r2u.org.ua / e2u.org.ua

Зауваги до Проєкту першої редакції редакційно й технічно виправленого тексту Українського правопису
Серед найважливіших завдань, зокрема:
…досягнення високої якості української літературної мови (правописного та усномовного стандартів), очищення її структури від іншомовних (насамперед російськомовних) елементів, якими в минулому витісняли питомі українськомовні елементи задля зближення з російською мовою та забезпечення її домінування
Постанова ВР України «Про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави» від 15 січня 2026 року № 4764-IX.
Загальна заувага. Те, що в сучасному правописі розділ «Правопис слів іншомовного походження» займає 12 сторінок, а розділ «Уживання розділових знаків» вп’ятеро більше, свідчить про засадниче нерозуміння правописцями того, що в мові головне: слова чи розділові знаки. Не секрет, що левову частку українських слів становлять запозичення, а що стосується новітніх часів, то суперлевову. З наявної пропорції може скластися враження, що мова існує для того, щоб у неї мовознавці могли коми повтикати. Підхід той же, що й у кумедних щорічних диктантах: не доводилося бачити жодного без хиб слововжитку, зате кожен з рекордним посівом розділових знаків [часто зайвих] на квадратний метр.
Добре, що додано алфавіт, але. Відколи світу і патиків на ньому, або принаймні від 19 століття останнє місце в абетці посідав ь. У 1990 році на останнє місце перемістили я. Хтозна, що стало джерелом такої мудрості. Можливо, фразеологізм ««Я» — последняя буква алфавита»? Чи просто хтось збив з пантелику. Врешті, це не істотно. Треба визнати, що це була помилка чи просто затьмарення і повернути ь на його законне місце.
Позитивно те, що прибрано російські слова в прикладах, де вони не обов’язкові, на кшталт Ананьїн, Рєпнін, Воробйов, Соловйов, Владивосток, Врубель, Новгород тощо. Але чимало російського залишилося і про це далі.
1. § 1. 3. «У словах із постійним наголосом» — треба із незмінним або сталим наголосом [плутання сталого і постійного. Див. правильний ужиток § 9. 5.2)]
2. § 2. 3. Навіщо в українському правописі згадувати «Кім Чен Ин». Можна знайти задосить слів з початковим и і без згадування генералісимуса чучхе.
3. § 9. 5.6) У словах із частиною -воз зберігаємо о: електровóз, лісовóз, тепловóз. Це все безглузді росіянізми. У нас складні слова на -воз будуються так, що друге слово (воз) вказує на те що саме возять (перше слово) — водовоз, бензовоз, цементовоз, гімновоз тощо. Елекровоз возить електру, тепловоз возить тепло, паровоз возить пару? У російськй мові. Також в українській на відміну від російської ліс не має значення зрубаних дерев, у нас може бути хіба деревовоз.
4. Чому «буквосполучення», «звукосполучення», а не «буквосполука», «звукосполука»?
5. § 26. 2. 2) з прикладів прибрано «ларьок» [росіянізм], але в § 27. 1. 1) є «ларка».
6. § 29. 3. 2). священник — а на якій підставі тут подвоєння? Хіба це не від слова свячений?
7. § 30. 2) стаття́, статті́, статтéю (але в родовому відмінку множини – статéй). Може, вже настав час повернути подвоєння в родовому множини, як було 100 років тому. Бо якось воно безглуздо.
8. § 32.4. «Найуживанішим є суфікс -к-(-а)» — літературною українською «Найуживаніший — суфікс -к-(-а)». До цього пункту варто зробити примітку, що можливість творення феменітивів, не означає обов’язковість/доречність, особливо враховуючи вакханалію останніх часів з членкинями, математикинями, фізикинями та іншими одороблами.
9. § 32.5. Як виходячи із зазначених правил, в українській мові стали унормованими» «управління» та «правлінння». Чи не пора їх здихатися?
10. § 32.12. «У деяких іменниках маємо суфікс -овк-(-а): корого́вка, шифро́вка». Навіть у попередній редакції було «головка (капусти), духовка». Тобто без віддієслівних іменників, до яких належить і росіянізм шифровка. В українській загалом є кілька (всього, а не деякі) іменників на -овк-(а): головка, коновка, куховка, (росіянізм) духовка, масовка (та й то була і масівка) і ще, може, пара. А от чого нема в українській, то це віддієслівних іменників на -овк-(а). Всіх цих зарисовок, постановок, установок, обстановок, перестановок, підготовок тощо. І шифровок, зокрема. В часи, коли українську мовознавці ще не тягли шопопало в українську з російської, було два слова: шифрування (процес) і шифровання (предметне значення).
11. § 34.1. після «упакóвання (предметне значення)» додати шифрований, шифровання (предметне значення).
12. § 34. 6. «причому наголос у них падає» — [причому — росіянізм] «і то наголос у них падає»
13. § 34. 3. «Дієслова іншомовного походження, що мають у мові-джерелі буквосполучення -ір-, утрачають його в похідних від них формах:… Лише в деяких дієсловах для усунення небажаної омонімії зберігаємо суфікс -ір-, а після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-, що поєднується з дієслівним суфіксом -ува-: букси́рувати (бо є буксува́ти), пари́рувати (бо є парува́ти), полірува́ти (бо є полюва́ти), репети́рувати (бо є репетува́ти). Суфікси -ірува-, -ирува- пишемо в поодиноких дієсловах: драгі́рувати, коти́рувати, лаві́рувати, марширува́ти, пікі́рувати». А от як було в правописі-28: § 34. «Примітка. У дієсловах чужомовного походження, зокрема з німецької мови на -iren, перед наростком -ува-, -юва- (-ова-) майже ніколи не буває чужомовного наростка -ір- (-ир-): формувати (зформо́ваний), формулювати (зформульо́ваний), адресувати, реєструвати, анулювати, апелювати, протоколювати, інструктувати, ігнорувати, маскувати, коментувати і баг. ін.» Тобто в правописі-28 фактично засвідчено, що українська якомога уникає вживання –ір- (-ир-), а якщо вже таке слово трапляється, то, по суті, це означає, що мовознавці виявилися поки безсилими запропонувати «прийнятніше». Тож таке правило налаштовувало звичайних мовців, по змозі, уникати запозичувати з –ір- (-ир-). Вони мали і шаблон для творення українських кальок, і скеровувалися на пошук рідних відповідників. Тож якщо поглянути на словники 20—30-х нескладно зауважити, що слів з –ір- (-ир-) справді одиниці. Ба більше, до них зазвичай підшукані українські відповідники: декатирува́ти (пропарювати/промочувати), буди́рувати, котирува́ти (нотувати), буксирувати, полірува́ти (давати полиск; лощити), драперувати (драпувати), командирувати (відряджати), манкирувати (нехтувати, не добре виконувати), траплялося марширувати і похідні, але переважало маршувати (власне, маршувати — це ще від словника Грінченка), лавірувати (ухилятися/викручуватися, маневрувати, викеровуватися, бардіжати), третирувати (поневіряти). Ідеальний підхід: є загальне правило, є (тимчасові) винятки з правила, шукаються варіанти, щоб цих винятків здихатися. І дотримуючись такого підходу слова з –ір- (-ир-), навіть потрапивши в мову, з неї ж виводилися б через знайдення ліпшого відповідника. Навіщо казати «будирувати», якщо можна обійтися «дутися», драгірувати — драгувати/черпати; парирувати — відбивати, буксирувати — тягнути на буксирі, котирувати — котувати/розцінювати; репетирувати — проводити репетицію; пікірувати — пікувати; солірувати — виконувати соло… Тобто, власне, перейшовши від «майже ніколи не буває, а тим паче від «звичайно», до «ніколи не буває». А так наразі, з одного боку, ми маємо компостувати (і перетворювати на компост, і пробивати компостером) — отже, не завжди уникаємо омонімії. З іншого боку, пікірувати (має 2 значення) і чомусь омонімія тут мовознавців не мордує. Вочевидь, через таку терпимість до винятків (чи творення винятків) й далі замість «маршувати» згадано вже в цій редакації «марширувати». Чому не «пікувати» — ніяким же значенням не зайняте [якщо не брати до уваги один ужиток у думі]? І взагалі, а навіщо уникати омонів через створення винятків? Тож, як початковий варіант, принаймні варто повернутися до правила правопису-28. А наразі маємо варіант, гірший за варіант 2019 року. Просто зіпсували правило «шифровкою».
14. § 35.3.2) «перед наступним приголосним» [наступний» — це про час] — «перед дальшим приголосним»
15. § 35.3.4) «хімієтерапія». Є два слова, яким правопис має виділити окреме місце: теперішні магніт і хімія. Можливо, якби в Україні були в 16 столітті університети, то в українській ці слова засвоїлися б як магнит і химія. Але не було. Тож словник Грінченка друге взагалі не фіксує, а щодо першого є магніт і магнітний і є маґнес і маґнесувати. У проєкті правопису 1926 року вже маємо «магнет (не магнит), хемія (і альхемія)» і так само в правописі-28. Написання «хемії» ще очевидніше: https://pnu.edu.ua/depart/BioorganicChe ... -06-15.pdf. Власне так писав розробник української хемічної термінології, автор книжки «Неогранічна хемія», а заодно найвидатніший український хемік 20 століття І.Горбачевський. У совєтській Україні в 30-х книжки ще виходили з хемією, наприклад: Палладін О. В. Фізіологічна хемія : Підручник для студентів і лікарів. – 3-є вид. – Харків; Київ: Медвидав, 1932. А що ж ми маємо від 1930-х? Маємо цілковиту ДУР (дивись у російській): магніт (камінь з Магнезії), магнетизм, магнетик, магнето, магнетрон, магнетохімія…, але магнітобіологія, магніт, магнітола, магнітограф, магнітодіелектрик… Один в один, як у російській. І аналогічно: хемодинаміка, хемосинтез, хемосорбція, хемоядерний…, але хімія, алхімія, електрохімія, термохімія, стереохімія… Тут навіть не йдеться про те, як це слово звучало в оригіналі, чи як воно почало звучати пізніше, а про послідовність. Банальну послідовність. І давно пора вже позбавитися ДУРі. У якій ще мові є такий безум?
