r2u.org.ua / e2u.org.ua

Як правильно відмінювати топоніми Яремче, Мукачеве?
О.Пономарів: Нормативні словники рекомендують у родовому відмінку Яремчого, Мукачевого. Але в розмовному мовленні поширені й форми Яремча, Мукачева.

Цікаве обговорення. Раджу переглянути.
І споріднена тема.

Дякую, там був, дуже цікаво, але відповіді чому і з якої радості іменник набув прикметникових ознак, так і не отримав.

По-перше, походження назви на сьогодні невідоме. Є тільки версії:
Досить широко розповсюдження набуло тлумачення про те, що місто Яремче походить від імені першого поселенця Яреми Годованця, який осів на березі Пруту, «відвоював у гір клапоть землі і завів своє господрство. »
Цікаві припущення висловлює відомий львівський сходознавець, автор поетичного перекладу на українську мову Корану, Ярема Полотнюк (син письменниці Ірина Вільде, яка мала віллу в Дорі) – багато топонімів Гуцульщини можуть трактувати як тюркські. Слово «ворохта» означає «піднебесся», а «яремче» - «повертатися назад». З цією назвою пов’язана легенда про страх татаро - монголів перед карпатськими непрохідними лісами та мужнім народом і їхнє повернення на рівнинні місця.
Відомий письменник Степан Пушик твердить, що в основі назви Яремче лежить корінь «ярем» - слово «яремче» означає дугу, лук, мовляв, ріка Прут дугою обіймає населення.
Але все це версії. Остаточної аргументації щодо назви міста Яремче нема. В одному з давніх церковних часописів, що видавався у Львові, а згадка про священника Михайла Яремницького, який був парохом в Ямній в 60-х роках XVIII століття, себто раніше за офіційну згадку про Яремче. Можливо, що церковні угіддя сягали незаселених місць якраз в південно – східному напрямку за течією р. Прут і люди працювали як для церкви, так і для священника. Тож назва поселення могла піти і від прізвища отця Яремницького, бо ж говорять деякі старожили, що «їдуть у Яремчета», а не в Яремче.

Тому цілком можливо, що це все ж таки початково прикметник.

А по-друге, враховуючи по-перше , відмінювання могло статися за аналогією. Прикмектників на -че куди більше, врешті, ніж іменників на -че, зокрема в топонімах.

Дякую за цікавий історичний екскурс, пане Кувалдо. Читачам Форуму та відпочивайкам у Карпатах він, напевно, сподобається.
А припущення про аналогію у підходах до топонімів як і Ви, ми сприймемо з посмішкою
Усім, хто брав участь в обговоренні, велике дякую.

та тут нічого смішного нема . Бо навряд чи сильно дошукуються до етимології [тим паче такої непевної], тому Яремче відмінюють за схемою прикметника а ля Старче, Вороняче, Кобиляче, Коняче, Вовче, Козаче тощо - це все назви сіл. А іменників на -че як кіт наплакав: віче та плече. Тому навіть якщо хтось врешті виявить якийсь парірус, з якого буде чітко видно, що Яремче чистісінький іменник, це навряд чи змінить парадигму.

Ось тут віє тихий сум. Ми не можемо переступити через умовну лінію правопису, який наскрізь пронизаний невідповідностями.
І коли стається мовна колізія, легше її оминути, не догледіти, замість знайти раціональне їй рішення.
Чому так?
І у цьому конкретному випадку слово після примусової зміни свого закінчення з "ча" на "че" набуло прикметникових ознак?
Дискусія втрачає динаміку, бо реально не може спиратись на жодне з мовних правил, окрім припущень.

Розумієте, цілком можливо, що Ви перший почали так глибоко копати під "Яремче" . Ті, хто прописував йому парадигму, певне, і не думали над цим, а зробили, як я вже зазначав, за аналогією. А з іншого боку, що вони ще могли зробити, коли не відоме ні походження, ні що там в основі - іменник чи прикметник? І якби мене запитали, то я б таку ж вивів парадигму [бо куди більше воно скидається на прикметника].
А наразі все, бо замало початкових даних.