Зауваги до Проєкту першої редакції редакційно й технічно виправленого тексту Українського правопису
Серед найважливіших завдань, зокрема:
…досягнення високої якості української літературної мови (правописного та усномовного стандартів), очищення її структури від іншомовних (насамперед російськомовних) елементів, якими в минулому витісняли питомі українськомовні елементи задля зближення з російською мовою та забезпечення її домінування
Постанова ВР України «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави» від 15 січня 2026 року № 4764-IX.
Загальна заувага. Те, що в сучасному правописі розділ «Правопис слів іншомовного походження» займає 12 сторінок, а розділ «Уживання розділових знаків» вп’ятеро більше, свідчить про засадниче нерозуміння правописцями того, що в мові головне: слова чи розділові знаки. Не секрет, що левову частку українських слів становлять запозичення, а що стосується новітніх часів, то суперлевову. З наявної пропорції може скластися враження, що мова існує для того, щоб у неї мовознавці могли коми повтикати. Підхід той же, що й у кумедних щорічних диктантах: не доводилося бачити жодного без хиб слововжитку, зате кожен з рекордним посівом розділових знаків [часто зайвих] на квадратний метр.
Добре, що додано алфавіт, але. Відколи світу і патиків на ньому, або принаймні від 19 століття останнє місце в абетці посідав ь. У 1990 році на останнє місце перемістили я. Хтозна, що стало джерелом такої мудрості. Можливо, фразеологізм ««Я» — последняя буква алфавита»? Чи просто хтось збив з пантелику. Врешті, це не істотно. Треба визнати, що це була помилка чи просто затьмарення і повернути ь на його законне місце.
Позитивно те, що прибрано російські слова в прикладах, де вони не обов’язкові, на кшталт Ананьїн, Рєпнін, Воробйов, Соловйов, Владивосток, Врубель, Новгород тощо. Але чимало російського залишилося і про це далі.
1. § 1. 3. «У словах із постійним наголосом» — треба із незмінним або сталим наголосом [плутання сталого і постійного. Див. правильний ужиток § 9. 5.2)]
2. § 2. 3. Навіщо в українському правописі згадувати «Кім Чен Ин». Можна знайти задосить слів з початковим и і без згадування генералісимуса чучхе.
3. § 9. 5.6) У словах із частиною -воз зберігаємо о: електровóз, лісовóз, тепловóз. Це все безглузді росіянізми. У нас складні слова на -воз будуються так, що друге слово (воз) вказує на те що саме возять (перше слово) — водовоз, бензовоз, цементовоз, гімновоз тощо. Елекровоз возить електру, тепловоз возить тепло, паровоз возить пару? У російськй мові. Також в українській на відміну від російської ліс не має значення зрубаних дерев, у нас може бути хіба деревовоз.
4. Чому «буквосполучення», «звукосполучення», а не «буквосполука», «звукосполука»?
5. § 26. 2. 2) з прикладів прибрано «ларьок» [росіянізм], але в § 27. 1. 1) є «ларка».
6. § 29. 3. 2). священник — а на якій підставі тут подвоєння? Хіба це не від слова свячений?
7. § 30. 2) стаття́, статті́, статтéю (але в родовому відмінку множини – статéй). Може, вже настав час повернути подвоєння в родовому множини, як було 100 років тому. Бо якось воно безглуздо.
8. § 32.4. «Найуживанішим є суфікс -к-(-а)» — літературною українською «Найуживаніший — суфікс -к-(-а)». До цього пункту варто зробити примітку, що можливість творення феменітивів, не означає обов’язковість/доречність, особливо враховуючи вакханалію останніх часів з членкинями, математикинями, фізикинями та іншими одороблами.
9. § 32.5. Як виходячи із зазначених правил, в українській мові стали унормованими» «управління» та «правлінння». Чи не пора їх здихатися?
10. § 32.12. «У деяких іменниках маємо суфікс -овк-(-а): корого́вка, шифро́вка». Навіть у попередній редакції було «головка (капусти), духовка». Тобто без віддієслівних іменників, до яких належить і росіянізм шифровка. В українській загалом є кілька (всього, а не деякі) іменників на -овк-(а): головка, коновка, куховка, (росіянізм) духовка, масовка (та й то була і масівка) і ще, може, пара. А от чого нема в українській, то це віддієслівних іменників на -овк-(а). Всіх цих зарисовок, постановок, установок, обстановок, перестановок, підготовок тощо. І шифровок, зокрема. В часи, коли українську мовознавці ще не тягли шопопало в українську з російської, було два слова: шифрування (процес) і шифровання (предметне значення).
11. § 34.1. після «упакóвання (предметне значення)» додати шифрований, шифровання (предметне значення).
12. § 34. 6. «причому наголос у них падає» — [причому — росіянізм] «і то наголос у них падає»
13. § 34. 3. «Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі буквосполучення -ір-, утрачають його в похідних від них формах:… Лише в деяких дієсловах для усунення небажаної омонімії зберігаємо суфікс -ір-, а після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-, що поєднується з дієслівним суфіксом -ува-: букси́рувати (бо є буксува́ти), пари́рувати (бо є парува́ти), полірува́ти (бо є полюва́ти), репети́рувати (бо є репетува́ти). Суфікси -ірува-, -ирува- пишемо в поодиноких дієсловах: драгі́рувати, коти́рувати, лаві́рувати, марширува́ти, пікі́рувати». А от як було в правописі-28: § 34. «Примітка. У дієсловах чужомовного походження, зокрема з німецької мови на -iren, перед наростком -ува-, -юва- (-ова-) майже ніколи не буває чужомовного наростка -ір- (-ир-): формувати (зформо́ваний), формулювати (зформульо́ваний), адресувати, реєструвати, анулювати, апелювати, протоколювати, інструктувати, ігнорувати, маскувати, коментувати і баг. ін.» Тобто в правописі-28 фактично засвідчено, що українська якомога уникає вживання –ір- (-ир-), а якщо вже таке слово трапляється, то, по суті, це означає, що мовознавці виявилися поки безсилими запропонувати «прийнятніше». Тож таке правило налаштовувало звичайних мовців, по змозі, уникати запозичувати з –ір- (-ир-). Вони мали і шаблон для творення українських кальок, і скеровувалися на пошук рідних відповідників. Тож якщо поглянути на словники 20—30-х нескладно зауважити, що слів з –ір- (-ир-) справді одиниці. Ба більше, до них зазвичай підшукані українські відповідники: декатирува́ти (пропарювати/промочувати), буди́рувати, котирува́ти (нотувати), буксирувати, полірува́ти (давати полиск; лощити), драперувати (драпувати), командирувати (відряджати), манкирувати (нехтувати, не добре виконувати), траплялося марширувати і похідні, але переважало маршувати (власне, маршувати — це ще від словника Грінченка), лавірувати (ухилятися/викручуватися, маневрувати, викеровуватися, бардіжати), третирувати (поневіряти). Ідеальний підхід: є загальне правило, є (тимчасові) винятки з правила, шукаються варіанти, щоб цих винятків здихатися. І дотримуючись такого підходу слова з –ір- (-ир-), навіть потрапивши в мову, з неї ж виводилися б через знайдення ліпшого відповідника. Навіщо казати «будирувати», якщо можна обійтися «дутися», драгірувати — драгувати/черпати; парирувати — відбивати, буксирувати — тягнути на буксирі, котирувати — котувати/розцінювати; репетирувати — проводити репетицію; пікірувати — пікувати; солірувати — виконувати соло… Тобто, власне, перейшовши від «майже ніколи не буває, а тим паче від «звичайно», до «ніколи не буває». А так наразі, з одного боку, ми маємо компостувати (і перетворювати на компост, і пробивати компостером) — отже, не завжди уникаємо омонімії. З іншого боку, пікірувати (має 2 значення) і чомусь омонімія тут мовознавців не мордує. Вочевидь, через таку терпимість до винятків (чи творення винятків) й далі замість «маршувати» згадано вже в цій редакації «марширувати». Чому не «пікувати» — ніяким же значенням не зайняте [якщо не брати до уваги один ужиток у думі]? І взагалі, а навіщо уникати омонів через створення винятків? Тож, як початковий варіант, принаймні варто повернутися до правила правопису-28. А наразі маємо варіант, гірший за варіант 2019 року. Просто зіпсували правило «шифровкою».
14. § 35.3.2) «перед наступним приголосним» [наступний» — це про час] — «перед дальшим приголосним»
15. § 35.3.4) «хімієтерапія». Є два слова, яким правопис має виділити окреме місце: теперішні магніт і хімія. Можливо, якби в Україні були в 16 столітті університети, то в українській ці слова засвоїлися б як магнит і химія. Але не було. Тож словник Грінченка друге взагалі не фіксує, а щодо першого є магніт і магнітний і є маґнес і маґнесувати. У проєкті правопису 1926 року вже маємо «магнет (не магнит), хемія (і альхемія)» і так само в правописі-28. Написання «хемії» ще очевидніше: https://pnu.edu.ua/depart/BioorganicChe ... -06-15.pdf. Власне так писав розробник української хемічної термінології, автор книжки «Неогранічна хемія», а заодно найвидатніший український хемік 20 століття І.Горбачевський. У совєтській Україні в 30-х книжки ще виходили з хемією, наприклад: Палладін О. В. Фізіологічна хемія : Підручник для студентів і лікарів. – 3-є вид. – Харків; Київ: Медвидав, 1932. А що ж ми маємо від 1930-х? Маємо цілковиту ДУР (дивись у російській): магніт (камінь з Магнезії), магнетизм, магнетик, магнето, магнетрон, магнетохімія…, але магнітобіологія, магніт, магнітола, магнітограф, магнітодіелектрик… Один в один, як у російській. І аналогічно: хемодинаміка, хемосинтез, хемосорбція, хемоядерний…, але хімія, алхімія, електрохімія, термохімія, стереохімія… Тут навіть не йдеться про те, як це слово звучало в оригіналі, чи як воно почало звучати пізніше, а про послідовність. Банальну послідовність. І давно пора вже позбавитися ДУРі. У якій ще мові є такий безум?
16. § 35.4.1) «медіалінгвíстика, медіастилíстика». Прибрати це з прикладів через протиприродне написання «медіа». В українській кінцеве чуже –іа передаємо через –ія. Власне кажучи, у правописі-1928 було правило «чуже ia передаємо через ія, іе — через іє, iu — через ію (у загальних іменниках), але іо через — іо». Тобто винятків з іа не було не тільки в кінці слова, але й всередині. За совка «узгодили» з російською мовою. Але слів на кінцевий -іа особливо не з’явилося. Хіба що Бразіліа (Brasília) — столиця Бразилії (Brasil), бо так було в російській. Ну і ослик Іа-Іа (такий собі виняток; як і можливі абревіатури на –ІА). Бразильська столиця звучить як Бразилія, тож логічно так її і писати (власне, вікіпедія подає вже дві назви). Щодо назви країни, то варто теж залишити Бразилію (в оригіналі вона звучить інакше) — так ми її від початку називали (спочатку Бразілія, пізніше Бразилія). У 80-х роках замість совкових «ЗМІ» поширилося слово «медіа». В українську воно зайшло через російську. Власне, в останній іншомовні слова з кінцевим –іа теж послідовно передавали через –ія. А щодо «media» зробили виняток. Який такі ж мудрі перетягнули в українську. У редакції правопису 1990-го це слово хоча б не згадували, тож принаймні був шанс на правильне написанняя. Тим паче, що є похідне слово «медійний», поширене слово «медії». Здавалося б, ну що ще треба правописцям, щоб прибрати «медіа» і «мас-медіа», замінивши на пристойні «медія» і «масмедія», здихавшись недолугого винятку, протягнутого в мову через російську?! І записати в чинній редакції у § 35.3.1): «…медіалінгвістика, медіастилістика» і § 36.1.4): «…медіахолдинг» замість медіа- належне медіє-.
17. § 35.5.1) «на -ох, що є закінченням» — «на –ох — закінчення». «і
співвідносних із ними іменниках» — що це за одоробло «співвідносних», що воно взагалі означає?
18. § 35.5.2) завкáфедри — а чому не завкатедри?
19. § 35.6.1) соцстрáх (соцстрáхівський) — росіянізм.
20. § 35.6.2) аудіо- — чому не авдіо-?
21. § 35.6.3) Примітка 3. флеш-BIOS — прибрати і натомість написати Примітку 4, в якій розглянути поєднання написання кирилицею і латинкою/грекою в технічних / спеціалізованих текстах, наприклад α-частинка тощо. Загалом у правописі некириличні букви можуть бути лише тоді, коли їх кирилицею не передати, щось на кшталт S-подібний, але не BIOS, який можна подати як біос.
22. § 35.6.5) «слова, першою частиною яких є кількісний числівник» — «слова, перша частина яких — кількісний числівник»
23. § 35.7.5) «Су-53, Ту-154, Як-42» — два останні прибрати як російські вироби. А що таке Су-53 — невідомий російський літак?
24. § 35.7.6) «поштових відділень» — у такому вжитку «відділення» — росіянізм, українською відділ/відділок.
25. § 35.7.7) «З дефісом пишемо… 7) буквені нарощення на цифри: 1,5%-й прибуток, 1,5%-ва компенсація, 1,5%-ве підвищення» — що це за чудасія? Буквене нарощення — це й, 1,5 — це число [добре, хай це будуть цифри], а що ж між цифрами і й ще стирчить? Прибрати такі недолугі скорочення.
26. § 35.7.8) «PIN-код, sms-повідóмлення» — перенести в згадану вище Примітку 4. «смс-повідóмлення» — «есемес-повідомлення» (є слова есемес і есемеска). Взагалі давати українські відповідники, на кшталт джіпіес, вайфай тощо.
27. § 35.7.11) «деякі слова за традицією: карт-блáнш, стáтус-кво та ін.» — це ДУР, тобто суто російська традиція (безглузда), ще з неї ж конференц-зал, де-юре, де-факто (останні два «за традицією» з § 41.3.6)).
28. § 36.1.1) «лісосплáв, ляльковóд» — росіянізми. Якщо перше вже в’їлося, то друге можна замінити на ляльківника.
29. § 36.1.4) «медіахóлдинг» — прибрати (пояснення вище).
30. § 36.1.7) Примітка. Двічі «з наступним» замінити на «з дальшим». «ємністю» — росіянізм — «місткістю».
31. § 36.2.1.б) «є назвою букви грецького алфавіту» — «назва букви грецького алфавіту».
32. § 36.2.1.г) «є невідмінюваним іменником іншомовного» — «невідмінюваний іменник іншомовного».
33. § 36.2) «монгóло-татáри» — недолугий російський термін, татари — одне з монголських племен [цю назву перенесено пізніше на тюркомовних]. Прибрати
34. «кýлько- й роликопідши́пники» — росіянізми; подшипник — укр. вальниця
35. § 37. «розташування» — тут не процес ідеться, а про місце, тож «розташовання».
36. § 37.2.2). «якщо означальним іменником є родова назва» — «якщо означальний іменник — родова назва».
37. § 38.1.2) «числівники, останнім компонентом яких є» — числівники, останній компонент яких —». «двохтúсячний…чотирьохмільйóнний… трьохмілья́рдний» — чому не «двотитисячний, чотиримільйонний, тримільярдний»?
38. § 40.1.2.1) «первіснообщи́нний (первісна община)» — росіянізм, укр. «община» — громада.
39. § 40.1.2.3) «тугоплáвкий» — росіянізм — укр. важкотопний. Примітка 1 «з наступним прикметником» — «з дальшим прикметником».
40. § 40.1.2.5) «першою частиною яких є іменник» — «перша частина яких — іменник».
41. § 40.1.2.7) «першою частиною яких є числівник» — «перша частина яких — числівник».
42. § 40.2. «монгóло-татáрський (монголо-татари)» — викинути як недолугий російський термін.
43. § 40.2.2.1) «військóво-морськи́й, військóво-польови́й, військóво-спорти́вний, воє́нно-промислóвий, воє́нно-стратегíчний, електрóнно-обчи́слювальний, лінíйно-стрічкови́й, … наукóво-експериментáльний, наукóво-прикладни́й,… худóжньо-реставрацíйний» — всі ці слова підпадають під правило § 40.1.2.4): «складні прикметники (з двох або кількох частин), у яких основний,
переважно термінологічний зміст передає останній прикметник, а попередні
лише звужують, уточнюють його» і, відповідно, мали б бути писані разом, бо вони не «незалежні», тут всюди друге слово основне. Хіба «електронний» не уточнює «обчислювальний», а «військовий» — «спортивний»? От як «військовополонений»? Може, пора визнати, що це ДУР і узгодити з логікою?