16. § 35.4.1) «медіалінгвíстика, медіастилíстика». Прибрати це з прикладів через протиприродне написання «медіа». В українській кінцеве чуже –іа передаємо через –ія. Власне кажучи, у правописі-1928 було правило «чуже ia передаємо через ія, іе — через іє, iu — через ію (у загальних іменниках), але іо через — іо». Тобто винятків з іа не було не тільки в кінці слова, але й всередині. За совка «узгодили» з російською мовою. Але слів на кінцевий -іа особливо не з’явилося. Хіба що Бразіліа (Brasília) — столиця Бразилії (Brasil), бо так було в російській. Ну і ослик Іа-Іа (такий собі виняток; як і можливі абревіатури на –ІА). Бразильська столиця звучить як Бразилія, тож логічно так її і писати (власне, вікіпедія подає вже дві назви). Щодо назви країни, то варто теж залишити Бразилію (в оригіналі вона звучить інакше) — так ми її від початку називали (спочатку Бразілія, пізніше Бразилія). У 80-х роках замість совкових «ЗМІ» поширилося слово «медіа». В українську воно зайшло через російську. Власне, в останній іншомовні слова з кінцевим –іа теж послідовно передавали через –ія. А щодо «media» зробили виняток. Який такі ж мудрі перетягнули в українську. У редакції правопису 1990-го це слово хоча б не згадували, тож принаймні був шанс на правильне написанняя. Тим паче, що є похідне слово «медійний», поширене слово «медії». Здавалося б, ну що ще треба правописцям, щоб прибрати «медіа» і «мас-медіа», замінивши на пристойні «медія» і «масмедія», здихавшись недолугого винятку, протягнутого в мову через російську?! І записати в чинній редакції у § 35.3.1): «…медіалінгвістика, медіастилістика» і § 36.1.4): «…медіахолдинг» замість медіа- належне медіє-.
17. § 35.5.1) «на -ох, що є закінченням» — «на –ох — закінчення». «і
співвідносних із ними іменниках» — що це за одоробло «співвідносних», що воно взагалі означає?
18. § 35.5.2) завкáфедри — а чому не завкатедри?
19. § 35.6.1) соцстрáх (соцстрáхівський) — росіянізм.
20. § 35.6.2) аудіо- — чому не авдіо-?
21. § 35.6.3) Примітка 3. флеш-BIOS — прибрати і натомість написати Примітку 4, в якій розглянути поєднання написання кирилицею і латинкою/грекою в технічних / спеціалізованих текстах, наприклад α-частинка тощо. Загалом у правописі некириличні букви можуть бути лише тоді, коли їх кирилицею не передати, щось на кшталт S-подібний, але не BIOS, який можна подати як біос.
22. § 35.6.5) «слова, першою частиною яких є кількісний числівник» — «слова, перша частина яких — кількісний числівник»
23. § 35.7.5) «Су-53, Ту-154, Як-42» — два останні прибрати як російські вироби. А що таке Су-53 — невідомий російський літак?
24. § 35.7.6) «поштових відділень» — у такому вжитку «відділення» — росіянізм, українською відділ/відділок.
25. § 35.7.7) «З дефісом пишемо… 7) буквені нарощення на цифри: 1,5%-й прибуток, 1,5%-ва компенсація, 1,5%-ве підвищення» — що це за чудасія? Буквене нарощення — це й, 1,5 — це число [добре, хай це будуть цифри], а що ж між цифрами і й ще стирчить? Прибрати такі недолугі скорочення.
26. § 35.7.8) «PIN-код, sms-повідóмлення» — перенести в згадану вище Примітку 4. «смс-повідóмлення» — «есемес-повідомлення» (є слова есемес і есемеска). Взагалі давати українські відповідники, на кшталт джіпіес, вайфай тощо.
27. § 35.7.11) «деякі слова за традицією: карт-блáнш, стáтус-кво та ін.» — це ДУР, тобто суто російська традиція (безглузда), ще з неї ж конференц-зал, де-юре, де-факто (останні два «за традицією» з § 41.3.6)).
28. § 36.1.1) «лісосплáв, ляльковóд» — росіянізми. Якщо перше вже в’їлося, то друге можна замінити на ляльківника.
29. § 36.1.4) «медіахóлдинг» — прибрати (пояснення вище).
30. § 36.1.7) Примітка. Двічі «з наступним» замінити на «з дальшим». «ємністю» — росіянізм — «місткістю».
31. § 36.2.1.б) «є назвою букви грецького алфавіту» — «назва букви грецького алфавіту».
32. § 36.2.1.г) «є невідмінюваним іменником іншомовного» — «невідмінюваний іменник іншомовного».
33. § 36.2) «монгóло-татáри» — недолугий російський термін, татари — одне з монголських племен [цю назву перенесено пізніше на тюркомовних]. Прибрати
34. «кýлько- й роликопідши́пники» — росіянізми; подшипник — укр. вальниця
35. § 37. «розташування» — тут не процес ідеться, а про місце, тож «розташовання».
36. § 37.2.2). «якщо означальним іменником є родова назва» — «якщо означальний іменник — родова назва».
37. § 38.1.2) «числівники, останнім компонентом яких є» — числівники, останній компонент яких —». «двохтúсячний…чотирьохмільйóнний… трьохмілья́рдний» — чому не «двотитисячний, чотиримільйонний, тримільярдний»?
38. § 40.1.2.1) «первіснообщи́нний (первісна община)» — росіянізм, укр. «община» — громада.
39. § 40.1.2.3) «тугоплáвкий» — росіянізм — укр. важкотопний. Примітка 1 «з наступним прикметником» — «з дальшим прикметником».
40. § 40.1.2.5) «першою частиною яких є іменник» — «перша частина яких — іменник».
41. § 40.1.2.7) «першою частиною яких є числівник» — «перша частина яких — числівник».
42. § 40.2. «монгóло-татáрський (монголо-татари)» — викинути як недолугий російський термін.
43. § 40.2.2.1) «військóво-морськи́й, військóво-польови́й, військóво-спорти́вний, воє́нно-промислóвий, воє́нно-стратегíчний, електрóнно-обчи́слювальний, лінíйно-стрічкови́й, … наукóво-експериментáльний, наукóво-прикладни́й,… худóжньо-реставрацíйний» — всі ці слова підпадають під правило § 40.1.2.4): «складні прикметники (з двох або кількох частин), у яких основний,
переважно термінологічний зміст передає останній прикметник, а попередні
лише звужують, уточнюють його» і, відповідно, мали б бути писані разом, бо вони не «незалежні», тут всюди друге слово основне. Хіба «електронний» не уточнює «обчислювальний», а «військовий» — «спортивний»? От як «військовополонений»? Може, пора визнати, що це ДУР і узгодити з логікою?
44. § 40.2.2.2) «хíміко-бактеріологíчний» — або «хемікобактеріологíчний», або викинути.
45. § 40.2.2.6) «поняття з уточнювальним змістом: всесвíтньо-історúчний…» — а чим «всесвíтньо-історúчний» відрізняється від «загальноісторúчний»? Тут уже нема «уточнювальності»? Непродумане правило. Зрозуміло, всесвітньо-історичний — це одне, а всесвітньоторговельний — це зовсім інше . Тут головне не переплутати! А так треба чесно визнати, що написання таких слів через дефіс скальковано з російського написання, а насправді вони мали б підпадати під згаданий вище пукт. І варто розглянути слова на національно-.
46. § 40.2.3) «першою основою яких є числівник» — «перша основа яких — числівник».
47. «1,5-відсóтковий» — а де тут закінчення –а? «1,5» читається як «одна ціла п’ять десятих», а не півтора.
48. § 41.1.9. Примітка. Він повернув убік. Було б добре доповнити реченням «Він повернув у бік села».
49. § 41.2.1). в óбмін — росіянізм — укр. на обмін, на заміну; в обрíз — росіянізм — укр. саме враз; без лишку; видавцем; в (у) цíлості — росіянізм — цілим/цілком; за рахунок — росіянізм — укр. залежно від контексту, зокрема коштом; по сусідству — росіянізм — у сусідстві.
50. § 41.6. «за традицією: де-фáкто, де-ю́ре» — за російською традицією.
51. § 43.1. «причому» — росіянізм.
52. § 43.2.2) «незважáючи (невважáючи) на те що» — нема жодної підстави для написання незважáючи (невважáючи) разом. Викинути. Невзира́я на что, нрч. – не вважа́ючи (не обращая внимания: не зважа́ючи) на що, без о́гляду на що; попри що. Несмотря́ на, нрч. – не вважа́ючи на, не зважа́ючи на; (вопреки) всу́переч чому́, наперекі́р чому́, (при всём желании и т. п.) попри що. «Дарма що – сполучний вираз, відповідає російському "не смотря (не взирая) на то что"». «Не слід надуживати замість дарма що довгого штучного зворота "не вважаючи на те що"» (класика).
