Удостаивать

[sikemo]

Удостаивать внимания
1 да́ти ува́гу кому́сь, показа́ти ува́гу, ви́казати увагу, зважа́ти, зверну́ти увагу || (в книге и пр.) поминати, ещё не обійти увагою.

---
зважати, аю, аєш, недок., зважити, зважу, зважиш, док.
1. неперех., на кого — що і без додатка. Звертати увагу, рахуватися з ким-, чим-небудь. Зарубали знову — Чують тиху мову: — Най тече кров з гілки, — Січіть — не зважайте, Та серденька тільки Мого не вражайте (Павло Грабовський, I, 1959, 318); На мене гукають прохожі: — Чи ти божевільний, чи в невідкладній потребі спішиш — на людей не зважаєш? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 260); Ластівка крилом черпає воду, — Що за знак? Можливо, на негоду, Та зважать на це не випада: Нам підвладні сонце і вода (Максим Рильський, III, 1961, 69); Цар на річ його зважає Та по скелі походжає (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 16); Але господар знову зовсім не зважив на ці слова і заговорив далі (Юрій Смолич, I, 1958, 60); // Брати до уваги; враховувати щось. Плужних здивувався: — От бачите, вже й ви слабкі місця намацали [у творі]… Зважу, зважу (Ярослав Гримайло, Незакінч. роман, 1962, 188); Треба ще раз зважити на самолюбство цього молодика — не розвінчувати його перед цілим цехом (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 178). Зважаючи на… — враховуючи що-небудь. — У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини (Андрій Головко, II, 1957, 466).
2. перех. Помічати; спостерігати. Округи нас діялось, чулось, велося. Що радощів, а що журби зважали ми збоку; скільки поженилось на селі, заміж повиходило, народилося, вмерло (Марко Вовчок, I, 1955, 242).
зважити
зважувати, ую, уєш, недок., зважити, жу, жиш, док., перех.
1. Визначати вагу кого-, чого-небудь. Беріть, везіть хоч на возах, я й сам ще навантажу, я лиш на власних терезах мішечок кожний зважу (Леся Українка, I, 1951, 276); — Однесеш оце все (золотої в банк, нехай при тобі зважать і випишуть квитанцію (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 396). Зважувати (зважити) в руці (на руці, на долоні) — беручи в руку, визначати приблизну вагу чого-небудь; прикидати. Явдоха вилізла з-під комори, як дорогоцінний скарб тримаючи мішок з зерном. — Хунтів десять буде, — зважила в руці жінка (Олесь Донченко, III, 1956, 11).
♦ Зважувати (зважити) на око — орієнтовно, поглядом визначати вагу чого-небудь.
2. перен. Визначати, оцінювати що-небудь. Самійло Вихор пильно вдивлявся у розпалених боєм матросів і піхотинців, зважував кожен їхній рух і позу (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 434); Тільки Тарас Бовкун не розгубився. Побачивши німців, він відразу зважив ситуацію і вмить зник (Олександр Довженко, I, 1958, 366); // Розраховувати що-небудь наперед. Панас Кандзюба силкувавсь до натуги підняти велику шафу, але не зважив сил. Вона навалилась на нього і придушила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); Бригадир нишком вирізав з газети показники Гіталова й сподівається їх перекрити, але про це не каже нікому й слова. Хоче зважити свої можливості, щоб потім не кліпати (Юрій Яновський, II, 1954, 129); // Обмірковувати, обдумувати що-оебудь. Завжди запальний у суперечках, він сьогодні кожне своє слово зважував (Яків Качура, Вибр., 1953, 38); [Аврелія:] Що мати хоче відсудить маєток, се негаразд… А втім... як добре зважить… се, може, й дійсно матері належить (Леся Українка, III, 1952, 285); // Вирішувати що-небудь. Синьоокий зміряв Миколу з голови до ніг, ніби прицінювався до нього, ніби зважував — варто з таким, жити чи, може, відмовитись (Юрій Збанацький, Курил. о-ви, 1963, 93); Досі не зважила [панночка], яку сукню має надіти увечері, чи блакитну, чи кремову? (Леся Українка. III, 1952, 497). Зважити всі за і [всі ] проти — детально обдумати що-небудь, зіставляючи сприятливі й несприятливі моменти. Вирішувати повинен Максим сам. Зважити, обдумати всі за і всі проти (Натан Рибак, Час, 1960, 654); Зваживши отак усі «за» і «проти», Марко дійшов висновку, що справи в нього йдуть непогано (Іван Кириленко, Вибр., 1960» 362).

[inna]

В українській мові є слово удостоювати(ся), удостоїти(ся) (Т.Шевченко, І.Франко, М.Рильський). У сучасному мовленні є "удостоїти відзнаки", "удостоїтися честі", "удостоївся Нобелівської премії"; вшанувати, пошанувати; бути вшанованим (його вшанували памятником), визнати гідним, звернути увагу (на).
"Не удостоїв відповіддю", якщо письмовою - частіше неуважне ставлення (не звернув уваги на лист), якщо усною - нечемне або зверхнє ставлення (проіґнорував того, хто запитував).

[Дмитро]

Гадаю, найкращий відповідник у нашій мові — сподобити: сподобити відповіді, сподобити ласки тощо:

— Коли я сподобив тебе своєї ласки, то слава твоя стане ще ліпша (Іван Нечуй-Левицький).

Удостоиться — сподобитися:

Сулейман дав знак, заметушилися придворні, звідкись узялися золочені ноші для султана і султанші, дванадцять здоровил умить перенесли високе подружжя з карети до володінь Джюзел-аги, який біг збоку, не наважуючись ні випередити носіїв, ні відстати, завивав, ніби аж скімлив од страху, захвату й несподіванки, ще й досі не вірячи, що сподобився такої небувалої честі він єдиний у діях Османської імперії, хай великий аллах дарує їй вічність і процвітання!(Павло Загребельний).