44. § 40.2.2.2) «хíміко-бактеріологíчний» — або «хемікобактеріологíчний», або викинути.
45. § 40.2.2.6) «поняття з уточнювальним змістом: всесвíтньо-історúчний…» — а чим «всесвíтньо-історúчний» відрізняється від «загальноісторúчний»? Тут уже нема «уточнювальності»? Непродумане правило. Зрозуміло, всесвітньо-історичний — це одне, а всесвітньоторговельний — це зовсім інше . Тут головне не переплутати! А так треба чесно визнати, що написання таких слів через дефіс скальковано з російського написання, а насправді вони мали б підпадати під згаданий вище пукт. І варто розглянути слова на національно-.
46. § 40.2.3) «першою основою яких є числівник» — «перша основа яких — числівник».
47. «1,5-відсóтковий» — а де тут закінчення –а? «1,5» читається як «одна ціла п’ять десятих», а не півтора.
48. § 41.1.9. Примітка. Він повернув убік. Було б добре доповнити реченням «Він повернув у бік села».
49. § 41.2.1). в óбмін — росіянізм — укр. на обмін, на заміну; в обрíз — росіянізм — укр. саме враз; без лишку; видавцем; в (у) цíлості — росіянізм — цілим/цілком; за рахунок — росіянізм — укр. залежно від контексту, зокрема коштом; по сусідству — росіянізм — у сусідстві.
50. § 41.6. «за традицією: де-фáкто, де-ю́ре» — за російською традицією.
51. § 43.1. «причому» — росіянізм.
52. § 43.2.2) «незважáючи (невважáючи) на те що» — нема жодної підстави для написання незважáючи (невважáючи) разом. Викинути. Невзира́я на что, нрч. – не вважа́ючи (не обращая внимания: не зважа́ючи) на що, без о́гляду на що; попри що. Несмотря́ на, нрч. – не вважа́ючи на, не зважа́ючи на; (вопреки) всу́переч чому́, наперекі́р чому́, (при всём желании и т. п.) попри що. «Дарма що – сполучний вираз, відповідає російському "не смотря (не взирая) на то что"». «Не слід надуживати замість дарма що довгого штучного зворота "не вважаючи на те що"» (класика).
53. § 44.2.4) «а є лише запереченням» — «а становить лише заперечення».
54. § 44.2.7) «не дóсить» — треба вказати, що є і «недосить».
55. § 44.3.7) «(незважáючи на…, невважáючи на...)» — викинути.
56. § 47.1(2). Приклади потрібно наводити бездоганні з мовного боку. екологічних інтересів — довкільних інтересів [довкілля плутають з наукою про довкілля]; здійснити такі заходи — вжити таких заходів.
57. § 47.1.3. Тактичними завданнями державної політики розвитку фінансового
ринку України є — Тактичні завдання державної політики розвитку фінансового ринку України такі. функцій управління — функцій керування.
58. § 49.2. Бетхóвен — російська форма прізвища — укр. Бетгóвен. Як і Д’Аламбéр, замість Д’Алямбéр.
59. § 49.7.1) Брáхма — укр. Брá(г)ма.
60. § 49.8. «дресированих» — росіянізм — укр. «дресованих».
Правописне
Re: Правописне
61. § 49.9. Примітка. 1) Безглузда примітка. бальзáківські тради́ції, ґалаґáнівська сади́ба, довжéнківські фíльми, франкíвські сонéти, шевчéнківський стиль — тут всюди має бути Бальзакові, Ґалаґанова, Довженкові, Франкові, Шевченків. Але можливі бальзаківські та шевченківський. Шевченківський стиль — стиль, як у Шевченка (в дусі Шевченка тощо), Шевченків стиль — стиль (самого) Шевченка. Це елементарно. Деколи важко розрізнити, як-от Нобелева премія чи Нобелівська, бо вона водночас і та (її заснував Нобель), і та (вона названа на честь Нобеля), тоді тре вибирати, але зазвичай очевидно, де –ів, а де –івський.
62. § 49.9. Примітка. 2) Суто російське безглуздя писати прикметники від власних особових назв з малої букви, коли йдеться про наукові терміни. ДУР. У якій мові таке ще є? Писати «теорема Пітагора», але «пітагорова теорема», «рівняння Максвелла», але «максвеллові рівняння»? А враховуючи, що «Присвійні прикметники в українській фразі далеко поширеніші, ніж у російській літературній» (М.Сулима), то в нас такого безглуздя буде ще більше, ніж у творців цього правила, росіян. Писати, приміром, Максвеллова теорія (чи тут максвеллова?), Максвеллова праця, Максвеллові думки, але максвеллові рівняння. Може, час це безглуздя залишити російській мові, а українську від нього позбавити?
63. § 50.1. Примітка. «не є родовим найменуванням» — «не родове найменування».
64. § 50.2. Джéральда — Джéралда.
65. § 50.4. Сент-Джóнс — Сент-Джóнз.
66. § 50.6. Слід згадати держави в минулому. Як писати Стародавній Рим, Третя Р(р)еспубліка, Венеційська Р(р)еспубліка тощо?
67. § 50.10. Як писати З(з)ахід, С(с)хід, П(п)івніч, П(п)івдень України?
68. § 50.11. Придніпрóвська — росіянізм — Наддніпрянська.
69. § 50.14. «Мотоциклéтний завóд» — прибрати.
70. § 52.2. Примітка 3. Як писати російсько-українська війна, перша англо-бурська війна, перша світова війна тощо? Правило має бути детальнішим і чіткішим.
71. § 53.1. Саваóф,… Брáхма — це російські форми — укр. Саваот,… Брагма.
72. § 53.2. Примітка 1. блажéнна Феодóра, преподóбний Феодосій — російські форми — блажéнна Теодóра, преподóбний Теодосій.
73. § 53.6. Вселнськй — Вселенський.
74. § 54.1. Управлíння освíти Шевчéнківської райо́нної в мíсті Киє́ві держáвної адміністрáції — викинути, бо «управління» не вписується в § 32 (Іменникові суфікси) «5. Суфікси -нн-(я) / -інн-(я), -енн-(я) пишемо з двома буквами –нн-. Суфікс -нн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосними основи а (я): гука́ти — гука́ння, гуля́ти — гуля́ння, зроста́ти — зроста́ння, сприя́ти — сприя́ння. Суфікс -інн-(-я) вживаємо в іменниках середнього роду, утворених від дієслів із голосними основи и, і: бури́ти — бурі́ння, горі́ти — горі́ння, носи́ти — носі́ння, ходи́ти — ході́ння, шаруді́ти — шаруді́ння. Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, у яких наголос падає на корінь: зве́рнення, напру́ження, підне́сення, удоскона́лення». Тобто від «управля́ти/упра́вити» за цими правилами можна утворити хіба управля́ння або упра́в(л)ення. А отже, управління не годиться для позначення не тільки процесу (до чого більшість знавців мови давно дійшла згоди), а й установи/підрозділу — останнього притулку управління. Може, пора вже й звідти його викурити? Ну а згадане в правописі Управління освіти Шевченківської в місті Києві державної адміністрації, можливо, тоді стане управою.
75. § 54.2. «Назви, що не є офіційними найменуваннями» — «Назви, що не належать до офіційних найменувань».
76. § 54.4. «що є складником цих назв» — «складник цих назв».
77. § 54.5. Примітка4. А як писати офіційні: Конгрес США, Сенат Франції, Бундестаг?
78. § 54.6. Назви частин, відділів, відділень, секторів — викинути «відділень» або замінити на «відділків»; «вчéна рáда» — прибрати як анекдотичний росіянізм; кафедра — російська форма.
79. § 54.7. Варто до переліку додати інтернет і мережа «Інтернет», бо значна більшість пише з великої і ніхто не бере в лапки.
80. § 55.2. Ісаáкіївський собóр — замінити на Софійський собор; симфóнія Бетхóвена — симфóнія Бетгóвена. Примітка. портрéт Му́соргського — замінити на портрет Мазепи/Шевченка/…
81. § 55.3. балéт «Лебеди́не óзеро» — замінити на балет «Жізель».
82. § 56.1. У цьому параграфі лише один пункт, тож нема сенсу позначати його 1. Навіщо писати з великої букви найвищі державні посади в інших країнах? Тоді треба вказати список найвищих посад у тих країнах. Примітка 1. лауреáт — російська форма — лавреат. Примітка 3. Посóл Респу́бліки Пóльща — на якій підставі не відмінюється «Польша»? Бо ДУР. Має бути Посóл Респу́бліки Пóльщі. Слід у правопис завести правило про обов’язкове відмінювання як загальної, так і власної назви. І це стосується всіх апелятивів з номенами. Ніяких винятків, бо ДУР: міста Києва, річки Дніпра, острова Хортиці, Держави Ізраїлю, Республіки Молдови. Ну і т.д. ВСІХ, станцій, портів, міст, річок, сіл, аулів, гір, островів, пустель, вулканів, озер, планет, комет, астероїдів тощо. Досить уже пхати в мову російське безглуздя.
83. § 57.3. Варто дати приклад з початковим словом «Премія».
84. § 58.4. Було б добре дати приклад написання іноземної марки з початковими латинськими буквами, наприклад F-16.
85. § 60.2. Повідомляємо Вам — укр. Повідомляємо Вас.
86. § 61.1.1). «установ, які є власними назвами» — «установ і це власні назви».
87. § 61.1.2). «такі слова є родовими назвами» — «такі слова — родові назви». Слід додати до прикладів натовський/натовець (бо часто пишуть натівський).
88. § 61.3. НВЧ-випромíнювання — НВЧ-промíння. Примітка 1. «абревіатур, що є назвами різних організацій» — «абревіатур, що стосуються назв організацій». Примітка 2. «усічених основ, ініціальну частину звичайно пишемо великими буквами, а усічену» — стятих / врізаних / втятих основ, ініціальну частину звичайно пишемо великими буквами, а
стяту / врізану / втяту». Примітка 4. Викинути Іл-62, Ту-154. Натомість вказати, як писати назви літаків / гелікоптерів, де в оригіналі латиниця: Sikorsky S-61, VS-300, B-1 Lancer, Douglas B-18 Bolo, Mirage 2000D/5F тощо.
89. § 62.7. «поштове відділення» — російський ужиток «відділення».
90. § 63.2.1) «переносимо в наступний» — «переносимо в дальший».
91. § 63.2.6) «при збігу однакових приголосних одну букву залишаємо, а другу
переносимо в наступний рядок» — «за збігу однакових приголосних одну букву залишаємо, а другу переносимо в дальший рядок».
92. § 63.2.7) «розриваємо у переносах» — «розриваємо в переносах».
93. § 64.5. «переносити в наступний рядок» — «переносити в дальший рядок».
94. § 67.2.1.1.1) «іменники з постійно наголошеними» — іменники з незмінно наголошеними»; «із постійним наголосом на корені» — «із незмінним / сталим наголосом на корені». В українській на відміну від російської розрізняються постійний і сталий.
95. § 67.2.2.1.2). Примітка. «сполучним голосним є лише» — «сполучний голосний лише»
96. § 68.2.1.2). «Д. меч-у (-еві)» — «Д. меч-еві (-у)».
97. § 76.1.2). «невелика група іменників жін. роду мають закінчення -ей: мишéй,
свинéй або нульову основу на -ей: бадéй (від баддí), сімéй (від сíм’ї), статéй
(від статтí) та ін.» Прибрати росіянізм баддя з правопису і мови [отут його українські відповідники: https://r2u.org.ua/s?w=%D0%B1%D0%B0%D0% ... ghlight=on]. За правописом-28 і навіть 33: у родовому множини було статті́в і статте́й (а –ей і –ів називали закінченнями). І відмінювали: стаття́, статті́,… статте́ю; статті́, статті́в і статте́й… а «статей» з’явилася у правописі-1945. Слово «стаття» — росіянізм. І вона така унікальна у своєму роді (звісно, якщо не тягнути в мову ще «баддю»). Як мовознавці дійшли від закінчення –ей, до нульової основи на –ей, значення тепер не має. Зате очевидним видається таке. Там, де в росіян у відмінках «статьи» є м’який знак [а він у всіх відмінках, крім родового множини) — у нас подвоєння, а де нема — нема й подвоєння. Тобто ми не тільки слово запозичили, а й ще й скалькували чужу парадигму. Ну а на «нульовій основі», певно, якась добра людина дисертацію захистила. З українських у нас є хіба одне слово схоже: (по)роділля. Що цікаво, раніше родовий множини був породіль [зрозуміло, чому без подвоєння], тепер уже і породіль, і породілей. Що теж щонайменше на дисертацію тягне. Тож замість послідовного збереження подвоєння в усіх відмінках -тт- маємо виняток [який ще тре’ запам’ятати], «обґрунтований» тепер нульовою основою.
98. § 76.1.3). Примітка1.2). «з’являється відповідно е» — «з’являється, відповідно, е».
99. § 78.1. «причому» — росіянізм — «і то».
100. § 82.5.1) свящéнника — свящéника. І було б непогано вказати, які закінчення в планет/супутників: -а(-я) чи -у(-ю). А то по різних словниках Сатурна, а в УЛІФ — Сатурну. А видається, що тут якраз розрізнення дядька і планети має бути (виходячи з духу правил, а не просто щоб їх розрізняти).
101. § 82.5. Було б непогано вказати, яке закінчення мають такі слова, як геном, кристал [наразі геному, кристала], вестибюль і хол [наразі вестибюля і холу] тощо (заодно замінити вестибюль на вестибуль, щоб було як у вестибулярному). Можливо, виписати правило. Згадати про раз [наразі в парадигмі разу, але півтора раза]. Примітка. «другою частиною яких є іменник» — «друга частина яких є іменник».
102. § 82.6. 1.4). фрейди́зму — російська форма — фройдизму. Зіґмунд Фройд. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Петра Таращука. — Київ : Основи, 1998. Зиґмунд Фройд. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Петра Таращука. — Харків : КСД, 2015. Зиґмунд Фройд. Психологія сексуальності / пер. Є. В. Тарнавського. — Харків : Фоліо, 2018. Зиґмунд Фройд. Тотем і табу / пер. Володимира Чайковського — Харків : Фоліо, 2019. Зиґмунд Фройд. Тлумачення снів / пер. Володимира Чайковського — Харків : Фоліо, 2019. Зиґмунд Фройд. Історії хвороб: Дора. Шребер. Чоловік-щур / пер. з нім. Романа Осадчука. — Київ : Комубук, 2019. Зиґмунд Фройд. Невпокій в культурі / пер. з нім.: Ю. Прохасько. — Київ : Апріорі, 2021. Вже мало б бути якось невдобно мовознавцям.
103. § 82.6. 1.6). юту́бу — ютюбу [так найближче до оригіналу і так у § 54.7].
104. § 82.6. 5). Рéйну — російська форма — Ра́йну. Розглянути випадок Вашингтона (прізвище, місто, штат і як синонім держави).
105. § 82.6. 6). «але: білкá, хлíба (конкретний іменник)». Вказати, що білок має два закінчення: білок ока/яйця — білка, білок (протеїн) — білку (як жиру, вуглеводню, протеїну, вуглеводу), а не як тепер по словниках/довідниках тільки білка.
106. § 82.6. 8). Ліверпу́лю — російська форма — Ліверпу́лу [от як пул — пулу]
107. § 83.1(2). За цим правилом -ові, -еві (-єві) та -у (-ю) рівнозначні. А от як було до «зближення мов» (правопис-1928): «1. -ові (-еві, після голосних та ’ -єві) мають: а) Майже всі іменники чоловічого роду…: бра́тові, ду́бові, Миха́йлові, повістяре́ві), сто́рожеві, слухаче́ві, това́ришеві, куще́ві, косаре́ві, ведме́деві, учи́телеві, го́стеві, хло́пцеві, ро́єві, куріє́ві... 2. -у (-ю) мають: б) Усі іменники чоловічого роду з закінченням -ів (-їв), -ов у назовн. відмінку: Львів — Льво́ву, Млі́їв — Млі́єву, Драгома́нів — Драгома́нову, Воробйо́в — Воробйо́ву, Ковалі́в — Ковале́ву, Стеблі́в — Стебле́ву, Чугу́єву, о́строву, боли́голову… Це закінчення буває і в іменниках, зазначених під 1а при збігові їх: това́ришеві Гавришу і т. ін.— див. § 78». Тобто закінчення -ові, -еві (-єві) і -у (-ю) чітко розділялися і «поступка» в бік -у(ю) стосувалася, коли йшли підряд два і більше іменників. Тепер же встановлена рівноправність вжитку -у (-ю), де раніше було тільки -ові, -еві (-єві) (крім зазначеної «поступки»). О.Синявський: «Закінчення давального відмінку однини досить виразно розмежовуються за трьома родами іменників: в іменниках чоловічого роду майже виключно -ові, -еві (-єві), ніякого — -у (-ю)… 1. Як уже сказано, звичайне, нормальне закінчення в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду -ові в твердій групі, -еві в мішаній та м’якій (-єві після голосних та апострофа): братові, батькові, вовкові, пролетаріятові, вітрові, будові, слухачеві, повістяреві, товаришеві, Корнієві, солов’єві і т. ін. Тільки в деяких випадках іменники чоловічого роду приймають тут закінчення -у (-ю), а саме завсіди іменники з закінченням -ів, -їв, -ов: Львів – Львову, Драгоманів – Драгоманову, Київ – Києву, Воробйов – Воробйову, Стеблів – Стеблеву, острів – острову, болиголов – болиголову тощо. Зрідка трапляється воно і в інших іменниках, напр., у старовинних виразах, як "козацькому роду нема переводу", при збігові однакових закінчень: товаришеві вчителеві Гавришу тощо». У правописців 1920-х і 2020-х явно різні погляди. Може, теперішнім варто їх переглянути?
