СПІЛКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ: ПРАГМАТИКА СЬОГОДЕННЯ

Статусне планування, статистика, події тощо

Модератор: Анатолій

Відповісти
Max
Повідомлень: 164
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

СПІЛКУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЮ: ПРАГМАТИКА СЬОГОДЕННЯ

Повідомлення Max »

1. Специфіка мовної проблеми в сьогоднішній Україні
Мовні проблеми є непростими з двох причин. З одного боку, питання мови є тонкими й тендітними, зачіпають найглибші почуття людей і тому потребують напрочуд обережного поводження. З іншого боку, ці питання є фундаментальними в людському спілкуванні. Через це вони мають великий вплив на людську психіку, але далеко не завжди піддаються відповідному усвідомленню.
Тому мова дуже часто є об’єктом маніпуляцій з боку політичних технологів, які використовують мовні уподобання чи звички певних груп населення для досягнення своїх не завжди шляхетних цілей.
Наприклад, у сучасному світі груба, неприкрита агресія щодо іншої країни є справою ризикованою і невигідною: світова спільнота не схвалює агресорів. Тому вигадують окозамилювальні приводи для нападу, серед яких одним із найпоширеніших є так званий „захист” населення, яке розмовляє мовою іншої держави. Так незадовго до початку Другої світової війни Гітлер анексував Судети. За цим же сценарієм Путін у 2014 році анексував Крим і розв’язав війну на Донбасі.
Війна в Україні – яскравий приклад того, як багаторічні маніпуляції зі, здавалося б, такими мирними речами, як мова, призводять до кровопролиття.
Усі ми прагнемо миру і добробуту. І щоб відновити цей мир, і щоб був він міцним, потрібно добре зрозуміти істинні причини того, що відбулося.
Згадаймо, як усе починалося. Штучний голодомор 1933 року винищив велику частину українців Донбасу. На ці землі позавозили переселенців із Росії та інших регіонів Радянського Союзу, істотно змінивши таким чином соціально-етнічний склад населення сходу України. На жаль, далеко не завжди в бік підвищення культурного рівня.
Потім, коли кількість російськомовних громадян на сході та півдні України стала критичною, почали роздувати міф про „утиски” російськомовного населення в Україні, хоча ніхто тут ніколи не забороняв користуватися російською мовою, а насправді єдиною загроженою мовою в Україні була і залишається українська. Наприклад, на сході та півдні України є регіони, де, незважаючи на переважну кількість українців, немає жодної української школи.
А потім для так званого „захисту”російськомовного населення, навіть не питаючи в нього згоди, ввели озброєних російських найманців. У Facebook та Youtube є чимало матеріалів про те, як російськомовні мешканці півдня та сходу України дивувалися, від кого і навіщо їх збираються захищати зі зброєю в руках.
Важливо усвідомлювати, що війна,яка зараз іде в Україні, не є якоюсь окремо взятою проблемою. Це – лише наслідок, видима неозброєним оком верхівка айсберга тих культурних, соціальних і мовних проблем, які були і є в Україні і які штучно роздмухували зацікавлені в цьому сили – в той час як наша влада цими проблемами як слід не займалася.
Тому неправильно думати чи говорити, що, мовляв, питання мови зараз не на часі, от скінчиться війна, тоді, можливо, коли-небудь... Це все одно, що говорити: лікувати хворого не на часі,от нехай спаде температура чи розсмокчеться гангрена, отоді полікуємо. Ми вже спізнилися з вирішенням мовних питань на 23 роки, і війна жорстко і навіть жорстоко показує, що з такими речами не жартують.
Необхідно усвідомити всю серйозність ситуації: проти України ведеться добре продумана, широкомасштабна, багатопланова агресія, в якій мовні питання відіграють далеко не останню роль.Якщо ми не переможемо в цій інформаційній війні, то навіть перемога у війні збройній не буде порятунком – оскільки завжди існуватиме загроза нового конфлікту під приводом „захисту” мовних прав тої частини населення, яке не хоче знати інших прав, крім своїх власних.
Ось чому мовними питаннями в Україні необхідно займатися негайно і серйозно.
Які є причини для того, щоб говорити українською мовою?
З одного боку, можна виділити так звані романтичні причини, які апелюють до емоцій: це краса мови, любов до своїх батьків, патріотичні почуття тощо. Хороший стимул для вузького кола однодумців,але це практично не діє на тих, хто має інше бачення мовної ситуації. З іншого боку, можна виокремити причини прагматичні, які співвідносяться з практичними потребами вживати саме цю мову. Саме про них і поговоримо далі.

