Григорьев

[Клименко]

Григор'єв - поширена російське прізвище. Походить від імені Григорій. Від похідних форм імені Григорій. (Від греческго - 'бодрствующий').

[Наталя]

Так, але, мабуть, прізвища Російсько-українські словники фіксувати не будуть.

[Кувалда]

Чому ж: якщо відвідувачі сайту запитуватимуть, то будуть і прізвища .
Хоча з правописом прізвищ/імен є проблеми загалом і з російськими зокрема. Правопис в цьому питанні досить бездарний , хоча є певні спроби (переважно неофіційні) його покращити. Загалом же є спрямування – писати якомога ближче до оригінального звучання/написання. Але про ці проблеми можна цілу книжку написати, тому коротко (по змозі ).
На сьогодні ми маємо офіційну позицію (офіційних правописців): «За усталеною традицією імена та імена по батькові росіян і білорусів передаємо їх українськими відповідниками…» (Український правопис. Проєкт найновішої редакції, 1999). Це досить тривала традиція (вона ще дорадянська). Коли була одна держава – певна логіка (і очевидна зручність, особливо для всякого діловодства, писанини) була. Продовження цієї традиції підпирає вже дуже вкорінена звичка. Ба більше, вже після повернення в українську абетку «ґ» правописці навіть в проєкті-99 продовжують передавати російську «г» українською «г», а не «ґ».
Останнім часом все більше проявляється неофіційна позиція: не робити винятку для російських і білоруських імен. І тут справа не тільки в тому, що деяким громадянам не подобається «ковєрканьє» їхніх питомих імен (пам’ятається газети писали про випадок, як бардзо знервований чоловік прийшов з пістолетом виправляти ім’я в паспорті на російський манер). Правила тут мала б все ж встановлювати держава. Але й важко не погодитися з такими вимогами: кому ж сподобається "ковєрканьє" . Та й врешті, ми вже начебто 20 років незалежні, пора відходити від деяких традицій. Отже, все очевидніша неофіційна позиція: всі імена/прізвища транслітерувати/транскрипувати (без поправок на спільне минуле). (Виняток зазвичай складають якісь специфічні імена (королівські тощо), на кшталт Левиного Серця, Красивого, Хороброго тощо). Найпослідовніше в цьому видавництво «Критика», останнім часом, наприклад, долучився «Український тиждень» тощо. Тому варто зафіксувати цю тенденцію і в цьому словнику.
Отже, буде Григор’єв (за чинним правописом) і Ґріґор’єв (як найближчий відповідник до власне російського прізвища). Варто пам’ятати, що десь так від 19 століття, а особливо в 30-роках 20 ст. відбувалося російщення українських прізвищ, тобто Охріменко ставав Єфремовим, Круглий — Кругловим, Рижко — Рижковим тощо. Тому, скажімо, український отаман Григоріїв, відоміший як Григор’єв, все ж має бути записаний без ґекання. Тобто слід враховувати походження чи самовизначення людини: прізвище російської людини – Ґріґор’єв, прізвище української – Григор’єв (останнє – зросійщене українське прізвище «Григоріїв», чи зукраїнізоване російське прізвище «Григорьев»). Іншими словами — про громадян Росії пишемо Ґріґор’єв, про громадян України – Григор’єв (хіба висловлять проти цього протест, не обов’язково "пістолетний" ). У тих випадках, коли людина, скажімо так, належить двом культурам, як Гоголь, такі прізвища слід писати як питомо українські (якщо, звісно, знову ж сам носій прізвища цього не заперечуватиме).
Тепер стосовно того, чому саме апостроф, а не «ь». «Ґріґорьєв» ближче і до оригінального звучання, і до оригінального написання, ніж «Ґріґор’єв». Але перше написання порушить норми української: у нас в середині слова може бути тільки поєднання «рьо», тобто слів, де б після «рь» йшла приголосна, чи інша голосна (крім «о») нема, за єдиним винятком (ну, як же без нього ) – Горький. Цьому винятку років сто, і чому зробили цей виняток – питання риторичне. Варто було б вже давно прибрати (вочевидь це вже зроблять мовознавці, не обтяжені совєтським спадком).
*Тут варто зазначити, що раніше «рь» перед приголосними і в кінці слова в українській були: гарькавий, чмирь тощо (але мали паралельні форми – гаркавий, чмир тощо). Але вже в правописі-28 паралельність усунули на користь твердого «р».

[Листопад]

. Тому, скажімо, український отаман Григоріїв, відоміший як Григор’єв, все ж має бути записаний без ґекання. Тобто слід враховувати походження чи самовизначення людини: прізвище російської людини – Ґріґор’єв, прізвище української – Григор’єв (останнє – зросійщене українське прізвище «Григоріїв», чи зукраїнізоване російське прізвище «Григорьев»). Іншими словами — про громадян Росії пишемо Ґріґор’єв, про громадян України – Григор’єв (хіба висловлять проти цього протест, не обов’язково "пістолетний" ). У тих випадках, коли людина, скажімо так, належить двом культурам, як Гоголь, такі прізвища слід писати як питомо українські (якщо, звісно, знову ж сам носій прізвища цього не заперечуватиме).

Да уж... І як має розібратися з написанням, скажімо, літредактор, якщо, наприклад, у статті трапилося таке прізвище, і невідомо, хто та людина за походженням? Це ж буде суцільна плутанина!

[краєзнавець]

І як має розібратися з написанням, скажімо, літредактор, якщо, наприклад, у статті трапилося таке прізвище, і невідомо, хто та людина за походженням? Це ж буде суцільна плутанина!

Ми ж тут про переклади з російської, правда? Перекладач, якщо виникне питання, запитає у автора. А якщо над результатами роботи перекладача працюватиме ще й літредактор, йому пояснить перекладач.

[Кувалда]

А як би Ви написали українською Einstein, скажімо, якщо б перекладали з аглійської, німецької і їдишу? Щоб не помилитися, довелося б звертатися до Einstein’а , а якщо такої змоги нема?

[краєзнавець]

Якби ми тут перекладали з мов, які ви назвали, то мене б тут не було.

[Листопад]

Ми ж тут про переклади з російської, правда? Перекладач, якщо виникне питання, запитає у автора. А якщо над результатами роботи перекладача працюватиме ще й літредактор, йому пояснить перекладач.

Треба, щоб було чітке й зрозуміле правило. А в автора спитати - це якийсь дитсадок. А якщо автора у живих немає? Чи перекладаєте статтю публіцистичну, де автор під псевдонімом, і з ним зв’язатися практично неможливо? А бувають випадки, коли автор сам когось цитує і не знає достоменно походження тієї людини. І т. д., і т. п.
Кажу Вам це як практик. Бо нещодавно з’ясовували написання одного прізвища у перекладі з анлійської. Прізвище виявилося французьким, автор його перекрутив, а перекладачі написали тричі по-різному... Ну це так, до слова.

[краєзнавець]

Ну да, Листопаде. Все вірно, але пропозиції вашої не бачимо. Щоб її розкритикувати.

[Листопад]

Ну да, Листопаде. Все вірно, але пропозиції вашої не бачимо. Щоб її розкритикувати.

Та все давно запропоновано: Григор’єв (Український правопис, § 104. Фонетичні правила правопису слов’янських прізвищ, п.2 б). Усі інші варіанти - знущання над українською фонетикою.