108. § 85.1.3.1). Кéльвіном — російська форма — Кéлвіном.
109. § 86.1.1.1) при харáктері — дивовижне поєднання слів.
110. § 86.1.2.1) при підраху́нку— дивовижне поєднання слів.
111. § 86.1.3.2.) при співробíтникові і на співробíтнику — замінити недолуго утворені слова на при працівникові і на працíвнику.
112. § 87.1.4) Глíбов — зросійщена форма — Глíбів. Примітка 5. Додати слово «пер».
113. § 88.1.1) Примітка. А як щодо слова «вірмен»? Чи правильним вважати тільки «вірменин»?
114. § 95.1. Примітка 1. Тепер уже вельми сумнівний варіант ужитку. Ю.Шевельов: «Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість, де, як відомо, вимогою правопису 1928 р. було писати, а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше, і, можливо, що по говірках воно ще трапляється частіше, ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини». Тобто, з одного боку, ми маємо репресоване закінчення, а з другого — це закінчення поступово відживало природно. І видається, що таке відновлення в правах закінчення -и схоже більше на сентименти, ніж на мовну потребу. Чому осени, але ліні/тіні, соли, але молі, Руси, але Росі? Чому тоді не послідовність: всі іменники третьої відміни в родовому мають закінчення -и: ночи, моли, печи, радости, любови, Роси тощо? Щоправда, це ми повернулися б уже в бозна-які часи, коли, можливо, й «і» не було. Видається, ми маємо змиритися з тим, що мова розвивається, щось у ній з’являється, щось зникає. Продовжувати життя зникомому чи навіть зниклому — таке собі заняття.
115. § 95.3.4 при свідóмості — сумнівне поєднання слів.
116. § 98.2. Незрозуміло, чому -ят-и, але -ен-і. Де тут логіка?
117. § 104.1.2) і 2.2). Власне такі форми не властиві мові. Завели їх, найпевніше, заради зближення мов (з правопису 1945). Тож теперішнє «(рідше)» — це така собі несмілива спроба вказати, що насправді мові властиве, а що притягнуте за вуха. Чи може бути в українській поєднання більш з прикметником? Ну таке розглядали поважні мовознавці. О.Курило: «Звороти з більш і найбільш при прикметниках та прикметникових прислівниках різняться значінням від форм вищого та найвищого ступеня. Слова більш часто вживають на порівняння в розумінні рос. скорее; найбільш при прикметниках часто йде на означення рос. главным образом: — Це більш довгасте, як кругле. Такі найбільше є характеристичні ознаки цього типу». Можливо, ще сенс вжитку «більш» є, коли йдеться про протиставлення: більш такий-то, але менш такий-то. Або коли замість переліку, скажімо, десятка прикметників вищого ступеня, писати одне «більш» перед цим переліком, а прикметники писати без ступеня: більш розумний, веселий, хитрий… А ще ж є якісні прикметники, які не «ступенюються» взагалі. Тож, може, залишити тільки пункти 1.1) і 2.1). А решту перенести в примітки, у яких замість «(рідше)», написати «(значно рідше)». Вказати яких якісних прикметників це не стосується. А ще розглянути присвійні прикметники. Бо така є тенденція, що вже й їх ступенюють. І не сказати б, що це не має сенсу.
118. § 106.2. «але у позначеннях» — «але в позначеннях».
119. § 115.3.3. Примітка 2. «причому» — росіянізм — «і то».
120. § 119. Щодо активних дієприкметників. На 1920-ті роки майже консенсусною серед українських мовознавців була думка, що активні дієприкметники на -чий українській мові не властиві [їх нема в народній мові], наприклад М.Сулима: «Сучасна й відома стародавня українська народньо-масова та добра письменницька мова не утворює й навіть давно вже не знає дієприкметників теперішнього часу прямого стану на -чий (црк.-сл. -щий).» Власне, лише поодинокі мовознавці вважали інакше, зокрема Петро Бузук, або ж дещо пізніше Пантелеймон Ковалів. Звісно, думка з цього приводу різноманітного штибу «зближувачів мов» тут не істотна. Тож у правописі-28 згадки про активні дієприкметники не було взагалі. У правописі-33 вже є § 73.4: «Є також форми активних дієприкметників на –чий». У правописі-45, і виданнях 60-го і 90-го років йшлося, що в українській мові вживаються дієприкметники активного стану теперішнього часу на –чий… зрідка. Що скидалося на ситуацію: ну загалом не властиві, але якщо нема ради або й клепки — то можна і вжити. Ну, може, от саме цього слова це «зрідка» і стосується! Зрідка — це ж не заборона на вжиток. І починаючи від нинішньої Конституції («існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена»; «зберігається існуючий порядок арешту») їх таки вживають. І мовознавці, і письменники, і перекладачі, і … В чинному правописі, на відміну від попередніх, не наводять прикладів цих самих злощасних дієприкметників. Тож вчинили хитро — тут їх прямо не згадано, але про всяк випадок встромлено слово «переважно». § 119: «В українській мові розмежовують: 1. Дієприкметники активного стану: 1) теперішнього часу на -чий (-а, -е) (уживані переважно в значенні прикметників та іменників): квіту́чий, живу́чий, лежа́чий, стоя́чий». Тобто прикладів, які були в попередньому правописі — виконуючий, зростаючий, мобілізуючий, організуючий, перетворюючий, працюючий — нема, але чи дозволені вони ще в мові, чи вже ні — питання. Якщо вже вони поза законом, то, можливо, варто написати, що робити з цими «колишніми» законними словами. От просто взяти список цих рідкісних слів і написати їхні українські пристойні відповідники. А з правопису, звісно, прибрати слово «переважно». Тоді це означатиме, що активних дієприкметників на –чий нема — прямо,чітко і без викрутасів. А то поки, видається, просто замели їх під килимок: не згадувати, але й не заперечувати.
121. § 121.1.1) Гренлáндія, Ла-Мáнш, Тулу́за; Ламáрк, Флобéр — російські форми. Німецьке і французьке l м’яке. У нас було Гренляндія, Ля-Мáнш, Тулюза; Лямáрк, Фльобéр.
122. § 121.1.2) Вíльсон, Крóмвель, Лíнкольн — російські форми. Не вимовляють англійці м’яке л. У нас було Вíлсон, Крóмвел, Лíнколн. І має бути Олстер. Наприклад, як у правописі-1928: «в) В англійських словах у кінці та перед приголосними не пишемо ь: Албіон, біл, бул, булдоґ, Велз, Вілсон, Далтон, гомру́л, ґолкі́пер, Джон Мілл, Мілтон, Фултон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.».
123. § 122.3. А як щодо похідних від прізвищ чи імен, записаних з ґ? Писати Рентґен, але рентгенівський. Або якщо ці прізвища стали географічними назвами тощо: Вашинґтон, але Вашингтон (місто і штат)?
124. § 122.4. Гéйне — російська форма — укр. Гайне.
125. § 122.5. Знову ж таки, «за традицією» тут означає ДУР, тобто х тут насамперед тому, що так у російській. Варто теж розділити запозичення з європейських мов, з арабської, з фарсі, із санскриту, з японської тощо. Бо брахман (російська форма) насправді бра[г]ман (Санскритом звучить як браман. Воно є в сучасних словниках. Так уживали Франко з Українкою), а джихад — джигад тощо. Десь справді можуть бути і х. Але варто розібратися спочатку. Виробити правила передання слів із зазначених мов, розібратися з «традицією». Ось, наприклад, інша традиція: «харакі́рі, треба гаракі́рі» (Правописний словник Голоскевича, 1929 р.). Звісно, найбільше ми запозичуємо з англійської. І неважко зауважити, що й надалі там, де росіяни передають [h] через г (їхнє г), ми передаємо через (наше г), а там де через х — і ми через х. От такий «несподіваний» збіг. Питання потребує академічного обґрунтування, бо «переважно передаємо» — це продовження передавання за російською традицією. Питання непросте, бо [h] ані наше г, ані наше ж х, а ще ж залежить від позиції у слові, а ще певно від локації відповідної англійської тощо.
126. § 123. «У словах, узвичаєних в українській мові з ф, можлива орфографічна
варіантність на зразок…». Якщо без цього евфемізму «узвичаєних», то цю форму з ф накинули нам росіяни в 1933 році. Тож, з одного боку, маємо істотний поступ у напрямку правильного зодноманітнення передання тети [проти редакції 1990 року], з іншого — по правопису варіантність засвідчена тільки в цьому параграфі, а в решті тексту, якщо такі слова трапляються, то тільки в совковому варіанті. Та й у цьому параграфі першим вказано совковий варіант, і поза прикладами вжито слово «орфографічна». Це такий натяк, чому віддавати перевагу? Не дивно, що через п’ять років видавництва/медії/тощо й далі тримаються за совковий варіант. Власне, те, що, маючи слово орт, ортопедія, ортодоксія… тощо мовознавці вживають на російський лад «орфографію» і «орфоепію» багато про що свідчить і про них. Варто ж взагалі повернутися до правила, сформульованого в правописі-1928 (в попередніх правописах воно практично таке ж). Правопис-1928: «Грецьке θ (th) § 57. Грецьке θ (th) передаємо через т (а не через ф): не тільки теа́тр, теоло́гія, бібліоте́ка, тео́рія, мето́да, атеї́зм, але й па́тос, ете́р, кате́дра, міт, ортогра́фія, аритме́тика, дитира́мб, логари́тм, етіо́пський, Пітаго́р, Ате́ни, Корі́нт, Мето́дій і т. ін. Так само: Теофа́н, Тео́дор, Теодо́сій, але Фе́дір (рідше Хведір), Тимофі́й, Афо́н (рідше Атос), Хома́. Та коли ці ймення відносяться до людей Західньої Европи, то теж вживаємо Тома́, Тео́дор». А якщо правописцям потрібен ще якийсь перехідний період, то, може, по тексту правопису у словах грецького походження тету передавати через т, й у «варіативності» першим подавати варіант з т. Крім того, можна було б уже усунути варіативність таких слів, як ефір (бо є однокореневі етил, етан), пафос (бо патока, патетика), логарифм (бо це англійське слово, створене на грецький кшталт, а англійське th ми через ф не передаємо), орфографія і орфоепія (бо орт і орто-), кафолічний (бо католицький).
127. § 124.1 «за традицією – через у: уайт-спíрит; Уéльс». «І голову вхопивши в руки», хочеться запитати: ну чому уайт-спірит?! (англ. White Spirit, від white [waɪt] — білий). Ось же є англійський математик, філософ Вайтгед (Whitehead), якого вже добрі люди давно не пишуть по-російському «Уайтхед» [ось книжка вийшла Альфред Норт Вайтгед. Символізм, його значення та дія] і вайт у прізвищі означає той же білий. Уéльс — це російська традиція — а це українська: Велз, -за, -зові (а не Уельс; англ. письм. Wells); Велз, -зу (пров. в Англії). Півде́нний Велз. І Вільсьон — це теж російська традиція. Укр.: Ві́лсон, -на (англ. і ам. прізв. Wilson).
128. § 124.2. Голсуóрсі — варто вказати й інше написання Ґолсвóрсі [видання: Джон Ґолсворсі. Темна квітка], або навіть Ґолзвóрсі [ˈɡɔːlzwɜːrði] .
129. § 126. Феєрбáх, Хеєрдáл — російська форма — укр. Фоєрбах, Гаєрдал.
130. § 127. А вимовляємо ми однаково –тер, -дер.
131. § 128.1. аннáли — «за традицією» у нас були анали (лат. annales від annus), а анналами вони стали лише в 1990, з незбагненних причин. Що сподвигло правописців додати йому н — хтозна. Доводилося бачити пояснення, що варто зберігати подвоєння, щоб уникнути омонімії, а ля є вілла (хата) і віла (русалка) тощо. Тобто заради кількох слів робити виняток?! І це на тлі купи вже наявних омонімів. Таке собі пояснення. Та які підстави для подвоєння в таких словах: бо́нна, білль, бру́тто, бу́лла, ва́нна, до́нна, мадо́нна, мулла́, панно́, пе́нні, то́нна, ду́рра? Чому не писати «біл, бі́лу (англ., законопроєкт)» (Правописний словник, 1929 р.). Цей пункт стосується написання суто загальних назв. До чого тут Аллáх?
132. § 128.1.3. «Подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах» — тут треба написати чесно: «Подвоєння букв на позначення приголосних зберігаємо у власних назвах тоді, коли воно зберігається в російській». У чому глузд такої традиції, крім як (щодо власних назв) повторювати бздури російського правопису? Яка підстава писати Міссісі́пі (Mississippi, [ˌmɪsɪˈsɪpi], [ˌmɪsəˈsɪpi]) чи Массачусетс (Massachusetts, [ˌmæsəˈtʃuːsɪts])?. Як ми взагалі, наприклад, можемо вимовляти подвоєння в кінці слова? Навіщо ми зберігаємо ці подвоєння, якщо навіть в мовах-оригіналах їх не вимовляють здебільшого? Може, щоб розрізняти слова, які між собою різняться тільки наявністю якогось подвоєння? От-як Манн і Ман чи Лойд і Ллойд. Ну, по-перше, навіщо, якщо ми однаково їх вимовляємо так само. А по-друге, от чим це закінчується: Ріман (Riemann), Больцман (Boltzmann), Грассман (Grassmann), але Манн (Mann). Бо так у російській. А ще ж є незбагненна суто українська традиція: Ватт, але ват, Гаусс, але гаус тощо. Щоб загальні назви відрізнялися від власних, від яких вони утворені, такої чудасії, певно, нема в жодному правописі (навіть у російському). Через це калькування з російської в нас бзик на бзику. На прикладі «Бертрана Рассела» (англ. Bertrand Arthur William Russell) — по-перше, чому Бертран? Ім’я французьке, але ж він британець, а британською Бертренд. По-друге, чому одне подвоєння прибрано, а одне залишено? Слід максимально прибрати подвоєння що у власних, що в загальних назвах. І правило що для загальних, що для власних назв має бути одне. От на збігу приголосних префікса і кореня залишити, чи форманта Mac/Mc і основи. Звісно, це стосується не тільки подвоєнь: Ісаак Ньютон (Isaac Newton), але Айзек Ньютон Льюїс (Isaac Newton Lewis), Френсіс Бекон (Francis Bacon, /ˈ b eɪ k ən/), але Кевін Бейкон (Kevin Bacon) та ін. І так пишемо тільки тому, що ДУР.
133. § 129.2.2) артеріáльний, геніáльний, … індустріалізáція, матеріáл — Для таких слів потрібно виписати окреме правило [через йотування]: артеріяльний, бо артерія; геніяльний, бо геній; індустріялізація, бо індустрія; матеріял, бо матерія; маніякальний, бо маніяк; диференціяльний, бо диференціювати тощо. «У кінці слова іншомовне -іa передаємо звичайно через –ія» — не «звичайно», а «завжди». Додавши до прикладів слово «медія/масмедія» (єдине загальне слово у нас на –іа, бо так у російській]. І можна написати примітку, що це правило не поширюється на абревіатури і утворені від абревіатур слова.
134. § 129.2.3). «Власні назви, що перейшли в категорію загальних назв, пишемо за
правилами правопису загальних назв іншомовного походження: дúзель (від
прізвища Рудóльфа Дíзеля), силуéт (від прізвища Етьє́на де Сілуéтта)» замінити на окреме правило: «Власні назви і похідні від них загальні, пишемо за однаковим правилом». І це має стосуватися подвоєння/неподвоєння, ґ/г, і/и.
