Пропоную додати до народного словника:
Клятва = (укр.) клятва, клятьба; присяга, присягання
Слова «клятва» немає серед українських слів у ваших словниках. Однак воно є у сучасному орфографічному словнику як синонім до «клятьба», що позначене як застаріле.
Також це органічне слово: я клянуся = хвилинна клятьба (процес) = промовиста клятва (текст).
Клятва
-
краєзнавець
- Повідомлень: 1091
- З нами з: Сер червня 23, 2010 10:34 am
Re: Клятва
Вона його кляла на чім світ стоїть.
То українська клятва - це прокльони?
І клястися - це типу себе клясти? "А, шоб мені ні дна, ні покришки".
А російське клястись - це наше присягатися.
І рос клятва - це, виходить, наша присяга.
"Жарти? Дай лиш зо три кварти, то й присягою скріплю.". Іван Франко. "Лис Микита".
То українська клятва - це прокльони?
І клястися - це типу себе клясти? "А, шоб мені ні дна, ні покришки".
А російське клястись - це наше присягатися.
І рос клятва - це, виходить, наша присяга.
"Жарти? Дай лиш зо три кварти, то й присягою скріплю.". Іван Франко. "Лис Микита".
Re: Клятва
Складне це питання, шановний xrju. З одного боку, давніше за "клятьбою" було 2 значення (словник Грінченка): 1) проклятие; 2) заклятие. У Ніковського ж уже додано ще 2 значення: 3) клятва, зарок; 4) заповедное завещание. А в Академічному словнику вже маємо: Кля́тва – 1) в чём, чего, чем (присяга, обет) – кля́тьба́, при́ся́га,… 3) (проклятье) клятьба́, кляття́…
Тобто з часом, бачимо, значення слова "клятьба" розширилося. І тепер воно може бути синонімом до "присяги" (хоч має, крім того, й інші значення). Я не проводив прискіпливого дослідження (не хочу забирати хліба у філологів
), але, думаю, що клятва – це російський варіянт (хоч у російській є і клятьба).
Власне, на боці "клятьби" утворення за подібним принципом (з –ба) віддієслівних слів: жа́до́ба, плавба́, ходьба, хвальба́, тя́жба, божба́, гульба́, боротьба́, різьба́, журба́, ворожба́, чиньба́, міньба́ тощо. Але не скажу, що й для "клятви" не можна підібрати відповідний принцип (з –ва): битва тощо. Хоча відповідні слова на –ба мають дуже
суттєву перевагу.
Підіб’ю підсумки:
1) слова "клятва" нема в українських словниках до 30-х років, надалі потрапило в мову з "язика". Тепер значно поширеніше за питому "клятьбу", на жаль. Хоча, скажімо, Караванський в своєму словнику синонімів подає саме "клятьбу". Можна, звісно, додати в народний, але з позначкою (рус.);
2) укладачам сучасних орфографічних словників пораджу обережно користуватися наліпками "застаріле" і трохи думати. А якщо вони справді хочуть знати мову, то вчитися (це ще в Тараса є: Якби ви вчились так, як треба...), тоді, може, менше дурниць писатимуть. Але на останнє я б сильно не сподівався
Тобто з часом, бачимо, значення слова "клятьба" розширилося. І тепер воно може бути синонімом до "присяги" (хоч має, крім того, й інші значення). Я не проводив прискіпливого дослідження (не хочу забирати хліба у філологів
), але, думаю, що клятва – це російський варіянт (хоч у російській є і клятьба). Власне, на боці "клятьби" утворення за подібним принципом (з –ба) віддієслівних слів: жа́до́ба, плавба́, ходьба, хвальба́, тя́жба, божба́, гульба́, боротьба́, різьба́, журба́, ворожба́, чиньба́, міньба́ тощо. Але не скажу, що й для "клятви" не можна підібрати відповідний принцип (з –ва): битва тощо. Хоча відповідні слова на –ба мають дуже
суттєву перевагу. Підіб’ю підсумки:
1) слова "клятва" нема в українських словниках до 30-х років, надалі потрапило в мову з "язика". Тепер значно поширеніше за питому "клятьбу", на жаль. Хоча, скажімо, Караванський в своєму словнику синонімів подає саме "клятьбу". Можна, звісно, додати в народний, але з позначкою (рус.);
2) укладачам сучасних орфографічних словників пораджу обережно користуватися наліпками "застаріле" і трохи думати. А якщо вони справді хочуть знати мову, то вчитися (це ще в Тараса є: Якби ви вчились так, як треба...), тоді, може, менше дурниць писатимуть. Але на останнє я б сильно не сподівався