53. § 44.2.4) «а є лише запереченням» — «а становить лише заперечення».
54. § 44.2.7) «не дóсить» — треба вказати, що є і «недосить».
55. § 44.3.7) «(незважáючи на…, невважáючи на...)» — викинути.
56. § 47.1(2). Приклади потрібно наводити бездоганні з мовного боку. екологічних інтересів — довкільних інтересів [довкілля плутають з наукою про довкілля]; здійснити такі заходи — вжити таких заходів.
57. § 47.1.3. Тактичними завданнями державної політики розвитку фінансового
ринку України є — Тактичні завдання державної політики розвитку фінансового ринку України такі. функцій управління — функцій керування.
58. § 49.2. Бетхóвен — російська форма прізвища — укр. Бетгóвен. Як і Д’Аламбéр, замість Д’Алямбéр.
59. § 49.7.1) Брáхма — укр. Брá(г)ма.
60. § 49.8. «дресированих» — росіянізм — укр. «дресованих».

61. § 49.9. Примітка. 1) Безглузда примітка. бальзáківські тради́ції, ґалаґáнівська сади́ба, довжéнківські фíльми, франкíвські сонéти, шевчéнківський стиль — тут всюди має бути Бальзакові, Ґалаґанова, Довженкові, Франкові, Шевченків. Але можливі бальзаківські та шевченківський. Шевченківський стиль — стиль, як у Шевченка (в дусі Шевченка тощо), Шевченків стиль — стиль (самого) Шевченка. Це елементарно. Деколи важко розрізнити, як-от Нобелева премія чи Нобелівська, бо вона водночас і та (її заснував Нобель), і та (вона названа на честь Нобеля), тоді тре вибирати, але зазвичай очевидно, де –ів, а де –івський.
62. § 49.9. Примітка. 2) Суто російське безглуздя писати прикметники від власних особових назв з малої букви, коли йдеться про наукові терміни. ДУР. У якій мові таке ще є? Писати «теорема Пітагора», але «пітагорова теорема», «рівняння Максвелла», але «максвеллові рівняння»? А враховуючи, що «Присвійні прикметники в українській фразі далеко поширеніші, ніж у російській літературній» (М.Сулима), то в нас такого безглуздя буде ще більше, ніж у творців цього правила, росіян. Писати, приміром, Максвеллова теорія (чи тут максвеллова?), Максвеллова праця, Максвеллові думки, але максвеллові рівняння. Може, час це безглуздя залишити російській мові, а українську від нього позбавити?
63. § 50.1. Примітка. «не є родовим найменуванням» — «не родове найменування».
64. § 50.2. Джéральда — Джéралда.
65. § 50.4. Сент-Джóнс — Сент-Джóнз.
66. § 50.6. Слід згадати держави в минулому. Як писати Стародавній Рим, Третя Р(р)еспубліка, Венеційська Р(р)еспубліка тощо?
67. § 50.10. Як писати З(з)ахід, С(с)хід, П(п)івніч, П(п)івдень України?
68. § 50.11. Придніпрóвська — росіянізм — Наддніпрянська.
69. § 50.14. «Мотоциклéтний завóд» — прибрати.
70. § 52.2. Примітка 3. Як писати російсько-українська війна, перша англо-бурська війна, перша світова війна тощо? Правило має бути детальнішим і чіткішим.
71. § 53.1. Саваóф,… Брáхма — це російські форми — укр. Саваот,… Брагма.
72. § 53.2. Примітка 1. блажéнна Феодóра, преподóбний Феодосій — російські форми — блажéнна Теодóра, преподóбний Теодосій.
73. § 53.6. Вселнськй — Вселенський.
74. § 54.1. Управлíння освíти Шевчéнківської райо́нної в мíсті Киє́ві держáвної адміністрáції — викинути, бо «управління» не вписується в § 32 (Іменникові суфікси) «5. Суфікси -нн-(я) / -інн-(я), -енн-(я) пишемо з двома буквами –нн-. Суфікс -нн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосними основи а (я): гука́ти — гука́ння, гуля́ти — гуля́ння, зроста́ти — зроста́ння, сприя́ти — сприя́ння. Суфікс -інн-(-я) вживаємо в іменниках середнього роду, утворених від дієслів із голосними основи и, і: бури́ти — бурі́ння, горі́ти — горі́ння, носи́ти — носі́ння, ходи́ти — ході́ння, шаруді́ти — шаруді́ння. Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, у яких наголос падає на корінь: зве́рнення, напру́ження, підне́сення, удоскона́лення». Тобто від «управля́ти/упра́вити» за цими правилами можна утворити хіба управля́ння або упра́в(л)ення. А отже, управління не годиться для позначення не тільки процесу (до чого більшість знавців мови давно дійшла згоди), а й установи/підрозділу — останнього притулку управління. Може, пора вже й звідти його викурити? Ну а згадане в правописі Управління освіти Шевченківської в місті Києві державної адміністрації, можливо, тоді стане управою.
75. § 54.2. «Назви, що не є офіційними найменуваннями» — «Назви, що не належать до офіційних найменувань».
76. § 54.4. «що є складником цих назв» — «складник цих назв».
77. § 54.5. Примітка4. А як писати офіційні: Конгрес США, Сенат Франції, Бундестаг?
78. § 54.6. Назви частин, відділів, відділень, секторів — викинути «відділень» або замінити на «відділків»; «вчéна рáда» — прибрати як анекдотичний росіянізм; кафедра — російська форма.
79. § 54.7. Варто до переліку додати інтернет і мережа «Інтернет», бо значна більшість пише з великої і ніхто не бере в лапки.
80. § 55.2. Ісаáкіївський собóр — замінити на Софійський собор; симфóнія Бетхóвена — симфóнія Бетгóвена. Примітка. портрéт Му́соргського — замінити на портрет Мазепи/Шевченка/…
81. § 55.3. балéт «Лебеди́не óзеро» — замінити на балет «Жізель».
82. § 56.1. У цьому параграфі лише один пункт, тож нема сенсу позначати його 1. Навіщо писати з великої букви найвищі державні посади в інших країнах? Тоді треба вказати список найвищих посад у тих країнах. Примітка 1. лауреáт — російська форма — лавреат. Примітка 3. Посóл Респу́бліки Пóльща — на якій підставі не відмінюється «Польша»? Бо ДУР. Має бути Посóл Респу́бліки Пóльщі. Слід у правопис завести правило про обов’язкове відмінювання як загальної, так і власної назви. І це стосується всіх апелятивів з номенами. Ніяких винятків, бо ДУР: міста Києва, річки Дніпра, острова Хортиці, Держави Ізраїлю, Республіки Молдови. Ну і т.д. ВСІХ, станцій, портів, міст, річок, сіл, аулів, гір, островів, пустель, вулканів, озер, планет, комет, астероїдів тощо. Досить уже пхати в мову російське безглуздя.
83. § 57.3. Варто дати приклад з початковим словом «Премія».
84. § 58.4. Було б добре дати приклад написання іноземної марки з початковими латинськими буквами, наприклад F-16.
85. § 60.2. Повідомляємо Вам — укр. Повідомляємо Вас.
86. § 61.1.1). «установ, які є власними назвами» — «установ і це власні назви».
87. § 61.1.2). «такі слова є родовими назвами» — «такі слова — родові назви». Слід додати до прикладів натовський/натовець (бо часто пишуть натівський).
88. § 61.3. НВЧ-випромíнювання — НВЧ-промíння. Примітка 1. «абревіатур, що є назвами різних організацій» — «абревіатур, що стосуються назв організацій». Примітка 2. «усічених основ, ініціальну частину звичайно пишемо великими буквами, а усічену» — стятих / врізаних / втятих основ, ініціальну частину звичайно пишемо великими буквами, а
стяту / врізану / втяту». Примітка 4. Викинути Іл-62, Ту-154. Натомість вказати, як писати назви літаків / гелікоптерів, де в оригіналі латиниця: Sikorsky S-61, VS-300, B-1 Lancer, Douglas B-18 Bolo, Mirage 2000D/5F тощо.
89. § 62.7. «поштове відділення» — російський ужиток «відділення».
90. § 63.2.1) «переносимо в наступний» — «переносимо в дальший».
91. § 63.2.6) «при збігу однакових приголосних одну букву залишаємо, а другу
переносимо в наступний рядок» — «за збігу однакових приголосних одну букву залишаємо, а другу переносимо в дальший рядок».
92. § 63.2.7) «розриваємо у переносах» — «розриваємо в переносах».
93. § 64.5. «переносити в наступний рядок» — «переносити в дальший рядок».
94. § 67.2.1.1.1) «іменники з постійно наголошеними» — іменники з незмінно наголошеними»; «із постійним наголосом на корені» — «із незмінним / сталим наголосом на корені». В українській на відміну від російської розрізняються постійний і сталий.
95. § 67.2.2.1.2). Примітка. «сполучним голосним є лише» — «сполучний голосний лише»
96. § 68.2.1.2). «Д. меч-у (-еві)» — «Д. меч-еві (-у)».
