Він був лицарем української мови

В цей розділ попадає все, що не підпадає під тематику інших розділів

Модератор: Анатолій

Відповісти
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5576
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Він був лицарем української мови

Повідомлення Кувалда »

Він був лицарем української мови. Пам’яті Олександра Пономарева
Максим Стріха
доктор фізико-математичних наук, професор
Четвер, 15 жовтня 2020, 10:30
Вранці на велике свято Покрови Україну спіткала ще одна болюча втрата: не доживши три дні до свого 85-річчя, пішов визначний учений-мовознавець, доктор філологічних наук, професор, академік АН вищої школи України Олександр Данилович Пономарів.

Ще за життя він став людиною-легендою, хоч його біографія багато в чому була типовою біографією українського інтелігента, якому випало жити в складному, часто трагічному ХХ столітті.

Нетипове було хіба що місце народження – майбутній учений народився (як і ще один відомий українець з походження Антон Чехов) у "далекосхідному" українському місті Таганрозі, яке входило колись до Катеринославської губернії, але внаслідок територіальних розмежувань радянського часу опинилося в Росії.

Але по тому було все, що належало молодій людині з яскравим філологічним обдаруванням. Олександр Пономарів у 1961 році закінчив філологічний факультет столичного університету. Відтоді й до 1976 року працював в Інституті мовознавства АН УРСР.

У 1976–1979 роках був старшим редактором у видавництві "Техніка" – і це так само типово для років боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", коли українські гуманітарії мусили шукати заробітку в далеких від науки сферах (і це ще вважалося добрим варіантом – альтернативою залишалися мордовські й колимські концтабори).

Однак після невеликого "потепління" політичного клімату після вимушеної відставки лихої пам’яті зловісного секретаря ЦК КПУ В.Маланчука О.Пономарів дістає змогу влаштуватися на викладацькій посаді в рідному університеті.

Від 1979 року й до останніх днів життя він послідовно викладач, старший викладач, доцент, професор, завідувач та знову професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Його учнями за цей час стали тисячі українських журналістів.

Олександр Данилович був автором понад 300 наукових, науково-популярних та науково-публіцистичних праць, присвячених історії й культурі української мови, проблемам нормативності мови засобів масової комунікації, українсько-грецьким мовно-літературним зв’язкам (інтерес до елліністики – від того ж дитинства над Азовським морем, де українці понад два століття живуть поруч із греками), теорії й практиці перекладу. Вчений був автором і редактором численних словників, підручників та навчальних посібників з української мови.

Найважливіші наукові праці Олександра Пономарева, де він був автором чи співавтором – це фундаментальний "Етимологічний словник української мови" в 7-ми томах; книжки "Про лексичні й фразеологічні паралелізми в новогрецькій та українській мовах" (1965); "Коментарі. Словник імен та назв до перекладу "Іліади" Гомера" (1973); "Норми літературної мови в засобах масової інформації" (1983); "Словник античної міфології" (1985, 2-ге вид. 1989); "Словник античної мітології" (2006); "Стилістика сучасної української мови" (1992, 2-ге вид. 1993, 3-тє вид. 2000); "Сучасна українська мова" (1997, 2001, 2005); "Фонеми г та ґ. Словник і коментар" (1997); "Культура слова. Мовностилістичні поради" (1999, 2001); "Лексика грецького походження в українській мові" (2005); "Сучасна українська мова: Підручник" (1997, 2001, 2005); "Новогрецько-український словник" (2005) та ще багато інших.

Олександр Данилович був не лише ученим та викладачем. Він талановито перекладав з грецької та принаймні п’яти слов’янських мов. Багато років був редактором газети "Київський університет" та "Записок історико-філологічного товариства Андрія Білецького", входив до редколегій багатьох фахових та культурологічних видань.

На жаль, я як фізик не мав щастя слухали лекцій Олександра Даниловича зі стилістики української мови. Але, познайомившись у другій половині 1980-х завдяки блискучому перекладачеві та унікальному ерудитові Григорію Кочуру, ми разом брали участь в роботі Товариства української мови імені Тараса Шевченка (згодом – Всеукраїнське товариство "Просвіта"), секції перекладачів Спілки письменників, АН вищої школи України.
Принаймні двічі наше спілкування було вельми інтенсивним. Олександр Данилович був (як і я) палким аматором опери і (як і я) вкрай болісно відреагував, коли через байдужість, лінощі та елементарну неосвіченість провідних українських співаків та музикантів опери вже в 1990-ті вони перестали звучати українською мовою.

Ми разом намагалися донести до всіх, від кого це залежало, що україномовна опера (корпус перекладів для якої створювали Микола Вороний, Павло Тичина, Максим Рильський, Борис Тен, Микола Лукаш та інші знакові постаті української літератури) є важливою частиною національної культурної спадщини, а відтак варта безумовної підтримки й збереження.

