Тётка

[Анатолій]

Широко вживаним є „сєльодка“, „різина“… (гляди http://www.mova.info/Page3.aspx?l1=191, „Суржик для інтеліґенції“ [PDF]

Цікава книжка. Є слушні зауваги. Прикро тільки, що автор, розмірковуючи про те, як правильно українською, сам вживає купу елементарних помилок.

[Ромко]

Ставити такі штучні перепони — це те саме, що й визнати: українська мова слабка й самотужки не здатна впоратися з процесом відмітання непотрібних мовних явищ. Процес відкидання непотрібного може йти лише через українську мовну традицію, вироблену століттями. А коли щось штучно забороняють або штучно накидають — маємо, в першому випадку, вибілений пуризм, а в другому — суржик.

Хворим часом допомагають. Слаба не мова – слабі люде. Якраз традицію хочу підтримати, боляче бачити, як вона вмирає. Цивілізовані особи дуже штучно чистять зуби і перуть майтки. Освічені особи мають право чистити свою мову. Суржик ніким не накидається. Це природний процес розкладу. То що мені робити – гнити разом з „масами“? Не маю повноважень і сили створювати перепони. Не бачу себе ні вождем ні командиром, який з висоти „штучно“ щось забороняє. Бачу себе всередині мовного океану, що поступово перетворюється в багно. Не маю претензій до народу, маю претензії до тих чужаків, що засобами МІ на всю країну ллють мовний бруд, що так легко чіпляється до моїх дітей. Звертаюся виключно до сумління тих, хто ще здатен відчути смак мови і чиє вухо в'яне та свідомість здригається од покручів.
Автори усіх авторитетних словників, зібраних на домівці r2u.org.ua, відчували те саме, що й я.

[Анатолій]

Хворим часом допомагають. Слаба не мова – слабі люде. Якраз традицію хочу підтримати, боляче бачити, як вона вмирає. Цивілізовані особи дуже штучно чистять зуби і перуть майтки. Освічені особи мають право чистити свою мову. Суржик ніким не накидається. Це природний процес розкладу. То що мені робити – гнити разом з „масами“? Не маю повноважень і сили створювати перепони. Не бачу себе ні вождем ні командиром, який з висоти „штучно“ щось забороняє. Бачу себе всередині мовного океану, що поступово перетворюється в багно. Не маю претензій до народу, маю претензії до тих чужаків, що засобами МІ на всю країну ллють мовний бруд, що так легко чіпляється до моїх дітей. Звертаюся виключно до сумління тих, хто ще здатен відчути смак мови і чиє вухо в'яне та свідомість здригається од покручів.
Автори усіх авторитетних словників, зібраних на домівці r2u.org.ua, відчували те саме, що й я.

Пишучи, що треба відкидати слова, бо вони, бачте, прийшли з російською мови — це і є штучно ставити перепони. Ви кажете, що хочете підтримати мовну традицію. Чудово, тоді розскажіть, яку мовну норму порушує слово «тьотя» і чому воно не вкладається в межі української мовної традиції?

[Ромко]

(гляди http://www.mova.info/Page3.aspx?l1=191, „Суржик для інтеліґенції“ [PDF]

Цікава книжка. Є слушні зауваги. Прикро тільки, що автор, розмірковуючи про те, як правильно українською, сам вживає купу елементарних помилок.

В передмові написано:

1. Автор не філолог.
2. „Розмовляю і пишу далеко не досконало, і то дуже“ (стор. 4).
3. Міркування автора і навіть позиція далеко не однозначні, часом непослідовні.

Деякі „помилки“ провокативні (з польського); иньші – свідомо відображують правописну позицію автора.

[Ромко]

Пишучи, що треба відкидати слова, бо вони, бачте, прийшли з російською мови — це і є штучно ставити перепони. Ви кажете, що хочете підтримати мовну традицію. Чудово, тоді розскажіть, яку мовну норму порушує слово «тьотя» і чому воно не вкладається в межі української мовної традиції?