135. § 129.2.4). Лісабóн,.. лісабóнський — російська форма — Лісбо́на, -ни і Лісбо́я, -бо́ї, в -бо́ї (а не Ліссабо́н, порт.-есп. Lisboa, фр. Lisbonne, ж. р.); лісбо́нський і лісбо́йський, -ка, -ке. Міссісíпі — російська форма (безглузда, як зазвичай).
136. § 129.2.6). хíмія — російська форма — укр. хемія.
137. § 129.4.1). «перед наступним приголосним» — «перед дальшим приголосним».
138. § 129.4.2). Сумнозвісне правило «дев’ятки», яке ніхто не може пояснити. А чому не сімки чи десятки? Або ж після всіх приголосних?
139. § 129.4.3). А це вже, певно, правило «шістки»? Таке ж «обґрунтоване», як і «дев’ятки». Лéйпциг — російська форма — укр. Ляйпциг.
140. § 129.4.4). Примітка 1. –стріт — чому не –стрит? Що з правилом «дев’ятки»?
62. § 49.9. Примітка. 2) Суто російське безглуздя писати прикметники від власних особових назв з малої букви, коли йдеться про наукові терміни. ДУР. У якій мові таке ще є? Писати «теорема Пітагора», але «пітагорова теорема», «рівняння Максвелла», але «максвеллові рівняння»? А враховуючи, що «Присвійні прикметники в українській фразі далеко поширеніші, ніж у російській літературній» (М.Сулима), то в нас такого безглуздя буде ще більше, ніж у творців цього правила, росіян. Писати, приміром, Максвеллова теорія (чи тут максвеллова?), Максвеллова праця, Максвеллові думки, але максвеллові рівняння. Може, час це безглуздя залишити російській мові, а українську від нього позбавити?
63. § 50.1. Примітка. «не є родовим найменуванням» — «не родове найменування».
64. § 50.2. Джéральда — Джéралда.
65. § 50.4. Сент-Джóнс — Сент-Джóнз.
66. § 50.6. Слід згадати держави в минулому. Як писати Стародавній Рим, Третя Р(р)еспубліка, Венеційська Р(р)еспубліка тощо?
67. § 50.10. Як писати З(з)ахід, С(с)хід, П(п)івніч, П(п)івдень України?
68. § 50.11. Придніпрóвська — росіянізм — Наддніпрянська.
69. § 50.14. «Мотоциклéтний завóд» — прибрати.
70. § 52.2. Примітка 3. Як писати російсько-українська війна, перша англо-бурська війна, перша світова війна тощо? Правило має бути детальнішим і чіткішим.
71. § 53.1. Саваóф,… Брáхма — це російські форми — укр. Саваот,… Брагма.
72. § 53.2. Примітка 1. блажéнна Феодóра, преподóбний Феодосій — російські форми — блажéнна Теодóра, преподóбний Теодосій.
73. § 53.6. Вселнськй — Вселенський.
74. § 54.1. Управлíння освíти Шевчéнківської райо́нної в мíсті Киє́ві держáвної адміністрáції — викинути, бо «управління» не вписується в § 32 (Іменникові суфікси) «5. Суфікси -нн-(я) / -інн-(я), -енн-(я) пишемо з двома буквами –нн-. Суфікс -нн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосними основи а (я): гука́ти — гука́ння, гуля́ти — гуля́ння, зроста́ти — зроста́ння, сприя́ти — сприя́ння. Суфікс -інн-(-я) вживаємо в іменниках середнього роду, утворених від дієслів із голосними основи и, і: бури́ти — бурі́ння, горі́ти — горі́ння, носи́ти — носі́ння, ходи́ти — ході́ння, шаруді́ти — шаруді́ння. Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, у яких наголос падає на корінь: зве́рнення, напру́ження, підне́сення, удоскона́лення». Тобто від «управля́ти/упра́вити» за цими правилами можна утворити хіба управля́ння або упра́в(л)ення. А отже, управління не годиться для позначення не тільки процесу (до чого більшість знавців мови давно дійшла згоди), а й установи/підрозділу — останнього притулку управління. Може, пора вже й звідти його викурити? Ну а згадане в правописі Управління освіти Шевченківської в місті Києві державної адміністрації, можливо, тоді стане управою.
75. § 54.2. «Назви, що не є офіційними найменуваннями» — «Назви, що не належать до офіційних найменувань».
76. § 54.4. «що є складником цих назв» — «складник цих назв».
77. § 54.5. Примітка4. А як писати офіційні: Конгрес США, Сенат Франції, Бундестаг?
78. § 54.6. Назви частин, відділів, відділень, секторів — викинути «відділень» або замінити на «відділків»; «вчéна рáда» — прибрати як анекдотичний росіянізм; кафедра — російська форма.
79. § 54.7. Варто до переліку додати інтернет і мережа «Інтернет», бо значна більшість пише з великої і ніхто не бере в лапки.
80. § 55.2. Ісаáкіївський собóр — замінити на Софійський собор; симфóнія Бетхóвена — симфóнія Бетгóвена. Примітка. портрéт Му́соргського — замінити на портрет Мазепи/Шевченка/…
81. § 55.3. балéт «Лебеди́не óзеро» — замінити на балет «Жізель».
82. § 56.1. У цьому параграфі лише один пункт, тож нема сенсу позначати його 1. Навіщо писати з великої букви найвищі державні посади в інших країнах? Тоді треба вказати список найвищих посад у тих країнах. Примітка 1. лауреáт — російська форма — лавреат. Примітка 3. Посóл Респу́бліки Пóльща — на якій підставі не відмінюється «Польша»? Бо ДУР. Має бути Посóл Респу́бліки Пóльщі. Слід у правопис завести правило про обов’язкове відмінювання як загальної, так і власної назви. І це стосується всіх апелятивів з номенами. Ніяких винятків, бо ДУР: міста Києва, річки Дніпра, острова Хортиці, Держави Ізраїлю, Республіки Молдови. Ну і т.д. ВСІХ, станцій, портів, міст, річок, сіл, аулів, гір, островів, пустель, вулканів, озер, планет, комет, астероїдів тощо. Досить уже пхати в мову російське безглуздя.
83. § 57.3. Варто дати приклад з початковим словом «Премія».
84. § 58.4. Було б добре дати приклад написання іноземної марки з початковими латинськими буквами, наприклад F-16.
85. § 60.2. Повідомляємо Вам — укр. Повідомляємо Вас.
86. § 61.1.1). «установ, які є власними назвами» — «установ і це власні назви».
87. § 61.1.2). «такі слова є родовими назвами» — «такі слова — родові назви». Слід додати до прикладів натовський/натовець (бо часто пишуть натівський).
88. § 61.3. НВЧ-випромíнювання — НВЧ-промíння. Примітка 1. «абревіатур, що є назвами різних організацій» — «абревіатур, що стосуються назв організацій». Примітка 2. «усічених основ, ініціальну частину звичайно пишемо великими буквами, а усічену» — стятих / врізаних / втятих основ, ініціальну частину звичайно пишемо великими буквами, а
стяту / врізану / втяту». Примітка 4. Викинути Іл-62, Ту-154. Натомість вказати, як писати назви літаків / гелікоптерів, де в оригіналі латиниця: Sikorsky S-61, VS-300, B-1 Lancer, Douglas B-18 Bolo, Mirage 2000D/5F тощо.
89. § 62.7. «поштове відділення» — російський ужиток «відділення».
90. § 63.2.1) «переносимо в наступний» — «переносимо в дальший».
91. § 63.2.6) «при збігу однакових приголосних одну букву залишаємо, а другу
переносимо в наступний рядок» — «за збігу однакових приголосних одну букву залишаємо, а другу переносимо в дальший рядок».
92. § 63.2.7) «розриваємо у переносах» — «розриваємо в переносах».
93. § 64.5. «переносити в наступний рядок» — «переносити в дальший рядок».
94. § 67.2.1.1.1) «іменники з постійно наголошеними» — іменники з незмінно наголошеними»; «із постійним наголосом на корені» — «із незмінним / сталим наголосом на корені». В українській на відміну від російської розрізняються постійний і сталий.
95. § 67.2.2.1.2). Примітка. «сполучним голосним є лише» — «сполучний голосний лише»
96. § 68.2.1.2). «Д. меч-у (-еві)» — «Д. меч-еві (-у)».
97. § 76.1.2). «невелика група іменників жін. роду мають закінчення -ей: мишéй,
свинéй або нульову основу на -ей: бадéй (від баддí), сімéй (від сíм’ї), статéй
(від статтí) та ін.» Прибрати росіянізм баддя з правопису і мови [отут його українські відповідники: https://r2u.org.ua/s?w=%D0%B1%D0%B0%D0% ... ghlight=on]. За правописом-28 і навіть 33: у родовому множини було статті́в і статте́й (а –ей і –ів називали закінченнями). І відмінювали: стаття́, статті́,… статте́ю; статті́, статті́в і статте́й… а «статей» з’явилася у правописі-1945. Слово «стаття» — росіянізм. І вона така унікальна у своєму роді (звісно, якщо не тягнути в мову ще «баддю»). Як мовознавці дійшли від закінчення –ей, до нульової основи на –ей, значення тепер не має. Зате очевидним видається таке. Там, де в росіян у відмінках «статьи» є м’який знак [а він у всіх відмінках, крім родового множини) — у нас подвоєння, а де нема — нема й подвоєння. Тобто ми не тільки слово запозичили, а й ще й скалькували чужу парадигму. Ну а на «нульовій основі», певно, якась добра людина дисертацію захистила. З українських у нас є хіба одне слово схоже: (по)роділля. Що цікаво, раніше родовий множини був породіль [зрозуміло, чому без подвоєння], тепер уже і породіль, і породілей. Що теж щонайменше на дисертацію тягне. Тож замість послідовного збереження подвоєння в усіх відмінках -тт- маємо виняток [який ще тре’ запам’ятати], «обґрунтований» тепер нульовою основою.
98. § 76.1.3). Примітка1.2). «з’являється відповідно е» — «з’являється, відповідно, е».
99. § 78.1. «причому» — росіянізм — «і то».
100. § 82.5.1) свящéнника — свящéника. І було б непогано вказати, які закінчення в планет/супутників: -а(-я) чи -у(-ю). А то по різних словниках Сатурна, а в УЛІФ — Сатурну. А видається, що тут якраз розрізнення дядька і планети має бути (виходячи з духу правил, а не просто щоб їх розрізняти).
101. § 82.5. Було б непогано вказати, яке закінчення мають такі слова, як геном, кристал [наразі геному, кристала], вестибюль і хол [наразі вестибюля і холу] тощо (заодно замінити вестибюль на вестибуль, щоб було як у вестибулярному). Можливо, виписати правило. Згадати про раз [наразі в парадигмі разу, але півтора раза]. Примітка. «другою частиною яких є іменник» — «друга частина яких є іменник».
102. § 82.6. 1.4). фрейди́зму — російська форма — фройдизму. Зіґмунд Фройд. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Петра Таращука. — Київ : Основи, 1998. Зиґмунд Фройд. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Петра Таращука. — Харків : КСД, 2015. Зиґмунд Фройд. Психологія сексуальності / пер. Є. В. Тарнавського. — Харків : Фоліо, 2018. Зиґмунд Фройд. Тотем і табу / пер. Володимира Чайковського — Харків : Фоліо, 2019. Зиґмунд Фройд. Тлумачення снів / пер. Володимира Чайковського — Харків : Фоліо, 2019. Зиґмунд Фройд. Історії хвороб: Дора. Шребер. Чоловік-щур / пер. з нім. Романа Осадчука. — Київ : Комубук, 2019. Зиґмунд Фройд. Невпокій в культурі / пер. з нім.: Ю. Прохасько. — Київ : Апріорі, 2021. Вже мало б бути якось невдобно мовознавцям.
103. § 82.6. 1.6). юту́бу — ютюбу [так найближче до оригіналу і так у § 54.7].
104. § 82.6. 5). Рéйну — російська форма — Ра́йну. Розглянути випадок Вашингтона (прізвище, місто, штат і як синонім держави).
105. § 82.6. 6). «але: білкá, хлíба (конкретний іменник)». Вказати, що білок має два закінчення: білок ока/яйця — білка, білок (протеїн) — білку (як жиру, вуглеводню, протеїну, вуглеводу), а не як тепер по словниках/довідниках тільки білка.
106. § 82.6. 8). Ліверпу́лю — російська форма — Ліверпу́лу [от як пул — пулу]
107. § 83.1(2). За цим правилом -ові, -еві (-єві) та -у (-ю) рівнозначні. А от як було до «зближення мов» (правопис-1928): «1. -ові (-еві, після голосних та ’ -єві) мають: а) Майже всі іменники чоловічого роду…: бра́тові, ду́бові, Миха́йлові, повістяре́ві), сто́рожеві, слухаче́ві, това́ришеві, куще́ві, косаре́ві, ведме́деві, учи́телеві, го́стеві, хло́пцеві, ро́єві, куріє́ві... 2. -у (-ю) мають: б) Усі іменники чоловічого роду з закінченням -ів (-їв), -ов у назовн. відмінку: Львів — Льво́ву, Млі́їв — Млі́єву, Драгома́нів — Драгома́нову, Воробйо́в — Воробйо́ву, Ковалі́в — Ковале́ву, Стеблі́в — Стебле́ву, Чугу́єву, о́строву, боли́голову… Це закінчення буває і в іменниках, зазначених під 1а при збігові їх: това́ришеві Гавришу і т. ін.— див. § 78». Тобто закінчення -ові, -еві (-єві) і -у (-ю) чітко розділялися і «поступка» в бік -у(ю) стосувалася, коли йшли підряд два і більше іменників. Тепер же встановлена рівноправність вжитку -у (-ю), де раніше було тільки -ові, -еві (-єві) (крім зазначеної «поступки»). О.Синявський: «Закінчення давального відмінку однини досить виразно розмежовуються за трьома родами іменників: в іменниках чоловічого роду майже виключно -ові, -еві (-єві), ніякого — -у (-ю)… 1. Як уже сказано, звичайне, нормальне закінчення в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду -ові в твердій групі, -еві в мішаній та м’якій (-єві після голосних та апострофа): братові, батькові, вовкові, пролетаріятові, вітрові, будові, слухачеві, повістяреві, товаришеві, Корнієві, солов’єві і т. ін. Тільки в деяких випадках іменники чоловічого роду приймають тут закінчення -у (-ю), а саме завсіди іменники з закінченням -ів, -їв, -ов: Львів – Львову, Драгоманів – Драгоманову, Київ – Києву, Воробйов – Воробйову, Стеблів – Стеблеву, острів – острову, болиголов – болиголову тощо. Зрідка трапляється воно і в інших іменниках, напр., у старовинних виразах, як "козацькому роду нема переводу", при збігові однакових закінчень: товаришеві вчителеві Гавришу тощо». У правописців 1920-х і 2020-х явно різні погляди. Може, теперішнім варто їх переглянути?
108. § 85.1.3.1). Кéльвіном — російська форма — Кéлвіном.
109. § 86.1.1.1) при харáктері — дивовижне поєднання слів.
110. § 86.1.2.1) при підраху́нку— дивовижне поєднання слів.
111. § 86.1.3.2.) при співробíтникові і на співробíтнику — замінити недолуго утворені слова на при працівникові і на працíвнику.
112. § 87.1.4) Глíбов — зросійщена форма — Глíбів. Примітка 5. Додати слово «пер».
113. § 88.1.1) Примітка. А як щодо слова «вірмен»? Чи правильним вважати тільки «вірменин»?
114. § 95.1. Примітка 1. Тепер уже вельми сумнівний варіант ужитку. Ю.Шевельов: «Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість, де, як відомо, вимогою правопису 1928 р. було писати, а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше, і, можливо, що по говірках воно ще трапляється частіше, ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини». Тобто, з одного боку, ми маємо репресоване закінчення, а з другого — це закінчення поступово відживало природно. І видається, що таке відновлення в правах закінчення -и схоже більше на сентименти, ніж на мовну потребу. Чому осени, але ліні/тіні, соли, але молі, Руси, але Росі? Чому тоді не послідовність: всі іменники третьої відміни в родовому мають закінчення -и: ночи, моли, печи, радости, любови, Роси тощо? Щоправда, це ми повернулися б уже в бозна-які часи, коли, можливо, й «і» не було. Видається, ми маємо змиритися з тим, що мова розвивається, щось у ній з’являється, щось зникає. Продовжувати життя зникомому чи навіть зниклому — таке собі заняття.
115. § 95.3.4 при свідóмості — сумнівне поєднання слів.
116. § 98.2. Незрозуміло, чому -ят-и, але -ен-і. Де тут логіка?
