Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Питання та відповіді щодо української мови

Модератор: Анатолій

Відповісти
Max
Повідомлень: 148
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Max »

Як відомо, результат справи залежить не від більшості, а від активної меншості.

Ситуація навколо українського правопису яскраво ілюструє це твердження. Серед прихильників української мови є нечисленна, але дуже активна група так званих „мовних екстремістів” (термін почутий від Ласло Єнковського), яка намагається повернути (або принаймні наблизити) сучасний правопис до правил, затверджених у 1928 році – тобто мало не на століття назад.
Наступ іде цілеспрямовано і сплановано. З одного боку, сучасний правопис оголошують недосконалим, „комуністичним”, „проросійським”. Тут багато емоцій і сарафанно-романтичних висловлювань. З другого боку, так званий „харківський” (він же „скрипниківський”) правопис називають найприроднішим, найкращим, найвдалішим. Тому що радянський уряд потім майже всіх укладачів цього правопису знищив. Українських мовознавців, які стоять на поміркованих позиціях, оголошують „комуністами”, а тих, хто закликає до „мовних революцій” – справжніми новаторами і патріотами.
І на цьому тлі намагаються силовими методами накинути Україні різкий поворот у правописне минуле. Навіть не вдаючись до наукового обґрунтування. Тому що „святі справи” не обговорюються.

Діють тут не лише професійні мовознавці, а й представники інших галузей.

З’являються видання, які послуговуються правописом 1928 року (наприклад, часопис „Критика”). Показово, що правописних дискусій вони здебільшого уникають і кивають лише на „негомоґенність дискурсу”.

Проявляють надмірну активність і перекладачі, запроваджуючи нові словоформи, які суперечать не тільки українській мовній практиці, а й звучанню першоджерела: нов-гав замість ноу-хау, гепі енд (гепнувся зрештою?) замість хепі енд, Гокінг замість Хо(у)кінг, Магоні замість Махоні, Мартин Гайдеґер замість Мартін Хайдеггер, Г’ю замість Х’ю, Баба Гомі (гомінідна баба?) замість Бхабха Хомі тощо. У подібній ситуації бабелівський герой патетично вигукнув: „Де закінчується Беня і де починається поліція?”.

Варто пам’ятати, що перекладач – це фахівець у галузі літератури чи мистецтва, але його компетенція не поширюється на вигадування фонетичних правил, яких немає у природі.

Тут уже повинен попрацювати мовознавець-редактор, який зобов’язаний знати ці правила і авторитетно (а іноді й авторитарно) виправляти тих, хто не ладнає зі слухом і плутає своє власне бачення правопису з тими загальноукраїнськими правилами, які є необхідним об’єднавчим чинником державної мови. Між цими двома повинні бути стосунки, як між законодавчою та виконавчою гілками влади. Адже якщо остання бере на себе функції законодавця, це свідчить лише про хаос і корупцію, але добром не закінчується. Тому що сон розуму та совісті породжує нових „Бень”.

А фізики ще в 1993 році намагалися запровадити так звану „Правописну конвенцію”, яка фактично повторювала правописний кодекс 1928 року. Хоч ця спроба і виявилася невдалою, вони все-таки домоглися того, що Відділення фізики й астрономії НАН України дозволило писати „магніт” і „магнет”, „хімія” і „хемія” – як кому заманеться.

Філософи також відзначилися. Після того, як у 2001 році Правописній комісії не вдалося впровадити 19 радикальних змін правопису, члени філософського термінологічного семінару в Києві вирішили на свій розсуд (але за порадою загадкового представника Інституту української мови НАН України) деякі з цих змін запровадити у себе. Не відстали і львівські філософи, які невдовзі запровадили у себе власний варіант правопису.

Виходить, що в українському мовному соціумі діють політичні або релігійні чинники, але аж ніяк не наукові.

Усе це означає, що в Україні немає чітких правил, і кожен може писати як забажає. Що дуже дивує й насторожує європейців: адже там правописом керують (і відповідають за свої дії) поважні установи. У Німеччині – це Інститут Гете, в Іспанії – Інститут Сервантеса... А у нас – ані належного керування, ані хоч би якої відповідальності.

