дзвіниця - 1. Споруда у вигляді башти або стінки з прорізами для розміщення дзвонів (бефруа , гарізенда , гірландина , кампаніла ). Може бути окремою будівлею або частиною християнського храму, здіймаючись над його стінами або нартексом. Д. у вигляді призматичної або циліндричної башти зводилася одноярусною або кількаярусною, кожний з яких мав великі прорізи, і звичайно увінчувалася пірамідальним дахом, шатром, шпилем або маківкою.
У формі стінки з неоднаковими за розмірами прорізами для підвішування дзвонів різного тону надбудована над стіною храму називалась "настінною". (Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — Київ, 2002.)
Отож, можливі варіанти: дзвіниця-стінка, дзвіниця-стіна, (
надбудована) настінна дзвіниця. До речі, польською dzwonnica parawanowa = дзвіниця-ширма.
Пошук зображень на "звонница" показує, що є, по суті, три варіанти: дзвіниця-стіна, настінна дзвіниця й низка дзвонів (наприклад, підвішених до бруса як тимчасовий варіант). Тобто реалізація буває різна, але два елементи збережено: кілька дзвонів (не один), розташування в ряд.
Грінченко фіксує цікаве укр. слово "дзвониця" з посиланням на "дзвіниця". "Дзвоницю" можна закріпити за "звонницей", бо сама форма містить натяк, що йдеться про споруду неодмінно для кількох дзвонів (на відміну від "дзвіниці", яка може бути розрахована й лише на один дзвін).
Цікаво, що ось
тут слово "дзвониця" зафіксовано, як українське запозичення в рос. мові.