117. § 104.1.2) і 2.2). Власне такі форми не властиві мові. Завели їх, найпевніше, заради зближення мов (з правопису 1945). Тож теперішнє «(рідше)» — це така собі несмілива спроба вказати, що насправді мові властиве, а що притягнуте за вуха. Чи може бути в українській поєднання більш з прикметником? Ну таке розглядали поважні мовознавці. О.Курило: «Звороти з більш і найбільш при прикметниках та прикметникових прислівниках різняться значінням від форм вищого та найвищого ступеня. Слова більш часто вживають на порівняння в розумінні рос. скорее; найбільш при прикметниках часто йде на означення рос. главным образом: — Це більш довгасте, як кругле. Такі найбільше є характеристичні ознаки цього типу». Можливо, ще сенс вжитку «більш» є, коли йдеться про протиставлення: більш такий-то, але менш такий-то. Або коли замість переліку, скажімо, десятка прикметників вищого ступеня, писати одне «більш» перед цим переліком, а прикметники писати без ступеня: більш розумний, веселий, хитрий… А ще ж є якісні прикметники, які не «ступенюються» взагалі. Тож, може, залишити тільки пункти 1.1) і 2.1). А решту перенести в примітки, у яких замість «(рідше)», написати «(значно рідше)». Вказати яких якісних прикметників це не стосується. А ще розглянути присвійні прикметники. Бо така є тенденція, що вже й їх ступенюють. І не сказати б, що це не має сенсу.
118. § 106.2. «але у позначеннях» — «але в позначеннях».
119. § 115.3.3. Примітка 2. «причому» — росіянізм — «і то».
120. § 119. Щодо активних дієприкметників. На 1920-ті роки майже консенсусною серед українських мовознавців була думка, що активні дієприкметники на -чий українській мові не властиві [їх нема в народній мові], наприклад М.Сулима: «Сучасна й відома стародавня українська народньо-масова та добра письменницька мова не утворює й навіть давно вже не знає дієприкметників теперішнього часу прямого стану на -чий (црк.-сл. -щий).» Власне, лише поодинокі мовознавці вважали інакше, зокрема Петро Бузук, або ж дещо пізніше Пантелеймон Ковалів. Звісно, думка з цього приводу різноманітного штибу «зближувачів мов» тут не істотна. Тож у правописі-28 згадки про активні дієприкметники не було взагалі. У правописі-33 вже є § 73.4: «Є також форми активних дієприкметників на –чий». У правописі-45, і виданнях 60-го і 90-го років йшлося, що в українській мові вживаються дієприкметники активного стану теперішнього часу на –чий… зрідка. Що скидалося на ситуацію: ну загалом не властиві, але якщо нема ради або й клепки — то можна і вжити. Ну, може, от саме цього слова це «зрідка» і стосується! Зрідка — це ж не заборона на вжиток. І починаючи від нинішньої Конституції («існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена»; «зберігається існуючий порядок арешту») їх таки вживають. І мовознавці, і письменники, і перекладачі, і … В чинному правописі, на відміну від попередніх, не наводять прикладів цих самих злощасних дієприкметників. Тож вчинили хитро — тут їх прямо не згадано, але про всяк випадок встромлено слово «переважно». § 119: «В українській мові розмежовують: 1. Дієприкметники активного стану: 1) теперішнього часу на -чий (-а, -е) (уживані переважно в значенні прикметників та іменників): квіту́чий, живу́чий, лежа́чий, стоя́чий». Тобто прикладів, які були в попередньому правописі — виконуючий, зростаючий, мобілізуючий, організуючий, перетворюючий, працюючий — нема, але чи дозволені вони ще в мові, чи вже ні — питання. Якщо вже вони поза законом, то, можливо, варто написати, що робити з цими «колишніми» законними словами. От просто взяти список цих рідкісних слів і написати їхні українські пристойні відповідники. А з правопису, звісно, прибрати слово «переважно». Тоді це означатиме, що активних дієприкметників на –чий нема — прямо,чітко і без викрутасів. А то поки, видається, просто замели їх під килимок: не згадувати, але й не заперечувати.
121. § 121.1.1) Гренлáндія, Ла-Мáнш, Тулу́за; Ламáрк, Флобéр — російські форми. Німецьке і французьке l м’яке. У нас було Гренляндія, Ля-Мáнш, Тулюза; Лямáрк, Фльобéр.
122. § 121.1.2) Вíльсон, Крóмвель, Лíнкольн — російські форми. Не вимовляють англійці м’яке л. У нас було Вíлсон, Крóмвел, Лíнколн. І має бути Олстер. Наприклад, як у правописі-1928: «в) В англійських словах у кінці та перед приголосними не пишемо ь: Албіон, біл, бул, булдоґ, Велз, Вілсон, Далтон, гомру́л, ґолкі́пер, Джон Мілл, Мілтон, Фултон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.».
123. § 122.3. А як щодо похідних від прізвищ чи імен, записаних з ґ? Писати Рентґен, але рентгенівський. Або якщо ці прізвища стали географічними назвами тощо: Вашинґтон, але Вашингтон (місто і штат)?
124. § 122.4. Гéйне — російська форма — укр. Гайне.
125. § 122.5. Знову ж таки, «за традицією» тут означає ДУР, тобто х тут насамперед тому, що так у російській. Варто теж розділити запозичення з європейських мов, з арабської, з фарсі, із санскриту, з японської тощо. Бо брахман (російська форма) насправді бра[г]ман (Санскритом звучить як браман. Воно є в сучасних словниках. Так уживали Франко з Українкою), а джихад — джигад тощо. Десь справді можуть бути і х. Але варто розібратися спочатку. Виробити правила передання слів із зазначених мов, розібратися з «традицією». Ось, наприклад, інша традиція: «харакі́рі, треба гаракі́рі» (Правописний словник Голоскевича, 1929 р.). Звісно, найбільше ми запозичуємо з англійської. І неважко зауважити, що й надалі там, де росіяни передають [h] через г (їхнє г), ми передаємо через (наше г), а там де через х — і ми через х. От такий «несподіваний» збіг. Питання потребує академічного обґрунтування, бо «переважно передаємо» — це продовження передавання за російською традицією. Питання непросте, бо [h] ані наше г, ані наше ж х, а ще ж залежить від позиції у слові, а ще певно від локації відповідної англійської тощо.
126. § 123. «У словах, узвичаєних в українській мові з ф, можлива орфографічна
варіантність на зразок…». Якщо без цього евфемізму «узвичаєних», то цю форму з ф накинули нам росіяни в 1933 році. Тож, з одного боку, маємо істотний поступ у напрямку правильного зодноманітнення передання тети [проти редакції 1990 року], з іншого — по правопису варіантність засвідчена тільки в цьому параграфі, а в решті тексту, якщо такі слова трапляються, то тільки в совковому варіанті. Та й у цьому параграфі першим вказано совковий варіант, і поза прикладами вжито слово «орфографічна». Це такий натяк, чому віддавати перевагу? Не дивно, що через п’ять років видавництва/медії/тощо й далі тримаються за совковий варіант. Власне, те, що, маючи слово орт, ортопедія, ортодоксія… тощо мовознавці вживають на російський лад «орфографію» і «орфоепію» багато про що свідчить і про них. Варто ж взагалі повернутися до правила, сформульованого в правописі-1928 (в попередніх правописах воно практично таке ж). Правопис-1928: «Грецьке θ (th) § 57. Грецьке θ (th) передаємо через т (а не через ф): не тільки теа́тр, теоло́гія, бібліоте́ка, тео́рія, мето́да, атеї́зм, але й па́тос, ете́р, кате́дра, міт, ортогра́фія, аритме́тика, дитира́мб, логари́тм, етіо́пський, Пітаго́р, Ате́ни, Корі́нт, Мето́дій і т. ін. Так само: Теофа́н, Тео́дор, Теодо́сій, але Фе́дір (рідше Хведір), Тимофі́й, Афо́н (рідше Атос), Хома́. Та коли ці ймення відносяться до людей Західньої Европи, то теж вживаємо Тома́, Тео́дор». А якщо правописцям потрібен ще якийсь перехідний період, то, може, по тексту правопису у словах грецького походження тету передавати через т, й у «варіативності» першим подавати варіант з т. Крім того, можна було б уже усунути варіативність таких слів, як ефір (бо є однокореневі етил, етан), пафос (бо патока, патетика), логарифм (бо це англійське слово, створене на грецький кшталт, а англійське th ми через ф не передаємо), орфографія і орфоепія (бо орт і орто-), кафолічний (бо католицький).
127. § 124.1 «за традицією – через у: уайт-спíрит; Уéльс». «І голову вхопивши в руки», хочеться запитати: ну чому уайт-спірит?! (англ. White Spirit, від white [waɪt] — білий). Ось же є англійський математик, філософ Вайтгед (Whitehead), якого вже добрі люди давно не пишуть по-російському «Уайтхед» [ось книжка вийшла Альфред Норт Вайтгед. Символізм, його значення та дія] і вайт у прізвищі означає той же білий. Уéльс — це російська традиція — а це українська: Велз, -за, -зові (а не Уельс; англ. письм. Wells); Велз, -зу (пров. в Англії). Півде́нний Велз. І Вільсьон — це теж російська традиція. Укр.: Ві́лсон, -на (англ. і ам. прізв. Wilson).
128. § 124.2. Голсуóрсі — варто вказати й інше написання Ґолсвóрсі [видання: Джон Ґолсворсі. Темна квітка], або навіть Ґолзвóрсі [ˈɡɔːlzwɜːrði] .
129. § 126. Феєрбáх, Хеєрдáл — російська форма — укр. Фоєрбах, Гаєрдал.
130. § 127. А вимовляємо ми однаково –тер, -дер.
131. § 128.1. аннáли — «за традицією» у нас були анали (лат. annales від annus), а анналами вони стали лише в 1990, з незбагненних причин. Що сподвигло правописців додати йому н — хтозна. Доводилося бачити пояснення, що варто зберігати подвоєння, щоб уникнути омонімії, а ля є вілла (хата) і віла (русалка) тощо. Тобто заради кількох слів робити виняток?! І це на тлі купи вже наявних омонімів. Таке собі пояснення. Та які підстави для подвоєння в таких словах: бо́нна, білль, бру́тто, бу́лла, ва́нна, до́нна, мадо́нна, мулла́, панно́, пе́нні, то́нна, ду́рра? Чому не писати «біл, бі́лу (англ., законопроєкт)» (Правописний словник, 1929 р.). Цей пункт стосується написання суто загальних назв. До чого тут Аллáх?
132. § 128.1.3. «Подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах» — тут треба написати чесно: «Подвоєння букв на позначення приголосних зберігаємо у власних назвах тоді, коли воно зберігається в російській». У чому глузд такої традиції, крім як (щодо власних назв) повторювати бздури російського правопису? Яка підстава писати Міссісі́пі (Mississippi, [ˌmɪsɪˈsɪpi], [ˌmɪsəˈsɪpi]) чи Массачусетс (Massachusetts, [ˌmæsəˈtʃuːsɪts])?. Як ми взагалі, наприклад, можемо вимовляти подвоєння в кінці слова? Навіщо ми зберігаємо ці подвоєння, якщо навіть в мовах-оригіналах їх не вимовляють здебільшого? Може, щоб розрізняти слова, які між собою різняться тільки наявністю якогось подвоєння? От-як Манн і Ман чи Лойд і Ллойд. Ну, по-перше, навіщо, якщо ми однаково їх вимовляємо так само. А по-друге, от чим це закінчується: Ріман (Riemann), Больцман (Boltzmann), Грассман (Grassmann), але Манн (Mann). Бо так у російській. А ще ж є незбагненна суто українська традиція: Ватт, але ват, Гаусс, але гаус тощо. Щоб загальні назви відрізнялися від власних, від яких вони утворені, такої чудасії, певно, нема в жодному правописі (навіть у російському). Через це калькування з російської в нас бзик на бзику. На прикладі «Бертрана Рассела» (англ. Bertrand Arthur William Russell) — по-перше, чому Бертран? Ім’я французьке, але ж він британець, а британською Бертренд. По-друге, чому одне подвоєння прибрано, а одне залишено? Слід максимально прибрати подвоєння що у власних, що в загальних назвах. І правило що для загальних, що для власних назв має бути одне. От на збігу приголосних префікса і кореня залишити, чи форманта Mac/Mc і основи. Звісно, це стосується не тільки подвоєнь: Ісаак Ньютон (Isaac Newton), але Айзек Ньютон Льюїс (Isaac Newton Lewis), Френсіс Бекон (Francis Bacon, /ˈ b eɪ k ən/), але Кевін Бейкон (Kevin Bacon) та ін. І так пишемо тільки тому, що ДУР.
133. § 129.2.2) артеріáльний, геніáльний, … індустріалізáція, матеріáл — Для таких слів потрібно виписати окреме правило [через йотування]: артеріяльний, бо артерія; геніяльний, бо геній; індустріялізація, бо індустрія; матеріял, бо матерія; маніякальний, бо маніяк; диференціяльний, бо диференціювати тощо. «У кінці слова іншомовне -іa передаємо звичайно через –ія» — не «звичайно», а «завжди». Додавши до прикладів слово «медія/масмедія» (єдине загальне слово у нас на –іа, бо так у російській]. І можна написати примітку, що це правило не поширюється на абревіатури і утворені від абревіатур слова.
134. § 129.2.3). «Власні назви, що перейшли в категорію загальних назв, пишемо за
правилами правопису загальних назв іншомовного походження: дúзель (від
прізвища Рудóльфа Дíзеля), силуéт (від прізвища Етьє́на де Сілуéтта)» замінити на окреме правило: «Власні назви і похідні від них загальні, пишемо за однаковим правилом». І це має стосуватися подвоєння/неподвоєння, ґ/г, і/и.
135. § 129.2.4). Лісабóн,.. лісабóнський — російська форма — Лісбо́на, -ни і Лісбо́я, -бо́ї, в -бо́ї (а не Ліссабо́н, порт.-есп. Lisboa, фр. Lisbonne, ж. р.); лісбо́нський і лісбо́йський, -ка, -ке. Міссісíпі — російська форма (безглузда, як зазвичай).
136. § 129.2.6). хíмія — російська форма — укр. хемія.
137. § 129.4.1). «перед наступним приголосним» — «перед дальшим приголосним».
138. § 129.4.2). Сумнозвісне правило «дев’ятки», яке ніхто не може пояснити. А чому не сімки чи десятки? Або ж після всіх приголосних?
139. § 129.4.3). А це вже, певно, правило «шістки»? Таке ж «обґрунтоване», як і «дев’ятки». Лéйпциг — російська форма — укр. Ляйпциг.
140. § 129.4.4). Примітка 1. –стріт — чому не –стрит? Що з правилом «дев’ятки»?
Re: Правописне
141. § 130.2.2) феєрве́рк — російська форма — укр. фоєрве́рк.
142. § 131.3 «У запозиченнях, що мають усталену традицію передавання
латиничного буквосполучення au українським ау, можливі орфографічні
варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція, аудитóрія і авдитóрія, лауреáт і лавреáт,
пáуза і пáвза, фáуна і фáвна». — Ця «усталена традиція» від 1930-х років, після відомих подій. Слід прибрати російську традицію написання цих слів через ау. Небагато глузду писати лавр, але лауреат. ау залишити для власних назв, на кшталт Пауль, Лаура тощо.
143. § 133.1. Джéймс — російська форма — Джеймз /dʒeɪmz/.
144. § 133.2. Бéкон. Писатимемо й далі за російською традицією Френсіс Бекон (Francis Bacon, /ˈ b eɪ k ən/), але Кевін Бейкон (Kevin Bacon)? [Френсіс Бейкон. Есеї або поради моральні та громадянські. Контур, 2024]
145. § 134.1. хáкер — укр. гакер (і голдинг).
146. § 135.1. Чéрчилль — російська форма. Ось до чого приводить калькування з російської: Ві́нстон Леонард Спенсер-Че́рчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill, рос. Уи́нстон Леона́рд Спе́нсер Че́рчилль), місто Че́рчилл (англ. Churchill, рос. Че́рчилл). 1) англійці не вимовляють м’якого л, 2) в українській нема питомих слів на кінцеву подвійну приголосну, а тим паче з м’яким знаком, то може варто пристосовувати до норм української, а не варваризм втуляти; 3) за яким правилом і перетворилося на и?
