возможно, этот снайпер не из таких далеких краев.

Майдан может сорвать этот план, если все же добьется отставки правительства Азарова. А если еще и до Януковича дойдет, что те, кто придумал пакет диктаторских законов и организовал беспредел бандитов в погонах, - подставляют его, то у нас появится шанс спокойно дожить до очередных или внеочередных выборов.

Правда, проблема «русской» и «украинской» Украины останется. Но решать ее будут уже другие политики. Ее можно решить, если для этого будет политическая воля…

Сергей Гармаш, «ОстроВ»

До речі, якось важко взагалі уявити "Беркут", який співає гімн України, а от те, що ламає древка державних прапорів і "приділяє увагу" україномовним – просто. От що в мізку беркутівців, які затриманого примушують співати гімн України :? . Вони чий "правопрядок" [про що так з ображеними інтонаціями люблять говорити представники цієї структури, і не тільки начальники] захищають такі "правозахисники" і якій державі служать? Он Джига (ген.-полк. міліції, регіонал) написав: "Верх ганьби і неподобства, абсолютно беззахисного, в той момент, людини в присутності досить великої кількості міліціонерів принижувати і піддавати тортурам такого роду, є тяжкий злочин. Думаю прокуратура дожна негайно в цьому випадку взяти під варту винних, такі міліціонери гірше бандитів". "в присутності...", а без присутності? І чому тоді Джига голосував за амністію учасників листопадового погрому?
Я противник того, щоб беркутівців чи інших представників влади закидали камінням чи коктейлями, і зрозуміло, що там є різні люди, але їм треба вже якось потроху усвідомлювати свої дії, щоб потім не ображатися

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » Пон січня 27, 2014 7:45 pm

Народна Рада України визнала спецпідрозділ МВС "Беркут" злочинною організацією

У відповідній заяві Народної Ради, ухваленій 27 січня та підписаній членами президії Народної Ради Кличком, Тягнибоком, Яценюком, зазначається, що "Беркут" є злочинною організацією.

"Зважаючи на чисельні порушення Конституції України, законодавства України та внутрішніх інструкцій, систематичне перевищення повноважень, неадекватне застосування сили, зокрема жорстокі тортури та побиття учасників мирних протестів, журналістів та медиків, вбивств громадян України бійцями спецпідрозділу МВС "Беркут", виконуючи волю українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні; здійснюючи перший важливий крок для докорінного перетворення репресивної системи Міністерства внутрішніх справ на справжній демократичний європейський орган захисту прав і свобод людей,

Народна Рада України постановляє:

Визнати спеціальний підрозділ МВС "Беркут" злочинною організацією, члени якого постійно порушували українське законодавство і були причетні до цинічних злочинів проти власного народу.

Ліквідувати спеціальний підрозділ МВС "Беркут" як такий, що знаходиться поза законодавства України.

Закликати бійців і командирів "Беркуту", які не були помічені у злочинах проти прав і свобод громадян, скласти зброю і перейти на сторону українського народу.

Оголосити їм амністію і гарантувати особисту безпеку".

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » Пон січня 27, 2014 7:49 pm

Трохи двозначно з "Ліквідувати" :ugeek:

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » Чет січня 30, 2014 3:38 pm

Ще одна "беркутушка"

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » П'ят січня 31, 2014 4:44 pm