Мою мовну традицію. Я теж Українець (писати назви будь-яких народів з великої літери прийнято у всіх мовах; так писали і у нас ще перед війною), і теж маю якесь місце в тій українській традиції. Я вже пояснював: деякі словники є етнографічними, вони мають право фіксувати все, що вживається. Иньші - носять рекомендаційний характер (загляньте до Штепи, Уманця - вони уникають цього слова). Свою позицію щодо спільних з московською мовою слів я вже пояснив - намагатися вживати синоніми, котрі якнайдальші од московської. Мої опоненти неуважно читають попереднє листування.

[Andriy]

достатньо однієї зірочки (спереду) на елемент

[Анатолій]

Навіть не знаю що тут відповісти. Слово «тьотя» порушує вашу мовну традицію, на тій підставі, що вам не подобається будь-які слова, що за звучанням схожі на російскі. Водночас ви не філолог, який систематично робить купу очевидних помилок, що зовсім не вкладаються в мовні норми, але чомусь вписується у вашу мовну традицію.

Щодо схожих із російською мовою слів, наведу лише слова проф. Ів. Огієнка: «Письменники пошевченкової доби часом свідомо й виразно дбали, щоб їх літературна мова якнайменше була подібна до мови російської, щоб росіянин, читаючи український твір, не розумів його мови, й уже тим самим змушений був признати, що українська мова — це справді окрема мова. Така ідеологія не була корисна для розвою нашої літературної мови, бо позбавляла її багатьох тих виразів, які збереглися до нас як стародавнє спільне культурне добро. Не корисно нам відкидати своє стародавнє слово тільки тому, що воно однакове зо словом російським» (Іван Огієнко, «Історія української літературної мови»).

[Ромко]

Не корисно нам відкидати своє стародавнє слово тільки тому, що воно однакове зо словом російським» (Іван Огієнко, «Історія української літературної мови»).

Щодо стародавнього — згоден. Погляньте, що пише Даль з приміткою „южное“ (себто, малоросійське):
тётка — „ТЕТУСЯ“

[Анатолій]

Не корисно нам відкидати своє стародавнє слово тільки тому, що воно однакове зо словом російським» (Іван Огієнко, «Історія української літературної мови»).

Щодо стародавнього — згоден. Погляньте, що пише Даль з приміткою „южное“ (себто, малоросійське):

Хух. Добре, що хоч зі стародавніми словами ми розібралися, бо своїм дописом: «намагатися вживати синоніми, котрі якнайдальші од московської», ви мене просто-таки збили з пантелику. От тільки тепер ще б розібратися, що таке «стародавнє слово».

[Ромко]

Прикро тільки, що автор, розмірковуючи про те, як правильно українською, сам вживає купу елементарних помилок.

Я ніде не вживаю виразу „правильно українською“. Поясню, чому. Якби колись Україною керував український уряд, і цей уряд сприяв-би діяльності справді українського Інституту мови, та якби цей Інститут видав нормативні словники, – не змосковщені, – отоді я-б визнав, що правильним є те, що рекомендує, скажімо, українська Академія наук.
А поки-що, — є моя мова, і є Ваша мова, і це справа відчуття, традицій, переконань, світогляду. Все, що ми можемо робити – це сперечатися, опираючись на власні правдоміри. І вчитися один в иньшого, коли є хоча-б якась, навіть найменша, спільна позиція для діялогу.
Мені сподобалася Ваша цитата з Огієнка.
А ось приклади:

1. Огієнко пише „приставка“, Скалозуб пише „приросток“, в совєтській традиції маємо „префікс“. Де „правильно“ ?
2. Огієнко і Барвінський пишуть „інший“, Грінченко пише „инший“, Куліш пише „иньший“.
3. Часопись „Наша Віра“ пише сьогодні „у Київі“, совкова традиція – „у Києві“.
4. Уманець пише „росийська мова“, Довженко пише „руська мова“ (маючи на увазі т.зв. російську), Дубровський пише „московська“, Даль – „великорусский“, а Грінченко пояснює: великорусский перекладається як московський.

У першому випадку авторитет Огієнка хилить до того, аби змиритися з „приставкою“, хоч воно спільне з моск. Але й приросток має рівне право на вживання.
У другому випадку вирішує мій затятий консерватизм.
У третьому випадку обираю серцем.
У четвертому випадку зауважу, що термін „російська мова“ є такою самою нісенітницею, як „бразільська мова“, чи „індійська“, „американська“…