Знаю, що Олександр Данилович врешті-решт перестав навіть спілкуватися з відомим співаком, своїм приятелем з молодих років, який у бутність керівником Київської опери сприяв зникненню української мови з її сцени (хоч свою славу перед тим здобув, співаючи Онєгіна, графа ді Луна та Скарпіа саме українською).
Другим епізодом стала робота в Національній комісії з питань правопису, де я як тодішній заступник міністра освіти і науки був співголовою, а професор Олександр Пономарів – найактивнішим прибічником повернення "проскрибованих" у 1930-ті норм "харківського" правопису.

Робота нашого складу комісії тривала від 2015 року. Було "пройдено" й узгоджено більшість питань. Але все вперлося в "політично чутливі" моменти: "радості, солі" чи "радости, соли" в родовому відмінку, "г" чи "ґ" в чужоземних прізвищах та іменах, "аудиторія" чи "авдиторія", "Афіни" чи "Атени", відмінюваність чи невідмінювансть іменників іншомовного походження типу "метро", "кіно".

На цьому ж місці, як відомо, зазнав краху правописний процес початку "нульових". Провідні мовознавці тоді розсварилися і в хід пішли політичні звинувачення. Долили олії у вогонь і різні проросійські діячі.

Відтак мені було зрозуміло, що або ми вийдемо на узгоджений варіант, який підтримають усі (чи майже всі) члени правописної комісії, або рішення з окремих питань, навіть ухвалені ситуативною більшістю в 1-2 голоси, не дозволять прийняти остаточний документ на урядовому рівні, і ми далі лишатимемося з "уересерівським" ще правописом кінця 1980-х.

Цей компроміс упродовж шести (!) зустрічей, кожна з яких тривала близько двох годин, шукали в моїй присутності професори Олександр Пономарів (який представляв "прихильників змін") та Богдан Ажнюк (який уособлював "здорових консерваторів").
Саме під час цих фантастично цікавих фахових дискусій і народилася та концепція варіативності окремих норм, яка і дозволила в 2019-му нарешті ухвалити нову редакцію Українського правопису спершу на Національній правописній комісії (одноголосно!), потім на спільному засіданні Президії НАН України та Колегії МОН і остаточно – постановою уряду (чого нашим попередникам не вдавалося впродовж понад двадцяти років).

Звісно, компроміс передбачає поступки з обох сторін. Олександр Данилович, зокрема, дуже переживав, що не зумів домогтися повернення до відмінюваності "кіна" й "метра". Але він безумовно вважав нову редакцію правопису своїм вистражданим дітищем і завжди давав рішучу й аргументовану відповідь тим, хто піддавав новий правопис критиці (незрідка – просто через небажання уважно вчитатися в його текст).

Останнім часом сили професора Пономарева підупадали. Але навіть після переламу хребця він знайшов сили підвестися і вже почав самостійно пересуватися по хаті.
Вже на початку жовтня він захоплено оповідав мені телефоном про перший великий академічний італійсько-український словник, створений його дочкою Оленою Пономаревою і виданий престижним міланським видавництвом Hoepli. Цей словник на 35.000 слів, 52.000 значень, 45.000 зворотів і прикладів став першим у світі лексикографічним проєктом такого обсягу, підготовленим уже у відповідності до вимог нового українського правопису.

Олександр Данилович ще був сповнений планів. За тиждень до смерті він встиг подякувати мені е-мейлом за надіслану книжку з історії українського перекладу і обіцяв поділитися враженнями. На жаль, уже не судилося...

Але його лицарське служіння українській мові триватиме в його справах. Його наукові праці ще довго залишатимуться еталонними. Його публіцистичні виступи ще довго не втрачатимуть свого значення. Його переклади завжди будуть прикладами мовної елегантності й вишуканості.
А чинний український правопис, який по праву можемо називати правописом Пономарева-Ажнюка (за аналогією до того, як "харківський" правопис насправді був правописом не наркома Скрипника, а мовознавця Синявського та його колег) залишатиметься монументальним пам’ятником, можливо, найяскравішому українському філологові наших днів.

Максим Стріха, для УП
Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5576
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Він був лицарем української мови

Повідомлення Кувалда »

Олександр Пономарів, крім того, що був найліпший серед членів Правописної комісії знавець мови [і, як на мене, й поза комісією], міг вести жорсткі дискусії з агресивними совкуватими опонентами різноманітного штибу і калібру. А це рідкість серед теперішніх мовознавців. Якби все залежало від Пономарева, то правопис був би куди ліпший. У цьому не маю жодного сумніву. Але М.Стріха вчинив мудро. Не ввівши до складу «консерваторів», правопис завалили б, як це зробили з проєктом-99, і як нейтралізували спробу створити правописну комісію за Вакарчука. Вата і так виє, навіть на цей компроміс. Що ж до справедливої критики, то удосконалювати тепер буде легше.
Вічна і світла пам'ять!
Відповісти

Повернутись до “Різне”