І хоч більшість українців зовсім не схильні настільки радикально змінювати правописні правила – оскільки це означало б раптову втрату мовою своєї комунікативної функції – але ставляться до таких вибриків терпляче. Свої, мовляв. Навіть незважаючи на те, що добрими намірами здебільшого вистеляють дорогу до пекла.

І така невиправдана поблажливість виходить нам боком.
У природі працює принцип Ле Шательє – Брауна: система так реагує на дію, щоб зменшити її вплив. А непродумані, необґрунтовані смикання в бік радикалізації українського правопису стимулюють відповідні смикання українофобів у бік ненависті до всього українського.
Якщо в державі правописом керує не уповноважений на це орган (Національна правописна комісія), а розрізнені партизанські загони любителів мовних новацій, озброєних мітинговою риторикою, то це свідчить лише про незрілість, слабкість інституту держави. Що зайвий раз спокушає наших ворогів.
Одні влаштовують таку собі „правописну партизанщину”, не помічаючи при цьому, як відкривають „скриню Пандори”. А інші – за тим же принципом „революційної доцільності” – намагаються підвищити статус російської мови, принижуючи при цьому українську. Спочатку були спроби атаки на правове поле з просуванням ідеї „другої державної” мови. А потім розв’язали справжню війну. І в цій війні мовне питання відіграє одну з ключових ролей.
Тому зараз для нас актуальне гасло: єдність держави - єдність мови - єдність правопису. І ситуація надто загрозлива, щоб дозволяти собі розкіш і надалі бути безвідповідальними.

Безперечно, правописні правила 1928 року були великим зрушенням у справі унормування різноманітних мовних варіацій, які тоді існували в українській мові. Але робити з цього правопису ікону – то невиправдана довірливість.
Пам’ятаймо, що Юрій Шевельов характеризував цей правопис як “типово анемічний, безкровний фабрикат кабінетних теоретиків, не придатний для щоденного життя”.

Відверто слабким місцем у риториці прихильників „УП-1928” є теза про те, що він найкраще відображає особливості української мови. Виходить, що більшовицький уряд так гепнувся з дуба, що раптом вирішив змінити тактику «червого терору» і пригнічення української мови на підтримку її розвитку. І на допомогу навіть прислав «професійного революціонера» Миколу Скрипника (очевидно, його попередник Олександр Шумський діяв недостатньо радикально). А добродушний дядечко Сталін зачаровано спостерігав, як міцніє і консолідується українська нація.

Судячи зі свідчень очевидців, у правописному процесі 20-х років минулого століття найгострішими були питання відображення прізвищ і правопис іншомовних слів. Тоді панувала думка, що, зокрема, жіночі прізвища слід доповнювати суфіксами й закінченнями: Курило – Курилова. Із часом усі зрозуміли незручність і недоречність такої норми, і зараз ніхто її всерйоз не обговорює. Зате активно прагнуть „хемізувати” українську мову – тому що в ті часи помилково ввели норму „хемія” (всупереч відомому ще з 1909 року факту, що цей термін походить від χύμα та χυμεύειν – а отже, є прикладом відображення грецької літери υ та латинської y) – а також накинути одноманітне відтворення латинської “h” тільки українською “г”. Останнє суперечить навіть мовним фактам того часу, коли вже були засвоєні слова Захар, Рахіль, Хадж, Хорватія, Сахара, хавбек тощо – з літерою “х” на місці “h”. Щобільше, сучасні фонетичні дані недвозначно свідчать, що в англійській, німецькій та інших мовах фонемі /h/ відповідає глухий звук, а його оказіональне часткове одзвінчення в деяких варіантах вимови не може слугувати підставою для регулярного передання українською „г”. В українській мові навіть існує подібне фонетичне явище – хукання – де відбулося звуконаслідування за допомогою [х].
Тому намагання „хемізувати” й „загекати” українську мову ще більш недоцільні, ніж прагнення змінювати жіночі прізвища.