2. Мова і людина
В особистому спілкуванні є кілька важливих причин.
2.1. Оскільки, як ми вже зазначали, мова є фундаментальним і невід’ємним чинником людського спілкування, це накладає певну специфіку її осмислення. Людина влаштована так, що не помічає речей, які є для неї звичними і буденними – цокання годинника, атмосферного тиску, земного тяжіння тощо. Не помічає доти, аж поки не зміниться її сприйняття свого оточення: зупиниться годинник, здійметься ураган чи доведеться стрибнути з парашутом. Тому про мову як про основу людського спілкування говорити водночас просто і складно. У таких випадках корисними видаються порівняння.
Загальноприйнято, що кожна держава має свою мову. Також загальноприйнято, що люди при зустрічі вітаються. Що б ви сказали про людину, яка взагалі не вітається? Очевидно, що вона якась дивна і явно випадає з норм людського спілкування.
Так само спілкування державною мовою тієї країни, де ти живеш – це соціальний знак того, що ти є людиною адекватною, культурною, відповідальною і що з тобою можна мати справу: вести переговори, домовлятися про спільну справу тощо. Тому говорити українською мовою в Україні – це те саме, що вітатися в культурному товаристві. Це ознака готовності до діалогу, ознака поваги до співрозмовника чи співвітчизника,ознака цивілізованості.
І така звичка вітатися, звичка поважати народ, серед якого живеш, звичка говорити державною мовою – це невід’ємні атрибути повсякденного життя переважної більшості країн світу. Чи можна собі уявити, щоб у Німеччині державний службовець чи касир у магазині дозволив собі спілкуватися з місцевими клієнтами не німецькою, а якоюсь іншою мовою? Що буде з касиром московського супермаркету, якби йому заманулося спілкуватися з російськими покупцями не російською, а китайською чи українською мовою?
А от в Україні – зокрема, в Києві– спостерігаємо зовсім іншу картину: працівники закладів обслуговування та магазинів спілкуються з українцями переважно чужою мовою – російською. І це суперечить не лише європейській, а й російській практиці, де рішуче захищають державну мову.
Цікаво: в якій ще державі українці можуть сподіватися на те, що з ними спілкуватимуться українською? Але,як показує практика, це право у нас безцеремонно відбирають.
І що знаменно: щоб обслужити покупця українською мовою, особливих надзусиль не потрібно. Скажімо, для касира супермаркету необхідно вивчити фрази: „У вас є картка?”, „Вам потрібен кульок?”і навчитися називати суму покупки. Це справа доброї волі і однієї хвилини недуже інтенсивної розумової діяльності.
Тому така неповага до державної мови свідчить про неповагу до самої держави.
Отже, спілкування українською в Україні – це знак того, що ми люди цивілізовані, визнаємо загальноприйняті норми людського співіснування і що з нами можна мати справи.
2.2. Нам слід ураховувати реалії сьогодення, де на порядку денному стоїть агресивний східний сусід. Нестача української мови в нашому житті – це неодмінно надмір російської, із подальшим„захистом” російськомовного населення і військовим та інформаційним вторгненням.
Отже, розмовляти українською сьогодні – це означає відвертати війну, знижувати ймовірність зовнішньої та внутрішньої агресії.
2.3. Із мовою тісно пов’язаний менталітет як окремої людини, так і цілої нації. Цей менталітет складається віками і має глибоке генетичне коріння. Відомо, що найрозвиненіші світові філософські вчення виникли в тих народів, мови яких відзначалися гомолексичністю (тобто в одномовних народів – М. В.) – німців, еллінів, арабів, індійців, китайців [Ткаченко2008: 15 – Ткаченко О. Б.Мова і національна ментальність (Спроба сучасного синтезу) /О. Б. Ткаченко. – К. : Грамота, 2008. – 240 с.].
Тому українська мова нам потрібна ще й для того, щоб зайняти своє унікальне й гідне місце серед інших культурних народів.
2.4. Більшість російськомовних українців упевнена, що розмовляє російською. Утім, така думка здебільшого помилкова. В Україні дуже рідко можна почути пристойну російську мову. Найчастіше це попсована, примітизована псевдоросійська мова, яку самі росіяни оцінюють украй низько. Ці вади є і на лексичному рівні, де знижену та нецензурну лексику вживають замість літературних повнозначних слів, і на фонетичному, де, наприклад,неправильно вимовляють російські „г” і ненаголошений „о”.
Добре вивчити іноземну мову зовсім не просто. Якісно це може зробити лише відносно невелика кількість фахівців. І чимало росіян просто зневажають тих „бывших украинцев”, які цураються своєї рідної мови, але так і не спромоглися до ладу вивчити жодної іншої.
Останнім часом Росія ввела тести на знання російської мови. Хто вважає себе великим знавцем російської – вперед!
Українці не мають рівних у світі саме у володінні українською мовою. Саме у цій мові ми найкращі. Саме тому потрібно говорити рідною мовою.
2.5. У зв’язку з близькими європейськими перспективами, українська стає мовою міжнародного спілкування. Отже, українська мова набуває нового статусу, стає ще важливішою та престижнішою.
2.6. Для приїжджих вивчення українськоїмови – можливість удосконалити свою особистість, збагативши свій інтелект однієюз найрозвиненіших і наймилозвучніших мов світу.

