Ксенія Підгірна, “Експрес“
Юрій Винничук: Наша опозиція насправді не дуже відрізняється від «регіоналів»
Найкращий український письменник року, що минув, за версією BBC, – Юрій Винничук, людина, овіяна легендами. Втім, сам Винничук не має часу купатися у променях слави. Крім усього, він активний критик нинішньої влади, а його регулярні іронічні й зухвалі політичні виступи заважають добре спати багатьом владоможцям.
– В одному з інтерв’ю я прочитала такий ваш прогноз: “Восени відбудуться парламентські вибори. Влада, розуміючи, що виборів не виграє, буде вдаватися до грубих фальсифікацій. Це викличе нову хвилю народного гніву і на цьому кар’єра Януковича закінчиться”. Що ви тепер у зв’язку з цим можете сказати?
– Скажу малоприємну річ. Мій оптимізм розбився об одну прикру реальність, яку я збагнув лише недавно: наша опозиція насправді не дуже відрізняються від регіоналів. У мене інколи навіть таке враження складається, що кожен із них таємно мріє стати Януковичем. Ось тому люди це інтуїтивно відчувають і не вірять політикам, навіть опозиційним. А тому поки що не готові бунтувати по-справжньому.
Історія з тушками Табаловами мене узагалі приголомшила: ми ж не повій вибирали, а депутатів. От в Італії колись вибрали проститутку Чичоліну, і вона не соромилася того, що проститутка, відверто демонструвала свої цицьки. А ці спочатку вдають, що вони непорочні херувими, а потім продаються. А тоді вже демонструють свої костюми і годинники. Вони не мали жодного права міняти орієнтацію. Жванія белькоче про якесь “право вибору”. Нема у них жодного права. Це у нас є право вибору, а вони своє право нехай запхають в одне місце.
Ось днями народний депутат Олександр Бригинець покинув новорічне святкування “Батьківщини” лише тому, що забаву вели двома мовами, а на сцені крутили задницями “пающіє труси”. “Не маю нічого проти російської, – пояснив він, – але не на заході фракції, яка відстоює українську мову”. Замість того щоб зібратися скромно у своєму колі, ці наші скороспечені вожді вирішили, що вони нічим не гірші від “біло-голубих”. Чому б їм не порозважатися під московську попсу?
Більшість опозиціонерів і регіонали – одного поля ягоди. Відмінності між ними не надто виразні, і сповідують вони ті самі цінності: попса і гроші.
– Ви відчуваєте сповзання України до такої ж диктатури, як у Білорусі або тієї, яка була в СРСР?
– У вік інтернету і мобільного зв’язку це вже неможливо. Винятком можуть бути такі тоталітарні заповідники, як Куба і Північна Корея. Нас, правда, уже не ведуть під примусом у світле майбуття, зате тихенько ведуть у глухий феодалізм. Уже маємо короля і його кронпринців, королева, щоправда, в опалі, зате є барони і барончики, князі і князьки, графи і графинчики, а усіляких “швальє” хоч гать гати. При чому цей феодалізм не європейський, а середньоазійський: до влади допускаються лише вихідці з одного аулу.
Воно може бути тупе як валянок, але своє. Час від часу ці валянки переставляють місцями саме через їхню тупість, і це називається проведенням реформ. А щоб валянки рухалися у правильному напрямку, їм на допомогу приходять лапті: Саламітін, Калінін, Азаров, Арбузов, Колобов. А що може народитися доброго із такого симбіозу?
– Що має статися, аби люди відчули, що країна почала рухатись у правильному напрямі?
– Можна тільки подивуватися, а потім хіба вжахнутися, яка велика, ба навіть печерна лють нуртує в українцях, скільки лайок, матюків і прокльонів фонтанують щоразу, коли мова заходить про депутатів, причому не важливо, якої політичної сили. Дійшло до такої межі, за якою світить хіба нова гайдамаччина. Народ готовий знову “різать усе, що паном звалось”.
Як на мене, бунт проблеми не розв’яже, не зробить нас мудрішими чи охайнішими.
– Хто винен у такій ситуації?
– Народ не має тієї свідомості, яку він мав у минулому. Українці ХІХ століття – це ще високоморальні, масово непитущі й побожні люди, які бережуть традиції, мову, шанують старших, хазяйновиті. Але – несвідомі свого українства. Коли дійшло до можливості вибороти свободу під час московсько-української війни 1918 –1920 років, то ідею державності несли січові стрільці. Юрко Тютюнник, займаючи українізацією фронтових військ, писав, що коли він скомандував: “Українці! Два кроки вперед!” – вийшло кільканадцять, “Малороси!” – вийшло вже кількадесять, а коли вигукнув “Хохли!” – виступило кількасот. Причина тоді була зрозуміла: при тій цензурі, яка існувала на початку ХХ століття і при цілковитій забороні мови у ХІХ століття інтелігенція не мала змоги впливати на свідомість народу.