97. § 76.1.2). «невелика група іменників жін. роду мають закінчення -ей: мишéй,
свинéй або нульову основу на -ей: бадéй (від баддí), сімéй (від сíм’ї), статéй
(від статтí) та ін.» Прибрати росіянізм баддя з правопису і мови [отут його українські відповідники: https://r2u.org.ua/s?w=%D0%B1%D0%B0%D0% ... ghlight=on]. За правописом-28 і навіть 33: у родовому множини було статті́в і статте́й (а –ей і –ів називали закінченнями). І відмінювали: стаття́, статті́,… статте́ю; статті́, статті́в і статте́й… а «статей» з’явилася у правописі-1945. Слово «стаття» — росіянізм. І вона така унікальна у своєму роді (звісно, якщо не тягнути в мову ще «баддю»). Як мовознавці дійшли від закінчення –ей, до нульової основи на –ей, значення тепер не має. Зате очевидним видається таке. Там, де в росіян у відмінках «статьи» є м’який знак [а він у всіх відмінках, крім родового множини) — у нас подвоєння, а де нема — нема й подвоєння. Тобто ми не тільки слово запозичили, а й ще й скалькували чужу парадигму. Ну а на «нульовій основі», певно, якась добра людина дисертацію захистила. З українських у нас є хіба одне слово схоже: (по)роділля. Що цікаво, раніше родовий множини був породіль [зрозуміло, чому без подвоєння], тепер уже і породіль, і породілей. Що теж щонайменше на дисертацію тягне. Тож замість послідовного збереження подвоєння в усіх відмінках -тт- маємо виняток [який ще тре’ запам’ятати], «обґрунтований» тепер нульовою основою.
98. § 76.1.3). Примітка1.2). «з’являється відповідно е» — «з’являється, відповідно, е».
99. § 78.1. «причому» — росіянізм — «і то».
100. § 82.5.1) свящéнника — свящéника. І було б непогано вказати, які закінчення в планет/супутників: -а(-я) чи -у(-ю). А то по різних словниках Сатурна, а в УЛІФ — Сатурну. А видається, що тут якраз розрізнення дядька і планети має бути (виходячи з духу правил, а не просто щоб їх розрізняти).
101. § 82.5. Було б непогано вказати, яке закінчення мають такі слова, як геном, кристал [наразі геному, кристала], вестибюль і хол [наразі вестибюля і холу] тощо (заодно замінити вестибюль на вестибуль, щоб було як у вестибулярному). Можливо, виписати правило. Згадати про раз [наразі в парадигмі разу, але півтора раза]. Примітка. «другою частиною яких є іменник» — «друга частина яких є іменник».
102. § 82.6. 1.4). фрейди́зму — російська форма — фройдизму. Зіґмунд Фройд. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Петра Таращука. — Київ : Основи, 1998. Зиґмунд Фройд. Вступ до психоаналізу / пер. з нім. Петра Таращука. — Харків : КСД, 2015. Зиґмунд Фройд. Психологія сексуальності / пер. Є. В. Тарнавського. — Харків : Фоліо, 2018. Зиґмунд Фройд. Тотем і табу / пер. Володимира Чайковського — Харків : Фоліо, 2019. Зиґмунд Фройд. Тлумачення снів / пер. Володимира Чайковського — Харків : Фоліо, 2019. Зиґмунд Фройд. Історії хвороб: Дора. Шребер. Чоловік-щур / пер. з нім. Романа Осадчука. — Київ : Комубук, 2019. Зиґмунд Фройд. Невпокій в культурі / пер. з нім.: Ю. Прохасько. — Київ : Апріорі, 2021. Вже мало б бути якось невдобно мовознавцям.
103. § 82.6. 1.6). юту́бу — ютюбу [так найближче до оригіналу і так у § 54.7].
104. § 82.6. 5). Рéйну — російська форма — Ра́йну. Розглянути випадок Вашингтона (прізвище, місто, штат і як синонім держави).
105. § 82.6. 6). «але: білкá, хлíба (конкретний іменник)». Вказати, що білок має два закінчення: білок ока/яйця — білка, білок (протеїн) — білку (як жиру, вуглеводню, протеїну, вуглеводу), а не як тепер по словниках/довідниках тільки білка.
106. § 82.6. 8). Ліверпу́лю — російська форма — Ліверпу́лу [от як пул — пулу]
107. § 83.1(2). За цим правилом -ові, -еві (-єві) та -у (-ю) рівнозначні. А от як було до «зближення мов» (правопис-1928): «1. -ові (-еві, після голосних та ’ -єві) мають: а) Майже всі іменники чоловічого роду…: бра́тові, ду́бові, Миха́йлові, повістяре́ві), сто́рожеві, слухаче́ві, това́ришеві, куще́ві, косаре́ві, ведме́деві, учи́телеві, го́стеві, хло́пцеві, ро́єві, куріє́ві... 2. -у (-ю) мають: б) Усі іменники чоловічого роду з закінченням -ів (-їв), -ов у назовн. відмінку: Львів — Льво́ву, Млі́їв — Млі́єву, Драгома́нів — Драгома́нову, Воробйо́в — Воробйо́ву, Ковалі́в — Ковале́ву, Стеблі́в — Стебле́ву, Чугу́єву, о́строву, боли́голову… Це закінчення буває і в іменниках, зазначених під 1а при збігові їх: това́ришеві Гавришу і т. ін.— див. § 78». Тобто закінчення -ові, -еві (-єві) і -у (-ю) чітко розділялися і «поступка» в бік -у(ю) стосувалася, коли йшли підряд два і більше іменників. Тепер же встановлена рівноправність вжитку -у (-ю), де раніше було тільки -ові, -еві (-єві) (крім зазначеної «поступки»). О.Синявський: «Закінчення давального відмінку однини досить виразно розмежовуються за трьома родами іменників: в іменниках чоловічого роду майже виключно -ові, -еві (-єві), ніякого — -у (-ю)… 1. Як уже сказано, звичайне, нормальне закінчення в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду -ові в твердій групі, -еві в мішаній та м’якій (-єві після голосних та апострофа): братові, батькові, вовкові, пролетаріятові, вітрові, будові, слухачеві, повістяреві, товаришеві, Корнієві, солов’єві і т. ін. Тільки в деяких випадках іменники чоловічого роду приймають тут закінчення -у (-ю), а саме завсіди іменники з закінченням -ів, -їв, -ов: Львів – Львову, Драгоманів – Драгоманову, Київ – Києву, Воробйов – Воробйову, Стеблів – Стеблеву, острів – острову, болиголов – болиголову тощо. Зрідка трапляється воно і в інших іменниках, напр., у старовинних виразах, як "козацькому роду нема переводу", при збігові однакових закінчень: товаришеві вчителеві Гавришу тощо». У правописців 1920-х і 2020-х явно різні погляди. Може, теперішнім варто їх переглянути?
108. § 85.1.3.1). Кéльвіном — російська форма — Кéлвіном.
109. § 86.1.1.1) при харáктері — дивовижне поєднання слів.
110. § 86.1.2.1) при підраху́нку— дивовижне поєднання слів.
111. § 86.1.3.2.) при співробíтникові і на співробíтнику — замінити недолуго утворені слова на при працівникові і на працíвнику.
112. § 87.1.4) Глíбов — зросійщена форма — Глíбів. Примітка 5. Додати слово «пер».
113. § 88.1.1) Примітка. А як щодо слова «вірмен»? Чи правильним вважати тільки «вірменин»?
114. § 95.1. Примітка 1. Тепер уже вельми сумнівний варіант ужитку. Ю.Шевельов: «Інакше слід оцінити заміну закінчення -и на -і в родовому відмінку однини іменників типу радість, де, як відомо, вимогою правопису 1928 р. було писати, а отже й вимовляти -и. Закінчення -и тут старіше, і, можливо, що по говірках воно ще трапляється частіше, ніж -і. Але в історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини». Тобто, з одного боку, ми маємо репресоване закінчення, а з другого — це закінчення поступово відживало природно. І видається, що таке відновлення в правах закінчення -и схоже більше на сентименти, ніж на мовну потребу. Чому осени, але ліні/тіні, соли, але молі, Руси, але Росі? Чому тоді не послідовність: всі іменники третьої відміни в родовому мають закінчення -и: ночи, моли, печи, радости, любови, Роси тощо? Щоправда, це ми повернулися б уже в бозна-які часи, коли, можливо, й «і» не було. Видається, ми маємо змиритися з тим, що мова розвивається, щось у ній з’являється, щось зникає. Продовжувати життя зникомому чи навіть зниклому — таке собі заняття.
115. § 95.3.4 при свідóмості — сумнівне поєднання слів.
116. § 98.2. Незрозуміло, чому -ят-и, але -ен-і. Де тут логіка?
117. § 104.1.2) і 2.2). Власне такі форми не властиві мові. Завели їх, найпевніше, заради зближення мов (з правопису 1945). Тож теперішнє «(рідше)» — це така собі несмілива спроба вказати, що насправді мові властиве, а що притягнуте за вуха. Чи може бути в українській поєднання більш з прикметником? Ну таке розглядали поважні мовознавці. О.Курило: «Звороти з більш і найбільш при прикметниках та прикметникових прислівниках різняться значінням від форм вищого та найвищого ступеня. Слова більш часто вживають на порівняння в розумінні рос. скорее; найбільш при прикметниках часто йде на означення рос. главным образом: — Це більш довгасте, як кругле. Такі найбільше є характеристичні ознаки цього типу». Можливо, ще сенс вжитку «більш» є, коли йдеться про протиставлення: більш такий-то, але менш такий-то. Або коли замість переліку, скажімо, десятка прикметників вищого ступеня, писати одне «більш» перед цим переліком, а прикметники писати без ступеня: більш розумний, веселий, хитрий… А ще ж є якісні прикметники, які не «ступенюються» взагалі. Тож, може, залишити тільки пункти 1.1) і 2.1). А решту перенести в примітки, у яких замість «(рідше)», написати «(значно рідше)». Вказати яких якісних прикметників це не стосується. А ще розглянути присвійні прикметники. Бо така є тенденція, що вже й їх ступенюють. І не сказати б, що це не має сенсу.