147. § 136. Щодо німецького ei, то до 20 ст. запозичення були рідкісні й відбувалися по-різному. Грінченків словар подає такі: чехмейстер, крейда, але вахмайстер, капельмайстер. Але коли у 20-х роках 20 ст. до правопису взялися різні комісії й вперше системно приділили увагу чужим словам, то в різних варіантах маємо послідовність. Вперше правило прописали в «Українському правописі (проєкт)» (1926): «Німецький (германський) дифтонг ei в нових запозиченнях передаємо через ай, після л — яй (а не ей): Айнштайн, Айхенвальд, Вайнгольд, Гайне, гайзер, ляйбгвардія, ляйтмотив, Ляйбніц, Ляйпціг, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Вайк, Фан Дайк, Райн, райнвайн, портвайн і т. ін.». Правопис-28: «§ 70 …нім. eu через ой: Нойман (Neumann), Ойтінґ (Euting) і т. iн., також Фоєрбах (Feuerbach). Німецьке ei § 71. Німецький (і голяндський) дифтонг ei в нових запозиченнях передаємо через ай, після л — яй (а не ей): Айнштайн, Айхенвальд, Вайнгольд, Гайне, ляйбґва́рдія, ляйтмоти́в, Ляйбніц, Ляйпціґ, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Вайк, Фан Дайк, Райн, райнвайн, портва́йн і т. ін.» Але вже правопис-33 зодноманітнив написання з російською: «§83. Німецький (і голландський) дифтонг ei передається через ей: Ейнштейн, Ейхенвальд, Гейне, Лейпціг, Швейцарія, Рейн…». Тож твердження теперішньої версії правопису: «За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: гросмéйстер, капельмéйстер, крéйда, крéйцер, маркшéйдер, штрейкбрéхер; Лéйпциг, Рейн, Швейцáрія; Гéйне» не відповідає істині, а отже, його слід прибрати. Написано про давніші запозичення «гросмейстер», «капельмейстер», але що тоді робити з іще давнішим «майстром», та й у «крейцера» нема в оригіналі ei. Чомусь у тексті правопису (§ 126) згадано Феєрбаха (Feuerbach), феєрверк (Feuerwerk), тоді як мало б бути Фоєрбах і фоєрверк. Усі слова, які на -мейстр, скальковані з російської (ДУР), а має бути -майстер (бо в усіх них у німецькій мові, мові походження, є -meister). Нема ніяких підстав, крім взорування на російську, писати маркшéйдер, штрейкбрéхер; Лéйпциг, Рейн, Швейцáрія. Та й Гейне, навіть якщо саме так писали Леся Українка і Іван Франко (тоді правопису загального не було). Ото тільки крейду й можна залишити. Варто заголовок написати: «Буквосполучення EI/EY…». Є ж іще слова на кшталт Weyl, Feynman. Можливо, варто написати примітку, що одні й ті ж імена/прізвища [однаковий запис латиницею] мають різні відповідники українською залежно від мови-оригіналу: Weyl — Вайль (з нім.) і Вейль (з франц.), Feynman — Файнман (з нім.) і Файнмен (з англ.) тощо.
148. § 138.1. «з наступним голосним» — «з дальшим голосним».
149. § 138.2.2) позначають пом’якшення, але насправді відповідні букви в більшості зазначених слів українці вимовляють твердо, у чому легко переконатися розглянувши питомі українські слова. Тож і з запозиченими має бути аналогічно. Маємо невідповідність правила до реалій. Можна записати так: «хоч і звучать твердо, але за російською традицією…». До того ж рюкзáк, рюш — хіба р тут не м’які?
150. § 139.2) слова «за традицією» треба розуміти «за російською традицією». Незрозуміло, чому англійську l передаємо через ль. кóльт, Альбéрта, Крóмвель, Нéльсон, Чáрльз — в оригіналі і близько нема м’якості. А ось як було за нашою традицією (правопис-1928): «В англійських словах у кінці та перед приголосними у середині: Албіон, біл, булдоґ, гомрул, голкіпер, Велз, Вілсон, Далтон, Мілл, Мілтон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.».
151. § 140.1. Зробити примітку про прізвища в множині. Бо тут у нас часто відбувається по-російському, тупо. Наприклад, з незбагненних причин усталилося в них написання «брати Грімм». І це мовознавче досягнення хоч і позаправописно, але перетягнуте в українську. Чак Є. Д. (Складні питання граматики та орфографії): «Як правильно: «У дитинстві я читав казки братів Грімм» чи «братів Гріммів»? — Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження вживаються в однині: брати Грімм; у непрямих відмінках у такому разі прізвище лишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм і т. д.» З таких «пояснень» гріх навіть сміятися. Але за роки незалежності видано десятки книжок «Казки братів Грімм» і жодного (!) видання «Казки братів Гріммів». У вікіпедії ще є брати Райт (на щастя, хоч вийшла книжка Д.Маккалоу «Брати Райти»), брати Люм’єр тощо. Було б непогано в зазначеному параграфі зробити примітку, що відмінюється як загальна, так і власна назва: брати (дядьки, батьки, брат і сестра, дядько і тітка, батько і мати, дідусі тощо) Грімми, Райти, Люм’єри. Може, хоч так казки матимуть правильні назви.
152. § 140.2.1) А як щодо відмінювання/невідмінювання французьких прізвищ з наголосом на останньому складі, на кшталт Дюма? Ще у правописі-1928 було правило: «Чужомовні прізвища з закінченням на голосний звичайно не відмінюються й при чоловічих іменах: Паґаніні, Мірабо, Гайне, Ґете, Стенлі, Золя, Реклю, Коцебу і т. ін., навіть на -а здебільшого не відмінюються: Бора, Борджа, Бенуа і т. ід.» І Золя/Дюма, навіть якщо й не згадувані як невідмінювані в правописі-1990, не відмінювали, у чому можна переконатися, заглянувши в різноманітні «довідники»/«порадники», або ж «Словники України» від УМІФ. Тут у нас було, як в одній мові: «Из фамилий, оканчивающихся на -а, которому предшествует согласный, не склоняются только фамилии французского происхождения с ударением на последнем слоге (Дюма, Гавальда)». Тож, певно, варто написати примітку і зазначити, що слова Дюму, Золю ми таки відмінюємо. Ну бо чому це наголос має впливати на те, відмінювати слово чи ні?
153. § 140.2.3) Гéйне, Лавуазьє — Гайне, Лявуазьє.
154. § 140.2.5) «за традицією відмінюємо винó, пальтó, ситрó». Ну і, звісно, залишається питання, чому не відмінюються іменники на -о, принаймні, ті, що закінчуються на приголосний+о, або принаймні ті з останніх, до яких є аналогічні/відповідні питомі українські слова, що відмінюються. Власне, чим «кіно» гірше за «коліно», а «метро» — за «відро»? Запозичені іншомовні слова вже українські слова. Які для такого невідмінювання суто мовні підстави, крім ДУР? За правописом-1928 (§ 76): «Відмінюються чужі іменники так, як відповідні українські. Зокрема, відмінюються як іменники ніякого роду слова: авто, бюро, депо, кіно, мотто, пальто, піяніно, трюмо, саго, цицеро. Зовсім не відмінюються… 4) брутто, нетто, порто, сольо, тріо, франко, сальдо, радіо (від радіо можливо й радіом)».
155. § 140.2.7) Тáймс-сквер,… Сент-Джéймс-стрі́т — Тáймз-сквер [taɪmz],… Сент-Джéймз-стрі́т.
156. § 140.2.9). Примітка. Мішéль, Нікóль, Сесі́ль, Ізабéль, Етéль, Жізéль — слід зазначити, що ці імена [іспанські, французькі] англійською звучать з твердим л.
157. § 140.3 (4). «за винятком тих, які є невідмінюваними» — «за винятком тих, які невідмінювані/за винятком невідмінюваних».
158. § 142.1. «Але без чергування нуля звука з голосним і навпаки: Врýбель – Врýбеля, Врýбелеві (Врýбелю)…; Жнець – Жнеця́, Жнецéві (Жнецю́ )…; Чернéць – Чернеця́, Чернецéві (Чернецю́ )…; Швець – Швеця́, Швецéві (Швецю́ )…» . А власне, на якій підставі швець, шевця, але Швець, Швеця? Принаймні одна очевидна — ДУР, але в російській не відрізняється відмінювання прізвищ від відповідних загальних слів. А от як було до ДУРі. Правописний словник» Г. Голоскевича: «Швець, Шевця́, -це́ві, (пр.) Шевці́в, -це́ва, -це́ве». Те саме стосується слів (тобто теж ДУР) гончар, гончаря, Гончар, Гончара, слюсар, слюсаря, Слюсар, Слюсара тощо. І для неукраїнських прізвищ (а ля Врубель) варто зробити окрему примітку. Примітка 2. «від деяких співвідносних загальних назв» — та що таке співвідносних?!
159. § 142.3. У правописі-1990 з’явилося розширення правила щодо відмінювання чоловічих прізвищ на –ів (-їв). Якщо раніше, скажімо прізвища Ковалів / Петрів відмінювали як Ковалева / Петрова, Ковалеву / Петрову…, то тепер додали паралельну форму Коваліва / Петріва, Коваліву / Петріву… Тобто знову ж таки всупереч відмінюванню загальних слів. Зрозуміло, регіональна особливість, люди не хочуть, щоб відмінювані прізвища звучали «по-москальськи» чи ще яка причина. Але чому тоді не Львіва? Таку форму відмінювання прізвищ потрібно прибрати з основних і залишити хіба в примітці: можливе / допускається в художніх творах написання Федоріва… А ліпше взагалі прибрати як таку, що суперечить нормам літературної мови. Примітка 1. «Так само зберігаємо -е- при відмінюванні прізвищ з кінцевими -ер, -ел: Пéтер –
Пéтера…, Пáвел – Пáвела…; але в іменах він випадає: Пéтер – Пéтра…, Пáвел (Пáвол) –
Пáвла» — та на яких підставах?! І стилістично треба «Так само зберігаємо -е-, відмінюючи прізвища…».
160. § 144.1. 1) білоруські та російські імена не транслітеруємо, а передаємо
українськими відповідниками — це правило явно застаріло і підхід доведеться міняти. Нема вже жодної підстави робити для цих мов виняток, навіть серед слов’янських мов. 3.2) «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови». 3.4) «де нормативним є Нарі́жний» — «де нормативний Нарі́жний».
161. § 144.1.4.2) «через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає
сполучення пом’якшеного і м’якого приголосного з о: Алфьóров, Верьóвкін,
Дьóрнов, Корольóв, Новосьóлов, Семьóркін, Тьóмкін». Це суперечливе правило. А українська мова несуперечлива. І таким має бути правопис. Правописні правила мають бути несуперечливими і внутрішньо, і між собою. Якщо ж суперечність виникає, то це «заслуга» суто мовознавців / правописців. Мова не винна. Щодо м’якого знака. Є невеличка проблема з терміном, бо називають його ще «знаком м’якшення». Українська вікіпедія так і пише: ь (м'який знак або знак м'якшення…). Але головне не так назва [хоч бажана, звісно, і обґрунтованість, і однозначність] , а що за нею стоїть. § 26 чинного правопису: «Буквою ь позначаємо на письмі м’якість приголосних звуків». (Власне такий саме суттю, тільки гіршою мовою був § 16 правопису-1990: «Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків». Та навіть § 5 правопису-28: «На означення звукового сполучення й + о пишемо йо, на означення м’якого приголосного + о пишемо після приголосного ьо».) А ще є правило § 8.2. «Буквосполучення ьо пишемо після букви для позначення м’якості приголосного перед о:…». Звуки в українській мові є тверді, м’які і пом’якшені. Принаймні цього вчать дітей. І здавалося б, мало б бути всім зрозуміло, що в нас не може бути, як кажуть деякі інтелігенти, «в принципі» (!) поєднання букв: бьо, пьо, вьо, мьо, фьо, гьо, ґьо, кьо, хьо, жьо, чьо, шьо джьо. Треба сказати, що деяку плутанину спричиняє використання (високочолими професорами) слова «напівпом’якшені». Не будемо розбиратися, як таку термінологію творять, бо вже й так сльози навертаються. Тож виходитимемо з того, що дітей не дурять. Тож у чинному правописі [і проєкті] заради передання російського (!) звучання 2 російських прізвищ (з Фëдоровым спромоглися дати раду) українські правописці готові похеритиперекреслити і логіку, і українські фонеми?! Чому Алфëрова і Семëркина не можна передати, як Алферов/Семеркін чи Алфйоров/Семйоркін, не ламаючи через коліно здоровий глузд і не роблячи незбагненних винятків? А ще ж поширилося серед деяких людей написання а ля Ґьоте, Кьольн [так їм здається, вони ближче передають оригінальне звучання, не розуміючи, що воно не українське], а ще ж є відповідні турецькі чи японські слова («Шьоґун. Азійська сага»). Що робити українцям, які мають такі прізвища? Це їхня особиста справа. Як і Бєліків і т.д., чи з іменами Кіріл, Нікіта тощо. Це не справа правописців. Їхня справа вказати, як українською, а не допасовувати українську так, щоб у ній звучало, як у російській.
162. § 144.3.Примітка. Рю́мін — як р потрапило до пом’якшених?
163. § 144.8.3.1) Чингісхáн — російська форма — Чингізхан (і Чингізиди), а не Чингісхан, але Чингізиди.
164. § 144.8.3.2)—3.4) віджила норма. Треба відмовлятися від такої «українізації» прізвищ. «твірними для яких є імена» — «твірні для яких — імена»
165. § 144.10.2) Свьóнтек — див. вище.
166. § 144.2.2) «Закінчення -ой передаємо через -ий: Донськúй, Крутúй, Лісовúй,
Луговськúй, Полевúй, Босúй, Труцькúй, але Толстóй (Толстá)». Навіщо ці винятки? Чому не «Закінчення -ой передаємо через –ой Донськой, Крутой, Лісовой, Луговськой, Полевой, Босой, Труцькой, Толстóй (Толстá)»?
167. § 144.4. «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови».
168. § 146.2.1) «чи з наступним іменником» — «чи з дальшим іменником».
169. § 146.2.4) Бетхóвен — Бетгóвен. Примітка 1. Д’Аламбéр — Д’Алямбéр. «невід’ємну частину» — «невіддільну/невіднятну частину». Примітка 2. Лагáрп, Ламетрі́, Лафонтéн — Лягáрп, Ляметрі́, Ляфонтéн.
170. § 146.2.6) «У складених китайських, корейських, в’єтнамських, м’янмських,
індонезійських особових назвах відмінюємо лише останню частину, яка закінчується на
приголосні: Кім Ир Сен – Кім Ир Сéна…» Тобто самі по собі Кім, Ин відмінюємо: Кіма…, Ина…, а разом не відмінюємо. Судячи з логіки це теж певно ДУР.
171. § 146.4.4) Чингісхáн — Чингізхáн.
172. § 147.3. Бетхóвен… бетхóвенський — Бетгóвен… бетгóвенський; Д’Аламбéр… д’аламбéрівський — Д’Алямбéр… д’алямбéрівський.
173. § 147.4. Вáльтер Скотт — вáльтер-скóттівський — російська форма — Волтер Скотт — волтер-скóттівський.
174. § 147.5.3) Ламетрі — Ляметрі.
175. § 149.3—4. І як відрізняти основи від форм? Дивовижні правила.
176. § 149.8.2) «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови». Загалом правила щодо написання російських слів слід переглянути.
177. § 150.2. «за походженням є відносними прикметниками» — «за походженням відносні прикметники».
178. § 151. Аравíйське мóре — російська форма — Арабійське море.
179. § 152.2. Ромнú – Ромéн, Ромнáм, у Ромнáх — російська форма — Ромен, Ромна, у Ромні.
180. § 153.2.1) «при творенні таких прикметникових форм» — «у творенні таких прикметникових форм».
181. § 153.3.1). додати до переліку Кембридж — кембридзький.
182. § 153.3.2). прилóцький — прилу́цький.
183. § 153.3.3). Примітка. А чим гірші казáх — казáський, Клуж — клýзький,
Небíт-Дáг — небíт-дáзький?
184. § 154.1.1) Повáжська – чому не Повáзька?
185. § 154.2. Слід вказати правопис ще деяких слів. Бо з російської була перенесена дивовижна традиція писати по-різному слова (з чи без дефіса) залежно від того загальна чи власна це назва. І хоча в правописі це не розглянуто, але знову ж таки в словнику УМІФ і в офіційних документах у нас досі «Південно-Африканська Республіка», хоча південноафриканський, але вже, здається, нарешті «Центральноафриканська Республіка». А от що в 4-томовому РУС (від Ін-ту укрмови і Ін-ту мовознавства): Восточно-Европейская равнина — Східно-Європейська рівнина; Западно-Сибирская равнина — Західно-Сибірська рівнина; Центрально-Африканская Республика — Центрально-Африканська Республіка; Южно-Австралийская котловина — Південно-Австралійська улоговина; Южно-Антильские острова — Південно-Антильські острови; Южно-Африканская Республика — Південно-Африканська Республіка; Южно-Каспийская низменность — Південно-Китайська низовина; Южно-Китайское море — Південно-Китайське море; Южно-Чуйский хребет — Південно-Чуйський хребет; Южно-Шотландская возвышенность — Південно-Шотландська височина. Це просто несерйозно.