Сергій Жадан
Вісті з полів
14.01.2014
Дорогий Геннадію Адольфовичу!
По-перше, дозвольте висловити співчуття. Попри проведену титанічну роботу, попри всі маневри та польові дослідження, попри партійну твердість та політичну незламність, цей чортів форум євромайданів таки було проведено. Не допомогли ні працівниці освітньої сфери, ні зондеркоманди петеушників, ні масовики, ні затійники. Попри всі бойові наскоки на церкви та книгарні, попри побиття та сльозогінний газ, галичани з Луганська, Полтави, Сум, Дніпропетровська та інших міст країни, а також долучені до них галичани кримсько-татарського походження провели таки свій шабаш у місті вашої бойової слави.
Зірвати цю вакханалію не вдалося. Зірвати вдалося хіба що кілька петард. Теж весело, але масштаб не той.
Одним словом, прогин не зараховано й перед пацанами незручно.
Тож ми, пересічні харків'яни, висловлюємо вам свої співчуття, а разом із тим хочемо звернути вашу увагу й на очевидні помилки, допущені вами в ході боротьби з силами зла.
Перш за все, Геннадію Адольфовичу, кадри. Які, за влучним визначенням одного з ваших попередників у боротьбі з кримсько-татарськими євро-галичанами, вирішують усе. Геннадію Адольфовичу, це, по-вашому, бюджетники? Ви бачили вирази їхніх облич? Особливо після п'ятої години стояння під дощем. По-вашому, так виглядають задоволені стабільністю трудові резерви? Де посмішки? Де блиск в очах? Де впевненість і відвага? Що це за обмотування наочною агітацією й понура черга за печеньками?
Висловлюючи стурбованість, ми, пересічні харків'яни, надалі пропонуємо таке. По-перше, не ставити під плакати "Молодь за Януковича" працівниць освітньої сфери та бібліотекарів віком після 50 років. Триматися, так би мовити, усталених поколіннєвих меж.
Також пропонуємо плакати, писані від руки (хоча й роздруковані в типографський спосіб) писати хоча б різним почерком. А то незрозуміло стає, хто цей титан, що не полінувався від руки, літера в літеру, кома в кому, списати стільки агітаційного матеріалу.
По-друге, Геннадію Адольфовичу, гопники (до речі, знаєте, як тепер називають харківських гопників? Гепники й допники. Смішно, правда?). Так ось – де геополітична закваска передових загонів боротьби з темними силами? Де моральні імперативи? Де ідеологічна підкутість? Що за гасла вони викрикують? Що це за лозунг такий – "Шо не жопа – то Европа"? З вами це гасло узгоджували? І ви погодились? Ми, пересічні харків'яни, не розуміємо – на чий млин ллєте воду, Геннадію Адольфовичу? Людина, далека від тактики боротьби з галицькими татарами, може собі подумати, що Європа це все, що не є жопою. Себто, що Європа це щось протилежне тому місцю, куди ми йдемо під мудрим керівництвом партії. Чи ж за це стоїть під дощем п'ятдесятилітня бюджетна молодь?
І насамкінець, про музику. Ми, пересічні харків'яни, з уважністю та зацікавленням переслухали музичний репертуар, яким ви глушили як бюджетну молодь, так і представників євро-татарської навали. І нас гризуть сумніви. Геннадію Адольфовичу, яка "Червона Рута"? Геннадію Адольфовичу, ви про що? Ви знаєте, що саме її, "Червону Руту", співають харківські ультрас? Ті самі ультрас, що кричать на стадіоні "Металіст" (так-так, Геннадію Адольфовичу – на стадіоні "Металіст") "Героям слава! – Слава Україні!". Ми розуміємо, що ви лише віднедавна почали ходити на стадіон, раніше вас туди не пускали, але спитайте свого приятеля! Він же голова місцевої федерації футболу, він підкаже. То що ж виходить – у нас спільна музика з тими, хто вигукує єврогасла? І прапори спільні, виходить? Ви, до речі, зрозуміли, що, підігнавши до пам'ятника Ярославу Мудрому колони бюджетників із жовто-синіми прапорами, ви зібрали, мабуть, найчисельніший євроінтеграційний мітинг у Харкові? Ви це як – на всяк випадок? На майбутнє?
До речі, про майбутнє. Наскільки можна зрозуміти, ми, пересічні харків'яни, в ідеалі маємо дотримуватись трьох основних принципів – бути за Януковича, проти фашизму й проти гей-парадів. Натомість стає незрозумілим – який логічний зв'язок пролягає між Януковичем та гей-парадами? Нас, пересічних мешканців міста, в принципі насторожує розв'язана вашими ЗМІ рекламна кампанія гей-культури. Звідки стільки уваги до цієї теми, в чому тут партійний тренд? Чому ви з вашим приятелем (тим, який голова федерації) лише про це й говорите? Що це за таємничий гей-нацизм, на боротьбу з яким ви нас кидаєте? І головне – як це впливає на наповнення бюджету? Виникає риторичне питання – чи можемо ми просто лишатись антифашистами, без обов'язкового перегляду ваших агітаційних матеріалів?
Одним словом, підсумовуючи сказане, хочеться згадати класика (довго пояснювати, ви не читали): "І рости, і діяти нам треба". Ну, себто, вам. І додати за тим таки класиком: "Ростемо ж ми, гей!". Нічого особистого, самі розумієте.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » П'ят січня 31, 2014 5:35 pm