118. § 106.2. «але у позначеннях» — «але в позначеннях».
119. § 115.3.3. Примітка 2. «причому» — росіянізм — «і то».
120. § 119. Щодо активних дієприкметників. На 1920-ті роки майже консенсусною серед українських мовознавців була думка, що активні дієприкметники на -чий українській мові не властиві [їх нема в народній мові], наприклад М.Сулима: «Сучасна й відома стародавня українська народньо-масова та добра письменницька мова не утворює й навіть давно вже не знає дієприкметників теперішнього часу прямого стану на -чий (црк.-сл. -щий).» Власне, лише поодинокі мовознавці вважали інакше, зокрема Петро Бузук, або ж дещо пізніше Пантелеймон Ковалів. Звісно, думка з цього приводу різноманітного штибу «зближувачів мов» тут не істотна. Тож у правописі-28 згадки про активні дієприкметники не було взагалі. У правописі-33 вже є § 73.4: «Є також форми активних дієприкметників на –чий». У правописі-45, і виданнях 60-го і 90-го років йшлося, що в українській мові вживаються дієприкметники активного стану теперішнього часу на –чий… зрідка. Що скидалося на ситуацію: ну загалом не властиві, але якщо нема ради або й клепки — то можна і вжити. Ну, може, от саме цього слова це «зрідка» і стосується! Зрідка — це ж не заборона на вжиток. І починаючи від нинішньої Конституції («існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена»; «зберігається існуючий порядок арешту») їх таки вживають. І мовознавці, і письменники, і перекладачі, і … В чинному правописі, на відміну від попередніх, не наводять прикладів цих самих злощасних дієприкметників. Тож вчинили хитро — тут їх прямо не згадано, але про всяк випадок встромлено слово «переважно». § 119: «В українській мові розмежовують: 1. Дієприкметники активного стану: 1) теперішнього часу на -чий (-а, -е) (уживані переважно в значенні прикметників та іменників): квіту́чий, живу́чий, лежа́чий, стоя́чий». Тобто прикладів, які були в попередньому правописі — виконуючий, зростаючий, мобілізуючий, організуючий, перетворюючий, працюючий — нема, але чи дозволені вони ще в мові, чи вже ні — питання. Якщо вже вони поза законом, то, можливо, варто написати, що робити з цими «колишніми» законними словами. От просто взяти список цих рідкісних слів і написати їхні українські пристойні відповідники. А з правопису, звісно, прибрати слово «переважно». Тоді це означатиме, що активних дієприкметників на –чий нема — прямо,чітко і без викрутасів. А то поки, видається, просто замели їх під килимок: не згадувати, але й не заперечувати.
121. § 121.1.1) Гренлáндія, Ла-Мáнш, Тулу́за; Ламáрк, Флобéр — російські форми. Німецьке і французьке l м’яке. У нас було Гренляндія, Ля-Мáнш, Тулюза; Лямáрк, Фльобéр.
122. § 121.1.2) Вíльсон, Крóмвель, Лíнкольн — російські форми. Не вимовляють англійці м’яке л. У нас було Вíлсон, Крóмвел, Лíнколн. І має бути Олстер. Наприклад, як у правописі-1928: «в) В англійських словах у кінці та перед приголосними не пишемо ь: Албіон, біл, бул, булдоґ, Велз, Вілсон, Далтон, гомру́л, ґолкі́пер, Джон Мілл, Мілтон, Фултон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.».
123. § 122.3. А як щодо похідних від прізвищ чи імен, записаних з ґ? Писати Рентґен, але рентгенівський. Або якщо ці прізвища стали географічними назвами тощо: Вашинґтон, але Вашингтон (місто і штат)?
124. § 122.4. Гéйне — російська форма — укр. Гайне.
125. § 122.5. Знову ж таки, «за традицією» тут означає ДУР, тобто х тут насамперед тому, що так у російській. Варто теж розділити запозичення з європейських мов, з арабської, з фарсі, із санскриту, з японської тощо. Бо брахман (російська форма) насправді бра[г]ман (Санскритом звучить як браман. Воно є в сучасних словниках. Так уживали Франко з Українкою), а джихад — джигад тощо. Десь справді можуть бути і х. Але варто розібратися спочатку. Виробити правила передання слів із зазначених мов, розібратися з «традицією». Ось, наприклад, інша традиція: «харакі́рі, треба гаракі́рі» (Правописний словник Голоскевича, 1929 р.). Звісно, найбільше ми запозичуємо з англійської. І неважко зауважити, що й надалі там, де росіяни передають [h] через г (їхнє г), ми передаємо через (наше г), а там де через х — і ми через х. От такий «несподіваний» збіг. Питання потребує академічного обґрунтування, бо «переважно передаємо» — це продовження передавання за російською традицією. Питання непросте, бо [h] ані наше г, ані наше ж х, а ще ж залежить від позиції у слові, а ще певно від локації відповідної англійської тощо.
126. § 123. «У словах, узвичаєних в українській мові з ф, можлива орфографічна
варіантність на зразок…». Якщо без цього евфемізму «узвичаєних», то цю форму з ф накинули нам росіяни в 1933 році. Тож, з одного боку, маємо істотний поступ у напрямку правильного зодноманітнення передання тети [проти редакції 1990 року], з іншого — по правопису варіантність засвідчена тільки в цьому параграфі, а в решті тексту, якщо такі слова трапляються, то тільки в совковому варіанті. Та й у цьому параграфі першим вказано совковий варіант, і поза прикладами вжито слово «орфографічна». Це такий натяк, чому віддавати перевагу? Не дивно, що через п’ять років видавництва/медії/тощо й далі тримаються за совковий варіант. Власне, те, що, маючи слово орт, ортопедія, ортодоксія… тощо мовознавці вживають на російський лад «орфографію» і «орфоепію» багато про що свідчить і про них. Варто ж взагалі повернутися до правила, сформульованого в правописі-1928 (в попередніх правописах воно практично таке ж). Правопис-1928: «Грецьке θ (th) § 57. Грецьке θ (th) передаємо через т (а не через ф): не тільки теа́тр, теоло́гія, бібліоте́ка, тео́рія, мето́да, атеї́зм, але й па́тос, ете́р, кате́дра, міт, ортогра́фія, аритме́тика, дитира́мб, логари́тм, етіо́пський, Пітаго́р, Ате́ни, Корі́нт, Мето́дій і т. ін. Так само: Теофа́н, Тео́дор, Теодо́сій, але Фе́дір (рідше Хведір), Тимофі́й, Афо́н (рідше Атос), Хома́. Та коли ці ймення відносяться до людей Західньої Европи, то теж вживаємо Тома́, Тео́дор». А якщо правописцям потрібен ще якийсь перехідний період, то, може, по тексту правопису у словах грецького походження тету передавати через т, й у «варіативності» першим подавати варіант з т. Крім того, можна було б уже усунути варіативність таких слів, як ефір (бо є однокореневі етил, етан), пафос (бо патока, патетика), логарифм (бо це англійське слово, створене на грецький кшталт, а англійське th ми через ф не передаємо), орфографія і орфоепія (бо орт і орто-), кафолічний (бо католицький).
127. § 124.1 «за традицією – через у: уайт-спíрит; Уéльс». «І голову вхопивши в руки», хочеться запитати: ну чому уайт-спірит?! (англ. White Spirit, від white [waɪt] — білий). Ось же є англійський математик, філософ Вайтгед (Whitehead), якого вже добрі люди давно не пишуть по-російському «Уайтхед» [ось книжка вийшла Альфред Норт Вайтгед. Символізм, його значення та дія] і вайт у прізвищі означає той же білий. Уéльс — це російська традиція — а це українська: Велз, -за, -зові (а не Уельс; англ. письм. Wells); Велз, -зу (пров. в Англії). Півде́нний Велз. І Вільсьон — це теж російська традиція. Укр.: Ві́лсон, -на (англ. і ам. прізв. Wilson).
128. § 124.2. Голсуóрсі — варто вказати й інше написання Ґолсвóрсі [видання: Джон Ґолсворсі. Темна квітка], або навіть Ґолзвóрсі [ˈɡɔːlzwɜːrði] .
129. § 126. Феєрбáх, Хеєрдáл — російська форма — укр. Фоєрбах, Гаєрдал.
130. § 127. А вимовляємо ми однаково –тер, -дер.
131. § 128.1. аннáли — «за традицією» у нас були анали (лат. annales від annus), а анналами вони стали лише в 1990, з незбагненних причин. Що сподвигло правописців додати йому н — хтозна. Доводилося бачити пояснення, що варто зберігати подвоєння, щоб уникнути омонімії, а ля є вілла (хата) і віла (русалка) тощо. Тобто заради кількох слів робити виняток?! І це на тлі купи вже наявних омонімів. Таке собі пояснення. Та які підстави для подвоєння в таких словах: бо́нна, білль, бру́тто, бу́лла, ва́нна, до́нна, мадо́нна, мулла́, панно́, пе́нні, то́нна, ду́рра? Чому не писати «біл, бі́лу (англ., законопроєкт)» (Правописний словник, 1929 р.). Цей пункт стосується написання суто загальних назв. До чого тут Аллáх?