Не дивно, що прагнення вдруге ввійти в ту саму правописну річку (мало не сто років по тому) супроводжується насильством над мовою. Але ж Юрій Шевельов попереджав, що „правопис не повинен воювати з мовою і накидати їй те, що їй чуже”.

А щоб знизити ступінь наївності у сприйнятті реальних історичних подій того часу, пропонуємо подумати над такими запитаннями.
1. Хто такий тов. А. Т. Приходько?
2. Яким чином скромний юрист із Кубані, не маючи жодної мовознавчої публікації, потрапляє у Президію правописної комісії?
3. Чому сталінський уряд замінив наркома Олександра Шумського, який керував Правописною комісією 1926 року, на Миколу Скрипника?
4. Чому Олекса Синявський називає Миколу Скрипника "професійним революціонером"?
5. Хто спричинював гострі суперечки між різними правописними течіями під час конференції і потім у роботі її Президії, якщо, за свідченням О. Синявського, „Голова Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові акад. К. Студинський декларував повну готовність Товариства прийняти Правопис, ухвалений на Конференції”?
6. Чому Микола Скрипник називає цифру 75 учасників правописної конференції, а Олекса Синявський - тільки 36-37?
7. Чи є підстави вважати рішення правописної конференції легітимними, якщо в голосуванні брало участь менше половини делегатів?
8. Чому Микола Скрипник так наполягав на поширенні вживання "ґ", знаючи, що цю літеру бойкотують по всій Україні?

Показовою є реакція на ці питання. Люди з релігійним складом мислення раптом згадують, що у них багато справ і гордо заявляють, що їм ніколи займатися подібними речами. Хтось скромно ховається в кущі.
А для вдумливого читача пошук відповідей на ці питання може стати стимулом для неупередженого аналізу історії українського правопису. Що є запорукою наукового підходу до української мови. І чи не єдиним її порятунком.

Література
Boase-Beier J. The German language : a linguistic introduction / Jean Boase-Beier and Ken Lodge. – Oxford : Blackwell Publishing, 2003. – 254 p.
Ladefoged P. A Course in Phonetics / P. Ladefoged. – Orlando : Harcourt Brace ; University of California, 1975. – 196 p.
Stevens K. N. Acoustic Phonetics / K. N. Stevens. – Cambridge, Mass. : MIT Press, 1998. – 607 p.
Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз: [монографія] / М. О. Вакуленко. – Івано-Франківськ : Фоліант, 2015. – 361 с., іл. http://www.twirpx.com/file/1842764/ https://commons.wikimedia.org/wiki/File ... odatky.pdf https://ulif.academia.edu/MaksymVakulenko
Шевельов Ю. Вибрані праці : у 2 кн. / Юрій Шевельов. – Кн. І : Мовознавство / Юрій Шевельов ; [упоряд. Л. Масенко]. – К. : Вид. дім “КМ Академія”, 2008. – 583 с.

xenaver
Повідомлень: 62
З нами з: Вів квітня 10, 2012 7:33 pm
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення xenaver »

Дякую за змістовну і доречну статтю, прикладами і порівняннями якої зобов"язуюсь скористатись при нагоді)))

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5557
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Кувалда »

є люди, що швидше голову собі розтовчуть, обстоюючи свої погляди, ніж ви́знають очевидні речі на кшталт: магнітобіологія, але магнетохімія – це суто російський маразм, як і орфографія, але ортопедія і сила-силенна іншого "добра". Відверто кажучи, деколи дивуєшся: речі ж очевидні, а людині ніби пороблено. А з другого боку, ну от отакі в неї погляди. І що тут вдієш. Хіба підтримаю: "Пілітє, Шура, пілітє".