До речі, на виборах міського голови були такі результати:
Як відомо, згідно з оприлюдненим протоколом Харківського тервиборчкому, перемогу на виборах мера Харкова здобув кандидат від Партії регіонів Кернес, за якого проголосували 130 тис. 352 виборців (30,09% голосів).

Кандидат від опозиційної партії "Батьківщина" Аваков набрав 127 тис. 608 голосів (29,46%).

Згідно з результатами екзит-полу GFK, Аваков набрав більше голосів, ніж Кернес.


Згідно з результатами екзит-полу, проведеного компанією GFK Ukraine у неділю, 31 жовтня, екс-губернатор Аваков отримав 34,7% голосів, а в.о міського голови Кернес - 30,9%. На третій позиції - Алла Александровська - 15,4%.

Харьков готов к мобилизации сторонников законной власти - Кернес

Який законник! :lol: Але 130352 гепника в Харкові... :?


Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » П'ят січня 31, 2014 7:54 pm

аналіз пані слабенький ;) . Кращий аналіз оцей. Хоча теж має свої недоліки.
Принагідно зазначу, що вигук "Смерть ворогам" більше людей [кількісно] відштовхнув, ніж згуртував. Я, наприклад, волів би його не чути, і то не тільки на Майдані. Тут автор має рацію.

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » Суб лютого 01, 2014 4:48 pm

На замітку орнітологам: 7-й підвид беркутів - Aquila chrysaetos dopnikus

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 6020
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Майдан – фронт русско-украинской войны

Повідомлення Кувалда » Суб лютого 01, 2014 4:54 pm

Добра стаття в "Дні", 31.01.2014
Діалог політкультур
Або Як тільки що, так одразу розлучення?
Євген Середа

Поточна політична криза в Україні висуває на перший план тему, що вже стала звичною для подібних періодів, про реалії і перспективи співіснування різних частин країни в межах однієї держави. На жаль, у низці інформаційних приводів «конструктивними» пропонується розглядати варіанти «мирного розлучення», яке, на думку носіїв таких поглядів, повинне «всім полегшити життя». А збереження України в її нинішньому вигляді прямо або побічно підноситься як щось «деструктивне». Виходячи з цього, сьогодні актуалізується пошук нових аргументів на користь того, чому Галичині й Донбасу краще жити в одній державі і на яких ефективних принципах повинне будуватися це спільне життя. (Особливо важливо це буде в період грядущої президентської кампанії, зокрема — в тому випадку, якщо перемогу отримає Віктор Янукович.)

ГОЛОСИ РОЗКОЛУ

23 грудня депутат Донецької міської поради Тетяна Мармазова підкреслила, що жителі Донбасу і Західної України є різними, і заходи на кшталт «Схiд i Захiд разом» не зможуть змінити ситуацію, коли громадяни однієї країни по-різному реагують на одні й ті самі події. «Будь-який розсудливий житель України, який зможе оцінити ризики для подальшого розвитку держави, повинен розуміти, якщо ми хочемо, аби держава Україна відбулася, то шлях федералізації неминучий. Це можуть бути різні варіанти федералізації, але це повинно бути, якщо, підкреслюю, ми хочемо залишитися єдиною країною», — цитує Мармазову донецький сайт 62.ua.