186. § 154.3.5) Ла-Мáнш, ла-мáншський — російські форми — Ля-Мáнш, ля-мáншський.
187. § 154.3.6). Примітка 2. приіссикку́льський, приіссикку́льці — надіссикку́льський,
надіссикку́льці?
188. 6. Уживання розділових знаків. Розділ, присвячений розділовим знакам, має бути на порядок меншим за розділ присвячений правописові слів іншомовного походження. Тоді його є сенс розглядати.
Чинний правопис істотно ліпший за редакцію-1990. Але це не означає, що в ньому нема проблемних місць. Над ними і варто попрацювати, а не обмежуватися дрібними правками.
Правописних проблем чимало. Не всіх їх можна розв’язати вже, внісши відповідне правило в чинний правопис. Треба враховувати не тільки те, що погляди на проблеми поміж мовознавцями різняться, і деякі варто поставити й добряче проговорити / продискутувати варіанти їх розв’язання, але й те, що значна частина українського суспільства (і україномовного, зокрема) 1 зміну сприймає бубонінням, 2 — стогоном, 5 — криками, 10 — голосінням. І до цієї частини належать також деякі мовознавці. Досвід правопису-28, проєкту-99 — мав би навчити сучасних правописців, що, як і в живій природі, якась різка зміна в організмі (що, здавалося б, могла б тільки його посилити) звично приводить до його загибелі. Як тільки зміни зачеплять правопис надто багатьох слів, маси будуть не перевчатися, а опиратимуться, доводячи себе до правописного сказу. Не кажучи вже про чиновництво, що відчує себе безграмотним (воно, звісно, зазвичай таке і є — досить подивитися на тексти, які воно продукує, — але принаймні цього не усвідомлює). Тож зміни слід вносити поступово, помірковано, але перманентно працювати над правописом, поетапно вдосконалюючи.
І ще одне. Треба консультуватися і радитися з людьми, які займаються правописними питаннями і укладають словники в математично-природничо-технічній сфері, а також з перекладачами з різних мов, які на багатьох питаннях знаються краще. Бо мовознавці явно запізнюються. Як приклад.
«ТЕРМІНОЛОГІЧНА ПРАВОПИСНА КОНВЕНЦІЯ. Схвалено учасниками міжнародної конференції “Фізика в Україні”. Київ, 26 червня 1993 року
Ми, учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні”, з метою усунення розбіжностей в написанні термінів у словниках, енциклопедіях, довідниках, підручниках, наукових працях тощо домовилися дотримуватися таких правописних норм:
«…. У термінах грецького походження передавати літеру θ (латинський відповідник th) українською літерою т аритметика, логаритм, апотема тощо.
3. У термінах грецького та латинського походження сполучення au передавати українським ав: автентичний, авдіо тощо.
4. Усунути розбіжності у написанні термінів із коренем магнет, писати: магнет, магнетик, магнетострикція, магнетування, магнетний тощо.
5. Усунути суперечності у написанні слова хемія та похідних від нього. Писати: хемія, хемічний, хемоядерний, хемосорбція тощо….
7. Написання іноземних прізвищ намагатися наближати до звучання цих прізвищ рідною мовою, а саме:
а) у німецьких прізвищах сполучення еі та еu передавати відповідно українськими сполученнями ай (після л — яй) та ой: Айнштайн, Ойлер, Кляйн;
б) латинські літери g та h у чужомовних прізвищах передавати відповідно українськими літерами ґ та г (за вийнятком тих мов, де ці літери не вимовляються або відповідають іншим звукам): Шрединґер, Гамільтон, Гайзенберґ, але Ерміт, Лопіталь, Жордан;
в) в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват, Вебстер, Вітстон…
11. Зберегти розташування літери ь на останньому місці абетки».
А правописці тільки в 2019 році спромоглися прибрати з правопису «Ейнштейна» [в жодній європейській його так не вимовляють, крім російської], але так і не спромоглися написати «Айнштайн». А «хемія» з «магнетом» їм досі не до шмиги. Мовознавці / правописці не мали б перетворюватися на проблему української мови.
142. § 131.3 «У запозиченнях, що мають усталену традицію передавання
латиничного буквосполучення au українським ау, можливі орфографічні
варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція, аудитóрія і авдитóрія, лауреáт і лавреáт,
пáуза і пáвза, фáуна і фáвна». — Ця «усталена традиція» від 1930-х років, після відомих подій. Слід прибрати російську традицію написання цих слів через ау. Небагато глузду писати лавр, але лауреат. ау залишити для власних назв, на кшталт Пауль, Лаура тощо.
143. § 133.1. Джéймс — російська форма — Джеймз /dʒeɪmz/.
144. § 133.2. Бéкон. Писатимемо й далі за російською традицією Френсіс Бекон (Francis Bacon, /ˈ b eɪ k ən/), але Кевін Бейкон (Kevin Bacon)? [Френсіс Бейкон. Есеї або поради моральні та громадянські. Контур, 2024]
145. § 134.1. хáкер — укр. гакер (і голдинг).
146. § 135.1. Чéрчилль — російська форма. Ось до чого приводить калькування з російської: Ві́нстон Леонард Спенсер-Че́рчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill, рос. Уи́нстон Леона́рд Спе́нсер Че́рчилль), місто Че́рчилл (англ. Churchill, рос. Че́рчилл). 1) англійці не вимовляють м’якого л, 2) в українській нема питомих слів на кінцеву подвійну приголосну, а тим паче з м’яким знаком, то може варто пристосовувати до норм української, а не варваризм втуляти; 3) за яким правилом і перетворилося на и?
147. § 136. Щодо німецького ei, то до 20 ст. запозичення були рідкісні й відбувалися по-різному. Грінченків словар подає такі: чехмейстер, крейда, але вахмайстер, капельмайстер. Але коли у 20-х роках 20 ст. до правопису взялися різні комісії й вперше системно приділили увагу чужим словам, то в різних варіантах маємо послідовність. Вперше правило прописали в «Українському правописі (проєкт)» (1926): «Німецький (германський) дифтонг ei в нових запозиченнях передаємо через ай, після л — яй (а не ей): Айнштайн, Айхенвальд, Вайнгольд, Гайне, гайзер, ляйбгвардія, ляйтмотив, Ляйбніц, Ляйпціг, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Вайк, Фан Дайк, Райн, райнвайн, портвайн і т. ін.». Правопис-28: «§ 70 …нім. eu через ой: Нойман (Neumann), Ойтінґ (Euting) і т. iн., також Фоєрбах (Feuerbach). Німецьке ei § 71. Німецький (і голяндський) дифтонг ei в нових запозиченнях передаємо через ай, після л — яй (а не ей): Айнштайн, Айхенвальд, Вайнгольд, Гайне, ляйбґва́рдія, ляйтмоти́в, Ляйбніц, Ляйпціґ, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Вайк, Фан Дайк, Райн, райнвайн, портва́йн і т. ін.» Але вже правопис-33 зодноманітнив написання з російською: «§83. Німецький (і голландський) дифтонг ei передається через ей: Ейнштейн, Ейхенвальд, Гейне, Лейпціг, Швейцарія, Рейн…». Тож твердження теперішньої версії правопису: «За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: гросмéйстер, капельмéйстер, крéйда, крéйцер, маркшéйдер, штрейкбрéхер; Лéйпциг, Рейн, Швейцáрія; Гéйне» не відповідає істині, а отже, його слід прибрати. Написано про давніші запозичення «гросмейстер», «капельмейстер», але що тоді робити з іще давнішим «майстром», та й у «крейцера» нема в оригіналі ei. Чомусь у тексті правопису (§ 126) згадано Феєрбаха (Feuerbach), феєрверк (Feuerwerk), тоді як мало б бути Фоєрбах і фоєрверк. Усі слова, які на -мейстр, скальковані з російської (ДУР), а має бути -майстер (бо в усіх них у німецькій мові, мові походження, є -meister). Нема ніяких підстав, крім взорування на російську, писати маркшéйдер, штрейкбрéхер; Лéйпциг, Рейн, Швейцáрія. Та й Гейне, навіть якщо саме так писали Леся Українка і Іван Франко (тоді правопису загального не було). Ото тільки крейду й можна залишити. Варто заголовок написати: «Буквосполучення EI/EY…». Є ж іще слова на кшталт Weyl, Feynman. Можливо, варто написати примітку, що одні й ті ж імена/прізвища [однаковий запис латиницею] мають різні відповідники українською залежно від мови-оригіналу: Weyl — Вайль (з нім.) і Вейль (з франц.), Feynman — Файнман (з нім.) і Файнмен (з англ.) тощо.
148. § 138.1. «з наступним голосним» — «з дальшим голосним».
149. § 138.2.2) позначають пом’якшення, але насправді відповідні букви в більшості зазначених слів українці вимовляють твердо, у чому легко переконатися розглянувши питомі українські слова. Тож і з запозиченими має бути аналогічно. Маємо невідповідність правила до реалій. Можна записати так: «хоч і звучать твердо, але за російською традицією…». До того ж рюкзáк, рюш — хіба р тут не м’які?
150. § 139.2) слова «за традицією» треба розуміти «за російською традицією». Незрозуміло, чому англійську l передаємо через ль. кóльт, Альбéрта, Крóмвель, Нéльсон, Чáрльз — в оригіналі і близько нема м’якості. А ось як було за нашою традицією (правопис-1928): «В англійських словах у кінці та перед приголосними у середині: Албіон, біл, булдоґ, гомрул, голкіпер, Велз, Вілсон, Далтон, Мілл, Мілтон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.».
151. § 140.1. Зробити примітку про прізвища в множині. Бо тут у нас часто відбувається по-російському, тупо. Наприклад, з незбагненних причин усталилося в них написання «брати Грімм». І це мовознавче досягнення хоч і позаправописно, але перетягнуте в українську. Чак Є. Д. (Складні питання граматики та орфографії): «Як правильно: «У дитинстві я читав казки братів Грімм» чи «братів Гріммів»? — Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження вживаються в однині: брати Грімм; у непрямих відмінках у такому разі прізвище лишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм і т. д.» З таких «пояснень» гріх навіть сміятися. Але за роки незалежності видано десятки книжок «Казки братів Грімм» і жодного (!) видання «Казки братів Гріммів». У вікіпедії ще є брати Райт (на щастя, хоч вийшла книжка Д.Маккалоу «Брати Райти»), брати Люм’єр тощо. Було б непогано в зазначеному параграфі зробити примітку, що відмінюється як загальна, так і власна назва: брати (дядьки, батьки, брат і сестра, дядько і тітка, батько і мати, дідусі тощо) Грімми, Райти, Люм’єри. Може, хоч так казки матимуть правильні назви.
152. § 140.2.1) А як щодо відмінювання/невідмінювання французьких прізвищ з наголосом на останньому складі, на кшталт Дюма? Ще у правописі-1928 було правило: «Чужомовні прізвища з закінченням на голосний звичайно не відмінюються й при чоловічих іменах: Паґаніні, Мірабо, Гайне, Ґете, Стенлі, Золя, Реклю, Коцебу і т. ін., навіть на -а здебільшого не відмінюються: Бора, Борджа, Бенуа і т. ід.» І Золя/Дюма, навіть якщо й не згадувані як невідмінювані в правописі-1990, не відмінювали, у чому можна переконатися, заглянувши в різноманітні «довідники»/«порадники», або ж «Словники України» від УМІФ. Тут у нас було, як в одній мові: «Из фамилий, оканчивающихся на -а, которому предшествует согласный, не склоняются только фамилии французского происхождения с ударением на последнем слоге (Дюма, Гавальда)». Тож, певно, варто написати примітку і зазначити, що слова Дюму, Золю ми таки відмінюємо. Ну бо чому це наголос має впливати на те, відмінювати слово чи ні?
153. § 140.2.3) Гéйне, Лавуазьє — Гайне, Лявуазьє.
154. § 140.2.5) «за традицією відмінюємо винó, пальтó, ситрó». Ну і, звісно, залишається питання, чому не відмінюються іменники на -о, принаймні, ті, що закінчуються на приголосний+о, або принаймні ті з останніх, до яких є аналогічні/відповідні питомі українські слова, що відмінюються. Власне, чим «кіно» гірше за «коліно», а «метро» — за «відро»? Запозичені іншомовні слова вже українські слова. Які для такого невідмінювання суто мовні підстави, крім ДУР? За правописом-1928 (§ 76): «Відмінюються чужі іменники так, як відповідні українські. Зокрема, відмінюються як іменники ніякого роду слова: авто, бюро, депо, кіно, мотто, пальто, піяніно, трюмо, саго, цицеро. Зовсім не відмінюються… 4) брутто, нетто, порто, сольо, тріо, франко, сальдо, радіо (від радіо можливо й радіом)».
155. § 140.2.7) Тáймс-сквер,… Сент-Джéймс-стрі́т — Тáймз-сквер [taɪmz],… Сент-Джéймз-стрі́т.
156. § 140.2.9). Примітка. Мішéль, Нікóль, Сесі́ль, Ізабéль, Етéль, Жізéль — слід зазначити, що ці імена [іспанські, французькі] англійською звучать з твердим л.
157. § 140.3 (4). «за винятком тих, які є невідмінюваними» — «за винятком тих, які невідмінювані/за винятком невідмінюваних».
158. § 142.1. «Але без чергування нуля звука з голосним і навпаки: Врýбель – Врýбеля, Врýбелеві (Врýбелю)…; Жнець – Жнеця́, Жнецéві (Жнецю́ )…; Чернéць – Чернеця́, Чернецéві (Чернецю́ )…; Швець – Швеця́, Швецéві (Швецю́ )…» . А власне, на якій підставі швець, шевця, але Швець, Швеця? Принаймні одна очевидна — ДУР, але в російській не відрізняється відмінювання прізвищ від відповідних загальних слів. А от як було до ДУРі. Правописний словник» Г. Голоскевича: «Швець, Шевця́, -це́ві, (пр.) Шевці́в, -це́ва, -це́ве». Те саме стосується слів (тобто теж ДУР) гончар, гончаря, Гончар, Гончара, слюсар, слюсаря, Слюсар, Слюсара тощо. І для неукраїнських прізвищ (а ля Врубель) варто зробити окрему примітку. Примітка 2. «від деяких співвідносних загальних назв» — та що таке співвідносних?!
159. § 142.3. У правописі-1990 з’явилося розширення правила щодо відмінювання чоловічих прізвищ на –ів (-їв). Якщо раніше, скажімо прізвища Ковалів / Петрів відмінювали як Ковалева / Петрова, Ковалеву / Петрову…, то тепер додали паралельну форму Коваліва / Петріва, Коваліву / Петріву… Тобто знову ж таки всупереч відмінюванню загальних слів. Зрозуміло, регіональна особливість, люди не хочуть, щоб відмінювані прізвища звучали «по-москальськи» чи ще яка причина. Але чому тоді не Львіва? Таку форму відмінювання прізвищ потрібно прибрати з основних і залишити хіба в примітці: можливе / допускається в художніх творах написання Федоріва… А ліпше взагалі прибрати як таку, що суперечить нормам літературної мови. Примітка 1. «Так само зберігаємо -е- при відмінюванні прізвищ з кінцевими -ер, -ел: Пéтер –
Пéтера…, Пáвел – Пáвела…; але в іменах він випадає: Пéтер – Пéтра…, Пáвел (Пáвол) –
Пáвла» — та на яких підставах?! І стилістично треба «Так само зберігаємо -е-, відмінюючи прізвища…».
160. § 144.1. 1) білоруські та російські імена не транслітеруємо, а передаємо
українськими відповідниками — це правило явно застаріло і підхід доведеться міняти. Нема вже жодної підстави робити для цих мов виняток, навіть серед слов’янських мов. 3.2) «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови». 3.4) «де нормативним є Нарі́жний» — «де нормативний Нарі́жний».