Max
Повідомлень: 148
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Max »

Дуже шкодить спокуса вдаватися до політично-релігійної риторики. Приклади з коренем "магніт" - це з репертуару Ольги Кочерги, яка, своєю чергою, висловлює думки заокеанських фізиків українського походження. Але там мало науки.
Я щось не бачив у тих міркуваннях посилань на праці серйозних науковців - зокрема, грецьких.
Див. детальніше розділ про "магніт" і "хімію" в монографії:
Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія] / Максим Олегович Вакуленко. – Івано-Франківськ : Фоліант. – 2015. – 361 с., іл. http://www.ulif.org.ua/system/files/vak ... 2015_3.pdf http://www.twirpx.com/file/1842764/ https://drive.google.com/file/d/0Bw44-Z ... sp=sharing https://commons.wikimedia.org/wiki/File ... odatky.pdf https://ulif.academia.edu/MaksymVakulenko

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5557
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Кувалда »

"праці серйозних науковців" :lol: Ну звісно, а хто з них серйозний, ми замірятимемо власноруч склепаним серйознометром :lol: .
Не тре’ читати ніяких монографій, досить дрібки здорового глузду, щоб второпати, що магнітобіоло́гія, але магнетохі́мія – маразм. І цього маразму чомусь уникли інші мови, певно, мовці начиталися несерйозних науковців

Max
Повідомлень: 148
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Max »

Пане Кувалдо, а Ви прочитали, що написано про це в моїй монографії?
Там на всі наведені Вами сумніви дано чітку відповідь.
Якщо у Вас є додаткові заперечення чи доповнення до вже надрукованого - давайте сюди. Таке обговорення сприятиме розвитку української мови.
А якщо люди не читають уже написаного і силкуються винайти велосипед із квадратними колесами - таке тупцяння на манівцях навряд чи сприяє конструктивному розвитку справи.
До речі, "серйозномір" також уже давно винайшли. Тільки називається він "індекс Хірша" і визначається за кількістю опублікованих праць і кількістю посилань на них.
До речі, який він у Вас?

Кувалда
Редактор
Повідомлень: 5557
З нами з: Сер травня 27, 2009 8:33 pm

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Кувалда »

не читав. по халявах бачу. нема ніяких сумнівів.
я вже дав заперечення: магнітобіоло́гія, але магнетохі́мія. Ви можете осягнути його, чи мені тре’ монографію писати?

Max
Повідомлень: 148
З нами з: П'ят грудня 28, 2012 4:34 pm

Re: Кілька запитань до прихильників правопису 1928 року

Повідомлення Max »

Я би радив писати "магнітохімія". Див. деталі в зазначеній монографії.

А де Ви взяли ці терміни?

І поясніть, будь ласка, детальніше, що то за підхід такий - "по халявах". Я знаю підхід науковий - це коли людина, яка щось хоче ствердити, спочатку знайомиться з тим, що вже відомо, а потім на основі наявних знань вибудовує свої міркування, де розвиває чи заперечує попередні уявлення. Так і відбувається розвиток науки.

Ви ж застосували якийсь зовсім інший підхід. Тому мені й цікаво, в чому ж він полягає.

Принагідно хочу запитати: а як Ви ставитеся до висновку, що унормування передачі грецької "ети" - як у словах "бібліотека", "Афіни" тощо - не є завданням українського правопису? Я - прихильно. А Ви?

Недавно мене запросила в свій проект відома міжнародна компанія - і це сталося після того, як її співробітник (не українець) натрапив на оту саму монографію. І цю монографію читають дуже активно: зараз вона в top 4% в світі.
Думаю, що така поважна людина, як Ви, зовсім не повинна читати якусь там монографію, яку й так видно "по халявах". Нехай собі Міхаель Мозер читає. А також усі ті, хто прагне бути в курсі подій.

І у зв'язку з цим іще два запитання.
Яка Ваша мета в цьому проекті? Ви прагнете захистити українську мову від непритаманних їй тенденцій і збочень чи переслідуєте якісь інші цілі, прикриваючись при цьому гаслом любові до української мови?
І ще мені важливо знати, як ефективно вибудовувати лінію спілкування з Вами. Ви сам організатор, натхненник і спонсор цього проекту, чи Вас хтось найняв?

І Ви (певно, з неуважності) не вказали свій індекс Хірша, про що я уклінно Вас просив. Можете скористатися безплатною програмою Harzing.

Відповісти

Повернутись до “Мовні консультації”