132. § 128.1.3. «Подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах» — тут треба написати чесно: «Подвоєння букв на позначення приголосних зберігаємо у власних назвах тоді, коли воно зберігається в російській». У чому глузд такої традиції, крім як (щодо власних назв) повторювати бздури російського правопису? Яка підстава писати Міссісі́пі (Mississippi, [ˌmɪsɪˈsɪpi], [ˌmɪsəˈsɪpi]) чи Массачусетс (Massachusetts, [ˌmæsəˈtʃuːsɪts])?. Як ми взагалі, наприклад, можемо вимовляти подвоєння в кінці слова? Навіщо ми зберігаємо ці подвоєння, якщо навіть в мовах-оригіналах їх не вимовляють здебільшого? Може, щоб розрізняти слова, які між собою різняться тільки наявністю якогось подвоєння? От-як Манн і Ман чи Лойд і Ллойд. Ну, по-перше, навіщо, якщо ми однаково їх вимовляємо так само. А по-друге, от чим це закінчується: Ріман (Riemann), Больцман (Boltzmann), Грассман (Grassmann), але Манн (Mann). Бо так у російській. А ще ж є незбагненна суто українська традиція: Ватт, але ват, Гаусс, але гаус тощо. Щоб загальні назви відрізнялися від власних, від яких вони утворені, такої чудасії, певно, нема в жодному правописі (навіть у російському). Через це калькування з російської в нас бзик на бзику. На прикладі «Бертрана Рассела» (англ. Bertrand Arthur William Russell) — по-перше, чому Бертран? Ім’я французьке, але ж він британець, а британською Бертренд. По-друге, чому одне подвоєння прибрано, а одне залишено? Слід максимально прибрати подвоєння що у власних, що в загальних назвах. І правило що для загальних, що для власних назв має бути одне. От на збігу приголосних префікса і кореня залишити, чи форманта Mac/Mc і основи. Звісно, це стосується не тільки подвоєнь: Ісаак Ньютон (Isaac Newton), але Айзек Ньютон Льюїс (Isaac Newton Lewis), Френсіс Бекон (Francis Bacon, /ˈ b eɪ k ən/), але Кевін Бейкон (Kevin Bacon) та ін. І так пишемо тільки тому, що ДУР.
133. § 129.2.2) артеріáльний, геніáльний, … індустріалізáція, матеріáл — Для таких слів потрібно виписати окреме правило [через йотування]: артеріяльний, бо артерія; геніяльний, бо геній; індустріялізація, бо індустрія; матеріял, бо матерія; маніякальний, бо маніяк; диференціяльний, бо диференціювати тощо. «У кінці слова іншомовне -іa передаємо звичайно через –ія» — не «звичайно», а «завжди». Додавши до прикладів слово «медія/масмедія» (єдине загальне слово у нас на –іа, бо так у російській]. І можна написати примітку, що це правило не поширюється на абревіатури і утворені від абревіатур слова.
134. § 129.2.3). «Власні назви, що перейшли в категорію загальних назв, пишемо за
правилами правопису загальних назв іншомовного походження: дúзель (від
прізвища Рудóльфа Дíзеля), силуéт (від прізвища Етьє́на де Сілуéтта)» замінити на окреме правило: «Власні назви і похідні від них загальні, пишемо за однаковим правилом». І це має стосуватися подвоєння/неподвоєння, ґ/г, і/и.
135. § 129.2.4). Лісабóн,.. лісабóнський — російська форма — Лісбо́на, -ни і Лісбо́я, -бо́ї, в -бо́ї (а не Ліссабо́н, порт.-есп. Lisboa, фр. Lisbonne, ж. р.); лісбо́нський і лісбо́йський, -ка, -ке. Міссісíпі — російська форма (безглузда, як зазвичай).
136. § 129.2.6). хíмія — російська форма — укр. хемія.
137. § 129.4.1). «перед наступним приголосним» — «перед дальшим приголосним».
138. § 129.4.2). Сумнозвісне правило «дев’ятки», яке ніхто не може пояснити. А чому не сімки чи десятки? Або ж після всіх приголосних?
139. § 129.4.3). А це вже, певно, правило «шістки»? Таке ж «обґрунтоване», як і «дев’ятки». Лéйпциг — російська форма — укр. Ляйпциг.
140. § 129.4.4). Примітка 1. –стріт — чому не –стрит? Що з правилом «дев’ятки»?

141. § 130.2.2) феєрве́рк — російська форма — укр. фоєрве́рк.
142. § 131.3 «У запозиченнях, що мають усталену традицію передавання
латиничного буквосполучення au українським ау, можливі орфографічні
варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція, аудитóрія і авдитóрія, лауреáт і лавреáт,
пáуза і пáвза, фáуна і фáвна». — Ця «усталена традиція» від 1930-х років, після відомих подій. Слід прибрати російську традицію написання цих слів через ау. Небагато глузду писати лавр, але лауреат. ау залишити для власних назв, на кшталт Пауль, Лаура тощо.
143. § 133.1. Джéймс — російська форма — Джеймз /dʒeɪmz/.
144. § 133.2. Бéкон. Писатимемо й далі за російською традицією Френсіс Бекон (Francis Bacon, /ˈ b eɪ k ən/), але Кевін Бейкон (Kevin Bacon)? [Френсіс Бейкон. Есеї або поради моральні та громадянські. Контур, 2024]
145. § 134.1. хáкер — укр. гакер (і голдинг).
146. § 135.1. Чéрчилль — російська форма. Ось до чого приводить калькування з російської: Ві́нстон Леонард Спенсер-Че́рчилль (англ. Winston Leonard Spencer-Churchill, рос. Уи́нстон Леона́рд Спе́нсер Че́рчилль), місто Че́рчилл (англ. Churchill, рос. Че́рчилл). 1) англійці не вимовляють м’якого л, 2) в українській нема питомих слів на кінцеву подвійну приголосну, а тим паче з м’яким знаком, то може варто пристосовувати до норм української, а не варваризм втуляти; 3) за яким правилом і перетворилося на и?
147. § 136. Щодо німецького ei, то до 20 ст. запозичення були рідкісні й відбувалися по-різному. Грінченків словар подає такі: чехмейстер, крейда, але вахмайстер, капельмайстер. Але коли у 20-х роках 20 ст. до правопису взялися різні комісії й вперше системно приділили увагу чужим словам, то в різних варіантах маємо послідовність. Вперше правило прописали в «Українському правописі (проєкт)» (1926): «Німецький (германський) дифтонг ei в нових запозиченнях передаємо через ай, після л — яй (а не ей): Айнштайн, Айхенвальд, Вайнгольд, Гайне, гайзер, ляйбгвардія, ляйтмотив, Ляйбніц, Ляйпціг, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Вайк, Фан Дайк, Райн, райнвайн, портвайн і т. ін.». Правопис-28: «§ 70 …нім. eu через ой: Нойман (Neumann), Ойтінґ (Euting) і т. iн., також Фоєрбах (Feuerbach). Німецьке ei § 71. Німецький (і голяндський) дифтонг ei в нових запозиченнях передаємо через ай, після л — яй (а не ей): Айнштайн, Айхенвальд, Вайнгольд, Гайне, ляйбґва́рдія, ляйтмоти́в, Ляйбніц, Ляйпціґ, Швайцарія, Штайнталь, Шляйхер, Фан Вайк, Фан Дайк, Райн, райнвайн, портва́йн і т. ін.» Але вже правопис-33 зодноманітнив написання з російською: «§83. Німецький (і голландський) дифтонг ei передається через ей: Ейнштейн, Ейхенвальд, Гейне, Лейпціг, Швейцарія, Рейн…». Тож твердження теперішньої версії правопису: «За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: гросмéйстер, капельмéйстер, крéйда, крéйцер, маркшéйдер, штрейкбрéхер; Лéйпциг, Рейн, Швейцáрія; Гéйне» не відповідає істині, а отже, його слід прибрати. Написано про давніші запозичення «гросмейстер», «капельмейстер», але що тоді робити з іще давнішим «майстром», та й у «крейцера» нема в оригіналі ei. Чомусь у тексті правопису (§ 126) згадано Феєрбаха (Feuerbach), феєрверк (Feuerwerk), тоді як мало б бути Фоєрбах і фоєрверк. Усі слова, які на -мейстр, скальковані з російської (ДУР), а має бути -майстер (бо в усіх них у німецькій мові, мові походження, є -meister). Нема ніяких підстав, крім взорування на російську, писати маркшéйдер, штрейкбрéхер; Лéйпциг, Рейн, Швейцáрія. Та й Гейне, навіть якщо саме так писали Леся Українка і Іван Франко (тоді правопису загального не було). Ото тільки крейду й можна залишити. Варто заголовок написати: «Буквосполучення EI/EY…». Є ж іще слова на кшталт Weyl, Feynman. Можливо, варто написати примітку, що одні й ті ж імена/прізвища [однаковий запис латиницею] мають різні відповідники українською залежно від мови-оригіналу: Weyl — Вайль (з нім.) і Вейль (з франц.), Feynman — Файнман (з нім.) і Файнмен (з англ.) тощо.
148. § 138.1. «з наступним голосним» — «з дальшим голосним».
149. § 138.2.2) позначають пом’якшення, але насправді відповідні букви в більшості зазначених слів українці вимовляють твердо, у чому легко переконатися розглянувши питомі українські слова. Тож і з запозиченими має бути аналогічно. Маємо невідповідність правила до реалій. Можна записати так: «хоч і звучать твердо, але за російською традицією…». До того ж рюкзáк, рюш — хіба р тут не м’які?