161. § 144.1.4.2) «через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає
сполучення пом’якшеного і м’якого приголосного з о: Алфьóров, Верьóвкін,
Дьóрнов, Корольóв, Новосьóлов, Семьóркін, Тьóмкін». Це суперечливе правило. А українська мова несуперечлива. І таким має бути правопис. Правописні правила мають бути несуперечливими і внутрішньо, і між собою. Якщо ж суперечність виникає, то це «заслуга» суто мовознавців / правописців. Мова не винна. Щодо м’якого знака. Є невеличка проблема з терміном, бо називають його ще «знаком м’якшення». Українська вікіпедія так і пише: ь (м'який знак або знак м'якшення…). Але головне не так назва [хоч бажана, звісно, і обґрунтованість, і однозначність] , а що за нею стоїть. § 26 чинного правопису: «Буквою ь позначаємо на письмі м’якість приголосних звуків». (Власне такий саме суттю, тільки гіршою мовою був § 16 правопису-1990: «Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків». Та навіть § 5 правопису-28: «На означення звукового сполучення й + о пишемо йо, на означення м’якого приголосного + о пишемо після приголосного ьо».) А ще є правило § 8.2. «Буквосполучення ьо пишемо після букви для позначення м’якості приголосного перед о:…». Звуки в українській мові є тверді, м’які і пом’якшені. Принаймні цього вчать дітей. І здавалося б, мало б бути всім зрозуміло, що в нас не може бути, як кажуть деякі інтелігенти, «в принципі» (!) поєднання букв: бьо, пьо, вьо, мьо, фьо, гьо, ґьо, кьо, хьо, жьо, чьо, шьо джьо. Треба сказати, що деяку плутанину спричиняє використання (високочолими професорами) слова «напівпом’якшені». Не будемо розбиратися, як таку термінологію творять, бо вже й так сльози навертаються. Тож виходитимемо з того, що дітей не дурять. Тож у чинному правописі [і проєкті] заради передання російського (!) звучання 2 російських прізвищ (з Фëдоровым спромоглися дати раду) українські правописці готові похеритиперекреслити і логіку, і українські фонеми?! Чому Алфëрова і Семëркина не можна передати, як Алферов/Семеркін чи Алфйоров/Семйоркін, не ламаючи через коліно здоровий глузд і не роблячи незбагненних винятків? А ще ж поширилося серед деяких людей написання а ля Ґьоте, Кьольн [так їм здається, вони ближче передають оригінальне звучання, не розуміючи, що воно не українське], а ще ж є відповідні турецькі чи японські слова («Шьоґун. Азійська сага»). Що робити українцям, які мають такі прізвища? Це їхня особиста справа. Як і Бєліків і т.д., чи з іменами Кіріл, Нікіта тощо. Це не справа правописців. Їхня справа вказати, як українською, а не допасовувати українську так, щоб у ній звучало, як у російській.
162. § 144.3.Примітка. Рю́мін — як р потрапило до пом’якшених?
163. § 144.8.3.1) Чингісхáн — російська форма — Чингізхан (і Чингізиди), а не Чингісхан, але Чингізиди.
164. § 144.8.3.2)—3.4) віджила норма. Треба відмовлятися від такої «українізації» прізвищ. «твірними для яких є імена» — «твірні для яких — імена»
165. § 144.10.2) Свьóнтек — див. вище.
166. § 144.2.2) «Закінчення -ой передаємо через -ий: Донськúй, Крутúй, Лісовúй,
Луговськúй, Полевúй, Босúй, Труцькúй, але Толстóй (Толстá)». Навіщо ці винятки? Чому не «Закінчення -ой передаємо через –ой Донськой, Крутой, Лісовой, Луговськой, Полевой, Босой, Труцькой, Толстóй (Толстá)»?
167. § 144.4. «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови».
168. § 146.2.1) «чи з наступним іменником» — «чи з дальшим іменником».
169. § 146.2.4) Бетхóвен — Бетгóвен. Примітка 1. Д’Аламбéр — Д’Алямбéр. «невід’ємну частину» — «невіддільну/невіднятну частину». Примітка 2. Лагáрп, Ламетрі́, Лафонтéн — Лягáрп, Ляметрі́, Ляфонтéн.
170. § 146.2.6) «У складених китайських, корейських, в’єтнамських, м’янмських,
індонезійських особових назвах відмінюємо лише останню частину, яка закінчується на
приголосні: Кім Ир Сен – Кім Ир Сéна…» Тобто самі по собі Кім, Ин відмінюємо: Кіма…, Ина…, а разом не відмінюємо. Судячи з логіки це теж певно ДУР.
171. § 146.4.4) Чингісхáн — Чингізхáн.
172. § 147.3. Бетхóвен… бетхóвенський — Бетгóвен… бетгóвенський; Д’Аламбéр… д’аламбéрівський — Д’Алямбéр… д’алямбéрівський.
173. § 147.4. Вáльтер Скотт — вáльтер-скóттівський — російська форма — Волтер Скотт — волтер-скóттівський.
174. § 147.5.3) Ламетрі — Ляметрі.
175. § 149.3—4. І як відрізняти основи від форм? Дивовижні правила.
176. § 149.8.2) «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови». Загалом правила щодо написання російських слів слід переглянути.
177. § 150.2. «за походженням є відносними прикметниками» — «за походженням відносні прикметники».
178. § 151. Аравíйське мóре — російська форма — Арабійське море.
179. § 152.2. Ромнú – Ромéн, Ромнáм, у Ромнáх — російська форма — Ромен, Ромна, у Ромні.
180. § 153.2.1) «при творенні таких прикметникових форм» — «у творенні таких прикметникових форм».
181. § 153.3.1). додати до переліку Кембридж — кембридзький.
182. § 153.3.2). прилóцький — прилу́цький.
183. § 153.3.3). Примітка. А чим гірші казáх — казáський, Клуж — клýзький,
Небíт-Дáг — небíт-дáзький?
184. § 154.1.1) Повáжська – чому не Повáзька?
185. § 154.2. Слід вказати правопис ще деяких слів. Бо з російської була перенесена дивовижна традиція писати по-різному слова (з чи без дефіса) залежно від того загальна чи власна це назва. І хоча в правописі це не розглянуто, але знову ж таки в словнику УМІФ і в офіційних документах у нас досі «Південно-Африканська Республіка», хоча південноафриканський, але вже, здається, нарешті «Центральноафриканська Республіка». А от що в 4-томовому РУС (від Ін-ту укрмови і Ін-ту мовознавства): Восточно-Европейская равнина — Східно-Європейська рівнина; Западно-Сибирская равнина — Західно-Сибірська рівнина; Центрально-Африканская Республика — Центрально-Африканська Республіка; Южно-Австралийская котловина — Південно-Австралійська улоговина; Южно-Антильские острова — Південно-Антильські острови; Южно-Африканская Республика — Південно-Африканська Республіка; Южно-Каспийская низменность — Південно-Китайська низовина; Южно-Китайское море — Південно-Китайське море; Южно-Чуйский хребет — Південно-Чуйський хребет; Южно-Шотландская возвышенность — Південно-Шотландська височина. Це просто несерйозно.
186. § 154.3.5) Ла-Мáнш, ла-мáншський — російські форми — Ля-Мáнш, ля-мáншський.
187. § 154.3.6). Примітка 2. приіссикку́льський, приіссикку́льці — надіссикку́льський,
надіссикку́льці?
188. 6. Уживання розділових знаків. Розділ, присвячений розділовим знакам, має бути на порядок меншим за розділ присвячений правописові слів іншомовного походження. Тоді його є сенс розглядати.
Чинний правопис істотно ліпший за редакцію-1990. Але це не означає, що в ньому нема проблемних місць. Над ними і варто попрацювати, а не обмежуватися дрібними правками.
Правописних проблем чимало. Не всіх їх можна розв’язати вже, внісши відповідне правило в чинний правопис. Треба враховувати не тільки те, що погляди на проблеми поміж мовознавцями різняться, і деякі варто поставити й добряче проговорити / продискутувати варіанти їх розв’язання, але й те, що значна частина українського суспільства (і україномовного, зокрема) 1 зміну сприймає бубонінням, 2 — стогоном, 5 — криками, 10 — голосінням. І до цієї частини належать також деякі мовознавці. Досвід правопису-28, проєкту-99 — мав би навчити сучасних правописців, що, як і в живій природі, якась різка зміна в організмі (що, здавалося б, могла б тільки його посилити) звично приводить до його загибелі. Як тільки зміни зачеплять правопис надто багатьох слів, маси будуть не перевчатися, а опиратимуться, доводячи себе до правописного сказу. Не кажучи вже про чиновництво, що відчує себе безграмотним (воно, звісно, зазвичай таке і є — досить подивитися на тексти, які воно продукує, — але принаймні цього не усвідомлює). Тож зміни слід вносити поступово, помірковано, але перманентно працювати над правописом, поетапно вдосконалюючи.
І ще одне. Треба консультуватися і радитися з людьми, які займаються правописними питаннями і укладають словники в математично-природничо-технічній сфері, а також з перекладачами з різних мов, які на багатьох питаннях знаються краще. Бо мовознавці явно запізнюються. Як приклад.
«ТЕРМІНОЛОГІЧНА ПРАВОПИСНА КОНВЕНЦІЯ. Схвалено учасниками міжнародної конференції “Фізика в Україні”. Київ, 26 червня 1993 року
Ми, учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні”, з метою усунення розбіжностей в написанні термінів у словниках, енциклопедіях, довідниках, підручниках, наукових працях тощо домовилися дотримуватися таких правописних норм:
«…. У термінах грецького походження передавати літеру θ (латинський відповідник th) українською літерою т аритметика, логаритм, апотема тощо.
3. У термінах грецького та латинського походження сполучення au передавати українським ав: автентичний, авдіо тощо.
4. Усунути розбіжності у написанні термінів із коренем магнет, писати: магнет, магнетик, магнетострикція, магнетування, магнетний тощо.
5. Усунути суперечності у написанні слова хемія та похідних від нього. Писати: хемія, хемічний, хемоядерний, хемосорбція тощо….
7. Написання іноземних прізвищ намагатися наближати до звучання цих прізвищ рідною мовою, а саме:
а) у німецьких прізвищах сполучення еі та еu передавати відповідно українськими сполученнями ай (після л — яй) та ой: Айнштайн, Ойлер, Кляйн;
б) латинські літери g та h у чужомовних прізвищах передавати відповідно українськими літерами ґ та г (за вийнятком тих мов, де ці літери не вимовляються або відповідають іншим звукам): Шрединґер, Гамільтон, Гайзенберґ, але Ерміт, Лопіталь, Жордан;
в) в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват, Вебстер, Вітстон…
11. Зберегти розташування літери ь на останньому місці абетки».
А правописці тільки в 2019 році спромоглися прибрати з правопису «Ейнштейна» [в жодній європейській його так не вимовляють, крім російської], але так і не спромоглися написати «Айнштайн». А «хемія» з «магнетом» їм досі не до шмиги. Мовознавці / правописці не мали б перетворюватися на проблему української мови.
Востаннє редагувалось Нед лютого 15, 2026 8:49 am користувачем Кувалда, всього редагувалось 1 раз.
Re: Правописне
Ну що ж. У ПОВІДОМЛЕННІ про проведення громадського обговорення проєкту стандарту державної мови.
Проєкту Українського правопису
є
10. Адреса подання пропозицій і зауважень до Проєкту, який винесено на громадське обговорення:
Національна комісія зі стандартів державної мови, пров. Несторівський, 4, м. Київ, 04053, info@mova.gov.ua; larisa_shevchenko@ukr.net (з приміткою «Пропозиції до проєкту Українського правопису»).
Ну от на ці дві адреси і надішлю. Без надії, але треба
.
Проєкту Українського правопису
є
10. Адреса подання пропозицій і зауважень до Проєкту, який винесено на громадське обговорення:
Національна комісія зі стандартів державної мови, пров. Несторівський, 4, м. Київ, 04053, info@mova.gov.ua; larisa_shevchenko@ukr.net (з приміткою «Пропозиції до проєкту Українського правопису»).
Ну от на ці дві адреси і надішлю. Без надії, але треба
.Re: Правописне
Ну що ж. експериментально перевіримо, чи мова— надто серйозна справа, щоб доручати її мовознавцям 
Re: Правописне
Ну що ж. Правописа затверджено 02.03.2026. Але "Текст Українського правопису набере чинності й буде опублікований на офіційному вебсайті Комісії одночасно з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України про визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 437 «Питання українського правопису»".
"І мов шашіль точить думка підла": а не прибрали ж жодної ДУРі
Оприлюднять — переконаємося
"І мов шашіль точить думка підла": а не прибрали ж жодної ДУРі
Оприлюднять — переконаємосяRe: Правописне
Контроль за виконанням Постанови Верховної Ради України: затверджено Український правопис як стандарт державної мови
Прес-служба Апарату Верховної Ради України
Опубліковано 02 березня 2026, о 13:19
1 березня 2026 року Національна комісія зі стандартів державної мови на засіданні ухвалила рішення про затвердження тексту Українського правопису як стандарту державної мови. Це рішення стало безпосереднім кроком із реалізації та контролю за виконанням постанови Верховної Ради України від 15 січня 2026 року № 4764-IX «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави».
Комісія забезпечила виконання парламентського рішення у встановлені строки та в межах визначених повноважень, а також виконала відповідні урядові резолюції, надані за результатами звернень Уповноваженого із захисту державної мови та Міністерства освіти і науки України. Ухвалення єдиного офіційного тексту правопису та введення його в правове поле стало завершальним етапом виконання визначених доручень.
З метою належної імплементації постанови Верховної Ради 3 квітня 2025 року рішенням Комісії було створено робочу групу, до складу якої увійшли провідні науковці національних академічних установ і закладів вищої освіти. У процесі роботи було забезпечено широку фахову та громадську участь: опрацьовано пропозиції від 27 органів державної влади, наукових і освітніх установ, а також від представників громадськості. Загалом надійшло 1400 пропозицій до тексту правопису.
У межах визначених повноважень здійснено структурне впорядкування тексту, редакційні й технічні уточнення, а також вилучено з ілюстративної частини приклади, що стосувалися держави-агресора. Водночас зміни не впливають на чинні орфографічні норми та не створюють додаткових обтяжень для користувачів.
Текст Українського правопису набере чинності та буде офіційно оприлюднений одночасно з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України про втрату чинності постановою від 22 травня 2019 року № 437 «Питання українського правопису».
Прес-служба Апарату Верховної Ради України
Опубліковано 02 березня 2026, о 13:19
1 березня 2026 року Національна комісія зі стандартів державної мови на засіданні ухвалила рішення про затвердження тексту Українського правопису як стандарту державної мови. Це рішення стало безпосереднім кроком із реалізації та контролю за виконанням постанови Верховної Ради України від 15 січня 2026 року № 4764-IX «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави».
Комісія забезпечила виконання парламентського рішення у встановлені строки та в межах визначених повноважень, а також виконала відповідні урядові резолюції, надані за результатами звернень Уповноваженого із захисту державної мови та Міністерства освіти і науки України. Ухвалення єдиного офіційного тексту правопису та введення його в правове поле стало завершальним етапом виконання визначених доручень.
З метою належної імплементації постанови Верховної Ради 3 квітня 2025 року рішенням Комісії було створено робочу групу, до складу якої увійшли провідні науковці національних академічних установ і закладів вищої освіти. У процесі роботи було забезпечено широку фахову та громадську участь: опрацьовано пропозиції від 27 органів державної влади, наукових і освітніх установ, а також від представників громадськості. Загалом надійшло 1400 пропозицій до тексту правопису.
У межах визначених повноважень здійснено структурне впорядкування тексту, редакційні й технічні уточнення, а також вилучено з ілюстративної частини приклади, що стосувалися держави-агресора. Водночас зміни не впливають на чинні орфографічні норми та не створюють додаткових обтяжень для користувачів.
Текст Українського правопису набере чинності та буде офіційно оприлюднений одночасно з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України про втрату чинності постановою від 22 травня 2019 року № 437 «Питання українського правопису».
Re: Правописне
Тобто Комісія "забезпечила" і "виконала" 
Що ж доведеться приділити ще трохи уваги цьому виконанню і перевірити, як вона "забезпечила" і "виконала" "досягнення високої якості української літературної мови (правописного та усномовного стандартів), очищення її структури від іншомовних (насамперед російськомовних) елементів, якими в минулому витісняли питомі українськомовні елементи задля зближення з російською мовою та забезпечення її домінування", якщо вона від початку поставила собі за мету лише "внесення редакційно-технічних виправлень", тобто нічого посутнього Тож є у правописі ДУР чи вже нема? Очистили чи не очистили? 
Що ж доведеться приділити ще трохи уваги цьому виконанню і перевірити, як вона "забезпечила" і "виконала" "досягнення високої якості української літературної мови (правописного та усномовного стандартів), очищення її структури від іншомовних (насамперед російськомовних) елементів, якими в минулому витісняли питомі українськомовні елементи задля зближення з російською мовою та забезпечення її домінування", якщо вона від початку поставила собі за мету лише "внесення редакційно-технічних виправлень", тобто нічого посутнього Тож є у правописі ДУР чи вже нема? Очистили чи не очистили?