3. Мова і держава
Для держави мова – це один із найголовніших чинників єдності нації всередині країни. І держава мусить дбати про те, щоб захищати насамперед мовні права корінної нації, які є ніби сонцем, що освітлює інші небесні тіла – мовні права інших націй. Як і в будь-якій іншій державі, в Україні мовні права корінної нації мусять бути передумовою, джерелом мовних прав усіх інших націй. І ніяк інакше.
Якщо ж держава дозволяє порушувати мовні права корінної нації, вона себе не шанує. Кричуща невідповідність мовної практики в Україні, де непоодинокими є випадки зневаги до державної мови, до мовної практики більшості світових держав може свідчити хіба що про те, що Україна мовчазно погоджується з тими, хто не ідентифікує їїз повноцінною державою. У сусідів з’являється спокуса покінчити з цим „непорозумінням” і розпочати агресію. Наслідки ми бачимо на сході України, де йде війна.
Іноді доводиться чути: у світі є кілька держав із двома чи більше державними мовами. Як приклад наводять,зокрема, Індію та Фінляндію. От і в Україні, мовляв, потрібно ввести дві державні мови.
Але, як кажуть у народі, далеко куцому до зайця.
Візьмімо Індію. Колись вона була колонією провідної на той час держави – Англії, що дало великий поштовх у розвитку Індії як у плані суспільно-політичного розвитку, так і розвитку технологій. А разом із розвитком суспільства і новітніми на той час технологіями прийшла й англійська мова. Саме тому англійська й стала органічним елементом індійських реалій, що й зумовило її статус як другої державної мови.
У нас же ситуація зовсім інша. А історичні передумови істотно відмінні. Україна – не Індія, а Росія – не Англія. Як відомо, мова може зайняти ареал іншої розвиненої мови тільки тоді, якщо вона прийде разом із відповідними технологіями, культурою, просвітництвом чи суспільно-політичними утвореннями. Які нові технологічні, культурно-просвітницькі чи політичні ідеї принесла Росія в Україну? „Потёмкинские деревни”? Технологію будівництва російських доріг? Кріпацтво? Валуєвські циркуляри та Емські укази?
У випадку з Росією саме Україна була чинником прогресу. Після так званого „возз’єднання братніх народів”, коли по Москві ще розгулювали ведмеді, саме українські просвітителі приїжджали в Москву і навчали тамтешню знать різних наук і грамоти. „Вікно в Європу” – до речі, за істотної допомоги українців – Петро І прорубав якихось 200 з гаком років тому назад – а Україна давно вже мала культурні й торгівельні контакти з європейськими державами. Запорізька Січ була першою в світі демократичною структурою – через що Катерина ІІ так її і зненавиділа, – а в Росії ще довгий час по тому існувало кріпацтво.
Тому приклад Індії для нас недоречний і безпідставний.
А з Фінляндією ще цікавіше. Там є дві державні мови: фінська і шведська, що зумовлено історичними причинами. Але ж Фінляндія доволі довгий час була частиною Російської імперії. Чи хтось замислювався, чому другою державною там є шведська, а не російська?
А саме тому, що фінські шведи,образно кажучи, „вітаються” – тобто поводяться культурно. Шведськомовний касир у Фінляндії нізащо не дозволить собі зневажити мовні права корінного населення.
Власне, роблячи кроки на зближення з Європейським союзом, Україна практично йде шляхом Фінляндії. Насамперед, ми дедалі краще розуміємо, що робити російську мову другою державною – це самогубство для держави. Крім того, Європейський союз є наддержавним утворенням, у якому стільки офіційних (державних) мов, скільки держав-членів. Там прийнято вітатися і прийнято поважати інші мови.
І як тільки Україна ввійде в ЄС,буде реалізовано заповітну мрію прихильників кількох державних мов. Але на цивілізованих засадах.
Що ж стосується міжнародного спілкування, то вживання українських власних назв, записаних згідно з українською латиницею (http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/B ... df#page=15) – правил латинізації українських слів на засадах взаємної однозначності вихідного і транслітерованого запису без посередництва будь-якої іншої мови – є необхідною вимогою, яка стає сьогодні особливо нагальною у зв’язку з реальними європейськими перспективами України. Зокрема, латинізована назва нашоїдержави не повинна дублювати російське написання (Ukraina). Має бути українська форма: Ukrajina.


4. Як жити далі?
Україна переживає складні часи, і кожен з нас відчуває це на собі.
Складність мовної проблеми втому, що багато років нею не займалися, і склався ненормальний стан речей. Необхідно виправляти мовні перегини. У цьому ми сподіваємося на розуміння російськомовного населення України. Всі ми хочемо миру, і тепер ми бачимо, що справжній мир можливий тільки тоді, коли мовні проблеми будуть вирішені цивілізовано, на основі міжнародного досвіду, а не маніпулятивних тактик.
Необхідно усвідомити, що нинішня мовна ситуація в Україні не відповідає жодній міжнародній нормі. Це просто жахливий перекіс на користь російської мови за рахунок мови корінної нації. І декому доведеться відмовитися від незаслужених мовних переваг. Цей шлях може здатися трохи болісним – але він не смертельний. І якщо ми справді всі хочемо миру і добробуту, його потрібно пройти.
Відповісти

Повернутись до “Мовна політика”