150. § 139.2) слова «за традицією» треба розуміти «за російською традицією». Незрозуміло, чому англійську l передаємо через ль. кóльт, Альбéрта, Крóмвель, Нéльсон, Чáрльз — в оригіналі і близько нема м’якості. А ось як було за нашою традицією (правопис-1928): «В англійських словах у кінці та перед приголосними у середині: Албіон, біл, булдоґ, гомрул, голкіпер, Велз, Вілсон, Далтон, Мілл, Мілтон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.».
151. § 140.1. Зробити примітку про прізвища в множині. Бо тут у нас часто відбувається по-російському, тупо. Наприклад, з незбагненних причин усталилося в них написання «брати Грімм». І це мовознавче досягнення хоч і позаправописно, але перетягнуте в українську. Чак Є. Д. (Складні питання граматики та орфографії): «Як правильно: «У дитинстві я читав казки братів Грімм» чи «братів Гріммів»? — Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження вживаються в однині: брати Грімм; у непрямих відмінках у такому разі прізвище лишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм і т. д.» З таких «пояснень» гріх навіть сміятися. Але за роки незалежності видано десятки книжок «Казки братів Грімм» і жодного (!) видання «Казки братів Гріммів». У вікіпедії ще є брати Райт (на щастя, хоч вийшла книжка Д.Маккалоу «Брати Райти»), брати Люм’єр тощо. Було б непогано в зазначеному параграфі зробити примітку, що відмінюється як загальна, так і власна назва: брати (дядьки, батьки, брат і сестра, дядько і тітка, батько і мати, дідусі тощо) Грімми, Райти, Люм’єри. Може, хоч так казки матимуть правильні назви.
152. § 140.2.1) А як щодо відмінювання/невідмінювання французьких прізвищ з наголосом на останньому складі, на кшталт Дюма? Ще у правописі-1928 було правило: «Чужомовні прізвища з закінченням на голосний звичайно не відмінюються й при чоловічих іменах: Паґаніні, Мірабо, Гайне, Ґете, Стенлі, Золя, Реклю, Коцебу і т. ін., навіть на -а здебільшого не відмінюються: Бора, Борджа, Бенуа і т. ід.» І Золя/Дюма, навіть якщо й не згадувані як невідмінювані в правописі-1990, не відмінювали, у чому можна переконатися, заглянувши в різноманітні «довідники»/«порадники», або ж «Словники України» від УМІФ. Тут у нас було, як в одній мові: «Из фамилий, оканчивающихся на -а, которому предшествует согласный, не склоняются только фамилии французского происхождения с ударением на последнем слоге (Дюма, Гавальда)». Тож, певно, варто написати примітку і зазначити, що слова Дюму, Золю ми таки відмінюємо. Ну бо чому це наголос має впливати на те, відмінювати слово чи ні?
153. § 140.2.3) Гéйне, Лавуазьє — Гайне, Лявуазьє.
154. § 140.2.5) «за традицією відмінюємо винó, пальтó, ситрó». Ну і, звісно, залишається питання, чому не відмінюються іменники на -о, принаймні, ті, що закінчуються на приголосний+о, або принаймні ті з останніх, до яких є аналогічні/відповідні питомі українські слова, що відмінюються. Власне, чим «кіно» гірше за «коліно», а «метро» — за «відро»? Запозичені іншомовні слова вже українські слова. Які для такого невідмінювання суто мовні підстави, крім ДУР? За правописом-1928 (§ 76): «Відмінюються чужі іменники так, як відповідні українські. Зокрема, відмінюються як іменники ніякого роду слова: авто, бюро, депо, кіно, мотто, пальто, піяніно, трюмо, саго, цицеро. Зовсім не відмінюються… 4) брутто, нетто, порто, сольо, тріо, франко, сальдо, радіо (від радіо можливо й радіом)».
155. § 140.2.7) Тáймс-сквер,… Сент-Джéймс-стрі́т — Тáймз-сквер [taɪmz],… Сент-Джéймз-стрі́т.
156. § 140.2.9). Примітка. Мішéль, Нікóль, Сесі́ль, Ізабéль, Етéль, Жізéль — слід зазначити, що ці імена [іспанські, французькі] англійською звучать з твердим л.
157. § 140.3 (4). «за винятком тих, які є невідмінюваними» — «за винятком тих, які невідмінювані/за винятком невідмінюваних».
158. § 142.1. «Але без чергування нуля звука з голосним і навпаки: Врýбель – Врýбеля, Врýбелеві (Врýбелю)…; Жнець – Жнеця́, Жнецéві (Жнецю́ )…; Чернéць – Чернеця́, Чернецéві (Чернецю́ )…; Швець – Швеця́, Швецéві (Швецю́ )…» . А власне, на якій підставі швець, шевця, але Швець, Швеця? Принаймні одна очевидна — ДУР, але в російській не відрізняється відмінювання прізвищ від відповідних загальних слів. А от як було до ДУРі. Правописний словник» Г. Голоскевича: «Швець, Шевця́, -це́ві, (пр.) Шевці́в, -це́ва, -це́ве». Те саме стосується слів (тобто теж ДУР) гончар, гончаря, Гончар, Гончара, слюсар, слюсаря, Слюсар, Слюсара тощо. І для неукраїнських прізвищ (а ля Врубель) варто зробити окрему примітку. Примітка 2. «від деяких співвідносних загальних назв» — та що таке співвідносних?!
159. § 142.3. У правописі-1990 з’явилося розширення правила щодо відмінювання чоловічих прізвищ на –ів (-їв). Якщо раніше, скажімо прізвища Ковалів / Петрів відмінювали як Ковалева / Петрова, Ковалеву / Петрову…, то тепер додали паралельну форму Коваліва / Петріва, Коваліву / Петріву… Тобто знову ж таки всупереч відмінюванню загальних слів. Зрозуміло, регіональна особливість, люди не хочуть, щоб відмінювані прізвища звучали «по-москальськи» чи ще яка причина. Але чому тоді не Львіва? Таку форму відмінювання прізвищ потрібно прибрати з основних і залишити хіба в примітці: можливе / допускається в художніх творах написання Федоріва… А ліпше взагалі прибрати як таку, що суперечить нормам літературної мови. Примітка 1. «Так само зберігаємо -е- при відмінюванні прізвищ з кінцевими -ер, -ел: Пéтер –
Пéтера…, Пáвел – Пáвела…; але в іменах він випадає: Пéтер – Пéтра…, Пáвел (Пáвол) –
Пáвла» — та на яких підставах?! І стилістично треба «Так само зберігаємо -е-, відмінюючи прізвища…».
160. § 144.1. 1) білоруські та російські імена не транслітеруємо, а передаємо
українськими відповідниками — це правило явно застаріло і підхід доведеться міняти. Нема вже жодної підстави робити для цих мов виняток, навіть серед слов’янських мов. 3.2) «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови». 3.4) «де нормативним є Нарі́жний» — «де нормативний Нарі́жний».
161. § 144.1.4.2) «через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає
сполучення пом’якшеного і м’якого приголосного з о: Алфьóров, Верьóвкін,
Дьóрнов, Корольóв, Новосьóлов, Семьóркін, Тьóмкін». Це суперечливе правило. А українська мова несуперечлива. І таким має бути правопис. Правописні правила мають бути несуперечливими і внутрішньо, і між собою. Якщо ж суперечність виникає, то це «заслуга» суто мовознавців / правописців. Мова не винна. Щодо м’якого знака. Є невеличка проблема з терміном, бо називають його ще «знаком м’якшення». Українська вікіпедія так і пише: ь (м'який знак або знак м'якшення…). Але головне не так назва [хоч бажана, звісно, і обґрунтованість, і однозначність] , а що за нею стоїть. § 26 чинного правопису: «Буквою ь позначаємо на письмі м’якість приголосних звуків». (Власне такий саме суттю, тільки гіршою мовою був § 16 правопису-1990: «Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків». Та навіть § 5 правопису-28: «На означення звукового сполучення й + о пишемо йо, на означення м’якого приголосного + о пишемо після приголосного ьо».) А ще є правило § 8.2. «Буквосполучення ьо пишемо після букви для позначення м’якості приголосного перед о:…». Звуки в українській мові є тверді, м’які і пом’якшені. Принаймні цього вчать дітей. І здавалося б, мало б бути всім зрозуміло, що в нас не може бути, як кажуть деякі інтелігенти, «в принципі» (!) поєднання букв: бьо, пьо, вьо, мьо, фьо, гьо, ґьо, кьо, хьо, жьо, чьо, шьо джьо. Треба сказати, що деяку плутанину спричиняє використання (високочолими професорами) слова «напівпом’якшені». Не будемо розбиратися, як таку термінологію творять, бо вже й так сльози навертаються. Тож виходитимемо з того, що дітей не дурять. Тож у чинному правописі [і проєкті] заради передання російського (!) звучання 2 російських прізвищ (з Фëдоровым спромоглися дати раду) українські правописці готові похеритиперекреслити і логіку, і українські фонеми?! Чому Алфëрова і Семëркина не можна передати, як Алферов/Семеркін чи Алфйоров/Семйоркін, не ламаючи через коліно здоровий глузд і не роблячи незбагненних винятків? А ще ж поширилося серед деяких людей написання а ля Ґьоте, Кьольн [так їм здається, вони ближче передають оригінальне звучання, не розуміючи, що воно не українське], а ще ж є відповідні турецькі чи японські слова («Шьоґун. Азійська сага»). Що робити українцям, які мають такі прізвища? Це їхня особиста справа. Як і Бєліків і т.д., чи з іменами Кіріл, Нікіта тощо. Це не справа правописців. Їхня справа вказати, як українською, а не допасовувати українську так, щоб у ній звучало, як у російській.
