Термінологія – мова. Означення – визначення

[Max]

У монографії “Словотвір сучасної української літературної мови” зазначено, що префікс "о" має здебільшого фінітивне значення, вказуючи на набуття суб’єктом певної ознаки або поширення її на якийсь об’єкт. Отже, означення – це дефініція, окреслення якостей, характеристик чи меж чого-небудь. Так сприймали цей термін на початку минулого століття фахівці Інституту української наукової мови: “на означення наукових понять”. У 1930 році А. Вовк уживав це слово саме в такому значенні: “означення назви чинності”. Саме так його сприймає і Ю. Шевельов: “конструкція на означення підстави”. Це відповідає також його тлумаченню “Словником української мови” як “твердження, що роз’яснює, якого розуміння надають тій чи іншій назві або виразові”. Цей термін має семантичний зв’язок із лексемою ознака: означення поняття дається на основі та з використанням його ознак. Визначення – це детермінування, вимірювання, фіксування, дослідження, з’ясування, усвідомлення особливостей, величини чи властивостей чого-небудь за допомогою приладів чи логічних міркувань. Саме так розділяються ці терміни у фізико-математичних науках, і саме так трактується цей термін у відповідних навчальних курсах вищої та середньої школи. І з таким підходом перегукується філологічний термін “означення” – тобто слово, словосполучення чи навіть речення, що надає певні ознаки якомусь предмету чи явищу. За формою та змістом філологічне означення, виражене реченням, і математичне означення є тотожними – відповідно до загальномовної тенденції виражати однакові чи близькі значення одною формою. Та й у сучасних білоруських стандартах наводяться “Терміны і азначэнні”. Тому вживання терміна “визначення” замість “означення” є проявом внутрітермінологічної омонімії, яка суперечить загальномовній тенденції до вираження різних значень різними формами і, за висловом Н. С. Родзевич, є надзвичайно негативним явищем у термінології та “великим її недоліком у всіх мовах”. Отже, означуємо поняття, а визначаємо відстань, площу чи вагу. Термін “визначення” доречний, коли йдеться про здобування нових знань у процесі наукового пошуку, а “означення” – коли йдеться про пояснення, подання вже відомих знань. Масі можна дати означення (дефініцію) – тобто пояснити, що це таке, – а можна її й визначити – тобто виміряти. Інтеграл – (не)означений (його межі мають делімітаційні знаки або їх не мають, тобто позначені або ні), функція – (не)визначена. Подібним чином розрізняються ці терміни й у працях багатьох інших українських термінологів. Отже, коли мова йде про представлення усталених понять у державних стандартах, то, за прикладом Білорусії, доречною є форма “терміни та означення” – а не “терміни та визначення”.


Джерела

Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія] / Максим Олегович Вакуленко. - Івано-Франківськ : Фоліант. - 2015. - 361 с., іл. - С. 107-108.
http://www.twirpx.com/file/1842764/
https://drive.google.com/file/d/0Bw44-Z ... sp=sharing
https://commons.wikimedia.org/wiki/File ... odatky.pdf
https://ulif.academia.edu/MaksymVakulenko