22 січня на позачерговій сесії кримського парламенту декілька депутатів з парламентської трибуни заявили, що в разі приходу до влади опозиції керівництво Криму повинне буде заявити про самовизначення півострова. У заяві парламентарі розкритикували дії опозиції в Києві, назвавши її прибічників «екстремістами і неонацистами», які розколюють країну. У тексті заяви було вказано, що кримчани не житимуть в «бандерівській» Україні.

У свою чергу Олена Яхно у статті «Несоборні думки про Україну» на сайті «Главком» з євромайданівських позицій пише так: «Думаю, треба не ходити коло та навколо, а визнати очевидний факт: ми вкотре бачимо істотний глибокий розкол країни. І щодо питань інтеграції, і щодо питань влади, і щодо Майдану. 10 років практично нічого не змінили. Велика незрима українська стіна нікуди не поділася. Мені здається, що рано чи пізно ми повинні будемо примиритися з однією дуже обтяжливою і неприємною думкою. І я ризикну її озвучити: розділення для цієї країни може бути не злом, а благом. Інше питання, що доки не проглядаються механізми та інструменти для цивілізованого, мирного розділення».

Для збалансованості картини прикладів варто привести ще логіку Теодора Спітюка, який у публікації «У чому Схід і Захід разом?» на сайті «Захід.net» акцентує, що «антимайдан» нібито представив модель «України» у всій красі. Мовляв, її важко вписати не лише в загальноєвропейський контекст, але і поєднати з тим, що розуміється під «Україною». «Цінності, які провладні політики взялися «захищати» за допомогою «Півдня і Сходу», не залишають жодних сумнівів у тому, що відмова від євроінтеграції є не лише способом зберегти необмежену владу для президента і його оточення. Мова, зокрема, про цивілізаційний вибір між Європою і Євразією», — пише Спітюк.

РІЗНІ, ТОМУ ЄДИНІ

А ось філософ Володимир Соловйов говорив, що національна ідея — це не те, що народ думає про себе в часі, а те, що Бог задумав про цей народ у вічності. Якщо ми прийматимемо той факт, що регіонально-політична різноманітність сучасної України — це «не просто так», і в цьому є глибший сенс, ніж «ну, пожили разом трохи, щось не подобається, давайте розлучатися», тоді у нас буде більше мотивацій шукати спільну міжрегіональну мову. Мову мирного, доброзичливого й ефективного зіткнення і взаємодії різних політичних культур. Але не в тому розумінні, що основна західноукраїнська модель політкультури повинна пригнітити і витіснити домінуючий політико-культурний патерн на Південному Сході або навпаки. А в тому сенсі, що сьогодні справжню Україну, здатну максимально реалізувати свої можливості, варто шукати на стику цих двох моделей, в точці їхньої зустрічі й діалогу, який простимулює відхід різних регіонів країни від того, що нам заважає рухатися вперед. У цій ситуації більшою мірою йдеться не про потенційний взаємообмін певними політичними якостями українських регіонів, а про нову, творчу і результативну політреальність, яка може виникати з цього діалогу. Реальне спілкування народжує абсолютно іншу реальність, ніж заочні думки людей один про одного.

У політології виділяють три основні типи політкультури: патріархальний, підданський і активістський. Якщо виходити з того, що нині південний схід України більшою мірою тягнеться до підданського типу (пасивність та усунутість від політсистеми, очікування від держави або покарання, або надання благ), а Захід і Центр — до активістського типу (енергійне громадянське прагнення впливати на політику країни), ми отримуємо цікавий «пазл». Головне ж, аби цей «пазл» підкріплювався змістовним спілкуванням. У екзистенціальній психології є таке поняття, як «діалог», яке означає особливий зв’язок, що породжує життя й буття. Цілком імовірно, що це поняття може виявлятися не лише у внутрішньоособових і міжособових стосунках, але і в соціально-групових питаннях, що мають сьогодні актуальне значення для України.

P.S. Спілкуючись нещодавно з жителями шахтарської столиці на тему «Схід-Захід», автор цих рядків виніс одну цікаву смислову аналогію, висловлену одним донецьким електронщиком: «Те, що історія з’єднала, краще не рвати».

Відповісти

Повернутись до “Мовна політика”