162. § 144.3.Примітка. Рю́мін — як р потрапило до пом’якшених?
163. § 144.8.3.1) Чингісхáн — російська форма — Чингізхан (і Чингізиди), а не Чингісхан, але Чингізиди.
164. § 144.8.3.2)—3.4) віджила норма. Треба відмовлятися від такої «українізації» прізвищ. «твірними для яких є імена» — «твірні для яких — імена»
165. § 144.10.2) Свьóнтек — див. вище.
166. § 144.2.2) «Закінчення -ой передаємо через -ий: Донськúй, Крутúй, Лісовúй,
Луговськúй, Полевúй, Босúй, Труцькúй, але Толстóй (Толстá)». Навіщо ці винятки? Чому не «Закінчення -ой передаємо через –ой Донськой, Крутой, Лісовой, Луговськой, Полевой, Босой, Труцькой, Толстóй (Толстá)»?
167. § 144.4. «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови».
168. § 146.2.1) «чи з наступним іменником» — «чи з дальшим іменником».
169. § 146.2.4) Бетхóвен — Бетгóвен. Примітка 1. Д’Аламбéр — Д’Алямбéр. «невід’ємну частину» — «невіддільну/невіднятну частину». Примітка 2. Лагáрп, Ламетрі́, Лафонтéн — Лягáрп, Ляметрі́, Ляфонтéн.
170. § 146.2.6) «У складених китайських, корейських, в’єтнамських, м’янмських,
індонезійських особових назвах відмінюємо лише останню частину, яка закінчується на
приголосні: Кім Ир Сен – Кім Ир Сéна…» Тобто самі по собі Кім, Ин відмінюємо: Кіма…, Ина…, а разом не відмінюємо. Судячи з логіки це теж певно ДУР.
171. § 146.4.4) Чингісхáн — Чингізхáн.
172. § 147.3. Бетхóвен… бетхóвенський — Бетгóвен… бетгóвенський; Д’Аламбéр… д’аламбéрівський — Д’Алямбéр… д’алямбéрівський.
173. § 147.4. Вáльтер Скотт — вáльтер-скóттівський — російська форма — Волтер Скотт — волтер-скóттівський.
174. § 147.5.3) Ламетрі — Ляметрі.
175. § 149.3—4. І як відрізняти основи від форм? Дивовижні правила.
176. § 149.8.2) «при роздільній вимові» — «за роздільної вимови». Загалом правила щодо написання російських слів слід переглянути.
177. § 150.2. «за походженням є відносними прикметниками» — «за походженням відносні прикметники».
178. § 151. Аравíйське мóре — російська форма — Арабійське море.
179. § 152.2. Ромнú – Ромéн, Ромнáм, у Ромнáх — російська форма — Ромен, Ромна, у Ромні.
180. § 153.2.1) «при творенні таких прикметникових форм» — «у творенні таких прикметникових форм».
181. § 153.3.1). додати до переліку Кембридж — кембридзький.
182. § 153.3.2). прилóцький — прилу́цький.
183. § 153.3.3). Примітка. А чим гірші казáх — казáський, Клуж — клýзький,
Небíт-Дáг — небíт-дáзький?
184. § 154.1.1) Повáжська – чому не Повáзька?
185. § 154.2. Слід вказати правопис ще деяких слів. Бо з російської була перенесена дивовижна традиція писати по-різному слова (з чи без дефіса) залежно від того загальна чи власна це назва. І хоча в правописі це не розглянуто, але знову ж таки в словнику УМІФ і в офіційних документах у нас досі «Південно-Африканська Республіка», хоча південноафриканський, але вже, здається, нарешті «Центральноафриканська Республіка». А от що в 4-томовому РУС (від Ін-ту укрмови і Ін-ту мовознавства): Восточно-Европейская равнина — Східно-Європейська рівнина; Западно-Сибирская равнина — Західно-Сибірська рівнина; Центрально-Африканская Республика — Центрально-Африканська Республіка; Южно-Австралийская котловина — Південно-Австралійська улоговина; Южно-Антильские острова — Південно-Антильські острови; Южно-Африканская Республика — Південно-Африканська Республіка; Южно-Каспийская низменность — Південно-Китайська низовина; Южно-Китайское море — Південно-Китайське море; Южно-Чуйский хребет — Південно-Чуйський хребет; Южно-Шотландская возвышенность — Південно-Шотландська височина. Це просто несерйозно.
186. § 154.3.5) Ла-Мáнш, ла-мáншський — російські форми — Ля-Мáнш, ля-мáншський.
187. § 154.3.6). Примітка 2. приіссикку́льський, приіссикку́льці — надіссикку́льський,
надіссикку́льці?
188. 6. Уживання розділових знаків. Розділ, присвячений розділовим знакам, має бути на порядок меншим за розділ присвячений правописові слів іншомовного походження. Тоді його є сенс розглядати.
Чинний правопис істотно ліпший за редакцію-1990. Але це не означає, що в ньому нема проблемних місць. Над ними і варто попрацювати, а не обмежуватися дрібними правками.
Правописних проблем чимало. Не всіх їх можна розв’язати вже, внісши відповідне правило в чинний правопис. Треба враховувати не тільки те, що погляди на проблеми поміж мовознавцями різняться, і деякі варто поставити й добряче проговорити / продискутувати варіанти їх розв’язання, але й те, що значна частина українського суспільства (і україномовного, зокрема) 1 зміну сприймає бубонінням, 2 — стогоном, 5 — криками, 10 — голосінням. І до цієї частини належать також деякі мовознавці. Досвід правопису-28, проєкту-99 — мав би навчити сучасних правописців, що, як і в живій природі, якась різка зміна в організмі (що, здавалося б, могла б тільки його посилити) звично приводить до його загибелі. Як тільки зміни зачеплять правопис надто багатьох слів, маси будуть не перевчатися, а опиратимуться, доводячи себе до правописного сказу. Не кажучи вже про чиновництво, що відчує себе безграмотним (воно, звісно, зазвичай таке і є — досить подивитися на тексти, які воно продукує, — але принаймні цього не усвідомлює). Тож зміни слід вносити поступово, помірковано, але перманентно працювати над правописом, поетапно вдосконалюючи.
І ще одне. Треба консультуватися і радитися з людьми, які займаються правописними питаннями і укладають словники в математично-природничо-технічній сфері, а також з перекладачами з різних мов, які на багатьох питаннях знаються краще. Бо мовознавці явно запізнюються. Як приклад.
«ТЕРМІНОЛОГІЧНА ПРАВОПИСНА КОНВЕНЦІЯ. Схвалено учасниками міжнародної конференції “Фізика в Україні”. Київ, 26 червня 1993 року
Ми, учасники міжнародної конференції “Фізика в Україні”, з метою усунення розбіжностей в написанні термінів у словниках, енциклопедіях, довідниках, підручниках, наукових працях тощо домовилися дотримуватися таких правописних норм:
«…. У термінах грецького походження передавати літеру θ (латинський відповідник th) українською літерою т аритметика, логаритм, апотема тощо.
3. У термінах грецького та латинського походження сполучення au передавати українським ав: автентичний, авдіо тощо.
4. Усунути розбіжності у написанні термінів із коренем магнет, писати: магнет, магнетик, магнетострикція, магнетування, магнетний тощо.
5. Усунути суперечності у написанні слова хемія та похідних від нього. Писати: хемія, хемічний, хемоядерний, хемосорбція тощо….
7. Написання іноземних прізвищ намагатися наближати до звучання цих прізвищ рідною мовою, а саме:
а) у німецьких прізвищах сполучення еі та еu передавати відповідно українськими сполученнями ай (після л — яй) та ой: Айнштайн, Ойлер, Кляйн;
б) латинські літери g та h у чужомовних прізвищах передавати відповідно українськими літерами ґ та г (за вийнятком тих мов, де ці літери не вимовляються або відповідають іншим звукам): Шрединґер, Гамільтон, Гайзенберґ, але Ерміт, Лопіталь, Жордан;
в) в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват, Вебстер, Вітстон…
11. Зберегти розташування літери ь на останньому місці абетки».
А правописці тільки в 2019 році спромоглися прибрати з правопису «Ейнштейна» [в жодній європейській його так не вимовляють, крім російської], але так і не спромоглися написати «Айнштайн». А «хемія» з «магнетом» їм досі не до шмиги. Мовознавці / правописці не мали б перетворюватися на проблему української мови.

Ну що ж. У ПОВІДОМЛЕННІ про проведення громадського обговорення проєкту стандарту державної мови.
Проєкту Українського правопису
є
10. Адреса подання пропозицій і зауважень до Проєкту, який винесено на громадське обговорення:
Національна комісія зі стандартів державної мови, пров. Несторівський, 4, м. Київ, 04053, info@mova.gov.ua; larisa_shevchenko@ukr.net (з приміткою «Пропозиції до проєкту Українського правопису»).
Ну от на ці дві адреси і надішлю. Без надії, але треба .

Ну що ж. експериментально перевіримо, чи мова— надто серйозна справа, щоб доручати її мовознавцям