Те, що Ви говорите про "хороші перекладні словники", — це так у випадку мов, яким не нав’язували чужих норм і не було у них вироблення спільної термінології за лекалами чужої мови. У нас же ситуація інакша. Ю.Шевельов: "У політиці, скерованій на обмеження, а далі й викорінення мов підлеглих національностей у багатонаціональній державі, нема нічого нового. Клясичні методи такої політики – вилучення мови з позаприватного вжитку, особливо в школі й освіті, а також вимішування населення. Така політика і такі заходи існують, відколи існують понаднаціональні держави. Наслідком такої політики завжди буває зниження або й підрив суспільного престижу підлеглої мови,- свідомо або як неминучий побічний результат. Радянська система в цьому не сказала нового слова. Але
її іноваційним винаходом є втручання в унутрішню структуру підлеглої мови засобом систематичних упроваджень одних мовних елементів і заборони інших. Так у підлеглу мову впроваджуються елементи панівної мови і відсуваються, а далі й усуваються елементи відмінні..."
Не думаю, що підхід — "фіксація наявного стану", хоч хай там як до цього стану дійшли — в українському випадку виправданий/доречний/справедливий тощо.
Англійці, що не переймаються дуже, які/як слова потрапляють/виникають/вживаються тощо мові, можуть, певно, собі це дозволити. Це англійська на сьогодні постачає свої слова іншим мовам. А от французи вже куди пуристіші
. І це ще їм не розказували, які букви/суфікси/слова/сполуки мають у них бути.
Головне призначення народного словника не так його укладання, як обговорення нових слів/сполук і фіксація такого обговорення. А кожен хай сам вибирає.
Так що сперечайтесь і критикуйте