Інша ситуація нині. Інтелігенція має змогу впливати, має засоби, але – не знаходить слів.
– Який ваш рецепт розвитку України?
– Я бачу, що іншого рецепта, крім того, який застосував колись Мойсей для свого народу, для нас не існує. Минув 21 рік, ще зосталося 19 блукати пустелею, доки не вимруть усі заражені совєтською бацилою. Ми мусимо змінитися ментально.
Українці, на жаль, за роки колоніалізму зазнали величезних втрат. Досить порівняти 1912 рік із 2012-м і побачите, де ми опинилися. Нагадую в 1912 ми мали Богдана Лепкого, Михайла Грушевського, Володимира Липинського, Володимира Гнатюка, Миколу Леонтовича, Володимира Винниченка, Дмитра Донцова, Ольгу Кобилянську, Гната Хоткевича, Миколу Вороного, Олександра Олеся, Василя Стефаника, Михайла Яцкова. Ще жили Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, ІванНечуй-Левицький, Панас Мирний!
А що ми можемо протиставити цій плеяді у 2012 році? Жодного історика рівня Грушевського, жодного публіциста рівня Донцова, жодного етнографа рівня Гнатюка, жодного композитора рівня Леонтовича, жодного письменника рівня Франка або Винниченка. Народ зостався сам на сам, а еліта все ще перебуває у підлітковому віці. Хіба, наприклад, у міжвоєнний період у Галичині хтось бачив таке на селах, щоб люди скидали сміття де тільки хочуть: у балку, в ліс, в річку? Люди тоді навіть дверей не зачиняли на ключ, а приставляли до них палицю, і це означало, що господарів нема.
– На вашу думку, Янукович як Президент – не може, не хоче чи не вміє?
– Думати можна різне, а правда може бути інакша. Часто такі люди у своєму колі дуже милі, компанійські. Мені Янукович не здається таким залізним господарем, яким його намагалася змалювати Герман. Це просто важкий тупий предмет, неосвічений, невихований, недалекий. Але керований. І там, звідки ним керують, знали добре, чим їм підходить саме він. А всі інші – це статисти, люди, які в жодній іншій країні ніколи б не зробили такої кар’єри. Який господарник з Азарова, Бойка чи Колесникова? Це ж люди з минулого, сучасні неуки. Вони уміють лише освоювати грошові потоки, а не економікою керувати.
– Як вважаєте, підозри, що партія “Свобода” вигідна Януковичу, виправдані?
– Я скажу таке. Коли Кучма балотувався проти комуніста Симоненка, на телебаченні ні з того ні з сього почали з’являтися фільми про Голодомор, розстріли й інші злочини комунізму. До того часу такого не було! Там коли-не-коли щось показали. А це щодня.
На наступних президентських виборах може бути те саме. Тільки вже підуть кадри про лютих бандерівців, “смерть жидам-москалям”. Відразу знову організують напівмертвий “Тризуб”, який самі ж кагебісти й створили. А потім ця організація агітувала за Кучму і за аграріїв. Одне слово, якщо Тягнибок піде у президенти, усе стане зрозумілим.
– Що для вас Україна?
– Я її страшенно люблю, але вона мене доводить до сказу – вся Україна, вся її історія. Це дивовижна історія народу, який століттями не міг зібратися докупи і впорядкувати свої наміри та бажання створити державу. Великий народ, якому судилося мати немудрих вождів і володарів. Трагедія в тому, що й досі у нас нема лідера, а ті, що вигулькнули в 2004-му, не виправдали себе. Невдахи вершать нашу долю: як не бухгалтер Петлюра, то бухгалтер Ющенко, то екс-зек Янукович. Але винні у цьому, мабуть, ми самі, бо таких обираємо. Тому вчитись нам треба і книжки читати. Це таки доможе нам стати мудрішими.
Сергій Чалий
Не граймо у піддавки з історією!
Сергій Лещенко
Партія регіонів: у Верховну Раду - зі своїм унітазом
Будуймо свою альтернативну державу!
Модератор: Анатолій
-
Olesya_Gomin
- Повідомлень: 698
- З нами з: П'ят серпня 31, 2012 2:49 pm